Просмотр — Гипермаркет знаний

KNOWLEDGE HYPERMARKET
60. Степан Васильченко. Турбота письменника про дітей. «Свекор». Атмосфера в українській родині – світ добра, любові, взаємодопомоги
У вас нет разрешения на действие «исправление этой страницы» по следующей причине:
Запрошенное действие могут выполнять только участники из группы giper.
Вы можете просмотреть и скопировать исходный текст этой страницы:
'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]&gt;&gt;[[Українська література|Українська література]]&gt;&gt;[[Українська література 6 клас|Українська література 6 клас]]&gt;&gt;Українська література: Степан Васильченко. Турбота письменника про дітей. «Свекор». Атмосфера в українській родині – світ добра, любові, взаємодопомоги''' <metakeywords>Українська література, клас, урок, на Тему, Степан Васильченко, Турбота письменника про дітей, Свекор, Атмосфера в українській родині, світ добра, любові, взаємодопомоги </metakeywords> <br><br> 

<br> 

'''СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (Степан Васильович Панасенко) <br>(1878-1932)'''<br>Степан Васильченко народився на Чернігівщині<br><br>Степан Васильченко виріс у родині селянина-шев-ця. Закінчивши вчительську семінарію, працював на Полтавщині та Київщині. Згодом закінчив і вчительський інститут (по-сучасному — педагогічний інститут чи університет).<br>Дуже цікавими є спогади Степана Васильченка про своє дитинство, а воно в нього було непростим: «Спогади про раннє дитинство остались у мене трохи хаотичні. Пригадую зими: морози великі, а хата холодна, харч убогий, та чад, та брак одежі... Поки діждешся того тепла. Ну, а тоді брала наша: стави, майдани, бур'яни, крамні смітники... Забуваєш, було, що є в тебе якась там хата. Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якої принади, щоб залучити їх до хати. В цей час виховання звичайно ішло «самопас» — під єдиним доглядом жаркого сонця.<br>У барвистому квітникові моїх дошкільних спогадів й до цього часу найцвітнішими збереглися чогось спогади, на перший погляд, неістотні, дрібні. Такі, наприклад, були мрії про срібну гору. В зимові, холодні вечори, лежачи на полу під замурованим вікном, крізь яке лізли льодові роги, зігнувшись під легеньким рядном, я марив про те, що, діждавшись тепла, я зроблю собі срібну гору. Мріяв так уперто, так довго, жагуче, що, зрештою, почав робить підготовку. Чим реальніше, правда, підходив до цієї химерної мрії, тим більше доводилось обмежувати її. Гора в моїх мріях усе меншала й меншала і, зрештою, перетворилась у невеличкий обеліск, завбільшки з аршин, облитий замість срібла, якого, звичайно, я не мав надії добути, звичайним оливом. Почав навіть збирати олив'яні пломби по смітниках коло крамниць. Коли прийшла весна, тепло, зелень, радість, ці мрії розтопились, випарувались без сліду. Коли я пригадав їх весною, вони тоді ж здалися мені химерними і нецікавими. Було дивно, чого я так довго і так жагуче з ними, так гаряче водився».<br>На початку розповіді ми згадали, що С. Васильченко навчався в учительській семінарії. А які ж у той час опановували предмети, аби стати вчителем? У свідоцтві, виданому майбутньому письменникові, згадані такі: Закон Божий, педагогіка, російська й церковнослов'янська мови, математика, історія, географія, природознавство,<br>співи, каліграфія, малювання й креслення, а також гімнастика. Зверни увагу, української мови тоді не вивчали, проте С. Васильченко писав свої твори саме українською.<br><br>Степан Васильченко багато уваги приділяв у своїй творчості Тарасові Шевченку. Він мав намір створити трилогію (три твори) про життя Тараса Шевченка під назвою «Широкий шлях», однак устиг написати лише першу частину — «У бур'янах».<br> 

<br>'''БАСУРМЕН'''<sup>1</sup> 

Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері.<br>Він недавно прибіг знадвору, і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна — за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова.<br>Коло печі порається підтикана<sup>2</sup> мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка.<br>— Мамо, дайте снідать!..<br>— А Богу молився? Не помолишся, до самого вечора не дам — так собі й знай, — казала мати, сердито тьоригаючи<sup>3</sup> рогачем. — Людські діти в неділю, поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть, а ти, такий лобаню, схопився, лоба не перехрестивши, та до хліба зараз тягнешся? Безстрамнику!..<br>— У дядька ж Микита більший за мене, а його ще ні разу не молили! — гуде плаксиво Семен.<br>— Бач, з кого він привод<sup>4</sup> бере? З Микити! Та то ж шибеник на те, на те він махамет.<br>— А дядина казала ж, що ми обидва з Микитою махамети.<br>Мати побожно скривилася й заплющила очі.<br>— Що ти вдієш із таким кателиком... Із таким лобурем, таким харцизякою! — Далі скривилася й, зітхнувши, почала всовіщати<sup>5</sup>: — І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? То ж тільки невіра, бусурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещена тварюка. Та тебе ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь, що будуть робити на тім світі грішникам! — мати показала рукою на стіну.<br>Семен спідлоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду; од неї завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла.<br>Він одступив далі й промовив уперто:<br>— Хай завдають.<br>— На сковороді на гарячій будеш сидіти, гарячу смолу будеш пити.<br><br><sup>1</sup> Басурмен (бусурман, бусурмен) — у давнину так називали людину іншої віри (переважно мусульман).<br><sup>2</sup> Підтикана — з підтиканою, підгорнутою спідницею.<br><sup>3</sup> Тьорйгати, торгати — тягнути різкими рухами; ворушити, смикати, термосити.<br><sup>4 </sup>Привод — приклад.<br><sup>5</sup> Всовіщати — умовляти зрозуміти свою неправоту, хибність поведінки, намагатися викликати докори сумління, спонукати до каяття.<br><br>— Дарма...<br>— Будуть тебе куці залізним гаком за язик тягнути. Язик у Семена в роті боязко заворушився, покотилась слина, і він сплюнув.<br>— А я втечу-у...<br>— Куди? Дурню! Скрізь вони тебе знайдуть, скрізь впіймають. Упіймають тебе, басурмена, потягнуть на саме дно в пекло і вкинуть тебе, неблагословенного, в казан у киплячий...<br>Шелевіють<sup>6</sup>, тріскотять перед іконами лампадки; знадвору доліта тягучий дзвін, ніби скрізь сон скликаючи людей до служби: «Бе-ем!.. Бе-ем!..»<br>Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють, і вже лагідним, тихим голосом, як побожну казку, розповідає вона про всі пекельні муки, які дожидають на тім світі грішного Семена.<br>— Мамо, а казан буде такий, як ото москалі кашу варять? — довірчиво вже перепитує він матір.<br>— Буде казан великий, великий та глибокий... Стоїть Семен, схилившись на причілок<sup>7</sup>, задумався.<br>Довго він щось міркував собі, зважував, далі зітхнув, тихо вийшов на середину хати й промовив:<br>— Ну, моліть...<br>Тихо в хаті. Чути тільки, як тріскає в печі.<br>Мати одхилила голову од печі, схилилася на рогач, тихо проказує молитви. Перед іконами стоїть, як солдат на варті, Семен — одна рука, як прив'язана, друга маха, як заведена. Плаксивим голосом повторяє він за матір'ю слова молитви, намагаючись тримати такий же, як і в неї, тон і інтонацію.<br>Раз по раз тихе молитовне буркотання переривається сердитими вигуками:<br>— Стій рівно! Бий поклони! Не верти головою, як коняка! — І далі знову лагідне, побожне: — «І остави нам... долги наша... яко же і ми...»<br>У печі щось зашкварчало, зашипіло, ніби його ошпарено окропом.<br>Мати охнула й миттю крутнулася до печі:<br>— Триста ж твоїй матері сяких та таких! Чи ти ж не сказився, чортового коріння горщик! — Торохтить рогачем, хапається як швидше витягнуть із огню оскандалений горщик, почала гримати на його та докоряти, як живого.<br>— Мамо: «якожеїми»... Мамо!.. — нудьгуючи, навертає її до молитви Семен.<br>Мати, заклопотана і сконфужена, доливає горщик водою, бубонить щось до його, про Семена забула.<br><br><sup>6</sup> Шелевіють — колихаються.<br><sup>7</sup> Причілок — бокова стіна будинку.<br><br>— Мамо! — з мукою, з слізьми благає Семен, переступаючи нетерпляче з однієї ноги на другу, як на гарячому камені. — Мамо! Чуєте чи ні? Мамо!<br>— Та чого тебе мордує лиха година? Ну, кажи, чого тобі? — витріщилась на нього мати, повернувшись од горщика.<br>— Чого мордує! Забули вже? «Якожеїми»...<br>Мати пролупується, побожно, крадькома хреститься, зітхає і знову переходить на тихий молитовний тон.<br>Семен б'є поклони, не торкаючись коліньми долівки, і охоче задержує голову на землі. Коли він обіпреться чолом об землю, крізь власні його ноги, як у вилазку, йому видно все, що діється позаду його.<br>Із хати двері одчинені в сіни, а із сіней видно двір і комору в дворі. Ген дядьків Рябко стоїть коло комори, здається великим-великим, як світ. «Чого ж то він зазирає в комору?» — думає собі Семен. Далі, кинувшись, гукає, як несамовитий:<br>— Мамо! Собака до сала в комору лізе!<br>— Де? — ще голосніше крикнула перелякана мати.<br>Семен схоплються на ноги і трьома пучками, які в нього були складені для хреста, показує на двері:<br>— А дивіться!<br>Мати щось кинула, щось ухопила і зникла за дверима, як буря. Залишившись у хаті сам, Семен зажмурив очі і солодко-солодко потягнувся. Далі засміявся, підстрибнув і тихенько, навшпиньках почав витанцьовувати:<br>Тра-та-та! Тра-та-та! Сіла баба на кота!..<br>А в хаті тихо, тільки піч сама собі порядкує — топиться. Семен відразу змовкає. Очі його загораються радісним, розбійницьким блиском.<br>Зирк, зирк! — ними по хаті.<br>На вікні — великий недокурок, що батько ще звечора забув.<br>У Семена — аж ноги затремтіли: вхопив він його жменею, як метелика, взяв у пучки, роздивляється.<br>Швидко виліз на лаву, прихилив до ікони близько свою голову, прикурює. Дим застеляє йому очі, шпигає в ніс — він кривиться, ноги тремтять од страху й радощів, і лице аж міниться од щастя. Розпаливши цигарку, він устромив її в зуби, взявся в боки, осміхається сп'янілою посмішкою.<br>— Семене!<br>Семен озирнувся — мати.<br>Мовби крізь сон пам'ятає Семен, як сама собою випурхнула з його зубів цигарка, іскрами опаливши губу, як чиясь холодна рука тіпала його по губах; чув, як щось гупало в спину і далі, мов на крилах, миттю винесло його в сіни.<br>— Іди мені геть! Іди, безбожнику, іди, невіро, з хати зовсім! — наказує йому мати. — Іди собі до басурменів, живи з ними, а додому не вертайся.<br>І Семен, гірко ридаючи, спотикаючись, біг із сіней у далекі, невідомі світи...<br>Набитий, Богові неугодний, вигнанець із рідної хати, — де йому більш підходяще місце у світі, як не за клунею в кропиві?..<br>Сидить Семен там, зігнувшись, поклав голову на коліна й гуде. Гуде й гуде — вже й спина переболіла, і сліз нема, а він гуде.<br>Жаль йому на маму, думає, чим би і їй жалю завдати.<br>«Коли вже ви виганяєте мене з дому, то краще мені вмерти».<br>— Гу-гу!.. — тягне він ліниво, а думка малює жалісну картину.<br>Ось він умер, і несуть його до ями з попами, з корогвами, а мама йде за його труною, полою утирається та плаче-плаче:<br>«А куди ж це ти, мій синочку, виряджаєшся?!»<br>А Семен їй докірливо одповідає:<br>«Не знаєте куди — в пекло!»<br>«А на кого ж ти, мій голубчику, покидаєш?!»<br>«Ага, тепер «голубчику», — думає собі Семен, — а тоді — «басурмен»! Ні, несіть далі — не встану». Аж ось і яма вже близько. Тут Семен засовався на місці й кашлянув.<br>«Щоб, чого доброго, справді, не роздивившись гаразд, не вкинули його в яму, — подумав він боязко, уже тільки сам собі. — Ні, нехай яма буде ще да-леко-далеко-далеко...»<br>Сонце підбилося вище на небо і стало через бур'яни гріти на Семена. За городами видно небо, синє-синє та кругле, ніби велетенська полив'яна піч випалюється на огні, міниться, а під синявою неба геть-геть аж до лісу рябіє усякими квітками зелений луг.<br>Дивиться Семен — квітки злодійкувато повиставляли головки з трави та всі, як одна, моргають йому:<br>«Тікай, Семене, сюди! Тікай, Семене, сюди!»<br>У Семена в голові думки плутаються, похорон зразу ліквідується: тільки хотіли його вкинути в яму — він з труни та далі! А піп за ним із кадилом: держи, лови його! Мати: то це ти дурив мене, лоботрясе? Стій же ти, кателику, вернешся додому!<br>У заплаканих очах Семена виплив несподівано і затремтів блискучий сміх. Одразу він перестав густи, як одрубав; зачервонівся і закихкотів дрібним невтри-маним сміхом.<br>Схопившись, вистрибом через капусту, через буряки подався до лугу, широко розставляючи руки.<br>Лежить Семен горілиць у високій траві, виставив уверх коліно, дивиться у синє небо, голова — низько на землі.<br>Перед очима летить маленький комар...<br>Здається, десь високо в небі журавель лине. Над головою недалеко манячить<sup>8</sup> стеблина звіробою, і здається вона Семенові високим-високим, аж до неба, гіллястим та рясним деревом... І друге вже таке, і третє...<br>І ось уже всі квіти й травини видаються Семенові височенним та густим чи то лісом, чи садом із дивних, невідомих квіток-деревин. Листки на них великі-вели-кі, як зелені химерні покришки, а квітки — ніби поначіплювані червоні миски, сині чашки та чугуни, блакитні дзвони, жовті цебри, жовтогарячі діжі, а з того густого лісу, ніби верховина якоїсь скелі, визирає його власне коліно.<br>Шугають величезні метелі у білих, синіх, темно-рожевих, позолочених шовках. Сідають на квітки, хитають крилами, як мальованими ворітьми.<br>Ген-ген ніби із самого неба шумить, гуде патлатий, волохатий джміль у дорогих ризах, перетятий шовковими поясами.<br>Летить, гуде, ніби диякон у церкві службу Божу починає:<br>«Миром... Господу... по-мо-о-о...»<br>Далі спинився він над однією чашкою, зазирає:<br>«Що у вас тут таке?.. — Покоштував, подумав, пробурчав: — А нічого собі... — І знову: — Помо-о-о...»<br>І подавсь, подавсь, подавсь, кільки видно над верховинами дивовижних квітчастих лісів.<br>Комарі, мушки, усякі кузки запищали цілими роями, кожне по-своєму, як той голосливий хор: «І... і... і... і...»<br>Семен простяг руки, починає махати ними, як регент у церкві, підспівує їм тоненьким голоском, лад дає: — Господи, по-ми-и-и...<br><br><sup>8 </sup>Манячити — виднітися.<br><br>Десь у гущавині, сховавшись у тіні велетня-листка, у срібні струни вдарив невидимий цимбаліст.<br>Закували срібними молоточками ковалики, золоті десь вінчики куючи. Святі кравчики зашуміли на срібних машинках. І роботу роблять, і службу Божу правлять.<br>Семен піднімає вгору руки, ніби підбираючи мотузки од небесних дзвонів, і починає працювати руками й ногами, і голос його, як грім, розноситься далеко по всьому зеленому світу: 

Бом, дзень, <br>Сав-ка вмер! <br>Положили Сав-ку <br>На ду-бову лав-ку! <br>Лав-ка гнеть-ся, <br>Сав-ка смієть-ся! 

Припікає сонце, парить починає — і пахощами обкурюється увесь квітник-ліс. Жарко дихає материнка, п'яним духом дише деревій, озивається святим куривом смілка.<br>Бринить, шумить святий гармидер все голосніше й ширше. І над усім гамом геть-геть лунають могучі передзвони радісного нового паламаря.<br><br><br>'''''Відтворюємо прочитане'''''<br>1. Хто під час молитовних поклонів Семена й матері лізе в комору до сала:<br>а) дядьків Микита; б) сусідчин Мурко; в) дядьків Рябко; г) хтось невідомий?<br>2. Куди подався Семен одразу після «ліквідації похорону»: а) до лугу; б) у поле; в) у долину; г) до річки?<br>3. Чиї передзвони лунають над Семеном у кінці оповідання:<br>а) попа; б) регента; в) «нового паламаря»; г) про це нічого не сказано?<br>'''''Аналізуємо зміст і особливості художнього твору'''''<br>4. Які емоції виникали в тебе під час читання оповідання С. Васильчен-ка «Басурмен»?<br>5. Опиши, яким зовні тобі видався Семен, а якою мати.<br>6. У які часи, на твою думку, відбуваються події в оповіданні? Що ти знаєш про роль, яку відігравала тоді церква в житті українських селян?<br>7. Звідки, на твою думку, узялися забобони в Семенової матері, якими вона живе і якими лякає сина?<br>8. Як ти розцінюєш поведінку Семена?<br>9. Знайди й прочитай той фрагмент в оповіданні, що свідчить про Семенове вміння бачити красу природи. Чи багата його творча уява?<br>10. За допомогою яких слів в оповіданні досягаються комічні ефекти?<br>11. До якого виду комічного — сатири чи гумору — належить це оповідання? Обґрунтуй свою відповідь.<br>12. Що, на твою думку, хотів С. Васильченко сказати читачеві оповіданням «Басурмен»?<br>'''''Творчо мислимо'''''<br>13. Підготуйся до виразного читання за ролями уривку, де мати спілкується із сином.<br>14. Знайди й випиши до зошита слова церковного вжитку. Поясни, яку роль вони відіграють у творі.<br>15. Чи таким виник у твоїй уяві Семен, що лежить у травах, як зображено на ілюстрації до оповідання. Якщо ні, то яким?<br>16. На уроках української мови ти познайомився з поняттям «інтер'єр». Визнач особливості зображеного на малюнку інтер'єру Семенової хати. Знайди й виразно прочитай уривок з оповідання, що відповідає цьому малюнкові.<br>'''''Виконуємо домашнє завдання'''''<br>17. Поділи текст оповідання С. Васильченка «Басурмен» на частини, добери до них заголовки (письмово).<br>18. Підготуйся до усного переказування оповідання С. Васильченка «Басурмен» від першої особи.<br><br><br>'''СВЕКОР''' 

Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як, було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани.<br>Дома Василько часом як почне «старувати», то всі тільки дивуються!<br>За обідом нехай тільки хто покришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки, — Василько так і гукне, чи то буде свій, чи чужий: «А нащо так накришувати та наляпувати!» Або забуде хто шапку в хаті зняти, — він зразу видереться на лаву або на ослін, підбереться, скине шапку й пучкою на образи покаже, мовлячи суворо: «Он бач, що там таке!»<br>Не вподобається йому що-небудь — зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: і те в нас недобре, і те не так, як у людей, ведеться!<br>Батько, було, слухає, а потім і скаже:<br>— Десь ти, Василю, старшиною будеш колись, що такий сердитий!.. Отакий Василько. Недурно всі в сім'ї взивали його свекром.<br>Свекор, свекор, а проте кожного ранку любив лазити під піч, де в його було сховане в куточку з деяких цяцьок ціле хазяйство. Часом з ранку до самого обіду сидить там, цяцьками бавиться, щось до їх бубонить собі. ,<br>— Ти б, Васильку, взяв краще букваря та азбуки вчився, — каже йому одного разу мати, — тебе он женити пора, а ти раз у раз шмаруєшся попід піччю.<br>— Ну, так і женіть, коли пора! — озвався з-під печі Василько.<br>— От такої!.. — сміється, дивуючись, мати. — А до школи ходити вже й не хочеш?<br>— Що мені та школа — хліба дасть? — старує десь у куточку Василько, перекладаючи бляшки та стекольця.<br>Увечері до хати посходилась уся сім'я: батько, мати, два старших брати, сестра-дівка. Після вечері батько сів край столу, схилився на руку, глянув на матір, на діти та й промовляє:<br>— Хай його батько стеряється!..<sup>1</sup> Не хочу вже робити: ось і ноги подерев'яніли, спину ломить, руки болять, — старий роблюся вже!.. Треба, мабуть, женити котрого-небудь з хлопців та й хазяйство з рук передати. Нехай хазяйнують молоді, а нам вже з старою й одпочити можна!<br>Василько сидить на полу коло вікна, немов дивиться на місяць, як він срібні свої ріжки вистромив над вербами; а сам все ж ухо наставляє, щоб почути батькову мову.<br>— Тільки котрого б нам з трьох женити? — міркує батько далі. — Миколі он на осінь у москалі<sup>2</sup> треба йти, Петро не скінчив ще науки своєї... хіба Василь? Він же й до хазяйства більше має охоти, ніж до вчення.<br>Василько спідлоба поглянув на батька й знову дивиться у вікно, немовби не про його й річ...<br>— То як ти скажеш, Василю? — вдався вже до його батько. — Тебе будемо женити, чи, може, пождемо, поки Петро школу скінчить?<br>— Ги!.. — засміявся Василько, соромливо закриваючись рукавом. Батькова розмова йому до вподоби, проте він стережеться, чи не жартує батько.<br>— Ну, то чого ж там сміятися! — промовляє поважно батько. — Кажи: коли женити — будемо женити, коли ні — підождемо.<br>— Кажи, Васильку, — то, може, сьогодні де-небудь і засватаємо дівчину, — обізвалася й мати.<br>Василько оглянув усіх — ніхто не сміється.<br>«Чому б і справді мені не женитись?» — подумав він собі. Було б добре, коли б у його була жінка: обід варила б йому, сорочки прала, а він лежав би собі на печі та погукував би до неї: «Стара, а принеси огню, я люльку запалю!..»<br>— Ну, то як же? — казала мати. — Хочеш одружитися?<br>Василько втер рукавом носа, почервонів трохи й промовив, закриваючи рот рукою:<br>— Хо-чу!..<br>— Ну, от і гаразд! — каже батько. — Тепер тільки молоду треба йому вибрати. Чи, може, в тебе вже є на приміті яка?<br>А в Василька й справді є вже одна дівчина на думці. Давно вже сподобалась йому чорноброва Ганна — ще тоді, як вирятувала його з багнюки, як він був загруз колись, вертаючись з церкви; тоді Ганна вирятувала спершу його самого, потім його чоботи, що тільки халявки визирали з калюжі; втерла йому носа, заплакане обличчя та на додачу й поцілувала ще.<br>— Ганну хочу, — промовив Василько сміливіше.<br>— Ганну то й Ганну, — згоджується батько, — тобі видніше. Та коли казати правду, то й дівка вона хороша: доброго роду, й на вроду гарна, й здорова... та, може, ще й приданого сот п'ять дадуть!.. Поможи тобі Боже, Василю!<br>Василько знає, що тут йому слід було б подякувати батькові, та чогось соромився й тільки чмихнув носом.<br>— Ну, то не будемо ж і гаятися, — каже далі батько, — будемо зараз одягатися та й по рушники підемо!.. Подай-но йому Петрову свитку! — гукнув до матері.<br>Мати стягла з жердки свитинку, червоного пояса — кличе Василька одягатись. Василько зліз з полу, взяв палець у рот, боком виходить на середину хати. Трохи немов соромно йому, ну та в новину це, — то й не дивно. Одягла його мати в свитину, поясом підперезала, в кишеню поклала батькову люльку, папушу тютюну за пояс застромила. Батько взяв зі столу хліб, дає йому під пахву. Взяв Василько той хліб, обома руками вчепився в його, насилу вдержить.<br>— Ну, сину, помолимося Богу й підемо, поки зовсім не спізніло, — каже до його батько. — Тільки треба тобі ще дещо сказати, попереду як іти. Чи будеш же ти за мене в громаду ходити, податки платити?<br>В громаду ходити — Василько залюбки ходив би, а от податки платити — то вже й не до душі йому...<br>— А де ж я грошей візьму? — спитав він.<br>— Як де грошей візьмеш? — дивується батько. — А ти ж будеш заробляти! Будеш орати, косити... Ти ж тоді хазяїном будеш у нас. Ми тебе всі будемо слухати.<br>— Е-е!.. — протяг Василько з непевністю.<br>— Будеш уже сам усе робити, — себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж оддаси, а мене з матір'ю до смерті доглядати мусиш. Будеш доглядати? — перепитав батько.<br>Василька в жар кинуло, а уші зашарілись. Він уже й не радий був, що розпочав таку справу!<br>— Я не хо... — промовив він і схлипнув. Очі зразу налилися слізьми.<br>— Ну, а як же, сину? — ласкаво й тихо казав батько. — Хто ж нас з матір'ю стане годувати та доглядати? Поки ми здужали — робили, вас усіх годували, до розуму доводили, а як постарілися, то невже ж ти виженеш із хати, щоб ми з торбинками пішли попідвіконню?<br>Василькові зробилось і боязно чогось, і, Боже, як шкода тата з мамою... Хліб випав у його з рук, і він на всю хату так і заголосив:<br>— Я ма-а-лий ще!..<br>Всі, що були в хаті, далі не могли вже втерпіти й весело зареготали.<br>Василько глянув кругом і зрозумів, що то все були жарти. Він з радощів аж сам засміявся. Потім засоромився, закрився руками та, скинувши Петрову свитку, вистрибом так і метнувсь на піч!<br>Часто після того питали його:<br>— А що, Василю, швидко будеш женитися?<br>Василько, було, помовчить трохи, а потім поважно одмовить:<br>— Так-то й женитись!.. Там тобі така морока, що нехай його й кат візьме!..<br><br><br><sup>1</sup> Стерятися — розгубитися.<br><sup>2</sup> Іти в москалі — іти в солдати.<br><br><br>'''''Відтворюємо прочитане'''''<br>1. Як відреагував Василько на материну пораду «взяти краще букваря та азбуки вчитися»:<br>а) попросив придбати азбуку й буквар;<br>б) почав навчатися;<br>в) сказав, щоб його женили, коли пора;<br>г) не звернув увагу на пораду?<br>2. Чим сподобалася Василькові Ганна:<br>а) тим, що дуже гарна й чепурна;<br>б) тим, що здорова;<br>в) за неї, може, ще й приданого «сот п'ять дадуть»;<br>г) бо вирятувала з багнюки, коли він повертався з церкви, та «на додачу поцілувала»?<br>3. Як пояснив причину відмови від одруження Василько в кінці оповідання:<br>а) бо не хоче працювати, щоб на життя заробляти;<br>б) бо не хоче в громаду ходити та ще й податки платити;<br>в) бо малий ще;<br>г) бо не навчився ще грамоти?<br>'''''Аналізуємо зміст і особливості художнього твору'''''<br>4. Що в поведінці Василька викликає усмішку? Чому головного героя твору прозвали «свекром»?<br>5. Чи часто діти, на твою думку, намагаються вдавати із себе дорослих? Чи траплялося з тобою таке раніше? Чим це було викликано?<br>6. Чому батьки вирішили розіграти Василька?<br>7. До якого виду комічного — сатири чи гумору — належить це оповідання? Обґрунтуй відповідь.<br>8. Чого навчає оповідання С. Васильченка «Свекор»?<br>'''''Творчо мислимо'''''<br>9. Перекажи уривок з оповідання, що відповідає малюнку.<br>'''''Виконуємо домашнє завдання'''''<br>10. Намалюй ілюстрацію до найкомічнішого моменту в оповіданні.<br>11. Опрацюй оповідання так, щоб на наступному уроці, узявши участь у конкурсі на кращий малюнок, тобі вдалося фрагментом-переказу-ванням передати зображене твоїми однокласниками.<br>'''''Перевіряємо себе'''''<br>• Я вмію визначати основні думки вивчених оповідань С. Васильченка.<br>• Я вмію характеризувати образи Семена та Василька, аналізувати їхню поведінку.<br>• Я можу визначити засоби комічного в оповіданнях С. Васильченка. 

----

Українська література. 6 клас. Авраменко О.М., Шабельникова Л.П.<br>Вислано читачами інтернет-сайту. 

<br> <sub>Українська література [[Українська література|скачати]], завдання школяру 6 класу, матеріали з української літератури 6 клас, безкоштовні [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|підручники]]</sub> 

 '''<u>Зміст уроку</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас                      
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання 
 
 '''<u>Практика</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання 
 
 '''<u>Ілюстрації</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
 
 '''<u>Доповнення</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів                          
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше 
 
 '''<u>Тільки для вчителів</u>'''
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки] 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації 
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми
 [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]

<br> 

<br>Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам]. 

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
Возврат к странице 60. Степан Васильченко. Турбота письменника про дітей. «Свекор». Атмосфера в українській родині – світ добра, любові, взаємодопомоги.
Источник — «http://edufuture.biz/index.php?title=60._%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D1%83%D1%80%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9._%C2%AB%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%C2%BB._%D0%90%D1%82%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B0_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%96_%E2%80%93_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82_%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0,_%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%96,_%D0%B2%D0%B7%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8»
При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов - гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.
Разработка - Гипермаркет знаний 2008-
Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: