'''Тема: Комедія “Пігмаліон” і давньогрецький міф про Пігмаліона'''<br>
+
'''Тема: Комедія “Пігмаліон” і давньогрецький міф про Пігмаліона'''<br>
-
===Мета:===
+
-
познайомити учнів з комедією «Пігмаліон» Б. Шоу<br> - розвиток аналітичного мислення учнів;<br> - виховання інтересу до творчості письменника, пошани до культурної спадщини.<br>
+
=== Мета: ===
-
===Тип уроку:===
+
-
навчально - виховний<br>
+
познайомити учнів з комедією «Пігмаліон» Б. Шоу<br> - розвиток аналітичного мислення учнів;<br> - виховання інтересу до творчості письменника, пошани до культурної спадщини.<br>
-
===Хід уроку:===
+
-
<br>” Пігмаліон” - це блискуча комедія, але комедія не стільки розважальна, скільки соціальна. Недаремно сам драматург відзначав в передмові, що вона “інтенсивна і навмисне дидактична”. Просто само мистецтво, на думку Шоу, “не може бути іншим”. Розвиток драматичного конфлікту ” Пігмаліона” він свідомо завершує відкритим фіналом, аби у глядача не виникло думки", що справа вже зроблена і проблеми вирішені за нього самим драматургом”.<br>http://www.youtube.com/watch?v=owZ0sNdXX50<br>
+
=== Тип уроку: ===
-
===театр Шоу===
+
-
<br>Адже театр Шоу - інтелектуальний, він повинен привчати людей мислити, “відкритого фіналу” вимагала нова естетика Б.Шоу, яка випереджала як тодішню англійську драму, так і представлення режисерів, акторів, глядачів, які були просто не готові до подібних “неромантичних” завершень. Показово, що видатний англійський актор Бірбом Три, який грав роль Хігінса, у фіналі спектаклю - за мить до закриття завіси - кинув до ніг Елізи букет квітів. І публіка, звичайно ж, залишала театр переконаним в подальшому одруженні Хигинса з Елізою. Шоу, в наміри якого не входило розчулити глядача (навпаки - дратувати його), був в гніві. “Ваш фінал осоружний, - говорив він Б.Трі. - Вас за нього потрібно розстріляти”. А вже по смерті Бернарда Шоу, в рік його століття, за сюжетом ” Пігмаліона” був створений знаменитий мюзикл “Моя прекрасна леді” (музика Ф.Лоу, лібретто А.Д.Лернера).<br>http://www.youtube.com/watch?v=0P6IH-14Axw
+
навчально - виховний<br>
-
===Cиндром “Моєї прекрасної леді”===
+
-
<br>Ніби передбачаючи цей синдром “Моєї прекрасної леді”, Шоу написав своєрідний шостий акт комедії - післямова до ” Пігмаліону”, в якому він роз'яснює подальшу історію своїх персонажів. Так, драматург повідомив, що Еліза вийшла заміж за. другорядного героя комедії Фреді. Якщо Хигинсу, стверджує Шоу, на віку написано залишатися неодруженим, то Еліза зовсім не створена для того, щоб залишатися старою дівою.\<br>http://www.youtube.com/watch?v=DNFl4gG48Oo<br>І додатково у фіналі п'єси вона згадає про те, що юний Фреді, на якого Еліза надала приголомшуюче враження своїм “жаргоном” в салоні місіс Хигинс, щодня признається їй в любові тричі на день - правда, в листах. “Фреді щиро любить Елізу і не командує нею та і навряд чи командуватиме, не дивлячись на свою соціальну перевагу”, - пише Шоу в післямові. Так от Еліза виявилася між Хігінсом і Фреді: “Або вибере вона собі за долю все життя подавати туфлі Хігінсу або віддасть перевагу тому, щоб все життя їй подавав туфлі Фреді? Відповідь не викликає сумнівів”. Шоу повідомляє також, що Еліза разом з Фреді отримали магазин кольорів (тут допоміг Пікерінг), і після “тимчасових неладів” молодий шлюб досягає успіхів. Еліза колись не лає свого мужа, до полковника прив'язана, як дочка, але так і не кинула звички лаяти Хігінса.<br>http://www.youtube.com/watch?v=BKkv5_7vIiw<br>Хоча вона і відчуває, що його байдужість коштує більше, ніж палка закоханість деяких звичайних чоловіків, все-таки. “Все-таки Галатєї не зовсім подобається Пігмаліону: дуже вже богоподібну роль він грає в її житті, а це не дуже те і приємно”. Чи слід говорити, що такий фінал не прийняли ні глядачі і читачі, ні критики. Одні вважали, що він надуманий і немотивований; другі були упевнені, що Шоу попросту містифікує читачів, жартуючи над тими, хто звик до визначеності фіналів; треті продовжували убачати в Елізі і Хігінса сучасних Катаріну і Петруччо, які не мислять своїй любові поза сварками. Як би там не було, але запропонований Шоу кінець є цілком логічним і по-своєму закономірним і виправданим.<br>А сама комедія - як справжній витвір мистецтва - надає можливості для різних тлумачень і інтерпретацій і привертає увагу глядачів, де б і коли б вона не гралася. Оскільки ” Пігмаліон”, зі своєю багаточисельною гостротою, комічними ситуаціями і блискучим гумором, є також п'єсою про людину, про його можливості незалежно від походження і мови, на якій він розмовляє. “Я знаю, - говорить Еліза Хігінсу в кінці комедії, - я проста, темна, а ви великий учений і джентльмен. Але і я людина, а не грязь у вас під ногами”. <br>Бернард Шоу говорив про саме собі: “Якщо людина жартує стільки років, означає він або з'їхав з котушок, або ж в його жартах є крупинка серйозності”. І багаточисельні “серйозні жарти” Шоу - його чудові комедії на вічні актуальні теми - давали видатному драматургові підстави стверджувати: “Кожна з моїх п'єс - це послання до людства”.<br>Бернард Шоу увійшов до літератури зрілою людиною. Його першими творами були газетні статті, критичні роботи по питаннях музики, які він підписував псевдонімом Corno di Bassetto, а також театральні рецензії, що виходили під ініціалами G. B. S. - Джордж Бернард Шоу. На ниві витонченої словесності він дебютував п'ятьма романами, які, проте, не принесли йому успіху.
+
=== Хід уроку: ===
-
===«Квінтесенція ібсенізма»===
+
-
Значною подією в історії театрального мистецтва Англії і всієї Європи було видання критичного нарису «Квінтесенція ібсенізма». Це означало, що «порушник спокою», «соціаліст» і «марксист» Шоу включився в боротьбу за «нову драму».<br>Як витікає з назви нарису, його центральна тема - суть театральної революції Г.Ібсена. Вибір такої теми не був випадковим. Шоу свідомо прагнув привернутим увагу до фігури норвезького художника, аби сприяти радикальному оновленню англійського театру, де переважали водевілі, дешеві мелодрами або розважальні «добре зроблені» п'єси В.Сарду або Е.Скріби. Шоу вірив, що настав час для нової проблемної драматургії, основоположником якої був автор «Лялькового удома» і «Будівельного Сольнеса».<br>Творчість Шоу - розгорнута і всеосяжна панорама інтелектуального і політичного життя Західної Європи і світу впродовж першої половини ХХ ст. починаючи з 1900г. і до 30-х років він був наївліятельнейшим драматургом Великобританії. <br>Унаслідок його діяльності англійський театр пішов зовсім іншим шляхом і знову, як і за часів Шекспіра, став одним з вирішальних чинників розвитку світового театрального мистецтва. Шоу був патріотом своєї землі.<br><br>Домашнє завдання: <br>Напишіть твір – роздум на тему: «Пігмаліон Б. Шоу – дзеркало нашого сьогодення».<br>Список використаних джерел: <br>Зінгерман К. І. Нариси історії драми XX століття. Чехов, Стріндберг, Ібсен, Метерлінк, Піранделло, Брехт, Гауптман, Лорка, Ануй.Перевид.— М., 2007.<br>Кочур Р. П. Генрік Ібсен // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2.<br>Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В. <br>Над уроком працювали <br>Корчик Н. Д. <br>Пилипенко В.В. <br>Олійник А. Б. <br>Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на [http://xvatit.com/forum/ '''Образовательном форуме'''], где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав [http://xvatit.com/club/blogs/ '''блог,'''] Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. [http://xvatit.com/school/guild/ '''Гильдия Лидеров Образования'''] открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.<br>
+
[[Image:T63pi.jpeg]]<br>
+
+
” Пігмаліон” - це блискуча комедія, але комедія не стільки розважальна, скільки соціальна. Недаремно сам драматург відзначав в передмові, що вона “інтенсивна і навмисне дидактична”. Просто само [[Тема 21. Література й мистецтво.|'''мистецтво''']], на думку Шоу, “не може бути іншим”. Розвиток драматичного конфлікту ” Пігмаліона” він свідомо завершує відкритим фіналом, аби у глядача не виникло думки", що справа вже зроблена і проблеми вирішені за нього самим драматургом”.
+
+
{{#ev:youtube|owZ0sNdXX50}}
+
+
''театр Шоу''
+
+
[[Image:T63pi1.jpeg]]<br>Адже театр Шоу - інтелектуальний, він повинен привчати людей мислити, “відкритого фіналу” вимагала нова естетика Б.Шоу, яка випереджала як тодішню англійську драму, так і представлення режисерів, акторів, глядачів, які були просто не готові до подібних “неромантичних” завершень. Показово, що видатний англійський актор Бірбом Три, який грав роль Хігінса, у фіналі спектаклю - за мить до закриття завіси - кинув до ніг Елізи букет квітів. І публіка, звичайно ж, залишала театр переконаним в подальшому одруженні Хигинса з Елізою. Шоу, в наміри якого не входило розчулити глядача (навпаки - дратувати його), був в гніві. “Ваш фінал осоружний, - говорив він Б.Трі. - Вас за нього потрібно розстріляти”. А вже по смерті [[Джордж Бéрнард Шоу.Повні уроки|'''Бернарда Шоу''']], в рік його століття, за сюжетом ” Пігмаліона” був створений знаменитий мюзикл “Моя прекрасна леді” (музика Ф.Лоу, лібретто А.Д.Лернера). {{#ev:youtube|0P6IH-14Axw}}
+
+
''Cиндром “Моєї прекрасної леді”''
+
+
[[Image:T63p2.jpeg]]<br>Ніби передбачаючи цей синдром “Моєї прекрасної леді”, Шоу написав своєрідний шостий акт комедії - післямова до ” Пігмаліону”, в якому він роз'яснює подальшу історію своїх персонажів. Так, драматург повідомив, що Еліза вийшла заміж за. другорядного героя комедії Фреді. Якщо Хигинсу, стверджує Шоу, на віку написано залишатися неодруженим, то Еліза зовсім не створена для того, щоб залишатися старою дівою. {{#ev:youtube|DNFl4gG48Oo}} І додатково у фіналі п'єси вона згадає про те, що юний Фреді, на якого Еліза надала приголомшуюче враження своїм “жаргоном” в салоні місіс Хигинс, щодня признається їй в любові тричі на день - правда, в листах. “Фреді щиро любить Елізу і не командує нею та і навряд чи командуватиме, не дивлячись на свою соціальну перевагу”, - пише Шоу в післямові.
+
+
[[Image:T63p3.jpeg]]
+
+
Так от Еліза виявилася між Хігінсом і Фреді: “Або вибере вона собі за долю все життя подавати туфлі Хігінсу або віддасть перевагу тому, щоб все життя їй подавав туфлі Фреді? Відповідь не викликає сумнівів”. Шоу повідомляє також, що Еліза разом з Фреді отримали магазин кольорів (тут допоміг Пікерінг), і після “тимчасових неладів” молодий шлюб [[Як досягти успіху в спілкуванні.|'''досягає успіхів''']]. Еліза колись не лає свого мужа, до полковника прив'язана, як дочка, але так і не кинула звички лаяти Хігінса.
+
+
{{#ev:youtube|BKkv5_7vIiw}}
+
+
<br>Хоча вона і відчуває, що його байдужість коштує більше, ніж палка закоханість деяких звичайних чоловіків, все-таки. “Все-таки Галатєї не зовсім подобається Пігмаліону: дуже вже богоподібну роль він грає в її житті, а це не дуже те і приємно”. Чи слід говорити, що такий фінал не прийняли ні глядачі і читачі, ні критики. Одні вважали, що він надуманий і немотивований; другі були упевнені, що Шоу попросту містифікує читачів, жартуючи над тими, хто звик до визначеності фіналів; треті продовжували убачати в Елізі і Хігінса сучасних Катаріну і Петруччо, які не мислять своїй любові поза сварками. Як би там не було, але запропонований Шоу кінець є цілком логічним і по-своєму закономірним і виправданим.
+
+
[[Image:T63p4.jpeg]]<br>
+
+
А сама комедія - як справжній витвір мистецтва - надає можливості для різних тлумачень і інтерпретацій і привертає увагу глядачів, де б і коли б вона не гралася. Оскільки ” Пігмаліон”, зі своєю багаточисельною гостротою, комічними ситуаціями і блискучим гумором, є також п'єсою про людину, про його можливості незалежно від походження і [[Українська мова|'''мови''']], на якій він розмовляє. “Я знаю, - говорить Еліза Хігінсу в кінці комедії, - я проста, темна, а ви великий учений і джентльмен. Але і я людина, а не грязь у вас під ногами”. <br>Бернард Шоу говорив про саме собі: “Якщо людина жартує стільки років, означає він або з'їхав з котушок, або ж в його жартах є крупинка серйозності”. І багаточисельні “серйозні жарти” Шоу - його чудові комедії на вічні актуальні теми - давали видатному драматургові підстави стверджувати: “Кожна з моїх п'єс - це послання до людства”.
+
+
[[Image:T63p5.jpeg]]<br>
+
+
Бернард Шоу увійшов до літератури зрілою людиною. Його першими творами були газетні статті, критичні роботи по питаннях музики, які він підписував псевдонімом Corno di Bassetto, а також театральні рецензії, що виходили під ініціалами G. B. S. - Джордж Бернард Шоу. На ниві витонченої словесності він дебютував п'ятьма романами, які, проте, не принесли йому успіху.
+
+
=== «Квінтесенція ібсенізма» ===
+
+
Значною подією в історії театрального мистецтва Англії і всієї Європи було видання критичного нарису «Квінтесенція ібсенізма». Це означало, що «порушник спокою», «соціаліст» і «марксист» Шоу включився в боротьбу за «нову драму».<br>Як витікає з назви нарису, його центральна тема - суть театральної революції Г.Ібсена. Вибір такої теми не був випадковим. Шоу свідомо прагнув привернутим увагу до фігури норвезького художника, аби сприяти радикальному оновленню англійського театру, де переважали водевілі, дешеві мелодрами або розважальні «добре зроблені» п'єси В.Сарду або Е.Скріби. Шоу вірив, що настав час для нової проблемної драматургії, основоположником якої був автор «Лялькового удома» і «Будівельного Сольнеса».
+
+
[[Image:T63p6.jpeg]]<br>
+
+
Творчість Шоу - розгорнута і всеосяжна панорама інтелектуального і політичного життя Західної Європи і світу впродовж першої половини ХХ ст. починаючи з 1900г. і до 30-х років він був наївліятельнейшим драматургом Великобританії. <br>Унаслідок його діяльності англійський театр пішов зовсім іншим шляхом і знову, як і за часів Шекспіра, став одним з вирішальних чинників розвитку світового театрального мистецтва. Шоу був патріотом своєї землі.<br><br>Домашнє завдання: <br>Напишіть твір – роздум на тему: «Пігмаліон Б. Шоу – дзеркало нашого сьогодення».
+
+
<br>'''''Список використаних джерел:'''''<br>1. Зінгерман К. І. Нариси історії драми XX століття. Чехов, Стріндберг, Ібсен, Метерлінк, Піранделло, Брехт, Гауптман, Лорка, Ануй.Перевид.— М., 2007.<br>2. Кочур Р. П. Генрік Ібсен // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2.<br>Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.
+
+
<br>'''Над уроком працювали '''<br>Корчик Н. Д. <br>Пилипенко В.В. <br>Олійник А. Б. <br>Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на [http://xvatit.com/forum/ '''Образовательном форуме'''], где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав [http://xvatit.com/club/blogs/ '''блог,'''] Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. [http://xvatit.com/school/guild/ '''Гильдия Лидеров Образования'''] открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.<br>
познайомити учнів з комедією «Пігмаліон» Б. Шоу - розвиток аналітичного мислення учнів; - виховання інтересу до творчості письменника, пошани до культурної спадщини.
Тип уроку:
навчально - виховний
Хід уроку:
” Пігмаліон” - це блискуча комедія, але комедія не стільки розважальна, скільки соціальна. Недаремно сам драматург відзначав в передмові, що вона “інтенсивна і навмисне дидактична”. Просто само мистецтво, на думку Шоу, “не може бути іншим”. Розвиток драматичного конфлікту ” Пігмаліона” він свідомо завершує відкритим фіналом, аби у глядача не виникло думки", що справа вже зроблена і проблеми вирішені за нього самим драматургом”.
театр Шоу
Адже театр Шоу - інтелектуальний, він повинен привчати людей мислити, “відкритого фіналу” вимагала нова естетика Б.Шоу, яка випереджала як тодішню англійську драму, так і представлення режисерів, акторів, глядачів, які були просто не готові до подібних “неромантичних” завершень. Показово, що видатний англійський актор Бірбом Три, який грав роль Хігінса, у фіналі спектаклю - за мить до закриття завіси - кинув до ніг Елізи букет квітів. І публіка, звичайно ж, залишала театр переконаним в подальшому одруженні Хигинса з Елізою. Шоу, в наміри якого не входило розчулити глядача (навпаки - дратувати його), був в гніві. “Ваш фінал осоружний, - говорив він Б.Трі. - Вас за нього потрібно розстріляти”. А вже по смерті Бернарда Шоу, в рік його століття, за сюжетом ” Пігмаліона” був створений знаменитий мюзикл “Моя прекрасна леді” (музика Ф.Лоу, лібретто А.Д.Лернера).
Cиндром “Моєї прекрасної леді”
Ніби передбачаючи цей синдром “Моєї прекрасної леді”, Шоу написав своєрідний шостий акт комедії - післямова до ” Пігмаліону”, в якому він роз'яснює подальшу історію своїх персонажів. Так, драматург повідомив, що Еліза вийшла заміж за. другорядного героя комедії Фреді. Якщо Хигинсу, стверджує Шоу, на віку написано залишатися неодруженим, то Еліза зовсім не створена для того, щоб залишатися старою дівою.
І додатково у фіналі п'єси вона згадає про те, що юний Фреді, на якого Еліза надала приголомшуюче враження своїм “жаргоном” в салоні місіс Хигинс, щодня признається їй в любові тричі на день - правда, в листах. “Фреді щиро любить Елізу і не командує нею та і навряд чи командуватиме, не дивлячись на свою соціальну перевагу”, - пише Шоу в післямові.
Так от Еліза виявилася між Хігінсом і Фреді: “Або вибере вона собі за долю все життя подавати туфлі Хігінсу або віддасть перевагу тому, щоб все життя їй подавав туфлі Фреді? Відповідь не викликає сумнівів”. Шоу повідомляє також, що Еліза разом з Фреді отримали магазин кольорів (тут допоміг Пікерінг), і після “тимчасових неладів” молодий шлюб досягає успіхів. Еліза колись не лає свого мужа, до полковника прив'язана, як дочка, але так і не кинула звички лаяти Хігінса.
Хоча вона і відчуває, що його байдужість коштує більше, ніж палка закоханість деяких звичайних чоловіків, все-таки. “Все-таки Галатєї не зовсім подобається Пігмаліону: дуже вже богоподібну роль він грає в її житті, а це не дуже те і приємно”. Чи слід говорити, що такий фінал не прийняли ні глядачі і читачі, ні критики. Одні вважали, що він надуманий і немотивований; другі були упевнені, що Шоу попросту містифікує читачів, жартуючи над тими, хто звик до визначеності фіналів; треті продовжували убачати в Елізі і Хігінса сучасних Катаріну і Петруччо, які не мислять своїй любові поза сварками. Як би там не було, але запропонований Шоу кінець є цілком логічним і по-своєму закономірним і виправданим.
А сама комедія - як справжній витвір мистецтва - надає можливості для різних тлумачень і інтерпретацій і привертає увагу глядачів, де б і коли б вона не гралася. Оскільки ” Пігмаліон”, зі своєю багаточисельною гостротою, комічними ситуаціями і блискучим гумором, є також п'єсою про людину, про його можливості незалежно від походження і мови, на якій він розмовляє. “Я знаю, - говорить Еліза Хігінсу в кінці комедії, - я проста, темна, а ви великий учений і джентльмен. Але і я людина, а не грязь у вас під ногами”. Бернард Шоу говорив про саме собі: “Якщо людина жартує стільки років, означає він або з'їхав з котушок, або ж в його жартах є крупинка серйозності”. І багаточисельні “серйозні жарти” Шоу - його чудові комедії на вічні актуальні теми - давали видатному драматургові підстави стверджувати: “Кожна з моїх п'єс - це послання до людства”.
Бернард Шоу увійшов до літератури зрілою людиною. Його першими творами були газетні статті, критичні роботи по питаннях музики, які він підписував псевдонімом Corno di Bassetto, а також театральні рецензії, що виходили під ініціалами G. B. S. - Джордж Бернард Шоу. На ниві витонченої словесності він дебютував п'ятьма романами, які, проте, не принесли йому успіху.
«Квінтесенція ібсенізма»
Значною подією в історії театрального мистецтва Англії і всієї Європи було видання критичного нарису «Квінтесенція ібсенізма». Це означало, що «порушник спокою», «соціаліст» і «марксист» Шоу включився в боротьбу за «нову драму». Як витікає з назви нарису, його центральна тема - суть театральної революції Г.Ібсена. Вибір такої теми не був випадковим. Шоу свідомо прагнув привернутим увагу до фігури норвезького художника, аби сприяти радикальному оновленню англійського театру, де переважали водевілі, дешеві мелодрами або розважальні «добре зроблені» п'єси В.Сарду або Е.Скріби. Шоу вірив, що настав час для нової проблемної драматургії, основоположником якої був автор «Лялькового удома» і «Будівельного Сольнеса».
Творчість Шоу - розгорнута і всеосяжна панорама інтелектуального і політичного життя Західної Європи і світу впродовж першої половини ХХ ст. починаючи з 1900г. і до 30-х років він був наївліятельнейшим драматургом Великобританії. Унаслідок його діяльності англійський театр пішов зовсім іншим шляхом і знову, як і за часів Шекспіра, став одним з вирішальних чинників розвитку світового театрального мистецтва. Шоу був патріотом своєї землі.
Домашнє завдання: Напишіть твір – роздум на тему: «Пігмаліон Б. Шоу – дзеркало нашого сьогодення».
Список використаних джерел: 1. Зінгерман К. І. Нариси історії драми XX століття. Чехов, Стріндберг, Ібсен, Метерлінк, Піранделло, Брехт, Гауптман, Лорка, Ануй.Перевид.— М., 2007. 2. Кочур Р. П. Генрік Ібсен // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.
Над уроком працювали Корчик Н. Д. Пилипенко В.В. Олійник А. Б. Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
