'''Мета:'''На прикладі повісті “Гранатовий браслет” розкрити гострі соціально - етичні проблеми торкнулися в цих творах. Вчитель. А. І. Купріна, дивного майстра художнього слова, гуманіста і правдошукача, з не меншою підставою можна назвати і співцем високого кохання, читачам, що подарував повість- “Гранатовий браслет” об'єднаного цією прекрасною темою.
-
Тип уроку:
+
'''Тип уроку:''' Засвоєння нових знань<br>
<br>''Нерозділене кохання не принижує людину, а прославляє її. ''<br><u>Пушкін Олександр Сергійович</u><br>Купрін в своїй яскравій, прозі самобутньо відобразив буття різних класів і станів російського суспільства кінця XIX —початку XX століття.
<br>''Нерозділене кохання не принижує людину, а прославляє її. ''<br><u>Пушкін Олександр Сергійович</u><br>Купрін в своїй яскравій, прозі самобутньо відобразив буття різних класів і станів російського суспільства кінця XIX —початку XX століття.
Строка 11:
Строка 11:
[[Image:T4kup.jpeg]]
[[Image:T4kup.jpeg]]
-
Продовжуючи традиції демократичності і гуманізму російської літератури, перш за все А. П. Чехова і Л. Н. Толстого, Купрін був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. Початок літературної діяльності Купріна можна віднести до порри його перебування в кадетському корпусі. “Останній дебют” надрукований у 1889 році він є його першим невеликим оповіданням в журналі “Російський сатиричний листок”, за що був посаджений на гауптвахту. Вийшовши у відставку і оселившись в Києві, письменник починає півпрацювати з київськими газетами. Виділяють цікаве літературне явище серію нарисів “Київські типи”. Де створені ним образи відображали істотні межі строкатої міської бувальщини і людей “дна”. <br>Військова служба молодого
+
Продовжуючи традиції демократичності і гуманізму російської літератури, перш за все [[Антон Чехов (1860—1904).Повні уроки|'''А. П. Чехова''']] і Л. Н. Толстого, Купрін був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. Початок літературної діяльності Купріна можна віднести до порри його перебування в кадетському корпусі. “Останній дебют” надрукований у 1889 році він є його першим невеликим оповіданням в журналі “Російський сатиричний листок”, за що був посаджений на гауптвахту. Вийшовши у відставку і оселившись в Києві, письменник починає півпрацювати з київськими газетами. Виділяють цікаве літературне явище серію нарисів “Київські типи”. Де створені ним образи відображали істотні межі строкатої міської бувальщини і людей “дна”. <br>Військова служба молодого
[[Image:T3kkad.jpeg]]
[[Image:T3kkad.jpeg]]
-
випускника Александровського піхотного училища протікала в Україні –
+
випускника Александровського піхотного училища протікала в Україні –
-
{{#ev:youtube|CkTSH7OFSOw&feature}}
+
{{#ev:youtube|CkTSH7OFSOw&feature}}
-
в Проськурове і Волочиське. “Поєдинок” - найбільш значне з творів Купріна, в яких знайшли своє втілення враження тих років. На українському матеріалі написані розповіді з селянського життя, до яких згодом приєдналися і такі речі, як “Олеся”, “Конокради”, “Лісова глушина”, “Срібний вовк”, “На глухарів”. Не довелося Купріну після повернення на Батьківщину побувати на Україні, в Києві, в Одесі, в Криму, де він провів колись немало щасливих днів, <br>
+
в Проськурове і Волочиське. “Поєдинок” - найбільш значне з творів Купріна, в яких знайшли своє втілення враження тих років. На українському матеріалі написані розповіді з селянського життя, до яких згодом приєдналися і такі речі, як “Олеся”, “Конокради”, “Лісова глушина”, “Срібний вовк”, “На глухарів”. Не довелося Купріну після повернення на [[Тема 30. Твоя країна – Україна і ти – її громадянин.|'''Батьківщину''']] побувати на Україні, в Києві, в Одесі, в Криму, де він провів колись немало щасливих днів, <br>
<br>
<br>
Строка 25:
Строка 25:
де були створені найвідоміші його твори.<br>Тема кохання в повісті «Гранатовий браслет»
де були створені найвідоміші його твори.<br>Тема кохання в повісті «Гранатовий браслет»
-
[[Image:T4gb.jpeg]]<br>Сам заголовок є поетичним і звучним. Він звучить як рядок вірша, написаного тристопним ямбом». С. Штільман «Про майстерність письменника» повість А. Купріна «Гранатовий браслет»<br>Робота над повістю сильно вплинула на душевний стан Олександра Івановича. «Недавно розповів одній хорошій актрисі, - писав він в листі до Ф. Д. Батюшкову в грудні 1910 г, - про сюжет свого твору - плачу, скажу одне, що нічого більш цнотливого я ще не писав». <br>Головною героїнею повісті є княгиня Віра Миколаївна Шєїна. Дію повісті рогортається на Чорноморському курорті восени, а саме 17 вересня - в день іменин Віри Миколаївни. {{#ev:youtube|w1HL3iGdbgM}}
+
[[Image:T4gb.jpeg]]<br>
-
Перша глава є вступом, на долю якого випало завдання підготувати читача до потрібного сприйняття наступних подій.<br>Купрін описує природу. В описанні природи в Купріна багато звуків, фарб і особливо - запахів. Пейзаж вкрай емоційний і не схожий ні на чий інший. Завдяки опису осіннього пейзажу з його спорожнілими дачами і клумбами, відчуваєш неминучість в'янення навколишньої природи, в'янення світу. Купрін проводить паралель між описом осіннього саду і внутрішнім станом головної героїні: холоднуватий осінній пейзаж природи, що в'яне, схожий за своєю суттю з настроєм Віри Миколаївни Шєїної. По ньому ми передбачаємо її спокійний, неприступний характер. Ніщо її не ворожить в цьому житті, можливо, тому яскравість її буття поневолила повсякденністю і сірістю. Автор описує головну героїню так: «.поішла в матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжною, але холодною і гордою особою, прекрасними, хоча досить великими руками, і тим чарівним спадом плечей, яку можна бачити на старовинних мініатюрах.» Віра не могла проникнутися з відчуттям прекрасного до навколишнього світу. Вона не була від природи романтиком. І, побачивши щось незвичайне, якусь особливість, прагнула (хай мимоволі) приземлити її, зіставити з навколишнім світом. Її життя текло повільно, розмірено, тихо, і, здавалося б, задовольняла життєвим принципам, не виходячи за їх рамки. <br>
+
Сам заголовок є поетичним і звучним. Він звучить як рядок вірша, написаного тристопним ямбом». С. Штільман «Про майстерність письменника» повість А. Купріна «Гранатовий браслет»<br>Робота над повістю сильно вплинула на душевний стан Олександра Івановича. «Недавно розповів одній хорошій актрисі, - писав він в листі до Ф. Д. Батюшкову в грудні 1910 г, - про сюжет свого твору - плачу, скажу одне, що нічого більш цнотливого я ще не писав». <br>Головною героїнею повісті є княгиня Віра Миколаївна Шєїна. Дію повісті рогортається на Чорноморському курорті восени, а саме 17 вересня - в день іменин Віри Миколаївни. {{#ev:youtube|w1HL3iGdbgM}}
-
[[Image:T4k.jpeg]]<br>Купрін впродовж всієї розповіді намагається вселити читачам «поняття любові на межі життя», і робить він це через Желткова, для нього любов - це життя, отже, немає любові - немає життя. І, коли муж Віри наполегливо просить припинити любов, припиняється і його життя. А чи гідна любов втрати життя, втрати всього, що лише може бути на світі? На це питання повинен відповідати кожен сам для себе - а чи хоче він цього, що для нього дорожче - життя або любов? Желтков відповів: любов. Ну а як же ціна життя, адже життя - це найдорожче, що у нас є, саме її ми так боїмося втратити, а з іншого боку любов - це сенс нашого життя, без чого вона не буде життям, а буде пустим звуком. Мимоволі згадуються слова І. С. Тургенева: «Любов. сильніше за смерть і страх смерті». Аносов говорив: «Любов має бути трагедією.», якщо личити до любові саме з такою міркою, тоді стає ясно -- любов Желткова саме такий. Він з легкістю ставить свої відчуття до прекрасної княгині над усе на світі. По суті, саме життя не має для Желткова особливої цінності.
+
Перша глава є вступом, на долю якого випало завдання підготувати читача до потрібного сприйняття наступних подій.<br>Купрін описує [[Поняття про природу. Місце людини в природі, довкіллі. Повні уроки|'''природу''']]. В описанні природи в Купріна багато звуків, фарб і особливо - запахів. Пейзаж вкрай емоційний і не схожий ні на чий інший. Завдяки опису осіннього пейзажу з його спорожнілими дачами і клумбами, відчуваєш неминучість в'янення навколишньої природи, в'янення світу. Купрін проводить паралель між описом осіннього саду і внутрішнім станом головної героїні: холоднуватий осінній пейзаж природи, що в'яне, схожий за своєю суттю з настроєм Віри Миколаївни Шєїної. По ньому ми передбачаємо її спокійний, неприступний характер. Ніщо її не ворожить в цьому житті, можливо, тому яскравість її буття поневолила повсякденністю і сірістю. Автор описує головну героїню так: «.поішла в матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжною, але холодною і гордою особою, прекрасними, хоча досить великими руками, і тим чарівним спадом плечей, яку можна бачити на старовинних мініатюрах.» Віра не могла проникнутися з відчуттям прекрасного до навколишнього світу. Вона не була від природи романтиком. І, побачивши щось незвичайне, якусь особливість, прагнула (хай мимоволі) приземлити її, зіставити з навколишнім світом. Її життя текло повільно, розмірено, тихо, і, здавалося б, задовольняла життєвим принципам, не виходячи за їх рамки. <br>
+
+
[[Image:T4k.jpeg]]<br>
+
+
Купрін впродовж всієї розповіді намагається вселити читачам «поняття любові на межі життя», і робить він це через Желткова, для нього любов - це життя, отже, немає любові - немає життя. І, коли муж Віри наполегливо просить припинити любов, припиняється і його життя. А чи гідна любов втрати життя, втрати всього, що лише може бути на світі? На це питання повинен відповідати кожен сам для себе - а чи хоче він цього, що для нього дорожче - життя або любов? Желтков відповів: любов. Ну а як же ціна життя, адже життя - це найдорожче, що у нас є, саме її ми так боїмося втратити, а з іншого боку любов - це сенс нашого життя, без чого вона не буде життям, а буде пустим звуком. Мимоволі згадуються слова І. С. Тургенева: «Любов. сильніше за смерть і страх смерті». Аносов говорив: «Любов має бути трагедією.», якщо личити до любові саме з такою міркою, тоді стає ясно -- любов Желткова саме такий. Він з легкістю ставить свої відчуття до прекрасної княгині над усе на світі. По суті, саме життя не має для Желткова особливої цінності.
[[Image:T4j.jpeg]]
[[Image:T4j.jpeg]]
Строка 39:
Строка 43:
Він готовий був віддати життя своєї коханої, але така жертва нікому не була потрібна. Сам гранатовий браслет є деталлю, що ще яскравіше підкреслює всю трагедію цієї людини. Він готовий розлучитися з родинною реліквією, прикрасою, що передається по спадку жінками його роду. Желтков готовий віддати єдину коштовність абсолютно сторонній жінці, причому цей дарунок був їй абсолютно не потрібний.<br>Чи можна назвати почуття Желткова до Віри Миколаївні божевіллям? На це питання в книзі відповідає князь Шєїн: «.я відчуваю, що прісут-ствую при якійсь величезній трагедії душі, і я не можу тут блазнювати. Я скажу, що він любив тебе, а зовсім не був божевільним.».<br>Психологічна кульмінація повісті - прощання Віри з померлим Жовтковим, їх єдине «побачення» - поворотний момент в її внутрішньому стані. На обличчі покійного вона прочитала «глибоку задумливість, нібито він перед розставанням з життям взнав якусь глибоку і солодку таємницю, що вирішила все людське його життя», «блаженну і безтурботну» посмішку, «заспокоєння». «У цю секунду вона зрозуміла, що та любов, про яку мріє кожна жінка, прошла мимо неї».<br>Одразу ж можна поставити запитання: - а чи любила взагалі кого-небудь Віра. Або слово любов в її осмисленні не що інше, як поняття подружнього боргу, подружньої вірності, а не почуття до іншої людини. Напевно, лише одну людину Віра любила: свою сестру, яка була для неї всім. Свого чоловіка вона не любила, не кажучи вже про Желткова, якого вона жодного разу живим і не бачила. <br>А чи була необхідність Вірі йти дивитися на мертвого Желткова? Можливо, це була спроба якось самостверджитися, не мучити себе все життя розкаяннями совісті, що залишилося, поглянути на того, від кого вона відмовилася. Зрозуміти, що в її житті не буде нічого подібного цьому. От чого ми відштовхнулися, до того ми і прийшли - раніше він шукав з нею зустрічей, а тепер вона прийшла до нього. А хто винен в тому, що сталось - він сам або його любов.
Він готовий був віддати життя своєї коханої, але така жертва нікому не була потрібна. Сам гранатовий браслет є деталлю, що ще яскравіше підкреслює всю трагедію цієї людини. Він готовий розлучитися з родинною реліквією, прикрасою, що передається по спадку жінками його роду. Желтков готовий віддати єдину коштовність абсолютно сторонній жінці, причому цей дарунок був їй абсолютно не потрібний.<br>Чи можна назвати почуття Желткова до Віри Миколаївні божевіллям? На це питання в книзі відповідає князь Шєїн: «.я відчуваю, що прісут-ствую при якійсь величезній трагедії душі, і я не можу тут блазнювати. Я скажу, що він любив тебе, а зовсім не був божевільним.».<br>Психологічна кульмінація повісті - прощання Віри з померлим Жовтковим, їх єдине «побачення» - поворотний момент в її внутрішньому стані. На обличчі покійного вона прочитала «глибоку задумливість, нібито він перед розставанням з життям взнав якусь глибоку і солодку таємницю, що вирішила все людське його життя», «блаженну і безтурботну» посмішку, «заспокоєння». «У цю секунду вона зрозуміла, що та любов, про яку мріє кожна жінка, прошла мимо неї».<br>Одразу ж можна поставити запитання: - а чи любила взагалі кого-небудь Віра. Або слово любов в її осмисленні не що інше, як поняття подружнього боргу, подружньої вірності, а не почуття до іншої людини. Напевно, лише одну людину Віра любила: свою сестру, яка була для неї всім. Свого чоловіка вона не любила, не кажучи вже про Желткова, якого вона жодного разу живим і не бачила. <br>А чи була необхідність Вірі йти дивитися на мертвого Желткова? Можливо, це була спроба якось самостверджитися, не мучити себе все життя розкаяннями совісті, що залишилося, поглянути на того, від кого вона відмовилася. Зрозуміти, що в її житті не буде нічого подібного цьому. От чого ми відштовхнулися, до того ми і прийшли - раніше він шукав з нею зустрічей, а тепер вона прийшла до нього. А хто винен в тому, що сталось - він сам або його любов.
-
[[Image:T4vn1.jpeg]]<br>Любов висушила його, забрала все краще, що було в його натурі. Але нічого не дала на заміну. Тому нещасній людині нічого іншого не залишається. Очевидно, смертю героя Купрін хотів виразити своє відношення до його любові. Желтков, безумовно, людина унікальна, абсолютно особлива. Тому йому дуже важко жити серед звичайних людей. Виходить, що немає йому місця на цій землі. І в цьому його трагедія, а зовсім не провина.<br>Проте, не дивлячись на сумну розв'язку, герой Купріна щасливий. Він вважає, що життя, що освітило його, любов -- це достовірно прекрасне відчуття. І я вже не знаю, чи така наївна і безглузда ця любов. І, можливо, дійсно вона коштує того, щоб віддати за неї своє життя і бажання життя. Адже рицарська, романтична любов Желткова до княгині Віри Миколаївни, що поглинула вся його істота. Жовтків вирушає з життя без скарг, без докорів, виголошуючи, як молитву: «Нехай святиться ім'я Твоє». Не можна без сліз читати ці рядки. І незрозуміло, чому сльози котяться з очей. Чи то це просто жалість до нещасного Желткова (адже життя могло б бути прекрасним і для нього), чи то захоплення пишністю величезного відчуття маленької людини.<br>Так хотілося б, щоб в наше одноманітне життя проникла ця казка про всепрощаючу і сильну любов, створена І. А. Купріним. Так хотілося б, щоб ніколи жорстока реальність не змогла перемогти наші щирі відчуття, нашу любов. Ми повинні примножувати її, гордитися їй. Любові, дійсній любові, необхідно вчитися старанно, як самій копіткій науці. Проте любов не приходить, якщо чекаєш її появи кожну хвилину, і в той же час, не розгорається ні з чого.
+
[[Image:T4vn1.jpeg]]<br> Любов висушила його, забрала все краще, що було в його натурі. Але нічого не дала на заміну. Тому нещасній людині нічого іншого не залишається. Очевидно, смертю героя Купрін хотів виразити своє відношення до його любові. Желтков, безумовно, [[Тема 63. Людина - живий організм.|'''людина''']] унікальна, абсолютно особлива. Тому йому дуже важко жити серед звичайних людей. Виходить, що немає йому місця на цій землі. І в цьому його трагедія, а зовсім не провина.<br>Проте, не дивлячись на сумну розв'язку, герой Купріна щасливий. Він вважає, що життя, що освітило його, любов -- це достовірно прекрасне відчуття. І я вже не знаю, чи така наївна і безглузда ця любов. І, можливо, дійсно вона коштує того, щоб віддати за неї своє життя і бажання життя. Адже рицарська, романтична любов Желткова до княгині Віри Миколаївни, що поглинула вся його істота. Жовтків вирушає з життя без скарг, без докорів, виголошуючи, як молитву: «Нехай святиться ім'я Твоє». Не можна без сліз читати ці рядки. І незрозуміло, чому сльози котяться з очей. Чи то це просто жалість до нещасного Желткова (адже життя могло б бути прекрасним і для нього), чи то захоплення пишністю величезного відчуття маленької людини.<br>Так хотілося б, щоб в наше одноманітне життя проникла ця казка про всепрощаючу і сильну любов, створена І. А. Купріним. Так хотілося б, щоб ніколи жорстока реальність не змогла перемогти наші щирі відчуття, нашу любов. Ми повинні примножувати її, гордитися їй. Любові, дійсній любові, необхідно вчитися старанно, як самій копіткій науці. Проте любов не приходить, якщо чекаєш її появи кожну хвилину, і в той же час, не розгорається ні з чого.
{{#ev:youtube|Lan12ltCk9w&feature}}
{{#ev:youtube|Lan12ltCk9w&feature}}
-
Список використаних джерел:<br>Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.<br>
+
'''''Список використаних джерел:'''''
-
'''<br><br><br><br>'''
+
''1. Урок на тему :Романтична любов в "Гранатовому браслеті" вчителя Зарубіжної літератури, м. Хмельницький, сш №14''
+
+
''2. Зарубіжна проза першої половини ХХ сторіччя: новели, повісті, притчі: Посібник для 11 класу/ Укл. Бігун Б.Я.- К: Навчальна книга, 2002.- 319с.-<br>3. Шалагінов, Борис Борисович Зарубіжна література. Від античності до першої половини XIX століття: Історико-естетичний нарис: Навч. посіб. для студ. вузів.- К: Вид. дім. "КМ Академія", 2004.- 360с''
+
+
''4. Музычук С. В. «Избранные сочинения по русской и зарубежной литературе», Москва, 2004 г.<br>5. Соколов Б. «Лучшие сочинения», Москва «Эксмо - Пресс», 2002 г.''
+
+
''6. Штильман С. «О мастерстве писателя» Повесть А. Куприна «Гранатовый браслет», Литература № 8, 2002 г.''<br>Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.'''<br>'''
+
+
<br> ----
+
+
'''<u>Над уроком працювали</u>'''
+
+
Перейда Н. Т.
+
+
Пилипенко В. В.
+
+
----
+
+
<br>
-
<br> Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].
+
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на [http://xvatit.com/forum/ '''Образовательном форуме'''], где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав [http://xvatit.com/club/blogs/ '''блог,'''] Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. [http://xvatit.com/school/guild/ '''Гильдия Лидеров Образования'''] открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.<br>
-
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
Мета:На прикладі повісті “Гранатовий браслет” розкрити гострі соціально - етичні проблеми торкнулися в цих творах. Вчитель. А. І. Купріна, дивного майстра художнього слова, гуманіста і правдошукача, з не меншою підставою можна назвати і співцем високого кохання, читачам, що подарував повість- “Гранатовий браслет” об'єднаного цією прекрасною темою.
Тип уроку: Засвоєння нових знань
Нерозділене кохання не принижує людину, а прославляє її. Пушкін Олександр Сергійович Купрін в своїй яскравій, прозі самобутньо відобразив буття різних класів і станів російського суспільства кінця XIX —початку XX століття.
Продовжуючи традиції демократичності і гуманізму російської літератури, перш за все А. П. Чехова і Л. Н. Толстого, Купрін був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. Початок літературної діяльності Купріна можна віднести до порри його перебування в кадетському корпусі. “Останній дебют” надрукований у 1889 році він є його першим невеликим оповіданням в журналі “Російський сатиричний листок”, за що був посаджений на гауптвахту. Вийшовши у відставку і оселившись в Києві, письменник починає півпрацювати з київськими газетами. Виділяють цікаве літературне явище серію нарисів “Київські типи”. Де створені ним образи відображали істотні межі строкатої міської бувальщини і людей “дна”. Військова служба молодого
випускника Александровського піхотного училища протікала в Україні –
в Проськурове і Волочиське. “Поєдинок” - найбільш значне з творів Купріна, в яких знайшли своє втілення враження тих років. На українському матеріалі написані розповіді з селянського життя, до яких згодом приєдналися і такі речі, як “Олеся”, “Конокради”, “Лісова глушина”, “Срібний вовк”, “На глухарів”. Не довелося Купріну після повернення на Батьківщину побувати на Україні, в Києві, в Одесі, в Криму, де він провів колись немало щасливих днів,
де були створені найвідоміші його твори. Тема кохання в повісті «Гранатовий браслет»
Сам заголовок є поетичним і звучним. Він звучить як рядок вірша, написаного тристопним ямбом». С. Штільман «Про майстерність письменника» повість А. Купріна «Гранатовий браслет» Робота над повістю сильно вплинула на душевний стан Олександра Івановича. «Недавно розповів одній хорошій актрисі, - писав він в листі до Ф. Д. Батюшкову в грудні 1910 г, - про сюжет свого твору - плачу, скажу одне, що нічого більш цнотливого я ще не писав». Головною героїнею повісті є княгиня Віра Миколаївна Шєїна. Дію повісті рогортається на Чорноморському курорті восени, а саме 17 вересня - в день іменин Віри Миколаївни.
Перша глава є вступом, на долю якого випало завдання підготувати читача до потрібного сприйняття наступних подій. Купрін описує природу. В описанні природи в Купріна багато звуків, фарб і особливо - запахів. Пейзаж вкрай емоційний і не схожий ні на чий інший. Завдяки опису осіннього пейзажу з його спорожнілими дачами і клумбами, відчуваєш неминучість в'янення навколишньої природи, в'янення світу. Купрін проводить паралель між описом осіннього саду і внутрішнім станом головної героїні: холоднуватий осінній пейзаж природи, що в'яне, схожий за своєю суттю з настроєм Віри Миколаївни Шєїної. По ньому ми передбачаємо її спокійний, неприступний характер. Ніщо її не ворожить в цьому житті, можливо, тому яскравість її буття поневолила повсякденністю і сірістю. Автор описує головну героїню так: «.поішла в матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжною, але холодною і гордою особою, прекрасними, хоча досить великими руками, і тим чарівним спадом плечей, яку можна бачити на старовинних мініатюрах.» Віра не могла проникнутися з відчуттям прекрасного до навколишнього світу. Вона не була від природи романтиком. І, побачивши щось незвичайне, якусь особливість, прагнула (хай мимоволі) приземлити її, зіставити з навколишнім світом. Її життя текло повільно, розмірено, тихо, і, здавалося б, задовольняла життєвим принципам, не виходячи за їх рамки.
Купрін впродовж всієї розповіді намагається вселити читачам «поняття любові на межі життя», і робить він це через Желткова, для нього любов - це життя, отже, немає любові - немає життя. І, коли муж Віри наполегливо просить припинити любов, припиняється і його життя. А чи гідна любов втрати життя, втрати всього, що лише може бути на світі? На це питання повинен відповідати кожен сам для себе - а чи хоче він цього, що для нього дорожче - життя або любов? Желтков відповів: любов. Ну а як же ціна життя, адже життя - це найдорожче, що у нас є, саме її ми так боїмося втратити, а з іншого боку любов - це сенс нашого життя, без чого вона не буде життям, а буде пустим звуком. Мимоволі згадуються слова І. С. Тургенева: «Любов. сильніше за смерть і страх смерті». Аносов говорив: «Любов має бути трагедією.», якщо личити до любові саме з такою міркою, тоді стає ясно -- любов Желткова саме такий. Він з легкістю ставить свої відчуття до прекрасної княгині над усе на світі. По суті, саме життя не має для Желткова особливої цінності.
І, ймовірно, причина цього -- незатребуваність його любові, адже життя пана Желткова не прикрашене нічим, окрім відчуттів до княгині При цьому сама княгиня живе абсолютно іншим життям, в якому немає місця закоханому Желткову. І вона не бажає, щоб потік цих листів продовжувався. Княгиня не зацікавлена в своєму невідомому залицяльнику, їй добре і без нього. Тим більше дивним і навіть дивним з'являється Желтков, свідомо культивуючий свою пристрасть до Віри Миколаївни. Чи можна назвати Желткова страждальником, що марно прожив своє життя, віддає себе в жертву якоїсь дивної бездушної любові? З одного боку, він з'являється саме такий.
Він готовий був віддати життя своєї коханої, але така жертва нікому не була потрібна. Сам гранатовий браслет є деталлю, що ще яскравіше підкреслює всю трагедію цієї людини. Він готовий розлучитися з родинною реліквією, прикрасою, що передається по спадку жінками його роду. Желтков готовий віддати єдину коштовність абсолютно сторонній жінці, причому цей дарунок був їй абсолютно не потрібний. Чи можна назвати почуття Желткова до Віри Миколаївні божевіллям? На це питання в книзі відповідає князь Шєїн: «.я відчуваю, що прісут-ствую при якійсь величезній трагедії душі, і я не можу тут блазнювати. Я скажу, що він любив тебе, а зовсім не був божевільним.». Психологічна кульмінація повісті - прощання Віри з померлим Жовтковим, їх єдине «побачення» - поворотний момент в її внутрішньому стані. На обличчі покійного вона прочитала «глибоку задумливість, нібито він перед розставанням з життям взнав якусь глибоку і солодку таємницю, що вирішила все людське його життя», «блаженну і безтурботну» посмішку, «заспокоєння». «У цю секунду вона зрозуміла, що та любов, про яку мріє кожна жінка, прошла мимо неї». Одразу ж можна поставити запитання: - а чи любила взагалі кого-небудь Віра. Або слово любов в її осмисленні не що інше, як поняття подружнього боргу, подружньої вірності, а не почуття до іншої людини. Напевно, лише одну людину Віра любила: свою сестру, яка була для неї всім. Свого чоловіка вона не любила, не кажучи вже про Желткова, якого вона жодного разу живим і не бачила. А чи була необхідність Вірі йти дивитися на мертвого Желткова? Можливо, це була спроба якось самостверджитися, не мучити себе все життя розкаяннями совісті, що залишилося, поглянути на того, від кого вона відмовилася. Зрозуміти, що в її житті не буде нічого подібного цьому. От чого ми відштовхнулися, до того ми і прийшли - раніше він шукав з нею зустрічей, а тепер вона прийшла до нього. А хто винен в тому, що сталось - він сам або його любов.
Любов висушила його, забрала все краще, що було в його натурі. Але нічого не дала на заміну. Тому нещасній людині нічого іншого не залишається. Очевидно, смертю героя Купрін хотів виразити своє відношення до його любові. Желтков, безумовно, людина унікальна, абсолютно особлива. Тому йому дуже важко жити серед звичайних людей. Виходить, що немає йому місця на цій землі. І в цьому його трагедія, а зовсім не провина. Проте, не дивлячись на сумну розв'язку, герой Купріна щасливий. Він вважає, що життя, що освітило його, любов -- це достовірно прекрасне відчуття. І я вже не знаю, чи така наївна і безглузда ця любов. І, можливо, дійсно вона коштує того, щоб віддати за неї своє життя і бажання життя. Адже рицарська, романтична любов Желткова до княгині Віри Миколаївни, що поглинула вся його істота. Жовтків вирушає з життя без скарг, без докорів, виголошуючи, як молитву: «Нехай святиться ім'я Твоє». Не можна без сліз читати ці рядки. І незрозуміло, чому сльози котяться з очей. Чи то це просто жалість до нещасного Желткова (адже життя могло б бути прекрасним і для нього), чи то захоплення пишністю величезного відчуття маленької людини. Так хотілося б, щоб в наше одноманітне життя проникла ця казка про всепрощаючу і сильну любов, створена І. А. Купріним. Так хотілося б, щоб ніколи жорстока реальність не змогла перемогти наші щирі відчуття, нашу любов. Ми повинні примножувати її, гордитися їй. Любові, дійсній любові, необхідно вчитися старанно, як самій копіткій науці. Проте любов не приходить, якщо чекаєш її появи кожну хвилину, і в той же час, не розгорається ні з чого.
Список використаних джерел:
1. Урок на тему :Романтична любов в "Гранатовому браслеті" вчителя Зарубіжної літератури, м. Хмельницький, сш №14
2. Зарубіжна проза першої половини ХХ сторіччя: новели, повісті, притчі: Посібник для 11 класу/ Укл. Бігун Б.Я.- К: Навчальна книга, 2002.- 319с.- 3. Шалагінов, Борис Борисович Зарубіжна література. Від античності до першої половини XIX століття: Історико-естетичний нарис: Навч. посіб. для студ. вузів.- К: Вид. дім. "КМ Академія", 2004.- 360с
4. Музычук С. В. «Избранные сочинения по русской и зарубежной литературе», Москва, 2004 г. 5. Соколов Б. «Лучшие сочинения», Москва «Эксмо - Пресс», 2002 г.
6. Штильман С. «О мастерстве писателя» Повесть А. Куприна «Гранатовый браслет», Литература № 8, 2002 г. Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.
----
Над уроком працювали
Перейда Н. Т.
Пилипенко В. В.
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.