Текущая версия на 20:19, 5 сентября 2012

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас. Повні уроки>>Зарубіжна література:Срібна доба російської поезії. Повні уроки

Тема:Срібна доба російської поезії

Мета;

• формування знаннь з теми «Поезія срібного століття», поглибити уявлення учнів про літературні напрямки;
• прищелювати учням любов до художнього слова, сприяти вихованню естетичних почуттів.

У 90-х роках XIX ст російська культура переживає потужний злет. Нова епоха, що породила цілу плеяду літераторів, художників, музикантів, філософів, отримала назву "Срібне століття".

За короткий відрізок часу - рубіж XIX - XX вв. - в російській культурі концентрувалися надзвичайно важливі події, з'явилася ціла плеяда яскравих індівідуальностей, а також безліч художніх об'єднань.
Росія переживала тоді неймовірно інтенсивний інтелектуальний підйом, в першу чергу - філософії і поезії, воістину, на думку Н. Бердяєва,

"російський культурний ренесанс". Йому належить і інше визначення цього періоду - "срібне століття". Духовне життя Росії цього періоду відрізнялося небувалою насиченістю, продовженням прекрасних художніх традицій, прагненням відновити поетичну мову, бажанням воскресити до нового життя ледве чи ні всі образи і форми, вироблені людською культурою, і в той же час безліччю експериментів, де робилася принципова установка на "новизну".
Перші провісники "культурного ренесансу" з'явилися ще в 80-і рр. XIX ст У 1882 р. У роботі "Про причини занепаду і про новий перебіг сучасної російської літератури" Д.С. Мережковський

блискуче обгрунтував естетику новонародженого російського модернізму. Енциклопедично освічений історик, поет і письменник, Мережковський передбачив радикальне оновлення вітчизняної словесності в руслі "містичного вмісту", вільного вираження релігійного відчуття.
Початком всього можна вважати заклик до пізнання вічних духовних цінностей. Були виголошені заповітні слова - "моральність" і "культура". Моральність є вища мета розвитку культури. На початку XX ст видатні твори створюють класики російської літератури: Л.Н. Толстой, А.П. Чехов, В.Г. Короленко, А.І. Купрін, І.А. Бунін, Л.Н. Андрєєв, А.М. Горький, М.М. Прішвін.
На небосхилі російській поезії витончено спалахнули десятки зірок першої величини - від К.Д. Бальмонта і А.А. Блоку до Н.С. Гумільоваі зовсім молодих М.І. Цветаєвой, С.А. Есеніна, А.А. Ахматової.

Письменники поети срібного століття, на відміну від своїх попередників, звернули пильну увагу на літературу Заходу. Своїм орієнтиром вони вибрали нові літературні напрями - естетізм О. Уайльда, песимізм А. Шопенгауера, символізм Ш. Бодлера. Одночасно діячі срібного століття по-новому поглянули і на художню спадщину російської культури. Інше захоплення цього часу, що відбилося і в літературі, і в живописі, і в поезії, - щирий і глибокий інтерес до слов'янської міфології, до російського фольклору. "Друге дихання" знайшов і поетичнійший російський романтизм, що розквів в ліричній поезії. Змінився "соціальний статус" мистецтва. Серйозні кухлі об'єднували багато видатних діячів культури. Наприклад, в "релігійно-філософському" суспільстві тон задавали Д.С. Мережковський, В.В. Розанців, Д.В. Філософів. Величезну роль в розвитку ідей культурного ренесансу зіграли журнали "Терези", "Нова дорога", "Світ мистецтва", "Північний вісник", "Золоте руно", "Перевал". Багато видань пестувалися кращими умами Росії.
    Символізм
    Це напрям в розвитку мистецтва був загальноєвропейським, проте саме в Росії символізм знайшов високий філософський сенс, відбитий у великих творіннях літератури, театру, живопису, музики.
На становлення естетики російського символізму зробили величезний вплив Д.С. Мережковський, В.С. Солов'їв; теоретиком же прийнято вважати, В.Я. Брюсова, який виклав свої погляди в трьох збірках "Російські символісти" (1894-1895), а в 1904-1909 рр. редагував знаменитий журнал символіста "Терези". У російській літературі виділяються "дві хвилі" символізму. Перша пов'язана з іменами "старших" символістів - В.Я. Брюсов, Ф.К. Сологуб, Д.С. Мережковський, З.Н. Гиппіус. До "молодших" же прибічників символізму (інакше, до "младосимволістам") відносяться А.А. Блок,

А. Білий, Вяч.И. Іванов, С.М. Соловйов і ін. "Ключовим" словом естетики символізму було філософське поняття "символ", яке трактувалося як "зв'язок між двома світами", як знак іншого світу на цьому світі". У символі бачили реальне втілення невидимого, потойбічного, трансцендентального.
Акмеїзм
В мистецтві "срібного століття" надзвичайно сильні були тенденції неокласицизму, спрямованості в минуле. Ідеали символізму вже на початку століття були поколеблени. Задуми містерій поступаються місцем прагненню повернутися "на грішну землю". Містичний туман символізму і космічность образів змінялися зверненням до "мовної краси.

     У 1911 р. народилася співдружність таких несхожих поетів, як Н.С. Гумільов, С.М. Городецкий, А.А. Ахматова, О.Е. Мандельштам, Н.Д. Бурлюк, Н.А. Клюєв і ін.

Гурток отримав "заземлену" назву "Цех поетів", немов перекреслив ідею того, що "божественного початку" мистецтва. Його представники проголошували звільнення поезії від поривів символістів до "ідеального", від багатозначності і текучості образів, ускладнена метафорична, повернення до матеріального світу, предмету, точного значення слова.

У цьому середовищі виникла думка створити новий поетичний напрям, що отримав назву "акмеїзм". Проте нове не народилося на "порожньому місці". Один з організаторів і теоретиків "Цеху поетів" Н.С. Гумільов писав: "На зміну символізму йде новий напрям, як би воно не називалося, чи (від слова akme - вища міра чого-небудь, колір, квітуча пора) акмеїзм або адамізм (мужньо твердий і ясний погляд на життя), в усякому разі, що вимагає більшої рівноваги сил і точнішого знання стосунків між суб'єктом і об'єктом, чим то було в символізмі.

     Проте, щоб ця течія затвердила себе у всій повноті і з'явилася гідним наступником попереднього, треба, щоб вона  прийняла його спадок і відповіла на всі поставлені ним запитання. Слава предків зобов'язує, а символізм був гідним батьком".
Новий напрям був родинний символізму в головному - в неприйнятті навколишньої дійсності, будь то сіра буденність або революційні вибухи. Справжню красу шукаи в минулому. Привабливими здавалися "ретро" - жанри: інтермедія, пастораль, ідилія, мадригал. Не випадково свій головний друкарський орган акмеїсти назвали "Аполлон" - символ гармонії, стрункості, ясності.
Прщаючись з символізмом, щоб "живій землі проспівати хвалу", кожен з поетів "Цеху" обирав свою дорогу. Єдина естетична програма була намічена лише контурно, в загальних початках. До них відносилися, наприклад, пильна увага до образу мови, здатної збуджувати ліричне відчуття.
І все ж серед акмеїстів Ахматова,

за словами Блока, була "справжнім виключенням". Її відрізняло глибоко особисте відношення до навколишнього світу, відчуття його дисгармонії і трагічності. Муза Ахматової народилася під безпосереднім впливом блоківськой поезії; навіть її псевдонім перекликається з улюбленим меістом перебування поета: Ахматова - Шахматово. Але наслідування Блока

не було суттю її творчості. Джерелом вдосконалення служив для Ахматової неосяжний світ російської класики - Пушкін, Баратинський, Нєкрасов, Тютчев.
У передреволюційні роки Ахматова публікує три збірки віршів - "Вечір" (1912), "Чьотки" (1914), "Біла зграя" (1917). У ту пору її поезія глибоко інтимна, автобіографічна. По словах Ю.М. Тиньянова, вона немов знаходиться "в полоні у власних тем". Великий поетичний дар Ахматової, афористичність, виразність кожного слова розкривалися буквально з перших творів. При всій пристрасті поетеси включати пряму мову в мову авторську, відтворювати діалог героїв, її навряд чи можна докорити в театральності. Лірична героїня ахматовськой поезії як би повторює слова своїх співбесідників,

прагнучи передати їх інтонацію, вслухуючись в свій внутрішній світ.
Футуризм
В мистецтві поетичного слова розцвів футуризм (майбутнє) - течія, родинна формотворчим експериментам в живописі. Найближче до західного футуризму як ідеології індустріального міста став молодий В.В. Маяковський. Його настрої пізніші, в 1923г., вилилися в створення ЛЕФа ("Лівого Фронту мистецтва").
Представники російського футуризму, як і їх побратими за кордоном, закликали до бунту проти міщанської повсякденності і радикальної зміни поетичної мови. Заперечуючи традиційну культуру, вони культивували естетику урбанізму і машинної індустрії. Для літературних творів характерні переплетення документального матеріалу і фантастики, в поезії - і мовне експериментування ("слова на волі" або "заумь").
Відоме творче об'єднання поетів-футуристів називалося "Гілея". До нього увійшли брати Д.Д. і Н.Д. Бурлюки, Ст Хлібников, А.Е. Кручених, В.В. Каменський, Е.Г. Гуро, В.В. Маяковський. Називали вони себе "будетлянами" (російський аналог слова "футурум"), або "кубофутурістамі". Остання назва примітніша, бо видає кровний зв'язок нової течії з кубізмом в живописі. Були і інші футуристичні групи, зокрема - "Мезонін поезії", куди деякий час входив початківець Б.Л. Пастернак. Футуризм характеризується бунтарством проти традиційної фори і образів, новим відношенням до рими, слова, матеріалу поезії. Антиреалістична, антисимволіст спрямованість "революційного поетичного блоку" очевидна.
      Один з найобдарованіших футуристів "срібного століття" - Б.Л. Пастернак (1890-1960). До революційних потрясінь 1917 р. він встиг опублікувати дві перші поетичні збірки - "близнюк в хмарах" і "Поверх бар'єрів". Лірик за обдарованністю, Пастернак віддав дань відкриттям "младосимволістів", акмеїстів, кубофутурістів. У поезії Пастернака теми-образи, сплітаючись один з одним, передають не одномоментність життя, а її багатоголосе звучання.
Ментальність срібного століття - культ творчості як єдиній можливості прориву до нових трансцендентних реальностей, подолання одвічної російської "двійкової" - святого і звіриного, Христа і Антихриста. Творчість художньої інтелігенції стає інтегральним способом осмислення часу і "Я" в нім через наполегливі мотиви вільної волі, пошуки Бога, смерті.
Не випадково академік Д. Ліхачов помітив одного дня із складним відчуттям: "Ми подарували Заходу початок нашого століття."

Список використаних джерел:

1. Зарубіжна література XIX століття. Хрестоматія.- К: "Педагогічна преса", 2001.- 512с.

2. російська художня література Мое открытие Америки.- М.: Советская Россия, 2001.- 93с

3. Видання секції суспільних і гуманітарних наук Національної академії наук України: 1998-2003: Бібліографічний покажчик/ Голов. ред. І.Ф.Курас.- К., 2003.- 754с.- 16.94

4. Л.А. Рапацкая. Русская художественная культура. Москва 2000 г. Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС

Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.

----

Над уроком працювали

Перейда Н. Т.

Пилипенко В.В.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.