Текущая версия на 15:43, 19 сентября 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Югославія

1. Комуністи при владі в Югославії. Й. Броз Тито
Югославію було окуповано Німеччиною та її союзниками у квітні 1941 р. Велику роль у визволенні країни відіграли партизанські загони, об'єднані 1942 р. в Народно-визвольну армію Югославії. Головнокомандувачем народно-внзвольної армії, а згодом головою національного комітету визволення Югославії став Йосип Броз Тито.
У вересні 1944 р. на територію Югославії увійшли радянські війська. Із звільненням у жовтні 1944 р. Белграда, а також Сербії позиції народно-визвольного руху ще більше зміцніли.

7 березня 1945 р. Й. Броз Тито сформував уряд Демократичної Федеративної Югославії (ДФЮ); його офіційно визнали СРСР, Британія і США. У новому уряді прихильники Тито посіли чолові позиції.

На виборах до Установчої скупщини в листопаді 1945 р. Комуністична партія Югославії (КПЮ) отримала 90% голосів.

29 листопада 1945 р. Установча скупщина (вищий законодавчий орган) проголосила Югославію Федеративною Народною Республікою {ФНРЮ). Того ж дня було прийнято Декларацію про остаточну ліквідацію монархії. Нова конституція країни, ухвалена 31 січня 1946 р., закріпила федеративний устрій держави, до складу якої увійшли шість союзних республік: Сербія (дві автономії — Восводина і Косово), Хорватія, Словенія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Чорногорія. Переважною було визнано державну власність.

Ще в серпні 1945 р. у країні почала здійснюватись аграрна реформа під гаслом "Земля належить тим, хто її обробляє". Було конфісковано землі німців, яких за рішенням союзних держав переселяли на територію Німеччини, а також тих, хто співробітничав з окупантами. Ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння. Земля передавалася за невелику плату селянам, частково переходила до рук держави.

Уже в травні 1945 р. було введено фактичну монополію зовнішньої торгівлі, у серпні — скасовано іноземні концесії на видобуток корисних копалин. Згідно з законом 1946 р. про націоналізацію великої промисловості до 90% підприємств переходило до рук держави, а з ухваленням другого закону про націоналізацію у квітні 1948 р. відбулася повна ліквідація приватного сектора. Націоналізація транспорту, банків, оптової торгівлі призвела до остаточного встановлення панування комуністичного режиму в економічній сфері. Як і Радянський Союз, вплив якого на Югославію у 1945—1947 рр. зростав, Югославія перейшла на п'ятирічне планування, затвердивши 1947 р. перший п'ятирічний план (1947—1951 рр.).

Очоливши національно-визвольний рух у боротьбі проти нацизму і ліквідувавши політичних супротивників, КПЮ доступилася до влади, розпочавши формування тоталітарного за сутністю режиму в країні.

2. Конфлікт з СРСР
Лідер Югославії Й. Броз Тито став на чолі уряду і правлячої партії завдяки винятковому авторитету, здобутому ним під час боротьби проти нацизму, за визволення країни. На відміну від інших керівників східноєвропейських держав він не допускав повного підкорення сталінському керівництву, прагнув здійснювати самостійну внутрішню й зовнішню політику, залишаючись при цьому прихильником марксистсько-ленінської ідеології.

Конфлікт між СРСР та Югославією почав визрівати від середини 1947 р. Сталін незичливо спостерігав за зростанням міжнародного авторитету Тито, його амбіційними планами створення на Балканах федерації, в якій провідна роль належала б Югославії. З Югославії вислали радянських спеціалістів, звинувативши їх у надмірному втручанні у внутрішні справи країни.

20 березня 1948 р. ВКП (б) надіслала керівництву КПЮ листа з численними докорами. Своєю чергою, Тито нагадав Кремлю про недостатню, на його думку, допомогу під час війни.

Обмін листами з образами і дохорами продовжився в наступні місяці.
Тито реально відчував підтримку абсолютної більшості населення коаїни. V з'їзд КПЮ, який розпочав роботу 21 липня у Белграді, чітко позначив поворот до більш жорсткої політики Стосовно СРСР.
У Москві боротьба проти "злочинної кліки Тито—-Ранковича" досягла апогею.
11 серпня 1948 р у ноті, надісланій до Белграда. СРСР заявив, що він більше не може ставитись до уряду Югославії як до союзника і вважає його своїм ворогом. У вересні 1948 .р СРСР денонсував пакт про дружбу з Югославією від 11 квітня 1945 р.
Так ідеологічні і міжпартійні протиріччя обернулися найгос-трішим міждержавним конфліктом, глибинною причиною якого було прагнення кремлівського керівництва підкорити норовливого і впливового керівника Югославії своїм інтересам і накинути суверенній країні свою модель розвитку.

3. Курс на розвиток самоврядування
Після розриву відносин із СРСР у Югославії почали шукати свій шлях "побудови соціалізму". Нові підходи до проблеми соціалістичного будівництва було спершу викладено Й Броз Тито 26 червня 1950 р. на засіданні скупщини ФНРЮ. На його пропозицію парламент Югославії ухвалив того дня закон про передання заводів в управління робітникам, який проголошував, що підприємствами як загальнонародною власністю керують через робітничі ради і комітети управління трудові колективи. Ці заходи потягли за собою реорганізацію економічної та політичної системи країни. Законом від 29 грудня 1952 р. було проведено велику реформу в царині планування народного господарства: чимало функцій у цій сфері передано республіканським і місцевим органам та підприємствам, галузеві міністерства ліквідувались.

Після відмови в 1953 р. від політики колективізації сільського господарства селянські трудові кооперативи було реорганізовано в кооперативи загального типу і прирівняно до промислових підприємств. Тоді ж було видано закон, що обмежував приватну власність на землю максимальним наділом у 10—15 га на одне господарство; 1954 р. у межах цього максимуму було дозволено вільний продаж та оренду землі. З осені 1955 р. почала проводитись нова політика перебудови села, що спиралася на створення агропромислових комбінатів одночасно з розвитком сільськогосподарських кооперативів.

Зміни заторкнули і правлячу партію, яка після VI з'їзду стала називатися Союзом комуністів Югославії (СКЮ). Як було відзначено на з'їзді, партія в умовах розвитку самоврядування не могла більше відігравати директивної ролі у державному та суспільному житті. За нею зберігалося право розроблення генеральної лінії, але боротися за її втілення вона повинна була не командними методами, а методами переконання. Проголосивши самоврядування невід'ємним юридично гарантованим правом трудящих, нова конституція країни, ухвалена у квітні 1963 р., поширила самоврядувальні відносини і на установи невиробничої сфери, що було кваліфіковано як перехід до громадського самоврядування. Відповідно до основного закону країна стала називатися Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією (СФРЮ). Отже, внутріполітичний розвиток Югославії значно відрізнявся від інших соціалістичних країн.

У 50—60-ті рр. Югославія також посіла самостійне помітне місце на міжнародній арені. Президент Югославії Й. Броз Тито разом із лідерами Індії, Єгипту стояв біля витоків руху неприєднання. Авторитет Югославії у країнах "третього світу" був досить сталим і високим.

Після смерті Сталіна поступово налагодилися й радянсько-югославські відносини. Прийняті в 1955—1956 рр. за підсумками візитів М. Хрущова до Белграда (1955 р) та Й. Броз Тито до СРСР (1956 р.) радянсько-югославські документи містили основні -принципи поліпшення двосторонніх відносин.

4. Загострення міжнаціональних відносин і політичної ситуації в країні
Нова конституція 1974 р. істотно розширила права союзних республік та автономних країв, поглибила всю систему самоврядування. Вона була відверто децентралізаторською. Вище югославське керівництво прагнуло в такий спосіб вирішити національні проблеми в країні. Одначе на практиці бюрократичний централізм було спущено із загальнодержавного рівня на республіканський. Крім загального центру, представленого СКЮ. армією, службою безпеки і федеральними органами, утворилися нові політичні центри в республіках і автономних краях. Навколо них розпочалося формування нових політичних еліт.

У новому державному устрої виразно проглядали риси конфедерації. Єдність країни було на практиці поставлено в залежність від єдності СКЮ, а долю останнього — від особи Тито.

Після смерті лідера Югославії 4 травня 1980 р. відцентрові тенденції посилились. У країні не залишилося стабільного керівництва: найвищі посади в державі та СКЮ заміщувалися строком на один рік почережно представниками всіх республік і країв.

Національні проблеми стали віссю політичного життя Югославії. Наприкінці травня 1981 р. великі заворушення спалахнули у найбільш відсталому в економічному аспекті краї Косово, де 90% населення складали етнічні албанці. Вони вимагали створення суто албанського краю і надання йому статусу республіки. Зіткнення демонстрантів із міліцією призвели до жертв з обох сторін. До Косова було введено військові частини, фактично встановлено воєнний стан, прокотилася хвиля репресій. Напруженість не спадала і в наступні роки. Саме косівські події 1981 р. започаткували кризу югославської державності.

Національні проблеми у країні тісно перепліталися з погіршенням соцїально-економічного становища, наростанням глибокої фінансової кризи.

5. Проголошення незалежності союзних республік. Громадянська війна
Подальший розвиток подій в країні відбувався під впливом міжнародних факторів. "Перебудова" в СРСР, демократичні революції 1989 р. у країнах Центральної та Південно-Східної Європи прискорили політичні процеси в Югославії, які розвивались у тому ж напрямі, проте поглиблювалися наростанням національних протиріч.
26 червня 1991 р. Словенія і Хорватія, кожна окремо, проголосили свою повну незалежність. Федеральна влада у Белграді оголосила ці акти незаконними і введенням військ на території цих країн сподівалася запобігти відокремленню двох колишніх союзних республік. Однак у Словенії югославські війська наразилися на рішучу відсіч. Нова держава захистила свою незалежність.

Події у Хорватії набули драматичного характеру. Сутички з ЮНА переросли у справжню війну, яка тривала з перервами до 1995 р. Тривалість і запеклість конфлікту в Хорватії пояснювалися наявністю на її" території значної сербської меншини (600 тис. душ), яка компактно проживала у Сербській Країні та Східній Славонії. Сербське населення виступило за приєднання цих територій до Сербії та проголосило республіку Сербську Країну. Для припинення етнічного конфлікту і розмежування воюючих сторін до країни було введено війська ООН — міжнародні миротворчі сили. У конфлікт втрутилось і Європейське Співтовариство. Його члени у січні 1992 р. вирішили визнати всі нові держави, які забажали б вийти зі складу Югославії. Після міжнародного визнання Хорватії Сербія автоматично ставала агресором, бо її війська знаходилися на території суверенної держави. Проти Сербії .було введено міжнародні санкції. Зрештою, Сербія вивела свої війська з Хорватії, проте на території останньої продовжувала існувати ніким не визнана республіка Сербська Країна. У 1995 р. хорватська армія провела успішну операцію "Буря", внаслідок якої республіку Сербську Країну було ліквідовано, а значна частика сербів стала біженцями. У 1997 р. Хорватія, вдавшись до переговорів, домоглася суверенітету і над Східною Славонією.

Македонія здобула незалежність на основі референдуму у вересні 1992 р., уникнувши воєнної конфронтації. Після здобуття незалежності Словенією, Хорватією, Македонією парламент Боснії та Герцеговини проголосив незалежність своєї країни. СФРЮ вже практично не існувала. У Белграді вирішили створити нову федерацію — Союзну Республіку Югославію (СРЮ), яка об'єднала Сербію і Чорногорію (квітень 1993 р.).

Нову державу очолив лідер колишніх комуністів Сербії Сло-бодан Милошевич, який став президентом СРЮ.

Але на цьому трагедія на Балканах не припинилась. У березні 1992 р. розгорівся етнічний конфлікт у Боснії та Герцеговині. У цій новоутвореній державі проживали три етнічно-релігійні групи: серби (православні), які становили Ш населення, хорвати (католики) та серби й хорвати, які сповідували іслам. Сербська частина населення на чолі з Радованом Караджичем прагнула приєднання до СРЮ. Мусульманська частина населення на чолі з Алією Ізетбеговичем наполягала на незалежності; хорватська частина населення прагнула приєднання районів компактного проживання хорватів до Хорватії. Власне, це означало б розчленування республіки — вона мусила зникнути. Спроба розшматувати республіку вилилась у тривалу війну, яка позначилась особливою жорстокістю, етнічними чистками, концтаборами. Скориставшнсь із воєнної переваги, серби оволоділи 70% території БІГ. Основні бої розгорілися в районі м. Сарасва. Всі спроби світової спільноти врегулювати конфлікт мирними засобами наражалися на спротив сербів. Навіть введення військ ООН (до складу яких входили й українські підрозділи), котрі повинні були роз'єднати воюючі сторони, забезпечити мирне населення всім необхідним і тим створити сприятливі умови для вирішення конфліктної ситуації за столом переговорів, не мали успіху. Тоді, за рішенням ООН. авіація НАТ.О і контингент військ ООН завда ли ударів по позиціях сербів, знищуючи їхню бойову техніку Мусульмани й хорвати, скориставшись із цієї ситуації, перейшли в наступ і встановили контроль над 50% території республіки.

За 3,5 року бойових дій у Боснії та Герцеговині було вбито й поранено десятки тисяч людей, зруйновано сотні міст, населених пунктів, промислових і громадських об'єктів. Кількість біженців і переміщених осіб перевищила 3 млн.

Поворотним моментом у цій трагедії стало створення міжнародної Контактної груші (КГ) щодо Боснії та Герцеговини у складі представників Росії, США, ФРН, Франції та Великої Британії. Під час напружених консультацій КГ у липкі 1994 р. було сформовано мирний план. На його основі сторони конфлікту за підтримки країн — членів КГ у листопаді 1995 р. в американському м. Дейтон розробили пакет мирних документів із боснійського врегулювання, якого й було 14 грудня 1995 р. підписано в Парижі президентом Республіки Сербії С. Милошевичем, головою президії Боснії та Герцеговини А. Ізетбеговичем і президентом Хорватії Ф. Туджманом. Свої підписи під цим документом як свідки поставили й керівники країн — членів Контактної групи.

Згідно з мирною угодою Боснія та Герцеговина залишається слиною державою в її міжнародно визнаних кордонах, одначе складатиметься з двох суб'єктів — Боснійської мусульмано-хор-ватської Федерації та Республіки Сербської.

Ще одна Балканська війна була розв'язана силами НАТО в березні 1999 р. Керівники держав — членів НАТО заявили, що застосування зброї — нібито єдиний вихід для припинення "гуманітарної катастрофи" в Косові, де президент Югославії Слобо-дан Мнлошевич анулював автономію албанської громади і розпочав етнічні чистки проти албанського населення.

Початок конфлікту припав на березень 1998 р., коли сталися масові сутички сербських поліцейських з албанцями. Західні держави зажадали від Слободана Милошевича припинити переслідування албанців, ввели санкції проти Югославії. Протягом наступних місяців конфлікт то розгорався, то затухав. У січні— лютому 1999 р. відбулися переговори ворогуючих сторін за участю західних дипломатів у передмісті Парижа — Рамбуйє. Югославський президент не пристав на пропозицію Заходу про введення військ НАТО до Косова з метою припинення конфлікту і не підписав підсумковий документ. Командування НАТО з метою примусити С, Милошевича піти на поступки без санкції ООН 24 березня 1999 р. розпочало бомбардування югославських військових, а потім промислових і цивільних об'єктів. Воєнні дії тривали 75 днів. Наприкінці травня 1999 р. С. Милошевнч пішов на поступки і погодився на введення військових миротворчих контингентів до Косова (контингент кей-фор). Разом із військами НАТО миротворчі функції в країні виконують підрозділи збр.ойних сил Росії та України.

Події в Косові призвели до міжнародної ізоляції С. Милошевича, підірвали його авторитет у середині країни. На президентських виборах 2000 р. перемогу здобув лідер опозиції В. Коштуниця. У березні 2001 р. Милошевича було взято під варту, а в липні — передано до Міжнародного суду в Гаазі як воєнного злочинця.

У 2001 р. виник новий конфлікт на Балканах, на цей раз ал-бано-македонський. Сусідня з Косовим Македонія має велику албанську меншину, яка вимагає значної автономії та надання албанській мові статусу другої державної. Ці вимоги ЗІ зброєю в руках підтримали албанці Косова, які почади переходити кордон і разом з македонськими албанцями захоплювати владу в місцях компактного проживання останніх. Почалися сутички з македонськими військами і поліцією. У конфлікт знову втрутилися миротворчі сили НАТО, керівники якого порадили президенту Б. Трайковському піти на поступки албанській громаді в обмін на роззброєння військових формувань. Компромісу було досягнуто у вересні 2001 р. Процес роззброєння контролювали сили кен-фор, однак остаточну крапку в албано-македонському конфлікті ще не поставлено.

Перевірте себе
1. За яких обставин Югославію було визволено від нацистського окупаційного режиму? Яку роль у цьому від грала Народно-визвольна армія Югославії під керівництвом Й. Броз Ти то?
2. Як формувався комуністичний режим у Югославії? Які його особливості?
3. У чому криються причини конфлікту між КПЮ І ВКП(б) в 40-х рр.?
4. Поясніть сутність системи самоврядування в Югославії.
5. Визначте особливості внутрішньої та зовнішньої політики Югославії у 50—80-х рр.
6. Чим конституція 1974 р. відрізнялася від конституції 1963 р.?
7. Які з югославських республік першими проголосили незалежність? В яких із них розгорілися війни?

Виконайте завдання
І. Зробіть хронологічний ланцюжок подій.
Визволення  Югославії, формування уряду на чолі з Й. Броз Тито. Обрання в Югославії президентом В. Коштуниці

1. Проголошення незалежності Боснії та Герцеговини.
2. Ухвалення нової конституції країни, перейменування Югославії на СФРЮ.
3. Підписання Дейтонських угод.
4. Проголошення незалежності Словенії та Хорватії.
5. Смерть Й. Броз Тито.
6. Початок бомбардувань території Югославії військово-повітряними силами НАТО.

2. Позначте на схемі, на які держави розпалася колишня Югославія.

3. Розв'яжіть головоломку. В разі правильного виконання у вирізненому стовпчику з'явиться назва балканської держави, колишньої республіки Югославії.
 

1. Президент Союзної Республіки Югославії.
2. Віросповідання словенців, хорватів.
3. Вищий законодавчий орган СФРЮ. А. Південнослов'янський народ.
5. Автономний край у складі союзної республіки СФРЮ.
6. Місто, де було підписано мирні угоди з боснійського врегулювання.
7. Нова держава, що виникла на теренах СФРЮ.
8. Релігія, яку сповідує частина жителів Боснії та Герцеговини.
9. Столиця Словенії.

Питання для обговорення у групі
1. Чи був розпад СФРЮ закономірним явищем? Відповідь обгрунтуйте.
2. Проаналізуйте витоки балканських воєн кінця XX сг.
3. В який спосіб, на вашу думку, можна припинити балканські конфлікти?

Робота з джерелами

Із статті Б. Варги "Балканська рапсодія"
"За останні десять років Балкани перетворилися на справжній стадіон, де відбувається чемпіонат за першість у світовому політичному лідерстві.

Багато міжнародних політичних оглядачів пророкували третю світову війну в тому разі, коли б альянс НАТО вперше за історію свого існування напав на одну із суверенних держав, члена-засновника ООН, до того ж у процесі інтеграції Європи. Але цього статися аж ніяк не могло. Чому? А просто тому, що після "холодної війни" нікому стало вою»ати. Це добре усвідомлювали великі держави, політично сильні гравці.

Спершу програв-розпався східний блок. За ним надійшла черга комуністичної н тоталітарної ідеологій.

Правила поділу колишньої Югославії диктував Захід. Керуючись власними зразками демократії, насамперед гіперболізованим правом на національне відродження народів, які в часи правління Йосипа Броза Тито були з'єднані в один "югославський егнітет". Йдеться про низку конфліктів на міжетнічному чи міжрелігійному Грунті. Зосередимося на іншому: Косово та війна поміж альянсом НАТО і СР Югославією.

Правила порушили всі, незалежно від "політичної правоти" кожної зі сторін. Слободан Милошевич надто сильно утиснув права албанців, скасувавши їхню автономію. Албанці порушили закони Республіки Сербії та основні засади демократії, намагаючись за допомогою зброї здійснити амбітне прагнення створити незалежну державу у Косові. Відповідно, НАТО під патронатом впливових США бомбардуваннями втрутились у внутрішню проблему СР Югославії, порушивши основні принципи дипломатії. Про те, хто. скільки нагрішив, поки що не йдеться. Була війна, яку програли всі. Незалежно від того, чи деяка частина країн — учасниць конфлікту вдовольнила свої територіальні та економічні інтереси, чи ні. Принципи, яких дотримувалася Європа після Другої світової війни, було остаточно зневажено 24 березня 1939 раку".

Запитання до джерела
1. Чи погоджуєтеся ви з думкою автора, що під час косовського конфлікту "правила порушили усі"?
2. Чи правий автор у свосму твердженні, що "правила поділу колишньої Югославії диктував Захід"?
3. Чому автор пише: "Була війна, яку програли всі"?

Запам'ятайте дати:
• 29 листопада 1945 р. — ухвалення Декларації про остаточну ліквідацію монархії, проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії.
• Червень 1991 р. — проголошення незалежності Словенії та Хорватії.
• Вересень 1991 р. — проголошення незалежності Македонії.
• Жовтень 1991 р. — проголошення незалежності Боснії та Герцеговини,
• Квітень 1991 р. — створення нової федерації — СРЮ.

Тематичне оцінювання

Початковий рівень
1. Чи погоджуєтеся ви з твердженням?
Події 1989-1990 рр. у країнах Центральної та Східної Європи за своїм характером були революційними: а)  так; б)  ні.
2. Із поданих виберіть дату, що відповідала б події.
Договір про створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) було підписано у:
а) 1948 р.; б) 1949 р.; в) 1950 р.
3. Доповніть твердження.
Першим секретарем ЦК Компартії Чехо-Словаччини під час "Празької весни" був:
а)  А. Ноеотний; б)  В. Гавел; в) А. Дубчек

Середній рівень
1. Додати доберіть подію, поставивши відповідну літеру у віконечко на стрічці часу.

 
а) Створення загальнонаціональної профспілки "Солідарність" у Польщі.
б) "Празька весна" у Чехо-Словаччині.
в) Антифашистське повстання в Бухаресті.
г) Народна революція в Угорщині.
г) Дейтонські угоди із врегулювання конфлікту в Боснії та Герцеговині.

2. Доберіть до імен історичних постатей їхні характеристики.
1. Я. Кадар  2. В. Гавел   З.П. Вапенса   4. Н. Чаушеску
а) Електромеханік, очолив профспілку "Солідарність", борець проти комуністичного режиму, президент Польщі.
б) Партійний і державний діяч Угорщини. Намагався пом'якшити тоталітарний режим, провести економічні реформи.
в) Комуністичний лідер Румунії. Встановив жорстокий диктаторський режим.
і) Письменник, драматург, дисидент, президент Чеської Республіки.

3. Позначте правильне.
Югославія розпалася на такі держави:
а) Албанію: б) Болгарію; в) Восводину; г)  Боснію та Герцеговину; г) Македонію; д) Словенію, е) Словаччину; с)  Сербію; ж) Чорногорію; з) Хорватію; и) Союзну Республіку Югославію.

Достатній рівень
1. До понять доберіть відповідні тлумачення, поставивши у клітинку відповідну літеру,
а) "Народна демократія"; б) Варшавський договір; в) "соціалізм із людським обличчям"; г) "оксамитова"революція; ґ) РЕВ; д) федерація; е) косовська проблема.
1. Намагання поєднати засади соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюралізмом, демократією.
2. Міжнародна організація, спрямована на кооперацію, економічне-співробітництво соціалістичних країн.
3. Східноєвропейський різновид диктатури Пролетаріату.
4. Революційні зміни, які відбуваються без кровопролиття, спокій ним, цивілізованим способом.

2. Визначте, про кого йдеться.
Народився у 1892 р., працював у Комінтерні. Під час Другої світової війни — головнокомандувач Народно-визвольної армії-Президент. Помер у 1980 р.

3. Доповніть загальні твердження конкретними фактами.
У країнах Центральної та Східної Свропн в 1989-1990 рр. сталися революційні події.

Високий рівень
1. Назвіть основні причини встановлення тоталітарних режимів у країнах Центральної та Східної Європи у повоєнний час.
2. Порівняйте революційні події 1989-1990 рр. у країнах Європи схемою.

3. Проаналізуйте шляхи розвитку країн Східної Європи після антитоталітарних революцій. Чому одні з них вийшли на передові позиції, а інші пасуть задніх?

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Плани уроків з всесвітньої історії, реферати, домашнє завдання запитання та відповіді, відкритий урок з всесвітньої історії}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.