|
|
|
| (1 промежуточная версия не показана) | | Строка 1: |
Строка 1: |
| - | '''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Зарубіжна література|Зарубіжна література]]>>[[Зарубіжна література 8 клас|Зарубіжна література 8 клас]]>>Зарубіжна література: Трагедія “Гамлет”''' <metakeywords>Зарубіжна література, клас, урок, на Тему, Трагедія, Гамлет</metakeywords> <br><br>
| |
| | | | |
| - | '''Вільям Шекспір'''<br>'''ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАТСЬКИЙ'''<br>
| |
| - |
| |
| - | <br>
| |
| - |
| |
| - | '''ДІЙОВІ ОСОБИ'''
| |
| - |
| |
| - | Клав дій, король Данії. Гамлет, син попереднього й небіж нинішнього короля. Полоній, головний королівський радник. Г о р а ц і о, друг Гамлета. Л а е р т, син Полонія. Вольтіманд, Корнелій, Розенкранц,Гільденстерн,Озрік - придворні. Д в о р я н и н. Священик. Марцелл, Бернардо - офіцери. Франціско, солдат. Рейнальдо, служник Полонія. Актори. Два блазні, гробокопи. Фортінбрас, принц Норвезький. Капітан. Англійські посли. Гертруда, королева Данії, Гамлетова мати. Офелія, дочка Полонія. Вельможі, дами, офіцери, солдати, моряки,гінці,слуги. Привид Гамлетового батька.<br>
| |
| - |
| |
| - | Дія відбувається в Данії.<br>
| |
| - |
| |
| - | Король повідомляє, що, хоча ще й триває жалоба за братом, померлим королем, він одружується з його вдовою. При цьому принц Гамлет, син небіжчика, і небіж нового короля, оголошується спадкоємцем трону й зали¬шається в Данії, а не їде продовжувати навчання у Віттенберзі.<br><br>
| |
| - |
| |
| - | <br>'''Дія перша'''<br>
| |
| - |
| |
| - | '''СЦЕНА 2'''<br>
| |
| - |
| |
| - | Зал у замку.<br>
| |
| - |
| |
| - | Входять король, королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, Вольтіманд, Корнелій, вельможі й почет.<br><br>Гамлет. Коли б ця плоть моя, міцна занадто, <br>Розтала, зникла, скапала росою! <br>Чому Творець заборонив нам віку <br>Собі вкорочувати? Боже, Боже! <br>Яке нікчемне, марне й недолуге <br>Все, що на світі діється. Тьху! Тьху!<br>Немов город неполотий, де густо <br>Буяють бур'яни. Саме огидне <br>Його заполонило! Як це сталось?! <br>Два місяці, як він помер. Ні, менше! <br>Такий король! Із нинішнім зрівняти —<br>Він, як Гіперіон з сатиром поруч, <br>І матір так любив він, що, мабуть, <br>Вітрам небес не дав би надто грубо <br>Дихнути їй в обличчя. Небо й земле! <br>Що згадувати?! Так вона горнулась <br>До нього, мов з поживи тої голод<br>Зростав у неї ще. І ось — за місяць... <br>Несталосте, твоє імення — жінка! <br>Лиш місяць! Не стоптала й черевиків, <br>Що в них за тілом батьковим ішла <br>В сльозах, як та Ніоба. І тепер...<br>0 Боже мій! Тварина нерозумна,<br>І та, напевно, довше б сумувала! <br>Побралася із дядьком, що до батька <br>Подібний так, як я до Геркулеса. <br>Ще й сіль облудних сліз її не зникла <br>З очей, а вже на кровозмісне ложе <br>Вона спішить. В квапливості оцій <br>Добра немає і не може бути. <br>Розбийся, серце, — мушу я мовчать!<br><br>Входять Гораціо, Марцелл і Бернардо.<br><br>Г о р а ц і о. Привіт вам, принце! <br><br>Гамлет. Гораціо! Невже це ви насправді! <br><br>Гораціо. Приїхав я на похорон сюди. <br><br>Гамлет. Студенте-друже, не кепкуй ти з мене.<br>Кажи вже, що приїхав на весілля.<br><br>Гораціо. Та з ним таки ж і справді не барились.<br><br>Гамлет. Ощадність, любий друже мій, ощадність.<br>Печеню з похорону подавали<br>Уже як холодець на стіл весільний.<br>З найгіршим ворогом в раю зустрітись<br>Волів би я, ніж дня цього дожити.<br>Мій батько! Він стоїть переді мною.<br><br>Гораціо. Де, принце, де?<br><br>Гамлет. В очах душі моєї.<br><br>Гораціо. Його я бачив: справжній був король. <br><br>Гамлет. Він був людиною в усьому й завжди.<br>Я рівного йому вже не спіткаю.<br><br>Гораціо. Мені немовби він зустрівсь учора.<br><br>Гамлет. Зустрівся? Хто?<br><br>Гораціо. Небіжчик батько ваш.<br><br>Гамлет. Розповідайте, ради Бога.<br><br>Гораціо. Бернардо і Марцелл, оці панове, <br>Дві ночі поспіль стоячи на чатах, <br>В опівніч глупу бачили, як постать, <br>Озброєна від голови до п'ят, <br>Цілком до батька вашого подібна, <br>З'являлася повільно й урочисто. <br>Аж тричі привид перед їх очима<br>Проходив зблизька, а вони стояли,<br>Поторопівши, з остраху застигши,<br>Як ті драглі, й не зважились озватись.<br>Коли ж із таємницею своєю<br>Прийшли вони до мене, третю ніч<br>Разом із ними став і я на варту.<br>Потвердилося кожне їхнє слово:<br>Той самий привид і в ту саму пору.<br>Я знаю батька вашого: подібний,<br>Як ця рука подібна до цієї.<br><br>Гамлет. Де це було?<br><br>Гораціо. Де варта, на терасі.<br><br>Гамлет. Вночі сьогодні ви на чатах? <br><br>Марцелл і Бернардо. Ми.<br><br>Гамлет. Я стаю на варту.<br>Можливо, знов він прийде. <br><br>Гораціо. Безумовно. <br><br>Гамлет. Як з'явиться він в батьковій поставі — <br>Озвусь я, хоч би там розверзлось пекло, <br>Мене примушуючи до мовчання. <br>Ви досі зберігали таємницю, <br>То я прошу — й надалі зберігайте <br>І все, що станеться цієї ночі, <br>Тримайте в думці, не на язику. <br>Я за любов віддячу. Прощавайте! <br>Опівночі приблизно я прийду. <br><br>Усі. Прийміте нашу відданість і вірність. <br><br>Гамлет. Прийму любов, як ви мою. Прощайте! <br><br>Виходять усі, крім Гамлета. <br><br>Дух батька збройний! Щось тут не гаразд. <br>Якась підлота. Хоч би ніч скоріше! <br>Терпи. Хоч злочини сховать і в прірві, <br>А людське око їх і звідти вирве.<br><br>
| |
| - |
| |
| - | <br><br>'''СЦЕНА З '''<br>
| |
| - |
| |
| - | Кімната в Полонієвом у домі. <br>
| |
| - |
| |
| - | Лаерт попереджає Офелію, щоб не довіряла залицянням Гамлета. А Полоній повчає Лаерта, який їде навчатися до Парижа.<br><br>Полоній. І закарбуй собі такі поради: <br>Ти язику не доручай думок, <br>Думок безладних — не доводь до дії. <br>Привітний будь, але без панібратства;<br> Надійних друзів ланцюгом крицевим<br>Прикуй до серця, лиш собі долоні <br>Не муляй, ручкавшись із першим-ліпшим <br>Недолітком. У сварку бійся встряти, <br>А встряв — поводься, щоб тебе боялись. <br>На слух будь щедрий, а скупий на мову, <br>Всіх вислухай, а власну думку май. <br>Ший одяг згідно із своїм достатком, — <br>Багатий, та без різних витребеньок, <br>Бо з вигляду й людину пізнають, <br>А надто в Франції; там щодо цього <br>Добірний смак у вищім товаристві. <br>Не позичай ні в кого і нікому. <br>Комусь позичиш — гроші й друга втратиш, <br>Тобі позичать — прощавай ощадність. <br>А головне: будь вірний сам собі, <br>І вже за цим іде, як ніч за днем, <br>Що й з усіма не будеш ти нещирий. <br>Прощай. Хай ці слова в тобі дозріють. <br><br>Лаерт. В покорі з вами я прощаюсь, пане.<br><br>Виходить.<br><br>Полоній. Ви про що з ним говорили? <br><br>О ф е л і я. Ми, прошу вас, про Гамлета вели <br>Розмову.<br><br>Полоній. Добре, це якраз до речі.<br>Мені казали, що частенько Гамлет <br>Перебував з тобою наодинці <br>І що прихильна ти до цих побачень. <br>Якщо це справді так, як говорили, <br>Застерігаючи мене, то, значить, <br>Не тямиш ти нітрохи, як повинна <br>Себе поводити моя дочка.<br>Що там у вас? Кажи, та тільки правду. <br><br>О ф е л і я. Останнім часом він мені не раз <br>Освідчувавсь у почутті своєму.<br><br>Полоній. Ет! Почуття! Говориш, як дівчатко, <br>Що зовсім ще не знається на цьому. <br>І ти «освідченням» цим самим віриш? <br><br>О ф е л і я. Не знаю, як і думати про них.<br><br>Полоній. Навчу я: думай так, що ти дитина;<br>Бо ті освідчення, що шага варті, <br>Береш за злото. Ти себе дорожче <br>Цінуй, а то (скажу тим самим словом) <br>Освідчиш ти мені свою глупоту.<br><br>О ф е л і я. Але в своїм коханні запевняв він <br>Якнайчеснішим способом мене.<br><br>Полоній. Аякже, спосіб! Ну, продовжуй далі. <br><br>О ф е л і я. Щоб ствердити запевнення свої, <br>Він усіма святими присягався.<br><br>Полоній. Це сильця, щоб ловити перепілок.<br>Я знаю: кров кипить, то й серце щедро <br>Тих присягань позичить язикові. <br>Це спалахи, вони ще не вогонь, <br>Лиш світять, а не гріють, і згасають, <br>Заледве блимнувши. Отож віднині <br>Ти будь на зустрічі скупіша трохи. <br>Не поспішай на перший поклик бігти <br>Так, ніби принц наказує тобі. <br>Ти Гамлетові тільки в тому й вір, <br>Що він — юнак, що бігати він може <br>На довшому припоні, аніж ти. <br>Коротше кажучи, не йми ти віри <br>Тим присяганням, бо вони облесні, <br>На них чуже святенницьке вбрання, <br>Щоб нечестиві приховать бажання <br>Та щоб тебе ввести в оману легше. <br>Отож-бо я не хочу, щоб про тебе <br>Могли якісь ходити поговори. <br>То з Гамлетом ти й не марнуй дозвілля. <br>Це я тобі наказую. Іди. <br><br>О ф е л і я. Я слухаюсь вас, тату.<br><br> <br>
| |
| - |
| |
| - | '''СЦЕНА 5'''<br>
| |
| - |
| |
| - | Інше місце на терасі. Входять привид іГамлет. Привид батька Гамлета розповідає принцу, що насправді його отруїв Клавдій, і просить сина помститися за його наглу смерть, але при цьому не чіпати матері.<br><br>Г о р а ц і о (за сценою). Принце, де ви?<br><br>Гамлет. Агов, агов, соколики, сюди!<br><br>Входять Гораціо і Марцелл.<br><br>Г о р а ц і о. Які новини, принце?<br><br>Гамлет. У Данії негідника немає,<br>Який не був би й справжнім шахраєм. <br><br>Гораціо. Не варто й привиду з труни вставати,<br>Щоб нам відкрити це. <br><br>Гамлет. Отож, мабуть, без зайвих балачок<br>Ми, розпрощавшись, підем хто куди:<br>Ви йдіть, куди бажання й справи кличуть, <br>Бо в кожного бажання й справи власні, — <br>А я? Ну, щодо мене, бідолахи, <br>То я піду молитись. <br><br>Гораціо. Якийсь безладний вихор диких слів. <br><br>Гамлет. Якщо я вас образив, то шкодую.<br>Ви не беріть за зле.<br><br>Гораціо. Тут зла немає.<br><br>Гамлет. Є зло, Гораціо, та ще й велике,<br>Клянуся в цьому Патріком святим.<br>А привид мій — він чесний, справжній привид.<br>Ну, й якось ви вже стримайте бажання<br>Дізнатися, що відбулось між нами.<br>А нині є до вас прохання в мене,<br>Товариші по школі й по мечу.<br>Ви обіцяйте...<br><br>Гораціо. Зробимо. Що саме?<br><br>Гамлет.. Про те, що сталося, нікому й слова. <br><br>Гораціо і Марцелл. Ні, не розкажем. <br><br>Гамлет. З любов'ю покладаюся на вас.<br>А все, чим бідолаха Гамлет зможе <br>Свою довести приязнь і любов, <br>Дасть Бог, невдовзі станеться. <br>Ходімо І — пальці на устах, благаю ще раз. <br>Звихнувся час наш. Мій талане клятий, <br>Що я той вивих мушу направляти! <br>Ну що ж, ходімо разом.<br><br><br>'''Дія друга'''<br><br>Офелія розповідає Полонію про дивну поведінку Гамлета. У цей час в Ельсінор приїздять Розенкранц і Гільденстерн, яких викликав король, стурбований поведінкою Гамлета. Полоній упевнений, що причина безумства принца — кохання до Офелії. Він пропонує підслухати розмову його дочки з Гамлетом.<br><br>'''СЦЕНА 2'''<br>Кімната в замку. Входить Гамлет, читаючи книгу. Входять Розенкранц і Гільденстерн.<br><br>Гільденстерн. Мій шановний принце!<br><br>Розенкранц. Мій любий принце!<br><br>Гамлет. Друзі ви мої!<br>Ну, як у тебе справи, Гільденстерне? <br>І Розенкранц! Як живете ви, хлопці? <br><br>Розенкранц. Як незначні сини землі живуть.<br> <br>Гільденстерн. На щастя, ми щасливі не надмірно.<br>Не ґудзики на ковпаку Фортуни. <br><br>Гамлет. Але ж і не підошви, не на споді. <br><br>Розенкранц. Та ні, принце.<br><br>Гамлет. Виходить, ви живете в неї коло пояса, десь у самому осередку її ласки.<br><br>Гільденстерн. Та туди ми вчащаємо.<br><br>Г а м л е т. До потайних частин? А справді, Фортуна дівка розпус¬на. Ну, що новенького?<br><br>Розенкранц. Нічого, принце, хіба тільки те, що світ став чесний.<br><br>Гамлет. Ну, то швидко кінець світу. Тільки відомості ваші не¬правдиві. Чим ви, друзі мої, так прогнівили цю саму Фортуну, що вона заслала вас сюди, до в'язниці?<br><br>Гільденстерн. До в'язниці, принце?<br><br>Гамлет. Звичайно. Данія — в'язниця.<br><br>Розенкранц. У такому разі, весь світ — в'язниця.<br><br>Гамлет. Та ще й як упорядкована. Скільки в ній казематів, ка¬мер, підземель. Данія належить до найгірших.<br><br>Розенкранц. Ми так не вважаємо, принце.<br><br>Гамлет. Тоді для вас світ не в'язниця. Ніщо само по собі не бу¬ває ні добре, ні погане, таким його робить наша оцінка. Для мене світ — в'язниця.<br><br>Розенкранц. Отже, на в'язницю його перетворює ваше често¬любство: світ надто тісний для вашої душі.<br><br>Гамлет. Боже мій! Та замкніть мене хоч і в горіхову шкаралуп¬ку, я й там себе вважатиму володарем безмежності. Але скажіть по щирості, що ви робите в Ельсінорі?<br><br>Розенкранц. Приїхали вас одвідати, та й тільки.<br><br>Гамлет. Вас не викликали?<br><br>Гільденстерн. Що нам казати, принце?<br><br>Гамлет. Та що хочете, аби до діла! Тільки — заклинаю вас на¬шою приязню, спільними молодощами, обов'язками непорушної любові, усім найдорожчим, в ім'я чого благав би вас хтось красно-мовніший, ніж я, — скажіть одверто: по вас посилали чи ні?<br><br>Розенкранц (пошепки до Гільденстерна). Що йому скажете?<br><br>Гамлет (убік). Ну, усе помітно. Якщо ви любите мене, не крийтеся.<br><br>Гільденстерн. Принце, по нас посилали.<br><br>Гамлет. Хочете, я вам скажу, навіщо? Із недавнього часу, сам не знаю чому, я позбувся своїх усіх веселощів, занедбав усі свої звичні вправи, і так мені важко, і цей вінець світотвору — земля — видається мені неплідною скелею. Оце розкішне шатро — повіт¬ря, — оці, погляньте, чудові небеса, їхнє величне склепіння, оздоб¬лене золотими іскрами, — усе це для мене тільки нагромадження смердючих і шкідливих випарів. Який довершений витвір — люди¬на! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Учинки нагадують янгола! Бога нагадує ро¬зуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої — прах? Чоловік не вабить мене... та й жінка також, бо з ваших посмішок я побачив, що ви саме це хо¬тіли сказати.<br><br>Розенкранц. Принце, у мене нічого схожого й на думці не було. Гамлет. А чого ж ви посміхнулись, коли я сказав, що чоловік мене не вабить?<br><br>Розенкранц. Я подумав, яка пісна зустріч тут чекає акторів. Ми якраз їх випередили по дорозі. Вони прямують сюди, щоб за¬пропонувати свої послуги.<br><br>Гамлет. Той, хто грає королів, буде в нас бажаним гостем.<br><br>За сценою сурми. Гільденстерн. Ось і актори.<br><br>Гамлет. Панове, дуже радий бачити вас у Ельсінорі. Ваші руки! Ознаки гостинності — привітність і чемність. Дозвольте ж мені й привітати вас у згоді з цими звичайностями, щоб після моєї зустрі¬чі з акторами вам не здавалося, ніби я до них виявив більше люб'яз¬ності. Дуже радий вас бачити! Але мій дядько-батько і тітка-мати помиляються.<br><br>Гільденстерн. У чому, любий принце?<br><br>Гамлет. Я божевільний тільки під час норд-норд-весту. А коли вітер з півдня, я зможу відрізнити сокола від чаплі.<br><br>Входять четверо чи п'ятеро акторів.<br><br>Ласкаво просимо, панове, ласкаво просимо. А, давній друзяко! Та й борода ж у тебе вродила, відколи я тебе не бачив. (До Полонія) Вельмишановний, чи не подбали б ви, щоб акторів влаштувати як слід? Слухайте, їх треба прийняти якнайліпше, бо вони — стислий літопис і відбиток часу. Краще мати погану епітафію після смерті, ніж заробити кепський відгук від них за життя. (До актора)Послу-хай, друже, чи можете ви поставити «Вбивство Гонзаго»?<br><br>Перший актор. Так, пане.<br><br>Гамлет. Вистава буде завтра ввечері. А чи змогли б ви, у разі потреби, вивчити монолог рядків так на дванадцять-шістнадцять? Я напишу й уставлю в п'єсу. Можна?<br><br>Перший актор. Так, пане.<br><br>Перший актор виходить.<br><br>Гамлет. Друзі любі, прощаюся з вами до вечора. Ще раз: радий вас бачити в Ельсінорі.<br><br>Розенкранц. Ласкавий принце! Гамлет. З Богом.<br><br>Всі виходять. Ну, от я й сам.<br><br>Тупий нікчема, бовдур жалюгідний, <br>Тиняюсь, як сновида, і мовчу, <br>Нездатний боронити власну справу <br>І короля обстояти, що в нього <br>Так підло вкрадено життя і владу. <br>Страхополох я? Хто мене назве <br>Поганцем? Схоче ляпаса вліпити? <br>Чи висмикати бороду й здмухнути <br>Мені в обличчя? Сіпнути за носа? <br>Хто обізвати хоче брехуном <br>І слово це мені в горлянку вбити? <br>Ну, зважтеся! Усе я проковтну!<br>Стерплю! Печінка в мене голубина, <br>Немає жовчі в ній, а то інакше <br>Я всіх шулік нагодував би падлом <br>Цього раба. Мерзотнику кривавий! <br>Розпуснику підступний, безсоромний! <br>О помсто!<br>Та чи не дивно ж слухати? Мене <br>Помститись небо й пекло закликають,<br>А я словами тішусь, я розради <br>Собі в лайках шукаю, як повія, <br>Мов та перекупка! Яка бридота! <br>Ну, прокинься, мозку! <br>Чував я, що злочинці на виставі <br>Бували так до глибини душі <br>Мистецтвом вражені, що зізнавались <br>У злочинах прихованих своїх. <br>І хоч убивство язика не має, <br>Воно озветься, навіть і без слів. <br>Нехай актори виставлять що-небудь, <br>Немов убивство батька. Подивлюся, <br>З яким обличчям слухатиме дядько; <br>Хай затремтить, нехай здригнеться ледве — <br>І знатиму я, що мені робити. <br>Бо, може, й так, що привид той — диявол, <br>Він бачить сум мій і в спокусу вводить, <br>Щоб душу допровадити до згуби. <br>Вистава — доказ: хай вона вловля, <br>Як на гачок, сумління короля.<br><br><br>'''Дія третя<br>'''
| |
| - |
| |
| - | '''СЦЕНА 1'''<br>
| |
| - |
| |
| - | Ельсінор. Кімната в замку.<br>
| |
| - |
| |
| - | Гільденстерн і Розенкранц доповідають королю, що вони нічого не ді¬зналися про дивну поведінку Гамлета. Вирішено було залучити до цієї справи Офелію: дівчина починає вдавати, що читає книжку, а Полоній і ко¬роль тим часом ховаються.<br><br>Входить Гамлет.<br><br>Гамлет. Так. Бути чи не бути — ось питання.<br>В чім більше гідності: терпіти мовчки <br>Важкі удари навісної долі, <br>Чи стати збройно проти моря мук <br>І край покласти їм борнею? Вмерти — <br>Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться <br>Сердечний біль і тисяча турбот, <br>Які судились тілу. Цей кінець <br>Жаданий був би кожному. Померти — <br>Заснути. Може, й бачити сновиддя? <br>У цьому й перепона. Що приснитись <br>Нам може у смертельнім сні, коли<br>Вантаж земної суєти ми скинем?<br>Оце єдине спонукає зносить<br>Усі нещастя довгого життя;<br>Інакше — хто ж би стерпів глум часу,<br>Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,<br>Зневажену любов, суди неправі,<br>Нахабство влади, причіпки й знущання,<br>Що гідний зазнає від недостойних,-<br>Хто б це терпів, коли удар кинджала<br>Усе кінчає? Хто б це став потіти,<br>Вгинаючись під тягарем життьовим,<br>Якби не страх перед незнаним чимось<br>У тій незвіданій країні, звідки<br>Ще не вертався жоден подорожній?<br>Миритись легше нам з відомим лихом,<br>Аніж до невідомого спішити;<br>Так роздум робить боягузів з нас,<br>Рішучості природжений рум'янець<br>Блідою барвою вкриває думка,<br>І збочує величний намір кожен,<br>Імення вчинку тратячи. Та годі!<br>Офеліє! В своїй молитві, німфо,<br>Згадай мої гріхи!<br><br>О ф е л і я. Ласкавий принце,<br>Скажіть, як вам жилося цими днями?<br><br>Гамлет. Я дуже вдячний: добре, добре, добре.<br><br>О ф е л і я. У мене є від вас дарунки, принце,<br>їх повернути я давно хотіла,<br>То прошу їх тепер прийняти.<br><br>Гамлет. Що ви?!<br><br>О ф е л і я. Ви добре знаєте, що дарували,<br>Ще й в супроводі запахущих слів, — <br>Від них принадніші були дарунки. <br>Але втрачають і дари принаду, <br>Як той, хто дав їх, дивиться нерадо. <br>Ось, принце, заберіть.<br><br>Гамлет. Ха-ха! То ви дівчина доброчесна?<br><br>О ф е л і я. Що таке, принце?<br><br>Гамлет. І ви вродливі?<br><br>О ф е л і я. Що ви маєте на увазі, принце?<br><br>Гамлет. А те, що коли доброчесні й вродливі, то ваша чеснота не повинна мати ніяких справ із вашою красою.<br><br>О ф е л і я. А з чим же найкраще й мати справу красі, як не з чес¬нотою, принце?<br><br>Гамлет. Ну, звичайно! І скорше краса перетворить чесноту на зводню, аніж чеснота надасть красі своєї подоби. Колись воно було парадоксом, а за нашого часу на це є всі докази. Я вас любив колись.<br><br>О ф е л і я. І я вірила цьому, принце.<br><br>Г а м л е т. А не слід було вірити. Бо хоч би як прищеплювати доб¬рочесність до нашого старого пня, а грішний дух таки залишиться. Я не любив вас.<br><br>О ф е л і я. Тим болючіша мені омана.<br><br>Гамлет. Іди в черниці. Навіщо тобі плодити грішників? Сам я людина досить-таки порядна, а й то можу себе обвинуватити в стількох гріхах, що й навіщо тільки мене мати привела?! Я надто гордий, мстивий, самолюбний. У мене в розпорядженні більше грі¬хів, ніж думок, щоб їх обміркувати, уяви, щоб їх утілити, часу, щоб їх здійснити. І навіщо тільки такі людці, як я, повзають між небом і землею? Усі ми пройдисвіти несосвітенні. Один тобі шлях — у чер¬ниці. Де ваш батько?<br><br>О ф е л і я. Вдома, принце.<br><br>Гамлет. Замкніть його там, нехай він дурня строїть тільки в се¬бе вдома. Прощай.<br><br>О ф е л і я. Поможи йому, всеблаге небо.<br><br>Гамлет. Коли ти одружишся, дістанеш від мене в посаг таке прокляття: хоч ти будеш цнотлива як крига, чиста як сніг, а погово¬рів не минеш. Іди в черниці, йди! Прощавай! Або, якщо вже конче хочеш виходити заміж, виходь за дурня, бо розумні аж надто добре знають, на яких потвор ви їх обертаєте. У черниці йди! Та швидше! Прощавай!<br><br>Виходить.<br><br>О ф е л і я. Потьмарився такий шляхетний розум!<br>Така людина! Виглядом — придворний,<br>Словами — вчений, войовнйк — мечем,<br>Надія й вицвіт нашої держави,<br>Довершеності дзеркало й взірець!<br>Я, найнещасніша з жінок, пила<br>Солодкий мед обіцянок його,<br>І ось цей дух ясний, мов дзвін, що тріснув, —<br>Колись лунав, тепер лиш деренчить.<br>Від безуму зів'яв цей пишний розквіт.<br>Які мені це муки страховинні —<br>Те, що було, рівняти з тим, що нині.<br><br>Входять король і Полоній.<br><br>Король. Кохання? Не воно йому на думці.<br>Те, що казав він, хоч було й безладне,<br>Проте не божевільне. З цього смутку <br>Щось визріває на душі у нього, <br>Ще й небезпечне, може. А тому, <br>Щоб лихові якомусь запобігти, <br>У мене й вирішення вже готове; <br>Не гаючись, до Англії хай їде <br>Несплачену данину вимагати. <br>Можливо, море, і чужа земля, <br>І враження нові йому розвіють <br>І розженуть усі думки похмурі, <br>В яких уже заплутався він так, <br>Що й сам не свій. А ви якої думки? <br><br>Полоній. Це добрий намір. Та мені здається,<br>Що все ж таки любов — причина смутку. <br>Ну, як Офеліє? Нема потреби <br>Розповідати, ми й самі все чули. <br>Робіть, що хочете, мій пане. <br>Може, Звеліть, щоб викликала на розмову <br>Його після вистави королева, <br>А я, ласкаво прошу, я сховаюсь <br>Так, щоб розмову їхню всю почути. <br>Коли нічого він і їй не скаже, <br>Шліть в Англію його чи ув'язніть, <br>Як ваша мудрість визнає. <br><br>Король. Нехай!<br>Шаленству знатних треба класти край.<br><br><br>'''СЦЕНА 2'''<br>
| |
| - |
| |
| - | Кімната в замку. Гамлет з двома чи трьома акторами.<br>
| |
| - |
| |
| - | Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц, Гільденстерн та інші з почту, а також варта, що несе смолоскипи.<br><br>К о р о л ь. Як ся має наш небіж Гамлет?<br><br>Гамлет. Чудово, їй-богу; на хамелеонових харчах: їм повітря, начинене обіцянками. Каплуна цим не відгодуєш.<br><br>Король. Що маю спільного я з цією відповіддю, Гамлете? Це не мої слова.<br><br>Гамлет. Тепер уже й не мої. А що, актори готові? Розенкранц. Так, принце. Вони чекають вашого наказу. Королева. Ходи сюди, любий Гамлете, сідай біля мене. Гамлет. Ні, матусю, тут є магніт, що більше притягав. <br><br>Полоній (до короля). Ого, ви чуєте?<br><br>Гамлет. Леді, можу я лягти вам на коліна?<br><br>Лягає біля ніг Офелії. <br><br>О ф е л і я. Ні, принце.<br><br>Гамлет. Власне, чи можна покласти голову вам на коліна? <br><br>О ф е л і я. Так, принце.<br><br>Гамлет. А ви вже подумали, що я мав на увазі щось непристойне? <br><br>О ф е л і я. Вам весело, принце?<br><br>Гамлет. Та, Боже мій, для вас я готовий щоразу на жарти. Що ж і лишається людині, як не веселитись? Погляньте, як весело виглядає моя мати, а ще нема й двох годин, як помер батько.<br><br>О ф е л і я. Ні, принце, минуло вже двічі два місяці.<br><br>Гамлет. Стільки багато? Якщо так, лишаю дияволові жалобу, а сам пишатимусь у соболях. Сили небесні! Уже два місяці, як помер, а його досі ще не забуто? Ну, тоді можна сподіватися, що пам'ять про велику людину переживе саму людину на півроку.<br><br>Грають гобої. Починається пантоміма.<br><br>«Королева» клянеться в коханні й вірності «королю», що вірить «дружині» й засинає.<br><br>Гамлет. Вам подобається п'єса, ваша величносте? Королева. На мою думку, жінка надто багато обіцяє. Гамлет. Ну, вона ж дотримає слова. Король. Як зветься вона, ця п'єса?<br><br>Гамлет. «Пастка». Тільки ж у якому розумінні? В алегорично¬му. У Цій п'єсі показано вбивство, що сталось у Відні. Ім'я герцога — Гонзаго, його дружини — Баптіста. Зараз ви побачите. Підступний це витвір. Та що нам до того? У вашої величності, як і в нас, чисте сумління, і нас це не обходить. Нехай шкапа брикається, коли шию натерла, а в нас потилиця не чухається.<br><br>Входить актор, що грає Луціана. Вливає отруту королю у вухо.<br><br>А оце королів небіж Луціан. Він труїть його в саду, щоб захопити владу. Герцога звуть Гонзаго. Є така повість, писана вона добірною італійською мовою. Зараз ви побачите, як убивця завойовує любов Гонзагової дружини.<br><br>О ф е л і я. Король устає!<br><br>Гамлет. Що, злякався хлопавки?<br><br>Королева. Що з вами, ваша величносте?<br><br>Полоній. Припиніть виставу!<br><br>Король. Присвітіть мені. Ходім звідси!<br><br>Усі. Світла! Світла! Світла!<br><br>Виходять усі, крім Гамлета й Гораціо.<br><br>Гамлет. Любий Гораціо, я готовий закластися на тисячу фун¬тів, що привид говорив правду. Ти помітив? Гораціо. Дуже добре помітив, принце. Гамлет. Коли мова зайшла про отруєння. Г о р а ц і о. Я очей з нього не зводив.<br><br>Гораціо і Гамлет помітили дивну поведінку короля і королеви під час вистави. До них підходять Розенкранц і Гільденстерн і просять принца від¬критися їм, адже вони — його друзі.<br><br>Розенкранц. Ласкавий принце, де причина вашої недуги? Ви ж самі собі шкодите, приховуючи свої турботи від друга.<br><br>Гамлет. Мені не вистачає службового підвищення.<br><br>Розенкранц. Як це так? Адже король сам оголосив вас спад¬коємцем датського престолу.<br><br>Гамлет. Воно-то так, пане, тільки «Поки трава підросте...». І прислів'я це вже давно цвіллю взялось.<br><br>Входять актори з флейтами.<br><br>А, флейти! Дайте-но мені одну. Чого це ви все кружляєте біля мене, ніби хочете мене в тенета загнати?<br><br>Гільденстерн. Принце, якщо я й сміливий у виконанні своїх обов'язків, так це тому, що любов моя надто щира.<br><br>Гамлет. Щось я не зрозумів цього. Може б, ви заграли на цю флейту?<br><br>Гільденстерн. Я не вмію, принце.<br><br>Гамлет. А це не складніше, ніж брехати. Перебирайте пальцями оці щілини, дмухайте, і флейта озветься найкрасномовнішою музикою.<br><br>Гільденстерн. Та яж не знаю, як керувати ними, щоб видобу¬ти якусь гармонію, немає в мене цього вміння.<br><br>Гамлет. От і поміркуйте, за яку нікчемну річ ви мене вважаєте! Ви хочете грати на мені. Вам здається, що ви знаєте всі мої лади; ви на¬магаєтесь вирвати серце моєї таємниці; вам забаглося випробувати кожну мою ноту, від найнижчої до найвищої. У цьому ось невеличко¬му приладі багато музики, він має чудовий голос. А проте ви неспро¬можні змусити, щоб він заговорив. Невже ви вважаєте, лихий би його не взяв, що на мені легше грати, ніж на флейті? Звіть мене яким зав¬годно інструментом, ви можете мене розладнати, але не грати на мені!<br><br>Входить Полоній.<br><br>Полоній. Принце, королева хоче поговорити з вами, і то негайно.<br><br>Полоній виходить. Гамлет. Облиште мене, друзі.<br><br>Розенкранц, Гільденстерн, Гораціо йактори виходять. <br><br>Вночі якраз така пора чаклунська, <br>Що зяють пащі кладовищ і пекло <br>Заразою пашить на цілий світ. <br>Тепер я міг би пити кров гарячу <br>І скоїти таке, що день здригнувся б! <br>Спокійно! Я до матері іду. <br>Не зрадь же, серце, власної природи, <br>Нероновій душі не місце в грудях. <br>Кинджал у слові буде, не в руці, <br>Язик почне з душею лицемірить: <br>Словами лиш завдам тяжкого болю, <br>А більшого собі я не дозволю.<br><br><br>'''<br>СЦЕНА З'''
| |
| - |
| |
| - | Кімната в замку. Входять король, Розенкранц і Гільденстерн.
| |
| - |
| |
| - | Щоб позбутися Гамлета, король хоче відправити його до Англії. Полоній має намір сховатися в кімнаті Гертруди, щоб підслухати її розмову із сином.<br><br>Полоній виходить.<br><br>Король. Мерзенний сморід злочину мого <br>Сягає неба. На мені тяжить <br>Прокляття найдавніше — братовбивство.<br>Не можу я молитись, хоч і прагну, <br>До крайніх меж напружуючи волю: <br>Міцне бажання, але гріх ще дужчий. <br>Я наче той, хто, маючи дві справи, <br>Вагається, з якої розпочати, <br>І жодної не робить. О, невже,<br>Якби братерська кров ще грубілим шаром <br>Цю кляту руку вкрила, то невже <br>У всеблагих небес дощу не стачить <br>її омити? Нащо ж милосердя, <br>Як не на те, щоб злочини прощати? <br>Хіба в молитві не подвійна сила, <br>Спроможна врятувати від падіння <br>Чи скинути гріхів тягар із нас? <br>Минув мій гріх. Я зводжу очі в небо, <br>Якими ж я словами помолюся? <br>«Прости мені, мій Боже, вбивство підле»? <br>Не можна. Адже все, заради чого <br>Я вбив, усе це й досі при мені: <br>Корона, честолюбство й королева. <br>В забруднених потоках цього світу <br>Самий закон, і то щастить не раз <br>Грабіжницькою здобиччю купити, <br>Злочинства позолочена рука <br>І правий суд спроможна відвернути. <br>Але ніяк не ошукаєш неба — <br>Там наших вчинків справжня суть відома. <br>То що ж? То що ж лишилось? Каяття?<br> Коли ж бо я і каятись не можу! <br>О груди, чорні, наче смерть! Що більш <br>Душа силкується, тим глибше грузне. <br>Рятуйте, ангели! Коліна, гніться! <br>Як м'язи немовляти, зм'якни, серце! <br>Все ще на добре вийде.<br><br>Відходить у глибину сцени й стає навколішки. Входить Гамлет.<br><br>Гамлет. Він молиться. Яка нагода зручна<br>Все довершить! І він у рай потрапить. <br>Хіба ж це помста? Слід поміркувати: <br>Негідник убиває мого батька, <br>І от негідника цього я шлю До неба.<br>Це ж нагорода скорше, а не помста!<br>В переситі, у бруді згинув батько, <br>В гріхах, що буйно квітли, наче май, <br>І Бог єдиний, може, тільки знає, <br>Як важко відпокутувати їх! <br>А цей? Коли він очищає душу <br>І перейти готовий на той світ, <br>А я уб'ю його — чи я помщуся?<br>Ні.<br>Сховайся, мечу, на страшнішу дію: <br>Коли він п'яний спить, або лютує, <br>Чи поринає в кровозмісні втіхи, <br>Чи в карти грає, чи блюзнить словами, — <br>Тоді без жалощів його вражай, <br>Щоб неба він черкнув хіба п'ятою,<br>Щоб чорний був душею, наче пекло, <br>Куди впаде він... Ну, я мушу йти. <br>Цим ліком хворість лиш продовжиш ти. <br><br>Виходить.<br><br>Король (підводячись). Слова угору, думка вниз їх тягне.<br>Без думки слово неба не досягне.<br>
| |
| - |
| |
| - | <br>
| |
| - |
| |
| - | <br><br>'''СЦЕНА 4'''
| |
| - |
| |
| - | Королевині покої. Входять королева й Полоній.<br><br>Гамлет (за сценою). Мамо, мамо!<br><br>Королева. Іде вже. Заховайтеся мерщій.<br><br>Полоній ховається за килимом. Входить Гамлет.<br><br>Гамлет. Ну, мамо, в чому справа? <br><br>Королева. Чому ти, Гамлете, образив батька?<br><br>Гамлет. Чому образили ви батька, мамо? Королева. Говориш марнослівним язиком.<br><br>Гамлет. Питаєте гріховним язиком.<br><br>Королева. Це що таке?<br><br>Гамлет. А ви чого хотіли?<br><br>Королева. Забув ти, хто я!<br><br>Гамлет. Ні. Ви королева,<br>Дружина брата свого чоловіка, <br>І ще — на горе — мати ви мені. <br><br>Королева. Що ж, хай з тобою інші поговорять. <br><br>Гамлет. Ні, ні, сідайте і не руште з місця.<br>Я дзеркало поставлю перед вами, <br>В якому ви побачите себе.<br><br>Королева. Чого ти хочеш? Ти не вб'єш мене?<br>Рятуйте! Пробі!<br><br>Полоній (за килимом). Гей! Рятуйте! Пробі!<br><br>Гамлет (витягаючи шпагу). А! Щур попався! Тут йому і смерть! Проколює шпагою килим.<br><br>Полоній (за килимом). Ой! Помираю!<br><br>Падає і вмирає.<br><br>Королева. Боже! Що ти робиш?<br><br>Гамлет. І сам не знаю. Хто там був? Король? <br><br>Королева. Який квапливий і кривавий вчинок! <br><br>Гамлет. Ще гірше — короля життя позбавить, <br>А потім шлюб із його братом справить. <br><br>Королева. Що? Короля життя позбавить? <br><br>Гамлет. Так. Відхиляє килим і бачить Полонія.<br>Прощай, убогий, метушливий дурню!<br>Тебе я з вищим сплутав. Бачиш сам,<br>Як небезпечно надто клопотатись.<br>Сідайте. Годі вам ламати руки.<br>Спокійно. Я зламаю серце вам,<br>Коли воно не зовсім ще з металу,<br>Не зовсім ще затвердло в клятій звичці,<br>Коли ще людським почуттям приступне.<br><br>Королева. У чім же це так голосно й брутально<br>Мене ти винуватити насмів?<br><br>Гамлет. У чім? Цей вчинок брудом укриває.<br>Від шлюбної обітниці лишає<br>Слова, брехливі, мов клятьба картярська,<br>Душі живої позбавляє шлюб.<br><br>Королева. Та який це вчинок,<br>Що так словами брязкає й гримить? <br><br>Гамлет. Розгляньте два портрети: цей і цей.<br>Обличчя двох братів на цих портретах. <br>Дивіться, скільки в рисах цих принади: <br>Розкішні кучері Гіперіона, <br>Чоло Юпітера і погляд Марса, <br>Вся постать — ніби це Меркурій-вісник <br>Спустився з неба на гірську вершину. <br>Тут ніби кожен бог поклав відбиток <br>Як свідчення, що це людина справжня. <br>Такий у вас був перший чоловік.<br>Тепер погляньте, що прийшло по ньому: <br>Ось нинішній ваш муж із першим поруч — <br>Неначе колос миршавий, що брата <br>Свого пожер нещадно і підступно. <br>Де ваші очі? Як могли зійти ви <br>З тих верховин розкішних у багно?<br> Не говоріть нічого про кохання: <br>У вашім віці не буяє кров, <br>А підкорятись розумові мусить. <br>Який же розум схоче перевагу <br>Віддать отому перед цим? Який?! <br>Ви рухаєтесь, є в вас почуття, <br>Та тільки, певно, всі вони змертвіли, <br>Бо почуття б не підлягли шаленству, <br>Само безумство б так не помилилось. <br>Це в піжмурки диявол з вами грав <br>І обдурив вас. Мавши тільки зір, <br>Чи дотик без очей, чи тільки вуха <br>Без рук і без очей, і то не можна б <br>Так ошукатись.<br>Почервоній же, сороме! Якщо вже<br>В поважнім віці вибухає пекло,<br>Мороз палає, і дозрілий розум<br>Вволяє волю хтивого бажання,<br>Тоді чеснота у серцях юнацьких<br>Як віск розтане.<br><br>Королева. Гамлете, замовч!<br>Мене ти змусив заглянути в душу,<br>І там я бачу стільки чорних плям,<br>Яких не змити.<br><br>Гамлет. Вбивця і мерзотник,<br>Невартий і двохсотої частини<br>Того, хто був вам першим чоловіком!<br>Розпусний блазень! Він чужу корону<br>Угледів на полиці — та в кишеню<br>Собі мерщій, злодюга...<br><br>Королева. Цить, благаю!<br><br>Гамлет. Опудало в лахмітті...<br><br>Привид нагадує Гамлетові, щоб той не чіпав матері. Гертруді, яка його не бачить, здається, що син дійсно втратив розум.<br><br>Королева. Усе це тільки витвір твого мозку, <br>Бо хворе маячіння дуже здатне Ці видива творити.<br><br>Гамлет. Маячіння?!<br>Ні, пульс мій б'ється рівно, як і ваш, <br>І в нім та сама музика здоров'я. <br>Не божевільний я. Лише спитайте <br>Я вдруге вам те саме розповім, <br>А божевільний з'їхав би на інше, <br>Не тіште тим себе, що це говорить <br>Моє безумство, а не злочин ваш. <br>Ці ліки марні струпом вашу рану <br>Затягнуть, а під ним лишиться гній, <br>Що буде тільки ширити заразу. <br>Вам треба висповідатись. Покайтесь <br>В тім, що було, й надалі стережіться, <br>Щоб не вродив бур'ян іще рясніше. <br>І вибачте мені ви за правдивість — <br>В наш час вона перед пороком гнеться <br>І вибачення просить за добро. <br><br>Королева. Надвоє серце ти мені розкраяв!<br><br>Гамлет. Відкиньте ж гіршу частку свого серця <br>І з кращою живіть — життям чистішим. <br>Добраніч. І до дядька більш не йдіть.<br><br>Показує на Полонія.<br><br>Ну, а щодо нього — <br>То я жалкую. Небо так схотіло, <br>Щоб він мене, а я його скарав. <br>Труп заберу я й сам за вбивство буду <br>Відповідати. Ще раз на добраніч. <br>Щоб заслужити право стати добрим, <br>Раніш повинен я жорстоким буть. <br>Біда прийшла — за нею гірші йдуть. <br>Ще слово, пані.<br><br>Королева. Вір, Гамлете, якщо слова — це подих, <br>А подих — це життя, то не для того <br>Я житиму, щоб зрадити тебе. <br><br>Гамлет. До Англії я мушу плисти. Чули?<br><br>Королева. Ой, лихо! Я й забула вже про це. <br><br>Гамлет. Листи готові. Два шкільні друзяки, <br>Яким я вірю менше, ніж гадюкам, <br>Везуть наказ. І промітають шлях <br>Мені у пастку. Що ж, нехай працюють. <br>А я таки підкопника самого <br>На власній міні висаджу в повітря. <br>Під них я підкопаюсь трошки глибше.<br>На цю розвагу варто буде глянуть: <br>Дві хитрі витівки віч-на-віч стануть. <br>Цей чолов'яга мій від'їзд прискорить. <br>Десь тельбухи ці треба заховати. <br>Добраніч, мамо. Так, державний радник <br>Став мовчазний тепер, а за життя <br>Базікав без упину й без пуття. <br>Ану, добродію, рушаймо звідси. <br>Добраніч, мамо!<br><br>Розходяться нарізно. Гамлет волоче за собою труп Полонія.<br><br><br>'''Дія четверта'''
| |
| - |
| |
| - | '''СЦЕНА 2'''
| |
| - |
| |
| - | Інша кімната в замку. <br>
| |
| - |
| |
| - | Входить Гамлет. Гамлет. Сховав надійно.<br>Входять Розенкранц і Гільденстерн.<br><br>Розенкранц. Де ви поділи, Гамлете, мерця?<br><br>Гамлет. Змішав з землею, бо землі він рідний. Розенкранц. Скажіть нам, де він, бо його потрібно В каплицю віднести.<br><br>Гамлет. А ви не вірте.<br><br>Розенкранц. Не вірити чому?<br><br>Гамлет. Що я збережу вашу таємницю, а не свою. Та й хто це за¬питує? Губка! Яку відповідь може на це дати королівський син?<br><br>Розенкранц. Ви мене вважаєте за губку, принце?<br><br>Гамлет. Так, пане, за губку, яка всмоктує королівську прихиль¬ність, нагороди, владу. І виявляється, що такі слуги — найкращі для короля. Він тримає їх за щелепами, а ковтати не квапиться. А коли йо¬му буває потрібне те, що ви всмоктали, він вичавлює вас, і знову ви су¬хі, наче губка.<br><br>Розенкранц. Принце, ви повинні сказати нам, де тіло вбитого, і йти з нами до короля.<br><br>Гамлет. Тіло при королі, лиш король не при тілі. Яку тут роль відіграє король?<br><br>Розенкранц. Король, принце?<br><br>Гамлет. Звичайний нуль. Ведіть мене до нього.<br><br><br><br>'''СЦЕНА З'''
| |
| - |
| |
| - | Інша кімната в замку. <br>
| |
| - |
| |
| - | Входить король з почтом. <br><br>Король. Звелів я розшукати тіло й принца.<br>Як небезпечно, поки він на волі! <br>Його не можна й покарать суворо, — <br>До нього так і горнеться простолюд, <br>Юрба ж не розумом, очима любить. <br>І зважує лиш на суворість кари, <br>А не на те, що й злочин був тяжкий. <br><br>Входить Розенкранц.<br><br>Розенкранц. Не каже він, де труп.<br><br>Король. А сам він де?<br><br>Розенкранц. Під вартою чекає за дверима.<br><br>Король. Введіть, нехай він перед нами стане.<br><br>Розенкранц. Гей, Гільденстерне! Гамлета введіть!<br><br>Входять Гамлет і Гільденстерн.<br><br>Король. Ну, Гамлете, то де ж Полоній? <br><br>Г а м л е т. На вечері. <br><br>К о р о л ь. На вечері? На якій?<br><br>Г а м л е т. Не там, де він їсть, а там, де його їдять. Ми відгодовуємо різних тварин, щоб нагодувати себе, а себе відгодовуємо для черв'яків. І гладкий король, і кощавий жебрак — це тільки різні переміни, тільки дві страви на той самий стіл; такий уже кінець.<br><br>К о р о л ь. Де Полоній?<br><br>Гамлет. На небі. Пошліть туди по нього. Коли ваш посланець не знайде його там, то шукайте самі в іншому місці. Але якщо не знайдете за місяць, то почуєте нюхом, ідучи сходами на галерею.<br><br>Король (до кількох із почту). Ідіть пошукайте його там.<br><br>Гамлет. Він якраз чекатиме, поки ви прийдете.<br><br>Кілька чоловік з почту виходять.<br><br>Король. Це для твоєї ж, Гамлете, безпеки, Якої й ми пильнуєм якомога, Ти мусиш, після того, що накоїв, Негайно звідси їхати. Збирайся. Судно готове, вітер дме погожий, Щоб ти мерщій до Англії відбув.<br><br>Гамлет. До Англії?<br><br>Король. Ти зрозумів би, знаючи наш намір. Гамлет. Я бачу херувима, що знає цей намір, ну що ж! До Анг¬лії, то й до Англії! Прощавайте, люба матусю! Король. Мабуть, любий батьку, Гамлете.<br><br>Гам лет. Ні, мати. Батько й мати — чоловік і дружина; чоловік і дружина — це плоть єдина. Отже, прощавайте, мамо. Рушаєм до Англії!<br><br>Виходить.<br><br>Король. Мерщій за ним! І заманіть як-небудь <br>Його на корабель. Пливіть сьогодні.<br> Усе належне до цієї справи <br>В листі я виклав. Поспішіть, будь ласка.<br><br>Розенкранц і Гільденстерн виходять.<br><br>Якщо, Англійцю, ти мою прихильність <br>Хоч трохи ціниш, — отже, ти не знехтуй <br>Того, що вимагаю я в листі: <br>Негайно Гамлета життя позбавить. <br>Зроби це! Лиш подумаю про нього, <br>І кров моя кипить, як у вогні. <br>Поки живий він — не життя мені.<br><br><br><br>'''СЦЕНА 4 '''<br>
| |
| - |
| |
| - | Поле в Данії.<br>
| |
| - |
| |
| - | По сцені проходять Фортінбрас, капітан і військо. Входять Гамлет, Розенкранц, Гільденстерн та інші.<br><br><br>Гамлет. Чиє це військо, пане?<br><br>Капітан. Норвезьке, пане.<br><br>Гамлет. А скажіть, будь ласка,<br>В яку країну йде воно?<br><br>Капітан. На Польщу.<br><br>Гамлет. То ваш похід проти всієї Польщі <br>Чи проти прикордонних володінь? <br><br>Капітан. Якщо сказати вам по правді, пане, <br>Йдемо ми відвойовувати клаптик <br>Такий, що я не дав би й п'ять дукатів, <br>Якби хотів узять його в оренду. <br>За більші гроші не продасть його, <br>Мабуть, король ні Польський, ні Норвезький.<br><br>Усі, крім Гамлета, виходять.<br><br>Гамлет. Усе мені навколо докоряє,<br>Усе підгонить, квапить мляву помсту. <br>Якщо в людини головні бажання — <br>Лиш їсти й спати — це хіба людина? <br>Худоба, й годі. Той, хто дарував<br>Нам пам'ять, передбачення і розум,<br>Давав дарунки всі ці не для того,<br>Щоб пліснявою бралися вони.<br>Чи це безпам'ятність, як у тварини,<br>Чи звичка обмірковувати вчинки<br>Та зважувати наслідки можливі?<br>В такому розмірковуванні завжди<br>Чверть мудрості, три чверті боягузтва.<br>Чому це я повторюю без краю,<br>Що треба діяти, — адже ж я маю<br>Для дій підставу, силу і рішучість?!<br>А прикладів навколо — досхочу.<br>Ну от хоча б оце потужне військо,<br>Яке веде тендітний, ніжний принц.<br>Він честолюбний духом, він не стане<br>Роздумувати, чим усе скінчиться,<br>Глузує з долі, віддає, що тлінне,<br>Він на поталу небезпеці й смерті.<br>Це справжня велич — без причини й з місця<br>Не рушити, а як про честь ідеться —<br>У бій вступити навіть за стеблинку.<br>Чому ж, коли у мене батька вбито<br>І матір зганьблено, стою байдуже?<br>А двадцять тисяч душ заради примхи<br>На смерть, як на спочинок, поспішають,<br>Змагаючись за клапоть, на якому<br>У битві їм нема де повернутись,<br>Де навіть їх могилам буде тісно.<br>Просякни кров'ю, думко, а як ні —<br>То й зовсім непотрібна ти мені!<br><br>Лаерт повертається з Парижа, щоб помститися за смерть батька, і зустрі¬чається з божевільною сестрою. Клавдій переконує його, що в усьому винен Гамлет, і обіцяє свою підтримку. Король отримує листа, у якому повідомляється про те, що роздягненого Гамлета виса¬дили на берег королівства. Стурбований цією звісткою, король намовляє Лаерта прийняти виклик на двобій із Гамлетом. Той погоджується і навіть вирішує змас¬тити вістря рапіри надзвичайно сильною отрутою. Гертруда повідомляє, що Офе-лія втопилася.<br><br>
| |
| - |
| |
| - | <br><br>'''Дія п'ята<br>'''
| |
| - |
| |
| - | '''СЦЕНА 1 '''<br>
| |
| - |
| |
| - | Ельсінор. Кладовище.<br><br>Перший гробокоп. А чи слід же її ховати за християнським звичаєм?<br><br>Другий гробокоп. Не була б вона дворянського роду, не ховали б її за християнським звичаєм.<br><br>Перший гробокоп. Оце-таки правда твоя. Вельможним лю¬дям на цьому світі й топитись та вішатись легше, ніж простим собі християнам.<br><br>Віддалік з'являються Гамлет і Гораціо. Перший гробокоп (копає й співає)<br><br>Як за дівчатами впадав <br>Колись давно-давно, <br>То я не думав, гей, не гадав, <br>Що все промине воно.<br><br><br>Викидає череп.<br><br><br>Гамлет. Цей череп мав язика й міг співати. А такий собі шахрай кидає ним об землю, наче це щелепа Каїна, першого вбивці. Може, макітра, що нею шпурляється йолоп, належала політикові, який Господа Бога самого міг обхитрувати, — хіба ні?<br><br>Гораціо. Правда, пане.<br><br>Г а м л е т. А тепер він потрапив до пані Хробакової і гробокоп лу¬пить його заступом по скулах. Дивовижне перетворення, якби тіль¬ки ми могли його простежити! Невже варто було ростити ці кістки тільки на те, щоб гратися ними в кеглі? Мої кості ниють, ледве зду¬маю про це.<br><br>Г а м л е т. Я поговорю з цим чолов'ягою. Чия це могила, шановний? Перший гробокоп. Моя, пане.<br><br>Гамлет. Та, мабуть, що твоя, коли ти в ній засів. Для якого чо¬ловіка ти копаєш цю могилу?<br><br>Перший гробокоп. Не для чоловіка, пане. Г а м л е т. Ну, то для якої жінки? Перший гробокоп. І не для жінки. Г а м л е т. А кого ж у ній ховатимуть?<br><br>Перший гробокоп. Ту, що була жінкою, пане. А тепер, цар¬ство їй небесне, вона вже небіжчиця.<br><br>Гамлет. Ну й спритний же з нього крутій! Треба уважно доби¬рати слів, щоб з ним розмовляти, а то пропадеш від двозначності. Ти давно гробокопом?<br><br>Перший гробокоп. Із усіх днів почав якраз у той самісінь¬кий, коли наш покійний король Гамлет подолав Фортінбраса.<br><br>Г а м л е т. А коли це сталось?<br><br>Перший гробокоп. Хіба ви цього не знаєте? Та це кожен ду¬рень може сказати. Це було того самого дня, коли народився моло¬дий Гамлет. Той, що з глузду з'їхав і його до Англії повезено.<br><br>Г а м л е т. А нащо його до Англії повезено?<br><br>Перший гробокоп. Бо з глузду з'їхав. По глузд його й посла¬но, щоб набрався. А не набереться, то там цього й не треба. Гамлет. Чому?<br><br>Перший гробокоп. Там ніхто не помітить. Г а м л е т. А як же він збожеволів? Перший гробокоп. Та дуже чудно, кажуть. Г а м л е т. Як це так чудно?<br><br>Перший гробокоп. Атак, що взяв і з'їхав з глузду. Г а м л е т. На якому ґрунті?<br><br>Перший гробокоп. Та на тутешньому, на датському. А на якому ж? Я тут уже тридцять років як грабарюю, із самого малеч-ку... Цей череп у землі пролежав двадцять три роки.<br><br>Гамлет. Чий він?<br><br>Перший гробокоп. Це, пане, Йоріків череп, Иоріка, блазня королівського.<br><br>Гамлет. Дай подивлюся. (Бере череп). Бідолашний Иоріку! Я знав його, Гораціо. Людина невичерпної винахідливості в дотепах, з винятковою фантазією. Разів з тисячу носив він мене на спині. А тепер це сама бридота. Мене нудить, коли я дивлюся на нього. Отут були губи, які я так часто цілував. Де тепер твої жарти? Невже в тебе не залишилося жодного дотепу, щоб поглузувати з власного вищиру? Зовсім занепав? Гораціо, скажи мені одне, будь ласка.<br><br>Гораціо. Що саме, принце?<br><br>Гамлет. Як ти вважаєш, Александр Македонський у землі мав такий самий вигляд?<br><br>Гораціо. Такий самий. Г а м л е т. І від нього так само тхнуло! Пхе! Кладе череп на землю.<br><br>Гораціо. Так само, принце. Гамлет. Тихіше! Відійдімо! Ось король.<br><br>Входять король, королева, Л аерт; вносять труну; священики, придворні.<br><br>І королева, й почет. Хто ж помер? <br>Обряд скорочено, а це ознака, <br>Що ми на похороні самовбивці. <br>І, певно, це значна якась особа. <br>Постіймо осторонь та подивімось. <br>Відходить разом з Гораціо.<br><br>Л а е р т. Спустіть труну! Хай навесні фіалки <br>Із тіла чистого її ростуть. <br><br>Гамлет. Це що? Невже Офелія? <br><br>Королева. Прощай же. Найніжнішій — найніжніше!<br><br>Кидає в могилу квіти.<br><br>Л а е р т. Хай тридцять раз паде потрійне горе <br>На голову того, чий злобний замір <br>Тебе ясного розуму позбавив! <br>Не засипайте! Ще раз обніму.<br><br>Стрибає в могилу.<br><br>Тепер засипте з мертвою живого,<br>Насипте в цій долині верховину.<br>Яка б була від Пеліону вища<br>І від блакитного Олімпу.<br><br>Гамлет (наближаючись). Хто це<br>З такою пишномовністю сумує, <br>Що зачаровує мандрівні зорі, <br>Як слухачів здивованих? <br>Ось я, Я, Гамлет Датський.<br><br>Стрибає в могилу.<br><br>Л а е р т. Хай тобі, нечистий!<br><br>Бореться з ним.<br><br>Король. Розбороніть!<br><br>Королева. Ой Гамлете! Ой сину!<br><br>їх розбороняють, і вони вилазять із могили.<br><br>Гамлет. Яз ним готовий битися за це, <br>Аж поки не склепилися у мене Повіки.<br><br>Королева. Битися? За що, мій сину?<br><br>Гамлет. її любив я. І нехай з'єднають<br>Любов свою братів хоч сорок тисяч, — <br>Моїй не дорівняють. Що ти зробиш Для неї?<br><br>Королева. Спиніть його, благаю!<br><br>Гамлет. Що ти зробиш?<br>Ридати хочеш? Постувати? Битись? <br>Себе картати? Чи напитись оцту? <br>Чи крокодила з'їсти? Я також!<br><br>Виходить.<br><br>Король. Гораціо, будь ласка, йдіть за ним.<br><br>
| |
| - |
| |
| - | <br>
| |
| - |
| |
| - | <br>'''СЦЕНА 2'''<br>
| |
| - |
| |
| - | Гамлет розповідає Гораціо, що на кораблі йому вдалося прочитати лис¬та, який він віз в Англію. У ньому Клавдій просив англійського короля негайно відрубати Гамлетові голову. Принц підробив листа, написавши в ньому прохання стратити Гільденстерна й Розенкранца, а сам висадився на пустельний берег Ельсінору. Гамлет шкодує, що посварився з Лаертом. Придворний Озрік передає принцові, що король побився об заклад з Ла¬ертом, що той програє поєдинок Гамлетові. Принц приймає виклик.<br><br>Входять король, королева, Лаерт, придворні, Озрік, почет з рапірами й рукавицями; вносять стола й келихи з вином при ньому.<br><br>Король. Іди потисни, Гамлете, цю руку. <br>Вкладає Лаертову руку в Гамлетову.<br><br>Гамлет. Пробачте, пане. Я завдав вам кривди.<br>Але простіть мені як дворянин.<br>Усі присутні знають, та, напевно,<br>Сказали й вам, яка важка недуга<br>Мене скарала. Все, що я вчинив,<br>Чим вашу честь образив, чим накликав<br>На себе гнів і неприхильність вашу -<br>Все це була хвороба, запевняю!<br>Хіба то Гамлет ображав Лаерта?<br>Ні! Гамлет був тоді несамовитий,<br>Все це накоїло його безумство,<br>Безумство, що йому й самому ворог,<br>Тому-то Гамлет скривджений і сам.<br>Хотів би я провину з себе зняти,<br>Сказавши вголос перед усіма,<br>Що не плекав я наміру лихого.<br>Це сталось так, немовби я над дахом<br>Пустив стрілу і нею ненавмисне<br>Поранив брата.<br><br>Лаерт. Яв душі готовий<br>Простити вам, хоч почуття й повинні <br>Мене, здавалось, кликати до помсти. <br>А щодо честі — тут інакша справа. <br>Нехай поважні люди та знавці <br>Розсудять так, щоб на моє ім'я <br>Не впало плями жодної. Тим часом <br>Від вас любов як братнє почуття <br>Прийму без підозрінь.<br><br>Г а м л е т. Радію щиро<br>І стану з вами на братерський герць. <br>Почнім. Рапіри де? <br><br>Лаерт. Одну мені.<br><br>Г а м л е т. Вам вигідний такий, як я, суперник; <br>На тлі мого невміння яскравіше <br>Засяє хист ваш. <br><br>Лаерт. Що це, глузування?<br><br>Г а м л е т. Ось вам рука, що ні. <br><br>Король. Нехай несе<br>Рапіри Озрік! Вам заклад відомий, <br>Небоже Гамлете? <br><br>Г а м л е т. Відомий, пане.<br>За слабшого ви бились об заклад. <br><br>Король. Я знаю вас обох. Вправніший він, <br>Тому дає вам пільгу — три удари. <br><br>Лаерт. Ні, ця мені важка: подайте іншу. <br><br>Гамлет. А ця — якраз. Вони обидві рівні? <br><br>Озрік. Так, принце, рівні.<br><br>Готуються до бою.<br><br>Король. Поставте келихи сюди на стіл.<br>Якщо поцілить Гамлет раз чи вдруге, <br>Чи в третій зустрічі удар відіб'є, <br>Нехай з усіх фортець гармати гримнуть, <br>Що питиме за Гамлета король, <br>Іще й перлину він укине в келих <br>Коштовнішу, ніж та, яку носили <br>Чотири датські королі в короні. <br>Нехай литаври сурмам знак дають, А<br> сурми — гармашам, гармати — небу,<br>А небо хай оповіщає землю: <br>«Король за Гамлета підносить келих!» <br>Ну, починайте. Стежте пильно, судді.<br><br>Гамлет. Почнім. <br><br>Лаерт. Почнім.<br><br>Б'ються.<br><br>Король. Стій! Гамлете, оце твоя перлина.<br>Вина! За тебе вип'ю! Пий і ти.<br><br>Сурми й гарматні постріли за сценою.<br><br>Гамлет. Пізніше вип'ю, дайте закінчити.<br><br>Б'ються.<br><br>Король. Наш син<br>Перемагає. <br><br>Королева. Але він огрядний,<br>Задихався. Ось хусточку візьми <br>Та витрись. Я також за тебе вип'ю. <br><br>Гамлет. Спасибі, матінко. <br><br>Король. Не пий, Гертрудо.<br><br>Королева. Таки я вип'ю. Ви мені даруйте.<br><br>П'є.<br><br>Король (убік). З отрутою! Рятунку вже немає.<br><br>Лаерт ранить Гамлета. Потім у розпалі вони обмінюються рапірами й Гамлет ранить Лаерта.<br><br>Король. Розбороніть. Вони поскаженіли. <br><br>Гамлет. Ні, ще!<br><br>Королева падає.<br><br>Озрік. Ой, що це королеві? Поможіть.<br><br>Г о р а ц і о. Скривавлені обидва. <br>Як вам, принце?<br><br>Озрік. Що сталося, Лаерте? <br>В чому річ?<br><br>Лаерт. Мене моя підступність покарала.<br><br>Гамлет. Що з нею?<br><br>Король. Кров побачила й зомліла.<br><br>Королева. Ні, це вино, вино. Мій сину любий, <br>Це все пиття! Отруєно мене.<br><br>Умирає.<br><br>Гамлет. Злочинство! Зрада! Зачиняйте двері, <br>Шукайте! Треба винного знайти!<br><br>Лаерт падає.<br><br>Лаерт. Він, Гамлете, між нами. Ти помреш, Т<br>обі ніякі ліки не поможуть. <br>Та зброя, що в руці твоїй, отруйна <br>І незатуплена. І сам я гину <br>Як жертва заміру свого бридкого. <br>Ось я лежу і вже не встану більше, <br>І матір теж отруєно твою. <br>Це все король, король в усьому винен. <br><br>Гамлет. Рапіра теж отруєна? Отруто,<br>Довершуй те, що довершити слід!<br><br>Заколює короля.<br><br>Король. Рятуйте, друзі! Я ж іще живий!<br><br>Г а м л е т. Ні, пий свою отруту, вбивцю клятий, <br>Розпуснику! Отут твоя перлина! <br>Іди за матір'ю!<br><br>Король умирає.<br><br>Л а е р т. Це по заслузі:<br>Отруту він же сам приготував. <br>Тобі я нині, Гамлете шляхетний, <br>І власну смерть, і батькову прощаю, <br>А ти мені свою також прости.<br><br>Умирає.<br><br>Га м л е т. Хай Бог простить! <br>А за тобою слідом <br>І я піду, Гораціо, вмираю. <br>Прощай і ти, нещасна королево! <br>Я вам, що зблідли й мовчки тремтите, <br>Все розказав би, та не маю змоги, <br>Бо смерть, тупий, жорстокий конвоїр, <br>Арешту ні на мить не відкладав. <br>А ти, Гораціо, ти жити будеш, <br>То розкажи про все правдиво. <br><br>Гораціо. Ні!<br>Я більше римлянин, аніж датчанин: <br>Тут є отрута. <br><br>Г а м л е т. Якщо ти мужчина,<br>Облиш! Віддай! Однаково я вирву! <br>Яку, Гораціо, ганебну славу <br>Залишу я, коли ніхто не взнає <br>Того, що сталось. Адже ти мій друг! <br>Не поспішай до райського блаженства, <br>Подихай ще на цім безладнім світі, <br>Щоб розказать про мене.<br><br>Здаля чути військовий марш і постріли.<br><br>Хто стріляє?<br><br>О з р і к. Це Фортінбрас. Із Польщі переможно <br>Він повертає і послам англійським <br><br>Дає салют.<br><br>Г а м л е т. Гораціо, вмираю.<br>Міцна отрута дух мій подолала. <br>Не чутиму вже й з Англії звісток. <br>Я провіщаю, що впаде ваш вибір <br>На Фортінбраса. Віддаю свій голос<br>І я за нього. Ти подбай, щоб він<br>Про все дізнався. А тепер — мовчання.<br><br>Умирає.<br><br>Г о р а ц і о. Розбилось благородне серце. <br>Принце, Добраніч. Хай вколихує твій сон <br>Хор ангелів!<br><br>''Переклад Г. Конура''<br><br>
| |
| - |
| |
| - | <br>
| |
| - |
| |
| - | 1. Що називається трагедією? Які трагедії ви вивчали?<br>2. Продовжіть перелік ударів долі, що випали Гамлету: смерть бать-Ь ка; передчасне одруження матері; звістка, що батька підступно вбили... <br>3. Чому родина Офелії проти її стосунків з Гамлетом? <br>4. Чому Гам-лет не довіряє привиду й шукає інших підтверджень злочину Клавдія?<br>5. Чому, упевнившись у злочині короля, Гамлет його не вбиває (III, 3)?<br>6. Підготуйте розповідь про боротьбу в душі Гамлета. Яка дія напруже-ніша: зовнішня чи внутрішня? <br>7. Кажуть, що трагедія Гамлета полягає в тому, що, почавши діяти, він не хоче перетворитися на Дон Кіхота. Чи згодні ви з цим? Чому? Що єднає ці два образи? <br>8. Ким виходить Гамлет із сутички з Клавдієм: переможцем чи переможеним? <br>9. За текстом трагедії складіть цитатний план «Що таке людина?». <br>10. Знайдіть у тексті й випишіть у зошит крилаті вислови («бути чи не бути?», «розбийся, серце, — мушу я мовчати»...). <br>11. Чому Гамлет став вічним образом? <br>12. Чому трагедію «Гамлет» уважають філософською і відносять до великих трагедій Шекспіра? <br>13. Порівняйте шекспірівське й гомерівське питання. Чому такі питання виникають? <br>14. Як ви розумієте вислів: «Шекспір — вершина, схили якої встелені трупами режисерів»?<br>15. Трагедію «Гамлет» часто ставлять на сцені та екранізують. По-рівняйте інтерпретацію ролі Гамлета різними акторами. Чи допомогло таке зіставлення вам краще зрозуміти трагедію Шекспіра?<br>
| |
| - |
| |
| - | <br>
| |
| - |
| |
| - | <br><u>'''Літературне відлуння'''</u><br>''Олександр Блок''
| |
| - |
| |
| - | Я — Гамлет. Як холоне кров, <br>Коли сплітає підлість сіті! <br>І в серці — перша ще любов <br>До тої, що єдина в світі. <br>Тебе, Офелію мою, <br>Взяла зима життєва в далі. <br>Я — принц у отчому краю, <br>Від трути гину на кинджалі.
| |
| - |
| |
| - | ''Переклад А. Гризуна''
| |
| - |
| |
| - | <br>
| |
| - |
| |
| - | ----
| |
| - |
| |
| - | Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко, Зарубіжна література, 8 клас<br>Вислано читачами інтернет-сайту.
| |
| - |
| |
| - | <br><sub>[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Бібліотека]] з підручниками по всім предметам, конспекти з [[Зарубіжна література 8 клас|зарубіжної літератури]] 8 класу, реферати з зарубіжної літератури</sub>
| |
| - |
| |
| - | <br>
| |
| - |
| |
| - | '''<u>Зміст уроку</u>'''
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання
| |
| - |
| |
| - | '''<u>Практика</u>'''
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання
| |
| - |
| |
| - | '''<u>Ілюстрації</u>'''
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
| |
| - |
| |
| - | '''<u>Доповнення</u>'''
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше
| |
| - |
| |
| - | '''<u>Тільки для вчителів</u>'''
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми
| |
| - | [[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]
| |
| - |
| |
| - | <br>
| |
| - |
| |
| - | <br>Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].
| |
| - |
| |
| - | Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].
| |
Текущая версия на 12:59, 5 февраля 2010
|
