|
|
(2 промежуточные версии не показаны) | Строка 1: |
Строка 1: |
- | ''''' Загальне поняття про вигук''''' | + | ''''' <metakeywords>УКраїнська мова, клас, урок, на тему, українська мова, 7 клас, Загальне поняття про вигук. Види вигуків. Правопис вигуків</metakeywords>Загальне поняття про вигук''''' |
| | | |
- | <br>Вигук – це особлива частина мови, яка виражає емоції та волевиявлення мовця, не називаючи їх.<br><br>Вигук не називає, а краще сказати, зображає різні почуття, емоції, спонукання та акустичні (звуконаслідувальні) уявлення мовців. Напр.: фе!, тю!, ой-ой-ой!, цить!, добридень!, перепрошую!, дякую!, ура!, тік-так!, дрр!, га-га-га! і под.<br><br>Від самостійних частин мови вигук відрізняється своїм специфічним значенням – зображенням емоційної, чуттєвої сфери. Від службових – тим, що не виконує функцій зв’язку слів і речень.<br><br>За походженням вигуки поділяються на первинні і вторинні. | + | <br>Вигук – це особлива частина мови, яка виражає емоції та волевиявлення мовця, не називаючи їх.<br><br>Вигук не називає, а краще сказати, зображає різні почуття, емоції, спонукання та акустичні (звуконаслідувальні) уявлення мовців. Напр.: фе!, тю!, ой-ой-ой!, цить!, добридень!, перепрошую!, дякую!, ура!, тік-так!, дрр!, га-га-га! і под.<br><br>Від самостійних частин мови вигук відрізняється своїм специфічним значенням – зображенням емоційної, чуттєвої сфери. Від службових – тим, що не виконує функцій зв’язку слів і речень.<br><br>За походженням вигуки поділяються на первинні і вторинні. |
| | | |
- | *Первинні: о!, ой!, ей!, ах!, ух! | + | *Первинні: о!, ой!, ей!, ах!, ух! |
| *Вторинні (похідні від інших частин мови): господи!, страх!, гвалт!, гляди!, диви!, спасибі!, браво! | | *Вторинні (похідні від інших частин мови): господи!, страх!, гвалт!, гляди!, диви!, спасибі!, браво! |
| | | |
- | <br> За значенням вигуки поділяються на: | + | <br> За значенням вигуки поділяються на: |
| | | |
- | *емоційні: ах!, овва!, ой боже!, матінко моя! Виражають емоції, почуття, реакцію мовця на факти дійсності; | + | *емоційні: ах!, овва!, ой боже!, матінко моя! Виражають емоції, почуття, реакцію мовця на факти дійсності; |
- | *спонукальні: геть!, гайда!, цить!, годі!, марш!, тсс!, стоп!, цабе!, брись!, вйо! і под. Виражають спонукання людей або тварин до дії; | + | *спонукальні: геть!, гайда!, цить!, годі!, марш!, тсс!, стоп!, цабе!, брись!, вйо! і под. Виражають спонукання людей або тварин до дії; |
- | *мовний етикет: здрастуйте!, прощайте!, прошу!, спасибі!, даруйте!, будьте здорові! і под. Виражають привітання, побажання, прохання, подяку тощо. | + | *мовний етикет: здрастуйте!, прощайте!, прошу!, спасибі!, даруйте!, будьте здорові! і под. Виражають привітання, побажання, прохання, подяку тощо. |
| *звуконаслідувальні – звуки, шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів: брязь!, грюк!, кап-кап!, ку-ку!, ме-е-е! і под. | | *звуконаслідувальні – звуки, шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів: брязь!, грюк!, кап-кап!, ку-ку!, ме-е-е! і под. |
| | | |
- | | + | <br> |
| | | |
| У мові вигуки виступають як замінники речень, на письмі обов’язково відокремлюються розділовими знаками (комами або знаком оклику), а в усному мовленні мають спеціальну інформацію.<br><br>Конкретне значення вигуків великою мірою залежить від контексту. | | У мові вигуки виступають як замінники речень, на письмі обов’язково відокремлюються розділовими знаками (комами або знаком оклику), а в усному мовленні мають спеціальну інформацію.<br><br>Конкретне значення вигуків великою мірою залежить від контексту. |
| | | |
- | Пор.:<br><br>Ох, як він співав, який був голос! – захоплення<br><br>Ох! Як ти мене злякав! – переляк<br><br>Ох! Як важко жити! – невдоволення.<br><br>'''''Правопис та особливості вживання вигуків''''' | + | Пор.:<br><br>Ох, як він співав, який був голос! – захоплення<br><br>Ох! Як ти мене злякав! – переляк<br><br>Ох! Як важко жити! – невдоволення.<br><br>'''''Правопис та особливості вживання вигуків''''' |
| + | |
| + | ''<br><u>1. Звуконаслідувальні вигуки, які передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: а-а-а, му-у-у, ой-ой-ой, ха-ха-ха і под.</u><br><br>Якщо вигук не передає повторюваних або протяжних звуків, він пишеться разом: овва, кукуріку, кудкудак, бабах, тарарах і под.<br><br><u>2. У вторинних вигуках з кількох слів усі складові частини пишуться окремо: от тобі й на! оце так! на добре здоров’я! гарно дякую! до побачення! будь ласка і под</u>.<br><br>Винятки: а) одним словом пишуться вигуки: ану, анумо, ануте. <br><br> б) через дефіс – їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.<br><br><u>3. Вигуки вживаються лише в розмовному і художньому стилях, рідко – у публіцистиці. У науковому та офіційно-діловому стилях вони не вживаються.<br><br></u><u>4. У реченні вигуки відокремлюються комою або знаком оклику на початку або в кінці речення</u>:<br><br>Не жартуйте наді мною, будь ласка. <br><br>До побачення! Вирушаю в дорогу.<br><br>Ай- ай-ай! Як це сталося?<br><br><u>5. У середині речення, як правило, вигук з обох боків виділяється тире</u>:<br><br>Коли це гусак як закричить – ґе-ґе-ґе! – та й по воді крилами.<br><br><u>6. Вжиті в переносному значенні, вигуки можуть у реченні виступати в ролі присудка, підмета або додатка</u>. <br><br>Напр.: А човен хить-хить під вербою – присудок. <br><br>Тисячоголосе “ура” котилося над площею – підмет. <br><br>Не кажи “гоп”, поки не перескочиш – додаток. <br><br>У таких випадках вигуки не виділяються розділовими знаками.<br><br><br>'' |
| + | |
| | | |
- | ''<br><u>1. Звуконаслідувальні вигуки, які передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: а-а-а, му-у-у, ой-ой-ой, ха-ха-ха і под.</u><br><br>Якщо вигук не передає повторюваних або протяжних звуків, він пишеться разом: овва, кукуріку, кудкудак, бабах, тарарах і под.<br><br><u>2. У вторинних вигуках з кількох слів усі складові частини пишуться окремо: от тобі й на! оце так! на добре здоров’я! гарно дякую! до побачення! будь ласка і под</u>.<br><br>Винятки: а) одним словом пишуться вигуки: ану, анумо, ануте. <br><br> б) через дефіс – їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.<br><br><u>3. Вигуки вживаються лише в розмовному і художньому стилях, рідко – у публіцистиці. У науковому та офіційно-діловому стилях вони не вживаються.<br><br></u><u>4. У реченні вигуки відокремлюються комою або знаком оклику на початку або в кінці речення</u>:<br><br>Не жартуйте наді мною, будь ласка. <br><br>До побачення! Вирушаю в дорогу.<br><br>Ай- ай-ай! Як це сталося?<br><br><u>5. У середині речення, як правило, вигук з обох боків виділяється тире</u>:<br><br>Коли це гусак як закричить – ґе-ґе-ґе! – та й по воді крилами.<br><br><u>6. Вжиті в переносному значенні, вигуки можуть у реченні виступати в ролі присудка, підмета або додатка</u>. <br><br>Напр.: А човен хить-хить під вербою – присудок. <br><br>Тисячоголосе “ура” котилося над площею – підмет. <br><br>Не кажи “гоп”, поки не перескочиш – додаток. <br><br>У таких випадках вигуки не виділяються розділовими знаками.<br><br><br>
| + | [[категория:Тема 44. Вигук. Поділ вигуків. Додаткові доповнення]] |
Текущая версия на 20:55, 20 августа 2009
Загальне поняття про вигук
Вигук – це особлива частина мови, яка виражає емоції та волевиявлення мовця, не називаючи їх.
Вигук не називає, а краще сказати, зображає різні почуття, емоції, спонукання та акустичні (звуконаслідувальні) уявлення мовців. Напр.: фе!, тю!, ой-ой-ой!, цить!, добридень!, перепрошую!, дякую!, ура!, тік-так!, дрр!, га-га-га! і под.
Від самостійних частин мови вигук відрізняється своїм специфічним значенням – зображенням емоційної, чуттєвої сфери. Від службових – тим, що не виконує функцій зв’язку слів і речень.
За походженням вигуки поділяються на первинні і вторинні.
- Первинні: о!, ой!, ей!, ах!, ух!
- Вторинні (похідні від інших частин мови): господи!, страх!, гвалт!, гляди!, диви!, спасибі!, браво!
За значенням вигуки поділяються на:
- емоційні: ах!, овва!, ой боже!, матінко моя! Виражають емоції, почуття, реакцію мовця на факти дійсності;
- спонукальні: геть!, гайда!, цить!, годі!, марш!, тсс!, стоп!, цабе!, брись!, вйо! і под. Виражають спонукання людей або тварин до дії;
- мовний етикет: здрастуйте!, прощайте!, прошу!, спасибі!, даруйте!, будьте здорові! і под. Виражають привітання, побажання, прохання, подяку тощо.
- звуконаслідувальні – звуки, шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів: брязь!, грюк!, кап-кап!, ку-ку!, ме-е-е! і под.
У мові вигуки виступають як замінники речень, на письмі обов’язково відокремлюються розділовими знаками (комами або знаком оклику), а в усному мовленні мають спеціальну інформацію.
Конкретне значення вигуків великою мірою залежить від контексту.
Пор.:
Ох, як він співав, який був голос! – захоплення
Ох! Як ти мене злякав! – переляк
Ох! Як важко жити! – невдоволення.
Правопис та особливості вживання вигуків
1. Звуконаслідувальні вигуки, які передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: а-а-а, му-у-у, ой-ой-ой, ха-ха-ха і под.
Якщо вигук не передає повторюваних або протяжних звуків, він пишеться разом: овва, кукуріку, кудкудак, бабах, тарарах і под.
2. У вторинних вигуках з кількох слів усі складові частини пишуться окремо: от тобі й на! оце так! на добре здоров’я! гарно дякую! до побачення! будь ласка і под.
Винятки: а) одним словом пишуться вигуки: ану, анумо, ануте.
б) через дефіс – їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.
3. Вигуки вживаються лише в розмовному і художньому стилях, рідко – у публіцистиці. У науковому та офіційно-діловому стилях вони не вживаються.
4. У реченні вигуки відокремлюються комою або знаком оклику на початку або в кінці речення:
Не жартуйте наді мною, будь ласка.
До побачення! Вирушаю в дорогу.
Ай- ай-ай! Як це сталося?
5. У середині речення, як правило, вигук з обох боків виділяється тире:
Коли це гусак як закричить – ґе-ґе-ґе! – та й по воді крилами.
6. Вжиті в переносному значенні, вигуки можуть у реченні виступати в ролі присудка, підмета або додатка.
Напр.: А човен хить-хить під вербою – присудок.
Тисячоголосе “ура” котилося над площею – підмет.
Не кажи “гоп”, поки не перескочиш – додаток.
У таких випадках вигуки не виділяються розділовими знаками.
Предмети > Українська література > Українська література 7 клас > Тема 44. Вигук. Поділ вигуків > Тема 44. Вигук. Поділ вигуків. Додаткові доповнення
|