Версия 06:08, 3 августа 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 8 клас>>Всесвітня історія: Матеріальний світ і суспільство. Зміни в суспільстві. Шлюб і сім’я, становище жінки. Технічні вдосконалення. Господарювання, мануфактури, капіталізм

Зміни в житті людини. В усі часи важливу ролв у житті людини відігравали клімат і природне середовище. З XIV ст. у Західній Європі почалось похолодання. Воно продовжувалось до кінця XVII ст., поки не встановився клімат, який в основному зберігається й сьогодні. Зміни відбувались і в ландшафті. На вирубаних лісових ділянках піднімались нові міста й села, осушені болота перетворювались на плодоносні ниви. Вся Західна Європа вкрилася густою мережею доріг, каналів, мостів і гірських тунелів. Освоєння природного середовища інколи набувало хижацьких розмірів, але тваринний і рослинний світ залишався багатим.

За два століття - з 1600 до 1800 року - населення Західної Європи збільшилося більше ніж удвічі і зросло із 100 до 211 млн чоловік. Довшою стала й тривалість життя окремої людини. У Середні віки ті, кому виповнилося 50 років, вважалися вже дуже старими. Тепер чимало людей доживало до 60— 70 років. Подовшало не тільки життя людини, „подорослішали” також шлюби. У містах чоловіки заводили сім'ю зазвичай після 26 років, а дівчата виходили заміж у 15-23 роки. Пояснювалося це тим, що чоловік повинен був самостійно утримувати сім'ю матеріально, а жінка — вміти вести домогоспо-дарство. Побравшись, така пара, як правило, жила окремо і незалежно від батьків. У селах одружувалися на 2-3 роки раніше. Усе частіше в дворянських і багатих міських родинах синам і дочкам дозволялося відмовлятися від небажаного шлюбу й навіть самостійно обирати собі пару.

У Новий час, порівняно із Середньовіччям, змінилося ставлення до дитини. Піклування про її здоров'я, виховання, освіту й майбутнє перетворилось на одну з найважливіших турбот сім'ї. У людей посилилось відчуття рідного дому й родинних зв'язків. У добу, коли Європа зазнавала глибоких змін, помітно зросла роль жінки в суспільстві. У XVI ст. виникли перші школи для дівчаток, а вже в наступному столітті їхнє навчання поза межами рідної оселі стало звичайним. Чимало знатних жінок вражали сучасників своєю освіченістю, знанням мов і письменницьким талантом, не кажучи вже про вишуканість манер. При королівських дворах виникає нове явище — дамський двір. До нього входили жінки з найближчого оточення королеви, зазвичай дружини та родички вельмож. Нерідко дамський двір помітно впливав на державні справи.

Життя людини проходило у неспокійному світі. Йому загрожували голод, епідемії, воєнні спустошення. Високою залишалась дитяча смертність: третина малят помирала, не досягши однорічного віку. Але порівняно із Середньовіччям відчувались позитивні зрушення. Покращилось лікування хворих і догляд за ними, повноціннішим стало харчування, поступово, хоча й дуже повільно, посилювалась увага до гігієни. Все це допомагало перебороти ранню смертність і зробити життя людини тривалішим.

Західна Європа була заселена щільно, але нерівномірно: у XVI ст. у Рейнській області проживало ЗО—40. а в Ломбардії - понад 200 чоловік на 1 кв. км. Як і раніше, основну масу населення представляло селянство, хоча його відтік у міста помітно збільшився. Чисельність городян тільки протягом XVI ст. зросла вдвічі. За кількістю міст попереду йшли Італія й Нідерланди, де городяни становили близько половини всього населення.

Щодня міста поглинали безліч харчів, сировини, палива. Все необхідне здебільшого постачали навколишні селяни, але інколи товари привозили здалеку.

Міста залишались переважно невеликими - налічували 2-3 тис. мешканців і зберігали середньовічний вигляд: за захисними мурами в різні боки розбігались вузькі звивисті вулиці. Нерідко проїзд і прохід ними загороджували стада свиней, які зручно влаштовувались у брудних калюжах. Прибирали вулиці рідко. В середині XVII ст. в Парижі на честь такої події навіть викарбували пам'ятну медаль. Антисанітарний стан міст спричиняв часті епідемії і високу смертність.

Міста з 20-30 тис. жителів вважались великими. Справжніми велетнями виглядали Флоренція, Венеція, Антверпен, Лондон, Париж, де проживало понад 100 тис. чоловік. Як усередині, так і навколо старовинних міських мурів розкинулись сади, городи, виноградники. Нікого не дивувало, коли у жнива ремісники залишали майстерні та йшли працювати на своїх ділянках.

Збільшення населення супроводжувалось виникненням на міських окраїнах кварталів бідноти, де жалюгідні хатини щільно тулились одна до одної, а численні корчми нерідко перетворювались на справжні злодійські гнізда. Сюди ж, у передмістя, виносили шкідливі ремесла -майстерні фарбувальників, дубильників шкір та інші, від яких розносився страшенний сморід. Зовсім інакший вигляд мав міський центр, прикрашений чудовими забудовами — будинком магістрату, церквами, палацами знаті, банками та іншими величними спорудами; заповнений розкішними торговими крамницями з модними товарами. Тут уже відчувався певний благоустрій, і власті стежили за порядком і дотриманням чистоти. Міста були прекрасними і брудними, багатими й бідними водночас. Земля в них коштувала дорого, тому переважали багатоповерхові будинки. Західноєвропейські міста так стрімко зростали вгору, що властям у цілях безпеки доводилось обмежувати кількість поверхів.

З XVI ст. у масовий вжиток увійшли карети й візки, але безладний лабіринт вуличок надзвичайно ускладнював їхнє пересування. Нагальною стала потреба у переплануванні міст. У великих містах, насамперед Римі, Флоренції, Лондоні, Парижі та інших, зносили цілі райони, а на розчищених ділянках прокладали широкі вулиці, облаштовували просторі площі, розбивали затишні парки. Ця «містобудівна хірургія» здійснювалась за геометричним планом: вулиці перетиналися під прямим кутом і чітко поділяли місто на квартали. Поступово західноєвропейські міста почали набувати сучасного вигляду.

Нічним освітленням зазвичай слугував місяць. Часом повну темряву порушували вогні смолоскипів, з якими слуги супроводжували якусь знатну особу. Перші ліхтарі ще у XV ст. з'явились у Флоренції, але їх використання поширювалось дуже повільно. Лише в XVII ст. в Лондоні в безмісячні ночі почали запалювати ліхтарі біля кожних десятих дверей.

Світ техніки. В усі епохи основним показником технічного розвитку суспільства були ті види енергії і двигуни, які використовувались для приведення в рух механізмів. На світанку Нового часу головними джерелами енергії залишались мускульна сила людей і тварин, а також вода і вітер. Людські руки приводили в дію верстати, гончарські круги, підйомні споруди, важелі. За допомогою коней, волів, мулів та віслюків перевозили вантажі, обробляли землю, запускали насоси, крутили коловороти.

Поширеним і звичним двигуном було водяне млинарське колесо з системою зубчастих передач. У ХУ-ХVІ ст. його вдосконалили: горизонтальне колесо оснастили лопатями, а вертикальне - майже вдвічі збільшили в діаметрі (інколи до 10 метрів), що значно підвищило їхню потужність. У місцевостях, бідних на ріки, використовували вітряки.

Голландські винахідники придумали спеціальне пристосування, яке дозволяло, обертаючи верхню рухому частину вітряка, змінювати нахил крил і ловити вітер у будь-якому напрямку. Відтоді використання млина помітно розширилось: за його допомогою приводили в рух сукновальні, ковальські молоти, лісопилки, помпи, виготовляли папір, обробляли шкіри, займалися шліфуванням.

Важливим джерелом енергії було тепло, яке в основному отримували від спалення деревного вугілля. Із розвитком виробництва попит на нього постійно зростав, що вело до збільшення вирубки і навіть до повного знищення лісів. Утворився дефіцит деревини, а з ним і проблема нестачі палива. Вихід у другій половині XVI ст. знайшли англійці, які почали широко використовувати кам'яне вугілля. Воно давало вищу, порівняно з деревиною і торфом, температуру горіння, але при спаленні виділяло страшенний сморід і кіптяву. Англійці навчилися у спеціальних печах випалювати з вугілля домішки і перетворювати його на кокс. Він широко використовувався в галузях з високими температурами - у соле- і миловарінні, при виготовленні черепиці й скла. Це сприяло покращанню якості продукції і розширенню виробництва, однак повністю кокс витіснив деревину лише у XVIII ст.

Технічні успіхи були тісно пов'язані також із вдосконаленням гвинта -важливого елемента кожного механізму, що передає енергію. Замість дерев'яного у масовий обіг увійшов більш міцний металевий гвинт. Особливо широке застосування він знайшов у сфері книгодрукування і карбування монет.

Ранній Новий час не приніс справжніх технічних відкриттів. Відбувалось більш широке використання великих винаходів попередніх епох і вдосконалення існуючих механізмів. Це сприяло покращанню організації виробництва, насамперед у гірничорудній справі. Шахти заглибились до 300-800 метрів, воду з них відкачували насосами і помпами, які приводилися в рух уже не ручною працею, а потужним водяним колесом. Руду підіймали нагору на стрічковому транспортері за допомогою коловорота. Для його обслуговування вистачало двох чоловіків, у той час яв раніше руду виносили декілька сотені робітників. Аби полегшити роботу коням, навантажені рудою вагонетки поставили спочатку на дерев'яні, а згодом і на металеві рейки.

Виплавка металу тривалий час здійснювалась у невисокій плавильній печі. обладнаній ручними міхами. Руда нагрівалася, метал, що містився у ній, перетворювався на тістоподібну масу — крицю, і вже з неї виковували необхідні вироби. Цей процес був надто повільним і не міг задовольнити зростаючий попит на метали. У XV ст. доменну піч удосконалили: шкіряні міхи почали приводити в рух потужним водяним колесом. Посилився притік у піч кисню, температура в ній зросла настільки, що метал переходив у стан рідини - чавун. Його розливали у форми, давали охолонути та затвердіти, а потім переплавляли на залізо чи сталь високої якості. Так відбувся перехід до сучасної переробної, або доменної, металургії.

Левова частка металів йшла на потреби зброярства. Якщо перші гармати робили з бронзи і стріляли вони кам'яними ядрами, то з кінця XVI ст. їх уже відливали з чавуну. Це було значно дешевше, до того ж чавунні ядра мали більшу руйнівну силу. Високі кам'яні мури міст не витримували гарматних залпів, тому довелось будувати укріплення нового типу. Навколо міст насипали низькі земляні вали, у яких ядра загрузали, не завдаючи шкоди. Бойові дії все частіше розгортались на відкритій місцевості, де доля перемоги залежала саме від вогневої сили артилерії. Гармат у Європі стало набагато більше, змінилися й засоби їх транспортування: тепер гармати ставили на лафети — дерев'яні двоколісні споруди - і перевозили кіньми. У ході битви пересувні гармати збирали в батареї і цим значно посилювали їхню бойову міць.

Гармати ХVІ-ХVII ст. були дуже красивими. Блискучі поліровані поверхні, рельєфні надписи з іменами майстрів і замовників, герби європейських монархів, пишний рослинний орнамент, зображення героїв і фантастичних тварин -так виглядали ці справжні шедеври ливарної майстерності, грізні витвори мистецтва.

Першою ручною вогнепальною зброєю була аркебуза. її обслуговували дві людини: стрілець затискав аркебузу під пахвою або клав на плече і наводив на ціль, а його помічник гнітом запалював порох. Така стрілянина була не лише незручною, а й небезпечною. З середини XVI ст. з'явились мушкети — довгі рушниці, широкі грановані приклади яких щільно притискувалися до плеча. Стрілець-мушкетер став головною постаттю на полі битви. Мушкет був основним, але не єдиним видом вогнепальної зброї в європейських арміях ХУІ-ХУП ст. Кавалеристи віддавали перевагу карабінам - коротким, зручним для стрільби з коня рушницям, а також пістолетам.

Мушкетер. Хвацько заломлений широкополий капелюх з пір'ям або залізний шолом, кіраса або шкіряна куртка, широкі штани до колін, панчохи й туфлі з бантами - такий вигляд мав мушкетер ХVІ-ХVII ст. Через ліве плече у нього був перекинутий ремінь з прикріпленим до нього спеціальним футляром для боєприпасів. Збоку висіла шпага, в руці він тримав сошку - підставку, на яку при стрільбі клали мушкет.
Мушкетери - грізна сила, своїм вогнем вони нерідко вирішували результат великих битв. Стрій мушкетерів «караколе» (равлик) включав 10 шеренг і 12 рядів. До нього було не підступитися: поки передня шеренга вела вогонь, задні заряджали зброю, і безупинні залпи гриміли один за одним.

Застосування вогнепальної зброї змінило характер ведення війни. Кулі пробивали рицарський обладунок, тому важкоозброена кіннота поступово втратила колишнє значення. її місце заступила легка кавалерія, основу якої становило дворянство. Зросла роль піхоти, набраної з простого люду. Частково її озброювали вогнепальною зброєю, частково - довгими піками. Стрільці ставали головною силою на полі бою, але тільки наприкінці XVII ст. всю піхоту озброїли рушницями з багнетами. Тепер саме на її плечі ліг основний тягар війни.

Артилерія застосовувалась і на кораблях. У Середні віки поділу на торгові та військові судна не існувало. В середині XVI ст. нідерландці першими створили флот з бойових кораблів, проте остаточне розмежу-вання відбулось у XVII ст., коли голландці побудували спеціальні торгові судна - флойте.

Для розвитку кораблебудування вирішальне значення мали Великі географічні відкриття і зародження світового ринку. Поряд з флойте на океанські простори вийшли інші великі і вдосконалені судна - іспанські  галеони, португальські каравели і караки. Географічні карти, компаси,   астролябії та інші навігаційні прилади допомагали точно прокладати шлях у маловідомих морях та океанах. Розміри кораблів дозволяли відносно дешево і швидко перевозити великі партії вантажів. Щоб прийняти могутній потік товарів з Нового Світу, європейці перебудовували старі та засновували нові порти зі зручними причалами, пересувними  підйомними кранами, місткими складами.

Всю Європу охоплювала річкова мережа. Штучні канали з'єднували -ріки і забезпечували вихід до морських портів. Більш скромними були ї успіхи наземного транспорту. Дороги залишались переважно ґрунтовими і в негоду ставали здебільшого непроїзними. Товари за давнім звичаєм везли на возах та санях, хоча з'явилась і новинка — більш рухомі візки. Транспортування вантажів, особливо на далекі відсталі, коштувало дорого, тому з XVI ст. на головних торгових шляхах його прибрали до рук об'єднання візників, власників коней. Побільшало поштових станцій, де міняли коней, надавали нічліг та їжу.

Технічні вдосконалення найкраще приживались у нових галузях -виготовленні дзеркал, паперу, книгодрукуванні, де не існувало давніх 35 цехових традицій і суворих обмежень ремісничих статутів. Інколи нововведення проникали і в старовинні галузі: з XVI ст. увійшла в ужиток колісна прядка з педаллю, яка полегшила і прискорила працю ткача, а також верстат для виготовлення узорчастих тканин - гобеленів. Проте ремісники боялись конкуренції і розорення, а тому чинили опір усьому новому. Цехи уважно стежили не лише за тим, аби окремі майстри не ставили додаткових верстатів та не перевищували норм виготовлення продукції, а й за тим, аби вони не застосовували технічних винаходів. З цих причин у XVI ст. було заборонено використовувати зібраний Антоном Меллером механічний ткацький верстат, а прядильне колесо -з ножним приводом, відоме вже понад сто років, почали впроваджувати тільки з другої половини того ж століття.

Не дивно, що чимало винаходів так і залишилися лише на папері. Нерідко талановиті проекти втілювались у життя через 200-300 років після їх створення. Збереження цехового устрою з його протистоянням технічним нововведенням гальмувало подальший розвиток виробництва.

Народження капіталізму. У XVI-XVII ст. в Західній Європі відбувалось зародження капіталізму. Для його виникнення необхідні дві основні умови. По-перше, наявність великих сум грошей — капіталів, потрібних для організації виробництва: купівлі землі і зведення на ній будинку для майстерні, придбання верстатів і сировини. По-друге, існування ринку вільної робочої сили - великої кількості людей, які продають підприємцям свої робочі руки і отримують за свою працю заробітну плату. Кому ж у ті часи вдавалося накопичити капітали? Чому і як виник ринок вільної праці?

Найвищі прибутки приносила міжнародна торгівля. Купецтво наживалось завдяки торговій монополії - винятковому праву на продаж того чи іншого товару. Вигравано воно й від різниці у цінах. Відомо, що привезений до Європи перець коштував у сотні разів дорожче, ніж на Сході. Особливі вигоди надавала торгівля з колоніями. Проте купецтво не одразу почало пускати гроші у виробництво. Воно продовжувало збільшувати свої кошти через лихварські операції і довго віддавало перевагу таким надійним джерелам вкладання капіталів, як купівля землі, коштовностей, палаців. До того ж серйозною перешкодою для проникнення купецького капітану у виробництво були цехи. Вони ревно охороняли свої права на заняття ремеслами й чинили опір спробам чужинців увійти в цю сферу.

Поступово ситуація почала змінюватись. Купці добре розуміли, що найбільші прибутки матимуть, коли підпорядкують собі весь процес - від виготовлення товару до його збуту. Вони стали вкладати гроші у випуск предметів своєї торгівлі, наприклад у виробництво тканин. Деякі городяни, в тому числі й частина майстрів, яким вдалося накопичити гроші, теж ставали підприємцями. Працювали на них ті, хто втратив господарську самостійність і був змушений продавати свою робочу силу: позбавлені землі селяни, розорені ремісники та „вічні підмайстри”, для яких брак грошей робив недосяжним звання майстра. Всі вони ставали найманими робітниками. Так склались умови, необхідні для створення виробництва нового типу.

Першими ранньокапіталістичними підприємствами були мануфактури. Як і в середньовічному ремеслі, на них панувала ручна праця, що відбилось навіть у походженні самої назви. Разом з тим мануфактура дуже відрізнялась від майстерні ремісника. По-перше, вона була досить великим виробництвом з десятками, а інколи й сотнями робітників. По-друге, на відміну від середньовічного ремісника, який сам виготовляв свій виріб від початку до кінця, мануфактурний робітник здійснював декілька чи навіть лише одну трудову операцію. Такий розподіл праці сприяв вдосконаленню майстерності в конкретному виді робіт і вів до зростання продуктивності праці та збільшення випуску продукції.

Найчастіше підприємець закуповував сировину та роздавав ЇЇ для обробки збіднілим міським ремісникам або селянам з найближчої округи. Вони виконували роботу не в спільній майстерні, а кожний у себе вдома і повертали підприємцеві вже готову продукцію. Такі робітники були усунені як від закупівлі сировини, так і від продажу своїх виробів. Вони працювали не на різних замовників, а лише на одного постійного хазяїна і повністю залежали від нього матеріально. Так виглядала розсіяна мануфактура, яка переважала у ткацькій промисловості.

Поряд із розсіяною існувала також централізована мануфактура. Підприємець сам відкривав майстерню й збирав під одним дахом десятки робітників. Він забезпечував їх сировиною, верстатами та обладнанням. Централізованих мануфактур було менше, ніж розсіяних, адже в їхнє створення доводилось вкладати більше коштів. Головним чином вони виникали у нових галузях виробництва. Яскравим прикладом централізованої мануфактури стали численні друкарні.

XVI ст. З «Балади про знаменитого сукнороба Джека Ньюбері» англійського письменника Томаса Делоні

У світлиці, просторій і довгій, стояли 200 верстатів. На цих верстатах працювали 200 чоловік, усі в один ряд. Біля кожного з них сиділо по чудовому хлопчику, які з великим захватом підготовляли човники. Тим часом в іншому приміщенні 100 жінок невтомно чесали вовну з радісним виглядом і дзвінко співали пісні.

У наступній кімнаті працювали 100 дівчат у червоних спідницях, з білими, як молоко, хустками на головах. Ці чарівні дівчата, не припиняючи, пряли у цій світлиці весь день, співаючи ніжно-ніжно, солодкими, як у солов'я, голосами.

Після цього вони ввійшли до іншої кімнати, де побачили бідно вдягнених дітей: всі вони сиділи й скубли вовну, відбираючи найтоншу від грубої; всіх їх було півтори сотні - дітей бідних і слабких батьків. У нагороду за свою працю кожний отримував увечері по одному пенні, крім того, що вони вип'ють і з'їдять за день.

У наступному приміщенні він бачить ще 50 хлопців: це були стригалі. Біля них працювали аж 80 прасувальників. Крім того, він мав ще фарбувальню, при якій тримав 40 чоловік, та ще на сукновальні - 20.

Переважна частина європейського населення, як і раніше, займалась сільським господарством. Воно залишалось дрібним, заснованим на ручній праці з традиційним використанням тяглової сили коней та биків. На початку XVI ст. більшість селян були особисто вільними, але безземельними, оскільки сеньйори зберегли землю за собою. Селяни могли взяти її тільки в оренду, за яку доводилося платити гроші. Щоб отримати їх, селяни везли на ринок і продавали свою продукцію - зерно, м'ясо, вовну. Такий спосіб господарювання став звичним для середнього прошарку сільського населення.

Селянська біднота не мала грошей для оренди землі і йшла в найми до фермерів - заможних селян, які були власниками землі чи великими орендарями. Фермерські господарства працювали на ринок, тому їх власники віддавали перевагу вирощуванню прибуткових культур або скотарству. Наймана праця все активніше застосовувалась у селі.

Використання найманої праці та поширення ринкових відносин викликали зміни у становій структурі суспільства. Виникли нові великі групи -буржуазія і наймані робітники. До складу буржуазії ввійшли ті купці, лихварі й ремісники, які вкладали накопичені гроші у підприємництво, а також частина дворянства і фермерів, що прилучалися до капіталістичних форм ведення сільського господарства. Найманими робітниками ставали збіднілі цехові ремісники, підмайстри і некваліфікована міська біднота, їхні ряди поповнювали позбавлені землі селяни, змушені шукати застосування своїм робочим рукам у місті.

Стрімко зростали жебракування та бродяжництво. Особливо це відчувалось у містах, куди у пошуках роботи стікалась безліч бідняків. Власті чітко поділяли жебраків на міських та прийшлих. Лише «своїм» вони видавали спеціальний дозвіл на збирання милостині, періодично роздавали одяг і гроші та влаштовували безкоштовні обіди і притулки. Ці благодійні заходи не поширювались на «чужих» жебраків, аби не допустити їх надмірного напливу до міста. В цілому, порівняно з добою Середньовіччя, ставлення до жебраків різко погіршилось.

У ХVІ-ХVII ст. в Європі відбувались важливі зміни. Хоча в більшості країн зберігались старі феодальні порядки, у найрозвиненіших державах зароджувались і поступово розвивались нові капіталістичні відносини.

1. Чим пояснювалось зростання населення і збільшення тривалості життя в XVI - XVII ст.? Чи змінилися стосунки всередині сім'ї?
2. Що поєднувало і розрізняло міста Середньовіччя і раннього Нового часу? Чому в ХVІ-ХVІІ ст. виникла необхідність у перебудові міст і з яких причин цей процес назвали «містобудівною хірургією»?
3. Що штовхало ремісничі цехи до опору технічним нововведенням?
4. Чому підприємці частіше створювали розсіяні, а не централізовані мануфактури?
5. Які зміни відбувались у суспільстві під впливом розвитку капіталізму?

ЗАВДАННЯ
1. Охарактеризуйте основні види вогнепальної зброї. Чому її застосування внесло зміни у будівництво захисних споруд і в характер ведення війни?
2. Користуючись уривком з «Балади про знаменитого сукнороба Джека з Ньюбері", з ясуйте, про який тип мануфактури розповідає ЇЇ автор. Які трудові операції здійснювали робітники при виготовленні сукна? Порахуйте, скільки людей працювало у сукнороба Джека. На вашу думку, власник мануфактури справді створив гарні умови для своїх робітників чи автор прикрасив дійсність?

_{Вся шкільна программа онлайн, безкоштовні підручники всесвітньої історії, конспекти уроків, рефератів, питання та відповіді.}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.