Версия 19:15, 17 ноября 2009

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 6 клас >>Зарубіжна література: Узагальнення та систематизація вивченого матеріалу протягом року

                         УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА РОЗДІЛОМ «МІФ І ЛІТЕРАТУРА»

Хоча слово «міф» означає буквально «розповідь, оповідка», поняття «міф» не можна зводити виключно до словесності, літератури. Сучасна наука тлумачить міфи як певні вигадані, фантастичні уявлення давніх людей про світ (Всесвіт), як світобачення, світогляд. Звичайно, прадавня людина про ці уявлення частіше за все чула або розповідала. Але існували й інші, не менш важливі, шляхи обміну «міфічною інформацією». Так, міфи вирізалися на камені, втілювалися в ритуальному танці, магічному обряді, орнаменті на посуді й одязі, ритуальній їжі й навіть у містобудуванні. Тому міфи належать не лише літературі, а й усій культурі, людській цивілізації.

У багатьох народів є міфи про виникнення світу, які, за усієї самобутності, містять багато схожих елементів. Так, жителі Дворіччя, давні індійці, єгиптяни, китайці, елліни та інші вважали, що до виникнення світу одвічно панував хаос, тобто безлад. Потім хаос змінився космосом, тобто впорядкованістю.

Багато народів (у тому числі слов'яни) уявляли, що спочатку існував Світовий Океан води, з якого з'явилися Сонце й суходіл. Безліч міфів пов'язано з образом Світового Яйця, де зароджувалося життя. Зокрема, з нього з'явилися Земля і Небо (давньоіндійські, китайські, карело-фінські та інші міфи). Найпоширеніші міфічні «моделі світу» — Світове Дерево і Світова Гора.

Казка буває схожою на міфічну оповідку. Водночас міф і казка мають суттєві відмінності. Передовсім, ставлення до них було різним. У міф беззастережно вірили, казку ж вважали вигадкою. Міф пояснював виникнення і закони життя світу, а казка переважно розважала і виховувала. Казка була загальновідомою, а міф знало лише вузьке коло «втаємничених». Якщо в міф переставали вірити, він міг перетворитися на казку.

Прадавні люди шукали закономірності природних явищ і циклів, від яких залежало їхнє виживання. Так виникали міфи про богів родючості, які зникають і з'являються (еллінських Деметру і Персефону, єгипетського Осіріса та ін.). Мрії ж про безпечніше життя виливалися в міфи про героя, захисника від ворогів, якими могли уявлятися як живі істоти, так і персоніфіковані явища природи: посухи, тайфуни, землетруси, вулкани. Особливо часто в міфах втіленням зла виступали змії-дракони, яких долали герої-змієборці.

Схожі елементи в міфах різних народів світу виникали або внаслідок запозичення елементів міфології одного народу іншим, або не взаємопов'язано, паралельно, насамперед унаслідок схожості умов їхнього життя, інтересів, життєвих прагнень та ідеалів.

Одним із найшляхетніших міфічних персонажів є Прометей. Він дав людям іскру божественного вогню — світло розуму, цивілізації. За це його жорстоко покарали боги, але він не скорився, «карався, мучився, але не каявся». Прометей вічно житиме у вдячній пам'яті людства.

Найулюбленішим героєм еллінів був Геракл. Він гідно витримав усі важкі випробування, що випали на його долю. Геракл захищав слабких і допомагав ображеним, сміливо боровся із страшними могутніми ворогами і завжди перемагав. Бував герой і на нинішніх українських землях, про що писав «батько історії» еллін Геродот.

Міфологія є невичерпним джерелом образів і сюжетів для художньої літератури та інших видів мистецтва.

            УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА РОЗДІЛОМ «БАЙКА У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ»

Байка — короткий, переважно віршований, алегоричний повчально-гумористичний чи сатиричний твір. Зазвичай байка складається з оповідної частини та висновку-повчання, яке часто називають мораллю. Іноді мораль знаходиться на початку твору.

Час виникнення байки достеменно невідомий. Спочатку вона не вирізняла із сукупності оповідок і казок про тварин. Адже в байці, як і в казці, часто йдеться про вигадані події, діють вигадані істоти, «олюднюються» звірі, предмети тощо. Але, попри спільне походження та схожість, між цими літературними жанрами існують суттєві відмінності. Головне завдання байки — виправляти вади людей, повчати їх. Так, у байках «Вовк і Ягня» та «Зачумлені звірі» засуджується свавілля й насильство, а в байці «Хліборобові діти» уславлюється злагода між людьми. Для того щоб доступно й переконливо розказати про людські закони чи передати скарби народної мудрості, письменники протягом тисячоліть шліфували форму байки. Вони активно використовували алегорію, двопланове художнє зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під іншими художніми образами з відповідними асоціаціями і характерними ознаками приховуваного. Так, у байці «Вовк та Ягня» є два плани художнього зображення — прямий і прихований. За першим ми ознайомлюємося з «випадком», що трапився з хижим вовком і беззахисним ягням. За другим перед нами постає алегорична картина стосунків між людьми, коли один має необмежену владу, а інший від неї потерпає.

Окрім алегоричності, байка має й інші особливості: вона невелика за розміром і часто буває жартівливою, як, наприклад, байки Івана Крилова.

Легендарним творцем, «батьком байки» вважається Езоп (VI ст. до н. е.). Саме він знайшов найпоширенішу форму цього жанру: коротка повчальна алегорична оповідка з мораллю. Езопові приписують і більшість сюжетів, які запозичували інші байкарі впродовж тисячоліть. Часто героями байок ставали не лише звірі чи люди, а й будь-який предмет або явище довкілля: чорнило й папір, мотика й плуг тощо. Спосіб «зашифрованої» передачі думки, який приписують Езопу, виявився таким плідним, що його почали використовувати для пропаганди певних ідей чи поглядів, особливо в умовах жорсткої цензури. Так з'явилося поняття «езопова мова» — замаскований спосіб викладу думок із натяками й недомовками, коли цензурі начебто не було до чого причепитися, а інші все розуміли поміж рядків. Езоповою мовою активно користувалася й українська інтелігенція.

Римлянин Федр уперше надав байкам віршованої форми, і відтоді вони пишуться переважно віршами.

Сила байки як літературного жанру полягає в тому, що вона може водночас повчати та розважати читача. Тож без перебільшення можна сказати, що байка — один із найпопулярніших літературних жанрів.

В Україні байку здавна вивчали у закладах освіти. Зокрема в Острозькій академії з нею почали ґрунтовно ознайомлюватися ще в XVI ст. А учні Києво-Могилянської академії мали знати особливості байки і вміти посилатися на неї у промовах. Майстерно писав байки й відомий філософ Г. Сковорода.

    УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА РОЗДІЛОМ «ЛІТЕРАТУРА І МОРАЛЬНЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛЮДИНИ»

Люди здавна помітили унікальну здатність книжки впливати на читачів, бути їхнім учителем і наставником. Літературу, головне завдання якої — вчити читачів, передаючи їм загальні закони людського буття, виправляючи численні вади, назвали дидактичною, повчальною. Одним із плідних жанрів дидактичної літератури є байка, яка часто містить мораль. Повчання є також у інших літературних жанрах.

Та навіть якщо письменник не замислюється над повчальним змістом свого твору і пише зовсім не дидактичну книжку, справжній літературний шедевр здатний очищати душу, робити людину кращою. Одним із найдієвіших засобів такого очищення є сміх, комічне. Одним з основних різновидів комічного є гумор і сатира. Гумор — доброзичливий, співчутливий, м'який сміх, коли оповідач по-доброму ставиться до зображуваного. Саме такий сміх у повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра».

Сатира ж, навпаки, — це сміх викривальний, нищівний, заперечувальний. Оповідач не сприймає і заперечує зображуване, бо вважає його шкідливим для суспільства. Так, Антон Чехов, який вірив у людину і хотів бачити її гармонійно розвиненою, однією з найбільших людських вад вважав внутрішнє рабство, проявом якого є підлабузництво, самоприниження, чиношанування, запопадливість і малодушність. Викриваючи це зло в оповіданнях «Товстий і тонкий» і «Хамелеон», він використовує художню деталь — виразну подробицю або штрих, що несе значне змістове навантаження, збуджує думку, викликає в уяві читача цілісну картину і пробуджує низку асоціацій. Крім того, Чехов був майстром іронії — прихованої насмішки над кимось або чимось. Вона зазвичай полягає в тому, що якийсь вислів означає протилежне тому, про що в ньому мовиться.

Інший шлях обрав Чарлз Діккенс. Співець доброти й милосердя, він доводив, що бідняки — це люди, які вміють буди щедрими та милосердними, а багатство часто робить своїх власників дуже самотніми й нещасними, як, наприклад, героя «Різдвяної пісні у прозі» Ебенезера Скруджа. Фантастичні пригоди допомогли Скруджеві змінитися на краще, а читачам — повірити в те, у що вірив сам Діккенс: людина за своєю сутністю — істота добра, тому її можна вилікувати від зла. Для того, щоб читачі повірили в переродження Скруджа, письменник використовує фантастику та особливості різдвяного оповідання (повісті), дія якого відбувається під час Різдва і яке має щасливу розв'язку, тісно пов'язану з духом і настроєм цього свята.

У народі кажуть, що книжка — найкращий друг і порадник. Тисячоліття довели, що це справді так. Саме в художніх творах дуже часто ми шукаємо відповіді на запитання, які нас хвилюють. Герої улюблених книжок допомагають нам зрозуміти, що є добром, а що злом, як не треба робити, а до чого слід прагнути. Ми хочемо бути схожими на позитивних героїв і намагаємося позбутися рис негативних персонажів, адже високохудожня література — завжди моральна і навчає лише добра.

Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко. Зарубіжна література 6 клас.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь- форум.