Версия 12:30, 21 августа 2009

§11. Людина серед людей

Спілкування та його роль у житті людини.
Жодна людина не існує сама по собі. Кожен із нас може жити лише серед людей і зв'язаний з ними безліччю найрізноманітніших стосунків. Формою такого взаємозв'язку є спілкування. Спілкування — це процес взаємодії між людьми, в якому відбуваються обмін діяльністю, інформацією, досвідом, умінням і навичками, а також результатами діяльності. У вужчому значенні під спілкупанням розуміють процес обміну інформацією та досвідом.

Спілкування є одним із проявів людської сутності, особистішою формою існування і функціонування суспільних відносин. Тому воно нерозривно зв'язане з іншими проявами цієї ж сутності — діяльністю і духовним світом людини, доповнює їх.

Так, жодна спільна діяльність не може відбуватися без координації людських дій, узгодження цілей, обміну думками тощо. Формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань теж можливе лише завдяки спілкуванню між людьми. Про це свідчать не лише приклади про дітей, які були позбавлені повноцінного спілкування і не змогли розвинутися. Навіть дорослі, якщо їх позбавити на тривалий час можливості спілкування з собі подібними, можуть втратити набуті ними раніше людські якості. Наприклад, боцман А. Селькірк — прототип Робінзона Крузо, який чотири роки прожив самотньо на безлюдному острові, не лише розучився розмовляти, а й втратив здатність правильно розуміти, що з ним відбувається.

Таким чином спілкування є невід'ємною і дуже важливою стороною людського існування, необхідною передумовою формування людини як соціальної істоти, здатної до співіснування із собі подібними.

Водночас спілкування є необхідною передумовою існування суспільства. У процесі спілкування досягається необхідна організація та єдність дій окремих індивідів, здійснюється інтелектуальна та чуттєво-емоційна взаємодія між ними, формується спільність настроїв і поглядів, досягаються взаєморозуміння й узгоджуваність дій, згуртованість і солідарність, без яких неможлива жодна колективна діяльність.

Проте спілкування може бути не тільки засобом, а й метою. Кожній людині тією чи іншою мірою властива потреба у спілкуванні. З одного боку, це потреба в нових враженнях, почуттях, знаннях. З іншого — це потреба поділитися з кимось власними переживаннями і думками. Тобто, як уже зазначалося, спілкування с процесом інформаційного обміну. І потреба в такому інформаційному обміні для людини не менш важлива, ніж, скажімо, потреба в обміні речовин. Проте від будь-якого іншого обміну, наприклад обміну речами або предметами, інформаційний обмін відрізняється тим, що внаслідок його відбувається збагачення певним досвідом кожної людини, яка бере участь у спілкуванні.

Якщо в однієї людини є яблуко і в іншої є яблуко, відзначав відомий англійський драматург Бернард Шоу (1856—1950), то після обміну у них залишиться по одному яблуку. Але якщо у людини є ідея і в іншої є ідея, то після обміну у них залишиться по дві ідеї. Тобто під час спілкування відбувається не лише обмін, а й перетворення надбання кожного учасника спілкування в їх спільне надбання. Тому саме через спілкування відбувається навчання і виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду. Водночас саме у спілкуванні проявляють себе і розкриваються різноманітні риси і властивості людини, її внутрішній світ, який стає доступним для інших.

У процесі розвитку потреба у спілкуванні набуває вибіркового характеру. Хоча іноді й зустрічаються такі люди, яким все одно з ким — аби «поговорити», проте у більшості випадків кожна людина має певне коло знайомих або друзів, і якими вона спілкується найохочіше. І лише найближчим приятелям ми розкриваємо свої таємниці, ділимося з ними своїми найгютаємніши-ми думками і мріями. Тому в процесі такого товариського спілкування дуже важливо вміти співпереживати іншій людині, поставити себе на її місце, дати їй пораду, перейматися її болями і тривогами.

Інколи людина має велику потребу «висповідатися», поділитися з кимось тим, що її найбільше хвилює, або що не лає їй спокійно жити. І їй буває дуже боляче, коли пізніше той або та, з ким вона поділилася «найсвятішим», розкриває ці таємниці іншим, робить їх предметом не співчуття, а критики чи навіть глузування. Тому, наприклад, для священнослужителів вважається обов'язковим збереження таємниці сповіді. Обов'язковим також є збереження медичної таємниці лікарями. Але і кодекс честі кожної порядної людини не дозволяє їй розголошувати чужі таємниці, бо це, особливо у стосунках між друзями, оцінюється як зрада.

Деякі дослідники вважають, що не менш важливою, ніж потреба у спілкуванні, для людини є потреба в усамітненні. І справді: у міру збільшення контактів між людьми людині все більше стає притаманне бажання відособитися, зберегти певну дистанцію зі сторонніми. «Товариство, навіть найкраще, швидко втомлює і відволікає від серйозних роздумів,— писав американський мислитель і письменник Генрі Торо (1817—1862), який декілька років провій наодинці з природою і написав про не чудову книгу «Уолден або Життя у лісі».—Я люблю залишатися сам. Ні з ким так не приємно спілкуватися, як із самотністю. Ми часто буваємо самотніші серед людей, ніж у тиші своїх кімнат».

Із цими словами, мабуть, не можна не погодитись. Але хотілося б звернути увагу на те, що так звана потреба в усамітненні — це теж потреба у спілкуванні, але у спілкуванні із самим собою, яке часто більш повноцінне і важливе, ніж короткотривалі, поверхові або суто формальні контакти з багатьма незнайомими людьми. Від таких контактів людина дуже швидко втомлюється. Втомлюється від надмірно зайвої інформації, яка може бути їй зовсім нецікавою; втомлюється через те. що в процесі таких контактів їй доводиться постійно слідкувати за собою, стримувати свої почуття, «грати» певну роль. Водночас вона відчуває потребу розслабитися, розібратися у самій собі, навести певний лад у своїй душі.

Не маючи поряд із собою справжнього друга, з яким можна було б обговорити усі свої проблеми, людина починає спілкуватися сама із собою, певним чином ніби роздвоюючи власне «Я». В одних випадках вона усе робить подумки, ведучи сама із собою чи зі своїм уявним партнером внутрішній діалог. У інших — записує свої думки або почуття, веде, наприклад, щоденник. Пізніше це дає їй можливість подивитися на свій внутрішній світ збоку, сприйняти його в об'єктивній формі, як щось нібито й не своє.

Таке вміння спілкуватися із самим собою, вести внутрішні роздуми-діалоги, «розмовляти» або «радитися» із власним сумлінням є надзвичайно важливим не тільки для прийняття якихось зважених рішень або для уникнення помилок, а й для внутрішнього, духовного розвитку, для збереження внутрішньої гармонії.

Підсумовуючи сказане, можна згадати слова французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері, який вважав «розкіш людського спілкування» одним із найвищих людських благ. Але цим благом треба вміти користуватися.

Форми і засоби спілкування. Світ людського спілкування надзвичайно багатий. Воно здійснюється у різних формах і різними засобами, які становлять невід'ємний чинник культури і які постійно вдосконалюються і збагачуються. Ми говорили переважно про спілкування між окремими людьми, але ж спілкуватися між собою можуть також і різні людські спільноти. Спілкування може бути прямим, коли воно відбувається у процесі безпосередніх контактів між партнерами, і опосередкованим, коли між учасниками спілкування існує певна просторово-часова дистанція.

У останньому випадку спілкування має переважно однобічний характер: людина може лише сприймати інформацію, яка надходить до неї від інших поколінь, суспільств або епох, але не може передавати якусь інформацію їм сама. Таке опосередковане спілкування, яке здійснюється переважно завдяки літературі, творам мистецтва або засобам масової інформації, має надзвичайно важливе значення для збагачення відносин людини зі світом, виводить її за тісні межі безпосереднього оточення, робить людину причетною до всієї людської культури і до всіх подій, що відбуваються у світі. Завдяки різноманітним формам опосередкованого спілкування людина може усвідомити свою єдність із суспільством, у якому вона живе, або з людством в цілому, відчути себе їх невід'ємною часткою.

Пряме спілкування теж. має свої певні переваги. Саме воно найбільшою мірою дає нам можливість відчути тепло людських стосунків, сприйняти найтонші нюанси почуттів, які неспроможне передати слово. Це можуть зробити тільки жест, усмішка, погляд, вираз обличчя. У процесі прямого спілкування здійснюються емоційний вплив, навіювання, діють певні «механізми» зараження і наслідування.

Головним, найбільш універсальним засобом людського спілкування є мова. Деякі тварини і птахи здатні теж обмінюватися звуковими сигналами, які мають певне інформаційне значення. Проте кількість цих сигналів дуже обмежена. І тільки людина здатна виражати і закріплювати у словах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні предмети і явиша. Завдяки ньому вона створює певний інформаційний світ, у якому об'єднуються, співіснують на рівних її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний.

Мова — це основа культури, безмежний, невичерпний океан вселюдського досвіду. Підкреслюючи значення слова у людському житті, народна мудрість ставить ного поряд з хлібом. Рідна мова зв'чзує нас не тільки з іншими сучасниками, а й з минулим і прийдешнім — усіма поколіннями нашого народу. Тому, доки існує мова —живе і народ, а її зникнення означає не тільки втрату історичної нам'яті, але і зникнення цілої нації, її розчинення серед інших людських спільнот.

Водночас знати не лише свою, а й іноземні мови — означає мати доступ до культури й душі інших народів, набагато розширити можливості й межі свого спілкування. Жодний, навіть найдосконаліший переклад не дасть нам можливості відчути або сприйняти усю гаму відчуттів і думок, які були втілені в творах Гомером, Вергілієм, Петраркою, Данте, Шекспіром, Бальзаком, Пушкіним та іншими майстрами слова, завдяки яким відбувається спілкування і взаємозбагачення різних національних культур протягом століть і навіть тисячоліть. Тому не випадково стільки високопоетичних рядків у світовій і українській лггературі було присвячено саме рідній мові, вшануванню й оспівуванню її величі й краси.

Поряд із звичайною мовою важливим засобом людського існування є й так звані штучні мови, які найчастіше використовуються в науці, наприклад, різного роду спеціальні терміни або поняття, математичні й хімічні формули, умовні географічні позначення іошо. Тому оволодіння мовою тієї чи тієї науки є необхідною перепусткою в її храм.

При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мово міміки та жестів, яка не тільки доповнює і збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але Інколи, наприклад при спілкуванні глухонімих людей, й замінює її. Відомо, що одне й те саме слово, наприклад привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються з допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів.

У різних народів існують історично вироблені традиційні форми спілкування, які найчастіше закріплені у певних звичаях і обрядах. Залежно від них навіть вітатися пріг зустрічах люди можуть по-різному: кланяючись одне одному, обіймаючись, цілуючись, потискуючи руку або цілуючи її, промовляючи певні усталені слова або щось вигукуючи. Незнання цих звичаїв може затруднити спілкування або зробити його неефективним.

Подібним до традиційного є і так зване формальне спілкування, яке регламентується  певними нормами   і  має  стереотипний характер.   При   формальному спілкуванні його учасники ніби розігрують певні наперед відомі ролі: вчителя — учня, керівника — підлеглого, лікаря — пацієнта тощо. Виконуючи ту чи іншу роль, людина займає стосовно свого партнера певну позицію, надіває па себе «маску», за якою ховається її власне „Я”. Таке спілкування має свої переваги: воно не потребує зайвих витрат енергії  і  дає  змогу  наперед спланувати його наслідки, але водночас воно збіднює прояви людської особистості.

Важливе місце в життї кожної людини займає також ділове спілкування. Інколи вважають, що воно теж повинно бути цілком формальним. Але, як свідчить досвід, успіх будь-якої справи значною мірою залежить від того, наскільки ділові партнери розуміють один одного, наскільки кожен із них враховує інтереси, наміри, настрої іншого.

Неформальне, зацікавлене ставлення до справи, вболівання за її наслідки ламає кригу суто офіційних відносин між її співучасниками, породжує між ними дружні стосунки.

Саме в дружньому, неформальному спілкуванні розкривається неповторність кожної людини, її характер, внутрішній світ, суто людські якості. Таке спілкування не обмежується лише обміном думками, а включає в себе також почуття й емоції. Воно не сковується якимись інструкціями і не може бути запрограмоване. Кожен учасник такого спілкування може вільно імпровізувати свою поведінку залежно від обставин чи настроїв. Саме дружнє спілкування, яке грунтується на взаєморозумінні і взаємодовірі, на співпереживанні і взаємній симпатії, перетворюється із засобу в мету, оскільки воно цінне саме по собі.

Культура і мистецтво спілкування. Майже все наше життя проходить серед людей. Щодня ми вступаємо в десятки, сотні різноманітних контактів у сім'ї, на роботі чи в школі, на вулиці. І від них контактів значною мірою залежать наш настрій, наші успіхи, наше самопочуття. Нам щоденно доводиться спілкуватися не тільки з тим, кого ми добре знаємо або любимо, а й із багатьма незнайомими або навіть неприємними нам людьми.

Тому вміння спілкуватися, дотримуватися певних норм і правил спілкування в різних обставинах є невід 'ємною складовою мистецтва життя, важливим показником нашої культури.

Навіть коли ми мимохідь зустрічаємося з незнайомими нам людьми, то й у цьому разі, як правило, ми обмінюємося з ними поглядами, звертаємо увагу на їхню зовнішність. І те, що ми помічаємо в очах іншої людини: сум, радість, зневагу, подив, привітність тощо, відбивається, як у дзеркалі, у нас самих, піднімає або псує наш настрій.

Так само — позитивно чи негативно — діють на нас і зовнішність та поведінка інших людей. Зустріч із п'яним, який втратив людську подобу, лайливе чи грубе слово, почуте в людному місці, сварка або бійка, мимовільними свідками яких нам довелося бути, можуть не тільки безнадійно зіпсувати настрій, а й негативно вплинути на здоров'я.

Лікарів сьогодні хвилюс зростання серцево-судинних захворювань, які нерідко закінчуються інфарктом. Ними ж установлено, що найголовнішою з причин, які призводять до інфарктів, є стресові стани, що породжуються хамством, грубістю, приниженням людської гідності. Підраховано, що у 18% випадків стресові стани виникають у чергах. Майже п'ята частина їх породжується бюрократизмом.

Ще більше — нездоровими стосунками у колективах, де процвітають заздрість, недоброзичливість, образи і підсиджування. Тому не можна не погодитися зі словами Ліни Костенко:

І в житті, як на полі мінному,
я просила в ньому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі!
І якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато па світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Саме в колективах — навчальних чи трудових — ми змушені проводити значну частину свого часу, свого життя. Тому міжособистісні відносини в колективі, його психологічний клімат мають надзвичайно важливе значення. Від того, як складаються відносини між членами колективу, залежить і успіх тієї спільної справи, якою у ньому займаються, і щастя або нещастя його членів.

Інколи в колективах між людьми виникає так звана психологічна несумісність: вони відчувають антипатію і навіть ворожість один до одного без якихось видимих чи усвідомлених причин. У таких випадках, вважають психологи, краще розвести цих людей по різних колективах, тому що постійний контакт, а точніше — некоптакт між ними може перетворити на пекло не лише їхнє життя, а и життя тих, хто змушений перебувати поряд. Проте бувають випадки, коли така несумісність складається поступово між людьми, які спочатку ставились одне до одного цілком нормально або навіть по-дружньому. І нерідко з'ясовується, шо причиною цього стають якесь необережно кинуте слово або зауваження, плітка, підозра, заздрість або якісь інші мимовільні почуття, які не були вчасно «погашені» і які теж свідчать про недостатній рівень культури спілкування.

Тому у стосунках з людьми, особливо при постійному з ними спілкуванні, слід бути дуже уважними й обережними. Навіть коли в колективі існують дружні відносини, то й тоді слід пам'ятати, шо на них у житті чатує немало небезпек і випробувань, і намагатися обе-рпати ці відносини від іржі непорозумінь чи заздрощів. «Якщо одне-два привітних слова можуть зробити людину щасливою, треба бути негідником, щоб відмовити їй у цьому»,— писав американський філософ Томас Пейн (1737—1809). Але якщо в колективі панують байдужість, або ще гірше — недоброзичливість, то кожна розумна людина буде намагатись якось налагодити, покращити ці відносини і в жодному разі не „підливати масла у вогонь”.

Там, де складається конфліктна ситуація, страждають усі. І в такій ситуації'безглуздо намагатися будь-що довести свою правоту, збирати «компромат» на свого суперника, доводити який він «поганий», а я — «хороший». Требу інколи стати вище особистих образ, не відповідати па образу тим же, а спробувати з'ясувати мотиви, які змусили іншу людину це зробити, не втрачати тактовності і'і не демонструвати своєї ворожості. Якщо навіть цього не зуміє оцінити людина, що нас чимось образила, то інші це побачать і підтримають нас.

Особливо уважними слід бути до людей, вступаючи в якийсь новий колектив. Нам ще невідомо, які відносини у ньому склалися, тому нерідко через свою «наївність» ми можемо потрапити або поставити когось іншого у незручне становище. Намагаючись зблизитися з новими знайомими, продемонструвати їм свою „лояльність”, прагнучи встановити дружні стосунки, не

слід відразу ж займати позицію якоїсь із конфліктуючих сторін, або—що ще гірше — «воювати на два фронти». Максимум доброзичливості до всіх, привітності, але водночас і збереження незалежності в судженнях і оцінках, які б базувалися тільки на власному досвіді,— ось, мабуть, та золота середина, якої повинен дотримуватися кожен новачок у колективі.

Надзвичайно важливе значення мас також культура спілкування в сім 7. Саме тут відбуваються найтісніші й найтриваліші контакти між людьми. І тому життєвою трагедією стає для людини спілкування в сім'ї, яка нагадує «клубок змій» (так назвав один із своїх романів французький письменник Франсуа Моріак (1885— 1970)).

Саме в сім'ї дитина вперше починає знайомитися з певними «моделями» спілкування, неусвідомлено засвоює, а потім наслідує і відтворює їх у взаєминам з іншими людьми. Відомо також, що ті стосунки, які панують у сім'ї, або, як кажуть, її мікроклімат значною мірою впливає на психічний розвиток і здоров'я дітей. Приклад дорослих є першою підвалиною майбутньої культури спілкування дітей.

Є люди, які ніби від природи наділені даром спілкування. Вони інтуїтивно вгадують, як треба себе поводити в різних ситуаціях і з різними людьми, щоб справити на них приємне враження і викликати до себе симпатію; зачаровують присутніх і своєю зовнішністю, і своїм голосом, і манерою поведінки, і своєю ерудицією. Згадайте хоча б Павла Івановича Чичикова з «Мертвих душ» М. В. Гоголя, якого навіть Собакепич після першого знайомства назвав «принайприємнішою людиною».

Звичайно, Чичиков не може нам служити прикладом для наслідування, але його вміння «зачаровувати» людей заслуговує на увагу.

Так само, як, наприклад, і мистецтво спілкування всесвітньо відомого датського казкаря Андерсена, описане у повісті К. Паустовського «Золота троянда». Сьогодні таке мистецтво вивчається багатьма людьми, із цього приводу пишуться навіть спеціальні підручники, що дають змогу оволодіти цим мистецтвом і тим людям, які, здавалося б, не мають до спілкування ніяких ланих або є «некомунікабельними». Одним із кращих підручників з науки спілкування є книга американського автора Дейла Карнегі, перекладена багатьма мовами.

Чого вчать ці підручники? Насамперед, такі книги переконують нас у тому, що кожна людина при бажанні може досягти у спілкуванні певного рівня майстерності і позбутися вад або недоліків, які заважають їй вільно спілкуватися з іншими людьми. Крім того, вони звертають вашу увагу на важливість для спілкування таких властивостей, як уміння поставити себе на місце іншої людини, бути доброзичливим і тактовним під час спілкування, знаходити спільні інтереси, чітко і в цікавій формі формулювати свої думки, не бути набридливим або надто сором'язливим тощо.

Особливе значення культура і мистецтво спілкування мають для тих людей, для яких спілкування є невід'ємною складовою їхньої професійної діяльності, тобто для вчителів, лікарів, лекторів, дипломатів, політичних діячів і багатьох інших.

В умовах демократичного суспільства, коли кожна людина має право на вільний вираз своїх думок і переконань, особливого значення набуває культура дискусій і ведення діалогу. Така культура характеризується не тільки вмінням стисло і чітко формулювати свої думки, доводити їх правильність і переконувати у цьому інших, а й в умінні терпляче вислуховувати свого опонента, не перебивати його, ставитися з повагою до його позиції, а інтереси справи ставити вище особистих симпатій чи антипатій.
На жаль, ці прості правила поки що не досить часто виконуються в нашому житті, у чому неважко пересвідчитись, навіть спостерігаючи за засіданнями нашого парламенту.


Запитання і завдання
1. Яку роль відіграє спілкування в житті людини?
2. Проаналізуйте, наскільки сильно ви відчуваєте потребу у спілкуванні і як ви звикли її задовольняти?
3. Порівняйте між собою різні форми і засоби спілкування. Наведіть приклади традиційного спілкування в Україні.
4. Що ви розумієте лід культурою спілкування? Чому вона необхідна кожній людині?
5. Проаналізуйте диспути, які відбуваються у вашому класі, і зробіть висновки про рівень їхньої культури.

Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Бортников В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими