Версия 05:52, 17 ноября 2010

Гіпермаркет Знань>>Економіка>>Економіка 10 клас. Повні уроки >> Економіка: Що і для чого вивчає економічна наука. Її місце серед інших наук.Повні уроки

Мета уроку: Познайомитись з поняттям "економіка", встановити предмет та методи вивчення економіки,  визначити її  вплив на розвиток інших наук.

Головні питання уроку: 1. Що таке економіка? 2. Становлення економічної думки та основні економічні школи 3. Основи господарчої діяльності людства 4. Обмеженість економічних ресурсів 5. Проблеми, до яких призводить обмеженість економічних ресурсів 6. Головні питання економіки

Термін «економія» походить від давньогрецьких слів «ойкос»(дім), «номос»(закон), тобто в буквальному  розумінні «закони ведення домашнього господарства».

Витоки економічної науки варто шукати у вченнях мислителів давнього світу перш за все, колиски європейської і світової цивілізації – Давньої Греції. Перші спроби теоретично осмислити економічний устрій суспільства були зроблені в творах  Ксенофонта (430-335 р. до н.е.), Платона (428-348 р. до н.е.) та у вченні Арістотеля (384-322 р. до н.е.).

Арістотель (біля 384 – біля 322 р.до н.е) Зробив великий внесок в розвиток  економічної науки своїм аналізом форм вартості, подвійності товару і  розвитку форм торгівлі. Цікаві його роздуми про шляхи надбання багатства та задоволення потреб. Головний труд Арістотеля -  «Політика».

Антісфен (Ксенофонт) (біля 435 – біля 360 р. до н.е.) Представник багатої афінської аристократії - в своєму трактаті "Домострой" підносив землеробство та засуджував заняття ремеслами та торгівлею. В історію економічних вчень він прийшов як вчений, який вперше дав аналіз розподілу праці, а говорячи про цінності товару, розглядав цінність як в сенсі споживчої вартості, так і в сенсі мінової вартості.

Платон (біля 428 – біля 348 р.до н.е.) Натурально-господарча концепція була характерна і для економічних поглядів Платона. В своєму проекті про державний устрій він відвів державі функцію розв’язання протиріч між різноманіттям потреб людей та одноманіттям їх здібностей. На думку Платона, приватною власністю могли володіти лише ті особи, що не здатні до політичної діяльності, тобто представники третього стану: землероби, ремісники і торговці. Філософи, що керують суспільством, і стражі не повинні мати ніякої власності. Торкаючись питання товарного виробництва, Платон наблизився до розуміння того, що в процесі обміну має місце приведення до «пропорційності і одноманітності" непропорційних і різноманітних товарів.

Античний період розвитку економічних поглядів, що не виходили за рамки власне філософських поглядів,  можна вважати часом вироблення загального підходу до розуміння економічних процесів в цілому.
Необхідно також зазначити появу в античні часи документів практичного характеру, рекомендацій по раціональному веденню господарства. Велика кількість таких текстів з’являється в Давньому Римі. Варто відзначити трактат Марка Порция Катона «Про землеробство»(2 ст до н.е.), або труд Палладія «Про сільське господарство»(4 ст н.е.)

У процесі постійного економічного розвитку, переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої  поняття "економіка" збагачувалось, поповнювалось елементами нового змісту.Розглянемо основні економічні ідеї епохи середньовіччя.

Економічні ідеї давніх греків отримали подальший розвиток  в творах середньовічних схоластів. Найбільш відомим твором схоластів, присвяченим економічній проблематиці,   є «Сума богословія" Фоми Аквінського, канонізованого Католицькою Церквою. Зачатки економічної теорії представляють собою синтез ідей Арістотеля з християнською етикою.

Фома Аквінський 1225(26) - 1274 Як і Арістотель, Фома негативно ставиться до стягнення позичкового відсотка. Найважливіший аргумент проти  існування відсотка базується на тому, що кредитор отримує можливість збагачуватися без праці зі свого боку, таким чином виявляючись "паразитом", якому дістаються плоди чужої праці. Тому кредитор, що бере плату за час у вигляді відсотка  обманює ближнього, а також Бога, за вільний дар якого він вимагає ціну. На кінець, існування позичкового відсотка породжує заздрість і чвари, суперечить принципам християнського милосердя, згідно до яких ближньому варто допомагати  з почуття любові до нього, а не заради вигоди.

Економічна думка епохи феодалізму охоплює широке коло проблем, починаючи з обгрунтування законності володіння феодальною землею, вічності  поділу суспільства на класси і закінчуючи посиленням уваги до проблем товаро-грошових відносин. При цьому, як правило, підтримуючи розвиток товарно-грошових відносин, крім лихварських, ідеологи того часу прагнули зберегти феодальний устрій.

В результаті Великих географічних відкриттів починає формуватися світовий ринок, розширюються  й оживляються економічні зв’язки. З’являється необхідність збільшення і розширення виробництва.

Оскільки капіталістичні відношення почали складатися перш за все в сфері торгівлі, то перша, рання течія економічної думки в XV - XVII ст. - меркантилізм (від італійського "мерканте" - торговець, купець)- полягало в пізнанні закономірностей торгівлі. Згідно з цією теорією багатство суспільства виражається в накопиченні грошей, особливо золота і срібла, в результаті торгівлі. З усіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій в торгівлі, перш за все міжнародній, оскільки вона сприяла накопиченню багатства.

Уільям Петті (1623 - 1687) Родоначальником класичної політичної економії є Уільям Петті. Його економічні погляди формувались в умовах швидкого зростання капіталістичних відносин в Англії. Його перу належить цілий ряд робіт: "Трактат про податки і збори", "Слово мудрим", «Політична арифметика", “Різне про гроші". Як і багато інших дослідників економічних процесів, У. Петті не був "чистим" економістом. Він був моряком, лікарем, і в своєму дослідженні розвинув ідею активного торгівельного балансу. "Багатство кожної країни, - стверджував У. Петті, - полягає головним чином в тій долі, яку вона має в зовнішній торгівлі,... а виробництво таких товарів і ведення такої торгівлі, яке сприяє накопиченню в країни золота, срібла, дорогоцінних каменів і т.д. є більш вигідними, ніж інші види виробництва і торгівлі". Віддаючи належне місце меркантилізму, він заклав основи трудової теорії вартості.

Представниками класичної політичної економії у Франції в XVIII ст. були Франсуа Кене і Анн Робер Жак Тюрго. Вони перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу  в сферу виробництва. При цьому  обмежували останню тільки сільським господарством, вважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі.

Тому цей напрям в розвитку економічної думки отримало назву школи фізіократів (термін утворений двома грецькими словами "природа" та "влада").

Адам Сміт (1723-1790) Видатний англійський економіст Адам Сміт ввійшов до історії як "Пророк вільної конкуренції". Найбільшою його заслугою можна вважати те, що в світі економіки він розгледів відкритий Ньютоном в фізичному світі природний саморегулюючий порядок. Основна ідея у вченні Сміта – ідея лібералізму, мінімального втручання держави в економіку, ринкового саморегулювання на основі вільних цін, що утворюються залежно від попиту і пропозиції. Головний твір його життя "Дослідження природи і причин багатства народів" (1776) мав величезний вплив на наступне століття.Економічне життя, по Сміту, підпорядкована об’єктивним закономірностям, які не залежать від волі та свідомих прагнень людей.

Відправним пунктом його досліджень є проблема розподілу праці, яка зв’язує в єдине суспільство “егоїстів - индивідів".Після дослідження цієї проблеми він переходить до викладення походження і використання грошей. Значний внесок Сміт зробив в теорію вартості, у вчення про прибуток, про виробничий і невиробничий труд, про капітал і відтворення, про економічну політику держави.

Класична політична економія не є однорідним, однаковим вченням і містить ряд напрямів, автори яких розглядали окремі аспекти економічного життя з власної, оригінальної точки зору. Класична школа заклала основи всього різноманіття сучасних економічних поглядів.

Жан Батист Сей  (1767-1832) став розробляти принципово іншу традицію трактування вартості, закладену А. Смітом - теорію факторів виробництва. Він першим з класиків чітко й однозначно сформулював ідею про те, що вартість товара рівна сумі заробітної плати, прибутку і ренти, тобто сумі прибутків власників виробничих факторів, що використовуються при виготовленні товару.

Найбільш важливий внесок, зроблений представником класичної школи Томасом Робертом Мальтусом (1766-1834) в економічну науку, полягає в розробці ним «теориї народонаселення», в якій він зв’язав економічні і демографічні фактори. Причому в його постановці цього питання залежність виявляється двосторонньою: як економіка впливає на зміну чисельності населення, так і величина населення здійснює вплив на економіку.

Ж. Сісмонді (1773-1842). Для нього весь інтерес політичної економії з точки зору теоретичної зводився до пояснення криз, а з точки зору практичної – до відшукання заходів їх попередження та покращення умов робітників. Він стає, таким чином, на чолі цілого ряду економістів, діяльність яких не припинялась протягом всього XIX століття. Не будучи соціалістами, але й не осліплюючись пороками ліберального
режиму, ці письменники шукали середнього шляху, на якому вони, виправляючи зловживання свободи, не пожертвували б своїми принципами.

Давид Рікардо(1772-1823) Самим крупним економістом епохи промислового перевороту в Англії був Д. Рікардо. Він сформулював серію економічних законів, які увійшли до скарбниці політичної економії. Центральне місце у вченні  Д. Рікардо займають теорії вартості і грошей, заробітної плати і прибутку, земельної ренти, вчення про капітал і відтворення.

Пол Самуельсон в своєму підручнику з економіки оцінює Давида Рікардо як ключову фігуру 19 ст: "Він був одним з щасливчиків. Вчені класичного, неокласичного та посткейнсіанського напрямів - всі ведуть свій початок з його оточення. Те ж саме можна сказати й про марксистів-леніністів".

Заслуга німецького філософа і економіста К. Маркса заключаеться в не тільки в разробці ним оригінального вчення – теорії додаткової вартості і закону концентрації (автоматичної експропріації), але і в тому, що його роботи стали точкою відліку для сучасної радикальної політичної економії (XX століття). Крім того, його економічна теорія послужила в XX столітті однією зі складових суспільної ідеології соціалістичних країн з плановим господарством, таким чином, зробивши внесок в корінні зміни як економічної, так і загальної історії людства в даному столітті.

Карл Маркс (1818 - 1883) Карл Маркс народився в м. Трір (Німеччина) в сім’ї адвоката. В період революційних подій  в Європі 1848 – 1849 м. приймало активну участь в роботі міжнародної організації «Союз комуністів» і разом з Енгельсом написав її програму «Маніфест Комуністичної партії» (1848р.) В 1867 вийшов головний труд Маркса — «Капітал» (т. 1) в якому даний аналіз розвитку капіталізму та його історичних меж.; роботу над наступними томами Маркс не завершив, їх підготував до видання Енгельс (т. 2, 1885; т. 3, 1894).

В останні роки життя Маркс приймав активну участь у формуванні пролетарських партій. Маркс розробив принципи матеріалістичного розуміння природи (історичний матеріалізм), теорію додаткової вартості,  дослідив розвиток капіталізму і висунув положення про неминучість його гибелі й переходу до комунізму в результаті пролетарської революції.  Ідеї Маркса справили значний вплив на соціальну думку й історію суспільства наприкінці 19 - 20 ст.
Маркс був організатором и вождем заснованого 28 вересня 1864 в Лондоні 1-го Інтернаціоналу. Продовжувачем справи Маркса та Енгельса був В. И. Ленін, що розвинув марксистське вчення в нових історичних умовах.

В 1870-е роки в економічній науці відбулась «Маржиналістська революція», що  призвело до різких методологічних й теоретичних зсувів. Саме цей момент можна вважати початком сучасного економічного аналізу. Серед найважливіших елементів маржиналізму як напряму в економічній науці варто виділити наступні:
Використання граничних (тобто приросних) величин. Саме слово «маржиналізм» походить від латинського margo, що означає край, границю.  Маржиналісти вперше застосовують категорії-  гранична користь та гранична продуктивність.Статичність. Маржиналісти втратили інтерес до «законів руху » капіталізму, якими займалися класики. Акцент  економічних досліджень після «Маржиналістської революції»  змістився до вивчення використання ресурсів для задоволення потреб людей в данний момент часу.
Суб’єктивізм, тобто підхід, при якому всі економічні явища досліджуються й оцінюються з точки зору окремого господарюючого суб’єкта. Недаремно маржиналізм іноді називають суб’єктивною школою економіки.
Маржиналістський напрям економічної думки прийнято розділяти на дві школи з причини відмінностей методології – Австрійську та Лозанську.

В  наш час маржиналізм, за рахунок  доповнення компонентами класичної школи трансформувався в «НЕОКЛАСИКУ (НЕОКЛАСИЧНУ ШКОЛУ)». Яскравими представниками якої, є: Альфред Маршалл и Йозеф Шумпетер.

Альфред Маршалл(1842-1924)  Основна робота: «Принципи економічної науки» (1890). Той факт, що неокласична школа є синтезом ідей (раннього) маржиналізму і класичної  школи, виглядає особливо очевидним, коли ми звертаємось до робіт  визнаного засновника неокласичної школи английського економіста А. Маршалла. «Принципи економічної науки" написані в традиційній для класиків манері -  з довгими відступами, багатим фактичним матеріалом, розмірковуваннями на соціальні та моральні теми. Предметом економічної науки, з точки зору А. Маршалла, є ті спонукальні мотиви, якими керується людина в своїй господарчій діяльності. Ці мотиви піддаються кількісному вимірюванню: сила того чи іншого стимула, який змушує людину вжити певних заходів , рівна грошовій платі, необхідній, щоб людина здійснила цю дію.

Шумпетер Йозеф Алоіз(1883-1950) Йозеф Шумпетер,  економіст і соціолог. Родився в Австро-Угорщині, з 1932 в США. Твори по проблемам економічного циклу, історії економічних вчень. Розглядав історію політекономії як процес висхідного розвитку аналітичного апарату і методів дослідження економічних явищ. Автор концепції  економічної динаміки, центральне місце в якому відводиться підприємницькій функції. Запропонував динамічну концепцію циклу, де циклічність розглядається як закономірність економічного зростання. Корінна проблема будь-якої економічної системи, заявив Шумпетер, полягає в досягненні і підтриманні рівноваги. В рамках  моделі всі фірми знаходяться в стані стійкої рівноваги, а прибутки рівні витратам. Прибуток і відсотки рівні нулю, ціни утворюються на основі середнььої вартості, економічні ресурси повністю використовуються. В цю модель вводиться нова виробнича функція, що відповідає новому відношенню між витратами та випуском продукції. Введення нової функції  здійснюється Новатором, що прагне отримати більший прибуток, ніж можуть дати звичайні способи.

Монетаризм вважається одним з неокласичних напрямів економічної думки. Він виникає в середині 1950-х років в США. Одним з визнаних засновників і лідерів монетаризму є представник так званої Чиказькой школи Мілтон Фрідмен.
Спочатку монетаризм зародився як окрема галузь досліджень в області грошового обігу, а саме - як аналіз попиту на гроші. В подальшому він еволюціонував, охоплюючи все більш широке коло економічних питань. До середини 1970-х років він перетворюється на респектабельну доктрину, рецептами якої стали користуватися уряди багатьох капіталістичних країн. В теоретичному плані монетаризм, з одного боку, спирається на окремі положення неокласичного синтезу(наприклад, теорія майна), а з іншого, є продовженням докейнсіанської неокласичної кількісної теорії грошей.

Мілтон Фрідмен (1912-      ) Основні роботи М. Фрідмена:  «Дослідження в області кількісної теорії грошей" (1956);  М. Фрідмен, А. Шварц «Грошова історія Сполучених Штатів, 1867 - 1960"(1963). Всі блага, куплені і збережені господарюючим суб’єктом, можна представити у вигляді його активів. Їх сукупність утворює портфель активів. Гроші є активом на ряду з іншими благами. Активи зберігаються індивідом або внаслідок того, що вони приносять грошовий прибуток (фінансові активи: акції, облігації), або тому, що вони мають певну користь як такі (нефінансові активи: наприклад, споживчі блага тривалого користування, капитальні блага), або завдяки тому, що вони доставляють зручність, ліквідність та безпеку (гроші).

Задача индивіда полягає в тому, щоб розподілити наявні у нього ресурси(багатство) таким чином, щоб максимізувати свою користь. Новую кількісну теорію грошей цікавить, перш за все, обсяг коштів, що зберігаються в грошовій формі(ліквідній) ,тобто, іншими словами, попит на гроші.
Попит на гроші визначається трьома основними групами факторів: а) загальним багатством господарюючого суб’єкта; б) витратами і вигодами, пов’язаними з різними формами зберігання багатства; в) уподобаннями індивіда по відношенню до різних форм зберігання багатства.

В 1936 році була опублікована книга англійського економиста Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Прийнято вважати, що саме ця книга ознаменувала собою початок так званої "Кейнсіанської революції", яка, поряд з Маржиналістською революцією, є найбільш значимою подією в історії економічного аналізу за останніх два століття.
Проте сучасні дослідники в області  історії економічного аналізу показали, що значну роль в здійсненні Кейнсіанської революції зіграли також польський економіст М. Калецький та група німецьких економістів , названих "німецькими кейнсіанцями". Всі вони передбачили деякі з відкриттів  М. Кейнса і тому поруч з ним можуть розглядатися в якості творців Кейнсіанской революції.
Кейнсіанськую революцію можна трактувати по різному, революція полягала в забезпеченні відокремлення в самостійну дисципліну цілої гілки економічної науки - макроекономіки. Завдяки Кейнсіанській революції аналіз макроекономічних проблем став здійснюватися незалежно від дослідження аспектів цінності, конкуренції, поведінки споживача тощо.
З іншого боку, Кейнсіанська революція була реакцією на недоліки неокласичного підходу до аналізу економічного життя. Те, що зароджувалося в ході  Кейнсіанської революції, повинне було стати як методологічною, так і теоретичною альтернативою неокласичної школи Світова економічна криза кінця 1920 - 1930-х років і особливо Велика депресія 1929 – 1933 років на практиці довели неспроможність даного підходу, імовірно, виявились головною "конкретно-историчною" причиною Кейнсіанськой революції. В ході її здійснення було зроблено висування на перший план елементів загального
попиту, особливо інвестицій в основний капітал. Їх мінливість, як було доведено, служить причиною мінливості реального національного прибутку  й рівня зайнятості.
В результаті вдалося продемонструвати, що ринкова економіка є внутрішньо нестабільною, а її нормальним станом є вимушене безробіття (тобто, якщо використовувати сучасну макроекономічну термінологію, нормальним станом є перевищення фактичного рівня безробіття над  природним). Тому виникає необхідність в активному втручанні держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства. Таке втручання найкращим чином здійснюється
при проведенні дискреціонної (макроекономічної) політики, тобто політики, яка втілюється в життя на розсуд уряду в залежності від стану економічної коньюнктури.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.