Версия 13:49, 21 октября 2009

Гіпермаркет Знань>>Людина і суспільство>>Людина і суспільство 11 клас>>Людина і суспільство: Соціальна стратифікація

§ 18. Соціальна стратифікація

Як зазначалось у попередньому параграфі, нерівність є однією з основних особливостей соціального життя. Описуючи нерівність, соціологи вживають термін «стратифікація». Шоб зрозуміти суть цього терміна, корисно вдатися до аналогії і порівняти стратифікацію з геологічними пластами скелі на поверхні землі. Суспільство можна розглядати як таке, шо складається зі «страт» у певній ієрархії: з привілейованими верствами на вершині і ненривілейованими у підніжжі. Соціальна стратифікація — це диференціація суспільства на соціальні верстви і класи в ієрархічному ранзі.

Критерії стратифікації. У сучасній соціології існують різні підходи до визначення критеріїв стратифікації. Однак можна виокремити ті, які с спільними: дохід, обсяг влади, престиж професії (заняття), рівень освіти тощо.

Дохід — це сума грошових надходжень особи або сім'ї за певний період. Доходом називають суму грошей, яку отримують у вигляді зарплати, пенсії, гонорарів, відрахувань із прибутку тощо. Доходи або витрачаються на підтримання життя або перетворюються на багатство. Багатство і є не що інше, як кількість власне грошей або завдяки їм здобуте майно. В останньому випадку вони (гроші) постаютьу вигляді рухомості (машина, літак, пінні папери і тому подібне) і нерухомості (будинок, скарби, твори мистецтва). Багатство, як правило, передається у спадок.

Влада— це здатність нав'язувати свою волю, нерідко всупереч бажанням інших людей. Ті люди, які володіють тим чи тим видом влади (політичної, економічної, релігійної), становлять еліту суспільства, яка має величезні можливості для визначення політики держави.

Престиж — повага, якою в громадській думці користуються та чи та професія, посада, різновид занять. Пам'ятаєте, у дитинстві багатьом із вас хотілося бути письменником, космонавтом, розвідником... Люди, які займали згадані позиції, вражали вашу уяву і цінувалися набагато вище, ніж будь-які інші. Щось подібне існує і в світі дорослих. Люди різних професій і занять по-різному цінуються о суспільстві, або, інакше кажучи, мають неоднаковий престиж. Наприклад, сьогодні престижно бути менеджером. А от робота двірника, сторожа, хоч вона і необхідна, проте у громадській думці високого визнання не має. Усі професії, посади і заняття можна розташувати згори вниз на сходинках професійного престижу, який вимірюють за допомогою спеціальних методик.

Класи в їх сучасному розумінні починають формуватися з часу промислової революції XVIII—XIX століть, яка зруйнувала феодально-станову систему. А тому умовою існування класів є ринок, на якому одні групи можуть запропонувати власність, інші — освіту або технічну кваліфікацію, треті — фізичну робочу силу. Це і є важливі підстави становлення і функціонування класів.

Дохід, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціально-економічний статус особи, тобто її становите і місце в суспільстві, у системі соціальних зв'язків і відносин.

Класи в сучасному західному суспільстві. Чимало дослідників виділяють у сьогоднішніх західних суспільствах три класи: вищий, середній і нижчий, або робітничий клас.
До вищого класу входять ті, хто володіє або прямо контролює виробничі ресурси (великі промисловці, виші управлінці, як наприклад: президенти компаній, директори і члени правління корпорацій тощо), політичні лідери, видатні вчені, діячі мистецтв та інші. Як правило, цей клас не дуже численний. В Англії ие приблизно один відсоток населення країни. Але цей один відсоток «верхівки» володіє двадцять одним відсотком усього особистою майна. І лише третя частина національного багатства перебуває у розпорядженні вісімдесяти відсотків населення.

Подібну картину ми спостерігаємо і в США.

Багатство створює добрі передумови і для отримання влади у різних галузях. Перш за все, це стосується економіки. Виший клас контролює промисловий і фінансовий капітали, за ним, по суті, залишається виняткове право прийняття стратегічних рішень. Вищий клас має великі можливості впливати і на прийняття вигідних йому політичних рішень. Це досягається, зокрема, шляхом фінансування виборчих кампаній тих кандидатів, на яких покладають сподівання ті чи ті групи вищого класу, організацією пропагандистських акцій на підтримку певних рішень, формуванням громадської думки тощо. Оскільки названі заходи вимагають значних фінансових затрат, то великі можливості впливу на зовнішню і внутрішню політику держави має саме вищий клас як найбагатший клас ринкового суспільства.

Отже, представники вищого класу посідають привілейовані посади, володіють найпрестижпішими професіями, мають високий рівень освіти і великий обсяг влади. Зрозуміло, що вищий клас неоднорідний. Різні групи мають неоднакове багатство, різні обсяги влади тощо. А тому у вищому класі можна виділити вищо-вищий, середньо-вищий і нижчо-вищий класи.

Поняття „середній клас” виникло в Англії в кінці ХVIII століття для означення особливої групи власників і підприємців, які щодо верхів — протистояли великим землевласникам, а щодо низів — сільській і міській бідноті.

Сучасний середній клас має неоднорідну структуру. Так званий старий середній клас складається, в основному, із власників малого бізнесу, це власники магазинів, невеликих фірм, контор і таке інше.

Верхівку середнього класу складають в основному середні банкіри, підприємці, менеджери, а також висококваліфіковані спеціалісти: програмісти, фінансисти, спеціалісти з реклами і тому подібні.

Нижній середній клас включає службовців установ, представників торгівлі, учителів, вихователів тощо. Головним джерелом існування цього класу є дохід, а не багатство, як у вишого класу. В порівнянні з останнім багатство середнього класу незначне.

Сьогодні розвинуті країни часто називають країнами середнього класу. І це не дивно. Незважаючи на їхні культурні і географічні відмінності, частка середнього класу там становить близько п'ятдесяти —шістдесяти відсотків населення. Збільшення ролі середнього класу в суспільстві мас об'єктивні причини. Зокрема, сам розвиток індустріального, а згодом постіндустріального суспільства потребував нових професій, пов'язаних із прогресивними, наукоємними технологіями. Зрозуміло, що люди таких професій і поповнювали середній клас.

Соціальна нерівність, як відомо, передбачає неоднаковий доступ до соціальних благ. Так-от, середній клас, як стверджують чимало дослідників, користується тими соціальними благами і такою мірою, що задовольняє свої потреби на належному рівні. А тому представники середнього класу не зацікавлені ні в правому, ні в лівому радикалізмі, а скоріш за все в таких змінах, які забезпечували б ефективне функціонування суспільства. Останнє, у свою чергу, зацікавлене в тих, хто економічно незалежний, має яскраво виражену професійну орієнтацію. Ці функції суспільство не тільки високо оцінює, але й високо винагороджує. Ось чому середній клас — це стабілізуючий фактор суспільства. Там, де середнього класу немає, або він ще не сформувався, суспільство нестабільне.

Нижчий, або робітничий, клас складається з висококваліфікованих, так званої «робітничої аристократії», і малокваліфікованих робітників. Висококваліфіковані робітники мають виші доходи, кращі умови і гарантії праці, менше зазнають опливу безробіття порівняно з малокваліфікованими робітниками.

Останні зайняті на роботах, які не вимагають значної професійної підготовки. Більшість таких спеціальностей — низькооплачувані. Малокваліфіковані робітники— це, переважно, ті, хто працює або не повний робочий день, або сезонно. Вони також більше, ніж висококваліфіковані робітники, зазнають безробіття.

Отже, робітничий клас, як правило, живе за рахунок зарплати, а отже його доходи менші, ніж у пищого і середнього класів. Хоча життєвий рівень робітників, особливо висококваліфікованих, у таких країнах достатній для того, щоб задовольняти матеріальні, культурні та інші життєві потреби.

Із зазначеного вище випливає, що середній і робітничий класи мають менший обсяг влади, ніж вищий клас. Однак у демократи'тому суспільстві середній і нижчий класи через систему виборів також мають змогу реалізовувати свої інтереси, принаймні врівноважувати вплив виших соціальних класів.

Отже, соціально-класова структура сучасних розвинутих суспільств є вертикальною і складається з трьох основних класів: вищого, середнього і робітничого. Яка ж класова структура України?

Зміни в соціально-класовій структурі України. У часи, коли Україна була складовою Союзу РСР, офіційна пропаганда переконувала нас в існуванні лише двоч дружніх структур — робітничого класу та колгоспного селянства. її також соціального прошарку — трудової інтелігенції. Мова йшла про те. що соціальна структура мала не вертикальну, а горизонтальну спрямованість. Це, так би мовити, означало, шо не було тих груп, які мали б якісь соціальні переваги над іншими. Утверджувалась думка про соціальну однорідність суспільства.

Насправді ж було далеко не так. Наприклад, робітник радгоспу і робітник військового заводу мали різні доходи. Різні доходи і неоднаковий обсяг влади мали секретар міськкому компартії і вчитель, хоч формально вони вважатися представниками «трудової інтелігенції».

Соціальна структура ринкового суспільства с результатом, перш за все, його природного руху, соціальної еволюції. Зовсім інша ситуація була в країнах колишнього реального соціалізму. А тому при аналізі соціально-класової структури України в око впадає те, що за роки її перебування у складі СРСР Існувала лише державна форма власності. Засоби виробництва, які перебували свого часу в приватних руках, були націоналізовані. Одержавленою була також і робоча сила. Це виявилось у тому, шо держава визначала характер її підготовки, контролювала ії переміщення, визначала необхідну кількість робочих місць. Нарешті, лише держава визначата, чого варті робочі професійні здібності людини.

За умов відсутності ринку, панування лише однієї форми власності—державної — були відсутні природно-історичні підстави для становлення різних класів. У цьому розумінні можна говорити про класоподібні групи, основну роль у формуванні яких відігравала держава. Саме вона визначала розмір груп і їх кількість. Процеси створення груп. їхнього переходу з однієї в іншу також перебували під контролем держави. Ті люди, які не «вписувалися» у створені групи, піддавались репресіям, переслідуванням, їх намагалися «поставити на місце» тощо. Так, у перші роки радянської влади були ліквідовані буржуї, непмани, селяни-середняки... Держава контролювала не лише перехід з однієї групи в іншу, а й «морально-політичний клімат» у кожній з них. «Нормальним» клімат вважався тоді, коли група схвалювала внутрішню і зовнішню політику партії, її рішення і таке інше.

Звичайно, слід рахуватися з тим, що формування соціально-класової структури відповідало й логіці індустріалізації, якою йшла країна. Мається на увазі, наприклад, формування науково-технічної інтелігенції, висококваліфікованих робітників тощо.

Які ж групи можна виділити в українському суспільстві доби реального соціалізму? Щодо цього питання існують різні міркування. Якщо взяти до уваги, що суспільство в Україні ніколи не було однорідним, а існували групи, які різнилися між собою обсягом влади, престижу і багатства, то правдоподібною видасться така структура. Верхні позиції обіймають керівники компартії України, уряду, верхівка військових, КДБ і міліції, вищі чиновники. Біля них «розташувалися» керівники великих підприємств, партійних, радянських і профспілкових органів і таке інше. У підніжжі цієї «верхівки», певно ж, містилися представники радянської «робітничої аристократії», тобто передовики п'я-і нрічок, «стаханівці». «ударники», яким створювали особливі умови роботи і які користувалися особливими благами. Можна припустити, шо «робітнича аристократія» тяжіла, скоріш за все, до середніх позицій.

За твердженнями дослідників, саме «верхівка» була власником національного багатства, левову частку якого витрачала на себе, отримуючи явний (зарплата) і неявний (безплатні блага і послуги) доходи. Відповідно, саме вона мала економічну, політичну і духовну владу.

Середні позиції займали висококваліфіковані робітники, офіцери, працівники вищої школи, дипломовані спеціалісти, а також керівники невеликих підприємств, управлінці середньої ланки. Ближче до «низу» середини „розміщалися” вчителі, лікарі, бухгалтери...

Головним джерелом доходу для більшості представників середніх груп була заробітна плата, нижча, ніж у груп верхніх позицій. Відповідно нижчим був і рівень життя. Враховуючи те, шо влада, по суті, була в руках «верхівки», доводиться констатувати обмежений вплив них груп на суспільство.

Нижчі позиції займали колгоспники і робітники радгоспів, малокваліфіковані робітники та інші. Недостатній рівень освіти, низькі доходи, відсутність можливостей владного впливу — характерні ознаки цих груп.

Існували й такі категорії населення, які перебували на межі різних позицій, повністю не належачи до жодної з них.

Із висоти сьогодення можна стверджувати, шо така стратифікаційна система була, з одною боку, породженням тоталітарної системи, а з другого — фактором її існування.
Нині наше суспільство перебуває у стані переходу від командно-адміністративної системи до ринкової. А тому іншого вигляду набуває і соціальна стратифікація.

Роздержавлення власності створює об'єктивні передумови для формування класу підприємців. На селі відбуватиметься становлення фермерства. Якісних змін зазнає і робоча сила. Це зумовить, перш за все, необхідність підвищення кваліфікації значної частини робітників. До того ж, вони працюватимуть не лише на державних, а й на приватних підприємствах.

Конкретно говорити про майбутню соціальну стратифікацію України непросто. Можна лише припустити, що у багатьох відношеннях вона буде схожою із сучасними розвинутими суспільствами.

Соціальна мобільність особи. Вчені, які займаються проблемами соціальної стратифікації, стверджують, що й у сучасних суспільствах спостерігається залежність між класовою належністю і різними сферами життя особи. Так, діти представників робітничого класу мають меншу фізичну аагу при народженні, повільніше дозрівають, хворобливіші. Основні типи розумового розладу і фізичних хвороб, зокрема хвороби серця, рак, діабет, бронхіт, властивіші представникам нижчих верств класової структури, ніж її верхівці. З огляду на це, питання про те, за яких умов особа може піднятися або опуститися в соціальній ієрархії, тобто питання про соціальну мобільність, стає життєво важливим для кожного з нас. Соціальна мобільність — це рух угору і вниз у класовій структурі. У першому випадку маємо висхідну мобільність. Прикладом може слугувати особа, яка здолала шлях від робітника до керівника підприємства. У випадку, коли керівник підприємства стає робітником, тобто коли особа переміщується з верхніх сходинок соціальної ієрархії на нижчі, йдеться про нисхідну мобільність. Ясна річ, що більшість із нас прагне піднятися по сходинках суспільної ієрархії. Від яких факторів залежить висхідна мобільність?

Це, перш за все, соціальне походження особи. Сім'ї вищого і середнього класів мають більші можливості для того, наприклад, щоб дати своїм дітям необхідну освіту. Так, лише п'ять відсотків англійських дітей відвідують привілейовані школи, п'ятдесят відсотків студентів двох престижних університетів — Оксфорда і Кембриджа — випускники цих шкіл. Багато з них згодом стають членами кабінету міністрів, становлять ядро вищого класу і здійснюють великий вплив на життя країни.

Не забуваймо також, що багаті батьки залишають дітям у спадок свою власність. Ось чому серед тих, хто досягає вершин у суспільстві, чимало вихідців саме із заможних сімей. Недаремно в Англії побутує думка: найгарантованіший спосіб стати багатим — народитись багатим.

Важливий чинник просування особи по сходинках соціально-економічного життя — це існування у суспільстві позицій, які оцінюються як престижні. Наприклад, починаючи з 50-х років XX століття в західних країнах відчувалась потреба у професіях невиробничої сфери: фінансистах, юристах, спеціалістах з маркетингу і тому , подібне. Це відкривало можливості для багатьох представників нижчого класу перейти в середній. Щоправда, кількість таких позицій завжди обмежена, але не варто забувати, що в процесі свого розвитку суспільне життя урізноманітнюється, а це створює передумови і для нових позицій.

Нарешті, не можна розраховувати на успіх у здійсненні своїх задумів про крашу долю без належної освіти. Як уже згадувалось, основною сферою інформаційного суспільства с знання. А тому рівень освіти і знання все більшою мірою визначатимуть статус особи в суспільстві.

Які ж ваші власні шанси мобільності в нашому суспільстві? Зрозуміло, що все залежатиме від того, яким шляхом піде соціально-економічний розвиток України. Якщо відбуватимуться реформи, спрямовані па формування соціальноорієнтованої ринкової економіки, то є підстави сподіватись, шо у нас формуватимуться групи, які представлятимуть вищий і середній класи. Конкуренція на ринку товарів загострить потребу у висококваліфікованих кадрах. Враховуючи те, що переважна більшість батьків мають статус, який аж ніяк не можна віднести до представників вищого класу, можна припустити, шо основним фактором вашого можливого просування буде власна здатність здобути освіту і технічну кваліфікацію. Якщо ж врахувати, що державні гарантії працевлаштування, забезпечення безплатним житлом тощо вже мають тенденцію до зменшення, то в боротьбі за «місце лід сонцем» варто покладатися насамперед на свої власні сили.

Запитання і завдання

1. Що таке соціальна стратифікація? Які її основні критерії?
2. Спробуйте самостійно побудувати шкалу престижу професій у нашому суспільстві. Розмістіть у висхідному порядку такі професії: «учитель», «водій», «парламентар», «банкір», «шахтар», «сторож», «менеджер», «двірник», «столяр», «викладач вузу», «юрист», «лікар», «економіст».
3. Дайте характеристику класів сучасних розвинутих країн.
4. Охарактеризуйте особливості соціальної стратифікації України в складі СРСР. Чи погоджуєтесь ви з думкою про існування лише двох дружніх класів робітників і селян, а також соціального прошарку інтелігенції? Чому?
5. Які зміни відбуваються в соціально-класовій структурі України сьогодні? Постарайтесь визначити, до якого класу належать ваші бзтьки.
6. Яке значення особисто для вас має вивчення соціальної стратифікації суспільства?
7. Дайте визначення соціальної мобільності Як ви розцінюєте власні шанси мобільності?

Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Бортников В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Електронні видання, курс уроків людина і суспільство, безкоштовно скачати конспекти, домашня робота, безкоштовні підручники}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.