KNOWLEDGE HYPERMARKET


Виразне читання напамять «Пісні про віщого Олега».Повні уроки
Строка 13: Строка 13:
<br>  
<br>  
-
&nbsp;&nbsp; [[Image:z12-1.jpg]][[Image:z12-3.jpg]]
+
&nbsp;&nbsp; [[Image:Z12-1.jpg|244x268px]]&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; [[Image:Z12-3.jpg|220x265px]]  
-
&nbsp;&nbsp; О.С.Пушкін – один з найвеличніших поетів в історії Росії і всього світу. Він по гідності займає настільки високе місце в літературі. Не дивлячись на те, що він прожив не дуже довге життя, Олександр Сергійович зумів назавжди вкоріниться в класику світової літератури.<br>&nbsp;&nbsp; Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега».
+
&nbsp;&nbsp; О.С.Пушкін – один з найвеличніших поетів в історії Росії і всього світу. Він по гідності займає настільки високе місце в літературі. Не дивлячись на те, що він прожив не дуже довге життя, Олександр Сергійович зумів назавжди вкоріниться в класику світової літератури.<br>&nbsp;&nbsp; Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега».  
-
[[Image:z12-2.jpg]][[Image:z12-5.jpg]]<br>&nbsp;&nbsp; «Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками.<br>&nbsp;&nbsp; Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі.
+
[[Image:Z12-2.jpg]]&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; [[Image:Z12-5.jpg|300x400px]] <br>&nbsp;&nbsp; «Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками.<br>&nbsp;&nbsp; Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі.  
 +
<br>
 +
<br>
 +
<br>
 +
<br>&nbsp;&nbsp; Після того, як на могилі насипали курган, на честь небіжчика здійснювалася тризна, тобто влаштовувався бенкет, на якому співалися пісні, що прославляли подвиги померлого, і відбувалися військові ігри.<br>&nbsp;&nbsp; Наші предки вірили, що є люди, які вміють вгадувати долю, волю богів; таких людей вони називали волхвами або чаклунами, чарівниками (від «диво»). Вони вірили, що волхви володіють здатністю творити чудеса; можуть керувати силами природи, можуть, коли захочуть, перетворюватися на звірів, передбачати майбутнє.
 +
<br>
 +
<br>
-
<br>&nbsp;&nbsp; Після того, як на могилі насипали курган, на честь небіжчика здійснювалася тризна, тобто влаштовувався бенкет, на якому співалися пісні, що прославляли подвиги померлого, і відбувалися військові ігри.<br>&nbsp;&nbsp; Наші предки вірили, що є люди, які вміють вгадувати долю, волю богів; таких людей вони називали волхвами або чаклунами, чарівниками (від «диво»). Вони вірили, що волхви володіють здатністю творити чудеса; можуть керувати силами природи, можуть, коли захочуть, перетворюватися на звірів, передбачати майбутнє.
+
<br>  
 +
<br>&nbsp;&nbsp; На початку X ст. невеликі слов'янські держави об'єдналися під владою князя Олега. Центром Русі став Київ, виникла Київська держава.<br>&nbsp;&nbsp; Олег був сильний, могутній князь. Він не раз відбивав набіги нападаючих на Русь кочівників – хозарів і здійснював звитяжні походи на сусідні країни. Літопис розповідає про те, як Олег зробив похід на Візантію, захопив столицю Візантійської імперії Константинополя (росіяни називали його цар-град - сучасний Стамбул) і, пішовши звідти, на знак перемоги прибив на воротях міста свій щит.<br>&nbsp;&nbsp; За військові успіхи народ називав Олега «віщим», тобто чародієм, мудрецем.
 +
[[Image:Z12-9.jpg|194x264px]]&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; [[Image:Z12-12.jpg|264x264px]]<br>&nbsp;&nbsp; Легенда про смерть київського князя Олега збереглася в літописі. Вона і покладена Пушкіним в основу «Пісні про віщого Олега». Легенда була відома Пушкіну з юності, вона приваблювала юного поета своєю поетичністю. Що ж спонукало Пушкіна звернутися до сивої старовини?
 +
<br>
 +
<br>
 +
<br>
 +
<br>
-
<br>&nbsp;&nbsp; На початку X ст. невеликі слов'янські держави об'єдналися під владою князя Олега. Центром Русі став Київ, виникла Київська держава.<br>&nbsp;&nbsp; Олег був сильний, могутній князь. Він не раз відбивав набіги нападаючих на Русь кочівників – хозарів і здійснював звитяжні походи на сусідні країни. Літопис розповідає про те, як Олег зробив похід на Візантію, захопив столицю Візантійської імперії Константинополя (росіяни називали його цар-град - сучасний Стамбул) і, пішовши звідти, на знак перемоги прибив на воротях міста свій щит.<br>&nbsp;&nbsp; За військові успіхи народ називав Олега «віщим», тобто чародієм, мудрецем.
+
<br>&nbsp;&nbsp; В цей час Пушкін жив в засланні на півдні, куди він був засланий за свої волелюбні вірші. Живучи на півдні, він побував в Києві, багатому пам'ятниками старовини. Там він відвідав гору Щекавицю, де, за переказами, поховані князь Олег і княгиня Ольга. Побачене розбудило поетичну уяву Пушкіна.  
-
[[Image:z12-9.jpg]][[Image:z12-12.jpg]]<br>&nbsp;&nbsp; Легенда про смерть київського князя Олега збереглася в літописі. Вона і покладена Пушкіним в основу «Пісні про віщого Олега». Легенда була відома Пушкіну з юності, вона приваблювала юного поета своєю поетичністю. Що ж спонукало Пушкіна звернутися до сивої старовини?
+
[[Image:Z12-10.jpg|261x383px]]<br><br>&nbsp;&nbsp; '''ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА''' <br><br>&nbsp;&nbsp; Збирається віщий Олег-войовник<br>&nbsp;&nbsp; З хазарами знов воювати:<br>&nbsp;&nbsp; За напад — мечам і пожарам прирік<br>&nbsp;&nbsp; Він ниви хазарські і хати.<br>&nbsp;&nbsp; Із військом своїм, в царгородській броні,<br>&nbsp;&nbsp; Князь їде полями на вірнім коні.<br>&nbsp;&nbsp; Із темного лісу старий чарівник<br>&nbsp;&nbsp; Виходить назустріч поволі,<br>&nbsp;&nbsp; Перунові тільки покірний старий,<br>&nbsp;&nbsp; Провісник він людської долі.<br>&nbsp;&nbsp; В мольбах, в ворожбі все життя він провів<br>&nbsp;&nbsp; І князь біля нього коня зупинив.<br>&nbsp;&nbsp; «Повідай, улюбленцю наших богів,<br>&nbsp;&nbsp; Чи скоро я землю покину?<br>&nbsp;&nbsp; Чи скоро, на радість моїх ворогів,<br>&nbsp;&nbsp; Мене покладуть в домовину?<br>&nbsp;&nbsp; Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —<br>&nbsp;&nbsp; Баского коня подарую тобі».<br>&nbsp;&nbsp; «Волхви не бояться міцних владарів,<br>&nbsp;&nbsp; Волхвам — за пророче їх слово —<br>&nbsp;&nbsp; Не треба багатих князівських дарів,—<br>&nbsp;&nbsp; Правдива і вільна їх мова.<br>&nbsp;&nbsp; Хоч роки майбутні таяться в імлі...<br>&nbsp;&nbsp; Та бачу я долю твою на чолі.<br>&nbsp;&nbsp; Послухай, що скаже тобі ворожбит:<br>&nbsp;&nbsp; Ти славний своїми боями,<br>&nbsp;&nbsp; І твій ворогами не здоланий щит<br>&nbsp;&nbsp; Царграда оздоблює брами;<br>&nbsp;&nbsp; І хвилі, і землю скорив ти в бою,<br>&nbsp;&nbsp; І недруги заздрять на долю твою.<br>&nbsp;&nbsp; І моря бурхливого зрадницький вал<br>&nbsp;&nbsp; Твої не пошкодив вітрила,<br>&nbsp;&nbsp; Тебе не поранив лукавий кинджал,<br>&nbsp;&nbsp; Ворожа стріла не вразила...<br>&nbsp;&nbsp; Не відаєш ран ти у грізній броні,<br>&nbsp;&nbsp; Бо є охоронець у тебе в борні.<br>&nbsp;&nbsp; Твій кінь бойових не лякається діл,<br>&nbsp;&nbsp; Він, лановій волі покірний,<br>&nbsp;&nbsp; То смирний стоїть попід хмарами стріл,<br>&nbsp;&nbsp; То скаче, товариш твій вірний.<br>&nbsp;&nbsp; Його не лякає жорстока борня;<br>&nbsp;&nbsp; Але від свого ти загинеш коня».<br>&nbsp;&nbsp; Олег усміхнувся; одначе чоло<br>&nbsp;&nbsp; Прорізала дума журлива.<br>&nbsp;&nbsp; Він, спершись рукою на бранне сідло,<br>&nbsp;&nbsp; Злізає з коня мовчазливо.<br>&nbsp;&nbsp; І вірного друга князівська рука<br>&nbsp;&nbsp; Голубить і пестить, прощальна й легка.<br>&nbsp;&nbsp; «З тобою, мій друже, мій вірний слуга,<br>&nbsp;&nbsp; Пройшов я походи великі;<br>&nbsp;&nbsp; В стремено твоє вже не ступить нога,<br>&nbsp;&nbsp; Нам час розлучитись навіки.<br>&nbsp;&nbsp; Прощай, утішайся у лузі щодня!<br>&nbsp;&nbsp; Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня.<br>&nbsp;&nbsp; У луг одведіть, де трава запашна,<br>&nbsp;&nbsp; Попоною спину вкривайте,<br>&nbsp;&nbsp; Добірного другові дайте зерна,<br>&nbsp;&nbsp; Водою з джерел напувайте».<br>&nbsp;&nbsp; І отроки миттю з конем одійшли,<br>&nbsp;&nbsp; І князю нового коня підвели.<br>&nbsp;&nbsp; Гуляє з дружиною князь-войовник<br>&nbsp;&nbsp; На славній слов'янській могилі.<br>&nbsp;&nbsp; З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг<br>&nbsp;&nbsp; Сьогодні їх кучері білі...<br>&nbsp;&nbsp; Дружинники згадують юність свою,<br>&nbsp;&nbsp; Коли з ворогами рубались в бою.<br>&nbsp;&nbsp; «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский?<br>&nbsp;&nbsp; Промовив Олег своїм слугам,—<br>&nbsp;&nbsp; Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий<br>&nbsp;&nbsp; Розкішним він бігає лугом?»<br>&nbsp;&nbsp; І чує слова: на крутому горбі<br>&nbsp;&nbsp; Давно відпочинок знайшов він собі.<br>&nbsp;&nbsp; І голову буйну Олег похилив<br>&nbsp;&nbsp; І думає: «Що ж чарування?<br>&nbsp;&nbsp; Коли б не послухав брехливих я слів,<br>&nbsp;&nbsp; Відкинув дурне віщування,<br>&nbsp;&nbsp; Носив мене б кінь до останнього дня!»<br>&nbsp;&nbsp; І хоче він бачить останки коня.<br>&nbsp;&nbsp; Ось їде могутній Олег до ріки,<br>&nbsp;&nbsp; З ним гості його посивілі,<br>&nbsp;&nbsp; І бачить: коня благородні кістки<br>&nbsp;&nbsp; Лежать на дніпровому схилі;<br>&nbsp;&nbsp; Їх миє негода, їх порох вкрива,<br>&nbsp;&nbsp; Над ними шумує шовкова трава.<br>&nbsp;&nbsp; І тихо ступивши на череп німий,<br>&nbsp;&nbsp; Князь мовив: «Спи, друг одинокий!<br>&nbsp;&nbsp; Тебе пережив твій хазяїн старий,<br>&nbsp;&nbsp; І от як скінчу свої роки,—<br>&nbsp;&nbsp; Не ти на траву упадеш запашну<br>&nbsp;&nbsp; І кров'ю мою там омиєш труну!»<br>&nbsp;&nbsp; І мовив Олег тоді друзям своїм:<br>&nbsp;&nbsp; «Чи кістка страшна мені тлінна?»<br>&nbsp;&nbsp; Із жовтого черепа тихо між тим<br>&nbsp;&nbsp; Гадюка повзла домовинна;<br>&nbsp;&nbsp; Круг ніг його чорним кільцем обвилась,<br>&nbsp;&nbsp; І крикнув раптово ужалений князь.<br>&nbsp;&nbsp; Схиляються гості над тілом в журбі,<br>&nbsp;&nbsp; У келихах піняться вина;<br>&nbsp;&nbsp; Князь Ігор і Ольга сидять на горбі;<br>&nbsp;&nbsp; Хмільна бенкетує 9 дружина.<br>&nbsp;&nbsp; Дружинники згадують юність свою,<br>&nbsp;&nbsp; Коли з ворогами рубались в бою.  
-
 
+
-
 
+
-
 
+
-
 
+
-
 
+
-
 
+
-
 
+
-
 
+
-
 
+
-
<br>&nbsp;&nbsp; В цей час Пушкін жив в засланні на півдні, куди він був засланий за свої волелюбні вірші. Живучи на півдні, він побував в Києві, багатому пам'ятниками старовини. Там він відвідав гору Щекавицю, де, за переказами, поховані князь Олег і княгиня Ольга. Побачене розбудило поетичну уяву Пушкіна.
+
-
 
+
-
[[Image:z12-10.jpg]]<br><br>&nbsp;&nbsp; '''ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА''' <br><br>&nbsp;&nbsp; Збирається віщий Олег-войовник<br>&nbsp;&nbsp; З хазарами знов воювати:<br>&nbsp;&nbsp; За напад — мечам і пожарам прирік<br>&nbsp;&nbsp; Він ниви хазарські і хати.<br>&nbsp;&nbsp; Із військом своїм, в царгородській броні,<br>&nbsp;&nbsp; Князь їде полями на вірнім коні.<br>&nbsp;&nbsp; Із темного лісу старий чарівник<br>&nbsp;&nbsp; Виходить назустріч поволі,<br>&nbsp;&nbsp; Перунові тільки покірний старий,<br>&nbsp;&nbsp; Провісник він людської долі.<br>&nbsp;&nbsp; В мольбах, в ворожбі все життя він провів<br>&nbsp;&nbsp; І князь біля нього коня зупинив.<br>&nbsp;&nbsp; «Повідай, улюбленцю наших богів,<br>&nbsp;&nbsp; Чи скоро я землю покину?<br>&nbsp;&nbsp; Чи скоро, на радість моїх ворогів,<br>&nbsp;&nbsp; Мене покладуть в домовину?<br>&nbsp;&nbsp; Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —<br>&nbsp;&nbsp; Баского коня подарую тобі».<br>&nbsp;&nbsp; «Волхви не бояться міцних владарів,<br>&nbsp;&nbsp; Волхвам — за пророче їх слово —<br>&nbsp;&nbsp; Не треба багатих князівських дарів,—<br>&nbsp;&nbsp; Правдива і вільна їх мова.<br>&nbsp;&nbsp; Хоч роки майбутні таяться в імлі...<br>&nbsp;&nbsp; Та бачу я долю твою на чолі.<br>&nbsp;&nbsp; Послухай, що скаже тобі ворожбит:<br>&nbsp;&nbsp; Ти славний своїми боями,<br>&nbsp;&nbsp; І твій ворогами не здоланий щит<br>&nbsp;&nbsp; Царграда оздоблює брами;<br>&nbsp;&nbsp; І хвилі, і землю скорив ти в бою,<br>&nbsp;&nbsp; І недруги заздрять на долю твою.<br>&nbsp;&nbsp; І моря бурхливого зрадницький вал<br>&nbsp;&nbsp; Твої не пошкодив вітрила,<br>&nbsp;&nbsp; Тебе не поранив лукавий кинджал,<br>&nbsp;&nbsp; Ворожа стріла не вразила...<br>&nbsp;&nbsp; Не відаєш ран ти у грізній броні,<br>&nbsp;&nbsp; Бо є охоронець у тебе в борні.<br>&nbsp;&nbsp; Твій кінь бойових не лякається діл,<br>&nbsp;&nbsp; Він, лановій волі покірний,<br>&nbsp;&nbsp; То смирний стоїть попід хмарами стріл,<br>&nbsp;&nbsp; То скаче, товариш твій вірний.<br>&nbsp;&nbsp; Його не лякає жорстока борня;<br>&nbsp;&nbsp; Але від свого ти загинеш коня».<br>&nbsp;&nbsp; Олег усміхнувся; одначе чоло<br>&nbsp;&nbsp; Прорізала дума журлива.<br>&nbsp;&nbsp; Він, спершись рукою на бранне сідло,<br>&nbsp;&nbsp; Злізає з коня мовчазливо.<br>&nbsp;&nbsp; І вірного друга князівська рука<br>&nbsp;&nbsp; Голубить і пестить, прощальна й легка.<br>&nbsp;&nbsp; «З тобою, мій друже, мій вірний слуга,<br>&nbsp;&nbsp; Пройшов я походи великі;<br>&nbsp;&nbsp; В стремено твоє вже не ступить нога,<br>&nbsp;&nbsp; Нам час розлучитись навіки.<br>&nbsp;&nbsp; Прощай, утішайся у лузі щодня!<br>&nbsp;&nbsp; Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня.<br>&nbsp;&nbsp; У луг одведіть, де трава запашна,<br>&nbsp;&nbsp; Попоною спину вкривайте,<br>&nbsp;&nbsp; Добірного другові дайте зерна,<br>&nbsp;&nbsp; Водою з джерел напувайте».<br>&nbsp;&nbsp; І отроки миттю з конем одійшли,<br>&nbsp;&nbsp; І князю нового коня підвели.<br>&nbsp;&nbsp; Гуляє з дружиною князь-войовник<br>&nbsp;&nbsp; На славній слов'янській могилі.<br>&nbsp;&nbsp; З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг<br>&nbsp;&nbsp; Сьогодні їх кучері білі...<br>&nbsp;&nbsp; Дружинники згадують юність свою,<br>&nbsp;&nbsp; Коли з ворогами рубались в бою.<br>&nbsp;&nbsp; «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский?<br>&nbsp;&nbsp; Промовив Олег своїм слугам,—<br>&nbsp;&nbsp; Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий<br>&nbsp;&nbsp; Розкішним він бігає лугом?»<br>&nbsp;&nbsp; І чує слова: на крутому горбі<br>&nbsp;&nbsp; Давно відпочинок знайшов він собі.<br>&nbsp;&nbsp; І голову буйну Олег похилив<br>&nbsp;&nbsp; І думає: «Що ж чарування?<br>&nbsp;&nbsp; Коли б не послухав брехливих я слів,<br>&nbsp;&nbsp; Відкинув дурне віщування,<br>&nbsp;&nbsp; Носив мене б кінь до останнього дня!»<br>&nbsp;&nbsp; І хоче він бачить останки коня.<br>&nbsp;&nbsp; Ось їде могутній Олег до ріки,<br>&nbsp;&nbsp; З ним гості його посивілі,<br>&nbsp;&nbsp; І бачить: коня благородні кістки<br>&nbsp;&nbsp; Лежать на дніпровому схилі;<br>&nbsp;&nbsp; Їх миє негода, їх порох вкрива,<br>&nbsp;&nbsp; Над ними шумує шовкова трава.<br>&nbsp;&nbsp; І тихо ступивши на череп німий,<br>&nbsp;&nbsp; Князь мовив: «Спи, друг одинокий!<br>&nbsp;&nbsp; Тебе пережив твій хазяїн старий,<br>&nbsp;&nbsp; І от як скінчу свої роки,—<br>&nbsp;&nbsp; Не ти на траву упадеш запашну<br>&nbsp;&nbsp; І кров'ю мою там омиєш труну!»<br>&nbsp;&nbsp; І мовив Олег тоді друзям своїм:<br>&nbsp;&nbsp; «Чи кістка страшна мені тлінна?»<br>&nbsp;&nbsp; Із жовтого черепа тихо між тим<br>&nbsp;&nbsp; Гадюка повзла домовинна;<br>&nbsp;&nbsp; Круг ніг його чорним кільцем обвилась,<br>&nbsp;&nbsp; І крикнув раптово ужалений князь.<br>&nbsp;&nbsp; Схиляються гості над тілом в журбі,<br>&nbsp;&nbsp; У келихах піняться вина;<br>&nbsp;&nbsp; Князь Ігор і Ольга сидять на горбі;<br>&nbsp;&nbsp; Хмільна бенкетує 9 дружина.<br>&nbsp;&nbsp; Дружинники згадують юність свою,<br>&nbsp;&nbsp; Коли з ворогами рубались в бою.  
+
<br>  
<br>  

Версия 10:19, 10 февраля 2011

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 7 клас. Повні уроки>> Зарубіжна література: Виразне читання напамять «Пісні про віщого Олега». Повні уроки.


   Тема: Виразне читання напамять «Пісні про віщого Олега».

   Мета: виразно прочитати вірш «Пісня про віщого Олега».

   Тип уроку: навчально виховний.


   Z12-1.jpg     Z12-3.jpg

   О.С.Пушкін – один з найвеличніших поетів в історії Росії і всього світу. Він по гідності займає настільки високе місце в літературі. Не дивлячись на те, що він прожив не дуже довге життя, Олександр Сергійович зумів назавжди вкоріниться в класику світової літератури.
   Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега».

Z12-2.jpg      Z12-5.jpg
   «Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками.
   Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі.





   Після того, як на могилі насипали курган, на честь небіжчика здійснювалася тризна, тобто влаштовувався бенкет, на якому співалися пісні, що прославляли подвиги померлого, і відбувалися військові ігри.
   Наші предки вірили, що є люди, які вміють вгадувати долю, волю богів; таких людей вони називали волхвами або чаклунами, чарівниками (від «диво»). Вони вірили, що волхви володіють здатністю творити чудеса; можуть керувати силами природи, можуть, коли захочуть, перетворюватися на звірів, передбачати майбутнє.





   На початку X ст. невеликі слов'янські держави об'єдналися під владою князя Олега. Центром Русі став Київ, виникла Київська держава.
   Олег був сильний, могутній князь. Він не раз відбивав набіги нападаючих на Русь кочівників – хозарів і здійснював звитяжні походи на сусідні країни. Літопис розповідає про те, як Олег зробив похід на Візантію, захопив столицю Візантійської імперії Константинополя (росіяни називали його цар-град - сучасний Стамбул) і, пішовши звідти, на знак перемоги прибив на воротях міста свій щит.
   За військові успіхи народ називав Олега «віщим», тобто чародієм, мудрецем.

Z12-9.jpg     Z12-12.jpg
   Легенда про смерть київського князя Олега збереглася в літописі. Вона і покладена Пушкіним в основу «Пісні про віщого Олега». Легенда була відома Пушкіну з юності, вона приваблювала юного поета своєю поетичністю. Що ж спонукало Пушкіна звернутися до сивої старовини?






   В цей час Пушкін жив в засланні на півдні, куди він був засланий за свої волелюбні вірші. Живучи на півдні, він побував в Києві, багатому пам'ятниками старовини. Там він відвідав гору Щекавицю, де, за переказами, поховані князь Олег і княгиня Ольга. Побачене розбудило поетичну уяву Пушкіна.

Z12-10.jpg

   ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА

   Збирається віщий Олег-войовник
   З хазарами знов воювати:
   За напад — мечам і пожарам прирік
   Він ниви хазарські і хати.
   Із військом своїм, в царгородській броні,
   Князь їде полями на вірнім коні.
   Із темного лісу старий чарівник
   Виходить назустріч поволі,
   Перунові тільки покірний старий,
   Провісник він людської долі.
   В мольбах, в ворожбі все життя він провів
   І князь біля нього коня зупинив.
   «Повідай, улюбленцю наших богів,
   Чи скоро я землю покину?
   Чи скоро, на радість моїх ворогів,
   Мене покладуть в домовину?
   Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —
   Баского коня подарую тобі».
   «Волхви не бояться міцних владарів,
   Волхвам — за пророче їх слово —
   Не треба багатих князівських дарів,—
   Правдива і вільна їх мова.
   Хоч роки майбутні таяться в імлі...
   Та бачу я долю твою на чолі.
   Послухай, що скаже тобі ворожбит:
   Ти славний своїми боями,
   І твій ворогами не здоланий щит
   Царграда оздоблює брами;
   І хвилі, і землю скорив ти в бою,
   І недруги заздрять на долю твою.
   І моря бурхливого зрадницький вал
   Твої не пошкодив вітрила,
   Тебе не поранив лукавий кинджал,
   Ворожа стріла не вразила...
   Не відаєш ран ти у грізній броні,
   Бо є охоронець у тебе в борні.
   Твій кінь бойових не лякається діл,
   Він, лановій волі покірний,
   То смирний стоїть попід хмарами стріл,
   То скаче, товариш твій вірний.
   Його не лякає жорстока борня;
   Але від свого ти загинеш коня».
   Олег усміхнувся; одначе чоло
   Прорізала дума журлива.
   Він, спершись рукою на бранне сідло,
   Злізає з коня мовчазливо.
   І вірного друга князівська рука
   Голубить і пестить, прощальна й легка.
   «З тобою, мій друже, мій вірний слуга,
   Пройшов я походи великі;
   В стремено твоє вже не ступить нога,
   Нам час розлучитись навіки.
   Прощай, утішайся у лузі щодня!
   Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня.
   У луг одведіть, де трава запашна,
   Попоною спину вкривайте,
   Добірного другові дайте зерна,
   Водою з джерел напувайте».
   І отроки миттю з конем одійшли,
   І князю нового коня підвели.
   Гуляє з дружиною князь-войовник
   На славній слов'янській могилі.
   З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг
   Сьогодні їх кучері білі...
   Дружинники згадують юність свою,
   Коли з ворогами рубались в бою.
   «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский?
   Промовив Олег своїм слугам,—
   Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий
   Розкішним він бігає лугом?»
   І чує слова: на крутому горбі
   Давно відпочинок знайшов він собі.
   І голову буйну Олег похилив
   І думає: «Що ж чарування?
   Коли б не послухав брехливих я слів,
   Відкинув дурне віщування,
   Носив мене б кінь до останнього дня!»
   І хоче він бачить останки коня.
   Ось їде могутній Олег до ріки,
   З ним гості його посивілі,
   І бачить: коня благородні кістки
   Лежать на дніпровому схилі;
   Їх миє негода, їх порох вкрива,
   Над ними шумує шовкова трава.
   І тихо ступивши на череп німий,
   Князь мовив: «Спи, друг одинокий!
   Тебе пережив твій хазяїн старий,
   І от як скінчу свої роки,—
   Не ти на траву упадеш запашну
   І кров'ю мою там омиєш труну!»
   І мовив Олег тоді друзям своїм:
   «Чи кістка страшна мені тлінна?»
   Із жовтого черепа тихо між тим
   Гадюка повзла домовинна;
   Круг ніг його чорним кільцем обвилась,
   І крикнув раптово ужалений князь.
   Схиляються гості над тілом в журбі,
   У келихах піняться вина;
   Князь Ігор і Ольга сидять на горбі;
   Хмільна бенкетує 9 дружина.
   Дружинники згадують юність свою,
   Коли з ворогами рубались в бою.


   Запитання:
   1. Де народився і провів дитинство Пушкін? Чому?
   2. Що стало причиною дуелі Пушкіна з Дантесом?
   3. Ким був Олег з «Пісні про віщого Олега»?
   4. Чому Олега називали «віщим»?
   5. Як в часи Олега ховали загиблих воїнів?


   Домашнє завдання:
   Виразно прочитайте вірш. Поясніть, як ви його розумієте.


   Список використаних джерел:
   1. Урок на тему: Олександр Сергійович Пушкін – видатний російський поет, Панченко В.В., учитель зарубіжної літератури, сш №15, м.Львів.
   2. Урок на тему: Творче життя Олександра Пушкіна, Станішевський І.В., учитель української та зарубіжної літератури, сш №8, м.Львів.
   3. http://wikipedia.org
   4. http://www.ukrlit.vn.ua


   Відредаговано і надіслано Запорожець Н.В.


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.

Предмети > Зарубіжна література > Зарубіжна література 7 клас