|
|
Строка 13: |
Строка 13: |
| <br> | | <br> |
| | | |
- | [[Image:z12-1.jpg]][[Image:z12-3.jpg]] | + | [[Image:Z12-1.jpg|244x268px]] [[Image:Z12-3.jpg|220x265px]] |
| | | |
- | О.С.Пушкін – один з найвеличніших поетів в історії Росії і всього світу. Він по гідності займає настільки високе місце в літературі. Не дивлячись на те, що він прожив не дуже довге життя, Олександр Сергійович зумів назавжди вкоріниться в класику світової літератури.<br> Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега». | + | О.С.Пушкін – один з найвеличніших поетів в історії Росії і всього світу. Він по гідності займає настільки високе місце в літературі. Не дивлячись на те, що він прожив не дуже довге життя, Олександр Сергійович зумів назавжди вкоріниться в класику світової літератури.<br> Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега». |
| | | |
- | [[Image:z12-2.jpg]][[Image:z12-5.jpg]]<br> «Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками.<br> Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі. | + | [[Image:Z12-2.jpg]] [[Image:Z12-5.jpg|300x400px]] <br> «Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками.<br> Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі. |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
| + | <br> Після того, як на могилі насипали курган, на честь небіжчика здійснювалася тризна, тобто влаштовувався бенкет, на якому співалися пісні, що прославляли подвиги померлого, і відбувалися військові ігри.<br> Наші предки вірили, що є люди, які вміють вгадувати долю, волю богів; таких людей вони називали волхвами або чаклунами, чарівниками (від «диво»). Вони вірили, що волхви володіють здатністю творити чудеса; можуть керувати силами природи, можуть, коли захочуть, перетворюватися на звірів, передбачати майбутнє. |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
- | <br> Після того, як на могилі насипали курган, на честь небіжчика здійснювалася тризна, тобто влаштовувався бенкет, на якому співалися пісні, що прославляли подвиги померлого, і відбувалися військові ігри.<br> Наші предки вірили, що є люди, які вміють вгадувати долю, волю богів; таких людей вони називали волхвами або чаклунами, чарівниками (від «диво»). Вони вірили, що волхви володіють здатністю творити чудеса; можуть керувати силами природи, можуть, коли захочуть, перетворюватися на звірів, передбачати майбутнє. | + | <br> |
| | | |
| + | <br> На початку X ст. невеликі слов'янські держави об'єдналися під владою князя Олега. Центром Русі став Київ, виникла Київська держава.<br> Олег був сильний, могутній князь. Він не раз відбивав набіги нападаючих на Русь кочівників – хозарів і здійснював звитяжні походи на сусідні країни. Літопис розповідає про те, як Олег зробив похід на Візантію, захопив столицю Візантійської імперії Константинополя (росіяни називали його цар-град - сучасний Стамбул) і, пішовши звідти, на знак перемоги прибив на воротях міста свій щит.<br> За військові успіхи народ називав Олега «віщим», тобто чародієм, мудрецем. |
| | | |
| + | [[Image:Z12-9.jpg|194x264px]] [[Image:Z12-12.jpg|264x264px]]<br> Легенда про смерть київського князя Олега збереглася в літописі. Вона і покладена Пушкіним в основу «Пісні про віщого Олега». Легенда була відома Пушкіну з юності, вона приваблювала юного поета своєю поетичністю. Що ж спонукало Пушкіна звернутися до сивої старовини? |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
| + | <br> |
| | | |
- | <br> На початку X ст. невеликі слов'янські держави об'єдналися під владою князя Олега. Центром Русі став Київ, виникла Київська держава.<br> Олег був сильний, могутній князь. Він не раз відбивав набіги нападаючих на Русь кочівників – хозарів і здійснював звитяжні походи на сусідні країни. Літопис розповідає про те, як Олег зробив похід на Візантію, захопив столицю Візантійської імперії Константинополя (росіяни називали його цар-град - сучасний Стамбул) і, пішовши звідти, на знак перемоги прибив на воротях міста свій щит.<br> За військові успіхи народ називав Олега «віщим», тобто чародієм, мудрецем. | + | <br> В цей час Пушкін жив в засланні на півдні, куди він був засланий за свої волелюбні вірші. Живучи на півдні, він побував в Києві, багатому пам'ятниками старовини. Там він відвідав гору Щекавицю, де, за переказами, поховані князь Олег і княгиня Ольга. Побачене розбудило поетичну уяву Пушкіна. |
| | | |
- | [[Image:z12-9.jpg]][[Image:z12-12.jpg]]<br> Легенда про смерть київського князя Олега збереглася в літописі. Вона і покладена Пушкіним в основу «Пісні про віщого Олега». Легенда була відома Пушкіну з юності, вона приваблювала юного поета своєю поетичністю. Що ж спонукало Пушкіна звернутися до сивої старовини? | + | [[Image:Z12-10.jpg|261x383px]]<br><br> '''ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА''' <br><br> Збирається віщий Олег-войовник<br> З хазарами знов воювати:<br> За напад — мечам і пожарам прирік<br> Він ниви хазарські і хати.<br> Із військом своїм, в царгородській броні,<br> Князь їде полями на вірнім коні.<br> Із темного лісу старий чарівник<br> Виходить назустріч поволі,<br> Перунові тільки покірний старий,<br> Провісник він людської долі.<br> В мольбах, в ворожбі все життя він провів<br> І князь біля нього коня зупинив.<br> «Повідай, улюбленцю наших богів,<br> Чи скоро я землю покину?<br> Чи скоро, на радість моїх ворогів,<br> Мене покладуть в домовину?<br> Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —<br> Баского коня подарую тобі».<br> «Волхви не бояться міцних владарів,<br> Волхвам — за пророче їх слово —<br> Не треба багатих князівських дарів,—<br> Правдива і вільна їх мова.<br> Хоч роки майбутні таяться в імлі...<br> Та бачу я долю твою на чолі.<br> Послухай, що скаже тобі ворожбит:<br> Ти славний своїми боями,<br> І твій ворогами не здоланий щит<br> Царграда оздоблює брами;<br> І хвилі, і землю скорив ти в бою,<br> І недруги заздрять на долю твою.<br> І моря бурхливого зрадницький вал<br> Твої не пошкодив вітрила,<br> Тебе не поранив лукавий кинджал,<br> Ворожа стріла не вразила...<br> Не відаєш ран ти у грізній броні,<br> Бо є охоронець у тебе в борні.<br> Твій кінь бойових не лякається діл,<br> Він, лановій волі покірний,<br> То смирний стоїть попід хмарами стріл,<br> То скаче, товариш твій вірний.<br> Його не лякає жорстока борня;<br> Але від свого ти загинеш коня».<br> Олег усміхнувся; одначе чоло<br> Прорізала дума журлива.<br> Він, спершись рукою на бранне сідло,<br> Злізає з коня мовчазливо.<br> І вірного друга князівська рука<br> Голубить і пестить, прощальна й легка.<br> «З тобою, мій друже, мій вірний слуга,<br> Пройшов я походи великі;<br> В стремено твоє вже не ступить нога,<br> Нам час розлучитись навіки.<br> Прощай, утішайся у лузі щодня!<br> Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня.<br> У луг одведіть, де трава запашна,<br> Попоною спину вкривайте,<br> Добірного другові дайте зерна,<br> Водою з джерел напувайте».<br> І отроки миттю з конем одійшли,<br> І князю нового коня підвели.<br> Гуляє з дружиною князь-войовник<br> На славній слов'янській могилі.<br> З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг<br> Сьогодні їх кучері білі...<br> Дружинники згадують юність свою,<br> Коли з ворогами рубались в бою.<br> «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский?<br> Промовив Олег своїм слугам,—<br> Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий<br> Розкішним він бігає лугом?»<br> І чує слова: на крутому горбі<br> Давно відпочинок знайшов він собі.<br> І голову буйну Олег похилив<br> І думає: «Що ж чарування?<br> Коли б не послухав брехливих я слів,<br> Відкинув дурне віщування,<br> Носив мене б кінь до останнього дня!»<br> І хоче він бачить останки коня.<br> Ось їде могутній Олег до ріки,<br> З ним гості його посивілі,<br> І бачить: коня благородні кістки<br> Лежать на дніпровому схилі;<br> Їх миє негода, їх порох вкрива,<br> Над ними шумує шовкова трава.<br> І тихо ступивши на череп німий,<br> Князь мовив: «Спи, друг одинокий!<br> Тебе пережив твій хазяїн старий,<br> І от як скінчу свої роки,—<br> Не ти на траву упадеш запашну<br> І кров'ю мою там омиєш труну!»<br> І мовив Олег тоді друзям своїм:<br> «Чи кістка страшна мені тлінна?»<br> Із жовтого черепа тихо між тим<br> Гадюка повзла домовинна;<br> Круг ніг його чорним кільцем обвилась,<br> І крикнув раптово ужалений князь.<br> Схиляються гості над тілом в журбі,<br> У келихах піняться вина;<br> Князь Ігор і Ольга сидять на горбі;<br> Хмільна бенкетує 9 дружина.<br> Дружинники згадують юність свою,<br> Коли з ворогами рубались в бою. |
- | | + | |
- | | + | |
- | | + | |
- | | + | |
- | | + | |
- | | + | |
- | | + | |
- | | + | |
- | | + | |
- | <br> В цей час Пушкін жив в засланні на півдні, куди він був засланий за свої волелюбні вірші. Живучи на півдні, він побував в Києві, багатому пам'ятниками старовини. Там він відвідав гору Щекавицю, де, за переказами, поховані князь Олег і княгиня Ольга. Побачене розбудило поетичну уяву Пушкіна.
| + | |
- | | + | |
- | [[Image:z12-10.jpg]]<br><br> '''ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА''' <br><br> Збирається віщий Олег-войовник<br> З хазарами знов воювати:<br> За напад — мечам і пожарам прирік<br> Він ниви хазарські і хати.<br> Із військом своїм, в царгородській броні,<br> Князь їде полями на вірнім коні.<br> Із темного лісу старий чарівник<br> Виходить назустріч поволі,<br> Перунові тільки покірний старий,<br> Провісник він людської долі.<br> В мольбах, в ворожбі все життя він провів<br> І князь біля нього коня зупинив.<br> «Повідай, улюбленцю наших богів,<br> Чи скоро я землю покину?<br> Чи скоро, на радість моїх ворогів,<br> Мене покладуть в домовину?<br> Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —<br> Баского коня подарую тобі».<br> «Волхви не бояться міцних владарів,<br> Волхвам — за пророче їх слово —<br> Не треба багатих князівських дарів,—<br> Правдива і вільна їх мова.<br> Хоч роки майбутні таяться в імлі...<br> Та бачу я долю твою на чолі.<br> Послухай, що скаже тобі ворожбит:<br> Ти славний своїми боями,<br> І твій ворогами не здоланий щит<br> Царграда оздоблює брами;<br> І хвилі, і землю скорив ти в бою,<br> І недруги заздрять на долю твою.<br> І моря бурхливого зрадницький вал<br> Твої не пошкодив вітрила,<br> Тебе не поранив лукавий кинджал,<br> Ворожа стріла не вразила...<br> Не відаєш ран ти у грізній броні,<br> Бо є охоронець у тебе в борні.<br> Твій кінь бойових не лякається діл,<br> Він, лановій волі покірний,<br> То смирний стоїть попід хмарами стріл,<br> То скаче, товариш твій вірний.<br> Його не лякає жорстока борня;<br> Але від свого ти загинеш коня».<br> Олег усміхнувся; одначе чоло<br> Прорізала дума журлива.<br> Він, спершись рукою на бранне сідло,<br> Злізає з коня мовчазливо.<br> І вірного друга князівська рука<br> Голубить і пестить, прощальна й легка.<br> «З тобою, мій друже, мій вірний слуга,<br> Пройшов я походи великі;<br> В стремено твоє вже не ступить нога,<br> Нам час розлучитись навіки.<br> Прощай, утішайся у лузі щодня!<br> Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня.<br> У луг одведіть, де трава запашна,<br> Попоною спину вкривайте,<br> Добірного другові дайте зерна,<br> Водою з джерел напувайте».<br> І отроки миттю з конем одійшли,<br> І князю нового коня підвели.<br> Гуляє з дружиною князь-войовник<br> На славній слов'янській могилі.<br> З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг<br> Сьогодні їх кучері білі...<br> Дружинники згадують юність свою,<br> Коли з ворогами рубались в бою.<br> «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский?<br> Промовив Олег своїм слугам,—<br> Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий<br> Розкішним він бігає лугом?»<br> І чує слова: на крутому горбі<br> Давно відпочинок знайшов він собі.<br> І голову буйну Олег похилив<br> І думає: «Що ж чарування?<br> Коли б не послухав брехливих я слів,<br> Відкинув дурне віщування,<br> Носив мене б кінь до останнього дня!»<br> І хоче він бачить останки коня.<br> Ось їде могутній Олег до ріки,<br> З ним гості його посивілі,<br> І бачить: коня благородні кістки<br> Лежать на дніпровому схилі;<br> Їх миє негода, їх порох вкрива,<br> Над ними шумує шовкова трава.<br> І тихо ступивши на череп німий,<br> Князь мовив: «Спи, друг одинокий!<br> Тебе пережив твій хазяїн старий,<br> І от як скінчу свої роки,—<br> Не ти на траву упадеш запашну<br> І кров'ю мою там омиєш труну!»<br> І мовив Олег тоді друзям своїм:<br> «Чи кістка страшна мені тлінна?»<br> Із жовтого черепа тихо між тим<br> Гадюка повзла домовинна;<br> Круг ніг його чорним кільцем обвилась,<br> І крикнув раптово ужалений князь.<br> Схиляються гості над тілом в журбі,<br> У келихах піняться вина;<br> Князь Ігор і Ольга сидять на горбі;<br> Хмільна бенкетує 9 дружина.<br> Дружинники згадують юність свою,<br> Коли з ворогами рубались в бою.
| + | |
| | | |
| <br> | | <br> |
Версия 10:19, 10 февраля 2011
Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 7 клас. Повні уроки>> Зарубіжна література: Виразне читання напамять «Пісні про віщого Олега». Повні уроки.
Тема: Виразне читання напамять «Пісні про віщого Олега».
Мета: виразно прочитати вірш «Пісня про віщого Олега».
Тип уроку: навчально виховний.
О.С.Пушкін – один з найвеличніших поетів в історії Росії і всього світу. Він по гідності займає настільки високе місце в літературі. Не дивлячись на те, що він прожив не дуже довге життя, Олександр Сергійович зумів назавжди вкоріниться в класику світової літератури. Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега».
«Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками. Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі.
Після того, як на могилі насипали курган, на честь небіжчика здійснювалася тризна, тобто влаштовувався бенкет, на якому співалися пісні, що прославляли подвиги померлого, і відбувалися військові ігри. Наші предки вірили, що є люди, які вміють вгадувати долю, волю богів; таких людей вони називали волхвами або чаклунами, чарівниками (від «диво»). Вони вірили, що волхви володіють здатністю творити чудеса; можуть керувати силами природи, можуть, коли захочуть, перетворюватися на звірів, передбачати майбутнє.
На початку X ст. невеликі слов'янські держави об'єдналися під владою князя Олега. Центром Русі став Київ, виникла Київська держава. Олег був сильний, могутній князь. Він не раз відбивав набіги нападаючих на Русь кочівників – хозарів і здійснював звитяжні походи на сусідні країни. Літопис розповідає про те, як Олег зробив похід на Візантію, захопив столицю Візантійської імперії Константинополя (росіяни називали його цар-град - сучасний Стамбул) і, пішовши звідти, на знак перемоги прибив на воротях міста свій щит. За військові успіхи народ називав Олега «віщим», тобто чародієм, мудрецем.
![Z12-12.jpg](/images/9/97/Z12-12.jpg) Легенда про смерть київського князя Олега збереглася в літописі. Вона і покладена Пушкіним в основу «Пісні про віщого Олега». Легенда була відома Пушкіну з юності, вона приваблювала юного поета своєю поетичністю. Що ж спонукало Пушкіна звернутися до сивої старовини?
В цей час Пушкін жив в засланні на півдні, куди він був засланий за свої волелюбні вірші. Живучи на півдні, він побував в Києві, багатому пам'ятниками старовини. Там він відвідав гору Щекавицю, де, за переказами, поховані князь Олег і княгиня Ольга. Побачене розбудило поетичну уяву Пушкіна.
![Z12-10.jpg](/images/8/86/Z12-10.jpg)
ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА
Збирається віщий Олег-войовник З хазарами знов воювати: За напад — мечам і пожарам прирік Він ниви хазарські і хати. Із військом своїм, в царгородській броні, Князь їде полями на вірнім коні. Із темного лісу старий чарівник Виходить назустріч поволі, Перунові тільки покірний старий, Провісник він людської долі. В мольбах, в ворожбі все життя він провів І князь біля нього коня зупинив. «Повідай, улюбленцю наших богів, Чи скоро я землю покину? Чи скоро, на радість моїх ворогів, Мене покладуть в домовину? Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі — Баского коня подарую тобі». «Волхви не бояться міцних владарів, Волхвам — за пророче їх слово — Не треба багатих князівських дарів,— Правдива і вільна їх мова. Хоч роки майбутні таяться в імлі... Та бачу я долю твою на чолі. Послухай, що скаже тобі ворожбит: Ти славний своїми боями, І твій ворогами не здоланий щит Царграда оздоблює брами; І хвилі, і землю скорив ти в бою, І недруги заздрять на долю твою. І моря бурхливого зрадницький вал Твої не пошкодив вітрила, Тебе не поранив лукавий кинджал, Ворожа стріла не вразила... Не відаєш ран ти у грізній броні, Бо є охоронець у тебе в борні. Твій кінь бойових не лякається діл, Він, лановій волі покірний, То смирний стоїть попід хмарами стріл, То скаче, товариш твій вірний. Його не лякає жорстока борня; Але від свого ти загинеш коня». Олег усміхнувся; одначе чоло Прорізала дума журлива. Він, спершись рукою на бранне сідло, Злізає з коня мовчазливо. І вірного друга князівська рука Голубить і пестить, прощальна й легка. «З тобою, мій друже, мій вірний слуга, Пройшов я походи великі; В стремено твоє вже не ступить нога, Нам час розлучитись навіки. Прощай, утішайся у лузі щодня! Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня. У луг одведіть, де трава запашна, Попоною спину вкривайте, Добірного другові дайте зерна, Водою з джерел напувайте». І отроки миттю з конем одійшли, І князю нового коня підвели. Гуляє з дружиною князь-войовник На славній слов'янській могилі. З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг Сьогодні їх кучері білі... Дружинники згадують юність свою, Коли з ворогами рубались в бою. «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский? Промовив Олег своїм слугам,— Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий Розкішним він бігає лугом?» І чує слова: на крутому горбі Давно відпочинок знайшов він собі. І голову буйну Олег похилив І думає: «Що ж чарування? Коли б не послухав брехливих я слів, Відкинув дурне віщування, Носив мене б кінь до останнього дня!» І хоче він бачить останки коня. Ось їде могутній Олег до ріки, З ним гості його посивілі, І бачить: коня благородні кістки Лежать на дніпровому схилі; Їх миє негода, їх порох вкрива, Над ними шумує шовкова трава. І тихо ступивши на череп німий, Князь мовив: «Спи, друг одинокий! Тебе пережив твій хазяїн старий, І от як скінчу свої роки,— Не ти на траву упадеш запашну І кров'ю мою там омиєш труну!» І мовив Олег тоді друзям своїм: «Чи кістка страшна мені тлінна?» Із жовтого черепа тихо між тим Гадюка повзла домовинна; Круг ніг його чорним кільцем обвилась, І крикнув раптово ужалений князь. Схиляються гості над тілом в журбі, У келихах піняться вина; Князь Ігор і Ольга сидять на горбі; Хмільна бенкетує 9 дружина. Дружинники згадують юність свою, Коли з ворогами рубались в бою.
Запитання: 1. Де народився і провів дитинство Пушкін? Чому? 2. Що стало причиною дуелі Пушкіна з Дантесом? 3. Ким був Олег з «Пісні про віщого Олега»? 4. Чому Олега називали «віщим»? 5. Як в часи Олега ховали загиблих воїнів?
Домашнє завдання: Виразно прочитайте вірш. Поясніть, як ви його розумієте.
Список використаних джерел: 1. Урок на тему: Олександр Сергійович Пушкін – видатний російський поет, Панченко В.В., учитель зарубіжної літератури, сш №15, м.Львів. 2. Урок на тему: Творче життя Олександра Пушкіна, Станішевський І.В., учитель української та зарубіжної літератури, сш №8, м.Львів. 3. http://wikipedia.org 4. http://www.ukrlit.vn.ua
Відредаговано і надіслано Запорожець Н.В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
Предмети > Зарубіжна література > Зарубіжна література 7 клас
|