Версия 11:22, 24 марта 2011

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Всесвітня історія 11 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Країни Південно-Східної Азії (1945-2000рр.).Повні уроки

Тема

           Країни Південно-Східної Азії

Мета:

  Описати стан економіки країн, внутрішню і зовнішню політику, 

                  міжнародні відносини і конфлікти.

Задача уроку

                 Сформувати в учнів поняття про світову політику відносно країн регіону, міжусобиці та конфлікти.

Структура уроку

1. Викладка нового матеріалу

2. Підсумки

3. Домашнє завдання

4. Теми для обговорення у групі

5. Основні дати та терміни

Хід уроку

1. Опитування домашнього завдання

2. Вивчення нового матеріалу. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія, робота, по групам

4. Домашнє завдання 

1. Національно-визвольний рух у країнах регіону (Індонезія, Індокитай, Малайя). Поява нових держав

           На Потсдамській конференції (1945 р.) було прийнято рішення про поділ регіону на окупаційні зони між Англією, США та Китаєм з метою забезпечення роззброєння японських військ. Скориставшись поразкою Японії і відсутністю колоніальних військ, лідери національно-визвольної боротьби Індонезії та В`єтнаму проголосили незалежність своїх країн.

            Події у В`єтнамі розгорталися наступним чином. Так, 2 вересня 1945 р. було проголошено Демократичну Республіку В’єтнам, президентом і прем’єр-міністром якої став Хо Ші Мін. У вересні 1945 р. на півдні В’єтнаму висадились французькі війська. Франція взяла курс на відновлення своєї колоніальної влади спочатку на півдні, а потім – в масштабах всієї країни.

            Проголосивши утворення Демократичної Республіки В’єтнам, уряд Хо Ші Міна провів низку реформ:

– відмінялись колишні податки;

– скорочувалась орендна плата на 25%, а земельний податок на 25%;

– конфісковувалася земельна власність французьких колонізаторів і розподілялась між селянами;

– встановлювався восьмигодинний робочий день;

– почався процес ліквідації неписьменності.

            1946 р. відбулися загальні вибори в Національні збори. На виборах впевнено переміг В’єтмінь – національний фронт, створений з ініціативи Компартії Індокитаю. 9 листопада 1946 р. була прийнята Конституція ДРВ.

            У березні 1946 р. Франція і ДРВ підписали попередню домовленість, за якою Франція визнавала ДРВ складовою частиною Індокитайської Федерації.  Проте згодом Франція всупереч угоді проголосила утворення в Південному В’єтнамі Республіки Кохінхіна і на півночі В’єтнаму двох автономних держав.   До проведення загальних виборів (липень 1956 р.) країна ділилась на дві зони по 17 паралелі. Французькі війська виводились з півночі ДРВ і припиняли бойові дії. Здобувши перемогу ДРВ пішла по соціалістичному шляху розвиту з усіма притаманними йому ознаками: індустріалізація, колективізація, культурна революція. Проте перед країною стояло ще одне важливе завдання: об`єднання Півдня і Півночі. Але до єдності В`єтнаму довелося пройти через криваву війну (1960-1975 рр.), яка стала складовою «холодної війни» між СРСР і США.

            Складний шлях до незалежності довелось пройти Індонезії. 17 серпня 1945 р. була проголошена декларація незалежності, в якій були викладені наступні основні принципи: рівність всіх релігій і свобода віросповідань; єдність держави; демократія на основі консультацій і представництва; соціальна справедливість.

            29 серпня у країні був створений Центральний Національний Комітет (тимчасовий парламент), в який увійшли всі політичні сили країни, які боролись за визволення.

            Восени 1945 р. під приводом роззброєння японських військ висадились на островах Ява і Суматра англійські, а згодом їх змінили голландські війська. Це призвело до збройних сутичок між голландською і індонезійською арміями, які переросли у справжню війну. Індонезійська армія зазнала поразки. 17 січня 1948 р. Голландія нав'язала Індонезії Ренвільську угоду, за якою обмежувався її суверенітет.

            Перші роки незалежності пройшли у пошуку шляхів розвитку. Спроба утвердити парламентську демократію у країні не вдалась і у 1957 р. Сукарно вводить у країні воєнний стан і проголошує новий державний курс – "демократія що спрямовується". Індонезія стає унітарною державою. Фактично вся повнота влади опинилась у руках Сукарно. Націоналізація стала причиною бюрократизації державного апарату і до хаосу у виробництві (використовувалось 30 – 40% потужностей підприємств). Стрімко падав життєвий рівень населення. Все це відбувалося на тлі непомірного збагачення верхівки на чолі з «батьком нації».

            Інакше події розгорталися в Малайзії, де англійці намагалися повернути свою владу. З цією метою вони докорінно змінили систему управління, об`єднавши колишні підвладні князівства в єдиний Малайський союз, влада місцевих султанів скасовано, а індонезійці були позбавлені привілеїв. Така ситуація викликала опір з боку малайської громади. Одночасно розгорнулась партизанська боротьба лівих партій, що складалися переважно з китайців.

            Тривалий час у Малайзії залишалось нестабільне політичне становище, велась партизанська війна прихильниками ідей Мао. Але зрештою становище вдалось стабілізувати. Залучивши японський  досвід у країні були проведені реформи,які забезпечили поступове економічне    піднесення.  У  країні розвивається добувна, електротехнічна та інші галузі виробництва.

 2. Війна у В`єтнамі

            «Війна у В`єтнамі» – це умовна назва цілої низки конфліктів, які тривали в країнах Індокитаю у 40-70-ті роки ХХ ст. Ключовим конфліктом була агресія США проти В`єтнаму. Конфлікт в Індокитаї став одним з ключових у «холодній війні». Поразка США у цьому регіоні стала найбільшим успіхом СРСР в «холодній війні».

             Поразка Франції у колоніальній війні підштовхнула США до активнішого проникнення на південь В’єтнаму. Такі дії США були продиктовані страхом поширення комунізму в Південно-Східній Азії. США поспішно створюють тут блок СЕАТО у складі США, Англії, Франції, Австралії, Нової Зеландії, Таїланду, Філіппін, Пакистану.

            У 1956 р. у Південному В’єтнамі були проведені вибори у Національні збори і прийнято Конституцію, одна із статей якої закріплювала антикомунізм як державну політику. США, Англія, Франція визнали цю державу і надали їй економічну і воєнну допомогу. У В’єтнам було направлено 3 тис. американських радників. США з 1955 р. по 1961 р. виділили 2 млрд. 118 млн. доларів і, крім того, на військові потреби 571,3 млн. доларів. У 1960 р. відбувся конгрес патріотичних сил, на якому був створений Національний фронт визволення Південного В’єтнаму (НФВПВ). Організаційне оформлення фронту було завершено 1962 р. Він об’єднав 20 політичних партій і організацій різного політичного спрямування – комуністів, соціалістів, радикалів. Спираючись на підтримку ДРВ, він розгорнув активні бойові дії проти сайгонівського режиму. Урядові війська терпіли поразку.

            Щоб врятувати своїх ставлеників, США втягуються у в’єтнамську війну. З приходом до влади у США президента Кеннеді з’явились доктрини "гнучкого реагування" і "стратегії проти повстанської боротьби". У Вашингтоні вважали, що в Південному В’єтнамі проходить фронт боротьби з комунізмом і перемога партизанського руху може призвести до того, що "Тихий океан стане морем червоних" і США доведеться зайнятися обороною на своєму узбережжі.

            Поступово чисельність американських військ зросла до 550 тис. З 1968 р. війна у В’єтнамі все менш нагадувала партизанську, і все більше нагадувала битву двох регулярних армій. Однак народ цієї країни практично всю свою історію боровся не тільки за можливість вижити, але і за право мати свою державу, воюючи за це з іноземними загарбниками, виявляючи при цьому чудеса героїзму і блискучу організованість. Комуністи лише вміло використали ці обставини, і війна, в якій іноземці вбивали в’єтнамців, стала для більшості місцевих жителів черговою війною за незалежність країни. Для США ця війна, що загрожувала перейти в тотальну з усім в’єтнамським народом, була безперспективною.

Нова ескалація війни викликала бурю протесту у США і в серпні 1972 р. сенат США прийняв рішення про виведення всіх американських військ із В’єтнаму. 27 січня 1973 р. США підписали Паризьку угоду про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі.

             Війна у В’єтнамі стала найбільш кривавою серед локальних війн ХХ ст. Всього у війні загинуло і було поранено близько 5 млн. в’єтнамців, США втратили 58 тис. осіб, 304 тис. стали інвалідами і 2500 американців потрапили у полон.  Наприкінці 80-х років В’єтнам вивів війська з Камбоджі і Лаосу, нормалізував відносини з Китаєм. З 1986 р. В’єтнам вирішив наслідувати приклад Китаю і провів ринкові реформи при збереженні монополії компартії на владу.

            Нині перед В’єтнамом стоїть ряд проблем: необхідність структурної перебудови економіки (пріоритетний розвиток легкої та харчової промисловості); переведення економіки на ринкові рейки; розв’язання проблеми зайнятості населення; скорочення армії; розв’язання продовольчої проблеми.

3. Червоні кхмери. Їх модель комунізму

            Після другої світової війни Камбоджа отримала обмежений суверенітет у складі Французького Союзу, а у 1947 р. була проголошена конституційною монархією. (25 квітня 1941 р. Радою корони був затверджений королем Нородом Сіанук).

            У 40-х роках в Камбоджі розгортався національно-визвольний рух проти французських колонізаторів. Сіанук, з метою запобігти потрясінь збройних виступів і досягти визволення країни мирним шляхом робить спроби очолити антиколоніальний рух. Сіанук розробляє ідею "кхмерського, буддійського, королівського соціалізму", яка приваблювала різні прошарки суспільства. На виборах 1955 р. Сіанук і його партія перемагають і отримують всі міста у парламенті. Сіанук стає прем'єр-міністром і укріплює режим особистої влади.

У сфері зовнішньої політики Сіанук притримувався політики нейтралітету. Підтримував хороші стосунки з СРСР, В'єтнамом, Китаєм, США, Францією.

            На початку 70-х років Сіанук відправляється у закордонну поїздку з метою найти необхідну підтримку своєму політичному курсу. Цим скористалися праві політичні сили, які були незадоволені політикою "буддійського соціалізму", і у березні 1970 р. здійснили воєнний переворот під керівництвом генерала Лон Нола. Новий режим зробив ставку на США і на Південний В'єтнам.

            Після тривалої партизанської боротьби з військами Лон Нола і південно-в'єтнамськими "червоні кхмери" у квітні 1975 р. приходять до влади і проголошують створення Демократичної Республіки Кампучія. Формально влада в державі належала Сіануку, але фактично знаходилась в руках Пол Поти. 2 квітня 1976 р. Сіанук подає у відставку, потрапляючи під домашнє ув'язнення.

            Прийшовши до влади "червоні кхмери" почали будувати "комуністичне суспільство". Одною з перших акцій, проведених новою владою, стала ліквідація міст і переселення їх мешканців у сільську місцевість де створювались комуни. Вирощений у комунах урожай конфісковувався, а їжа видавалася згідно встановлених норм. Поряд з переселеннями проводилися чистки, репресії, знищувалась інтелігенція.  У 1994 р. у Камбоджі була відновлена монархія. Сіанук знову став королем. Але "червоні  кхмери" не припинили збройної боротьби. Ця боротьба тривала до кінця 90-х років, до смерті Пол Поти.

4. Нові індустріальні країни (“Азіатські тигри” (“дракони”))

            У 60-70-ті роки ХХ ст. відбувається швидке економічне зростання групи країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що призвело до загального економічного піднесення, яке кардинально змінило обличчя Азії. В авангарді змін йшли Південна Корея (Республіка Корея), Тайвань, Гон-Конг і Сінгапур, яких назвали «Азіатськими тиграми (драконами)».

Серед «тигрів» особливе місце посідає Південна Корея. Її стартові можливості були дещо кращими ніж у інших «тигрів». Вона мала розвинуте сільське господарство, що усувало продовольчу проблему. Щоб запобігти проникненню ідей соціалізму на південь при мовчазній згоді США у 60-і роки у країні встановлюється на тривалий час військова диктатура генерала Пак Чжон Хі. Військові встановили жорстокий режим придушуючи будь-які виступи населення, але при цьому була дана повна економічна свобода, що в умовах американської допомоги через деякий час почало давати позитивні результати.

            У період правління Пака були закладені основи швидкого економічного зростання РК. За основу економічного розвитку була взята японська модель: розвиток експортних галузей виробництва. Початок створенню iндуcтрiальної бази було покладено створенням сталеварної компанії "Паско", яка тепер є другою у свiтi. У 70-тi роки корейці заклали основу суднобудуванню i на початку 90-х років вийшли на друге місце у свiтi. Вражаючих успiхiв корейці досягли у мiкроелектроницi. Компанії Самсунг і LG серйозно потіснили на світовому ринку визнаних лідерів.

            Робочий день складав 12 годин на добу при шестиденному робочому тижні. Кожний, хто був незгоден, звільнявся, або заарештовувався. Трудові конфлікти вирішувались за допомогою армії.

            У другій половині 70-х років в Кореї розгортається демократичний рух, основним рушієм якого стали студенти. На наступних виборах 1997 р. переміг Кім Те Чжун. На період його президентства припадає період азіатської економічної кризи кінця 90-х років ХХ ст. Завдяки рішучим діям вдалося запобігти руйнівним наслідкам кризи.

            Приклад «Азіатських тигрів» став привабливим для інших країн регіону. У 70-ті роки «економічне диво» почало спостерігатися і Таїланді, Малайзії, Індонезії. Згодом до цієї групи країн приєдналися Філіппіни, Бруней. У 80-ті роки Китай, а у 90-ті В`єтнам, Камбоджа, Лаос стали проводити реформи для забезпечення динамічного розвитку. В результаті на теперішній день Азіатсько-Тихоокеанський регіон є найбільшим і найдинамічнішим ринком світу.

            Філіппіни.

У 1946 р була проголошена незалежність Філіппін, однак США, під владою яких Філіппіни знаходились з 1898 р. зберігали тут свої військові бази та економічні позиції. У 70-х роках у країні було встановлено диктатуру Ф. Маркуса. Вводився військовий стан, будь-які прояви невдоволення придушувались силою. Такі методи правління не сприяли стабілізації в країні: посилився партизанський і екстремістський рухи. У результаті президентських виборів 1986 р. до влади прийшла демократична опозиція на чолі з Корасон Акіно.

            Новий президент розпочала ряд радикальних перетворень: була прийнята нова конституція, розпочата земельна реформа та модернізація економіки, з країни були виведені американські війська і ліквідовано  найбільшу базу ВМС і ВВС США Субік Бей. Ці реформи заклали основи подальшого стрімкого економічного зростання країни

            Таїланд.

У період Другої світової війни Таїланд був прибічником Японії. Але в 1944 р. гору взяли сили, що переорієнтували зовнішню політику на США і Англію. Політичне становищу у країні після війни було нестабільним, двічі в країні встановлювалась військова диктатура (1957-1973 рр, 1976-1977 рр). Після відновлення конституційного порядку неодноразово відбувались спроби державного перевороту. Не зважаючи на військові перевороти країна продовжує залишатися конституційною монархією.

            Починаючи з кінця 70-х років почався процес бурхливого економічного розвитку. Швидкими темпами в країні розвивається електроніка і електротехніка, нафтопереробна, хімічна та автомобільна промисловість.  В умовах коли прибутки держави збільшились уряд Таїланду намагається перетворити країну у регіонального лідера. Створюється могутня армія, авіація і флот. Це спонукає сусідні держави теж проводити модернізацію армій, що привело розгортання гонки озброїть у ПСА.

Запитання і завдання:

1.    Як відбувався процес деколонізації в країнах Південно-Східної Азії?

1.    Які  причини існування тривалий час воєнних диктатур у більшості країн ПСА і Кореї?

2.    Який вплив мала "холодна війна" на країни ПСА і Кореї?

3.    Які наслідки перемоги В`єтнаму у війні з США?

4.    6.Визначте вплив війни у В`єтнамі на: внутрішній розвиток країни; міжнародні відносини, хід «холодної війни»; розвиток США.

5.    У чому схожість і відмінність В`єтнамської і Афганської війни? Відповідь оформіть таблицею.

6.    Визначте риси «кхмерського соціалізму».

7.    Чому США підтримували Пол Поту після повалення його влади, знаючи про його злочини проти свого народу?

8.    Що зумовило війну між Китаєм і В`єтнамом у 1979 р.?

Список використаної літератури:

1.За основу взятий  тематичний план вчителя історії м.Луцька ЗОШ №1 Супрун Л.С.

2.За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

3.Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія. - 2010 рік 

4.Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія. - 2010 рік 

5.П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас. - 2010 рік

6.Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи.- 2010 рік

8.Е. Хобсбаум Вік крайнощів: Історія світу, 1914-1991.- 2009 рік

9.В.П. Газін, С. А. Копілов. Новітня історія країн Європи та Америки. - Київ, 2004

Скомпоновано та відредактовано Муха О.