Версия 10:00, 17 июля 2009

§ 14. Сутність і виникнення суспільства

Напевно, нішо не є таким складним, як очевидне. Це спадає на думку особливо тоді, коли ми торкаємось проблем суспільства. Всі ми живемо в суспільстві, поза ним не можемо себе реалізувати, а оі питання про його сутність і досі викликає гарячі суперечки. Зрозуміло, що в першу чергу це питання хвилює вчених-суспільствознавців. Однак значущим ноно с не лише для них. Адже у кожного з нас є потреба у самовизначенні. Та хіба можна самовизначитись нам, соціальним істотам, не зрозумівши сутності суспільства?

Над проблемою суспільства замислювались баїато видатних учених. Найважливішими течіями є теорія суспільного договору, натуралізм, ідеалізм, психологізм, матеріалізм, функціоналізм та інше. Видається, шо ознайомлення з названими підходами є доцільним, оскільки збагатить ваші власні роздуми про ге, що таке суспільство.

Основні підходи до розуміння специфіки і сутності суспільства. Однією із впливових течій в історії соціальної думки є течія, яка пояснювала суспільство з позицій суспільного договору. Видатним представником теорії суспільного договору був англійський філософ та соціолог Т. Гоббс (1588—1679). На його думку, людина— це породжений природою біологічний організм. Природа наділила людей однаковими потребами і пристрастями, дала кожному «право на все», що і стало причиною такої самої люті і пожадливості, яка існує в тваринному світі. Саме тоді виникає «війна всіх проти всіх», а також принцип моралі «людина людині — вовк».

Боротьба людей між собою, постійна загроза фізичному існуванню кожного спонукали до укладення між людьми суспільного договору, в основу якого було покладено особистий інтерес і власну вигоду. Із цього часу „природна людина” стає соціальною істотою, оскільки такий акт знаменує початок громадянського суспільства. Виникає суспільство, держава і влада.

Треба зазначити, що такі поняття, як «суспільство» і «держава», Т. Гоббс вживав як тотожні. Отже, з концепції англійського вченого випливало, що суспільство є результатом договору людей між собою.

У суспільній думці XIX — початку XX століття впливовим був натуралістичний напрям, який формувався під впливом розвитку природничих наук. Послідовники натуралізму доводили необхідність використання методів природничих наук для пояснення суспільних явиш, намагалися зрозуміти соціальне через біологічне чи природниче, зокрема шляхом проведення аналогії з біологічним організмом чи біологічною еволюцією в цілому. Так, англійський учений Г. Спенсер (1820-1903) соціальну систему уподібнював біологічному організмові. На його думку, аналогом засобів комунікації є судинна система; товарообміну — система живлення організму; уряду, організаторів виробництва — нервова система, тощо.

Видатними представниками матеріалістичного напряму у суспільній думці були німецькі вчені К. Маркс (1818—18КЗ) і Ф. Енгельс (1820—1895). Головна теза марксизму полягає в тому, шо в основі життя суспільства лежить матеріальне виробництво, оскільки в його процесі відтворюються матеріальні умови буття людей, створюються різні матеріальні блага для задоволення людьми своїх потреб.

Матеріальне виробництво, згідно із вченням марксизму, має двобічний характер, де задіяпі: продуктивні сили (засоби виробництва і люди — учасники виробництва) і виробничі відносини (тобто відносини, в які люди вступають у процесі виробництва; в основі виробничих відносин, вчить марксизм, лежать відносини власності). У своєму взаємозв'язку продуктивні сили і виробничі відносини угворюють спосіб виробництва. За допомогою нього поняття К. Маркс і Ф. Енгельс намагались пояснити всю багатоманітність форм соціального життя. Згідно з матеріалістичним розумінням, система матеріально-виробничих відносин складає першооснову, «базис», на якому грунтуються всі інші відносини людей — правові, політичні, релігійні, ідеологічні та інші («надбудова»).

Історичний ступінь суспільного розвитку, що заснований на певному способі виробництва, із своїми «базисом» і «надбудовою», дістав у марксистському вченні назву суспільно-економічної формації. Заведено виділяти первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне і ще до недавнього часу — соціалістичне суспільство. К. Маркс і Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали, що вони вивчають не суспільство взагалі, а певні суспільно-економічні формації.

Представники ідеалізму основу суспільства вбачають в ідеальному (дух, свідомість, мислення). Так, на думку видатного німецького філософа Г. Гегеля (1770—1831), творцем світу є духовний деміург — абсолютна ідея. Суспільство ж — це вияв свідомої творчості абсолютної ідеї. Знаряддя праці, матеріальна культура, цивілізація постають як похідні форми творчої сили духу.

Впливовим напрямом у сучасному суспільствознавстві є функціоналізм. Початки функціоналізму сягають аналогії між суспільством і організмом, подібним до людського тіла.

У людському організмі кожна його частина — серце, мозок, шлунок тощо — виконують специфічну роботу для підтримання життя. Ці органи людського тіла становлять взаємозалежну систему. Якщо один із них перестає функціонувати або діє гірше, ніж це необхідно, то весь організм працює погано або виходить із ладу. Функціоналізм розглядає суспільство як організм, що складається з багатьох частин: військової, економічної, релігійної, політичної тощо. Кожна частина має свою функцію (звідси і назва нього напряму в суспільствознавстві), і чим більше функцій відрізняються одна від одної, тим важче одній із частин замінити іншу.

Найвидатнішими представниками сучасного функціоналізму є американські вчені Т. Парсонс (1902—1979) і Р. Мертон (нар. 1910 р.). їх основний підхід полягає у визначенні частин суспільства, виявленні їх позитивних і негативних функцій і такому поєднанні цих частин, яке дас картину суспільства, як органічного цілого. А тому суспільство розглядається як система інтегрованих частин цього цілого. У 20-х роках нашого століття цікаву думку про сутність суспільства висловив український соціолог М. Шаповал. На його думку, суспільством називається сукупність людей, що живуть у взаємозумовленому зв'язку між собою, тобто у такому зв'язку, коли поведінка однієї чи кількох осіб спричиняє поведінку іншої чи інших осіб. А тому, щоб зрозуміти суспільство, треба проаналізувати і зробити класифікацію форм людської взаємозумовленості, тобто класифікацію різних суспільних груп (родина, церква, держава тощо). Єднання індивідів у групи, взаємодія груп і утворюють суспільство.

Визначення суспільства.Як видно з попереднього аналізу, в соціальній науці існують різні підходи до з'ясування сутності суспільства. Зрозуміло, не всі вони бездоганні. Наприклад, не можна погодитися із спробами ототожнення суспільства і біологічного організму. Викликають сумнів і твердження про те, що в основі суспільства лежить якийсь один чинник: психологічний, матеріальний чи якийсь інший.

Видається, однак, дуже плідною думка про те, що в основі суспільного життя лежать процеси взаємодії. Справді, люди діють не наодинці із собою, а взаємодіють. У процесі взаємодії люди, перш за все, обмінюються результатами своєї діяльності. До того ж, взаємодія передбачає взаємовплив окремих індивідів, спільнот одне на одного, а тому їхнє буття взаємозумовлене.

Способи взаємодії бувають різними. Так, взаємодія може існувати між людьми, які втягнуті в складні соціальні, економічні й політичні системи і які не знають і навіть не думають одне про одного. Однак існує і безпосередня взаємодія, прикладом може бути гра в шахи двох партнерів. Можна виділити взаємодії, які виникають із суб'єктивних намірів, а також взаємодії, які грунтуються на об'єктивних залежностях. Взаємодія може бути також символічною (за допомогою знаків, символів) і такою, в основі якої лежать певні матеріальні чинники. Є інші способи взаємодії, однак у реальному житті вони взаємозв'язані.

Процеси взаємодії зумовлюють утворення різних форм об'єднань людей: цехи, групи, касти, партії, організації, товариства, держави тощо.

У процесі взаємодії люди, соціальні спільноти вступали між собою у відносини. Ці відносини мали не епізодичний, а стійкий характер, і вони могли усвідомлюватися, а могли складатися і незалежно від свідомості. Зв'язки, способи єднання людини з іншими людьми і соціальними спільнотами дістали в науці визначення суспільних відносин.

Термін «відносини» означає перш за все стан взаємної залежності. Справді, відносини землероба і ремісника — не відносини залежних між собою людей, оскільки кожен із них так чи інакше зацікавлений у результатах праці іншого. Взаємозв'язані й залежні між собою робітник і роботодавець, виробник і споживач... Ця особливість суспільного життя була помічена вже на зорі філософської думки. У давньоіндійській поемі «Бхагавадгіта», частині великого епосу «Махабхарата». читаємо: „Увесь світ смертних — взаємозалежний організм”.

Сказане вище дає підстави для такого висновку: суспільство — це сукупність усіх способів взаємодії і форм об'єднання людей, в яких виражається їх всебічна залежність одне від одного.

Окремі люди і соціальні спільноти мають неоднакові, а часом протилежні інтереси і наміри, установки, потреби. Через те, здавалося б, функціонування суспільства як організованого цілого неможливе. Перефразувавши наведені вище слова Т. Гоббса, можна поставити питання так: яким чином взагалі можливе суспільство, коли людина від людини так відрізняється?

Структурними механізмами, які забезпечують стабільність і нормальну життєдіяльність суспільства, є процеси інституціоналізації, тоото процеси регламентації, контролю, упорядкованості людських взаємин. Перш за все, це досягається існуванням соціальних норм. Норми — цс правила, які визначають стійкі форми соціальної взаємодії людей. Соціальні норми, як засіб упорядкування і регуляції взаємодій між людьми, можуть виступати у формі звичаїв, традицій, законів, принципів, директив, правил, інструкцій тощо.

Соціальні норми — основний засіб об'єднання людей у соціальні інститути. Соціальні інститути — це сукупність статусів і ролей. Статус передбачає поєднання прав і обов'язків. Людина може мати декілька статусів. Наприклад, кожен з вас є учнем, сином або дочкою, братом чи сестрою, членом якогось гуртка тошо. Статуси можуть бути об'єктивно заданими (етнічна належність, соціальне походження, громадянство та інше) і набутими (студент, професор, письменник тощо).
Роль — це поведінка, зумовлена статусом особи, це припис, як слід поводитися, займаючи ту чи іншу позицію в суспільстві.

Зрозуміло, що «виконання» ролі залежить від світогляду особи, її досвіду, знань тощо. Тому і різняться між собою люди, які виконують одні й ті ж самі ролі. Адже практично неможливо знайти двох однакових лікарів або вчителів, учнів чи політичних діячів. Проте жоден лікар не поводить себе так, як учитель, і жоден учень — як політичний діяч. Якби це сталося, суспільство перетворилося б па щось хаотичне. Значення соціальних інститутів у тому й полягає, що вони забезпечують цілісність і нормальне функціонування суспільства.

Які функції виконує соціальний інститут? Основними є такі: створення можливостей для задоволення різних потреб людей; регуляція людських дій у межах суспільних відносин, тобто забезпечення виконання бажаних і недопущення небажаних дій за допомогою санкцій: закріплення і відтворення певної сукупності суспільних відносин: створення умов для спілкування індивідів, передання інформації (комунікативна функція).

Сучасне суспільство високоінституціоналізоване. Кожен із нас користується послугами різних інститутів. Основні з них: економічні, які покликані виробляти і розподіляти товари і послуги; політичні, що регулюють доступ до влади і її використання; родинні іститути, що мають справу зі шлюбом, сім'єю і соціалізацією молоді, готцо. Суспільство — цілісна система інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку.

Суспільство як соціальна система. Поняття «система» означає певний об'єкт, який розглядається як складне цілісне утворення. Системний підхід до вивчення суспільства передбачає виділення ного частин (підсистем), аналіз їх функцій, взаємозв'язку тощо.

Основними підсистемами суспільства є: соціальна, економічна, політична, культурна. Кожна зі сфер суспільного життя виконує певну функцію: соціальна — соціалізації, відтворення життя; економічна — функцію виробництва, розподілу й обміну товарів і послуг; політична — соціального управління; культурна — спрямування і регуляції поведінки людей.

Кожна із розглянутих підсистем може існувати лише в межах цілого. Однак кожна з них володіє певною автономією, тобто має свою основу функціонування, розвивається за власними законами тощо.

Підсистеми суспільства перебувають у взаємодії між собою, наслідком чого є їх взаємна зміна. Так, економічні процеси здатні зумовлювати зміни в соціальній, політичній, культурній підсистемах суспільства. Наприклад, економічні кризи призводять до зубожіння широких верств населення, поширення в культурі занепадницьких настроїв, містики, зростання радикальних настроїв у політиці. Однак очевидні і зворотні процеси. Нинішня ситуація в Україні, інших країнах СНД є свідченням активного впливу політики на економічне життя. Мається на увазі, перш за все, ухвалення законодавчими органами законів, спрямованих па розвиток ринкових відносин, розширення сфери приватної власності тоню. Німецький соціолог М. Вебер (1864—1920) чудово обгрунтував тезу про вплив культури на розвиток капіталізму. Зокрема, він дійшов висновку, що протестантські норми і приписи, котрі вимагають від віруючого пуританської поведінки, суворого раціонального контролю за способом житія, сприяють повній віддачі особи діяльності у рамках своєї професії. Ця унікальна здатність — одна з найхарактерніших рис капіталістичної культури.

Наведені міркування свідчать про те, що всі підсистеми перебувають у взаємодії. А тому немає підстав стверджувати, що якась одна з них є базовою, первинною щодо інших або щодо суспільства в цілому. Кожна підсистема є індивідуальним виміром суспільного організму. Скажімо, культура є суспільством, взятим з боку норм і цінностей, зразків взаємодії; політика — «зріз» суспільства в аспекті владних відносин тощо. Однак у кожен конкретний період зіставлення і конфігурація підсистем, їх роль у суспільному житті чітко визначені. У цьому випадку правдоподібними є твердження про первинність одних і вторинність інших факторів, про їх різнорідність тощо. Але ці моменти відносні, оскільки в інший період або в іншому соціальному просторі зіставлення і конфігурація підсистем буде іншою. Особливості суспільних підсистем, їх взаємовідносини будуть розглянуті в наступних параграфах підручника.

Питання антропосоціогенезу, тобто єдиного процесу становлення людини (антропогенез) і становлення суспільства (соціогенез), завжди цікавили людей, були предметом наукових розвідок не одного покоління мислителів. Однією з пай предмети і тих теорій на шляху пізнання проблеми походження людини є вчення Ч. Дарвіна (1809—1882), обгрунтованого цим у знаменитій книзі «Походження людини і статевий відбір» (1871 р.).

Найближчими попередниками людини, на думку Дарвіна, були людиноподібні мавпи. Водночас учений підкреслював, що з огляду на велику спеціалізацію жоден нинішній представник сімейства людиноподібних мавп не може розглядатися як предкова форма людини.

Які ж фактори сприяли перетворенню людиноподібних мавп у людей? Одна з найбільш поширених точок зору стверджує, що найголовнішими тут є природний відбір і праця. Суть природного відбору полягає в тому, що в процесі еволюції в організмі зберіїалися нанперспективпіші ланки біологічного пристосування, які відтворювалися шляхом народження потомства життєздатних індивідів. Проте шляхом природного добору не можна пояснити виникнення суспільних відносин, свідомості, мови, тобто тих якостей, які характеризують суспільство. Таке пояснення стає можливим із позиції трудової теорії походження суспільства.

Виготовлення знарядь праці дало людям можливість активніше використовувати природні ресурси для задоволення своїх потреб, і в першу чергу потреби в харчуванні. Спільні пошуки їжі, полювання і захист від ворогів згуртували первісний колектив, сприяли формуванню зв'язків між окремими членами в процесі колективної діяльності. Ускладнення виробничої практики призвело до необхідності обміну набутим досвідом і передання його наступним поколінням. Тут і з'являється потреба щось сказати одне одному. Таким чином, мова, як і свідомість, виникає в процесі трупової діяльності.

Якшо природний відбір сприяв появі істот, здатних виготовляти і застосовувати знаряддя праці, то згодом виживали ті людські колективи, в яких трудова діяльність була розвинутішою, оскільки вони, завдяки цьому, були згуртованішими, витривалішими в боротьбі з природою і ворогами. Отже, пі два фактори не виключають, а, навпаки, доповнюють один одного. То коли перший дає змогу пояснити головним чином початкову стадію соціогенезу, то другий — його останню стадію.

Для початкової стадії соціогенезу характерний розвиток людини як біологічного виду. Ця стадія охоплює період раннього палеоліту. В епоху пізнього палеоліту завершується процес соціогенезу. Він почався близько 3,6 мільйона років тому, а завершився лише 35—40 тисяч років тому. Саме в цей час виникають людина сучасного типу — гомо сапієпс (людина розумна) і суспільство.

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте різні підходи до розуміння сутності суспільства. У чому, на вашу думку, полягають їх переваги і недоліки?
2. Чому категорія взаємодії є основною для пояснення сутності суспільства?
3. Які основні структурні механізми «уможливлюють» суспільство, забезпечують його стабільність і нормальну життєдіяльність?
4. Проілюструйте прикладами функції соціальних інститутів.
5. Побутує думка, що основною підсистемою суспільства, яка визначає всі інші його частини, є економіка. Доведіть правильність або покажіть безпідставність цього твердження.
6. Які основні фактори становлення суспільства?
7. Які гіпотези виникнення суспільства ви знаєте? Яку з них ви підтримуєте, чому?

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими