Версия 10:02, 17 июля 2009

§ 19. Економічне життя суспільства

Однією з головних умов існування й розвитку суспільства є діяльність людей для виготовлення продуктів харчування, одягу, житла та інших благ, необхідних для задоволення людських потреб. Із розвитком суспільства можливості задоволення потреб зростають, але це вимагає дедалі ширшого залучення природних ресурсів, праці, використання досконаліших технологій та устаткування. Водночас у процесі спільної праці люди вступають у відносини, зміст і характер яких визначаються рівнем розпитку продуктивних сил. співвідношенням різних форм власності в країні, особливостями організації господарської діяльності й управління. Сукупність цих процесів становить певну органічну цілісність — економіку, або економічну систему. Ресурси, що с у розпорядженні людей, не безмежні. Тому їм завжди доводиться вирішувати проблему альтернативного вибору: які саме з існуючих потреб задовольняти? У якому обсязі? Пошук відповідей на ці запитання сприяв виникненню економічної теорії—спеціальної галузі знань про те, яким чином можна ефективніше використовувати ресурси для оптимального задоволення людських потреб.

Якщо економічний прогрес людства розглядати як розвиток виробництва для задоволення суспільних та особистих потреб, то залежно від ступеня досягнення цієї мети можна виділити такі основні його стадії:

доіндустріальне суспільство (примітивна, архаїчна економіка) із низьким рівнем задоволення потреб людей, домінуванням натурального господарства;

індустріальне суспільство, яке існує нині у більшості країн світу, зокрема, в Україні, Росії та інших. Можливості задоволення потреб на цій стадії досить широкі, але все те існують гострі проблеми в економічній, соціальній та Інших сферах:

постіндустріальне (або інформаційне) суспільство, в яке увійшли найрозвинутіші держави Європи, Америки, Азії. Ступінь та можливості задоволення людських потреб, що відзначаються розширенням їх різноманітності, у цих країнах надзвичайно високі, але — і це теж варто підкреслити — далеко не безмежні. Отже, проблеми ефективного використання виробничих ресурсів, розподілу результатів виробництва в інтересах кожного громадянина і суспільства і тут не втрачають своєї актуальності. Тому існує безпосереднє практичне завдання — підвищити ефективність існуючих економічних систем, визначити закони їх функціонування й розвитку. З цієї точки зору економічна система кожної країни розглядається як комплекс, у межах якого існують і взаємодіють дві основні підсистеми: мікро- і макроекономіка.

Мікроекономіку утворюють поведінка і діяльність окремих економічних одиниць, якими є підприємства та споживачі. Поняттями мікроекономічної теорії є обсяг, ціна продукту конкретного підприємства, чисельність його працюючих, конкретний рівень витрат підприємства або сім'ї тощо.

У макроекономіці процеси відбуваються на ріпні на-ціональної економіки ик єдиного цілого або стосуються її великих складових елементів (державного чи приватного сектора, домашніх господарств та інше). Макро-економіка перебуває під впливом факторів зовнішнього походження, які істотно впливають на її функціонування (зовнішньополітичні, військові, демографічні і тому подібне). Відповідно, макроекономічна теорія оперує такими економічними показниками, як загальнонаціональний обсяг продукції, рівень зайнятості, загальний рівень доходів тощо.

Діяльність сучасного суспільства підпорядкована досягненню певних економічних завдань, серед яких найголовніші:
економічне зростання — забезпечення умов для виробництва більшої кількості і вищої якості товарів і послуг-;
повна зайнятість — забезпечення роботою всіх, хто бажає і може працювати;
економічна свобода — право працівників, споживачів і підприємців вільно реалізувати своє право вибору ресурсів, видів діяльності тощо. Економічна свобода грунтується, перш за все, на власності самих виробників на економічні ресурси;
соціальна справедливість — розподіл доходу у суспільстві таким чином, щоб підтримати прийнятне співвідношення між доходами найбідніших і заможних верств населення.

Досягнення цих завдань найшвидше і найповніше відбувається у ефективній (максимум результату за мінімуму затрат) і збалансованій економіці.

За певних обставин економічні завдання можуть суперечити одне одному. Наприклад, у СРСР та інших європейських соціалістичних країнах у 50—80-х роках існував високий рівень зайнятості населення; безробіття у масштабах, властивих країнам із ринковою організацією економіки, було ліквідоване. Однак зайнятість була неефективною, внаслідок чого невисокими були і результати суспільного виробництва, і динаміка економічного зростання.

Досягнення економічних завдань і вирішення проблеми альтернативного вибору залежить від способу економічної організації суспільства, тобто сукупності принципів, економічних засобів, соціально-економічних та політичних інститутів, що регулюють стосунки між учасниками економічних відносин. Залежно від способу організації визначають типи економічних систем, основними з яких в історії людства були традиційна, ринкова і командна економіки.

Економічні завдання будь-якого суспільства реалізуються на рівні макро- і мікроекономіки. У макроекономіці вони тотожні завданням суспільства в цілому. Серед них: забезпечення належного рівня обсягу національного виробництва і темпів його зростання, високого рівня зайнятості і якомога нижчих показників безробіття: стабільного рівня цін на ринку; рівноваги між експортом та імпортом, стабільного курсу національної грошової одиниці.

Інструментами їх досягнення є державна політика витрат і доходів (її засіб — податкова система): грошова політика, яка здійснюється головним чином у формі контролю над грошовою пропозицією через ставку банківського відсотка; політика регулювання доходів від вільного встановлення їх рівня до заходів із адміністративного обмеження: зовнішньоекономічна політика, елементами якої є торговельна і валютна політика та ін.

Для оцінки макроекономічних процесів у країнах з ринковою організацією економіки застосовується система спеціальних показників. Одним із головних таких показників є валовий національний продукт (ВНП) — вартість створених за рік готових до споживання товарів і послуг, або вартість кінцевого продукту суспільства. Якщо ВНП скоригувати на величину надходжень від експорту, отримаємо показник валового внутрішнього продукту (ВВП).

Показники ВВП і ВНП за ряд років характеризують ного зміни у часі і свідчать про темпи економічного розвитку країни протягом певного періоду. Якшо із ВНП вирахувати вартість засобів праці, яка увійшла до вартості готової продукпії, одержимо складову частину ВНП — національний дохід (НД). Національний дохід є основним джерелом розширення виробництва, підвищення добробуту населення, вирішення інших проблем суспільства.

Оскільки на обсяг ВНП впливають інфляційні процеси, при зіставленні ВНП за різні роки виникне потреба усунути фактор інфляції. З цією метою розроблена спеціальна методика, сугь якої у порівнянні номінального ВИЛ (у поточних цінах) і реального ВНП (у незмінних цінах на рівні визначеного базового року).

Щорічний приріст обсягів ВНП і національного доходу веде до збільшення національного багатства — одного із найважливіших показників економічної могутності країни. Національне багатство — це грошовий вираз сукупності благ, нагромаджених суспільством за весь період його економічної діяльності. Зростання національного багатства с основою розширення виробництва і підвищення добробуту населення країни. Тому кожне суспільство зацікавлене у забезпеченні приросту ВНП, підтримці оптимальних темпів економічного розвитку та загальній макроекономічній стабільності.

Можливість економічного зростання визначається фізичною здатністю економіки ло росту, яка залежить від кількості та якості природних і трудових ресурсів, обсягу засобів праці та рівня технології.

Світова практика свідчить, що економічний розвиток відбувається не рівномірно, а має циклічний характер, послідовно проходячи стадії кризи, депресії, пожвавлення і піднесення. У кризовій фазі відбувається скорочення виробництва, яке, у свою чергу, зменшує інвестиційний попит з боку підприємців на засоби виробництва та робочу силу. Зростає безробіття, знижується реальна заробітна плата працюючих і споживчий попит. Оскільки прибутки скорочуються, частина підприємців не може господарювати далі й банкрутує. Внаслідок існування великої кількості взаємних боргів зростає попит на гроші (кредити), шо підвищує їх ціну (ставку позичкового відсотка). У суспільній свідомості в цей час домінують негативні емоції, поведінка людей визначається прагненням не допустити падіння добробуту, будь-що зберегти свої заощадження.

В Україні економічна криза 90-х років має деякі спільні риси із класичною економічною кризою, але вирізняється і деякими відмінностями. Одна із них та. що криза відбувається в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Основна частка засобів виробництва (понад 50%) і далі перебуває у власності держави. Спроба за цих умов побудувати ринкові відносини, залишивши державні підприємства без звичного для них централізованого управління, призвела до втрати контролю над ними, до розвалу системи економічних відносин. Вимушене підвищення цін («лібералізація»), проведене за відсутності конкуренції, ефективного контролю над монополістами (наприклад, у промисловості ступінь монополізації сягав 75—80%), спричинили прискорення темпів інфляції, поілиблення кризового спаду виробництва, зубожіння значної частини населення.

Кризове скорочення виробництва у класичному циклі триває доти, доки не встановиться рівновага між сукупним (у масштабі країни) попитом, і сукупною пропозицією. Із цього моменту економічна система входить у фазу депресії (застою).

Депресії властиве кволе функціонування економіки. Водночас наслідком кризи є те, що засоби праці відновлюються на новій, досконалішій технічній і технологічній основі. Це створює передумови для поступального розвитку, досягнення вищого рівня економічних показників у фазі піднесення наступного циклу.

Пожвавлення характеризується розширенням попиту на матеріальні ресурси і робочу силу, відновленням економічного зростання. Прибутки підприємців і заробітна плата робітників зростають, відновлюється докризовий рівень виробництва. У суспільній свідомості з'являються надії на краще, впевненість у майбутньому, збільшуються кошти на банківських рахунках.

Наступна фаза циклу — піднесення, в ході якого економіка виходить на виший, порівняно з попереднім циклом, рівень розвитку. Водночас зростають суперечності та визрівають передумови нової кризи, яка започаткує новий цикл.

Із метою пом'якшення циклічності та уникнення її негативних наслідків держава у сучасній змішаній економіці вдається до активних регулюючих заходів. При цьому використовується державна власність, перерозподіл національного доходу з допомогою податків, інструменти банківської системи та інше.

Для України проведення заходів із макроекономіцної стабілізації має першорядне значення. Водночас, спираючись на світовий досвід, слід врахувати і специфіку економіки нашої держави. У цілому, така стабільність забезпечується дотриманням у національному господарстві кількох основних пропорцій:

між платоспроможним попитом на створюваний валовий національний продукт і виробництвом;
між доходами та витратами на рівні держави, окремих областей;
між реальною потребою у грошах та величиною наявної грошової маси;
між попитом і пропозицією на ринку робочої сили;
між експортом та імпортом продукції.

На підтримку цих пропорцій спрямована нині діяльність Уряду України.

Поряд із макроекокомічними процесами економічне життя відбувається на мікрорівні — тобто рівні основних ланок підприємницької діяльності — фірм (підприємств).

Поняття «фірма» у сучасній економічній літературі є синонімом організації своєї справи (бізнесу) одноосібним або колективним підприємцем. Шляхи створення фірм і способи управління ними покладені в основу їх загальної класифікації. При цьому слід мати на увазі, шо переважаючі нині в Україні та інших державах СНД форми підприємництва лише починають набувати ознак, властивих фірмам розвинутих країн.

За формою власності усі фірми, що не є власністю держави, заведено вважати приватними. Водночас, кожна зі сфер власності не є однорідною. Наприклад, у приватній власності виділяють її індивідуальні та групові форми І, відповідно, три основні типи фірм:

а) фірми одноосібного володіння;
б) партнерства — підприємства, якими на паях володіють дві особи або більше;
в) корпорації, або акціонерні товариства.

Про їх кількісне співвідношення свідчать такі лані. Наприклад, у США нині понад 18 мільйонів зареєстрованих фірм. Серед них близька 70% становлять підприємства одноосібного володіння, 10 — партнерства, 20% — корпорації. Домінують одноосібні фірми, але більшість із них (81% від загальної кількості) — дрібні й найдрібніші. Середні й великі підприємства створюються, як правило, на основі акціонерної власності.

За кількісним критерієм  незалежно від форм власності — виділяють великі, середні та малі фірми. Водночас, у різних країнах цей критерій має неоднакові виміри. Так, у промисловості США до малих фірм відносять такі, де зайнято до 50, до середніх — від 50 до 100 осіб. У більшості країн Західної Європи середніми вважаються фірми, що залучають від 50 до 500, у Японії — від 30 до 300 осіб. В Україні до категорії малих підприємств у промисловості і будівництві відносять ті, де чисельність працюючих не перевищує 200 осіб, у невиробничій сфері — до 25, у торгівлі — до 25 осіб.

За видами господарської діяльності й характером виконуваних операцій розрізняють фірми промислові, торговельні, банківські і фінансові інвестиції, науково-дослідні, інноваційні та інші.

Залежно від територіально-національних масштабів діяльності виділяються націонФіьні та транснаціональні фірми. Транснаціональні фірми, або корпорації (Т Н К) — це великі концерни, сфера діяльності яких виходить за національні кордони. Концерн утворює група підприємств (так звані дочірні компанії), зосереджених навколо великого підприємства (материнської компанії), яке тримає контрольний пакет акцій цієї групи.

Одним із найважливіших критеріїв для класифікації фірм незалежно від виду або масштабів їх діяльності є організаційно-правові форми. Це пов'язано з тим, що кожна держава розробляє законодавство, яке регулює порядок заснування фірми, права і відповідальність її членів тощо.

Найпоширенішою формою організації підприємництва є фірма, шо перебуває в індивідуальній (одноосібній) власності. Індивідуальними підприємцями вважаються особи, які здійснюють господарські операції у виробничій, торговій, банківській та інших сферах діяльності й укладають комерційні угоди


від свого імені. Однією із головних причин популярності цієї форми бізнесу є простота і мінімальні затрати при її організації. Для організації фірми індивідуального володіння не потрібне оформлення засновницьких документів. Достатньо лише отримати дозвіл (патент) на діяльність, яка є законною.

Індивідуальне підприємництво ведеться, як правило, у сфері дрібного бізнесу, і власних коштів для його розщирен ня не завжди вистачає. Тому за певних обставин два або більше індивідуальних власників об'єднують свої капітали, внаслідок чого утворюються господарські товариства (партнерства). Існують різні види товариств.

Найрозвинутішою їх формою є акціонерне товариство (корпорація), що становить собою об'єднання капіталів для здійснення господарської діяльності шляхом випуску особливих цінних паперів — акцій. Залежно від способу поширення акцій акціонерні товариства поділяються на два види — відкриті й закриті. У відкритих акціонерних товариствах — типових для сучасної ринкової економіки — акції можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах У закритих акціонерних товариствах акції поширюються лише між їх засновниками і на ринок цінних паперів (фондову біржу) не надходять.

Акціонерне товариство порівняно з іншими формами організації підприємницької діяльності має певні особливості. Одна з них — матеріальне забезпечення своїх зобов'язань тільки власним майном товариства. Акціонери за зобов'язання товариства не відповідають, а у разі його неспроможності несуть відповідальність у формі знецінення акцій, які їм належать. Оскільки ризик акціонерів обмежений вартістю акцій, власниками яких вони є, це робить акціонерне товариство привабливою формою вкладення капіталу і дає змогу швидко нагромаджувати великі маси вільних грошових коштів.

Менеджмент. Із підприємницькою діяльністю нерозривно пов'язане поняття «менеджмент» — система заходів із планування, організації та контролю виробництва, посилення стимулів трудової діяльності працівників, пошуку ефективного стилю управління з метою збільшення прибутку. Менеджмент уособлюється в діяльності менеджерів — керуючих фірмами або їх підрозділами.

Нині заведено виділяти три основні моделі менеджменту: американську, японську та європейську. Водночас для менеджменту 9()-х років характерна його інтернаціоналізація, посилення міжнародного обміну досвідом у сфері управління економікою. Причинами цього стали поглиблення міжнародного поділу праці, взаємозалежність різних країн, створення міжнародних систем інформації та інших інтегруючих структур, полегшення міжнародних контактів між представниками бізнесу.

Найважливішими рисами ефективного менеджменту нині вважають такі:

здатність керівників постійно сприяти розвитку підприємництва і нововведенням;
спрямованість систем управління на підтримку і винагороду ризику, індивідуальної ініціативи, націленість на підвищення ефективності роботи;
готовність делегувати владу і повноваження нижчим ланкам управління, продуктивність взаємодії керівництва і підлеглих;
використання на підприємствах і у відносинах між ними сучасних інформаційних систем.

Маркетинг. Одним із складових елементів менеджменту є маркетинг — система управління розробкою. виробництвом і збутом товарів на основі вивчення ринку з метою одержання прибутку.

В умовах сучасного розвинутого суспільства, коли структура економіки, ринки, асортимент продукції, смаки споживачів швидко змінюються, фірма повинна приділяти набагато більше уваги вивченню потреб споживачів, реалізації та збуту продукції, ніж власне управлінню виробництвом з метою зниження витрат.

Нині фірми турбуються перш за все про шляхи збільшення обсягу продажу продукції або послуг як власник головного засобу підвищення прибутків. Обсяг продажу зростає за умови гарантованої високої якості продукції, інформативної та привабливої упаковки, споживчої безпеки, що свідчить про відповідальність фірми перед покупцем.

Для індустріальної епохи властивою оула орієнтація маркетингу па продукт або на споживача. У постіндустріальному суспільстві успіх забезпечується тоді, коли продукт і споживач створюються одночасно. Це завдання вирішує інтегрований маркетинг, який передбачає об'єднання в одній команді інженерів, виробничників, працівників торгівлі, фахівців реклами тощо.

Запитання і завдання

1. Що таке макроекономіка? Схарактеризуйте зміст показника ВНП (ВВП).
2. Які особливості макроекономічного становища України у 90-х роках XX століття?
3. Що таке «фірма»? За якими основними ознаками здійснюється класифікація фірм?
4. Які види господарських товариств ви знаєте? Чому найрозвинутішою їх формою стало акціонерне товариство?
6. Що таке менеджмент і маркетинг? Яку модель менеджменту ви запропонували б Україні? Обґрунтуйте ваші пропозиції.

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими