Версия 11:08, 28 июля 2009

БАТЬКИ ЗОБОВ'ЯЗАНІ — ДІТИ ЗОБОВ'ЯЗАНІ
      Батьківського піклування ми часом не помічаємо так само, як не помічаємо повітря, яким дихаємо. Крім суто господарських турбот, батьки піклуються й про здоров'я синів і дочок, про їхню освіту, виховання, про настрій і розваги. Тож помічаймо це і будьмо їм вдячні.

      На жаль, буває й по-іншому. В Україні нині близько 100 тисяч дітей позбавлені батьківського піклування. З них лише кожна десята дитина — сирота. Батьки ж дев'яти з кожних десяти дітей не виконали свого обов'язку перед ними, і за законом нашої країни були позбавлені батьківських прав. Таким дітям допомагає держава. Щороку в Україні 5 тисяч сімей усиновлюють сиріт. Крім звичайних дитячих будинків, де всі живуть разом під наглядом вихователів і вчителів, в Україні створюються й міні-дитбудинки, де діти живуть по вісім — десять разом із названою матір'ю як звичайна багатодітна родина.

     «Дітям вулиці» прагнуть допомогти і просто добрі люди. Вони створюють дитячі притулки, центри реабілітації, де повертають таким хлопцям і дівчаткам надію на краще майбутнє.
 А що б запропонував ти для допомоги дітям-сиротам?
Шануй батька й матір свою — це одна з найголовніших заповідей людського життя, а почуття вдячності — одна з найшляхетніших рис характеру.
Про це нагадує нам Конституція і визначає піклування про стареньких батьків обов'язком дорослих дітей.

А ось який ЗАКОН ПРО СПОКІЙНУ СТАРІСТЬ склали діти однієї зі шкіл.
•    Поважай старших. Не смійся над старістю.
•    Не вступай у суперечку зі старими людьми.
•    Не залишай старшу рідну людину самотньою.
•    Завжди знайди час поговорити з дідусем, бабусею.
•    Не сідай до столу перший. Запроси спочатку старших.
•    Прислухайся до порад старших. Дякуй за них.
•    Будь уважним. Не вмикай голосно музику, не регочи голосно, не кричи, коли хтось удома хворий.
•    Обов'язково привітай рідних зі святом чи днем народження.
Обговори з друзями ці правила. Чому діти назвали їх ЗАКОНОМ? Спробуй продовжити перелік цих правил.

ЗАКОН РОДУ
      Був колись такий закон — виганяти старих людей, які вже не могли роботу робити. Старший син виводив батька чи матір у глухий ліс і там кидав. А один чоловік пішов проти закону: пожалів свого батька, заховав його в землянці глибоко в пущі.
Рік живе старий, другий. Ніхто про те не знає. І впав на їхню землю неврожай лютий, а за ним — холодна, затяжна зима. Все поїли люди, навіть те, що на насіння лишали. Розмерзлась земля, а сіяти нічого. Пішов тоді син до батька та й каже: «Будемо гинути, тату. Усі разом». І заплакав. «Не плач, сину, — каже батько. — Є порятунок. Розбери стріху на хаті, розтруси її по полю, і зійде те зерно, що в колосках невимолочене залишилось».
Зробив син так, як батько велів. А за ним і все село порозкривало свої хати. І зійшло жито, густе й могутнє, і був урожай невиданий. І прийшли до того чоловіка люди, і питали, хто навчив його так чинити. Чоловік і признався, що порушив закон, не вигнав батька. Зажадали люди побачити того діда. Він вийшов до них, сивий і згорблений, зіперся на костур і сказав: «Я смерті не боюся, давно готовий до неї. Можете вбити мене, але сина пожалійте, як він мене пожалів».
Заспокоїла діда громада, і прийняли тоді новий закон роду — берегти й шанувати старих людей за роки, за мудрість, слухати їхню раду й чинити так, як скажуть вони. І доглядати їх до самої смерті. А хто не виконає цього закону, то буде проклятий на віки вічні...
За М. Малюком

Що тебе вразило у цій казці? Випиши з тексту новий закон роду. Розкажи у класі про старших у своїй родині, їхню мудрість та знання.

НЕ ЗВЕРНУТИ З БАТЬКІВСЬКОЇ ДОРОГИ
     Я щаслива людина, бо народилась на прекрасній співучій землі серед чудових працьовитих людей у дружній родині, де панують любов, затишок, злагода й достаток.
Достаток — то заслуга, звичайно, татова. А все решта — це мама. Ні, вона зовсім не схожа на образ матері, сільської невсипущої трудівниці. Моя мама — сучасна інтелігентна, освічена і вродлива жінка. Я завжди дивуюсь, як гармонійно в ній все поєднано: висока струнка постать і високий дух, чисті лагідні сірі очі і чисті помисли, чудове, пшеничного кольору волосся і любов до землі, шанобливе ставлення до людей праці. Моя мама за фахом — агроном, проте, працює викладачем агрономічного відділу у коледжі. Знаю, що за добросовісність і щире серце її поважають і шанують як студенти, так і колеги.
Любимо й уважно ставимося до неї і ми: я, моя менша сестра і тато. Мене в мамі приваблює і вражає її безмежна доброта. Цього ж вона намагається навчити й нас. Як сказано у вірші Бориса Олійника:
Навчила дітей,
Як на світі по совісті жити...

Добра, ніжна моя мама віддає людям, своїм дітям увесь цвіт душі своєї. І я, цінуючи кожну хвилину, проведену поруч з нею, буду все життя прагнути оберігати її від небезпеки, зла і лиха життєвого, від хвороб, бо:
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати...
Валентина Л.

Цього листа до одного журналу написала учениця.

Напиши й ти про своїх тата, маму, бабусю чи дідуся.
 Складіть у класі обов'язки для батьків і дітей в сім'ї.

Народна мудрість
Пташка красна пір'ям, а людина — знанням.
Добро добром повертається. Шануй людей — і тебе шануватимуть.