Версия 12:14, 26 августа 2009

 АНАТОЛІЙ КОСТЕЦЬКИЙ

Анатолій Костецький народився в Києві у 1948 році у сім'ї вчителів. Як згадує сам поет, він змалечку сидів на уроках літератури,
які проводила його мама, охоче читав, малював і пробував віршувати.
Багато вражень у нього залишилось від перебування у селищі Козин, де щоліта на нього чекали не лише цікаві розваги, а й казки, пісні, яскрава народна мова.
Головні герої віршів Анатолія Костецького — твої ровесники, — жваві, непосидючі, мрійники і фантазери. У своїх творах поет торкається багатьох різних тем,
але провідною є дитяче життя, сповнене відкриттів, вигадок,гумору. Відкрито і серйозно, але ненав'язливо, без повчань поет говорить про те, що для людини є найважливішим: як дружити, як берегти метелика і найменшу травинку...

ІМЕНА

Я хотів би страшенно,
як хочете знати,
все у світі
по-своєму
знову назвати.
Я назвав би
волошку
тоді
голубника,
щоб дорослі
ще більше
її полюбили.
А хлоп'ят і дівчат
я б назвав
любенята
щоб іще веселіше
було їм гуляти.
Я б ласкаву тополю
назвав
лопотуля,
щоб вона для птахів
дарувала притулок.
А бабусю
назвав би тоді я
л ю 6 у ся,
щоб світилася ніжністю
кожна бабуся.
І цвіли б любенят
голубникові очі,
і любусі
гуляли б із ними
охоче,
а над ними
співала б собі
лопотуля,
і цю пісню її
всі б навколо почули!..
Та речей безіменних
на світі нема.
Жаль, що є вже
для всього
давно імена...

Загадка
Голуба хустина, жовтий клубок
по хустині качається, людям усміхається.

У гостях

У Віті —
день народження.
Ми всі
туди запрошені
і ввечері,
о шостій,
прийшли до нього
в гості.

Нам одчинила
двері
мала сестричка Віті
і зразу запитала:

— Хто ноги з вас
не витер?
В нас килим —
не для того,
аби його бруднити!
Ану,
біля порога
знімайте черевики!
Та подарунки зразу
давайте,
я сховаю.
Та кришталеву вазу
не скиньте!
Я вас знаю!..
Ви думаєте:
просто
отак ходити
в гості?
А це —
наука справжня,
відповідальна справа!..
І меблі
у вітальні
не мацайте руками,
і пальцями по стінах
не мажте —
будуть плями...

Іще сестриця Віті
щось стала
говорити.
Та ми її
не слухали —
хіба ж це варто
слухать?!
Ми від її
«гостинності»
помчали геть
щодуху,
бо й справді:
ох, не просто
отак
ходити в гості!

З яким настроєм прийшли діти на день народження? Чому ж вони помчали геть щодуху? А як ти розумієш гостинність?
Як треба читати першу і останню строфи вірша? Яка інтонація переважатиме під час читання слів сестрички Віті?
Продовж речення: Цей вірш не лише смішний, ай ...
Який епізод вірша зображено на малюнку?

Прочитай назву наступного вірша і поміркуй, про що в ньому може розповідатися.

БЮРО ЗНАХІДОК

Будь ласка,
заходьте!
Скоріше заходьте!
Усе,
що згубили,—
шукайте й знаходьте!
Я все
покажу вам,
що є на полицях.
Ви тільки,
будь ласка,
уважно дивіться.
Можливо,
на котрійсь
із наших полиць
ви знайдете те,
що згубили колись!
2
Отут
перед вами —
загублена совість.
Гадаю,
вона в нас
лише тимчасово:
без неї ж
не можуть
дорослі та діти
 
сусідці по парті
малюнок порвав.
А тільки
спитають у нього:
— Навіщо? —
Провину
він звалить одразу
на інших,
тому ні в дворі з ним,
ні в класі не грають.
Гадаю,
він скоро до нас
завітає...
Ну от, подивіться,
а що вам казав я!
Уже поспішає
по совість хазяїн!
— Ця совість,
я бачу,
належить тобі?
Будь ласка,
бери,
але більш не губи!
З
А тут на полиці —
роззява з роззяв,
найкращий ловець
і винищувач ґав.
Давно вже
усе він забув
і проґавив:
забув він
обов'язки й справи,
забув десь портфель,
рукавички красиві,
забув і про те він,
що мама просила.
А якось на ґаву
так рота роззявив,
що сам загубив себе,
бідний роззява!
Ще й досі
дивується всюди
народ:
од хлопця зоставсь
лиш роззявлений рот...
Як тільки
зустріне його
хтось із вас,
скажіть,
щоб зайшов за собою
до нас.
4
Ця купа велика —
загублений час.
Боюся,
що й місця
не вистачить в нас...
Ось —
час для навчання,
загублений в школі,—
його вже, напевно,
не вернеш ніколи!
Тут-
час допомоги
і мамам, і татам,
який у розвагах
втрачали завзято.
Там —
час для зарядки,
що в ліжках згубили
і разом зі спортом
у ліні втопили...

Тут стільки часу
погубили невчасно,
що я вже й не знаю,
куди його класти!
Напевно,
мені доведеться
на дверях
скоріше прибити
табличку фанерну,
щоб з неї
нарешті
довідався кожний:
«Загублений час
повернути
не можна!»
5
А онде
в куточку,
далекім і темнім,
лежить і страждає
загублена чемність.
Страждає
за хлопця якогось
страшенно!..
Він лізе
в тролебус,
немов навіжений,
всідається й дума:
«Усі ви
хоч трісніть, —
нізащо у світі
не встану я
з місця!»
Тому-то й страждає
так гірко та вперто
загублена чемність,
що може й померти...
Візьміть її швидше,
я дуже вас прошу,
а то, бідолаха,
загинути може!
...Як бачите,
є в нас
на що подивитись,
тому не соромтесь,
дорослі та діти,
будь ласка,
заходьте,
скоріше заходьте,
усе, що згубили,—
шукайте й знаходьте!
І все,
що вам треба,—
скоріше беріть.
Та більше
ніколи в житті
не губіть!

Попрацюйте разом!
Що це за чарівне бюро знахідок? Розкажіть, які незвичайні речі зберігаються в ньому, хто і як їх загубив.
А яку знахідку не можна повернути? Чому?
Чи не загубили і ви щось таке, що слід пошукати у такому бюро знахідок?
Знайдіть у бібліотеці книжку творів Анатолія Костецького
і прочитайте вірш повністю.