Версия 20:14, 26 августа 2009

 ЄВГЕН ГУЦАЛО
(1937—1995)

Народився письменник на Вінниччині у сім'ї вчителів. Змалку захоплювався книжками, прислухався до народних пісень, влучного слова. Рано почав писати власні твори.
Згодом він багато вчився, працював. Його творами захоплюються і дорослі, й діти.
Читаючи оповідання «Перебите крило», зверни увагу, як виразно змальовано характери героїв твору, спробуй відчути ставлення автора до зображуваного.

ПЕРЕБИТЕ КРИЛО

Весняний ранок був м'який і теплий, од землі ще біленька пара здіймалась, коли Денис побачив на стрісі двох боцюнів.
— Лелеки! Лелеки! — злетіло з Денисових уст, проте злетіло тихенько, бо він боявся наполохати птахів.
У їхньому селі не в одного хазяїна гніздились на хаті лелеки, й Дениско дивувався, чого ж то на їхню не сідають. Невже правду кажуть, що в лихого вони не поселяться, а тільки в доброго й сердечного? Коли правду,то, виходить, що й Дениско лихий, і мати його, і батько? Про матір і батька він і слова поганого не міг сказати, а от про себе... Либонь*, через нього лелеки не гніздились на їхній хаті, бо за собою не один гріх міг знайти.

Тепер він радів!
Денис ускочив до хати й закричав на повен голос:
— Мамо, татуї В нас на хаті боцюни мостяться!
— Слава тобі господи! — сказала мати і всміхнулась.
Батько теж зрадів не менше за Дениска. Мовив:у
— Треба б їм старе колесо покласти на хату, хай у ньому мостяться.
І він таки, приставивши до стіни драбину, виніс на хату старе колесо від воза. Лелеки безпечно ступнули до колеса й поклали принесене в дзьобах галуззя* в середину обода. Наче так і мало бути.
Денискові вуста самі розпливлися в усмішці, він засміявся беззвучно, а батько, поглянувши на сина, й собі не зміг утриматися, щоб не всміхнутися.
** *
Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті. Ввечері, натомлені, вони примарно бовваніли*
на гребені*, стурбовано поклацуючи дзьобами, наче перемовлялись.
І з того дня Дениско уже мав клопіт — стежити за своїми лелеками. Скоренько вони й гніздо виклали, незабаром лелька яєць нанесла, всілась вигрівати. Боцюн літав на луки і носив їй їсти, а то, коли лельці надокучало весь час сидіти на одному місці, він сам умощувався на гнізді, а вона злітала вгору, щоб крила розім'яти, щоб підхарчуватись.
Прийшов подивитись на Денискових боцюнів і його  Олег Кочемас.
— Боцюни як боцюни,— надув свої губи-варениці.— По нашому селу таких повнісінько. Ти нерадій, вони ще можуть і полетіти.
— Як це вони полетять, коли вже Й гніздо змостили? — образився Дениско.
— А так! Гніздо змостили, а яєць нести не стануть!
— Це наші лелеки, вони тут і зостанутьсяі
— Ваші! — скривився Олег.— Раніше ж у вас не бу-ло? Не було! Це вони з чужої хати перелетіли, то назаді подадуться. Бо вони тільки в гарних людей мостять
гнізда!
— А ми... А я...— здригнувся в Дениска голос.
— А який же ти гарний,— мовив розсудливо Олег Кочемас,— коли раніше вони твою хату обминали?
Сказав — і геть подався. Дениско аж згодом отямився, крикнув йому вслід:
— А на твоїй і досі нема жодного, й досі обминають.— Проте Олег не почув, бо й не оглянувся.

* * *
Минуло трохи часу, й одного разу, зайшовши до хати, батько сказав радісно:
— Ну, наші чорногузи вже й діток мають.
— Яких діток?— спершу не втямив Дениско.
— А лелеченят!
Дениска наче вітром здуло від книжки.
Де ж ті лелеченята? Ставши оддалік, поглядав на хату, але, крім лельки в гнізді, нічого не бачив.
Угледів лише наступного дня, як із-під крила висунулась маленька голівка, цікаво глипнула на світ гострими очицями й зразу сховалась. «Що ж,— гордо по-
думав Дениско,— тепер і ми як люди».
Він таки не втримався й похвалився Олегові Кочемасу, що в них уже й лелеченята вилупились.
— А скільки? — спитав той.
— Звідки ж я знаю!
— Хе! — глузливо скривився Олег.— Лічити не
вмієш, чи що?
— Лічити вмію, але ж вони ще не вилазять з-під
лельки, вона їх вигріває.
— То й що? Видерись на хату, підніми її й полічи.
Добре?
Дениско мимоволі пообіцяв:
— Добре.
* * *
З причілка* хати стояла драбина, міг би залізти по ній нагору, а там уже по стрісі. Навіть одну ногу вже поставив на щабель, а потім передумав лізти. Як же так — лельку піднімати над гніздом? А коли лелеченята злякаються його і врозтіч кинуться, попадають? Е-е, та тоді вже ніколи жоден боцюн не прилетить
на їхню хату.
Так і не зважився Дениско — краще вже не знати, скільки тих лелеченят, аніж горя завдати птахам...
А потім малеча вчилася літати. Що вже насміявся Дениско!

Хоч і попідростали, хоч уже завбільшки із своїх батька та матір, а літати ну зовсім не вміють, начев них немає крил, наче вони не птахи. Походжає
по стрісі, а підійде до краю — і вже напружилось усімтілом, уже боїться, наче хтось його в спину штовхає чи за хвіст підпихає.
— Е-е,— сказав одного разу Олег Кочемас.— Твої,видно, так і не навчаться... А в тітки Устини вже літають, і в Максима Крутивушка... О, бач, мало не перевернулось,— він зареготав, стежачи, як одне з лелеченят, ринувши з хати в білий світ, невміло чіпляється лапами за ясеневу гілку.
— Але ж не перевернулось! — торжествував Дениско.
— От спом'янеш моє слово, що воно ніколи отуди-о не долетить.
І Олег узяв дрючок та й кинув угору, показуючи, куди не долетить незграбне лелеченя.
І кинув так, що влучив у крило лельці, що саме пролітала над хатою. Лельку наче підтяло, вона раптово опустилась на стріху.
— Що ти накоїв! — закричав Дениско.— Ти їй крила перебив! — І він побілів із лиця, і йому раптово так заболіло коло серця, наче то його самого вдарили.
— Та я ледь торкнувся,— став виправдовуватися Олег.— Я ж не навмисне. То вона сама налетіла на дрючок.
— Ану геть з мого подвір'я!
Олег постояв якусь мить, наче вагався, а потім пішов-таки.


Л и б o н ь — мабуть.
Галуззя — дрібні гілочки.
Бовваніли — виднілися.
Гребінь — тут: верхівка даху.
Причілок — бокова стіна будинку.

З яких рядків тексту можна довідатись про нетерпляче чекання Дениском прильоту лелек?
Знайди першу розмову Дениска з Олегом. Чиї слова слід прочитати з почуттям радості та образи, а чиї — із зневагою?
Що зробив Олег лелекам? Як поставився до цього Дениско? А як би ти вчинив на його місці?

Попрацюйте разом!
Простежте, як по-різному автор називає птахів. А як цих птахів називають у вашій місцевості?
Придумайте заголовки до кожної прочитаної частини. У якому абзаці першої частини оповідання є слова Батько теж зрадів? Знайдіть у третій частині абзац, у якому є
слова глипнула на світ.
* * *
Лелька й справді не могла літати перші дні. Вона тов гнізді сиділа, то по гребеню ходила, тривожно покла-
 цуючи дзьобом, а коло неї весь час тримався занепокоєний боцюн. Лише малеча наче нічого не відчува-
ла — вона вчилась літати, і в усіх уже виходило не так і кепсько.
А потім, видно, лельці перестало боліти, й вона сама почала літати разом із своїми дітьми.
А скільки було Денискові радості, коли одного разу
  сімейство дружно знялося з хати, якийсь час покружляло над подвір'ям, а потім полетіло собі на луки чи до лісу.
Був такий радий, що навіть з Олегом Кочемасом помирився, розказавши, що лелеки його тепер усі вже літають, щойно подались на луки.
— От бач,— буркнув Кочемас.— І нічого не сталось,а ти сердився.
— Скоро й у вирій подадуться!
— А чого ж, подадуться, восени...
Зненацька спохмурнів Дениско — у вирій вони,звісно, подадуться, а от чи повернуться назад? Після того, як над їхньою хатою було лельку підбито? Й він,
насупившись, подався геть від Олега, а той не міг утямити, що ж сталося з Дениском, котрий оце щойно помирився з ним і знову розгнівався з доброго дива...


* * *
Одного ранку — прозорого, теплого — небо сповнилося сумним лелечим гомоном, і Дениско відчув: відлітають сьогодні. Того дня було йому сумно, ніби щось втратив. Немилі стали йому ігри, сам собі став немилий... Пізно ввечері подивився на хату — пусто там, таки полетіли.
І він якийсь час стояв, ніби сподівався, що помиляється, що вони все ж повернуться... Вранці батько збирався на роботу. Дениско давно вже проснувся і стежив за ним із ліжка розширеними, журними очима. Ось за батьком зачинились двері, прогупало в сінях, прогупало надворі, та зразу ж — двері знову відчинились, уже раптово, і батько закричав:
— Лелеки повернулись!
Дениско якусь мить лежав іще, бо не втямив, які ж; це лелеки могли повернутись, а потім зненацька схо-пився та й, босий і роздягнений, гайнув надвір.
Притулившись одне до одного, на хаті сиділо двоє
лелек.
— Тату,— спитав,— а чого ж це вони повернулись?
Батько не відповів Денискові — либонь, і сам не знав, що ж це могло статись. Потім взяв лелека під одну пахву, лельку — під другу та й отак спустився з
ними донизу.
— Тату, навіщо ти їх узяв? — допитувався Дениско, в якому все стислось від передчуття чогось невідомого, лихого.— Хай би сиділи на хаті, навіщо ти взяв їх?
— Подивимося, що з ними сталось, чому не полетіли .
У сінях він узявся обмацувати лелек — спочатку його, а потім її. Раптом пальці його затримались на лельчиному крилі, ніби натрапили на невідому перепону.
— Помацай і ти, Дениску...
Дениско торкнувся й відчув пальцями чималеньку ґулю.

— Це ж хтось перебив їй крило,— сказав батько,— от вона й не змогла полетіти у вирій.
— Але ж у селі вона літала,— скрикнув Дениско.
— В селі то літала, а чужий край — це далекий край, от і не змогла здолати шляху, от і назад повернулась.
— А лелека чому повернувся? В нього ж цілі крила.
— Ех, сину, сину! — зітхнув батько.— Цілі крила, а любить він її, вірний своїй лельці, тому й зостався з нею. Не залишив напризволяще в горі і біді.
— Що ж ми робитимемо тепер?
— А що? Доглядатимемо. Коли лелека не залишив у нещасті свою лельку, то ми теж не зоставимо.
Заніс батько птахів до хати, а сам подався на роботу.

* * *
І тут до хати зайшов Олег Кочемас. І тільки він пере¬ступив поріг, як у Денисковій голові блискавкою май¬нуло: це ж він перебив лельці крило, отоді, коли дрюч¬ком кинув.
— А чого це ти лелек у хаті тримаєш? — запитав Олег.— Вони що, у вирій не полетіли?
Денискові од гніву відняло мову, що він і слова не може сказати.
— Е-е, мабуть, ти приручив їх, бо вони й не бояться нічого.
Дениско ж і язиком не в змозі ворухнути.
— Вони так і зимуватимуть у хаті, еге ж? Тоді вже Дениско вибухнув гнівом:
— Зимуватимуть, авжеж зимуватимуть, бо ти за¬був, як лельці крило перебив?
— Я? Перебив? — так і побілів Олег.— Коли це було? Він уже й не пам'ятав, коли це було!
— Геть ізвідси, коли ти такий! — закричав Дениско. Лелеки злякались, підскочили до вікна, ніби хотіли
через шибки вискочити надвір. Олег Кочемас постояв трохи, постояв, далі хутенько повернувся і щез.

* * *
Дениско залишився в хаті. Птахи вже заспокоїлись, посідали коло печі й сиділи. Коли це знову заскакує Олег.
— Чуєш,— каже,— віддай мені обох чи хоч одного, я сам доглядатиму.
— Віддати тобі? А вони твої? А ти хіба здатен догля¬дати? Ти здатен тільки нашкодить, ось!
Увечері батько переніс птахів до повітки. Звісно, можна було б випустити, щоб на волі ще трохи політа¬ли, та холодом війнуло, негодою.

Так і зимували вони всю зиму — то в хаті, коли хо¬лоднішало, то в хліві коло корови, коли відпускали морози. З Олегом таки помирився Дениско, хоч і не хотів, та надто вже часто прибігав той і допитувався за лелек: а як там крило, а може, їсти щось принести, то він миттю. Видно, й справді переживав хлопець, що заподіяв лихо лелекам.
* * *
Потепліло, потяглися в небі перші ключі пе¬релітних птахів. Настав день, коли вони з батьком винесли своїх лелек надвір. Батько тримав лелека, Дениско ж — лельку.
— Ну! — скомандував батько, й вони обоє підкину¬ли своїх птахів угору.
Лелеки важко замахали крильми, ніби намагалися здертись угору, а далі ж усе легше й легше почали злітати... Дениско сміявся від радості, батько теж сміявся. Лелеки нікуди не подались, вони опустились на хату і взялись походжати там, як і минулої весни та літа походжали.


Що означають вислови: вибухнув гнівом; зненацька схопився; у голові блискавкою майнуло!
З яких рядків тексту можна довідатися про тривогу Дениска за долю лелек? Як батько пояснив повернення птахів? Який епізод тексту зображено на малюнку?

Попрацюйте разом! Підготуйтеся прочитати другу і третю частини оповідання в особах.
З якою інтонацією та у якому темпі слід читати слова Дениска і Олега?
Які вчинки Олега засвідчують, що він зрозумів свою провину?
Удома складіть план оповідання і підготуйте за ним стислий переказ.
Пофантазуйте! Як можна продовжити оповідання?

О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.

Надіслано читачами з інтернет-сайту