Версия 10:26, 27 августа 2009

Церковне життя

Пригадайте:
1. Яким було становище православної церкви на українських землях у складі Польського королівства й Великого князівства Литовського в другій половині XIV—XV ст.?
2. Коли єдина для східнослов'янських земель Київсько митрополія розділилася на Московську й Київську?


1. Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною н іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ'я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ'я як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.
Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або „право подавання». Відповідно до нього питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилась. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні послуги на прохання наближених до королівського двору осіб тощо.
Правом патронату стосовно православних церков і монастирів користувалися на приватних землях магнати та шляхта. Воно полягало в праві власності на засновані ними церкви й монастирі у їхніх маєтках, селах та містах. Священики в таких парафіях не обиралися простим людом, а призначалися патронами-шляхтичами за «правом подавання». Завдяки цьому життя церковної громади залежало від віросповідання власника маєтку або міста та його ставлення до православ'я. Магнати і шляхта розпоряджалися церквами й монастирями на підставі права власності: закладали, міняли, продавали, здавали в оренду, віддавали як посаг тощо.
Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православних єпископів, на відміну від католицьких, не допускали до участі в роботі сенату — верхньої палати сейму. Православне духівництво, на відміну від католицького, мало сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов'язалися дотримуватися політики релігійної віротерпимості, фактично польська влада й католицьке духівництво негативно ставилися до православ'я, убачаючи в ньому перешкоду для просування католицизму на Схід.

Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні. У XVI ст. Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані проти католицької церкви. Із поширенням у Європі реформаційних ідей пов'язаний початок пробудження національної свідомості, розвиток культури окремих народів та виникнення протестантизму.
У ЗО—40-х рр. XVI ст. із Європи через Польщу на українські землі стали поширюватися реформаційні вчення. Одним із таких учень був кальвінізм. Засновник учення Жан Кальвін" вважав, що доля людини заздалегідь визначена Богом, закликав працювати, бути ощадливими й накопичувати багатства. На теренах України громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магнатські родини Потоцьких і Радзивіллів. До них долучилися представники знатних православних родів (Вишневецькі, Хоткевичі, Сапеги). Громади кальвіністів виникали також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях. Інша течія протестантизму, лютеранство, на теренах України поширення не набула.
У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство — протестантський напрямок, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю.
Особливістю реформаційних рухів було те, що вони не поширювалися на значні верстви українського населення. За підрахунками історика М. Грушевського, на українських землях було близько 100 невеликих протестантських громад, створених, як правило, шляхтою, і далеко не завжди українською.
Поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православне населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до своїх власних потреб.

Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала для православних зразком для оновлення власної церковної організації. Вплив реформаційних ідей проявлявся в діяльності православних братств, які намагалися сприяти оновленню церковного життя. Важливим наслідком поширення ідей Реформації на українських землях стала поява перекладів Святого Письма. Зокрема, у 1556—1561 рр. на Волині українською мовою було видано Пересопницьке Євангеліє.
У 60-х рр. XVI ст. в Україні набуває поширення Контрреформація — рух, розпочатий католицькою церквою для боротьби з Реформацією. У 1569 р. за підтримки польської влади на теренах України розпочало діяльність «Товариство Ісуса» (орден єзуїтів). Завдяки наполегливій діяльності єзуїтів, підтримуваних польською владою, їх прибічниками стало чимало магнатів і шляхти, яких вони навернули на католицизм (Радзивілли, Хоткевичі, Сапеги). У 70—80-х рр. XVI ст. на українських землях єзуїти відкривали свої школи, де поєднували досить високий рівень викладання з поширенням католицизму.