Версия 09:48, 2 июля 2009

§ 10. Духовний світ людини (закінчення)

Світ нашої свідомості. Із тих давніх часів, коли люди зауважили відмінність своєї свідомості віл зовнішнього світу, вони не переставали замислюватися над її природою. їх цікавило не тільки те, як їхні думки про речі співвідносяться з самими речами, а й те, чи можуть мати свідомість якісь інші істоти?

З точки зору сучасної науки, свідомість — це відображення навколишньої дійсності, а, точніше,—вища, тобто найрозвинутіша і найскладніша, його форма, властива тільки людині. Але виникнути вона могла лише завдяки тому, що становила собою подальший розвиток тих менш досконалих форм відображення, які сформувалися в процесі еволюції живих організмів.

Деякі з цих форм, наприклад психіка високорозви-нутих тварин — приматів, дуже подібні до людської свідомості. Та, водночас, людська свідомість як форма відображення дійсності характеризується певними якісними відмінностями.

Насамперед, свідомість існує у формі думок, понять, ідей, оцінок, намірів норм тощо, у яких знаходять своє відображення різноманітні предмети та їх властивості, а також зв'язки між ними.

Крім того, свідомість нерозривно пов'язана з мовою. Наші думки та ідеї втілюються у словах і мовних конструкціях, завдяки чому можуть зберігатися і передаватися іншим людям. Сприймаючи слова або речення, сказані чи написані кимось іншим, людина знов-таки перетворює їх у форми своєї свідомості: ідеї та думки, які були вкладені у ці слова іншою людиною.

Нарешті, свідомість може існувати не лише в індивідуальній формі, тобто сукупності понять або ідей якоїсь окремої людини, а й у формі групової (наприклад, національної чи суспільної) свідомості.

Органом, за допомогою якого людиною здійснюється свідоме відображення дійсності, є мозок. Тому іноді кажуть також, що свідомість є функцією мозку.

Головний мозок людини суттєво відрізняється за своїм розвитком від мозку тварин. Він надзвичайно складний за своєю будовою. Найважливіше значення має кора головного мозку. В ній містяться різні групи нервових клітин чи так звані центри або поля, завдяки яким здійснюється мовна, слухова, зорова та інші види психічної діяльності. Таких полів у корі великих півкуль головного мозку нараховують десятки.

Але самого лише мозку ше не досить для виникнення свідомості. Для того, шоб у дитини розвинулася свідомість, вона повинна жити серед людей, постійно спілкуватися з ними, займатися різними видами діяльності. Тобто це означає, що свідомість може існувати лише завдяки суспільству.

Однією з дивовижних властивостей людської саідо-мості є пам'ять, тобто здатність людини зберігати і відтворювати зміст попереднього досвіду. Завдяки пам'яті людина може накопичувати й удосконалювати свої знання, вміння і навички, зберігати і примножувати надбання людської культури.

Якщо пам'ять дає змогу людині відтворювати у сноїй свідомості те, що впливало на неї раніше й існує в дійсності, то завдяки уяві можуть виникати образи предметів і явиш, з якими людина раніше не зустрічалася. Це не означає, що уява не пов'язана з дійсністю. Вона теж базується на попередньому досвіді, але зміст нього досвіду відтворюється людиною по-новому: у якійсь незвичній формі або у нових зв'язках. Особливо важливе значення в людському житті мас мислення, яке дає можливість людині не тільки пізнавати навколишній світ, а орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, розв'язувати складні завдання, ставити перед собою певну мету і знаходити шляхи її реалізації. Завдяки мисленню людина відображає іі загальні властивості предметів і явищ, які не можуть бути сприйняті нею безпосередньо за допомогою органів відчуття. Крім того, процес мислення здійснюється на основі готових, здобутих раніше знань шляхом використання таких розумових операцій, як аналіз і синтез, порівняння, узагальнення тощо.

Ці розумові операції складалися в процесі практичної трудової діяльності. Постійне багаторазове повторення одних і тих самих дій призводило врешті-решт до того, що людина ставала спроможною відтворювати пі дії у своїй свідомості, користуючись при цьому певними поняттями чи образами. Наприклад, людина мільйони разів роз'єднувала на частини якісь предмети: камені, дерева, рослини, здобич тощо. На основі цього вона навчилась і подумки роз'єднувати предмети на частини, вирізняючи в них певні ознаки, властивості. Ця розумова операція називається аналізом. Водночас людині доводилося постійно і щось об'єднувати, наприклад, шиючи одяг, будуючи житло, виготовляючи зброю тошо. І це теж призвело до виникнення розумової операції об'єднання у своїй свідомості окремих частин у щось ціле, яка називається синтезом. Саме ці дві операції — аналіз і синтез і є найголовнішими в процесі людського мислення. Будучи протилежними за своїм змістом, вони водночас нерозривно зв'язані між собою.

Залежно від змісту і рівня розумових операцій розрізняють різні види людського мислення. Це, насамперед, конкретно-дійове мислення, яке спирається на безпосереднє сприйняття предметів у процесі виконання пов'язаних з ними дій. На вищому рівні людина мислить вже конкретними наочними образами або «картинами», об'єднуючи їх у певній послідовності. Цей вид мислення називається наочно-образним. Нарешті, вищим видом мислення є словесно-логічне мислення, яке здійснюється з допомогою слів. Навіть якщо ми думаємо мовчки, то й тоді користуємося певними словами, не вимовляючи їх вголос.

Основними формами словесно-логічного мислення є поняття, судження і умовиводи. Поняття виражають загаїьні й найсуттєвіші риси і властивості предметів і явищ.

Судження — це ствердження або заперечення певних зв'язків, які існують між різними предметами і явищами. Умовивід — це зіставлення й аналіз різних суджень, на основі яких робляться якісь нові висновки.

Наприклад, на основі суджень «Все у світі постійно змінюється» і «Людина є частиною світу» можна зробити висновок про те, що людина теж постійно змінюється.

Як і в інших сферах людської діяльності, у мисленні людей діють певні закономірності, що вивчаються такою наукою, як логіка. Той розділ логіки, який вивчає структуру і форми мислення, абстрагуючись від конкретного змісту і розвитку, називається формальною логікою. Встановлені нею закони мислення — це закони тотожності, нвсуперечливості, виключеного третього та достатньої підстави. Поряд із формальною логікою існує також діалектична логіка, яка вивчає закони розвитку людського мислення, переходу до нового знання. Основними вимогами діалектичної логіки є всебічне охоплення предмета в мисленні, відображення його у якомога більшій кількості зв'язків, а також розгляд предметів і явищ у процесі їх розвитку.

Незважаючи на те, що людська свідомість відіграє надзвичайно велику роль у людському житті та людській діяльності, все ж вона не охоплює всього багатства духовного світу людини, який є набагато складнішим.

Мабуть, кожен із нас може згадати чимало випадків, які свідчать про те, що людина далеко не завжди керується у своїх діях лише свідомістю. Факти прояву інтуїції, афектів, паніки, гіпнозу, сновидінь, мимовільного запам'ятовування тощо є доказом існування так званої підсвідомості. Сучасна наука вивчає ці явища і дає їм цілком раціональне пояснення, хоча людям, далеким від науки, вони можуть здаватися загадковими і незрозумілими. Нерозуміння ж цих явищ призводить не тільки до їх неправильного пояснення, а й до помилкових дій, до розгубленості, до псування стосунків з іншими людьми. Тому тільки знання сутності пих явищ та їх справжніх причин може дати нам можливість хоча б у деяких випадках свідомо аналізувати і контролювати прояви своєї свідомості.

Іншу групу неусвідомлюваних психічних актів становлять механізми творчості, формування гіпотез, допущень, здогадок. Вони теж не контролюються нашою волею і свідомістю, але на відміну від попередніх, які. базуються на нашому практичному досвіді, вони виникають на основі високої культури людини. Саме тому вони були названі видатним актором і режисером К. С. Станіславським (1863—1938) надсвідомістю.

Сам Станіславський працював над розробкою спеціальної психотехніки, яка б допомагала акторам впливати на свою надсвідомість, використовуючи її під час гри на сцені. Відомо чимало й інших творчих особистостей — поетів, художників, композиторів, учених, які свідомо використовували різні прийоми для того, щоб викликати у себе натхнення або «включити» свою надсвідомість у процесі творчості.

Пізнання, оцінювання, ідеалізація. Основу нашої свідомості становлять знання. Без них не може здійснюватися жодна людська діяльність. Тому, щоб плідно діяти і задовольняти свої потреби, людина повинна постійно пізнавати світ і саму себе.

Пізнання здійснюється водночас і завдяки чуттєвому відображенню, і завдяки мисленню, які є невід 'ємними і взаємозалежними сторонами пізнавального процесу. Навіть коли ми сприймаємо якийсь предмет за допомогою органів відчуття, то й тоді ми певним чином осмислюємо зміст наших відчуттів, сприймаємо його через призму наших понять, пов'язуємо його з уже існуючими у нас знаннями. Так само і в процесі мислення або раціонального пізнання ми спираємося на наш чуттєвий досвід. Наприклад, доводячи якусь складну теорему, ми використовуємо при цьому різні малюнки чи креслення, які унаочнюють ті чи інші її абстрактні положення.

Людське пізнання — дуже складний і багатогранний процес. Тому абсолютизація лише якоїсь однієї з його сторін і неувага до інших неодмінно призводять до помилок у пізнанні, які спотворюють наше бачення світу, а також до помилкових дій. У зв'язку з цим виникають питання: що таке істина і як людина може пересвідчитися у правильності своїх знань.

За визначенням філософів, істиною називається знання, яке відповідає дійсності. Тобто істина — це той зміст наших знань, який не залежить від нас, а визначається самою дійсністю.

Звичайно, кожна людина може сприймати світ якось по-своєму і щось вважати істинним, а щось — ні. Але ж справжня істинність наших знань визначається не суб'єктивними міркуваннями про них, а їх відповідністю дійсності. Пересвідчитися ж у тому, чи відповідають наші знання про дійсність самій дійсності, ми можемо лише у процесі своєї практичної діяльності. Наприклад, ми знаємо, шо дерево м'якше, ніж залізо. Щоб пересвідчитися у істинності цього знання, досить взяти лезо чи ножа і застругати ним олівець.

Будь-яка людина має потребу в певних знаннях. Але в одних людей обсяг їхніх знань дуже незначний, обмежений, а в інших, навпаки, дуже великий і самі ці знання є надзвичайно різноманітними. У зв'язку з цим можуть виникнути запитання: скільки знань повинна мати людина і чи треба їй прагнути до того, щоб знати все і про все.

Звичайно, жодна людина не спроможна оволодіти всіма тими знаннями, які здобуті людством у процесі його історичного розвитку. Водночас є люди, які мають дивовижну пам'ять і знають безліч всіляких речей. Чи повинні ми прагнути хоча б до цього?

Думаю, ви погодитеся, що людина, яка б вивчила напам'ять енциклопедію, навряд чи стала б від цього дуже щасливою чи мудрою. Тому що в людському житті більше значення має не кількість, а якість знань. Безглуздо перевантажувати свою пам'ять безліччю різноманітних дрібниць, які найчастіше придатні лише для демонстрування своєї «освіченості». Вже стародавні греки знали про іе, що «всезнайство» не може замінити власного мислення і не робить людину розумнішою. Тому вони вважали, що кожна людина повинна знати лите найголовніше, тобто мати ті знання, якими вона може скористатися у своїй діяльності та у своєму житті.

Ця їхня думка не позбавлена певного сенсу і сьогодні. Не маючи можливості знати все, людина змушена свідомо обмежувати обсяг своїх знань, не «забивати собі голову» непотрібними або так званими мертвими знаннями. Водночас кожна людина обов'язково повинна мати ті знання, які допомагають їй бути справжньою людиною, вчать по-людськи ставитися до інших людей, дають можливість орієнтуватися в навколишньому світі і в самій собі, на високому рівні вести професійну діяльність.

У наш час особливо важливе значення мають також знання про тс, як здобувати або де знаходити необхідні знання. Оскільки ми живемо в дуже динамічному світі, то не можемо обмежуватися лише тими знаннями, які засвоїли в школі, а змушені протягом усього свого життя поповнювати їх.

Пізнаючи різні предмети та їх властивості, ми визначаємо їх розміри, форму, вагу, зміни, які відбуваються з ними, тощо. Але людське відображення дійсності не зводиться лиоіє до її пізнання. Воно включає в себе також її оцінювання.

Якщо в процесі пізнання людина прагне якомога точніше відобразити той чи інший предмет у своїй свідомості, пізнати його таким, яким він є сам по собі, незалежна від її смаків чи настроїв, то, оцінюючи його, вона старається насамперед визначити, чи має цей предмет для неї якесь значення, чи може він служити задоволенню якихось її потреб? Із цією метою людина співвідносить даний предмет зі своїми потребами, смаками, інтересами тощо. Тільки внаслідок такого зіставлення вона може визначити даний предмет як цінний або нецінний, хороший або поганий, гарний або негарний.

Це означає, що в певному відношенні оціночне відображення дійсності складніше, ніж її пізнання. Тому що, аби оцінити якусь річ, людина повинна, по-перше, знати, що це за річ, які вона має якості або властивості. А по-друге, людина повинна також знати, що саме потрібне для задоволення її потреб, які речі або предмети чи їх властивості? І лише на основі зіставлення знань про властивості речей і про власні потреби людина маже визначити цінність для неї цих речей.

Ті речі, які відповідають нашим потребам і сприяють їх задоволенню, називаються цінностями, а ті, які перешкоджають задоволенню цих потреб — антицінностями,
Завдяки оціночному відображенню навколишній світ постає перед нами не тільки як левна сукупність явищ і предметів, а й як сукупність тих чи інших цінностей. Це дає змогу нам із безлічі різноманітних предметів виділяти насамперед ті, які мають для нас певне значення і можуть задовольнити наші потреби. Таке виділення окремих предметів або явищ з навколишнього середовища і надання їм певної переваги над всіма іншими називається ціннісними орієнтаціями.

Якщо наукова картина світу, яка базується на його пізнанні, може бути для всіх людей однаковою, то уявлення людей про світ як сукупність цінностей значно відрізняється залежно від їхніх потреб, інтересів, ідеалів, смаків тощо.

Мати певне значення для людини, тобто бути для неї цінностями можуть не тільки окремі предмети чи явища, а й їхні властивості, а також погляди, почуття, форми поведінки, риси характеру гошо. Більшість із них — це реальні цінності, які можуть задовольняти ті чи інші людські потреби. Водночас серед них зустрічаються й такі, які хоча і можуть задовольняти якісь потреби людини, але приносять їй більше шкоди, ніж користі. Це так звані уявні цінності, або псевдоцінності.

Здатність людини пізнавати й оцінювати світ дивує. А ще дивовижнішою є властивість людської свідомості не лише відображати світ таким, яким він є, а й перетворювати його, уявляти, яким він може або повинен бути. У цій властивості найбільшою мірою проявляється творча сутність людської свідомості.

Як відомо, всі жизі організми можуть певним чином «передбачати» зміну погоди, дня і ночі, пір року і навіть те, якими — холодними чи теплими — будуть зима чи літо. І ця здатність живих організмів називається випереджаючим відображенням дійсності.

Однак у людей ця здатність проявляється няйясхра-вішс та у різноманітних формах. Це — і передбачення, і прогнозування, і сподівання, і мрії, і ворожба, і віра у прикмети тощо, Усі ці явища тією чи іншою мірою грунтуються на випереджаючому відображенні дійсності.

Однією з притаманних людині форм випереджаючого відображення дійсності є цілеутворююче відображення, тобто таке відображення, коли людина виробляє у своїй свідомості мету своєї діяльності. Здатність до цілеутворення є необхідною передумовою цілеспрямованого характеру людської діяльності. Особливість цілеутворюючого відображення полягає у тому, що воно випереджає не хід зовнішніх подій, а розгортання дій самої людини, намічаючи наперед їх бажані наслідки.


При цілеутвореннї предмет або дійсність змінюються залежно віл людських потреб, набуваючи у свідомості таких форм або властивостей, які роблять їх придатними для задоволення цих потреб. Найвищим проявом цілеутворюючого відображення є створення в людській свідомості ідеалів. Ідеал — це уявлення або поняття людини про найдосконалішу форму якогось предмета або явища, про найдосконаліші умови людського життя, суспільство або саму людину. Можна також сказати, що ідеал — не найвища мета, якої людина збирається посягти внаслідок якоїсь своєї діяльності.

Одне з найважливіших місць у людській свідомості посідають уявлення про ідеальні умови життя людей. Ідеальне суспільство та ідеальні людські відносини. Такі уявлення називаються суспільними ідеалами. Суспільні ідеали відображалися у легендах про «золотий вік», в уявленнях про рай, або про таке найсправедливіше суспільство, у якому б усі люди могли вільно задовольняти свої потреби.

Такі Ідеали, що демонструють нам силу і багатство людської фанта з ії, але надзвичайно відірвані від реальної дійсності і лишаються практично недосяжними, називаються утопіями. У них можуть бути втілені найпрекрасніші людські мрії, однак реалізувати їх на практиці неможливо.

Людська фантазія здатна не тільки ідеалізувати дійсність, а й спотворювати її, породжуючи образи вурдалаків, химер, підьом тощо. І якщо людина не відрізняє свої фантастичні образи віл дійсності, сприймаючи їх як реально існуючі істоти, то вона сама потрапляє в залежність від них. Тому тільки по-справжньому творча фантазія може створювати ідеальні образи, які збагачують і вдосконалюють дійсність, включаючи також і саму людину.

Духовність і бездуховність. Кожна людина має якісь почуття й емоції, уявлення та поняття. Але якщо в них знаходять свій вияв лише найелементарніші потреби й відображаються предмети, які необхідні тільки для фізичного існування людини, якщо самі ці почуття и смоиії — примітивні, а поляггя — не розвинуті, то це є свідченням бездуховності та внутрішньої убогості. Про таких людей говорять, що вони злиденні духом.

Духовно розвинена, або духовно багата особистість — це та, котра багато знає і ще більше розуміє, яка керується у своїй діяльності почуттями і поняттями істини, добра і краси, у якої переважають її духовні потреби і якій властиві безкорисливі любов і милосердя, здатність відчувати себе причетною до ходи історії І співчувати горю кожної іншої, навіть незнайомої їй людини. Бути духовно багатою людиною — не означає також уміти мріяти, фантазувати, творчо вдосконалювати світ у своїй свідомості, прагнучи зробити його кращим, справедливішим і прекраснішим.

Уміти створювати свій внутрішній світ, не схожий на навколишню дійсність,— один із найвищих проявів духовності. Та ще важливіше—не ховатися у цьому створеному нами прекрасному світі від життєвих прикростей і негараздів, а мати сили і волю для наближення самої дійсності до нашого ідеалу.

Духовно розвинена людина — це також і така людина, яка глибоко усвідомлює саму себе і може сама свідомо керувати своїми вчинками, спрямовуючи їх на досягнення суспільно важливої мети і підпорядковуючи ці вчинки нормам моралі і вимогам людяності. Внутрішнім регулятором людських дій є насамперед, як уже зазначалося, совість.

Здатність людини самостійно оцінювати свої вчинки з точки зору суспільно необхідних вимог і нести за них персональну відповідальність не тільки перед іншими, але й перед собою, є свідченням духовної зрілості людини.

Духовно розвинена людина сама контролює спої дії, прагне не допустити їх відхилення від певних суспільних вимог і норм, незалежно від того, контролює ще хтось її дії чи ні. І робить вона це, не розраховуючи ні па яку винагороду і не боячись покарання чи осудження. Така людина керується насамперед почуттям або розумінням свого обов'язку.

Кожна людина має певні обов'язки насамперед перед самою собою. Це, наприклад, необхідність розвивати свої здібності, слідкувати за станом свою здоров'я, реалізувати свої життєві плани і бути щасливою. Водночас у кожного з нас є свій обов'язок і щодо інших людей (родичів або друзів), а також щодо своєї сім'ї, Батьківщини і людства в цілому.

Щоб мати можливість жити і діяти згідно зі своїм обов'язком або з певним розумінням цього обов'язку, людині необхідна свобода, і зокрема свобода совісті, яка передбачає право кожної людини на власні переконання. Без такої внутрішньої свободи, без право вибору своїх переконань людина теж не може бути особистістю, не може розвивати свої духовні здібності, реалізовувати саму себе, своє внутрішнє «Я».

Серед багатьох людських якостей, які характеризують не тільки духовний світ, а й учинки людини, не можна не згадати й таких, як милосердя і доброта. Ці якості становлять собою невмирущі загальнолюдські цінності, без яких людство взагалі не могло б існувати. Хоч би яким жорстоким і несправедливим був відносно людини світ, хоч би якою важкою була її доля, саме доброта і милосердя, якщо вони зустрілися на її шляху, допомагають їй вижити, знайти в собі сили, щоб долати незгоди життя. І навпаки: зло, ненависть, жорстокість, якщо вони знаходять місце в людських стосунках, здатні скалічити долю багатьох людей, знівечити їх життя.

В основі доброти і милосердя лежить спорідненість людини з людиною. Усі ми —люди, зв'язані між собою. І якщо боляче або зле стане комусь одному з нас, то цього не можуть не відчути інші. Бо людина, як писав англійський поет Джон Донн (1572—1631), це не острів, а частина материка. І якщо обвалиться в море навіть краєчок суходолу — меншим стане весь материк.

Існує точка зору, що всі люди народжуються добрими від природи. І багато з них пізніше творять добро тому, що не можуть чинити інакше. Інші ж, зустрівшись із труднощами життя або несправедливістю, стають жорстокими, оздоблюються. Тому саме усвідомлення своєї нерозривної єдності з іншими людьми, вміння поставити себе на їхнє місце може допомогти їм зрозуміти необхідність бути добрими й милосердними, а не злими і жорстокими.

Часто умови життя або обставини змушують людину думати тільки про себе. Ось і сьогодні, вступаючи в ринкові відносини, багато людей думає лише про те, як

вижити. Труднощі й незабезпеченість, з якими вони стикаються, породжують невпевненість у завтрашньому дні, оздоблюють людей, роблять їх більш егоїстичними і черствими. Але подивимося навколо: скільки ще є дітей-сиріт, пенсіонерів, калік, які потребують нашої допомоги. То невже ми зможемо бути щасливими, якщо буде в нас що їсти й пити, а вони будуть голодними? Невже шматок ковбаси чи модна ганчірка стануть для нас дорожчими людяності й людської гідності?

Хочеться вірити, що людина, в якої є хоч крихітка духовності, не перестане і в цих умовах бути доброю і милосердною. Бо навіть і у важчі часи знаходилися люди, які не переставали бути добрими і милосердними. Невже ми гірші за них?

 Запитання і завдання
1. Що таке людська свідомість? Чи всі наші дії регулюються тільки свідомістю?
2. Наведіть приклади понять, суджень і умовиводів.
3. Чим відрізняються пізнавальне й оціночна відображення дійсності?
4. Що таке ідеали і як вони утворюються?
5. Яку людину можна назвати духовно багатою?
6. Проведіть у класі диспут на тему: "У чому можуть проявлятися в наш час доброта і милосердя?"

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими