Версия 11:15, 3 июля 2009

§ 23. Громадянин і держава

Революційні епохи неминуче виносять на порядок денний питання про владу, про форми державного устрою, характер взаємовідносин між громадянином та державою. Сьогодні досить гостро постаю питання розвитку української держави в умовах демократії, що народжується. У зв'язку з цим зростає роль теоретичних та історичних знань у цій галузі. Вони допоможуть краще зорієнтуватися в сутності демократичних перетворень, що відбуваються в нашій країні, стати активними учасниками, а не сторонніми спостерігачами бурхливих політичних процесів.

Сутність держави та її функції. "Україна с суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» (Конституція. Стаття 1). У повсякденному житті нам досить часто доводиться чути: «держава Україна», «прикордонна держава», «прибалтійські держави» тощо. У таких випадках мова йде про держави, що розташовані на певних територіях, тобто про країни. Перед нами стоїть завдання вивчення держави як політичного інституту.

Що ж таке держава? В енциклопедичному словнику знаходимо таке визначення: «Держава — це основний інститут політичної системи суспільства, що організовує, спрямовує та контролює спільну діяльність та стосунки людей, суспільних груп, класів і асоціацій. Держава є центральний інститут влади в суспільстві й концентроване здійснення цією владою політики».

У чому ж полягають основні ознаки та риси держави? Держава — це одна із найвиразніших політичних організацій у суспільстві, єдина організація, яка виступає від імені всього суспільства і здійснює верховну суверенну владу на чітко визначеній території, населення якої у відношенні до держави є її підлеглим; організація, яка припускає необхідність збору з населення податків для утримання апарату; єдина організація, шо здійснює правотворчість, тобто видання законів, інших правових актів, обов'язкових для всього населення даної країни; організація, шо володіє примусовою владою й утримує з цією метою особливі загони озброєних людей, різними (карними) закладами: судово-прокурорський апарат, армія, поліція, тюрми тощо; суспільна сутність держави виявляється у взаєминах її з людиною і характеризується поняттям громадянина. Стан поза громадянством називається апатридизмом.

Замислимося над питаннями. Для чого нам потрібна держава? Чому людина прагне жити в добре організованому суспільстві, а не в умовах анархії? Чому вона погоджується підкорятися суспільству і де природні межі такої покори? Відомий французький мислитель А. де Токвіль підкреслював, що в демократичній державі людина підкоряється суспільству зовсім не тому, що меншою мірою, ніж інші, здатна управляти державними справами, і не тому, що меншою мірою, ніж інші, здатна управляти собою,—вона підкоряється суспільству тому, що визнає для себе корисним союз з подібними до себе і розуміє, шо такий союз не може існувати без влади, яка підтримує порядок. Очевидно, шо держава необхідна й для того, щоб захищати права не лише окремої особи, а й усіх інших громадян. Щоб громадянин був вільним від пригнічення й агресії іншими людьми. Вона повинна захищати свободу громадян у всіх галузях людської діяльності до таких меж, щоб ця свобода не шкодила іншим людям. Держава повинна формувати рівні умови для саморсалізації особистості, сприяти зростанню її творчих сил і прогресивних намагань. У цьому полягає один з основних напрямів діяльності держави. «Права і свободи людина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людина є головним обов'язком держави» (Конституція України. Стаття 3).

Сутність держави виявляється в її функціях і напрямах діяльності. Вони поділяються на внутрішні та зовнішні. Свої внутрішні функції держава здійснює у таких сферах: економічній, де виступає як підприємець і координатор господарської діяльності та економічних процесів; культурній, виховній, освітпицькій, науковій, спортивній та пропагандистській; соціальній, де організовує суспільне забезпечення, тобто страхування, компенсації (наприклад, система пільг); служби охорони здоров'я тощо; підтримання порядку. Внутрішня функція підтримання порядку має два аспекти' перший полягає у гарантуванні елементарного порядку, другий — у захисті суспільного ладу від дестабілізації чи деструкції. Зовнішніми функціями держави є: захист від зовнішньої агресії; захист економічних інтересів за межами держави; встановлення взаємовигідного й добросусідського співробітництва із зарубіжними країнами; участь у колективних акціях світового співтовариства. Окремо слід зазначити зростання ролі держави у захисті навколишнього середовища. Це і внутрішня, і зовнішня функції держави. Численні економічні проблеми, кількість яких із кожним роком зростає (наприклад, проблеми Чорнобиля), неможливо вирішити власними силами, і тому є потреба участі багатьох зацікавлених сторін.

Виникнення держави. Історія держави — складний і багатогранний процес, пов'язаний з багатьма історичними, регіональними особливостями кожної епохи, специфікою локальних цивілізацій (Стародавнього Сходу, греко-римської, середньовічних епох на Сході й на Заході) та іншими факторами. Держава виникла як результат процесів, які відбувалися в суспільстві, реагуючи на розвиток його потреб.

Існують різні теорії походження держави. Засновник патріархальної теорії походження держави — англійський філософ XVII століття Роберт Філмер. Він вважав, що держава виникла в процесі механічного об'єднання родів у племена, племен — у значніші об'єднання аж до самої держави. А влада королів веде свій початок безпосередньо від прародителя роду людського — Адама. Тому державець ні призначається, ні обирається, ні зміщується підданими, бо всі вони його діти.

Теорія суспільного договору, представники якої доводили, шо держава виникла внаслідок згоди, злагоди між людьми. Появі держави передував «природний стан», коли люди мали природні права, або коли йшла війна всіх проти всіх» Т. Гоббс (1588-1679). По-стій не побоювання за життя, безпеку, власність переросло в переконання, що необхідно будь-кого наділити владою, яка б забезпечувала порядок і приборкувала агресивність людей. Так був укладений суспільний договір, шо передав атрибути влади суверенному, абсолютному монархові. Ж.-Ж. Руссо (1712-1778) впажав, що людина, яка живе окремо, індивідуально, у стані гармонії з природою, була щасливою І не прагнула до змін. Зовнішні та об'єктивні обставини — стихійні лиха, потреба підкорити природу колективними зусиллями, поява приватної аіасності — зробили необхідними організовані суспільні форми життя. Так був укладений договір всіх зі всіма. Народ став колективним сувереном.

Теорія підкорення. У XIX столітті поширились теорії виникнення держави, що пов'язували її з боротьбою і насиллям як факторами значиш змін у суспільному устрої. Вони зверталися до модної тоді теорії суспільного дарвпизму. Найвідомішим представником цієї течії, названої теорією підкорення, був краківський правознавець і соціолог Людвиг Гумплович (1838—1909). На його думку, держава виникла після завоювання гірше організованих і слабших груп краще організованими і сильнішими групами: тобто державна структура стає формою держави переможців над переможеними.

Психологічна теорія (її представники — Петрожицький, Фрейзер, Тард) пояснює державу особливими властивостями психіки, зокрема психологічною потребою людей у підпорядкуванні. На думку прихильників цієї теорії, держава — це організація, яка створюється для керівництва суспільством з боку визначних осіб.

Марксистська, класова інтерпретація виникнення держави базується на твердженні, згідно з яким вона виникла разом із поділом суспільства па класи. Держава є машиною пригноблення одного класу іншим.

Типологія держав. Історія розвитку людства пройшла через різні форми суспільної організації. Від родоплемінних об'єднань, окремих князівств до співдружностей незалежних держав. Залежно від історичних умов, характеру виробництва, культури та інших обставин, окремі країни і народи створювали держави, відмінні не лише за формою, а і за характером їхньої діяльності. Великі грецькі філософи у своїх характеристиках форм державного устрою виділяли притаманні їм риси своєрідності, формостворюючі принципи. Так, Сократ (469—399 р. до н. е.) вважав, що царство і тиранія с влада, яле ці поняття відрізняються одне від одного. Владу, що базується на волі народу і на державних законах, він називав царством, а ту, що спирається на свавілля правителя, називав тиранією. Коли правління здійснюється особами, які сповідують закон, такий устрій він називав аристократією; коли правлять від імені багатства,— шутократісю, а коли згідно з волею усіх,— демократією.

Арістотель вважав, що існують правильні й неправильні форми держави. За правильних форм правителі діють у напрямку досягнення загального добробуту, за неправильних — для досягнення особистого блага. Правильною формою держави Арістотель вважав по-літію. У подітії править середній клас в інтересах загального блага. Політія річко зустрічається як форма державного устрою, оскільки в більшості випадків середній елемент у державі займає незначне місце. Домінують, зокрема, або великі власники, або простий народ. Тому й державний устрій встановлюється відповідно до того, хто переміг. Концепція подітії була розвинута у працях філософів І стала одним із провідних принципів побудови демократичної держави.

Форми державного устрою протягом століть значно змінювалися. Зникали одні, з'являлися інші. Канули в забуття рабовласницькі держави, імперії... Збереглися лише життєздатні, що відповідали сучасним потребам суспільного розвитку. Це, перш за все,— монархії і республіки.

Монархія досить поширена форма держав і існує в більше ніж сорока країнах світу. Так, у Європі налічується одинадцять монархій (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція та інші), в Австралії й Океанії — вісім (Австралійський Союз, Нова Зеландія та інші), в Азії — дванадцять (Йорданія. Кувейт, Японія та інші), в Африці — три (Лесото, Марокко, Свазіленд). Абсолютні монархії — виняткові й збереглися зокрема в Саудівській Аравії, Катарі, Омані та ін.

Переважають монархії конституційні. У них монарх не має значних політичних та законодавчих повноважень. Основна влада концентрується в парламенті та Уряді.
«Україна є республікою» (Конституція України. Стаття 5). Залежно від способів виборів вирізняються різні типи республік — президентська та парламентська. Вони різняться способом формування уряду, своєрідністю взаємодії різних гілок державної влади.

У президентській республіці президент водночас і голова уряду, що здійснює підбір членів кабінету й контроль за їхньою діяльністю. Посади прем'єр-міністра немає. Законодавча й виконавча влада — відокремлені. Усе це забезпечується позапарламентським методом обрання президента й уряду, відсутністю в уряду відповідальності перед парламентом, відсутністю у президента права розпуску парламенту. Водночас парламент має значні повноваження, що стосуються контролю за діяльністю уряду і президента, аж до відхилення його пропозицій. Історично ця форма держави була вперше запроваджена у США на основі конституції 1787 року. Вона стала взірцем державного устрою для багатьох країн. Президентські республіки існують також у Бразилії, Аргентині, Чилі, Філіппінах та ін.

У парламентській республіці уряд формується парламентським шляхом лідерами партій, що перемогли. Після виборів керівник партії, яка перемогла, називає склад нового кабінету міністрів. Коли переважаючих партій понад дві, то уряд, як правило, формується коаліцією. Кабінет, очолюваний прем'єр-міністром, відповідає за прийняття законодавчих актів. Уряд може бути достроково усунутий від виконання обов'язків. Парламентська республіка менш поширена, ніж президентська, й існує сьогодні у Великобританії, Італії, ФРН, Австрії, Фінляндії та інших державах.

«Україна є унітарною державою» (Конституція України. Стаття 2). Держави поділяються на унітарні, федеративні та конфедеративні. Унітарні держави (Фінляндія, Франція, Україна та інші) відрізняються простотою, мають єдину конституцію і громадянство, єдину судову систему, право, вищі органи державної влади, що діють без обмежень па всій території країни. Адміністративно-територіальні одиниці не мають політ ичної самостійності й цілком підпорядковуються центру.

Складові федерації — державні утворення (штати, землі, провінції, кантони, республіки, держави) мають деяку політичну самосгійність, а також власний територіально-адміністративний поділ. Одним із найяскравіших прикладів федеративного устрою залишаються США. За винятком спільної зовнішньої політики та оборони, а також єдиної доларової валюти, кожен із п'ятдесяти штатів — це своєрідна держава в державі із власним урядом І власним парламентом. Кожен штат має власну коституцію, збирає свої податки й розробляє свої закони, які інколи можуть Істотно відрізнятися від законів сусіднього штату. Так. у США, наприклад, немає єдиного підходу до застосування смертної кари. У Флориді засуджених убивць і досі страчують, а у Нью-Йорку смертну кару повністю скасовано. Однак для тих, хто складає федерацію держав, відсутнє право сецесії— одностороннього виходу зі складу союзу. Між іншим, такий вихід неодноразово здійснювався — вийшли Сенегал із Федерації Малі (1960), Сингапур із Федерації Малайзії (1965), Бангладеш із Пакистанської Федерації (1971). Організація влади держав — суб'єктів федерації майже завжди копіює федеральну систему. Союзний законодавчий орган практично скрізь двопалатний, де одна з палат відстоює інтереси суб'єктів федерації.

Із часом більшість держав, не лише демократичних, обрали федеральну структуру. Такі держави є на всіх континентах. Це — Австралія, Бразилія, Індія, Нігерія. Таким чином, федералізм (не централізм, як раніше) стає домінуючою формою державного устрою.

Конфедерація створюється на добровільній основі. Вона є формою державного устрою, в якій держави, що складають конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади іі управління. Вони створюють об'єднані органи конфедерації для координації дій з відповідною метою (оборона країни, охорона навколишнього середовища, врегулювання конфліктів тошо). Конфедерації існували у США (1776-1787), Швейцарії (до 1848 р.). Німеччині (1815—1867) і деяких інших країнах. Ця форма державного об'єднання не міцна І звичайно еволюціонує у федерацію або розпадається.

Правова держава. «В Україні визнається і діс принцип верховенства права» (Конституція України. Стаття 8). Ідея правової держави має давню традицію. Ще стародавні греки в середині І тисячоліття до н. е. (Сократ, Платон, Арістотель та інші) підкреслювали важливість дотримання законів у державі. Для ник не було аксіомою. Красномовним у цьому відношенні с фрагмент діалогу Сократа, який наводиться Ксенофонтом (близько 430—355 р. до н. е.) у його праці «Спогади про Сократа». «Ти знаєш,— говорить Сократ,— шо Лікург Лакедемонський зовсім не підняв би Спарти над іншими державами, якби, головним чином, не запровадив у ній покори законам? Хіба тобі не відомо, що в державах ті правителі найкращі, котрим громадяни найбільш зобов'язані покорою законам? І та держава, в якій громадяни найбільш підкоряються законам, є щасливою під час миру і стійкою під час війни».

Передові мислителі XVII — XVIII століть, насамперед І. Кант (1724—1804), вважали, що держава забезпечує верховенство права, вимогам якого сама підкоряється. Право в суспільстві, на думку Канта, повинно балуватися на таких принципах: свобода кожного члена суспільства як людини, його рівність і іншими підлеглими, самостійність кожного члена суспільства як громадянина. У 1784 році він зазначив, що "найбільша проблема для людського роду...— досягнення всезагальноіо правового громадянського суспільства".

На думку Й. Г. Фіхте (1762—1814), між державою і громадянином складається своєрідний договір, згідно з яким громадянин погоджується на деяке обмеження своєї свободи й зобов'язується підкорятися спільним законам держави, а держава, у свою чергу, іарантує безпеку громадянина та його власності.

Важливим етапом на шляху втілення ідеї правової держави стало прийняття ООН у 1948 році Загальної декларації прав людина. У ній зазначалося, шо кожна людина повинна мати всі права і свободи. їх здійснення може бути обмежене лише законом з метою забезпечення прав і свобод інших громадян. Це перший документ, розроблений світовим співтовариством спеціально з питань прав і свобод особистості. У майбутньому він був доповнений багатьма міжнародними пактами та конвенціями.

Серед них: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права тощо.

Основними ознаками правової держави с: верховенство закону, рівність усіх перед законом; відповідальність держави перед громадянином; відповідальної ь кожного громадянина перед державою і суспільством: обов'язкове дотримання законів і державними оріанами, і посадовими особами, і колективами, і окремими людьми; незалежний суд; ефективно діюча правоохоронна система; реалізація принципу «поділу влад».

Слід підкреслити, що ідея правової держави пов'язана з утвердженням суверенності народу, підкоренням держави суспільству при дотриманні прав і свобод особистості.

Державна влада й органи управління державою. «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» (Конституція України. Стаття 6).Влада — це засіб здійснення політики. Боротьба за владу, її завоювання чи захоплення, а також утримання — один із основних аспектів політичного життя суспільства. Політичні сили, шо прийшли до влади, формують конкретні матеріалізовані владні структури (уряд, парламент, монарх, президент тощо), шо здійснюють політику в їхніх інтересах. Таким чином, у результаті проведення відповідної політики досягають влади, а за допомогою влади здійснюється політика. Звідси ми бачимо, що політика і влада пов'язані причинно-наслідковою залежністю. Політика е причиною влади, а влада — причиною політики. Однією з актуальних проблем політичного життя суспільства була і залишається проблема демократизації влади, підкорення її закону, створення таких механізмів і умов, за яких влада була б найефективнішою. Даній меті слугує ідея поділу єдиної влади на кілька незалежних, але взаємозв 'язаіаїх влад, що могли б співробітничати і контролювати одна одну. Коли в одній особі чи в одній інституції законодавча влада поєднується з виконавчою — не може бути забезпечений захист прав і свобод особистості, оскільки законотворці можуть видавати антидемократичні закони з метою виконання їх тиранічним способом. Не може бути захищеною людина і тоді, коли влада судова не відокремлена від законодавчої або виконавчої. Судова влада, об'єднуючись із законодавчою, стає свавільною, тому шо в даному разі суддя видає закони і ви конус їх, тобто робить те, шо хоче. Якщо вона поєднується з виконавчою, суддя стає пригноблювачем. Найгірша ситуація складається тоді, коли три влади поєднуються в одній і тій самій особі чи інституції.

Перший проект демократизації влади був розроблений Дж. Локком (1632—1704). Пізніше Ш.-Л. Монтеск'є (1689—1755) сформував теорію поділу влади у її сучасному вигляді: на законодавчу, виконавчу й судову. У цій системі не вистачає ще одного суб'єкта верховної влади, котрий міг би виступати координатором та арбітром у їхніх конфліктах. Тому схема Монтеск'є, як правило, доповнюється постаттю монарха, президента, політичного керівника чи керівників. Особлива і надзвичайно важлива роль арбітра у відносинах між владою і суспільством належить конституційному суду. Він визначає відношення всіх інституцій влади, суспільства та її членів до права, до закону та до його провідної ланки — конституції.

Демократія немислима без конституції. Вона регулює дедалі складніші відносини між владою та рівноправними громадянами у державі. Конституція — основний закон держави, що закріплює основи суспільного та економічного ладу, форму управління та форму державного устрою, правовий  статус особи, порядок організації і компетенцію органів влади й управління в центрі та на місцях, організацію та основні принципи правосуддя,  виборчої системи.

За формою конституції поділяються на писані, тобто складені у вигляді єдиного документа, побудова ного за відповідною схемою, і неписані, що складаються із великої кількості парламентських законів, судових прецедентів, звичаїв. Писаних конституцій немає у Великобританії, Ізраїлі та Новій Зеландії. Першою писаною конституцією в історії людства є конституція США, що була прийнята в 1787 році. її прийняли тоді, коли майже повсюди у світі панував монархічний лад. Основи буржуазної демократії існували лише в небагатьох європейських країнах. Ця конституція з'явилася майже за два роки до Великої французької революції. Для свого часу вона, безперечно, була видатним за своїм демократизмом документом хоча б тому, що оформила створення на американському континенті єдиної демократичної республіки. Глибока повага до закону, духу конституції є інтегруючою силою демократичної держави. Врешті-решт конституція визначає правила гри у політиці.

Державні функції в кожній країні здійснюються розгалуженою системою спеціально створених органів. Серед них завжди виділялися вищі органи влади — парламент, глава держави й уряд, а також Верховний Суд. Саме вони реалізують основні владні повноваження.

Система державної влади в Україні. Поворотним пунктом в історії української державності стало прийняття Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року «Декларації про державний суверенітет України». У ній проголошувався державний суверенітет як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки у межах її території, незалежність та рівноправність у зовнішніх зносинах. Україна, як суверенна національна держава за Декларацією, розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією права на самовизначення. Вона є самостійною у вирішенні будь-яких питань державного життя.

24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла «Акт проголошення незалежності України». У ньому урочисто наголошувалося, що з моменту схвалення Акту утворюється незатежна держава — Україна. її територія є неподільною і недоторканною.

28 червня 1996 року відбулася знаменна подія. На п'ятій сесії Верховної Ради України була прийнята нова Конституція України. Вона приводить до логічного правового завершення державотворчий процес у країні. Конституція закріплює статус України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави. Основними засадами конституційного ладу України стають визнання людини як найвищої соціальної цінності, пріоритет суспільства над державою, верховенство права, поділ влад та інше. Конституція визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, розуміння економічного та політичного плюралізму.

Україна є республікою. Президент — найвища посадова особа в державі. Повноваження президента визначаються Конституцією.

Найвищий орган державної влади — Верховна Рада України, яка здійснює законодавчу владу народу України. Ухвалені нею закони мають найвищу юридичну силу на території республіки.

Виконавча влада народу України здійснюється її урядом — Кабінетом Міністрів —як найвищим виконавчим і розпорядчим органом.

Правосуддя в Україні здійснюється тільки судом, який є органом захисту права, його охорони від будь-яких порушень. Судова влада здійснюється Верховним Судом України, обласними, районними та міськими судами. Органи законодавчої влади не мають права втручатися в судову діяльність. Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснює Генеральний прокурор України. Для посилення контролю за конституційністю законів і законодавчих актів створено Конституційний суд України, який наділений правом зупиняти дію законів і оголошувати їх недійсними.

Україна вступила на складний і тернистий шлях відродження нації. Перед нею стоїть завдання створення вільної, незалежної, демократичної й заможної держави, яка забезпечувала б рівні можливості в усіх сферах життя для всіх громадян незалежно від національності, особистих поглядів і віросповідання.

Тисячоліттями видатні діячі людства намагалися створити досконалу державу. Будувалися численні теоретичні моделі держав. Деякі з них реалізувались на практиці. Не всі ідеї витримати перевірку часом. Однак історична пракіика, споконвічне прагнення людини до кращого життя робили свою справу. Сучасні розвинуті країни хоч і не є ідеалом суспільного устрою, у багатьох випадках відповідають потребам демократичного співжиття.

Запитання і завдання

1. Що таке держава?
2. Чим держава відрізняється від інших політичних інститутів і засад?
3. Які органи управління державою ви знаєте?
4. У чому полягає суть принципу «поділу влад»?
5. Навіщо нам потрібна Конституція?
6. Чим відрізняється парламентська республіка від президентської?
7. У чому полягає відмінність конституційної монархії від абсолютної?
8. Назвіть ознаки правової держави.
9. Якою державою є Україна відповідно до її нової Конституції?

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими