Версия 11:58, 3 июля 2009

§ 26. Світогляд як основа культури. Типи світогляду

Поняття світогляду в культурі. Світ культурного буття визначає обрії та критерії існування людини як творчою суб'єкта, зумовлює пізнавальні, моральні та естетичні параметри, за якими людина орієнтується у світі. Культура тим самим постає для особистості засобом її входження в людську спільність, творить їїсо-ціально-духовие обличчя.

Визначальним фактором розвитку особистості є становлення її самосвідомості, усвідомлення нею своєї окремішності, свого «Я» і водночас своєї причетності до людства й світу взагалі. Вищою формою особистої самосвідомості є світогляд.

Світогляд часто визначають як органічно-цілісну систему уявлень людини про світ і своє місце а ньому. Однак світогляд є не стільки загальнозовнішньою картиною світу, скільки мірою визначення людиною себе у світі духовно-культурних координат.

Людина не тільки творить культуру, а й торує шлях власного життя. Для кожної окремої особистості світ не є заданим як буття. Особа поділяє у своїй свідомості світ на властивості, відношення, а світ, у свою чергу, насичується смисловим ставленням до себе. Усі предмети світу через світовідчування постають не просто як фізичні об'єкти, а як ціннісні сутності. Ціннісний аспект предметного світу й складає головний зміст світогляду.

Отже, світ постає у самосвідомості людини як насичений смислом та впорядкований людським відношенням. Людина прагне пізнати світ не лише у його існуючих формах, а й у цілому —у його смисловій значущості. Саме тому культурний універсум для світогляду ближчий, ніж об'єктивна дійсність. У культурі цілком реально «живуть» боги, абсолюти добра і зла, прекрасного і потворного, літературні герої, ідеали свободи та правди, образи міфології, мистецтва, поняття філософії тощо. Культурний світ — світ людських визначень, і як такий має свої просторові та часові ознаки, координати й виміри. Саме він є посередником між людиною і світом об'єктивної дійсності, адже буття координат культурного універсуму цілком реальне в системі людських взаємин, почуттів, переживань. Саме ней, осмислений світ і складає фундамент світобачення. Межа, що відокремлює пізнаванний світ від непояснимого, проходить крізь саму людину. Уявлення про світ, що немовби стоїть на трьох китах, спричинялось не просто «браком знань», а було моделюванням світу у визначеннях міфологічної людини, специфічним перенесенням культурних обріїв назовні, в об'єктивну дійсність. Людина творить не тільки культуру, а й онтологічно (тобто суттєво) творить світ, у якому живе, світ свого усвідомлення реальності і самої себе. Світогляд — не не просто «погляд на світ», а «погляд» людини на себе і світ крізь призму ціннісно-культурннх визначень.

Світоглядне самовизначення та світоглядний вибір. Світогляд, як вища форма самосвідомості людини,— немовби дзеркало, в якому особа бачить себе у світовому інтер'єрі. Природно, що таке «віддзеркалення» є процесом індивідуальним, неповторним, адже дзеркало не десь зовні, а в самій людині Кожна особистість у своєму житті формує власну систему ціннісної орієнтації, власне світобачення з притаманною лише їй системою цінностей, особисту картину світу. Що ж стосується загальної картини світу, то суспільство, як цілісний соціально-духовний організм, формує загальні типи світоглядної орієнтації, загальні способи ставлення до світу, які складають культурну традицію, віддзеркалюють різні форми творчого ставлення ло дійсності й допомагають особистості здійснювати свій світоглядний вибір.

Перед кожною особистістю неминуче постають світоглядні питання про світ та його сенс, про сутність життя та його мету тощо. Ці питання є вічними, тому що кожна людина змушена шукати на них відповіді, формуючи своє неповторне світоглядне ставлення до буття. Навряд чи коли-небудь буде остаточна відповідь на питання щодо буття, але спроби відповісти па них складають історію людського духу, широке полотно розгортання людиною власного інтелектуального багатства. Засвоєння цієї історії надає нашим власним світоглядним пошукам ґрунтовності, культурності, можливості світоглядного вибору.

Типологія світогляду. Погляд на історію культурного буття людства дозволяє здійснити типологію світоглядних форм, відповідно до способів та форм культу-ротворення. Типи світогляду, які історично склалися в духовній культурі, постають як наслідки суспільної творчості культурного суб'єкта, як щаблі духовного прогресу, відбиваючи відмінності раціонально-логіч-ного, чуттєво-образ ного, морально-етичного ставлення до буїтя". Кожен тип світогляду є самоцінним як одна з граней загальнолюдського світосприйняття, і всі вони у своїй суперечливій єдності відображають різні барви, відтінки світу, в який внесені людиною ціннісні координати.

Сенс існування різних типів світогляду полягає у можливості с в і т о г л я д н о го вибору, котрий забезпечує саму можливість вільного розвитку духовної особистості, творчого становлення її самосвідомості.

Адже мірою розвитку особистості як самосвідомої істоти с сама свобода її ціннісно-смислової орієнтації.

Незнання, невміння орієнтуватися у барвах світоглядних визначень минулого й сучасного призводить до вкрай звуженого, хибного розвитку самосвідомості, котра розвивається лише в межах існуючої системи соціально-побутових взаємин. Наслідком такого «перекриття каналів» зв'язку з широким полем світоглядних визначень постас бездуховність і некультурність особи.

Розвиваючи власну світоглядну систему розуміння світу й себе, особистість визначає духовно-моральні орієнтири свого й суспільного життя, навчаючись орієнтуватися серед суспільиозначущих культурних координат, визначає усвідомлену життєву позицію, формує своє духовне обличчя.

Міфологічний світогляд. Першим історичним типом суспільної самосвідомості постає міфологічний світогляд. «Міф»  давньогрецькою мовою означає «слово», слово-гимвол, слово-заклинання, слово-переказ. У міфологічному світосприйнятті людина намагається вперше осмислити світ і себе як його складовий елемент. Міфологічне світобачення знаменує появу та розгортання духовного життя. Водночас міфологічне світобачення складає основу будь-якої духовної культури, її підґрунтя.

У міфі світ постає крізь призму низки чуттєво-символічних образів. Образно-чуттєве відтворення світу є історично первинним, природно виникає із самого способу життя родової людини, для якого характерний тісний зв'язок із природним середовищем. Не маючи змоги простежити всі причинно-наслідкові зв'язки у світі, людина у міфологічному світосприйнятті прагне осмислити його за аналогією з власним життям, перенести свою родинну систему зв'язків на світ. Міфи різних народів насичені оповідями про походження світу, його впорядкування з первинного хаосу, про родовід речей та зв'язків між ними. Водночас міфи трактують походження людини, намагаючись відбити через нього (міф) її сутність. Звідки родом людина, така й її суть — цей першообраз людського уподібнення світові й тепер часто пронизує нашу буденну свідомість. Родовід від тваринного чи рослинного предка (тотема) надавав людині відчуття ґрунтовності, змістовності свого існування в світі як чогось єдиного з ним.

У численних міфах у символічній формі вперше постають спроби розкрити таємниці народження, смерті, сну, душевних переживань. З'являються сюжетні оповіді про уявних героїв — предків, вчинками котрих спричинений світ людських взаємин та відносин із природою. Основним джерелом міфу постають емпіричні знання й уявлення, інтуїтивне розуміння ідеальної природи культурного середовища, в якому всі зв'язки предметів та людських взаємин постають іншими, ніж у природному світі. Вони отримують сакральне (священне) значення й стають предметом поклоніння, культу, ритуальної дії, що уявно репрезентує реальну діяльність і слугує запорукою та умовою успішного наслідку останньої.

Для чуттєво-образного світовідтворення в міфі характерна фантастичність, панування нестримної людської уяви, яка єдина дає можливість сприймати реально ідеальний саіт культурних визначень. Предметом уяви стає весь світ, який вона конструює, будуючи значущу для людини модель світобудови — таку, яка вбирає людину як її елемент.

У міфологічному світогляді світ постає як ґрунтовний, самодостатній, абсолютно цінний, такий, що є предметом людського споглядання й обожнення. Вік — самодостатній цілісний організм — «Макрокосм». Античні греки не просто вірили, але відчутно знали, шо ходять по живому тілу Матері-Землі Геї, у шелесті листя дерев слов'яни та кельти вгадували шепіт богів, в рухові зірок на небі вбачали мережки особистої людської долі.

Характерною рисою міфологічного світогляду є перенесення на світ та його явища людських властивостей і визначень, що робило світ близьким, вносило в нього доцільність. Міфологічна свідомість є самосвідомістю роду, для неї характерне перенесення родинно-племінних взаємин на весь світ, який постає як величезна родина, де все взаємозв'язане. Людські взаємний лише віддзеркалюють загальносвітовий закон буття— Долю. Це непізнаванний та незмінний закон буття, перед яким схиляються навіть боги. Міф трактує людську долю як задіяність життя особи в космічний загал. Слід зазначити, що міфологічний світогляд постає як перша форма духовної культури, зі стовбура якої пізніше виростають могутні гілки релігійних вірувань, філософських роздумів, наукових досліджень та моральних норм. Міфологія спочатку виконувала функції виховання та збереження традиції духовного досвіду людства, складаючи вирішальний фактор культурного виживання людського роду. Міфобачення та міфологічний світогляд і тепер складають невід'ємний фундамент особистої культури. Вони ввібрали в себе історичний досвід народної мудрості та створили образи о-чуттєву основу культурно-історичного розвитку. Крізь казки, легенди, народні пісні до нас лине неповторний світ загальнолюдських взаємин та визначень, що вкорінює нас в історії нашого народу, формує підвалини етнічної самосвідомості. У міфологічній культурі сформувалися елементарні загальнолюдські уявлення про істинне і добре, прекрасне і праведне.

Філософія як серцевина духовної культури. Філософський світогляд—це перша форма суто теоретичної самосвідомості людини. Філософське осмислення світу та самої людини починається тоді, коли остання вперше починає сумніватися у традиції свого міфологічного світосприйняття. Орієнтація насамперед на розум, на створення особистої картини світу, виходячи з розуму, на вільний пошук відповідей на вічні проблеми буття визначає філософію як основу індивідуальної людської самосвідомості. Філософствуючи, особистість ставить перед собою питання про сенс власного буття, а, відтак, і про с м и с л самого світу.

«Т е о р і я» у перекладі з грецької — «розгляд, споглядання». Це поняття вперше ввів давньогрсцький філософ і математик Піфагор для визначення способу досягнення мудрості. На його думку, мудрість, тобто істинне знання про світ, можлива лише при відстороненому спогляданні, коли людина відривається від повсякденної метушні й спроможна глянути на себе н ну світ немовби збоку. У цьому відстороненні і вбачають одну з головних особливостей філософського пізнання на відміну від емпіричного. Другою важливою особливістю філософського пізнання постає його розумовий характер. Філософія, на відміну від міфології та релігії, піддає всі процеси та явища світу критиці розумом. Для античних греків пізнаванним був предмет мислимий, тобто такий, котрий можна не просто уявити, а відобразити у стрункііі системі розумових понять. Тому однією з найважливіших передумов філософствування вважали логіку як науку про правильне, несуперечливе мислення.

Спираючись на власний розум, перші філософи прагнули не просто відобразити світ, але віднайти його сутність, першооснову. Отже, виникає перше питання філософії: «Яким чином можливий світ такий, яким він є? У чому його причина й сенс?» Це зумовлює появу платити не тільки своїм спокоєм, а й життям. Філософські ідеї нерідко сприймалися владою як небезпечні та ворожі, бо були спрямовані на формування власної думки особистості, що підривало основи існування тих чи інших політичних ідеологій та забобонів натовпу. «Нечестивий не той, хто засуджує богів натовпу, а той, хто слідує думці натовпу про богів»,— зазначав Епікур, давньогрецький філософ-матеріаліст, заперечуючи звинувачення у «підриві основ суспільного підпорядкування». Сократа звинуватили й прирекли на смерть за те, шо він буцімто «розбещував молодь», «підбурював її не слухати старших», а він лише намагався вчити самостійно мислити та піддавати всі явища критиці розумом. Філософія в його особі постає не просто як спосіб думки, а й як спосіб життя, індивідуального вільнодумства, що визначає оео-бистісне світоглядне самовизначення.

Філософія сьогодні постає як школа людського мислення, самовизначення. Основна проблематика філософствування — с м и с л о ж и т т є в а — насичує людське існування духовними пошуками свого ставлення до всього навколишнього, а тому філософія є центральним місцем (квінтесенцією, серцевиною) особистого світогляду.
Питання самовизначення, світогляду постають перед кожною людиною впродовж її життя. Знання історії філософської думки, філософської спадщини людства не тільки формують теоретичні підвалини самосвідомості, а й допомагають людині грунтовно підходити до вирішення питань сьогодення, визначаючи її місце у цішпено-смисловому світі питань щодо таємниць світу.

Часто філософію визначають як науку про найза-гальиішї закони буття, свідомості та самого життя. Але філософія не обов'язково має бути науковою. Сам метод філософії — критичне осмислення дійсності — може базуватися на релігійних переконаннях, міфології, художньо-образному світосприйнятті. Філософські роздуми дуже часто втілюються в поетичну, літературну форму, релігійні проповіді, художні твори. Філософію часто визначають як мистецтво думки, яка вимагає відповідної форми, відповідного типу чуттєво-розумової творчості. Філософія постає як окремий тип духовної творчості та світогляду, котрий специфічним чином, через визначену систему мови, обрану систему понять торкається всіх сфер та втілюється у різних формах культуротворепня, складаючи його фундамент.

У сучасній культурології розрізняють системно-наукову філософію як спосіб передання специфічно-філософської проблематики через суто логічну структуру понять та софі й ну філософію, яка реалізує філософські питання у формі притч, літературних роздумів, поезій, проповідей. Обидві традиції філософствування є самоцінними й взаємодоповнюють одна одну.

Філософія розвивається як сукупність напрямів та шкіл, і кожна особистість або ж залучається до однієї з них, або ж на грунті вивчення їх створює власне філософське світобачення. Головне — сприймати розвиток філософської думки як джерело мудрості та скарбницю духовпо-теоретичних роздумів людства, з якої ми невпинно черпаємо духовне багатство, прилучаючи його до власного життя, до сьогодення. У цьому, власне, і полягає головна функція філософії у світогляді, її роль теоретичного фундаменту індивідуальної самосвідомості та школи теоретичного мислення, яка визначає духовні орієнтири становлення культури особистості, надаючи їй цілісності та міцності свідомого переконання.

Сутність та специфіка релігії як форми світогляду. Історично й генетично релігія виникає після або на підставі міфологічного світогляду, використовуючи частину його надбань як основу для формування власної системи (ідеї одухотворення світу, наділення певних явиш і сил надприродними властивостями тощо). Що ж таке релігія?
Сам термін «релігія» походить віл латинських слів «релігіо» (святиня, поклоніння), «релігаре» (зв'язувати, поєднувати) і «релятіо» (ставитись). Інакше кажучи, релігія — це спосіб ставлення людини до світу, віра у всезагальний зв'язок усіх явищ під впливом певної вищої сили, якій треба поклонятися, щоб здобути її прихильність. Тобто усі три поняття можуть бути етимологічним витоком релігії. Матеріалісти вважають релігію фантастичним відображенням у головах людей пануючих над ними природних і суспільних сил. 3. Фрейд вважав, що релігія виникає із почуття провини за скоєний безпідставний злочин (вбивство батька роду). Дж. Фрезер стверджував, що релігія народжується з магічного дійства. Однак усі ці визначення стосуються психологічних особливостей людського єства, а тому варто звернути увагу й на об'єкт релігійного відображення. Ним постас своєрідний світ, де присутні і матеріальна дійсність, і ідеальне. У своїй цілісності цей світ постає як буття. Т коли, на думку А. Тойнбі, окремі науки вивчають часткові аспекти буття, то релігія звернена до нього як до цілого.

Отже, можна визначити релігію як специфічне переломлення в людській свідомості буття, в основі якого лежить сокровенна Божественна Сутність. Релігія усвідомлює себе як відповідь на прояв цієї сутності. Особливістю цього усвідомлення є віра як вищий прояв відкритості людського буття Абсолютові. Релігійна людина (віруючий) вірить не лише в реальність надприродної Божої Сутності, світу її безпосереднього перебування і в свою залежність від нього, а й у можливість певним чином впливати на надприродне. Отже, віра в надприродне і можливість контакту з ним — головна визначальна риса релігії. Вона складає основу релігійного світогляду, виражає спосіб існування релігійної свідомості, тісно переплітаючись з усіма елементами релігійного світогляду: релігійною картиною світу, релігійною мораллю, релігійною філософією, соціологією, естетикою. На її основі формуються всі елементи й аспекти релігійної свідомості: буденний і теоретичний, релігійні психологія та ідеологія, анімізм, фетишизм, магія та міфологія. У структурі релігійного світогляду на підставі віри формуються богослов'я (теологія), релігійна правосвідомість, аксіологія (система цінностей), релігійні норми та приписи.

Релігійний світогляд у своїх визначеннях світу виходить із створеності світу Богом — надприродною потойбічною силою. Сама ж людина постає двояко, складаючись із безсмертної душі та тимчасового смертного тіла (плоті, що зосереджує в собі не лише речовинне тіло, а й його «тваринні» інстинкти, потяги тощо). Після смерті душа вивільняється з тіла і, нарешті, одержує очікувану свободу в єднанні з Богом. Доля людини залежить від її поведінки в земному світі, від дотримування нею релігійних приписів.

Структура релігії. Релігія постає як досить складне формування, до якого входить низка елементів:

1) релігійні уявлення (сукупність ідей та образів, породжених вірою в надприродне, зокрема уявлення про походження світу й людини та її загробне життя):
2) релігійні настрої (почуття та емопійно-психічні стани свідомості внаслідок віри у надприродне: релігійний страх, благоговіння, замилування тощо);
3) релігійні дійства (суворо регламентовані дії і вчинки, спрямовані на досягнення стану контакту з Абсолютом: обряди або культ, які включають заклинання, молитви, піст тощо, а також поклоніння певним особам, речам і святим місцям); 4) релігійні організації (об'єднання прихильників якоїсь релігії, церкви, конфесії, храми, релігійні напрями і таке інше).

Світоглядна функція релігії полягає в тому, що вона дає віруючому загальну картину світу та місцеположення в ньомулюдини, Грунтовані на вірі в первинність Бога і його всемогутність стосовно визначення природного та історичного розвитку. Таке цілісне уявлення водночас і нормує поведінку, І визначає напрями діяльності, і вирізняє низку її ціннісних орієнтирів.

Типи і форми релігій. За час своєї історії релігія здолала шлях від первісних культів та багатобожжя (політеїзму) до національних (полі- та монотеїстичних) і світових релігій. Історії відомі такі форми релігії, як племінні (магія, анімізм — віра у взаємозв'язаність та одухотвореність світу, фетишизм — поклоніння речам — носіям надприродної сили), національні (індуїзм, іудаїзм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм тощо), світові релігії (буддизм, християнство та іслам).

Світовим релігіям властиві такі риси:

1) зв'язок їх виникнення зі значними поворотами історії, шо охопили великі маси людей;

2) космополітичний (наднаціональний та інтернаціональний) характер;

3) відмова від розділяючої людей національно-специфічної обрядовості (уніфікація культу).

Головним же змістам світових релігій є вчення про єдине божество — першооснову сущого, про людину — його творіння та про її стосунки з Богом. У цих стосунках важливу роль відіграють ідеї служіння людини Богові заради особистого спасіння.

Найдавнішою світовою релігією є  б у д д и з м (виник понад дві з половиною тисячі років тому), який був заповіданий людям Буддою (санскр.: пробуджений, просвітлений вищим знанням), шо явився у світ прин-цем Сіддхартхою, котрий у двадцятидев'ятирічному віці покинув свій палац і шість років жив самітником. Під час роздумів — медитацій — він досяг просвітлення (став Буддою) і сорок п'ять років проповідував своє вчення, суть якого — в чотирьох істинах: сутність життя — страждання; причина страждань — бажання і пристрасті; уникнути страждань можна, приборкавши бажання і пристрасті; зробити ж цс можна, лише йдучи шляхом Будди, тобто восьмеричним шляхом спасіння.

Його ступені:

1) праведні погляди;

2) праведні прагнення;

3) праведна мова;

4) праведна поведінка;

5) праведний спосіб життя;

6) праведні зусилля;

7) праведна пам'ять;

8) праведне самозаглиблення.

Тільки тоді можна переродитись і досягти вічного блаженства (нірвани), яке залежить не лише від особистого життя, а й від попередніх етапів перевтілення.

Друга світова релігія — х р и с т и я н ст в о, яке виникло в 1 столітті н. е. у східних провінціях Римської імперії на грунті іудаїзму, увібравши в себе попередній досвід буддизму та античної філософії. Для християнства характерним е: монотеїзм, месіанізм — віра в прихід Спасителя, есхатологія — ідея кінця світу внаслідок сходження Бога на землю. Початково християнство формується як «підпільна» релігія, зазнаючи переслідувань і гонінь з боку імперії, але вже з початку IV століття стає державною релігією Риму. В 1054 році християнство, яке розвивалося паралельно і в Візантії, розділяється на р и м о - кат о л и ц и з м і православ'я.

Спільним для цих віровчень є Грунтування на текстах Біблії (Старого й Нового Заповітів), догмат про церкву як посередника між людиною і Богом. Обидві вчать, шо для спасіння слід дотримуватися релігійних вимог, свят, обрядів і особливо семи таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, причастя, шлюбу, священства і єлеєосвячення. У православ1ї Ісус Христос постає боголюдиною, народженою від земної жінки та небесного батька; він с втіленням чистої любові до людей, заради яких зазнав тортур і приніс себе в спокутувальну жертву через смерть на хресті. Хрест як головний символ християнства означає страждання й прощення, любов і свободу, спасіння іі перемогу життя над смертю. Католицизм  упроваджує деякі не схожі з православними догмати: про Христа як носія Святого Дука, про заступницю-Богородицю, про чистилище тощо. У XVI столітті, в епоху буржуазних революцій, виникає християнський протестантизм, змістом учення якого є особиста віра людини в спокутувальну жертву Христа й прийняття його душею як особистого Спасителя. Обрядова частина в протестантизмі значно спрощена, священиків обирає сама громада. У XVI столітті виникають три основні протестантські течії: англіканство, кальвінізм і лютеранство. Сьогодні до протестантизму належать: баптизм, адвептизм, методизм, єговізм та інші.

Наймолодша світова релігія — іслам (VIІ століття), що виник на Аравійському півострові. Засновником його вважають пророка Мухаммеда, котрий близько 610 року оголосив, що Аллах (Бог) обрав його своїм пророком. Послідовники ісламу (мусульмани) захопили місто Мекку, яке стало центром нової релігії. Основою віровчення ісламу с священна книга Коран та С у н н а — збірник переказів про життя Мухаммеда та його повчань. Іслам — монотеїстична релігія, основа якої — віра в єдиного Бога — Аллаха — та єдиного праведного пророка Мухаммеда. Культ ісламу полягає у виконанні п'яти вимог («стовпів віри»):

1) проголошення символу віри;

2) щоденна п'ятиразова молитва (намаз);

3) дотримання посту в місяць рамадан;

4) податок на користь бідних;

5) проща, паломництво в Мекку (хадж).

Мусульманин відвідує мечеть. В ісламі є ціла система норм, що регламентують не лише економічне, а й сімейне та особисте життя мусульман, внаслідок чого релігія глибоко вкорінена в побут і духовні традиції Сходу.

Релігія й церква в сучасній Україні. Однією з гострих проблем сьогодення стала нормалізація релігійного життя в Україні. Окрім конфліктів, які все ще тривають між різними напрямами християнства, відбувається поширення нетрадиційної релігійності серед молоді — тут і горезвісне «біле братство», й окультні секти і навіть «сатанисти».

Позитивним моментом, однак, є те, що значна частина населення почала виявляти активний інтерес до віри батьків і дідів, залишаючись на своїх світоглядних позиціях. Людина віддає шану духовним традиціям народу, що вже є важливим кроком до культурного відродження і зростання моральності, відновлення неперервності духовної традиції.

Нині, в умовах розбудови державності та демократичних реформ, проблема розв'язання міжконфесійних суперечок значно загострюється і вимагає термінового вирішення. Духові християнства суперечать міжцерковні чвари та внутрішня напруга, що існує в деяких регіонах країни. Відродження національної культури вимагає подолання ворожнечі між церквами, визнання пріоритету свободи совісті у щоденному житті, а не тільки на рівні держави, вирішення всіх майнових та правових питань за нормами цивілізованого суспільства.

Релігія в системі сучасної духовної культури. Попри розбіжність наукового та релігійного світоглядів, релігія посідає цілком певне місце в культурі. За будь-якого часу вона поставала носієм духовності, зберігаючи та примножуючи людські визначення добра, любові, терпимості, милосердя та прагнення істини. Адже коли наука шукала істинне знання, релігія розробляла вічні і с -тини моралі. Істина релігії полягає, насамперед, у знаходженні людської сутності через її зв'язок з Абсолютом. Людина шукає Бога як вищого суддю та надію на вічне життя, де здолається її відчуженість у світі.

Будь-яка віра починається, насамперед, із віри в себе. Здорова віра в цінпісно-смисловий Абсолют зміцнює знання, вносить у них ціннісний аспект. Релігія настільки вплетена в повсякденність, іцо часом важко вирізнити в житті щось позарелігійне. Тому безумовним є тісний зв'язок та взаємовплив релігії й інших форм духовної культурі — філософії, мистецтва, моралі, науки. Із нього взаємозв'язку всі вони черпають свої життєві сили, збагачуючи одна одну новим духовним змістом.

Запитання і завдання

1. Що визначає місце світогляду в загальнокультурному світі особистісних цінностей?
2. Із відомих вам міфів та переказів наведіть приклади перенесення родинних зв'язків у навколишній світ.
3. Перерахуйте відомі вам прикмети та забобони з побутового життя. Поміркуте, як і чому вони могли виникнути?
4. Назвіть вічні філософські проблеми й поясніть, у чому полягає їх вічність.
5. Доведіть чи спростуйте тезу: «Філософія є мірою розумового розвитку особистості та фундаментом системи переконань».
6. Як співвідносяться віра з розумом?
7. Назвіть найпоширеніші у вашому регіоні релігійні напрями і розкажіть про їх особливості та відмінності.
8. Охарактеризуйте моральні заповіді християнства, ісламу, буддизму, порівняйте їх і знайдіть спільні та відмінні риси.

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими