Версия 12:18, 25 октября 2010

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас. Повні уроки>>Зарубіжна література:Срібна доба російської поезії. Повні уроки

У 90-х роках XIX ст російська культура переживає потужний злет. Нова епоха, що породила цілу плеяду літераторів, художників, музикантів, філософів, отримала назву "Срібне століття". За короткий відрізок часу - рубіж XIX - XX вв. - в російській культурі концентрувалися надзвичайно важливі події, з'явилася ціла плеяда яскравих індівідуальностей, а також безліч художніх об'єднань.
Росія переживала тоді неймовірно інтенсивний інтелектуальний підйом, в першу чергу - філософії і поезії, воістину, на думку Н. Бердяєва, "російський культурний ренесанс". Йому належить і інше визначення цього періоду - "срібне століття". Духовне життя Росії цього періоду відрізнялося небувалою насиченістю, продовженням прекрасних художніх традицій, прагненням відновити поетичну мову, бажанням воскресити до нового життя ледве чи ні всі образи і форми, вироблені людською культурою, і в той же час безліччю експериментів, де робилася принципова установка на "новизну".
Перші провісники "культурного ренесансу" з'явилися ще в 80-і рр. XIX ст У 1882 р. У роботі "Про причини занепаду і про новий перебіг сучасної російської літератури" Д.С. Мережковський блискуче обгрунтував естетику новонародженого російського модернізму. Енциклопедично освічений історик, поет і письменник, Мережковський передбачив радикальне оновлення вітчизняної словесності в руслі "містичного вмісту", вільного вираження релігійного відчуття.
Початком всього можна вважати заклик до пізнання вічних духовних цінностей. Були виголошені заповітні слова - "моральність" і "культура". Моральність є вища мета розвитку культури. На початку XX ст видатні твори створюють класики російської літератури: Л.Н. Толстой, А.П. Чехов, В.Г. Короленко, А.І. Купрін, І.А. Бунін, Л.Н. Андрєєв, А.М. Горький, М.М. Прішвін.
На небосхилі російській поезії витончено спалахнули десятки зірок першої величини - від К.Д. Бальмонта і А.А. Блоку до Н.С. Гумільова і зовсім молодих М.І. Цветаєвой, С.А. Есеніна, А.А. Ахматової. Письменники поети срібного століття, на відміну від своїх попередників, звернули пильну увагу на літературу Заходу. Своїм орієнтиром вони вибрали нові літературні напрями - естетізм О. Уайльда, песимізм А. Шопенгауера, символізм Ш. Бодлера. Одночасно діячі срібного століття по-новому поглянули і на художню спадщину російської культури. Інше захоплення цього часу, що відбилося і в літературі, і в живописі, і в поезії, - щирий і глибокий інтерес до слов'янської міфології, до російського фольклору. "Друге дихання" знайшов і поетичнійший російський романтизм, що розквів в ліричній поезії. Змінився "соціальний статус" мистецтва. Серйозні кухлі об'єднували багато видатних діячів культури. Наприклад, в "релігійно-філософському" суспільстві тон задавали Д.С. Мережковський, В.В. Розанців, Д.В. Філософів. Величезну роль в розвитку ідей культурного ренесансу зіграли журнали "Терези", "Нова дорога", "Світ мистецтва", "Північний вісник", "Золоте руно", "Перевал". Багато видань пестувалися кращими умами Росії.
Символізм
Це напрям в розвитку мистецтва був загальноєвропейським, проте саме в Росії символізм знайшов високий філософський сенс, відбитий у великих творіннях літератури, театру, живопису, музики.
На становлення естетики російського символізму зробили величезний вплив Д.С. Мережковський, В.С. Солов'їв; теоретиком же прийнято вважати, В.Я. Брюсова, який виклав свої погляди в трьох збірках "Російські символісти" (1894-1895), а в 1904-1909 рр. редагував знаменитий журнал символіста "Терези". У російській літературі виділяються "дві хвилі" символізму. Перша пов'язана з іменами "старших" символістів - В.Я. Брюсов, Ф.К. Сологуб, Д.С. Мережковський, З.Н. Гиппіус. До "молодших" же прибічників символізму (інакше, до "младосимволістам") відносяться А.А. Блок, А. Білий, Вяч.И. Іванов, С.М. Соловйов і ін. "Ключовим" словом естетики символізму було філософське поняття "символ", яке трактувалося як "зв'язок між двома світами", як знак іншого світу на цьому світі". У символі бачили реальне втілення невидимого, потойбічного, трансцендентального.
Акмеїзм
В мистецтві "срібного століття" надзвичайно сильні були тенденції неокласицизму, спрямованості в минуле. Ідеали символізму вже на початку століття були поколеблени. Задуми містерій поступаються місцем прагненню повернутися "на грішну землю". Містичний туман символізму і космічность образів змінялися зверненням до "мовної краси.
У 1911 р. Народилася співдружність таких несхожих поетів, як Н.С. Гумільов, С.М. Городецкий, А.А. Ахматова, О.Е. Мандельштам, Н.Д. Бурлюк, Н.А. Клюєв і ін. Гурток отримав "заземлену" назву "Цех поетів", немов перекреслив ідею того, що "божественного початку" мистецтва. Його представники проголошували звільнення поезії від поривів символістів до "ідеального", від багатозначності і текучості образів, ускладнена метафорична, повернення до матеріального світу, предмету, точного значення слова. У цьому середовищі виникла думка створити новий поетичний напрям, що отримав назву "акмеїзм". Проте нове не народилося на "порожньому місці". Один з організаторів і теоретиків "Цеху поетів" Н.С. Гумільов писав: "На зміну символізму йде новий напрям, як би воно не називалося, чи (від слова akme - вища міра чого-небудь, колір, квітуча пора) акмеїзм або адамізм (мужньо твердий і ясний погляд на життя), в усякому разі, що вимагає більшої рівноваги сил і точнішого знання стосунків між суб'єктом і об'єктом, чим то було в символізмі. Проте, щоб ця течія затвердила себе у всій повноті і з'явилася гідним наступником попереднього, треба, щоб вона  прийняла його спадок і відповіла на всі поставлені ним запитання. Слава предків зобов'язує, а символізм був гідним батьком".
Новий напрям був родинний символізму в головному - в неприйнятті навколишньої дійсності, будь то сіра буденність або революційні вибухи. Справжню красу шукаи в минулому. Привабливими здавалися "ретро" - жанри: інтермедія, пастораль, ідилія, мадригал. Не випадково свій головний друкарський орган акмеїсти назвали "Аполлон" - символ гармонії, стрункості, ясності.
Прщаючись з символізмом, щоб "живій землі проспівати хвалу", кожен з поетів "Цеху" обирав свою дорогу. Єдина естетична програма була намічена лише контурно, в загальних початках. До них відносилися, наприклад, пильна увага до образу мови, здатної збуджувати ліричне відчуття.
І все ж серед акмеїстів Ахматова, за словами Блока, була "справжнім виключенням". Її відрізняло глибоко особисте відношення до навколишнього світу, відчуття його дисгармонії і трагічності. Муза Ахматової народилася під безпосереднім впливом блоківськой поезії; навіть її псевдонім перекликається з улюбленим меістом перебування поета: Ахматова - Шахматово. Але наслідування Блока не було суттю її творчості. Джерелом вдосконалення служив для Ахматової неосяжний світ російської класики - Пушкін, Баратинський, Нєкрасов, Тютчев.
У передреволюційні роки Ахматова публікує три збірки віршів - "Вечір" (1912), "Чьотки" (1914), "Біла зграя" (1917). У ту пору її поезія глибоко інтимна, автобіографічна. По словах Ю.М. Тиньянова, вона немов знаходиться "в полоні у власних тем". Великий поетичний дар Ахматової, афористичність, виразність кожного слова розкривалися буквально з перших творів. При всій пристрасті поетеси включати пряму мову в мову авторську, відтворювати діалог героїв, її навряд чи можна докорити в театральності. Лірична героїня ахматовськой поезії як би повторює слова своїх співбесідників, прагнучи передати їх інтонацію, вслухуючись в свій внутрішній світ.
Футуризм
В мистецтві поетичного слова розцвів футуризм (майбутнє) - течія, родинна формотворчим експериментам в живописі. Найближче до західного футуризму як ідеології індустріального міста став молодий В.В. Маяковський. Його настрої пізніші, в 1923г., вилилися в створення ЛЕФа ("Лівого Фронту мистецтва").
Представники російського футуризму, як і їх побратими за кордоном, закликали до бунту проти міщанської повсякденності і радикальної зміни поетичної мови. Заперечуючи традиційну культуру, вони культивували естетику урбанізму і машинної індустрії. Для літературних творів характерні переплетення документального матеріалу і фантастики, в поезії - і мовне експериментування ("слова на волі" або "заумь").
Відоме творче об'єднання поетів-футуристів називалося "Гілея". До нього увійшли брати Д.Д. і Н.Д. Бурлюки, Ст Хлібников, А.Е. Кручених, В.В. Каменський, Е.Г. Гуро, В.В. Маяковський. Називали вони себе "будетлянами" (російський аналог слова "футурум"), або "кубофутурістамі". Остання назва примітніша, бо видає кровний зв'язок нової течії з кубізмом в живописі. Були і інші футуристичні групи, зокрема - "Мезонін поезії", куди деякий час входив початківець Б.Л. Пастернак. Футуризм характеризується бунтарством проти традиційної фори і образів, новим відношенням до рими, слова, матеріалу поезії. Антиреалістична, антисимволіст спрямованість "революційного поетичного блоку" очевидна.
 Один з найобдарованіших футуристів "срібного століття" - Б.Л. Пастернак (1890-1960). До революційних потрясінь 1917 р. він встиг опублікувати дві перші поетичні збірки - "близнюк в хмарах" і "Поверх бар'єрів". Лірик за обдарованністю, Пастернак віддав дань відкриттям "младосимволістів", акмеїстів, кубофутурістів. У поезії Пастернака теми-образи, сплітаючись один з одним, передають не одномоментність життя, а її багатоголосе звучання.
Ментальність срібного століття - культ творчості як єдиній можливості прориву до нових трансцендентних реальностей, подолання одвічної російської "двійкової" - святого і звіриного, Христа і Антихриста. Творчість художньої інтелігенції стає інтегральним способом осмислення часу і "Я" в нім через наполегливі мотиви вільної волі, пошуки Бога, смерті.
Не випадково академік Д. Ліхачов помітив одного дня із складним відчуттям: "Ми подарували Заходу початок нашого століття."

Л.А. Рапацкая. Русская художественная культура. Москва 1998 г. Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.