Тема: “Портрет Доріана Грея” як інтелектуальний роман. Головні філософсько-естетичні та моральні проблеми твору: співвідношення краси й моралі, чи може краса бути вільною від моралі, як таке вивільнення діє на особистість Мета: Аналіз філософсько-естетичних і моральних проблем роману «Доріан Грей» Тип уроку: урок лекція- дискусія
Не можна не сказати про цей роман одночасно як про гімн естетизму, так і про «естетичну антиутопію» (К. Чуковський «Оскар Уайльд»). У цьому романі О. Уайльд якнайповніше виражає основні позиції своєї теорії естетизму. Двадцять п'ять афоризмів передмови в концентрованому вигляді визначають систему естетичних поглядів автора. Ми переходимо до аналізу першої проблеми роману. «Художник - той, хто створює прекрасне - свідчить перший з афоризмів. І дійсно, художник Безіл Холлуорд створив прекрасний портрет: «…на мольберті стояв портрет молодої людини незвичайної краси»,
«…художник дивився на прекрасного хлопця, з таким мистецтвом що відображує його на портреті.». Але не цей портрет - прекрасне творіння мистецтва - створює жахливе чудовисько, яким стає Доріан? «…Крик жаху вирвався у художника, коли він в напівтемряві побачив страшне обличчя яке глузливо посміхається йому з полотна. У виразі цього обличчя було щось що обурювало душу, і наповнювало її огидою. Сили небесні, адже та це обличчя Доріана!»
«Ви ж говорили мені, що знищили портрет!» - говорить Безіл за мить до своєї загибелі. «Це неправда. Він знищив мене», відповідає Доріан перед тим, як остаточно погубити свою душу, і, вкладаючи ці слова у вуста свого персонажа, Оскар Уайльд, можливо, сам того не чекаючи, спростовує перший свою тезу.
«Ті, хто в прекрасному знаходять погане, - люди зіпсовані.. Ті, хто здатні побачити в прекрасному його високий сенс, - люди культурні. Вони не безнадійні» . - Наступний афоризм Уайльда. Але і йому призначено бути спростованим на сторінках роману. Ні Безіл, ні більш ніж проникливий лорд Генрі сприймає лише зовнішню красу Доріана, не бачать жахливої душі героя. Ніхто не вірить в те, що Доріан здатний скоїти злочин. Дивна краса Доріана затьмарює очі і Джеймсу Вейну, який, бажаючи помститися за загиблу сестру, так і не зміг здійснити свій задум, просто не повіривши, що такий прекрасний хлопець міг бути таким жорстоким і безжалісним. І він, як Безіл, розплачується за свою помилку життя.
«Художник - не мораліст», стверджує Уайльд, але дійсний художник Безіл - лише один з героїв роману - намагається повернути Доріана на праведну дорогу: «Моліться, Доріан, моліться!.. буде почута і молитва розкаяння» - в пориві жаху говорить він, побачивши портрет. Але чи протиріччя у фіналі роману, в якому герой покараний і з'являється перед читачами в самому страхітливому вигляді, вислову автора «Художник - не мораліст»? Думається, немає. По суті, Уайльд не заперечував етичного змісту літератури: він виступав лише проти нарочитої повчальності.
Тема моралі в романі залишається відкритою. А ми переходимо до дослідження проблематики роману. Тісний зв'язок з мистецтвом ми можемо побачити вже в імені головного героя: «Доріан» (з англ. «дорічеський») - мистецтвознавчий термін, що позначає прадавні пам'ятники класичної античності. Тема співвідношення мистецтва і дійсності проходить через весь роман. Вона реалізується в багатьох аспектах, основні з яких співвідношення форми і вмісту (тут ми можемо навести приклад самого Доріана Грея - його зовнішності і внутрішнього світу); вічність і мить прекрасного, мистецтва, відношення творця і його творіння, етичне відношення до мистецтва, прекрасного.
Цікаво змальована в творі проблема відношення творця і його творіння. По вираженню художника Безіла Холлуорда, «в історії людства є лише два важливі моменти. Перший - це поява в мистецтві нових способів зображення, інший - поява в ньому нового образу» Безіл Холлуорд створив портрет свого друга Доріана Грея, досконалий витвір мистецтва. І з цієї миті портрет і натурник стають нероздільні (ось, ми бачимо тісне переплетення мистецтва і дійсності). Спочатку Доріан Грей не бачить своєї краси, потім з'являється лорд Генрі. У його словах - гімн краси, застереження, що вона пройде. «Вам дана дивна краса молодості, а молодість - єдине багатство, яке варто берегти», «Пройде молодість, а з нею і краса – і ось вам раптом стане ясно, що час перемагає минуле» Коли Доріан дивиться на портрет, в ньому пробуджується заздрість, адже це краса безсмертна. «Якби я міг бути вічно молодим, а старів портрет!».
Думка Доріана матеріалізується. І відбувається ділення на форму і зміст, що і приведе до загибелі Доріана, його падіння. Портрет і натурник (мистецтво і дійсність) міняються місцями. Портрет стає змістом, внутрішнім, а Доріан - всього лише здійсненою формою, оболонкою. Художник за задумом автора - це той, хто створює прекрасне. Критик - той, хто здатний в новій формі або за допомогою інших способів передати враження від прекрасного. Можливо по цьому «художники» дружбу, любов цінують вище мистецтва, а «критики» не здатні заглянути за оболонку, відкидають сьогодення відчуття, задовольняючись побаченим, - театральним, естетичним. «На сцені все набагато реалістичніше, ніж життя» - говорить лорд Генрі. Висшая, як і нижча форма критики, вважав автор, - один з видів автобіографії. Змальовує біографію Доріана, письменник піднімає запитання, відповіді на яких ми шукаємо кожного разу, коли відкриваємо роман.
Увігнав ніж в знівечений портрет, Доріан вбиває себе. Цим затверджується думка про вічність прекрасного, вічність мистецтва (портрет стає таким же, яким його створив Безіл). «Увійшовши до кімнати, вони побачили прекрасний портрет свого господаря, у всьому блиску його чудової молодості і краси, а на підлозі з ножем в грудях лежала мертва людина у фраку. Обличчя у нього було зморшкувате, таке, що пов'януло, відштовхуюче. І лише по кільцях на руках слуги взнали, хто це» Смертю свого героя - парадоксально, може, неочікувано для самого себе - Оскар Уайльд виймає наріжні камені з фундаменту філософської доктрини лорда Генрі (а їх так часто ототожнювали!), заставляючи шукати інші життєві переконання, істини. Період творчості О. Уайльда - це період розвитку естетзму в англійській і світовій літературі. Естетізм - це течія в англійській естетичній думці і мистецтві, що зародилося в 1870-і роки, остаточно сформувалося в 1880-і - 1890-і роки і втратило свої позиції на початку XX століття, злившись з різними формами модернізму. Це художній напрям, що звів в абсолют ідею чистої Краси, що підноситься над реальним життям, є субстанцією рафінованого, вишуканого мистецтва.
Список використаних джерел: Корпан Т. О. Вайльд. «Портрет Доріана Грея». Урок-гра. // Зарубіжна література. - 2003. - №7. - С. 6 - 7. Крівіна Т. М. Що знав про красу Оскар Уайльд // Зар. літ. - 2006. - №7. С. 13 -14. Кузьменчук І. С. Парадокси О. Уайльда // Зар. літ. - 2004. - №8. - С. 16. Масімова Л. В. Життя наслідує мистецтво // Зар. літ. - 2000. - №37. - С. 12 - 15. Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам. Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
