Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Італія.Повні уроки

Тема:  Італія

Мета: Описати становище країни після  Першої світової війни, прихід до влади фашистів та зовнішньо-економіну політику Італії.

Структура уроку:

1. Опитування дошнього завдання

2. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.1 Наслідки Першої світової війни

Прапор Італії

Герб Італії

Закінчення Першої світової війни ознаменувалось могутнім революційним піднесенням у багатьох країнах кризою колоніальної системи, докорінним переподілом всієї карти світу. Італія не стала винятком, питання її післявоєнного облаштування займали одне із провідних місць на міжнародних конференціях протягом першої половини 20-х років.

Одним із першопочаткових завдань стало визначення нових кордонів держави. Так, кордон Австрії з Німеччиною й Швейцарією лишався незмінний. Але Австрія віддала Італії Трентіно й Південний Тіроль до перевалу Бреннер. Італії не довелося витрачати багато зусиль, щоб отримати цю поступку Найвищої міжсоюзницької ради, дарма що в Південному Тіролі (італійці назвуть його Альто-Адідже) жило німецькомовне населення. Складніше було питання Венеції-Джулії з великим портом Трієст і питання Далмації.

Вступивши влітку 1915 р. на боці Антанти у війну, Італія не здобула очікуваних блискучих перемог, але заплатила за це життями 460 тис. своїх громадян. По завершенні війни розпочалася глибока криза. Внаслідок війни значних збитків зазнало сільське господарство, було порушено грошовий обіг, що засвідчило банкрутство колись потужного Облікового банку. Країна імпортувала значно більше товарів, ніж експортувала. До цих негараздів долучилася й необхідність спрямувати скромні внутрішні ресурси на погашення величезного зовнішнього боргу (лише Сполученим Штатам та Великій Британії Італія заборгувала за роки війни близько 4 млрд дол.).

   Ці чинники призвели до гострої інфляції - знецінення італійської грошової одиниці - ліри. Зокрема, випуск паперових грошей зріс у 8 разів.

Вимоги Італії базувалися переважно на таємному Лондонському договорі від  15 квітня  1915 р. Витвір міністра закордонних справ Сіднея Соніно, якого не полишала думка про панування над Адріатикою, цей договір обіцяв Італії всю Венецію-Джулію, як у 1920 р. стали називати район, до якого входили Істрія, Західна Карніолія з Горіцією, частина Карінтії, але без порту Ф'юме (Рієка), а також велику частину провінції Далмація до мису Планка, включаючи головні острови, але без Сплита. Лондонський договір суперечив пунктові 9 тексту президента Вільсона, і в листопаді 1918 р. Італія зробила застереження щодо цього пункту. Посилаючись ще й на те, що Лондонський договір було укладено тоді, коли вважалося, що Чорногорія й Хорватія не залежатимуть від Сербії, а тим часом у 1918 р. утворилося єдине Королівство сербів, хорватів і словенців, італійський уряд під впливом прем'єр-міністра Орландо висунув претензії на Ф'юме. Це був невеликий спеціально збудований порт, який до війни давав вихід до моря угорським торговцям. 30 жовтня 1918 р. муніципальна рада Ф'юме підтвердила італійський характер міста, після чого там висадилися італійські й союзницькі війська. Вимоги Італії натрапили на сильний опір Югославії, яка твердила, що за винятком кількох прибережних містечок весь район Джулії аж до Ізонцо - словенський або хорватський і що Трієст став італомовним через штучний тиск. Вільсон почасти підтримував югославську позицію. Суперечка між Орландо й Вільсоном велася на основі принципів “iталійства” та права народів на самовизначення. Звертаючись прямо до італійського народу без попередніх консультацій з його урядом, американський президент 23 квітня 1919 р. офіційно заявив, що Італія не має ніяких прав на Ф'юме - природний вихід до моря придунайської Європи. Лінія кордону, який він пропонував, -“лінія Вільсона” залишала Югославії південний - схід Істрії 

Габриэле д `Анунцио вижджае в Фиуме(1919 г.)

З досади і відчуваючи підтримку розпаленої громадської думки, 24 квітня Орландо залишив Паризьку конференцію. Він повернувся лише 7 травня з пропозицією врегулювати питання Ф'юме безпосередньо між Італією та Югославією. Запропонований Тардьє 30 травня компроміс (створення буферної держави під контролем Ліги Націй у складі Ф'юме та його території з населенням у 200 000 жителів, проведення плебісциту через п'ятнадцять років) був відкинутий Югославією. 12 вересня 1919 р. поет Габріеле д'Аннунціо на чолі загону добровольців захопив Ф'юме, з якого вже пішли союзники, і взяв владу в свої руки. Він оголосив місто незалежною державою, маючи на меті довести італійське походження Ф'юме й  підготувати його входження до складу Італії. У січні 1920 р. Паризька конференція виробила новий компроміс, але проти нього в лютому виступив президент Вільсон. 6 березня  1920 р. врешті вирішено полишити Італії та Югославії самим вирішити цю проблему. Внутрішні труднощі обох країн таки змусили їх з часом вступити в переговори, але ситуація була сприятливіша для Італії. З одного боку, Мільєран і Ллойд-Джордж підтримували чудові стосунки з новим італійським міністром закордонних справ графом Сфорца. На його прохання вони чинили тиск на югославського прем'єра Веснича. З іншого боку, югослави втратили доброзичливу підтримку президента США після обрання на цей пост республіканця Гардінга. 8 вересня 1920 р. д'Аннунціо сформував уряд - “Регентство Карраро”, який теоретично мав управляти всіма колишніми венеційськими територіями Далмації. Рапалльський договір, підписаний 12 листопада 1920 р. між Італією та Югославією, визначив кордон досить чітко на схід від “лінії Вільсона”. Італія відмовилася тільки від Далмації за винятком Зари та островів Керсо, Лусен, Лагоста й Пелагоса. Обидві сторони визнали повну незалежність “держави Ф'юме”. 14 лютого 1921 р. Франція й Англія схвалили цей договір. Проте італійські націоналісти, а також д'Аннунціо виступили проти нього. На вимогу італійського генерала Кавільї залишити місто 1 грудня 1920 р. д'Аннунціо оголосив війну Італії. Італійські війська швидко примусили його здати місто. Але Югославія глибоко вороже ставилася до Раппальського “диктату”, що розчленував Словенію і не був ратифікований югославським парламентом. На їхню думку, велика держава - Італія - нав'язала свою волю маленькій - Югославії  

Після створення Малої Антанти між Чехословаччиною, Югославією та Румунією, ці країни не бажали ревізії Версальського договору. їх підтримувала Франція, а Італія, навпаки, стояла на боці “ревізіоністських” країн - Угорщини й Болгарії. Головною точкою непорозуміння було розходження Італії та Югославії в питанні про Ф'юме.

1.2 Встановлення фашистської диктатури.

 Зневіра як в монархії, так і в демократії спричинила те, що тисячі знедолених і невдоволених результатами війни італійців звернули свої погляди до новонародженої політичної сили - фашизму.

   Беззаперечним лідером фашистів був Б. Муссоліні.

     1919 р. у своїй партійній програмі фашисти запропонували італійцям привабливі й прості для розуміння цілі: встановлення республіки, запровадження Законодавчих зборів, передання землі селянам, боротьба проти «буржуазії», підвищення зарплатні, створення «народної міліції», ліквідація банків і бірж, відродження «Великої Італії» та ін. За умов, коли Комінтерн проголосив головним ворогом комуністів, соціалістів і соціал-демократів, ситуація для зростання популярності фашистів була дуже сприятливою.

   Проте перший досвід боротьби за владу став для них повною невдачею - на виборах 1919 р. вони не здобули жодного місця в парламенті й навіть у рідному селі Б. Муссоліні за них не було подано жодного голосу

   На виборах 1921 р. фашисти діяли нахабно та агресивно й здобули відразу 35 депутатських мандатів (близько 7%). Потрапивши до парламенту, депутати-фашисти своїми хуліганськими діями фактично паралізували його роботу, демонструючи, що парламентська демократія остаточно вичерпала.

   Готуючись до захоплення влади, фашисти створили бойові групи - сквадри (наприкінці 1921 р. Б. Муссоліні заявляв, що у них налічувалося понад 400 тис, але це було безсоромним перебільшенням). Як форму одягу сквадристи запровадили чорні сорочки (звідси їхня назва «чорносорочечники»), вступили в контакт з рядом вищих армійських офіцерів.

Отряд чернорубашечников

   Провідні ідеї італійського фашизму

   - Італійці повинні пишатися своєю країною

   - Усі політичні партії, крім фашистської, забороняються

   - Місце італійської жінки - вдома. Італійки повинні мати багато дітей - майбутніх вояків

   - Демократія не потрібна. Італія потребує сильного лідера, який дасть народу те, чого він хоче

   - Комунізм і соціалізм - вороги фашизму

   - Війна є благом для країни. Італійська молодь повинна бути готовою до боротьби

   - Італія повинна утвердитись як імперія в Африці 

   - Потрібно збити пиху самовпевненості з великих держав.

   У ніч з 27 на 28 жовтня 1922 р. сквадристи захопили ряд важливих державних об'єктів у Мілані та інших містах країни.

   29 жовтня король призначив 39-річного Б. Муссоліні 27-м прем'єром Італії. «Революція у спальному вагоні» перемогла. Проте новий голова уряду не хотів, щоб у його співвітчизників склалося враження, що владу йому подарував король. Йому був потрібен міф про «похід на Рим» щонайменше 300 тис. «фашистських мучеників», а тому вже наступного дня до столиці звідусіль стали прибувати сквадристи.

Зустріч Муссоліні з монархом

   Прийшовши до влади, фашисти певний час змушені були залишити в країні демократичні інститути. До 1928 р. уряд був коаліційним: ряд міністерських портфелів Б. Муссоліні віддав іншим партіям, чимало представників яких обіймали посади заступників міністрів, керівників державних відомств. 

   До Б. Муссоліні новітня історія не знала таких масштабів культу особи правителя, який виник в Італії: повсюдно було вивішено його портрети, усі, навіть дріб'язкові, розпорядження чиновників віддавалися з посиланням на волю прем'єра, масове спорудження пам'ятників, присвоєння титулів «першого», «найкращого» тощо.

   Використавши як привід чотири невдалі спроби замаху на своє життя, він домігся заборони усіх політичних партій, крім власної. Депутатів-нефашистів було вигнано з парламенту. Сміливців, які наважувалися протестувати проти тоталітарної системи, заарештовували, відправляли на віддалені острови або, як це сталося з популярним парламентарем Джакомо Маттеоті, просто знищували. Створений Муссоліні Особливий фашистський трибунал запровадив у країні смертну кару.

Похід на Рим 30 жовтня 1922

1.3 Зовнішня політика Італії у міжвоєнний період

У травні 1922 р. в Санта-Маргеріті відбулась італо-югославська зустріч, а 23 жовтня в Римі була підписана угода між цими країнами. Італійці зобов'язувалися залишити останні зони в Югославії, які вони займали, а також прилеглий до Ф'юме Сусак. Але ця угода постійно порушувалась, і Югославія  вдалася до блокади Ф'юме. Очоливши в жовтні 1922 р. уряд і Міністерство закордонних справ, Муссоліні був схильний ратифікувати Санта-Маргерітську угоду. Але в липні 1923 р. він висловився за те, щоб приєднати Ф'юме до Італії, а Югославії віддати маленьку частину його території. Югославія звернулася по допомогу до Франції. Пуанкаре, який весь поринув тоді в рурську справу, закликав її до стриманості. 17 вересня 1923 p., відмовившись від арбітражу, Муссоліні відрядив до Ф'юме італійську адміністрацію. Через свої внутрішні труднощі Югославія змушена була примиритися з доконаним фактом, і 27 січня 1924 р. Пашич і Муссоліні підписали в Римі пакт, яким визнавався суверенітет Італії над Ф'юме та Югославії над Порто-Баросом. З цієї нагоди король Італії Віктор-Еммануїл нагородив Муссоліні нашийним знаком ордена Благовіщення і 16 березня 1924 р. вступив у володіння Ф'юме. Тези Римського пакту були уточнені Неттунськими конвенціями (липень 1925 p.). Між Югославією й Італією стояло ще й питання Албанії. Події, що відбувалися в цьому районі до 1922 p., розглядалися у попередньому розділі. Здобувши владу, Муссоліні зміцнив зв'язки Італії з Албанією. Італо-югославським пактом 27 січня 1924 р. було ухвалено, що жодна з цих країн не втручатиметься у внутрішні справи Албанії. Однак і та, і друга порушували цю угоду. Італія підтримувала уряд Фан Нолі, а Югославія - Ахмеда Зогу, який повалив першого. Проте Зогу, прийшовши до влади, повернувся обличчям до Рима, сподіваючись одержати від нього великі субсидії, і кінець кінцем 27 листопада 1926 р. підписав з Італією пакт про дружбу й безпеку.

Італія Муссоліні зазнавала також серйозних труднощів у своїх відношеннях із Грецією. Так, вона підтримувала Албанію в її прикордонному конфлікті з Грецією. Коли греки вбили італійського генерала Телліні - члена делімітаційної комісії, 31 березня 1923 р. Муссоліні наказав бомбардувати острів Корфу, а потім захопив його. Хоча Пуанкаре, заклопотаний рурськими справами, не дуже схилявся до активної політики. Раді Ліги Націй пощастило домогтися виведення італійських військ після того, як Італії було принесено вибачення й виплачено 50 мільйонів лір відшкодування.

Найвизначнішою подією цього періоду в Східній Європі стало визнання  СРСР більшістю великих держав. 30 листопада 1923 р. Муссоліні заявив, що “фашистський уряд не бачить жодної перешкоди для визнання де-юре радянської Росії. Він вимагає тільки економічних пільг” 

Так, другою державою, яка встановила дипломатичні відносини з СРСР у той час, стала Італія. Переговори про юридичне визнання радянської Росії почалися ще у вересні 1923 р. Тоді ж сторони уклали торговельний договір. Обидві країни були заінтересовані в нормалізації відносин, особливо торговельних. Італія значно потерпіла від економічної кризи й потребувала радянських хліба й нафти. її експорт в радянську Росію включав медикаменти, сільськогосподарські машини, електро техніку тощо.

Уряд Б. Муссоліні спочатку зволікав із визнанням СРСР, але потім, дізнавшись про нормалізацію англо-радянських відносин, вирішив терміново зробити те саме. Буквально че рез кілька днів (7 лютого) він заявив радянському урядові про бажання Італії відновити дипломатичні відносини між двома країнами “в їхніх власних інтересах, а також в інтересах усієї Європи”. Того самого дня був підписаний італо-радянський договір про торгівлю й мореплавство. Обидві країни зробили взаємні поступки заради взаємної вигоди  

Такий хід дипломатичного процесу прискорив юридичне визнання Радянського Союзу рядом інших держав. 15 лютого про це заявив уряд Норвегії, 25 лютого — уряд Австрії, 8 березня — Греція, 15 березня — Швеція, загапом за півтора місяці — 6 країн. 31 травня були встановлені дипломатичні відносини СРСР з Китаєм, 18 червня — з Данією, 4 серпня — з Мексикою, в серпні — з Хіджазом (з 1932 р. ввійшов до складу Саудівської Аравії), пер шою з арабських держав, що визнали СРСР.

З 1924 р. Італія починає докладати великих зусиль, щоби зблизитися з країнами Малої Антанти. В липні 1924 р. Муссоліні підписав договір про дружбу з Чехословаччиною, а 16 вересня 1926 р. він підписав такий самий договір з генералом Авереску, відомим своїми проіталійськими настроями. Цим останнім договором Італія формально визнавала права Румунії на Бессарабію. 6 жовтня, через чотири дні після ноти Франції, СРСР надіслав аналогічну ноту Італії.

Італія Муссоліні прагнула зміцнити свої позиції в Подунав'ї та на Балканах. В цьому напрямі вона наштовхувалася на вплив Франції, яка не бажала перегляду договорів. Обидві вони взяли активну участь у конфлікті між і Албанією та Югославією. Югославський протеже Ахмед Зогу врешті-решт пристав до італійського табору, прогнавши Фан Нолі з Албанії. Обраний президентом на семирічний строк, Зогу  31 січня 1925 р. заявив Муссоліні, що хоче сформувати в Албанії міцний уряд з метою сприяння мирові на Балканах. Муссоліні, негайно визнав його. 27 листопада 1926 р. ці дві країни підписали в Тірані “пакт про дружбу й безпеку” строком на п'ять років, яким Албанії гарантувався політичний і економічний статус-кво. Сторони зобов'язалися не укладати з іншими державами політичних чи економічних угод, які могли б зашкодити інтересам другої сторони. В разі конфлікту вони зобов'язалися вдаватись до арбітражу.

В березні 1926 р. Югославія почала переговори з Францією. Якийсь час Бріан хотів залучити до них Італію й укласти тристоронню угоду. Та Муссоліні відмовився від цієї ідеї. 11 листопада 1927 р. югославський міністр закордонних справ Маринкович підписав угоду в Парижі. Це був договір про дружбу й союз водночас про арбітраж. Бріан заявив, що він не спрямований проти Італії, але Муссоліні гірко скаржився на цей договір, а також на те, що його підписано в річницю перемир'я.

Його відповідь не примусила себе ждати, і вже 22 листопада він підписав у Тірані другий договір з Албанією. Цього разу це був оборонний договір, укладений на двадцять років. У разі війни обидві країни зобов'язувались не укладати сепаратного миру. Албанія дедалі більше входила в зону впливу Італії. Її там називали “італійською Бельгією”, а також порівнювали її стан зі становищем Португалії відносно Англії  

Проте Бріан зовсім не прагнув псувати франко-італійські стосунки, і невдовзі було підписано тимчасовий модус вівенді про врегулювання стану французьких громадян на території Італії та італійців на французькій території. Муссоліні скористався з цього, щоб заявити, що він не має заперечень проти франко-югославського договору. Югославія, зі свого боку, ратифікувала нарешті, з запізненням на три роки, Неттунські конвенції 1925 р. Але “пакт про дружбу й сердечну співпрацю”, підписаний у Римі 1924 p., втратив чинність у січні 1929 р. і не був поновлений. Зазначимо принагідно, що у вересні 1928 р. Ахмед Зогу проголосив себе “королем албанців” за цілковитого схвалення Італії.

Італія також зміцнила свої зв'язки з Угорщиною, уклавши з нею 5 вересня 1925 р. торговельний договір, а 4 квітня 1927 р. - договір про дружбу. Це не були договори про союз між ними - просто обидві держави зобов'язувалися залагоджувати суперечки між ними шляхом переговорів і арбітражу. Але угорський уряд заявив, що Угорщина входить таким чином «у сферу італійських інтересів»  

Така політика Італії знайшла своє повне виявлення в 1928 р. Муссоліні, який у листопаді 1922 р. заявив, що договори повинні виконуватись, але що вони не вічні, тепер відкрито став на позицію їхньої ревізії. Він дав інтерв'ю англійській газеті “Дейлі мейл”, директор якої лорд Ротермер дотримувався такої самої позиції. А в промові 5 червня 1928 р. Муссоліні заявив, що “вічний характер Договору означає, що в якийсь момент якимсь страхітливим дивом людство муміфікується, тобто, інакше кажучи, станс мертвим”. Він навів як приклад ефемерний Севрський договір і додав з іронією, що договори походять не від божественної справедливості, а від впливу Місяця. Він також заявив, що в 1935-1940 pp. Європа переживатиме делікатний момент своєї історії. І, щоб уникнути ускладнень, треба переглянути умови 1919 р. Зокрема, він висловився за перегляд договорів на користь Угорщини. (з включенням умов, які клали край праву екстериторіальності), 27 листопада з Італією (на аналогічних засадах), 12 грудня з Данією, 19-го з Португалією, 27-го з Іспанією. Так само були укладені договори з Норвегією (12 листопада), Великобританією (20 грудня), Нідерландами (19 грудня) і Францією (22 грудня).

Як зазначалося вище, Італії, якою з 1922 р. правив Муссоліні, не пощастило одержати вагомих компенсацій в колоніальному плані. Це спричинилося до серйозного невдоволення в Італії: “Ми прагнемо мати колонії, - сказав Муссоліні в 1926 p., - бо ми плодючі й хочемо такими бути”. На погляд диктатора, колонізація була тим необхідніша Італії, що американські імміграційні закони 1921 і 1924 pp. практично забороняли італійцям перебиратись до США. Проте до 1932 р. Італія не виказувала відверто якихось планів щодо Ефіопії. Ще в листопаді 1919 р. італійський уряд запропонував Великобританії угоду про зони впливу в Ефіопії й одержав спочатку відмову. Але після невдачі на прямих переговорах 1924 р. з регентом расом Тафарі Маконненом Англія погодилася розпочати переговори з Італією в 1925 р. Тим часом Ефіопія вступила до Ліги Націй (1923 р.) за підтримки Італії. Англо-італійські переговори завершились обміном листами від 14 і 20 грудня 1925 р. Італія мала допомогти Англії домогтися від ефіопського уряду будівництва греблі біля озера Тана, що живить Блакитний Ніл, а також дороги від греблі до Судану. Натомість Англія надасть аналогічну послугу Італії для прокладання залізниці між Еритреєю та Італійським Сомалі через ефіопську територію. Зона, яку перетинатиме ця залізниця, та весь захід Ефіопії опиняться під економічним впливом Італії. Але Італія мала зобов'язатися не проводити робіт, здатних змінити режим Нілу та його басейну. Великобританія не вимагала ніяких зон впливу для себе. Франція висловила протест проти цієї угоди, спираючись на договір 1906 p., яким передбачалося збереження суверенних прав імператора Ефіопії. У червні 1926 р. Ефіопія також подала протест у Лігу Націй, заявивши, що ця угода становить загрозу її суверенітетові.

Врешті, Італії пощастило заспокоїти ефіопський уряд і підписати з ним 2 серпня 1928 р. договір про дружбу, примирення й арбітраж строком на двадцять років. Цей договір передбачав, що жодна зі сторін не вдаватиметься до акцій, які можуть зашкодити незалеж ності іншої сторони (ст. 2). Між обома країнами буде розвиватися торгівля. їхні суперечки розв'язуватимуться шляхом примирення й арбітражу, “не вдаючись до сили зброї”. Буде збудовано шлях між ефіопським містом Дессе та еритрейським портом Асеб, і Ефіопія матиме в цьому порту безмитну зону строком на тридцять років. Італія не одержала жодної економічної переваги в період 1928-1935 pp., і коли імператор вирішував запросити зарубіжних спеціалістів, він звертався виключно до Італії 

Отже, в 20-х роках досягнення Муссоліні були більш ніж скромними. В Лівії і Сомалі італійські війська нещадно винищували погано озброєних тубільців, і лише після десятилітньої війни ті були скорені. Але це не можна було вважати славною військовою перемогою. На Балканах і Близькому Сході Муссоліні взагалі майже нічого не міг зробити, не заручившись попередньою згодою Великобританії і Франції. В 1923 році Муссоліні спробував кинути виклик Лізі націй, захопивши грецький острів Корфу під тим приводом, що там вбивали італійців. Але після англо-французского втручання Муссоліні звільнив Корфу від присутності своїх військ. Втім, наступного року йому вдалося добитися того, що порт Ф’юме став італійським. Але, в цілому, його дії були не надто “героїчними”. Крім того, Муссоліні безуспішно намагався грати на балканських суперечностях і привернув до себе увагу тим, що підписав безліч договорів. До приходу до влади Гітлера у Муссоліні було не надто багато шансів зіграти на суперечностях західних держав, щоб спробувати втілити в життя свій грандіозний задум - відтворити велич Римської імперії. В 20-х роках він ще міг справляти враження розсудливої людини. Консерватори навіть захоплювалися тим, як йому вдалося упорядкувати все різноманіття італійського життя.

Документи, матеріали

Із заяви Муссоліні після призначення його головою уряду Італії

"Те,  чого до цього часу не було,  є — уряд. Це я. І всі,  слухай те мене добре, всі італійці повинні і будуть коритися. Італійці до цього часу нікому не корилися. Жоден уряд не мав в Італії реальної влади. Італійці повинні бути керовані… завжди, в усіх сферах життя".

 Запитання до документа

1. Як ви оцінюєте заяву Муссоліні?

2. Чим було зумовлено такий зухвалий виступ дуче? На які сили він спирався?

 Реформа політичного представництва 17 травня 1928 р.

(Витяг)

Стаття 1. Кількість депутатів для всього Королівства встановлюється в 400 осіб…

Стаття 2. Вибори депутатів проводяться наступним чином:

а) репрезентація кандидатів у депутати організаціями, вказаними в статтях 3 і 4;

б) призначення депутатів Великою Національною радою фашистів;

в) схвалення депутатів виборцями.

Стаття 3. Право висування кандидатів у депутати належить насамперед офіційно визнаним національним Конфедераціям профспілок…

Стаття 4. Крім того, висувати кандидатів у депутати мають право офіційно визнані організації виховного, культурного, освітнього, пропагандистського і доброчинного характеру, які мають загальнонаціональне значення…

Стаття 5. Секретаріат і Велика рада фашистів, отримавши пропозицію, створюють єдиний список кандидатів в алфавітному порядку, вказуючи проти кожного назву організації, що висувала… Велика рада фашистів складає список призначених депутатів способом вільного вибору зі списку кандидатів, а також,  якщо це необхідно,  через призначення осіб,  які не увійшли до списку, але відзначилися в царині науки, літератури, мистецтва, політики і військової справи. Міністерство внут рішніх справ зобов’язане негайно опублікувати список.

Стаття 6. Голосування з метою схвалення списку призначених депутатів повинно відбутися на третій тиждень після його опублікування в "Gazzetta uffіcіale". Голосування здійс нюється бюлетенями… за формулою: "Чи схвалюєте ви список депутатів, призначених Великою Національною радою фаши стів?"

Голосування відповідями "так" або "ні"…

Стаття 10. Право брати участь у виборах мають іта лійські громадяни старші 21 року і ті з громадян,   які у віці від 18 до 21 року одружені та мають дітей, до того ж і ті, і ті мають відповідати одній із таких умов:

а) сплачувати профспілкові внески відповідно до закону… чи бути адміністратором або членом одного з товариств, або якої-небудь іншої організації,   якій вони сплачували б внески згідно з тим же законом; в акціонерних і анонімних товариствах тільки члени записаних не менше року отримають виборче право;

b) сплачувати не менш як 100 лір річних податків державі, провінції, комуні або ж не менше року бути утримувачем державних цінних паперів, або ж утримувачем банківських паперів, випущених провінціями або комунами на суму 500 лір;

с) отримувати стипендію, заробітну плату або пенсію чи інше постійне жалування за рахунок бюджету держави, про вінції або комуни чи від інших організацій, затверджених законом про опіку й опікунство держави, провінції або комуни;

d) бути членом католицького кліру …

 Запитання до документа

1.  Яким мав бути представницький орган, обраний за таким законом?

2. Наведіть приклади з документа, що свідчать про тоталітарний характер фашистського режиму.

3. Використовуючи матеріал параграфа і документ, складіть схему органів державної влади Італії.

Домашнє завдання:

1. Якими були наслідки Першої світової війни для економічного і соціально-політичного розвитку Італії?

2. Вкажіть території, приєднані до Італії після Першої світової війни.

3. Які причини виникнення фашизму в Італії? Хто став на чолі фашистського руху в Італії?

4. З’ясуйте етапи фашизації Італії. Проаналізуйте структуру управління державою, що була створена фашистами.

Список використаної літератури:

За основу взятий  тематичний план вчителя історії Рената Мавлютова 

За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

Політологія За загальною редакцією І. С. Дзюбка, К. М. Левківського, Київ, 1998

Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: “Знання”

Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 

Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.