Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 8 клас>>Всесвітня історія: Московська держава наприкінці XVII ст. Реформи й зовнішня політика Петра І. Двірцеві перевороти. Епоха Катерини II. Правління Павла І.

Стрілецькі бунти. Перші спроби внести зміни в організацію державної влади в Росії відбулися в другій половині XVII ст. Цар отримав титул "самодержець", припинилося скликання Земських соборів, у війську виникли полки «нового строю». Було скасовано також місництво — обіймання посад залежно від знатності походження; для здібних людей відкрився доступ до управління країною. Усе це означало, що в Росії почався перехід від станово-представницької монархії — самодержавства з Боярською думою — до чиновницько-дворянської монархи - абсолютизму.

Після недовгого правління Федора Олексійовича (1676—1682) трон мав перейти до його брата Івана. Однак 15-річний царевич виявився дуже хворобливим, і бояри вирішили оголосити царем сина Олексія Михайловича та його другої дружини Наталії Наришкіної Петра - здорового, міцного і тямущого 10-річного хлопчика. У боротьбу за владу вступила розумна й енергійна царівна Софія, яка прагнула правити замість слабоумного брата Івана. Ситуація в Москві, де назрівало повстання незадоволених своїми начальниками стрільців, сприяла здійсненню її планів.

Прибічники Софії розпустили чутки, начебто бояри-зрадники задушили царевича Івана. Озброєні стрільці з барабанним боєм вступили в Кремль. Щоб заспокоїти їх, на палацовий ґанок вивели обох царевичів, живих і неушкоджених, але це не зупинило повстання. Воно бушувало три дні, влада в Москві опинилася в руках стрільців. На їхню вимогу царями нарекли Івана і Петра, а регентшею до досягнення ними повноліття стала Софія.

В Оружейній палаті Кремля зберігся двомісний трон для юних царів з прорізаними в спинці маленькими віконцями, через які Софія і наближені підказували Івану і Петру, як поводитись і що казати під час палацових церемоній.

У роки правління Софії (1682-1689) Петро разом з матір'ю жив у підмосковних царських садибах. Царевич рано виявив схильність до військової справи і майже весь час проводив у військових іграх. Спеціально для них із двох навколишніх сіл — Преображенського та Семенівсько-го — зібрали хлопчиків у « потішні» полки. Згодом вони перетворилися на однойменні перші гвардійські полки, які становили значну силу.

У 1689 р. Петро одружився і відтоді почав вважатися повнолітнім. Тепер він мав усі права на престол. Зіткнення з Софією та її прибічниками стало неминучим. Однієї серпневої ночі Петра розбудили й повідомили, що стрілецькі полки піднято по тривозі і вони готові схопити його. Петро втік під захист могутніх стін Троїце-Сергієвого монастиря. Невдовзі з розгорнутими прапорами сюди прийшли викликані ним віддані Преображенський та Семенівський полки. Петра підтримала більшість йояр і дворян, московський патріарх і навіть декілька стрілецьких полків. Софія опинилася в ізоляції, ЇЇ заточили в монастирі. Трон перейшов до Петра, який після смерті в 1696 р. царя Івана став єдиновладним правителем Російської держави.

Велике посольство. Своє головне завдання Петро вбачав у продовженні війни з Кримом, яка почалася ще за правління Софії. Проте через відсутність кораблів перший похід на турецьку фортецю Азов закінчився  невдало. Петро енергійно взявся за будівництво флоту. Впродовж року було споруджено декілька великих і сотні малих суден, а також удвічі збільшено військо. Блокувавши Азов з моря, росіяни взяли його в 1696 р.

Проте Петро розумів, що війна ще не закінчилася. Прагнучи укріпити становище Росії і союз проти Туреччини, а також налагодити торговельні, технічні и культурні зв язки з розвиненими державами, цар організував Велике посольство для поїздки в Західну Європу. Воно включало 250 чоловік і мало на меті набрати іноземних фахівців для створюваних Петром нових армії і флоту, а також закупити зброю, прилади, карти. До складу посольства входили декілька молодих дворян для навчання за кордоном військової справи та кораблебудування, а також сам цар. Він вирушив у подорож під іменем урядника Преображенського полку Петра Михайлова.

Цареву печатку, спеціально виготовлену для поїздки, увінчував красномовний надпис: «Я учень і шукаю собі вчителів». Петро навчався корабельної майстерності на верф'ях Голландії та Англії, відвідував музеї і фортеці, школи й монетні двори, мануфактури й обсерваторії. Він спілкувався з державними мужами, вченими, дипломатами, звичайними моряками і корабелами; невтомно працював і дістав від перебування в Європі максимальну користь.

У 1698 р. Петро І повернувся на батьківщину. Разючий контраст між закордонними враженнями і російською дійсністю посилив у ньому жагу змін. Цар видав укази носити європейський одяг, голити бороди. Літочислення почали вести вже не від створення світу, а від Різдва Христового, тобто Новий рік святкували не 1 вересня, а 1 січня. У Петра склалися й нові уявлення про цілі зовнішньої політики Росії. Тепер він бачив їх у боротьбі зі Швецією за вихід до Балтійського моря, що призвело до Північної війни (1700-1721), яка суттєво вплинула також на характер петровських перетворень.

Государ-рефориатор. У ході війни російське військо захопило гирло Неви. Тут у 1703 р. Петро заснував місто Санкт-Петербург- майбутню столицю, морські 194 ворота і символ нової Росії. Здобувши перемогу над Швецією, Росія за умовами Ніштадтського миру отримала вихід до Балтійського моря. Петру І вдалося «прорубати вікно до Європи». У жовтні 1721 р. Росію було проголошено імперією. «Під стук сокири і грім гармат» (О.С. Пушкін) вона перетворилася на справжню світову державу, з якою мусили тепер рахуватися всі європейські країни.

Упродовж усього правління Петра проводилися реформи. їх характер і спрямованість здебільшого визначали потреби Північної війни — озброювати, годувати та вдягати військо й флот. Спеціального плану перетворень не існувало, тому вони не завжди були послідовними і завершеними.

Найбільших змін зазнала промисловість. Виникло близько двохсот нових мануфактур, особливо швидкими темпами розвивалися металургія і текстильне виробництво. Успішно працювали нові галузі - суднобудування, шовкопрядіння, виготовлення скла і порцеляни. Панування кріпацтва вкрай обмежувало використання в промисловості вільнонайманої праці.     Власникам мануфактур доводилося купувати селян без землі і, залишаючи їх кріпаками, переселяти на заводи. Це гальмувало становлення в Росії капіталізму.

Петро І створив нові органи державного управління. Замість Боярської думи виник Сенат, який розробляв нові закони, контролював державні фінанси й адміністрацію. На зміну громіздкій і заплутаній системі приказів прийшли 11 колегій. Кожна з них управляла певною галуззю: Колегія закордонних справ - зовнішніми відносинами, Адміралтейська - флотом, Берг-колегія - металургійною промисловістю і т.д. Країну поділили на губернії, де влада повністю зосередилася в руках губернаторів.

Головною умовою для просування по державній службі став принцип особистої вислуги, закріплений у о Табелі про ранги» 1722 р. Табель поділяв усі посади на 14 рангів. Отримати кожний наступний можна було лише після проходження всіх попередніх, що відкривало шлях нагору людям здібним та заповзятливим. Посадовці отримували платню і повністю залежали від государя і держави. Своєрідною колегією став Синод -колегіальний орган управління церквою. Цар створив ного, скасувавши посаду глави руської церкви - патріарха. Нагляд за діяльністю Синоду здійснював державний чиновник, що стало ще одним кроком на шляху підпорядкування церкви державі.
Внаслідок цих перетворень у Росії склалася єдина для всієї країни централізована система управління. Вирішальну роль у ній відігравав монарх, а опорою йому служило дворянство.

За Петра російське військо і флот стали одними з найсильніших у Європі. Цар ввів рекрутську повинність: 20 селянських дворів виставляли на довічну службу одного рекрута. Так було створено регулярне військо, яке наприкінці петровського царювання досягло близько 200 тис. чоловік. Його утримання вимагало величезних коштів. Аби забезпечити їх надходження, нова податна реформа ввела замість подвірної подушну подать, її щороку сплачувало все чоловіче населення — від немовлят до старих. Саме на плечі податного населення ліг основний тягар петровських реформ, які проводилися з нечувапою жорстокістю і неодноразово супроводжувалися народними бунтами і повстаннями.

Петро І - справжній перетворювач Росії. Завдяки його реформам могутній поштовх отримав розвиток промисловості, були створені боєздатні військо і флот, виник дійовий державний апарат, а сама Росія здобула широке міжнародне визнання. Головна особливість петровських перетворень полягає в тому, що вони зачепили всі прошарки суспільства — від знатного боярина до найбіднішого селянина. їх здійснення стало визначним рубежем в історії Росії, поділивши її на допетровську і післяпетровську епохи.

Двірцеві перевороти. У 1722 р. Петро видав указ про порядок престо-лонаслідування. Государ мав сам призначати наступника і міг змінити своє рішення, якщо обранець не виправдовував його сподівань. Але сам Петро не встиг розпорядитися російською короною, тому впродовж 36 років після його смерті за володіння нею велася нещадна боротьба. Вона супроводжувалася двірцевими інтригами, заколотами й переворотами. Престол у цей період належав переважно жінкам і дітям, при яких величезну роль відігравали фаворити. Першою на троні опинилася дружина Петра Катерина І (1725-1727). Вона не мала здібностей державного діяча, тому для кращого управління країною з найближчого оточення Петра було створено вищий державний орган — Верховну таємну раду. Один з її членів, властолюбний і корисливий Олександр Меншиков, став фактичним правителем Росії. Після короткого царювання Катерини трон перейшов до 12-річного онука покійного імператора - Петра II (1727-1730). Він був сином царевича Олексія, страченого у свій час за звинуваченням у змові проти батька — Петра І. Юний імператор не отримав належної освіти і мало цікавився державними справами. Його справжньою пристрастю було псове полювання: маючи 360 собак, Петро II інколи навіть спав поряд з ними. Тим часом становище в країні дедалі погіршувалось.

Незавершені Петром І перетворення були занедбані, флот гнив на берегах Неви, Росія втрачала політичну вагу. Несподівано Петро II захворів і у 15-річному віці помер. Династія Романових по чоловічій лінії припинилась.

На престол запросили племінницю Петра І. Анну Іоаннівну (1730-1740), віддану колись Петром заміж за герцога Курляндського. Вона рано овдовіла, майже 20 років жила в Прибалтиці і не мала на батьківщині політичних зв'язків. Це дозволяло сподіватись, що нова імператриця стане слухняною іграшкою в руках тих, хто посадить її на трон. Анні довелося пообіцяти не вирішувати державних, справ без участі Верховної таємної ради. Але, отримавши владу, вона скористалася підтримкою дворянства, невдоволеного засиллям аристократії з Верховної таємної ради, і відновила самодержавство. Цариця мало цікавилася державними справами. Головною людиною в імперії став її фаворит - німець Бірон, через що час правління Анни Іоаннівни отримав назву «біронівщина». Усі ключові позиції в країні опинилися в руках іноземців.

Після кончини Анни Іоаннівни престол ненадовго успадкував син її племінниці немовля Іоанн Антонович (1740-1741). Потім внаслідок двірцевого перевороту корона Російської імперії перейшла до доньки Петра І Єлизавети Петрівни (1741—1761). Вона не переобтяжувала себе державними справами і передовірила їх фаворитам - братам Розумовським, ІІГуваловим та Воронцовим. На зміну іноземцям прийшли російські вельможі, які розширили привілеї дворянства: тільки йому дозволялося володіти землею і селянами. Разом з тим були створені сприятливі умови для розвитку російської промисловості й торгівлі, науки та культури.

Російський трон Єлизавета заповіла своєму племіннику Петру III (1761-1762), який виріс у Німеччині і не любив чужої для нього Росії. Петро ПІ не раз повторював, що краще бути полковником прусської армії, ніж російським імператором. Це не могло не викликати невдоволення. Черговий державний переворот закінчився вбивством Петра III і зведенням на престол його дружини Катерини II (1762—1796) - доньки дрібного володаря одного з німецьких князівств, учасниці змови проти свого чоловіка.

«Наступниця величі Петрової». За взірець Катерина вважала царя-реформатора Петра І. Але, на відміну від нього, Катерина мала програму перетворень і упродовж свого тривалого правління намагалася втілювати її в життя. Імператриця виявила розум і здібності неабиякого державного діяча. Вона листувалася з Вольтером та його однодумцями, радилася з ними про державні справи і відповідно до умов Нового часу проводила політику освіченого абсолютизму.

Однією з перших реформ став поділ Сенату на департаменти. Це покращило управління країною, однак позбавило Сенат законодавчої влади, яка перейшла до імператриці. У 1764 р. було скасовано гетьманство в Україні. Катерина ліквідувала автономію України, стверджуючи, що вся країна повинна мати єдине управління. Цариця також секуляризувала церковне майно і запровадила віротерпимість. Першочергову увагу Катерина II приділяла законодавству. Маючи на меті «встановити тишу і спокій» в країні та укріпити своє становище на троні, імператриця в 1767 р. скликала Комісію для складання нового зводу законів Російської імперії. Для керівництва її роботою Катерина підготувала спеціальний «Наказ», де заявила про свій намір втілити ідеї французьких просвітителів у законах Російської імперії. Проте більшість членів Комісії були зовсім не готові сприйняти високі ідеали Просвітництва: далися взнаки відсутність досвіду парламентської діяльності і низький культурний рівень більшості депутатів. Через рік, скориставшись початком війни з Туреччиною, Комісію розпустили. Здійснити загальну реформу законодавства не вдалося, але робота Комісії не пропала даремно. Згодом вона дозволила Катерині прийняти ряд законів в інтересах розвитку російського суспільства.

Пугачовський бунт. У 1773-1775 рр. країну потрясло повстання під проводом донського козака Омеляна Пугачова, який казав, що начебто він - імператор Петро III, дивом врятований від загибелі. Від імені Петра III Пугачов оголосив скасування кріпацтва і зібрав справжнє військо з козаків, селян, робітних людей, де поруч билися православні, мусульмани, язичники. Озброєні двома десятками гармат повстанці оточили Оренбург і успішно протистояли всім спробам гарнізону зняти облогу. Лише через півроку урядові сили змогли завдати пугачовцям першої поразки.

З невеликим загоном Пугачову вдалося відійти на Урал, де він знову зібрав багатотисячне військо і вирушив з ним на Казань. Полум'я заколоту спалахнуло з новою силою: повсюдно виникали вагони «пугачів», палали дворянські маєтки, йшли розправи з поміщиками. Міста й села зустрічали «воскреслого імператора» хлібом-сіллю та гучними дзвонами. Пугачов підійшов до Казані. Без особливих зусиль він зайняв місто, але фортеця тримала оборону. Налякана таким розмахом повстання, Катерина II спішно уклала мир з Туреччиною і спрямувала проти Пугачова додаткові сили. 15 липня 1774 р. царським військам вдалося вибити повстанців із Казані. Залишки пугачовців переправилися чере;і Волгу і знову за декілька тижнів перетворилися на багатотисячну армію.

Пугачов одне за одним захоплював міста, проте спроба оволодіти Царицнном успіхом не увінчалась. Дві тисячі пугачовців загинули на полі битви, шість тисяч потрапили в полон. Самого Пугачова схопили та видали властям його ж прибічники. У дерев'яній клітці самозванця привезли до Москви і там стратили. Повстання придушили, а з його учасниками жорстоко розправилися.

Путачовщина наочно продемонструвала глибокі протиріччя в російському суспільстві. Вона змусила Катерину II провести реформи, спрямовані на зміцнення системи державного управління.

Реформи Катерини II. Маючи на меті укріпити адміністративний апарат і полегшити нагляд за населенням, імператриця збільшила до 50 число губерній. На їх чолі стояли губернатори, підпорядковані безпосередньо монархині. У губерніях виникли нові органи місцевого управління, сформовані переважно з дворян, що сприяло посиленню ролі дворянства в державі.

Паралельно було запроваджено ряд заходів для створення третього стану: приватна власність і свобода підприємництва переходили під охорону закону. Водночас із заснуванням губерній був створений становий суд. Для дворян, городян і вільних селян вводилися окремі судові заклади, але кріпаки залишилися під судовою владою власника-поміщика. Він міг зробити з ними все, що завгодно: купити, продати, програти в карти, обміняти на собаку або якусь річ, побити, насильно одружити, відправити на каторгу.

У 1785 р. Катерина підписала ще два важливих документи - Жалувані грамоти дворянству і містам. Перша з них закріплювала за російським дворянством свободу вирішувати - нести чи не нести державну службу, звільняла його від особистих податків та тілесних покарань, надавала право займатися торгівлею та підприємництвом і присвоювала назву «благородне». Таке законодавче підтвердження привілейованого становища дворянства, яке після бунту Пугачова вважалося головною опорою престолу, стало вершиною його «золотої доби». Поступово до дворянства почала переходити п панівна роль у політичному житті Росії. Друга грамота визначала права та обов'язки міського населення й фактично оголосила наявність у Росії третього стану - городян.

Катерина замислила ввести в країні загальну освіту і виховати «нову породу людей». Імператриця запросила з Австрії досвідченого педагога -православного серба Янковича де Міріево. Він створив у Петербурзі Учительську семінарію, де вперше в Росії почали готувати вчителів. Невдовзі за наказом Катерини в містах було відкрито загальноосвітні Й доступні для всіх школи - народні училища.

У цих училищах уроки починалися взимку о 8, а влітку о 7 ранку і тривали до 11 години. Потім робили перерву, а з 14 до 16 знову вчилися. Раніше вчитель займався з кожним учнем окремо, через що в приміщенні стояв безперервний шум. Тепер він працював з усім класом. Викладання велося рідною мовою — такого ще не було. У класній кімнаті з'явилася дошка, на якій писали крейдою, на початку уроку робили перекличку. Хто хотів відповідати або щось спитати — підіймав ліву руку. З того часу прийшли до нас класний журнал, іспити, канікули. Усе це придумав і запровадив Федір Іванович Янкович де Мірієво.

Катерина II не встигла здійснити всі свої проекти, але по праву ввійшла в російську історію як один з найуспішніших реформаторів. Вона реалізувала чимало із задуманого, уникнувши при цьому серйозних потрясінь у суспільстві.

XVIII ст Наказ імператриці Катерини II, наданий Комісії для складання нового зводу законів
Нічого не треба забороняти законами, крім того, що може завдавати шкоди або кожному окремо, або всьому суспільству... Для введення кращих законів необхідно розуми людські до того підготувати... Вироки суддів повинні бути народу відомі, також як і докази злочинів, щоб усякий з громадян міг сказати, що він живе під захистом законів. Людину не можна вважати винною до вироку суддівського... Нещасливим є те правління, в якому змушені встановити жорсткі закони...

Поділи Польщі. Катерина II сприяла тому, що польський трон посів її ставленик Станіслав Август. Невдовзі російська імператриця висунула перед ним вимогу зрівняти в правах православних і католиків. Король, пам'ятаючи, кому він зобов'язаний короною, погодився. Поляки підня-лися проти російського втручання в справи своєї держави. У відповідь Росія, Пруссія і Австрія підписали в 1772 р. договір про перший поділ Речі Посполитої. Австрія отримала Західну Україну, Пруссія - частину польського Помор'я, Росія - частину Білорусі.

Втративши чимало земель, Річ Посполита намагалася врятувати те, що вдалося зберегти. У країні проводилися прогресивні реформи, почалося економічне піднесення, поширилися ідеї Просвітництва. Польський сейм прийняв конституцію, яка ліквідувала «вільне вето», унію Польщі й Литви, укріпила владу короля. Але ці зміни подобалися далеко не всім полякам. Противники реформ кинулися за підтримкою до Петербурга, армія Катерини II вторглась у Польщу. Опір поляків був слабким, війна - короткою. Російські війська зайняли Варшаву. У 1793 р. відбувся другий поділ Польщі. Росія отримала Правобережну Україну і центральні області Білорусі а містом Мінськом, до Пруссії відійшла вся Західна Польща.

Відчайдушну спробу врятувати державу здійснив Тадеуш Костюшко. Польський патріот підняв повстання, але направлене Катериною II каральне військо під командуванням Олександра Суворова потопило народний виступ у ріках крові. Принижена й завойована Польща доживала останні дні. У 1795 р. Росія, Австрія і Пруссія підписали договір про її третій поділ. Австрія захопила південні області країни, Пруссія - її центральну частину з Варшавою, до Росії відійшли Литва, Західна Білорусь і Волинь. Польська держава зникла з європейської карти, її просто поділили між собою монархи трьох інших країн.

Самовладдя Павла І. Після раптової смерті Катерини II на російський престол зійшов її 42-річний син Павло І (1796-1801). До цього моменту він жив у столичному передмісті -Гатчині, яку мати подарувала Павлу, аби навмисно віддалити від двору за критику її правління. Павло І був освіченою людиною, мав прекрасні математичні здібності, але ставлення Катерини II перетворило його на різку, неврівноважену й запальну людину. Все пе наклало відбиток на правління нового імператора.

Уже перші кроки свідчили про його намір в усьому діяти всупереч політиці матері. Павло начебто намагався закреслити попередні 34 роки російської історії, оголосити їх суцільною помилкою. Він видав наказ про перехід престолу в спадок тільки по чоловічій лінії. Тоді ж імператор скоротив панщину до трьох днів на тиждень. У цілому це принесло полегшення селянам, але в Україні, де панщина становила лише два дні, їх становище, навпаки, погіршилось.

Наступ Павла на дворянські привілеї і скасування окремих положень Жалуваної грамоти викликали обурення дворянства та зростання його ненависті до царя. Остаточно його хибку позицію підірвали перетворення у війську, підготовку якого Павло І засновував на безглуздій муштрі. Імператор ввів незручну й дивну для російського солдата форму - довгий мундир, панчохи з лаковими черевиками і напудрену перуку з косою. Авторитет Павла І в армії різко впав.

Навіть повсякденне життя підданих Павло І підпорядкував суворим правилам. Дозволявся одяг лише певних фасонів, заборонялося носити круглі капелюхи, танцювати вальс, веселитися після десятої вечора. За найменшу провину будь-який вельможа міг умить перетворитися на в'язня. У країні запанувала атмосфера постійного страху, а політика й поведінка Павла викликали різке невдоволення. Доля імператора була вирішена: у ніч на 11 березня 1801 р. група змовників убила його. Епоха Павла завершилась останнім в історії Росії двірцевим переворотом. На трон зійшов його син Олександр І (1801-1825).

_{підготовка до уроків і все це безкоштовно скачати чи готуватись онлайн. Конспекти, плани уроків з всесвітньої історії}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.