KNOWLEDGE HYPERMARKET


Хореографія уроки

Гіпермаркет Знань>>Хореографія

Search Computer.jpg
 Визначення терміну

Хореографія — це універсальний суспільний феномен, який сприяє глибокому усвідомленню своєрідності кожної нації; мистецтво постановки танцю як послідовності рухів, фігур, кроків для створення найкращого сценічного ефекту. З грецької термін «хореографія» перекладається таким чином: χορεία — танець, хоровод, γραφή — писати. В основі мистецтва творення сценічного танцю - маніпуляції абстрактних елементів рухів людського тіла: простору, часу, форми, енергії з метою вираження унікального творчого голосу. Мова хореографії — це мова танцювальної техніки балету, сучасного чи джазового танцю, народного танцю, хіп-хопу, обрядового танцю чи звичних повсякденних рухів. В хореографії намагаються досягти танцювальної композиції, органічної цілісності, ритмічної і неритмічної артикуляції, теми й варіації, повторення та імпровізації. Хореографічний образ має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Tanci.jpgTanec.jpg

Термін хореографія також часто вживається щодо постановки виступів у певних видах спорту: художній та спортивній гімнастиці, фігурному катанні, синхронному плаванні тощо. Особливістю цього мистецтва є її безпосередній зв’язок з музикою, за допомогою якої розкривається хореографічний образ у всій яскравості і повноті.

Історія хореографії

Зародження хореографії відбулось тоді, коли танець виконував певну ритуальну функцію – в доісторичну добу. У культурах Стародавніх Єгипту і Греції танець сприймався як видовище. Табу на танець було накладено в Середньовіччі, хоча народний танець у цей час продовжує розвиватись. Процес відновлення мистецтва хореографії пов'язаний з добою Відродження, але справжнє його піднесення починається у XVII ст., коли у Франції було утворено Королівську академію танцю. Саме там була розроблена основна система класичної хореографії і започатковано фундамент балету, який має свою жанрову структуру.

Balet.jpg

Становлення і розвиток мистецтва балету нерозривно пов'язані з культурами Італії, Англії, Австрії й Франції. Засновник класичного балетного мистецтва - французький балетмейстер Ж. Ж. Новерр, корий відстоював ідею синтезу між танцем і музикою.

На початку XIX ст. провідними стають італійська і французька школи класичного балету, які удосконалюють основні принципи балету XVII–XVIII ст., шукають нові засоби і прийоми, ускладнюють техніку стрибка, обертання тощо. ВXIX ст. процес розвитку балетного мистецтва мав взаємовпливовий характер.

Цей вид мистецтва почав свій активний розвиток у Росії, що згодом приведе до зворотного процесу – впливу мистецтва російського балету на західноєвропейський («Російські сезони» у Парижі). Плідно працювали у Росії західні балетмейстери Ш. Дідло (1767–1837), який поставив багато різножанрових вистав і виховав таких зірок балетного мистецтва, як А. Істоміна (1799– 1848) і Є. Телешова (1804–1857), та А. Сен-Леон (1821– 1870). У другій половині XIX – на початку XX ст. визначною особою був М. Петіпа (1818–1910), який здійснив новаторські балетні постанови. Всесвітнє визнання Петіпа принесли балети «Спляча красуня» і «Лебедине озеро» (у співавторстві з Л. Івановим), а імена О. Преображенської, М. Кшесинської, П. Гердта увійшли до історії балетного мистецтва. О. Горський (1871–1924) відмовився від застарілих прийомів пантоміми, зробив дію чіткішою і динамічнішою, почав активно залучати до художнього оформлення своїх спектаклів відомих художників, зокрема К. Коровіна та О. Головіна, поставив балети «Дон Кіхот» та «Саламбо».

Авангардистом хореографічного мистецтва XX ст. був М. Фокін (1880–1942).  Основуючисть на досвіді попередників, він шукав нові засоби виразності, удосконалював, а багато у чому видозмінював малюнок танцю, створював нові танцювальні форми. У постановках М. Фокіна «Єгипетські ночі», «Дафніс і Хлоя», «Петрушка» засяяли зірки російського балету А. Павлова, В. Ніжинський, Т. Карсавіна, О. Спесивцева. Саме ці імена представників мистецтва хореографії звучали підчас пов'язаний тріумф всесвітньо відомих «Російських сезонів» у Парижі, що були організовані видатним театральним діячем С. Дягилевим.

Дягилєвські сезони були яскравим прикладом міжвидового синтезу мистецтв – музики, хореографії та живопису, який став можливим завдяки творчим пошукам художників О.Бенуа, Л.Бакста, В. Серова, М. Реріха; композитора І. Стравинського; хореографів М. Фокіна і Д. Баланчина. В другій половині XX ст. розквіт мистецтва балету пов'язаний з іменами Г. Уланової, Ю. Григоровича, О. Лепешинської, М. Плисецької, М. Лієпи, Н. Безсмертнової, В. Васильєва, Є. Макснмової, Р. Нурієва, В. Чабукіані, М. Баришникова та ін.

Хореографія в Україні

Narodnitanci.jpg

Народні танці є невід’ємною частиною художнього життя України і світової хореографії. Українські народні танці, запальні й ліричні, нестримні й повільні, полонили весь світ. У них яскраво виявляється характер, культура нашого народу. Хороводи — один із найдавніших видів народного танцювального мистецтва, виконання яких раніше пов’язувалося з обрядовими діями, пов’язаними з традиційними зустрічами весни Нового року, літніми святами. Побутові танці: метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки, - є основою української народної хореографії. Усі відомі танцювальні рухи та їх варіанти — це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю. Спеціалісти зазначають, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або якоїсь дії людини. В цьому напрямі визначним є ансамбль танцю ім. П. Вірського. Щодо балетного мистецтва України - визначними в цьому напрямі є імена А. Шекери, В. Калиновської, В. Ковтуна, Т. Таякіної, А. Рубіної, В. Писарева та ін.

Конспекти уроків, хореографія, уроки хореографії, програми з хореографії,  реферати, курс хореографігії, хореографія в  школі, розробки уроків з хореографії, календарно тематичне планування з хореографії