§ 20. Людина у ринковій економіці

Як ми вже знаємо, ринкова економіка є одним із відомих людству типів економічної організації. Суттєвою рисою ринкової економіки є те, що продукти у ній виготовляються для продажу (обміну) і набувають форми товару. Ринкова економіка грунтується на приватній власності на економічні ресурси, свободі підприємництва і свободі вибору економічних суб'єктів, конкуренції, визначальній ролі особистого інтересу, що мотивує поведінку людей. Відомий англійський економіст XVIІІ століття А. Сміт у своїй класичній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) писав про це так: «Людина постійно потребує допомоги своїх ближніх, і марно буде вона чекати її лише від їхньої доброзичливості. Вона швидше сягне своєї мети, якщо звернеться до їхнього егоїзму і зможе показати їм, що у їхніх власних інтересах зробити для неї те. що вона вимагає від них... Дай мені те, шо мені потрібно, і ти отримаєш, шо потрібно тобі,— такий сенс усякої подібної пропозиції. Не від доброзичливості м'ясника, пивовара або пекаря очікуємо ми отримати свій обід, а від задоволення ними своїх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього еюїзму, і ніколи не говоримо їм про наші нужди, а про їхні вигоди». До основоположних засад ринкової економіки відноситься і використання ціпового механізму узгодження, регулювання поведінки окремих учасників виробництва, а також обмеження координуючої ролі держави.

У ринковій економіці виробник або споживач може вільно вибирати економічних партнерів, між якими існує конкуренція за право придбати або купити даний вид товару. Купівля-продаж відбувається за ціпами, шо встановлюються під впливом конкуренції і характеризують існуюче в даний момент співвідношення попиту на товар і його пропозиції. Попит — це кількість товарів, яку споживачі хочуть і спроможні купити (тобто платоспроможна потреба). Пропозиція — це кількість товарів, яку виробники хочуть і можуть виготовити за даного рівня витрат і цін.

Факт встановлення ринкової ціни стосовно конкретного товару означає, що на даному ринку досягнута точка рівноваги між попитом і пропозицією.


Точка рівноваги (Р) утворюється у місці перетину графіків попиту (Пп) і пропозиції (Пр) і характеризує такий стан ринку даного товару, за якого вся його кількість, виготовлена у розрахунку на дану ціну, може бути за цією ціною продана. Якщо ціна (Ш опуститься нижче рівноважної (Цр), попит зросте і виникне нестача товару на ринку. Тоді виробники встановлять вищу ціну і якась частина споживачів відмовиться від купівлі. Водночас зростання ціни стимулюватиме інші підприємства перерозподіляти ресурси на виробництво даного товару. Коливання помиту і пропозиції призводить до зміни ціп, то заохочує або, навпаки, обмежує виробництво потрібних споживачам продуктів. Тобто основним елементом ринкового регулювання економічних процесів є механізм цін.

Функціонування ринкової економіки можна зрозуміти, розглядаючи, яким чином рипок вирішує такі основоположні проблеми, що постають перед кожною економічною системою:

1) що потрібно виготовляти і яку частину існуючих ресурсів можна використати на виробництво?
2) як що продукцію можна виготовити, із засюсу-ванням якої технології?
3) для кого виготовляти лану продукцію? Як вона повинна розподілятися між споживачами?

Перша проблема — що виготовляти — вирішується у ринковій економіці таким чином: якщо підприємства керуються принципом одержання прибутку (прибуток підприємства = виторг від реалізації продукції мінус витрати на виготовлення продукції), то виготовлятись будуть тільки такі товари, які забезпечать одержання цього прибутку. Звернемо увагу на активну роль споживачів: від вибору ними того чи іншого товару («голосування» гривнею, рублем, доларом) залежить величина доходу підприємця і подальший напрямок його діяльності.

Друга проблема — як виготовляти — вирішується у процесі конкуренції при зниженні витрат на виробництво і збільшенні прибутку. Шлях до цього — застосування ефективніших технологій у виробництві. Економічна ефективність виробництва визначається одержанням максимуму продукції при найменших затратах ресурсів. При неоднакових цінах за одиницю ріших ресурсів (праці, землі, кпи пилу) кожний підприємець зацікавлений у застосуванні такої їхньої комбінації, за якої загальна сума витрат на досягнення певного результату була б мінімальною. Оптимальна комбінація досягається, як правило, при застосуванні сучасних технологій, у яких втілені досягнення науково-технічного прогресу (сьогодні це комп'ютерні системи, біотешології, системи волоконної оптики та інше).

Третя проблема — для кого наробляти — розв'язується при зверненні до рівня доходів власників економічних ресурсів, які виступають у формі заробітної плати, прибутку, відсотка, ренти і є ціною кожного виду ресурсу. їх ціна встановлюється на ринку ресурсів на основі співвідношення попиту і пропозиції. Слід пам'ятати, що стичні принципи при чисто ринковому механізмі розподілу продуктів відсутні. Повніше задовольнити свої потреби в умовах ринку людина може, лише збільшуючи свої доходи. Це свідчить про важливу мотиваційну роль ринкового механізму в удосконаленні професійних навичок працівників, підвищенні результатів їхньої діяльності.
Особливість ринкової економічної системи в тому, що вона здатна до самоорганізації, автоматичного регулювання. Уперше механізм саморегулювання ринкового господарства — «невидима рука ринку» — був розкритий А. Смітом. Суть цього механізму в тому, що зміни цін і прибутку залежно від коливань попиту і пропозиції заохочують виробників збільшувати або скорочувати пропозицію товарів відповідно до існуючого рівня попиту. Зміна обсягів виробництва забезпечується через механізм конкуренції виробників, які мають змогу прилучатися до виробництва тих товарів, ціни на які під впливом попиту зростають. Механізм конкуренції стимулює і технічний прогрес, оскільки, знижуючи витрати на основі вдосконалення технології, можна одержати більші прибутки.

Однак ринок — це не ідеальна модель економічної організації, а суперечливе за своєю природою явише, що має і певні недоліки. До «мінусів» ринкової економіки слід віднести існування факторів, що послаблюють дієвість конкуренції як механізму координації економічної діяльності. Один із них — укладення угол між виробниками з метою обмеження конкуренті, то веде до виникнення монопольних об'єднань, деформує механізм ціноутворення і руйнує регулюючу функцію ринку. Практика монопольних угод була досить поширеною вже у друїій половині XIX століття, застосовується вона й нині. Для боротьби із ним явищем держава розробляє антимонопольне законодавство.

«Мінусом» ринкової системи, на думку її критиків, є глибока диференціація доходів та існування проблеми бідності навіть у високорозвинутих країнах. До «мінусів» відносять і нездатність ринкового механізму врахувати й оцінити потреби і виграти, що виходять за межі індивідуальних інтересів і характеризують інтереси суспільства в цілому (наприклад, у сферах освіти, охорони здоров'я, екології), які не завжди піддаються грошовому виміру. Суперечливий характер економічого розвитку призводить до зростання безробіття і цін, знижує добробут населення. Це — ще один «мінус» ринку.

Таким чином, у чистому вигляді ні ринкова, ні адмі-ністративпо-командна економіка з притаманними їм регулюючими механізмами не в змозі вирішити усіх проблем, що стоять перед суспільством. Об'єктивна еволкшІя економічних систем привела до формування сучасного — змішаного — тилу економіки, в якому ринкове й адміністративне регулювання держави органічно взаємодіють, займаючи свої сфери задоволення потреб відповідно до існуючих у суспільстві критеріїв економічної і соціальної ефективності. Взаємодія цих двох начал обґрунтовується нині теоріями «осічки ринку» і «осічки держави». Нині однією з найефективніших моделей змішаної економіки, у якій державі відведена активна роль, є соціальне ринкове господарство. Тут ринковий механізм поєднується із сильними і надійними соціальними гарантіями для громадян. Найповніше ия модель була втілена у повоєнному розвитку ФРН і пов'язана з ім'ям Людвіга Ерхарда. Вона сприяла виведенню країни із розрухи в число найрозвинутіших держав світу. Із 80-х років модель соціального ринкового господарства стала орієнтиром для більшості країн Заходу, а нині і шіадні структури України визначають її як стратегічну мету реформ.

Суть соціального ринкового господарства виявляється у комплексі ознак. Вважаються, що у самій природі ринку закладені принципи, які регулюють і забезпечують свободу і права споживачів, прилучають усі верстви населення до економічного життя через вільну гру ринкових сил, дають можливість відстоювати свої права на частину прибутку.

Соціальне ринкове господарство с свідомо встановленим устроєм. Його основним принципом є конкуренція, яка дає змогу досить ефективно вирішувати не тільки економічні, а її соціальні завдання. Саме це відрізняє систему соціального ринкового господарства від економічних моделей соціалізму, де вирішення соціальних проблем в основному покладається на держану і здійснюється за її вирішальної участі.

Соціальне ринкове господарство не припускає такого втручання держави в економіку, коли елементи нейтралізованого управління настільки накладаються на ринкові механізми, іцо обидва вони виявляються взаємно заблокованими. Водночас необхідність активної ролі держави не відкидається. Але головною її метою проголошується забезпечення сприятливих умов для нормальної дії ринкових механізмів, утвердження через систему суспільних інститутів конкурентною ладу, поєднання вільного підприємництва із розв'язанням соціальних завдань.

Одним із найважливіших засобів державного регулювання у моделі соціального ринкового господарства виступає політика стабілізації грошового обігу. Як відомо, гроші —це особливий товар, на який можна обміняти будь-які інші товари. Гроші виникли в процесі розвитку товарних, ринкових відносин і є невід'ємною базовою ознакою сучасної економічної системи. Порушення грошового обігу веде до інфляції, що виявляється у швидкому зростанні цін, падінні купівельної спроможності грошової одиниці, знеціненій заощаджень населення, посиленні майнової нерівності. Інфляція руйнуй економічні відносини між підпри-емцями. сприяє посиленню економічної і соціальної нестабільності у суспільстві. Адже ринок через деформовані ціни не може виконувати роль координатора економічних процесів, регулятора поведінки людей. Тому інфляція для багатьох урядів — «ворог № 1».

Світова практика виробила засоби боротьби з інфляцією, і їх сукупність так або інакше зводиться до контролю за надходженням грошей в обіг, рівнем цін і доходів. Найпоширеніші прийоми, за допомогою яких пересічний громадянин може збереїти свої доходи і заощадження від інфляції — це вютадення їх у реальні фізичні цінності (нерухоме майно, товари довгострокового користування), переведення у стабільну валюту.

Зрозуміло, що сучасна ринкова економіка — це не джунглі, де виживає сильніший. Людство виробило цілу низку закріплених у чітких юридичних формула норм, що гарантують захист економічних прав і свобод людини. Серед них основоположним є право на власність та право на працю. Ці права включені до Загальної декларації прав людини, конституцій більшості держав світу. Українська держава визнає право власності та рівноправність її різних форм, забезпечує захист власності й умови для її розвитку.

Відзначаючи особливу основоположну роль права власності в суспільстві, англійський філософ Давид Юм ще у XVIII столітті в «Трактаті про природу людини» писав: «Наша власність — це тільки ті блага, володіння якими закріплене законами суспільства, тобто юридичними законами... Ніхто не може сумніватися, що договір про розподіл власності і стабільність володіння нею — це найпеобхілніша обставина для влаштування людського суспільства... для встановлення абсолютної гармонії і згоди».
Право на власність означає, шо кожна людина мас право бути приватним власником, засновувати свою справу, свій" бізнес; заробляти прибуток і використовувати його на свій розсуд, володіти і користуватися засобами виробництва, землею, пінними паперами і валютою; ніхто не має права чинити людині перешкоди у реалізації її права власника.

Приватна власність історично стала передумовою становлення і розвитку підприємницької діяльності. Підприємець, як учасник ринкових відносин, з'явився на економічній сцені у XVIII столітті. Сьогодні притаманним йому рисами вважаються ініціативність, прийняття відповідальних рішень у сфері економічної діяльності, новаторство й ризик з метою одержання прибутку. Свобода діяльності підприємця і свобода вибору власника ресурсів — головні рушії ринкової економіки.

Свобода діяльності підприємця як одна із головних рушійних сил ринкової економіки означає його право купувати економічні ресурси, виготовляти з них товари і продавати їх на ринках за власним вибором. Якщо умови діяльності у певній галузі підприємця не задовольняють, не повинно бути жодних обмежень для переходу в будь-яку іншу.

Свободу вибору означає право власників матеріальних ресурсів і грошового капіталу використовувати їх на свій розсуд. Оскільки .здатність до праці е економічним ресурсом, свобода вибору означає право людини обирати вид діяльності. Ше один прояв свободи вибору — суверенітет споживача. Він означає право у межах власного грошовою доходу зацовольня-ти свої потреби товарами і послугами. Споживам у ринковій економіці визначає, що будуть виготовляти л іди рис м ні, а у межах   вибору   споживача  і напрямів діяльності  підприємця свій  вибір здійснюють постачальники матеріальних і людських ресурсів.

Існує, звичайно, і зворотний зв'язок — вплив підприємницької діяльності на споживчий вибір. Адже розвиток виробництва, розширення його можливостей, особливо па основі інформаційних технологій, створення гнучких виробничих систем дають змогу перейти від масового до індивідуального виробництва, задовольняти існуючі потреби все повніше. Але і потреби не залишаються незмінними, розвиваються, посилаючи певні імпульси підприємцям, котрих конкуренція змушує уважно стежити за ситуацією на ринку. Ситуація може змінюватися несподівано і не завжди на краше. Тому існує певний ризик втратити вкладені капітали, зазнати збитків.

У зв'язку із загостренням суперництва на світовому ринку зростає значення інвестицій у людський капітал — будь-яких дій, шо підвищують інтелектуальний рівень, кваліфікацію і здібності працівників, або, інакше кажучи, продуктивність їхньої праці (здатність виготовляти певну кількість продукції за одиницю часу).
Інвестиції в людський капітал здійснюються у формі цілеспрямованого вкладення коштів у освіту, охорону здоров я і витрат па мобільність робочої сили.

Одним із основоположних прав людини є право на працю, яке означає право на вільний вибір роботи, її сприятливі умови, на рівну винагороду за рівну працю, на захист від безробіття, У ринковій економічній системі право на працю реалізується через ринок робочої сили (ринок праці) — особливий суспільний механізм, то дас змогу продавцям робочої сили знайти потрібну їм роботу, а покупцям (роботодавцям) — найняти робітників для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

На ринку праці, як і па інших ринках, взаємодіють попит і пропозиція, встановлюється ціна робочої сили — заробітна плата. Тут існує конкуренція між продавцями і покупцями робочої сили: продавці хочуть вигідніше продати й одержати вишу заробітну плату, а покупці (роботодавці) — дешевше купити, встановити меншу заробітну плату й одержати внаслідок менших витрат виробництва більший прибуток.

Заробітна плата виступає як грошова винагорода найманого робітника за певний час або обсяг виконаної ним роботи та існує у двох основних формах — почасовій та відрадній. Почасова заробітна плата встановлюється за роботу, виконану протягом певного часу, а «ідрядка — за кількість виготовленої продукції. Оскільки купівельна спроможність отриманої грошової суми може змінюватись, розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку отримує робітник за продаж своєї робочої сили. Реальна заробітна плата визначається кількістю благ, які робітник фактично може придбати за отримані ним гроші і залежить від величини номінальної заробітної плати, рівня цін та податків.

Історія розвитку ринку праці позначена протиборством двох сил: робітників і роботодавців. Гострота боротьби іноді досягала такого рівня, що призводила до глибоких суспільних потрясінь, революцій. Боротьба між найманими працівниками і роботодавцями спонукала перших об'єднуватися для захисту своїх інтересів і прав. Це призвело до виникнення професійних спілок, перші з яких були створені у країнах Західної Європи і США в кінці XVIII —першій половині XIX століть. Професійні спілки — це об'єднання працівників, пов'язаних спільними інтересами за видом їх діяльності. Одне з головних їхніх завдань — узгодження з роботодавцями умов і рівня оплати праці, тривалості робочого дня для усіх членів профспілки тощо.

Нині боротьба на ринку праці між двома протилежними сторонами не набирає таких гострих форм, як у минулому. У більшості країн світу регулювання оплати праці та її умов для працюючих за наймом здійснюється, як правило, на договірній основі. Основними її формами є тарифні угоди та колективні договори. Тарифна угода встановлює мінімальний рівень оплати праці для певної професії чи галузі, а також мінімальні гарантії рівня оплати праці різної кваліфікації. Колективний договір, крім оплати праці, може встановлювати умови додаткових гарантій щодо умов праці, тривалості робочого часу і відпустки, розмірів компенсаційних виплат за конкретні умови праці, надання додаткового харчування, одягу, житла.

Тарифна угода укладається між представниками підприємців і найманих працівників за участю представника держави. Умови тарифної угоди є обов'язковими для всіх трудящих та роботодавців.

У законодавстві для регулювання трудових відносин, яке в Україні сформоване і продовжує удосконалюватись, будуть враховані співвідношення рівнів оплати праці, існуючі в країнах з ринковою організацією економіки. Зокрема, середня заробітна плата тут не перевищує мінімальну більше як у три-чотири рази, а диференціація заробітної плати за галузями становить 200—300 %. В Україні ж з 1 липня 2000 року мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 118 грн, однак вона все ще у кілька разів нижча, ніж середня у народному господарстві.

Мінімальний рівень заробітної плати визначається прожитковим мінімумом. Прожитковий мінімум — рівень доходів, необхідних для придбання людиною продуктів харчування на нижчій межі фізіологічних норм, а також для задоволення мінімальних потреб в одязі, взутті, у предметах санітарії та гігієни, оплати житла і транспортних послуг. Такі норми та потреби розраховуються фахівцями для різних регіонів, вікових груп населення, професій. У розвинутих країнах прожитковий мінімум реально служить лише нижчою межею заробітної плати. Ця обставина обумовлюється, законодавством багатьох країн, яке прямо визначає мінімальний розмір оплати праці і його обов'язковість для всіх роботодавців. Коли рівень заробітної плати наближається до прожиткового мінімуму, а тим паче, опускається нижче, неминучими стають зростання соціальної напруженості, страйки, загострення політичної боротьби.

Соціальна напруженість у суспільстві може зростати і тому, що в умовах циклічного розвитку ринкової економіки збільшується до небезпечної межі кількість людей, які не мають у даний час роботи — безробітних. Адже, втративши роботу, вони втрачають і джерела своїх доходів. Тому для характеристики ступеня використання працездатного населення застосовується показник «рівень безробіття» — відношення кількості людей, які шукають роботу, до величини трудових ресурсів країни.

Можна виділити три види безробіття:

фрикційне безробіття, яке породжується постійним рухом населення між територіями, віл професії до професії. Фрикційне безробіття існує навіть за повної зайнятості і часто розглядається як добровільне;

структурне безробіття виникає внаслідок технологічних змін в економіці, довгострокових зрушень у попиті споживачів або переміщенні робочих місць з одних регіонів до інших. У цьому разі без роботи можуть залишитися навіть кваліфіковані робітники;

циклічне безробіття породжується загальним низьким попитом на робочу силу в усіх галузях і регіонах, зумовленим спадом економічної активності. В цілому вимушене безробіття негативно позначається на моральному стані людини, шкодить її психіці. Дослідження показують, що втрата роботи — не психічна травма, яка поступається за рівнем викликаного стресу лише смерті близької людини або ув'язненню.

Вважається, шо у ринковій економіці існує природний або нормальний рівень безробіття (чотири— п'ять відсотків від загальної величини трудових ресурсів), який визначає оптимальний рівень зайнятості.

Фактично в усіх країнах існують системи компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається зі спеціальних страхових фондів у розмірі 50—70% середнього заробітку за останній час протягом встановленого періоду. Після закінчення цього терміну в багатьох країнах надається державна допомога у меншому розмірі і, як правило, па основі індивідуального визначення потреби.

У Європі кількість одержувачів допомоги практично відповідає кількості безробітних. Розмір допомоги найвищий у країнах Північної Європи — 79—90% середнього заробітку. За офіційними даними, на допомогу по безробіттю за умови, шо його рівень не перевищує 8% працездатного населення, витрачається в середньому у

США, Японії, Швейцарії 0,5 % валового національного продукту; у Німеччині, Франції, Великобританії — від 0,5 до 2 %, у Бельгії, Данії — від 2,5 до 3,5 %.
Система працевлаштування і перекваліфікації безробітних здійснюється за допомогою бірж праці. Витрати на перекваліфікацію, як правило, компенсуються з державного бюджету. Особлива система працевлаштування існує для осіб, які не можуть па рівних конкурувати на ринку праці,— в основному інвалідів. Для них законодавство передбачає квотування робочих місць, державне фінансування виробництв, що застосовують працю інвалідів, пільги в оподаткуванні.

В Україні основи для здійснення політики зайнятості і захисту безробітних закладені Законом України «Про зайнятість» і Державною програмою зайнятості. Вони враховують світовий досвід і спрямовані на забезпечення достатнього рівня соціальних гарантій як щодо розмірів допомоги з безробіття, так і щодо термінів її надання.

Запитання і завдання
1. Розкрийте суть ринкової економіки. Яким чином ринок вирішує питання що? як? і для кого виробляти?
2. Схарактеризуйте основні риси соціального ринкового господарства.
3. Чому важливо підтримувати стабільність купівельної сили грошей? Які засоби ви можете запропонувати для боротьби з інфляцією?
4. Які економічні права людини ви знаєте? Розкрийте їх зміст.
5. Що означають інвестиції у людський капітал? У яких основних напрямах вони здійснюються?
6. Визначте мету і принципи приватизації державного майна в Україні. Які проблеми виникають у процесі приватизації?
7. Які економічні процеси відображає поняття „заробітна плата”? Яка роль тарифних угод і колективних договорів в економіці?
8. Чому виникає безробіття і які його форми ви знаєте? Яка ситуація існує на ринку праці в Україні?

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими