Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи в д.п. ХХ – п. ХХІ ст.

1. "План Маршалла" та відбудова економіка
5 червня 1947 р. у своєму виступі в Гарвардському університеті державний секретар США генерал Маршалл повідомив про готовність США здійснити програму допомоги постраждалим під час війни європейським країнам.

"План Маршалла" спочатку передбачав подання допомоги усім країнам Європи, за винятком фашистської Іспанії, включаючи й СРСР. Проте сталінське керівництво категорично відхилило таку допомогу і піддало "план Мар-шдага" озлобленій критиці, виходячи насамперед з ідеологічних настановлень- А Польщі, Чехословаччині й іншим країнам Східної Європи, які прагнули приєднатися до плану, Москва в брутальній формі заборонила це робити.

У квітні 1948 р. 16 західноєвропейських країн (Велика Британія, Франція, Італія, Португалія, Ірландія, Греція, Нідерланди, Ісландія, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Туреччина, Австрія, Данія, Швеція і Норвегія) підписали зі США окремі угоди про подання їм фінансової допомоги на загальну суму 17 млрд доларів протягом 4 років. Основною умовою подання допомоги була відмова від націоналізації' промислових об'єктів, усіляке стимулювання розвитку приватного підприємництва. 60% коштів, за "планом Маршалла", одержали Велика Британія, Франція, Італія і Західна Німеччина.

Внаслідок реалізації "плану Маршалла" було здійснено швидке відновлення економіки країн Західної Європи на принципах розвитку ринкових відносин, сталася стабілізація їхнього внутрішнього становища, посилились інтеграційні процеси.

2. Європейська інтеграція
Ще 1947 р. було створено перші міжнародні економічні організації країн Західної Європи. Однією з них стала Європейська економічна комісія (ЄЕК) — регіональний орган ООН, що складався з 32 європейських держав, а також США і Канади. У рамках цієї організації намітилося плідне співробітництво західноєвропейських держав. У липні 1947 р. у Парижі на нараді представників 16 європейських держав було утворено Комітет європейського економічного співробітництва, який розпочав свою роботу в напрямку реалізації "плану Маршалла". Європейська економічна інтеграція великою мірою залежала від подолання протиріч між Францією та НІмеччинвю, які за останні 70 років тричі воювали одна з одною. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман дійшов висновку, що кращим засобом уникнути нової війни є об'єднання сталеливарної і вугільної промисловості обох країн, що зробило б неможливим таємне виробництво озброєнь ("план Іїїумана"). Одночасно можна було підвищити ефективність цих галузей. У травні 1950 р. відбулося об'єднання виробництва сталі й вугілля Франції та ФРН. У квітні І951 р. до них приєдналися Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург, що разом із ФРН і Францією підписали в Парижі Договір про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). ЄОВС було створено з метою забезпечення найбільш раціонального розподілу здобичі і виробництва в галузі вугільної промисловості і чорної металургії при високій продуктивності праці й збереженні зайнятості, підвищенні життєвого рівня громадян.

1957 р. утворено ще дві міжнародні організації: Європейське товариство з атомної енергії (Євроатом), покликане об'єднати зусилля його членів у галузі ядерних дослцгжень і використання ядерної енергії, і Європейська економічна спільнота (ЄЕС), відома під назвою "Загальний ринок". Договір про створення ЄЕС, так само, як І "Євроатом", підписали 6 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург і Нідерланди. Метою створення ЄЕС було посилення позицій європейської економіки на світовому ринку за допомогою координації економічної політики ЇЇ членів. 1961 р. до нього намагалася приєднатися Велика Британія, проте її вступ до ЄЕС було двічі заблоковано президентом Франції Шарлем де Голлем. Вступ Великої Британії до ЄЕС (ЄС) відбувся тільки 1973 р.

У 1967 р. ЄОВС, Євроатом і ЄЕС злилися в єдину організацію — Європейський Союз (ЄС), й інтеграція Західної Європи отримала новий імпульс. ЄС став впливовою силою в європейських справах. До його складу входять чотири керівні органи: Комісія, Суд, Рада міністрів країн ЄС, Європейський парламент.

Рада міністрів, яка збирається на свої засідання в Бельгії, складається з відряджених до нього міністрів— членів урядів кожної з держав Союзу. Вона є вищим керівним органом ЄС. Комісія ЄС, яка базується також у Бельгії, розробляє законодавство ЄС та відповідає за втілення в життя політики Союзу.

Кожні п'ять років народи країн—членів ЄС обирають депутатів Європарламенту. Депутати обговорюють пропозиції Комісії ЄС і вносять свої пропозиції щодо тих або інших змін у рамках Союзу. Кількість депутатів від кожної країни залежить від чисельності її населення.

Європейський Суд, що базується в Люксембурзі, є юридичним органом, у рамках якого 17 судів із країн— членів ЄС вирішують приватні та міждержавні суперечки, що виникають при трактуванні договорів або законів ЄС.

Інтеграція європейських країн у 50-60-ті рр. стала важливим чинником не тільки європейської, а й світової політики, що дозволяє країнам Європи не лише витримувати конкуренцію з боку США і Японії, а й показувати приклад вирішення численних проблем у рамках регіонального співробітництва.

Після створення Європейського Союзу 1967 р. процес інтеграції прискорився. Проте в Європі лишався ряд держав, які не входили до ЄС Ще 1959 р. було створено Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), яка виступала своєрідною противагою ЄЕС, а потім і ЄС. Членами ЄАВТ стали Швеція, Норвегія, Швейцарія, Австрія, Ісландія, Фінляндія- Ініціатором створення ЄАВТ виступила Велика Британія, якій належали провідні позиції в цій організації. Таким чином Британія намагалася створити конкуруючу з ЄЕС структуру. У 1960-1972 рр. до складу ЄАВТ входила Данія, а в 1960-1985 рр. — Португалія. ЄАВТ значно поступалася більш потужному угрупованню — ЄЕС (ЄС), який був її найбільшим торговим партнером і з яким ЄАВТ підтримувала тісне співробітництво з метою формування однакових умов господарчої діяльності в Західній Європі з урахуванням інтеграції, що поширювалася. Проте поступово роль ЄАВТ стала падати і держави, які входили до цієї організації, виявляли бажання стати членами Європейського Союзу. 1973 р. до ЄС приєдналися Велика Британія, Данія та Ірландія, 1981 р. — Греція, 1986 р. — Іспанія і Португалія. З січня 1995 р. членами ЄС стали Австрія, Фінляндія І Швеція. Таким чином, Європейський Союз нараховує сьогодні 15 держав. Активно прагнуть стати членами ЄС і менш розвинуті країни Європи — Туреччина, Мальта і Кіпр. Своє майбутнє пов'язують із вступом до ЄС Чехія, Угорщина, Словенія, Польща, інші країни Східної Європи, активно прагнуть в ЄС країни СНД. Багатобічні і довгочасні зв'язки об'єднують ЄС і Україну. Плідне співробітництво створює для України оптимістичні перспективи поширення контактів із провідною економічною організацією Європи.

На межі 90-х років інтеграційні процеси в рамках Європейського Союзу набули нового динамізму. Діяльність ЄС виявилася успішною. Хоча не раз виникали розбіжності й суперечки, їх удавалося перемагати. Держави—члени Союзу з населенням біля 370 млн чол. домоглися значного росту економічної могутності, політичного впливу й військового потенціалу. ЄС перетворилася на один із трьох світових центрів, успішно конкуруючи зі США і Японією. Європейський Союз (ЄС) має свій прапор (15 золотих зірок на темно-блакитному тлі) І гімн Створено вже "європейський паспорт", розробляється питання про заснування європейського громадянства і навіть конституції.

Затверджено "Хартію основних соціальних прав" — перелік мінімальних умов, відповідно до яких люди, що переїжджають з однієї країни ЄЕС до іншої, зберігають свої права. Найбільш активними поборниками поширення інтеграції на політичну сферу виступають ФРН і Франція, які висувають лозунг "Батьківщина—Європа", тоді як Велика Британія, Нідерланди, французькі націоналісти заперечують проти швидких темпів інтеграції й дотримуються формули де Голля "Європа батьківщин". ЄС установлює різнобічні контакти з іншими регіональними організаціями, має угоди з асоційованими членами—країнами Африки. Ізраїлем, країнами Східної Європи і стає дедалі важливішим фактором світової політики.

Визначною подією в історії Європейського Союзу стали Маастрихтські угоди. II грудня 1991 р. керівники держав і урядів дванадцяти країн—членів Союзу прийняли в голландському містечку Маастрихт найважливіший документ розвитку європейської інтеграції — "Угоди про Європейський Союз", офіційне підписання якого відбулося 7 лютого 1992 р.

Три країни — Данія, Ірландія і Франція — після конституційних реформ поставили угоди на референдум.

Данія, всупереч власному урядом, проголосувала ні ; Ірландія відповіла "так"; Франція схвалила угоди, але незначною більшістю.

Метою угод було встановлення загального громадянства, а особливо — розширення поля дії Союзу: посилення економічної й соціальної інтеграції, укладення політичних і оборонних спілок, введення єдиної валюти (ЕКЮ), тобто здійснення вирішальних кроків до створення єдиної міжнаціональної держави. Було вирішено, що Угоди наберуть сили після ратифікації її всіма учасниками.

На першому етапі реалізації Маастрихтських угод, який тривав до кінця 1993 р., створювалася система європейських центральних банків. У січні 1994 р. створено тимчасовий валютний орган — Європейський економічний інститут у складі керуючих центральними банками країн ЄС. Ця акція створює умови для стабілізації цін і національної економіки в кожній країні. Європейський економічний інститут розпочав підготовку до випуску єдиної грошової одиниці — ЕКЮ.

З січня 1999 р. Європейський Союз зможуть поповнити нові країни, які будуть в змозі виконати попередні умови і необхідні стандарти з рівня інфляції (не більше 1,5% на рік), дефіциту бюджету (до 3% ВНП) та інших показників.

Маастрихтські угоди створили надійний фундамент для поширення інтеграційного процесу в Європі і досягнення стабільності на континенті.

Впливовою міжнародною силою стала Рада Європи (РЄ) — міжурядова організація країн Західної Європи, заснована 1949 р., до якої ввійшли 23 країни. Метою Ради Європи було забезпечення єдності її членів, сприяння їхньому економічному й соціальному прогресу. Діяльність організації спрямована на підтримку "європейської ідеї", тобто єдності Західної Європи. Політика Ради Європи змінювалася відповідно до мінливості політичного клімату на континенті. Підтримуючи спочатку "холодну війну" і наслідуючи військово-політичний курс НАТО, Рада Європи з 70-х років стала підтримувати тенденції розрядки.

Вирішальний вплив на позиції РЄ справили позитивні результати Наради з безпеки Й співробітництва в Європі і підписання Заключного акта в Хельсінкі (1975 р.), які створили нову систему колективної безпеки на континенті.

У 1984 р. консультативна асамблея закликала припинити подання допомоги диктаторським режимам у Центральній Америці. Декларація Ради Європи (травень 1989 р.) закликала до співробітництва з країнами Східної Європи Рада Європи, як і інші організації, відіграла позитивну роль у становленні нової системи європейської безпеки.
Так, на Паризькій нараді країн—учасниць Європейського економічного союзу (ЄЕС) на вищому рівні (листопад 1990 р.) було прийнято три найважливіших документи: "Хартію для нової Європи", "Спільну деклараціїо 22 держав", яка фактично погоджувала принципи їхніх військових доктрин, і "Договір про звичайні збройні сили в Європі". У Хартії велику увагу приділено гуманітарним аспектам міжнародних відносин, "людському виміру" і створенню нового механізму розвитку загальноєвропейського процесу. На нараді було прийнято рішення про радикальне скорочення зброї і збройних сил у Європі. 1 березня 1991 р у Відні розпочав роботу постійно діючий Центр запобігань ня конфліктів. Країни Східної Європи і Росія одержали статус офіційно запрошених до Ради Європи. У вересні 1995 р. постійним членом Ради Європи стала Україна.

Проблеми європейської безпеки в 90-ті роки успішно вирішувалися в рамках країн—учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), яка з 1995 р. одержала нову назву — Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

2-3 грудня 1996 р. у Лісабоні (Португалія) відбулася зустріч керівників держав і урядів країн—учасниць ОБСЄ, в якій взяла участь делегація України на чолі з президентом Л. Д. Кучмою. Основним документом самміту стала розгорнута декларація "Про моделі загальної і всеосяжної безпеки для Європи XXI сторіччя". У цьому документі, який не має аналогів в практиці НБСЄ\ОБСЄ, зафіксовано ряд принципових положень, що визначають контури майбутнього європейського устрою. Серед них виокремлюються: загальне розуміння неприпустимості зміцнювати свою безпеку за рахунок безпеки інших, домовленість про обов'язкове врахування законних інтересів безпеки держав, які не входять до військово-політйчних союзів, принцип співробітництва міжнародних організацій і структур, які займаються питаннями безпеки (мається на увазі неприйняття претензій на домінування якоїсь однієї організації або групи держав). Інший важливий результат Лісабона — прийняття документа про відновлення Договору про звичайні збройні сили в Європі. Це дозволить домагатися матеріальних гарантій забезпечення безпеки, у тому числі шляхом подальших обмежень військових можливостей НАТО.

Європа входить у XXI століття з твердим наміром остаточно врятувати свої народи від погрози війни і прокладає шлях до порозуміння і співробітництва між усіма країнами континенту.

Запитання і завдання
1. Яка роль "плану Маршалла"у відновленні економіки європейських країн ? Яку мету переслідувала адміністрація Трумена, подаючи допомогу Європі?
2. Чому Велика Британія ввійшла до ЄЕС тільки з третьої спроби? Коли це сталося? Які країни були членами ЄЕС/ЄСу 1996 р.?
3. У чому, на ваш погляд, полягає розходження концепцій Г. Коля, Ф. Міттерана "Батьківщина — Європа" і "Європа батьківщин" Ш. де Гопля?
4. Яке значення Маастрихтських угод для подальшої долі Європи ? Чому країни Центральної і Східної Європи прагнуть стати членами ЄС і НАТО?
5. Як розвивався рух за досягнення безпеки в Європі в 90-ті роки ?
6. Допишіть речення й заповніть пропуски: "На Паризькій нараді, яка відбулася в..., було прийнято... нової Європи, в якій велику увагу приділено..."

Документи і матеріали
1. Паризька Хартія для нової Європи (витяг) Париж. 21 листопада 1990 р.
" Права людини, демократія та верховність закону.
Ми зобов 'язуємося будувати, консолідувати й зміцнювати демократію як єдину систему правління в наших країнах. У цьому починанні ми будемо керуватися таким:
Права людини й основні свободи належать усім людям з моменту народження, вони невід'ємні і гарантуються законом, їхній захист і сприяння їм — найперший обоє 'язок уряду, їхня повага — суттєва гарантія проти держави, яка володіє надмірною владою. їхнє дотримання і повне здійснення ~ основа волі, справедливості і миру.
Демократичне правління грунтується на волі народу, яка регулярно висловлюється в ході вільних та справедливих виборів. В основі демократії лежить повага до людської особистості і верховність закону. Демократія є найкращим гарантом свободи висловлення своєї думки, толерантності стосовно усіх груп у суспільстві і рівності можливостей для кожної людини. Демократія, яка має представницький і плюралістичний характер, тягне за собою підзвітність виборцям, зобов'язання державної влади дотримуватися законів і не-упереджене здійснення правосуддя. Ніхто не повинен стояти над законом..."

Запитання до документа
1. Які докази наявності демократії в країнах Західної Єв ропи ви можете навести ?

Запам'ятайте дати:
• Квітень 1948р. — прийняття "плану Маршалла"
• Квітень 1951 р. — підписання договору про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі.
• Березень 1957 р. — підписання в Римі договору про створення ЄШС ("Загального ринку").
• Серпень 1975 р. — підписання Заключного акта наради в Хельсінкі.
• 21 листопада 1990 р.— підписання паризької Хартії для нової Європи.
• Лютий 1992 р.— підписання Маастрихтських угод.
• 2-3 грудня 1996 р.— зустріч у Лісабоні керівників держав і урядів країн—учасниць ОБСЄ.

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими