Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 6 клас>>Зарубіжна література: Міф про виникнення світу в різних народів.

                                   МІФИ ПРО ВИНИКНЕННЯ СВІТУ

                                          Міф — це не жанр словесності, а певне уявлення про світ.
                                                                            С. С. Аверінцев, російський вчений

Коли б людина від раннього дитинства не ставила запитань  «як?»  і «чому?», то навряд чи виросла б справжньою Людиною. А коли б цих запитань не ставило собі людство, то, мабуть, усі ми й досі жили б у печерах і ходили не з мобільними телефонами, а з кам'яними сокирами. І справа не лише в людській допитливості, хоча жага пізнання є надзвичайно важливою рисою як кожної особистості, так і всіх без винятку «людеі розумних». Бо саме так, «людиною розум ною» (латин. «Homo sapiens»), науковці називають сучасну людину, або, як кажуть історики, «людину сучасного типу». Людство прагнуло знати, як виник світ, аби жити так, щоб він, не дай Боже, не зник. Адже знання Минулого сприяє правильній поведінці в Теперішньому і визначає, яким буде Майбутнє, А для відповіді вже на перше з поставлених питань: як виник цей світ? — слід обрати один із трьох шляхів пояснення: науковий, релігійний чи міфологічний.
Одна з відомих версій наукового тлумачення виникнення світу і людини виглядає приблизно так. У Всесвіті споконвіку були газоподібні маси. Потім чомусь стався потужний вибух, від якого ці маси подекуди ущільнилися, і виникли тверді космічні тіла, одне з яких згодом стало планетою Земля. Пізніше десь узялися (прилетіли з якоюсь кометою?) найпростіші мікроорганізми, які прижилися на нашій планеті й поступово вдосконалювалися. І, нарешті, після надзвичайно довгого розвитку, виникла людина. І вчені радіють, коли знаходять підтвердження цій версії, відкриваючи за допомогою надскладної сучасної техніки новий хімічний елемент, небесне тіло або різновид живих істот. Звісно ж, прадавні люди так міркувати ще не могли.
Релігійне тлумачення походження світу протилежне науковому. Віруючі люди переконані, що наш гармонійний і красивий світ не міг виникнути випадково. А створив його Бог за величним і ретельно продуманим планом. Тому Бога називають Першотворцем, або просто Творцем. І, хоча зародки релігійних вірувань виникли, мабуть, одночасно з появою самої людини, конкретні релігії в прадавні епохи тільки починали формуватися. Тому і до такого пояснення походження світу первісній людині було ще дуже-дуже далеко.
І в прадавніх людей залишався лише один шлях — дати волю власній уяві, нестримній фантазії, яка виявилася дуже багатою і поетичною. Так упродовж тисячоліть складалося міфологічне тлумачення виникнення світу і ширше — міфічний або міфологічний світогляд. Він складався, як величезне мозаїчне полотно, з безлічі маленьких шматочків — міфів. Так утворилася і сукупність міфів про виникнення світу. На думку багатьох давніх народів, спочатку на місці сучасного Всесвіту, зокрема планети Земля, одвічно панував хаос, тобто безлад, невпорядкованість. Потім хаос змінився космосом, тобто ладом, упорядкованістю, красою. До речі, начебто далекі нині слова «космос» («упорядкованість, краса довкшія») і «косметика» («упорядкованість, краса обличчя») є однокорінними і народилися вони в Давній Греції.
Але коли, чому і як хаос замінився космосом? Ось як яскраво й поетично це питання висвітлене в давньоіндійських книгах священних знань — «Ведах» (це слово споріднене з українським «відати»):

Буття і небуття тоді не було -
Повітря не було й склепіння неба.
Що покривало? Де? Що захищало?
Була вода? Глибокая безодня?
І смерті не було, безсмертя — також,
Між днем і ніччю не було відміни,
Те дихало саме, одне, без вітру.
І більш нічого не було, крім Того...
І хто це знає, й хто про це повіда?
Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник?
Боги пізніш за Нього народились?
А як Оце створилося, хто знає?
Світобудова ця звідкіль взялася?
Чи створено її було, чи йнакше?
В найвищім небі хто її пильнує,
Той, певно, зна, чи, може, й він не знає?

На всі ці питання різні народи світу відповідали по-різному, але в їхніх міфах є багато спільного. Так, і мешканці Дворіччя — шумери й аккадці, і давні індійці, і єгиптяни, і слов'яни уявляли, що спочатку існував Світовий Океан води, а вже з нього постав світ. Цікаво, що таке прадавнє міфічне пояснення виникнення світу певними деталями нагадує пояснення сучасне, наукове. Тепер існує теорія, згідно з якою життя на Землі зародилося саме у воді, а потім деякі види водяних жителів ставали спочатку земноводними, поки, зрештою, не оселилися на суші. Та й досить побіжного погляду на глобус або карту світу, аби помітити, що більша частина земної кулі вкрита водою. Шумери й аккадці вірили, що дві первісні світові водні стихії: Океан прісної води на ймення Апсу й Океан морської води на ймення Тіамат змішали свої води, від чого народилися боги старшого покоління. А від них пішли боги молодшого покоління, які вже й створили цей світ і, зокрема, людей.
За давньоєгипетським міфом, із глибин первісного Світового Океану на ймення Нун випірнуло Сонце, яке зігріло все навкруги, від чого виникло життя. За іншою версією єгиптян, спочатку із Нуна виник Першопагорб землі, де виріс надзвичайно красивий лотос, у пелюстках якого спала золота сонцесяйна дитина — бог сонця Ра. Щойно лотос розкрився, як Ра своїм сяянням освітив, обігрів і оживив світ. А іноді єгиптяни уявляли, що на цьому ж пагорбі Світовий Птах «великий Гоготун» зніс Світове Яйце, звідки й «вилупився» вже згаданий Ра.
Взагалі образ Яйця (хай і звичайнісінького пташиного, а не міфічного Світового) є плідним для вигадки, міфотворчості. Народження нового життя — завжди диво. Але коли рухома істота народжує таку ж рухому істоту (скажімо, корова — телятко), то це не до такої міри вражає, як поява з абсолютно нерухомого й «мовчазного» яйця жвавого й пискотливого курчати. Тут іноді дивується навіть наш сучасник, то що вже казати про прадавню людину. Зранку, йдучи полювати на мамонта, мисливець бачив у гнізді нерухоме («мертве») яйце, яке ще й дуже схоже на довколишнє рябе каміння. А ввечері, повертаючись до печери, з подивом помічав, що з раніше нерухомої шкаралупи з'являється досить активна «фізіономія» якогось пташеняти. У міфологічній свідомості первісних людей цей звичний нині факт міг викликати цілу бурю емоцій: «неживе» може «ставати» живим, значить смерть може перетворюватися на життя! Переказують, що за часів гоніння перших християн вельможа-язичник звелів привести до нього християнку і спитав у неї, чи правда, що вона вірить у неможливе — воскресіння Ісуса Христа з мертвих. Адже як живе стає мертвим, бачить кожен, варто лише воїнові змахнути гострим мечем. А ось як мертве стає живим — цього ще не бачив ніхто й ніколи. Замість відповіді та мовчки простягла до нього руку, в якій лежало звичайнісіньке куряче яйце... Це проливає світло на важливу роль яєць — писанок, крашанок, крапанок, дря-панок — у святкуванні Свята воскресіння Христового — Пасхи (Великодня).
Тож не дивно, що в міфах багатьох народів виникнення світу пов'язане саме з образом Світового Яйця. Воно могло плавати у водах Світового Океану або бути знесеним на Першопагорбі серед хвиль цього ж Океану. Так, саме в Яйці спав аж 18 тисяч років першопредок китайців Пань-гу. Потім він розплющив очі, але нічого не побачив, бо навколо нього в шкаралупі був суцільний морок. І сповнила туга його серце. Не знаходячи виходу з того Яйця, Пань-гу схопив невідомо ким приготовану сокиру і щосили вдарив. Прогриміло так, ніби тріснула гора, — і величезне Яйце розкололось. Усе легке та чисте миттю піднялося догори й утворило Небо, а все важке та брудне опустилося додолу й утворило Землю. Але ще існувала небезпека, що вони можуть з'єднатися знову. Тому Пань-гу, дбаючи про майбутнє світу, ногами вперся в Землю, а головою — в Небо. Він ріс щодня на 1 чжан (близько 3 метрів) і на таку ж відстань віддалялося Небо від Землі. Минуло ще 18 тисяч років. Пань-гу стояв між Небом і Землею, не даючи їм з'єднатися. Нарешті Небо остаточно відділилося від Землі й не з'єдналося б з нею навіть без допомоги Пань-гу. Відтоді на Землі можна було жити й людям.
 Схоже пояснення виникнення світу є в карело-фінському народному епосі «Калевала»:

Із Яйця, із нижньої частини,

Вийшла мати — земля сира;

Із Яйця, із верхньої частини,

Піднявся високий звід небесний;

Із жовтка, із верхньої частини,

Сонце світлеє з'явилось;

Із білка, із верхньої частини,

Місяць ясний появився;

Із Яйця, із строкатої частини,

Зірки в небі утворились;

Із Яйця, із темної частини,

В повітрі хмари появились.

Схожий міф про походження світу мають народи Індії. Із Світового Океану постав вогонь, і від його тепла зародилося Золоте Яйце. Воно плавало у водах Світового Океану, доки, не виник Прабатько Брахма, який розбив Яйце навпіл: з верхньої (золотої) половини Яйця утворилося Небо, з нижньої (срібної) — Земля, а між ними Брахма помістив повітряний простір.
У багатьох народів світу є міфи про виникнення серед безмежних хвиль Світового Океану Світового Першопагорбу, або розростання суходолу з якоїсь чарівної грудочки землі, глини, піску тощо, яку хтось або підняв із дна Океану, або навіть викрав у богів. Подібні міфи створювали й наші пращури-слов'яни. їхня логіка, як і в багатьох інших народів, була такою: якщо первісно існувала лише вода, то треба було підняти з її дна грудочку якогось ґрунту, з якої потім виросте суходіл. Сліди цих міфічних уявлень можна знайти в українській обрядовій пісні:
Як ще не було початку світа,

То ще не було неба, ні землі,

А лишень було широке море,

А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки,
Три голубочки раду радили:
— Як би ми, браття, світ поставши?
Ой ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудемо дрібного піску,
Той пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з нього свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каміння то буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Зоря рум'яна й зірки прекрасні.
 Згодом люди стали розмірковувати над такими питаннями: за якими законами цей світ побудований і живе? з чим його будову можна порівняти? Наприклад, аби ми краще зрозуміти, якою є величезна планета Земля, вчені створили її маленьку модель — глобус, І нам значно легше уявити, де саме знаходиться Україна, які є океани, материки тощо. Давні люди теж відчували потребу в якійсь маленькій моделі світу, аби краще зрозуміти, осягнути його будову. І така міфічна «модель світу» виявилася зовсім поруч, вона росла під боком. Варто було лише включити творчу уяву, і такою моделлю ставало звичайнісіньке дерево з корінням, стовбуром і гіллям. У свідомості давніх людей воно «перетворювалося» на міфологічне Світове Дерево, яке об'єднувало три найголовніших рівні світобудови: верх — середину — низ.
Людина чітко визначила своє місце у світі: воно було між небом (верх) і землею (низ). Китайці, послідовники вчення мудреця Конфуція, вважають, що, оскільки людина живе між небом і землею, то вона поєднує в собі як «небо» (високі поривання, мрійливість, піднесеність), так і «землю» (практичність, приземленість). Але, якщо точніше, людина живе не між небом і землею, а на самій землі, по якій ходить і яка її годує. Водночас багато народів уявляли існування ще й підземного світу, який був третім, нижнім рівнем світобудови.
Думка про об'єднання усіх трьох світів дуже красиво втілилася у скандинавській міфології. Світове Дерево скандинавів, вічнозелений ясен Іггдрасиль, своїм корінням пов'язує усі три світи: світ богів-асів, тобто верхній світ; світ людей — середній світ; світ злих велетнів-йотунів — нижній світ.
 Таке розуміння моделі світу виникло вже в прадавні часи. Воно відтворене в уже згаданій Кам'яній Могилі на рисунку, який датується приблизно XX тис. до н. е.! На ньому зображено змію (низ) — мамонта (середина) — птаха (верх). А це є неспростовним доказом того, що міфічною моделлю Світового Дерева люди користувалися вже від Кам'яного віку!
Але якщо землю (середину) й небо (верх) людина бачить щодня, то найцікавіше з'ясувати, яким є потойбіччя (низ)? Повинні були існувати якісь шляхи туди. І одним із спільних місць у різних міфологіях світу було те, що до потойбіччя людина могла потрапити через глибоку криницю, немов своєрідні «двері» до підземного світу. Ця думка згодом перейшла від міфу до його «доньки» — казки. Наприклад, саме через криницю потрапили до пані Метелиці пасербиця й бабина дочка в німецькій народній казці, записаній братами Грімм.

                                                    Світова Гора

Деяким народам до вподоби припало не Світове Дерево, а Світова Гора, на якій зазвичай мешкали їхні боги. У греків Світовою Горою вважайся Олімп, де жили олімпійські боги із Зевсом на чолі. Японці вважали Світовою Горою Фудзіяму. А в китайців така гора називалася Кунь-Лунь — країна безсмертя. Вона зображена на багатьох китайських малюнках, циновках, вишивках, посуді тощо.
У Києві в дохристиянську княжу добу поклоніння ідолам верховних слов'янських язичницьких богів Перуна, Хорса і Мокоші теж відбувалося на пагорбах (маленька модель Світової Гори) у княжому Високому місті, на відміну від Подолу (від «діл», тобто «низ»), де мешкав простий люд і молилися іншим богам, наприклад Велесові. Це на початку XII ст. у відомій пам'ятці слов'янської і світової культури «Повісті минулих літ» описав монах Києво-Печерського монастиря, видатний літописець доби Середньовіччя Нестор.
Тож не дивно, що й унікальний курган (шумер, «кур галь» — «велика гора») Кам'яна Могила, який на тлі Приазовського степу виглядає несподівано високим, та ще й утворений із величезних химерних брил, уявлявся давнім людям саме Світовою Горою.
                                             Міфи про природні цикли

З давніх-давен люди шукали закономірності в природних явищах і особливо — в циклах. Це було їм потрібно вже в найдавніші часи збирання і мисливства, щоб знати, в яку пору року «брати» в природи ягоди або гриби, дичину або рибу. Пізніше, у добу скотарства й особливо рільництва, люди стежили за природою ще пильніше. Адже від цього залежав урожай, а відтак — добробут і навіть виживання племені.
Нині і дитині відомо, що в природі існують різні цикли: добовий (ранок-день-вечір-ніч-ранок...); місячний (молодик-повний місяць-затемнен-ня місяця-молодик...); річний (весна-літо-осінь-зима-весна...). Людство знає, що Земля крутиться, що є періоди зимового й літнього сонцестояння, сезони дощів та час весняних повеней. А давні люди не могли пояснити, чому на зміну дню приходить ніч. Особливо ж цікавими для них були питання народження й смерті рослин і тварин, а передовсім — самої людини. І, мабуть, уже прадавні люди, спостерігаючи за природними циклами, мріяли про безсмертя. Вони бачили, що місяць буває спочатку молодим, згодом — повним, а «померши» (зникнувши з неба), знову «народжується» молодим. Тоді чому ж і людині не можна робити те саме? І деякі південноафриканські племена «пояснили» це у відомому міфі. Якось місяць послав до людей прудкого зайця і звелів передати їм такі слова: «Подібно до того, як я вмираю і знову оживаю, ви так само будете помирати й воскресати». Тоді забудькуватий заєць сказав людям: «Подібно до того, як я вмираю і не оживаю, ви так само будете помирати і не оживати». Потім він повернувся до місяця й розповів про те, що сказав людям. Розлючений місяць схопив сокиру (а серп місяця нагадує вістря бойової сокири) і розсік йому губу навпіл. Звідси й походить заяча губа. А заєць так перелякався, що кинувся навтьоки і ніяк не зупиниться аж до цього часу. А через «образу на зайця» деякі із цих племен і тепер не вживають зайчатини.
Циклічність «життя-смерть» людини здавна порівнювали з циклічністю «життя-смерть» природи: дитинство й юність (ранок або весна) — зрілість (день або літо) — старість (вечір або осінь) — смерть (ніч або зима). Коли кажуть «людина увійшла у свою осінь», це означає, що вона старіє.
Для відповіді на питання про закономірності природних ритмів і циклів первісним людям доводилося фантазувати. І досить влучні спостереження за реальною природою в їхній свідомості могли поєднуватися з найнеймовірнішою вигадкою. Можна лише уявити, як їхня буйна фантазія могла пояснити, скажімо, затемнення Сонця! Недаремно ж багато міфів (а згодом і казок) по всьому світу присвячені описові «поїдання» чи «захоплення в полон» Сонця або Місяця якимось драконом або навіть його відрубаною безсмертною головою, як в одному з давньоіндійських міфів про дракона Раху. Отже, осмислення законів і ритмів природи було одним із плідних джерел міфологій різних народів світу.
Наприклад, людей цікавило, чому врожайне літо змінюється безплідною зимою. У давніх греків існував міф про богиню родючості Деметру та її юну доньку Персефону. У красуню дівчину закохався і викрав її в матері сам Аїд, страшний бог підземного царства мертвих. Довго плакала невтішна Деметра, шукаючи свою дитину: всю Грецію обійшла, але доньки не знайшла. Зглянувся всемогутній Зевс на її сльози і попросив Аїда відпустити Персефону додому. Але той схитрував, давши своїй дружині поїсти соковитого граната. Звідки Персефоні було знати, що, вкусивши плід, вона ніколи не позбавиться влади Аїда. Тоді Зевс вирішив так: хай частину року Персефона живе на землі, у своєї матері, а другу частину — в чоловіка, в підземному царстві. Так поетично давні греки пояснили прихід зими (Персе-фона зникає в Аїді) й повернення весни (Персефона повертається на землю).
У давніх єгиптян були міфи про те, як бог сонця Ра щоночі веде жорстоку боротьбу зі змієм пітьми Апопом, який щовечора випиває підземні води Нілу, щоб Ра на своєму човні не зміг вчасно приплисти до людей, інакше кажучи, щоб вчасно не настав ранок. І хоча Ра щоразу перемагає, щовечора двобій повторюється.
Чергування дня і ночі вельми поетично пояснено в міфах Індії. Жили брат Яма і сестра Ямі. Раптом Яма помер, і дівчина почала плакати. Вона плакала постійно й невгамовно. Боги питали в неї: «Чому ти так довго плачеш?». А Ямі відповідала їм: «Як же мені не плакати, коли мій брат помер лише сьогодні?» Адже чергування дня і ночі тоді ще не було, і скільки б часу не минуло, все одно це було «сьогодні». Тоді боги придумали ніч, яка приходила на зміну дню. І нарешті Ямі заспокоїлася, бо її брат помер не «сьогодні», а «вчора», «позавчора», «поза-позавчора» тощо. Одне слово — давно. Відтоді й кажуть: «Чергування дня і ночі приносить забуття горю» або «Час — найкращий лікар».

                                    Боги й герої — захисники людей

Наші далекі пращури, як мовилося, жили в дуже незатишному й небезпечному світі. З-за кожного пагорба чи дерева щомиті міг вискочити величезний шаблезубий тигр чи печерний лев. У прибережних очеретах і травах чатували велетенські отруйні гадюки. І для всіх них напівгола й майже неозброєна людина часто ставала легкою здобиччю. Ці жахи в уяві первісних людей, як у дитячих снах, перетворювалися на фантастичні образи жахливих тварин: лютих зміїв-драконів (гр. йгакдп — «змій»), вогнедишних биків, веп-рів-перевертнів, мідних птахів-людожерів тощо, а згодом — і злих духів.
Звичайно ж, у людей виникало бажання або задобрити цих почвар (принісши їм жертву), або знищити їх. Але оскільки людина була для цього заслабкою, то в неї виникала мрія про сильного захисника — героя, який би звільнив землю від лютих звірів та страшних природних явищ: землетрусів, посух, буревіїв, тайфунів, ураганів, потопів, цунамі, вивержень вулканів тощо. Це були перші зернятка міфів про богів чи героїв-захисників. Так, у давніх індійців таким захисником був бог-воїн їндра, в давніх греків найвідомішим героєм був Геракл, а в китайців — стрілець І. Тут у міфологіях різних народів можна знайти багато схожих елементів.
Скажімо, хоча китайці й греки жили далеко одні від одних, китайський стрілець І та давньогрецький Геракл напрочуд схожі, бо обидва звільняли людей від надзвичайно сильних і лютих ворогів. До того ж почвар-людожерів вони знешкоджували в усіх трьох природних стихіях: на воді, на землі й у небесах, що відповідає моделі Світового Дерева: вода/коріння — земля/стовбур — небо/гілля.
На воді стрілець І знищив велетенського удава, який здіймав величезні хвилі, перевертав човни й ковтав рибалок. Геракл теж подолав водяне чудовисько — лернейську гідру.
На землі стрілець І здолав велетенського кабана-людожера, влучивши в ногу стрілами і впіймавши його. Майже те саме зробив з ериманфським вепром і Геракл. До слова, чи не тому обидва герої не вбивали, а лише приборкували вепрів, що як китайці, так і греки хотіли приписати своїм улюбленцям ще одне важливе діяння — приручення диких тварин, перетворення їх на свійських?
 Грецький і китайський герої наводили лад і в небі. Геракл знищив біля міста Стімфали жахливих птахів, які живилися м'ясом тварин і людей. А стрілець І вбив лютого птаха, якого люди прозвали «Великим вітром»1. Коли він летів над землею, здіймався шалений вітер, тайфун, який знищував усе на своєму шляху. Крім того, китайський герой застрелив дев'ять із десяти смертоносних сонць, які зависли над землею й відмовилися йти спочивати на ніч (так давні китайці уявляли велику посуху). Десять сонць так розжарили землю, що від спеки почало плавитися каміння й метали, стали помирати люди, бо в їхніх жилах закипала кров. Після влучних пострілів стрільця І смертоносна спека спала, адже замість десяти сонць відтепер світило лише одне, вціліле, та й те з переляку зблідло й сховалося на ніч (пояснення чергування дня і ночі). Коли вбиті сонця впали на землю, то виявилися золотими триногими воронами, дітьми того самого верховного китайського бога Хуан-ді, який і послав стрільця І зі Світової Гори Кунь-Лунь на землю допомогти людям. Він суворо наказав лише налякати, але в жодному разі не вбивати сонць. Але стрілець І так перейнявся горем людей, так глибоко співчував їм, що забув про наказ свого повелителя, за що й поплатився — його було позбавлено безсмертя, і він помер на землі як звичайна людина.
Схильність до зображення героїв-захисників від міфології перейшла до фольклору й літератури. Так, в англійців найпопулярнішим є «шляхетний розбійник» Робін Гуд, а в українців — Олекса Довбуш або Устим Кармалюк, які не давали багатіям ображати бідний люд. Отже, мрія про героя-захисника слабких і знедолених, притаманна й окремій людині, і народові, і всьому людству.

                     Змієборство і проблема подолання світового зла

У багатьох міфологіях світу особливий інтерес викликав 0браз Змія-Дракона. Взагалі-то змія — істота «нижнього» світу, яка плазує в корінні Світового Дерева або в норі, під землею. Однак, наділена крилами, вона може сягати неба (гілля) і навіть ковтати Сонце, Місяць або зорі. Змієві-Дракону люди віддавна приписували дві головні риси: мудрість і злість.
Щодо мудрості, нібито притаманної Змієві, то хід думки був таким. Ця істота живе довго, та ще й змінює шкіру, тобто омолоджується. А старий —Значить досвідчений, мудрий. Змій буває в загадковому підземному світі, а, отже, бачить і знає багато таємниць. Саме цей варіант тлумачення образу Змія використав англійський письменник Р. Кіплінг, створюючи образ старого мудрого пітона Каа в оповідках про Мауглі. Мабуть, невипадково образ досить симпатичного змія Каа виник саме в Індії, де значна частина населення і сьогодні поклоняється цим плазунам. У південних штатах країни змій тримають у дворах приблизно так, як у нас собак, та ще й кажуть, що «своїх», тобто членів родини, гади не чіпають. Коли ж сім'я переїздить до нового будинку, то обов'язково забирає із собою «своїх» змій.
Але найпоширенішим був образ Змія-Дракона як втілення зла. Таких прикладів — тисячі. Мабуть, тут багато важило те, що смертоносні укуси гадів становили одвічну небезпеку життю людини. Уже в найдавніших міфах різних народів світу образ Змія-Дракона є уособленням страшних стихійних лих: смерчів, вирів тощо. І давніх людей, які мали міфічну уяву, можна зрозуміти, адже смертоносна спіраль смерчу чи глибоченна вирва водоверті зовнішньо дійсно нагадують гігантську кобру, що приготувалася до атаки, розкривши свій «капюшон». Схожість посилюється ще й тим, що і смерч, і вир, і кобра є небезпечними для життя людини.
У нас широковідомий образ міфічно-казкового Змія-Горинича, а в південних слов'ян — Змія-Горянина, тобто «Змія з Гори». Хоча східні слов'яни сприймають слово «горинич» не лише як «гірський», а й як «той, що горить», тобто вогнедишний. Він «сиротить вдів і дітей», спопеляє лани, краде або вимагає як викуп худобу й людей, переважно молодих дівчат і хлопців. Він людожер, який лякає всю округу, згодом — країну. Тож виникала потреба в комусь, хто б «дав змію укороти», знешкодив його, тобто в змієборцеві.
Образи змієборців є в багатьох міфологіях світу. Так, давньоіндійський войовничий бог грози та грому Індра врятував увесь світ, убивши величезного дракона, який неймовірно збільшився і випив майже всю воду на землі. Як мовилося, єгипетський бог сонця Ра щодня перемагав злого змія пітьми Апопа. Китайський стрілець І та давньогрецький Геракл теж перемагали зміїв: велетенського удава і лернейську гідру.
Міфічного, а згодом казкового, Змія-Дракона було надзвичайно важко знешкодити. Це було під силу лише справжньому богатиреві. Такому, як киянин Кирило Кожум'яка. Він не просто здолав, а й запряг лютого Змія-людожера в плуг, і почав «ділити землю»: оце моє, а оте — твоє, та й утопив Змія в морі. Це міфічне пояснення виникнення наших знаменитих Змієвих валів.
Науковці стверджують, що ця оповідка є відгомоном прадавнього поділу сучасних українських земель на дві частини. З одного боку Змієвих валів була цивілізована територія («ойкумена») слов'ян — землеробів і скотарів, славетна Київська Русь. Середньовічна держава, яку, через велику кількість багатолюдних міст, зачаровані її красою варяги-нормани шанобливо називали Гардарікою («Країною міст»). З протилежного ж боку Змієвих валів розкинувся безмежний Дикий Степ, який постійно загрожував Київській Русі кровопролитними, спустошливими вторгненнями ворогів: як не гунів, то хозарів; як не печенігів, то половців або монголо-татар та ін. Ворогів під Києвом часто бувало «чорним-чорно, як чорна ворона». І для наших пращурів, які відстоювали свої сім'ї й землі від постійних набігів і вторгнень, легше було не складати довжелезний перелік цих ворогів, а ввести єдиний узагальнюючий образ будь-якого ворога — Змія. До того ж, коли до слов'янських поселень підходили вороги-кочівники, колони їхніх військ, розтягнуті на звивистих шляхах, з висоти фортечних стін справді нагадували смертельно небезпечних підповзаючих змій.
Існує думка, що Змієві вали були грандіозною захисною спорудою Київської Русі. За розмірами вони поступалися хіба що знаменитій Великій китайській стіні, про яку ви дізнаєтеся в 6 класі на уроках історії. їхні стіни подекуди сягали висоти п'ятиповерхового будинку, а загальна довжина становила понад 1500 кілометрів! Залишки Змієвих валів можна знайти в багатьох областях України навіть тепер. Якщо ви будете десь посеред степу сонячним ранком, зверніть увагу на те, що подекуди він неначе проораний довгою-дов-гою, ледь помітною тепер, смугою. Отже, якби Змієві вали були зроблені не з дерева й землі, а з цегли, як Велика китайська стіна, їх би зараз чекала не менша слава, ніж це диво китайської фортифікації і цивілізації.
Враховуючи «бойові якості» Змія-Дракона, кращого охоронця скарбів і шукати годі. Тож не дивно, що саме дракон охороняв золоте руно, за яким вирушили давньогрецькі герої на кораблі «Арго». Саме дракон стеріг золоті яблука Гесперид, що дарували вічну молодість. Саме дракон охороняв чарівні скарби нібелунгів, які зміг здобути лише германський герой Зігфрід.
Чи звернули ви увагу на те, що в багатьох міфах і казках скарби, що їх охороняють Змії-Дракони, всіяні людськими черепами й кістками? З одного боку, це підкреслює міць охоронців, які вбивають нападників. А з другого — це натяк на те, що надмірна жага до збагачення для людини є смертельно небезпечною. Адже змії-охоронці вбивали саме тих, хто ризикував життям заради скарбів, багатства. Згадайте оповідки про Мауглі. Борючись за коштовний анкас, люди вбивали одне одного так часто, що Багіра назвала цей золотий виріб із червоним, схожим на око, рубіном «червонооким убивцею». А Мауглі додав, що треба повернути анкас змії-охоронниці, «Матері Кобр», негайно, бо він «вбиватиме людей, так само швидко, як падають од вітру горіхи». Отже, нестримна жага до збагачення загрожує життю людей більше, ніж смертоносна зміїна отрута.
Таким чином, різні народи світу використовували міфічний образ Змія-Дракона як втілення зла, через що з'являлися й образи героїв-змієборців. Водночас цей образ у міфах тісно пов'язаний із морально-етичними проблемами, зокрема — із засудженням надмірної жаги людей до збагачення. Отож тут ми бачимо втілення в міфах шкали життєвих цінностей людини-народу-людства.

Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко, Зарубіжна література, 6 клас

Вислано читачами з інтернет-сайтів

_{Книги, підручники зарубіжної літератури, конспект на допомогу вчителю та учням, зарубіжна література обучатись онлайн}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.