Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 8 клас>>Всесвітня історія: Китай та Японія. Китай за правління династії Мін. Імперія Цин. Об’єднання та самозакриття Японії. Культура.

Китай в епоху Мін. На початку XVI ст. у Китаї проживала найбільша в тогочасному світі кількість населення - понад 100 млн чоловік. Влада знаходилась у руках династії Мін (1368-1644), за правління якої відбулося укріплення китайської економіки. У сільському господарстві значно розширилися посівні площі, покращилася техніка землеробства, діяла налагоджена система штучного зрошення. У численних містах процвітали торгівля й ремесла, працювали великі мануфактури. Багатолюдні міста вражали іноземців величезними розмірами та дивовижною архітектурою. Далеко за межі Китаю розходилися високоякісні бавовняні й шовкові тканини, папір, вироби з порцеляни, скла і металів. Постійний попит на зовнішніх ринках існував також на «китайський напій» — чай.

Із давніх-давен у Китай проникали різні релігії, у тому числі християнство та іслам. Але панівною стало конфуціанство, назване так за ім'ям його засновника Конфуція (Кун-фу-цзи - мудрець Кун), який жив у VI-V ст. до н.е.

Основу конфуціанства становлять високі моральні принципи: чесність, справедливість, вірність обов'язку, відданість. Його необхідними умовами є шанування батьків, повага до старших, турбота про молодших, щирість і гуманність. Крім того, велика роль відводиться навчанню, тому що воно вдосконалює людину.

Конфуціанство внесло в життя китайців чіткий порядок. Кожний з них мусив знати своє місце в суспільстві і не виходити за встановлені межі. Це означало, що необхідно суворо дотримуватися існуючої станової приналежності. Навіть вигляд одягу — вишиті на вбранні квіти чи тварини, вид головного убору, форма пояса — мав підкреслювати становище людини. Звичайним людям (селянам, ремісникам, купцям) заборонялося носити коштовності, прикрашати свої будинки І навіть користуватися дорогим посудом. Покора імператору була беззаперечною.

Майже сорок років імператорам династії Мін довелося боротися з японськими тратами, чиї постійні набіги спустошували приморські райони Китаю. З великими труднощами урядовому війську вдалося очистити узбережжя від японців. Невдовзі Китай знову зіштовхнувся з Японією, тепер уже на землях Кореї. У 1598 р. китайські війська допомогли корейцям прогнати японських загарбників. Ця війна стала останньою значною перемогою імперії Мін. Вона коштувала Китаю великої крові і спустошила державну казну. Для вишукування грошей уряд збільшив податки. У відповідь країну захлеснула хвиля народних виступів.

Водночас на північних кордонах Китаю виникла нова загроза: завершили своє об'єднання і перейшли в наступ племена маньчжурів. їхні грабіжницькі наскоки на китайську територію зробилися звичайним явищем. Страждання китайського населення посилилися, але уряд Мін був неспроможний дати ворогу відсіч. Невдоволення імператорською владою охопило всю країну і вилилось у широке повстання на чолі з колишнім сільським ковалем Лі Цзи-чевом. Він зібрав велике повстанське військо, захопив у боях ряд провінцій і оголосив себе імператором. Потім Лі Цзи-чен організував похід на Пекін і в 1644 р. оволодів китайською столицею. Мінська династія припинила своє існування.

Лі Цзи-чен звільнив селян від податків, а гроші, необхідні для утримання війська, стягував з багатіїв. Правління самоназваного імператора тривало всього 42 дні. Налякана повстанням знать звернулася по допомогу до вчорашніх ворогів - маньчжурів. Ті з готовністю відгукнулись і разом з мінським військом розбили повстанську армію. Але після перемоги маньчжури заявили, що взяли Китай із рук бунтівників, а не народу, і відмовилися залишити країну. Так прийшла до влади маньчжурська династія Цин (1644-1911).

Імперія Цин. У завойованому Китаї на чолі держави стояв спадковий монарх з необмеженого владою — маньчжурський імператор (бог-дохан). Привілейоване становище належало маньчжурській знаті, яка тримала у своїх руках усі вищі посади. На знак покірності маньчжури змушували китайських чоловіків голити частину голови і носити довгу косу. Тим, хто відмовлявся виконувати цю принизливу вимогу, на місті відрубували голову. Разом з тим маньчжури не чинили місцевому населенню релігійних утисків та прав і не зазіхали на його старовинні традиції. Навпаки, багато в чому завойовники самі запозичили в китайців досвід державного управління, їхні вірування і досягнення багатовікової культури.

Екзотичні багатства Китаю — чай, шовк і порцеляна — здавна приваблювали європейців. Купці з Португалії, Голландії, Англії і Франції засновували у прибережних містах свої факторії. З XVI ст. почалося проникнення в країну католицьких місіонерів. Династія Цин противилася зростанню європейського впливу і перейшла до політики «закриття» своїх територій для іноземців. Спочатку китайцям заборонили торгувати поза межами Цин-ської імперії. Під страхом смерті їм не дозволялося будувати великі судна, здатні виходити у відкрите море. Потім припинився вивіз із країни металів і шовку, вкрай обмежився продаж чаю. Водночас із Китаю вислали місіонерів, а християнські храми (понад 300) закрили або зруйнували.

У 1757 р. за наказом богдохана були закриті для іноземної торгівлі всі морські порти Китаю, крім Гуанчжбу (Кантона). Але й там європейці не мали права мешкати в самому місті й вимушені були селитися за його межами. їм заборонили також вивчати китайську мову, а тих китайців, хто ризикував навчати «заморських чортів», страчували.

Уздовж усього узбережжя начебто піднялася незрима, але міцна «китайська стіна» з єдиними дверима — Гуанчжоу. Так завершився процес «закриття» Цинської імперії. Він суперечив потребам країни і прирік Китай на технічне, економічне і культурне відставання від Заходу. Усі згубні наслідки цього виявились у XIX ст.

Об'єднаная Японії. Ще з кінця XII ст. в Японії склалася своєрідна система влади. Формально державу очолював імператор, однак реальної влади він не мав. Вона знаходилася в руках військових правителів — сьогунів, основною опорою яких були самураї - середні та дрібні власники-воїни.

У результаті тривалих міжусобних війн Японія розпалася на окремі князівства. Понад століття між ними йшла невпинна кровопролитна боротьба, яка виснажувала сили народу і супроводжувалася його численними повстаннями. Здавалося, Країна Вранішнього Сонця назавжди поринула у вир безладдя і чвар. Змінити ситуацію і повернути Японію до мирного життя могли тільки її об'єднання та зміцнення центральної влади. Перші успішні кроки в цьому напрямі зробив дрібний землевласник незнатного походження Ода Нобунага (1534-1582), який розгромив своїх головних противників і став фактичним главою Японії. Суворими наказами й жорстокими розправами Нобунага призупинив міжусобиці на значній частині територій Японії, але сам загинув.

Об'єднання країни продовжив його найближчий соратник Тойотомі Хідейосі (1536-1598), виходець із селян. Він став одноособовим правителем Японії і, аби укріпити державу, здійснив низку реформ, спрямованих на оновлення економічного життя. За Хідейосі були випущені нові золоті і срібні гроші, зросли площі оброблюваних земель і врожаї, заохочувався розвиток ремесла і торгівлі. У країні запанував політичний спокій. Зовнішня ж політика Японії, навпаки, стала дуже агресивною. Утім, це не принесло успіху: війна проти Кореї закінчилася для Японії ганебним миром.

Невдоволена таким результатом знать, скориставшись смертю Хідейосі, підняла заколот. Крапку в міжусобній війні поставив Іеясу Токугава(1542-161б), який, розгромивши усіх суперників, оголосив себе в 1603 р. сьогуном. Новий правитель насамперед піклувався про зміцнення власної влади: роздав землі своїм прибічникам, а в противників відібрав частішу чи все майно. Імператор, і без того позбавлений реальної влади, був повністю ізольований від політичного життя. Місце перебування свого уряду Іеясу переніс з Кіото, де знаходився імператор, до Едо (майбутнього Токіо). Поступово це місто, де Іеясу заснував бібліотеку з унікальною колекцією рукописів і книжок, перетворювалося на визначний політичний і культурний центр країни.

Іеясу лише два роки залишався сьогуном. Потім він відмовився від титулу на користь сина, а сам заглибився у вивчення історії. Проте колишній правитель лише удавано усунувся від справ: жодне важливе рішення не приймалося без його участі. Епоха, коли правили спадкоємці Іеясу, тривала 264 роки і відома як сьогунат Токугава (1603-1867).

XVII ст. Із «Заповіту» Іеясу Токугава
Сьогун має остерігатися, щоб його не вводили е оману родичі... змушуючи ^-користуватися послугами близьких їм осіб і нехтуючи послугами осіб заслужених.
Правителі повинні поводитися відповідно до своїх прибутків і не розкошувати.
В Японії... науки, порівняно з іншими країнами, ще стоять на низькому рівні. Впровадженням шкіл і поширенням освіти слід зробити Японію відомою.
Якщо Государ не знає труднощів свого народу, а народ не знає турбот свого государя, то заворушення виникнуть самі по собі. Якщо Государ людинолюбний, у держави немає турбот.
Якщо хтось із моїх нащадків зрадить ці правила, то тим самим виявить свою нездатність бути сьогуном. Це вже не буде мій гідний нащадок.

Самозакриття Країни Вранішнього Сонця. У XVI ст. Японія підтримувала зовнішні зв'язки з народами шістнадцяти країн. Японці були прекрасними мореплавцями, і на Сході майже не залишилося місць, куди б вони не проникли з торговими або завойовницькими цілями.

Японія теж притягувала іноземців. Першими прибулими сюди європейцями стали португальці. Слідом за ними з'явились іспанці, голландці та англійці. Торгівля з ними розвивалася бурхливо і приносила великі прибутки всім учасникам. За купцями доринули місіонери-єзуїти. Спочатку їх зустрічали цілком дружелюбно, адже вони відкривали безкоштовні лікарні, школи, притулки для сиріт. Більше того, частина японців-буддистів, особливо в районах активної торгівлі з європейцями, прийняла християнство.

XVI ст Із „Японських листів" єзуїта Франціска Ксав'е
Японці дуже товариські, доброзичливі, не злобні, цінують честь і гідність, ставлячи їх понад усе. Здебільшого вони бідні, але бідність тут не зневажається... Японці високо цінують зброю і дуже покладаються на неї... Вони не дозволяють собі ставитися до будь-кого образливо та зневажливо. Люди поводяться гідно, з великою повагою один до одного.

Згодом ситуація змінилась. Якось один іспанський моряк похвалявся в японському порту, що володіння короля Іспанії постійно розширюються. Коли його спитали, чому так. відбувається, іспанець відповів: «Спочатку приходять місіонери, а потім солдати короля». Про це негайно доповіли сьогуну Хідейосі. Той відреагував миттєво: усіх місіонерів змусили залишити Японію.

Сьогуни династії Токугава контакти з іноземцями звели до мінімуму. Вони заборонили не лише християнство, а й в'їзд іноземців до Японії. Виняток був зроблений лише для голландців, які допомогли придушити потужне селянське повстання, та сусідів-китайців. їхні торгові судна, хоча й в обмеженій кількості, могли заходити в порт Нагасакі. Самим японцям під загрозою смертної кари не дозволялося залишати межі батьківщини, а також будувати великі, придатні для далекого плавання кораблі. Так у 1639 р. Японія остаточно завершила перехід до політики самоізоляції від зовнішнього світу. Певний час це не заважало розвитку землеробства, ремесла і торгівлі. У XVIII ст. в країні навіть виникли текстильні, солеварні і паперові мануфактури, почали діяти банки, тобто зароджувались елементи буржуазного устрою.

«Самозакриття» Японії тривало 215 років і врятувало її від європейського колоніального поневолення. Але в умовах, коли в Європі розгортався промисловий переворот, ізоляція прирекла країну на технічну відсталість. Розрив між Японією і Європою дедалі збільшувався. Наприкінці XVIII ст. питання про «відкриття» Японії постало з усією гостротою.

Традиції японської культури. У житті японців особливу роль завжди відігравало мистецтво. Прагнення відчувати гармонію з оточуючим світом, уміння бачити красу навколо себе, до того ж навіть у звичайних речах -природні риси японського характеру.

У XVI—XVІІІ ст. досягла розквіту ансамблева архітектура, в якій у єдине ціле з'єднані замок і розташований навколо нього сад. Замки з багатоярусними вигнутими дахами нагадували ширяючих у небі птахів. У садах художники настільки майстерно розташовували дерева, кущі, каміння та струмки, що їх споглядання створювало відчуття спокою і відчуженості від повсякденної суєти.

Японські художники оздоблювали настінним розписом палаци правителів знаті, наносили тушшю рисунок на шовкові та паперові сувої, на вишукані віяла. Високо цінувалися також картини-ширми, які слугували декоративними перегородками між кімнатами. Популярним видом живопису була гравюра - друкований відбиток малюнка, нанесеного на дерев'яну дошку чи металеву пластину. На них зображували акторів у театральних образах, японських красунь і сцени з повсякденного життя. Одним із засновників японської гравюри став Кітагава Утамаро (1753-1806). Уславлений художник створив цілу галерею жіночих образів - втілення національного ідеалу краси. Високо цінувалося також мистецтво каліграфії.

Із XVII ст. в ужиток японців широко увійшли нецке - маленькі фігурки з дерева, каменю, слонової кістки, порцеляни. їхня поява пов'язана з тим, що національний японський костюм — кімоно - не мас кишень. Тому всі необхідні дрібні предмети (ключі, гаманець, коробочку з ліками, люльку) прикріплювали до пояса з допомогою брелока-нецке. З ХУЛІ ст. пецке почали виготовляти відомі майстри, і відтоді вони перетворилися на твори декоративного мистецтва. Нецке робили у вигляді богів, добрих духів, тварин; їх . вважали талісманами, які приносять удачу.

Японці вірили, що поезію придумали боги, тому вона важливіша за прозу - винахід людини. Поети складали короткі вірші без рифми, але кожне слово в них мало глибокий сенс і значення. Велику популярність мав японський театр, де акторами були лише чоловіки.

Із XVI ст. особливого розвитку набуло мистецтво розміщення квітів у вазах — ікебана («життя квітів»). Знамениті майстри створювали різні види ікебани, завжди вкладаючи в них певний зміст. Наприклад, людина, яка закінчувала навчання, отримувала в подарунок композицію, розташовану в посудині у вигляді човника — символа «виходу у відкрите життєве море». Кожна рослина втілювала в собі конкретне побажання: сосна і троянда -довголіття, півонія і бамбук - процвітання і миру, хризантема і орхідея -радощів. Виник звичай обов'язкового навчання дівчат мистецтва складання букетів.

Окреме місце в японській культурі посідає церемонія чаювання. З XVI ст. вона перетворюється на справжнє мистецтво. Тут усе мало значення: розташування чайного павільйона і сад навколо нього, вибір ікебани і посуду, предмети обстановки і кожний жест господаря. Не випадково художники, які оформлювали чайні будиночки, навіть отримували почесне звання «майстер чаю».

Японська культура ХVІ-ХVIII ст. вся охоплена прагненням знайти гармонію у відносинах між людиною і природою. Вона сповнена бажання побачити красу як у великому, так і в малому.

1. Чому завойовники.маньчжури запозичили в китайців досвід дер-жавносо управління, їхні вірування, культурні здобутки? 
2. З чим був пов'язаний перехід Китаю до свого «закриття» для іноземців?
3. Чим слова іспанського моряка про те, що слідом за місіонерами йдуть королівські солдати, настільки стривожили сьогуна Хідейосі, що він видав наказ про вислання християнських місіонерів?
4. З яких міркувань японцям було заборонено будувати великі морські судна?

ЗАВДАННЯ
1. Серед повчань Конфуція є таке: «Я часто цілими днями не їм і цілими ночами не сплю, все думаю, але від цього немає користі. Краще вже вчитися, вчитися їа не розмірковувати - марнування часу; розмірковувати й не вчитися - згубно». Як ви розумієте ці слова?До чого вони закликали конфуціанців?
2. Використовуючи уривок із «Заповіту» Іеясу Токугава, спробуйте з'ясувати, з якою метою він наголошував на необхідності поширювати в Японії освіту. Дотримуватись яких правил і чому вимагав від своїх наступників перший сьогуи Токутава ?
3. Спираючись на повідомлення з -Японських листів» франціска Ксав'є, з'ясуйте, які риси в характері японців справили особливе враження на автора документа. Чи викликають вони повагу у вас?

_{Плани уроків з всесвітньої історії, конспекти, підручники онлайн, електронні видання безкоштовно, реферати}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.