Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 7 клас>>Всесвітня історія: Християнська церква в ранньому Середньовіччі. Християнізація Європи. Посилення папства. Виникнення і діяльність чернечих орденів.

1.    Яку роль відігравало християнство в пізній Римській імперії?
2.    Чим відрізнявся зміст раннього християнського вчення від християнства як державної релігії?

Релігія та церква в житті середньовічного суспільства
У середньовіччі християнська церква мата абсолютний вплив на духовне життя європейського суспільства. Вона формувала його релігійну свідомість, сприяла розвитку культури й зміцненню єдності Європи, проповідуючи її народам нові етичні цінності. Середньовічна людина вірила, що служителі церкви мають забезпечити прихильність небес як до кожного християнина, так і до суспільства в цілому.

Відносини церкви та світської влади не були однозначними. З одного боку, церква й держава не могли існувати одне без одного. Церква потребувала підтримки світських можновладців і своїм авторитетом освячувала владу правителів. Вона була частиною феодального суспільства, великим землевласником, Єпископи та абати були васалами королів і служили їм за отримані землі. З іншого боку, церква й держава зверталися до різних сфер буття людини. Церква — до духовного, а монархи — до матеріального. Невизначеність впливу світської й духовної влади приховувала в собі небезпеку конфлікту.
 
Християнство на початку епохи Середньовіччя
На початку епохи Середньовіччя християнство вже майже два століття було офіційною релігією Римської імперії. Підтримка, надана церкві з боку держави, сприяла її адміністративному та економічному зміцненню.

Із середини IV ст. спостерігається певна відмінність у відносинах церкви й держави на Сході та па Заході імперії, зумовлена особливостями політичного життя. На Сході зберігалася сильна імператорська влада, що призводила до підкореного статусу церкви. У той же час па Заході міжусобиці та постійні напади варварів послабили державну владу, внаслідок чого зріс вплив римських єпископів. Він зміцнювався кількома чинниками: по-перше, це авторитет Рима як давньої столиці великої імперії; по-друге, формувався переказ про Рим як про місце перебування, проповідницької діяльності та мученицької смерті апостолів Петраі Павла, визнаних святими; по-третє, церква поширювала вчення про апостола Петра як намісника Ісуса Христа на Землі.

Саме апостол Петро був першим римським епископом. Уже в V ст. римські єпископи присвоїли собі титул глави церкви і їх почали називати панами (з грец. — батько).

Пани успадкували авторитет й апостольську благодать святого Петра. Це дозволило їм домагатися верховенства над світськими правителями. В утвердженні такої думки велике значення мало вчення єпископа Августина Аврелія (354-430). Це був видатний філоеоф-богослов, який у своїх працях заклав ідейні основи середньовічного західного християнства. Найпонуляриішою працею Августина є «Сповідь», у якій він аналізує свої вчинки іі бажання з позицій совісті — нового морального християнського поняття, яке було невідоме людині Античності.

Свое бачення проблем держави, співвідношення церкви і світської влади Августин описав у трактаті «Про град Божий». У світобудові він розрізняв небесне і земне.

Град Божий, заснований на любові до Бога, — це небесний світ, Єрусалим; град земний — зло і пристрасті, місто диявола, Вавилон. Мета людства — створення на землі граду Божого, царства справедливості, але це стане можливим, коли людина перестане грішити, матиме добро в душі й досконалість у вчинках. Для Августина людина важливіша за державу, бо лише віра й удосконалення людини наближають її до граду Божого. Згодом Августина визнали святим і стали називати Августин Блаженний.

На Заході християнську церкву очолив Пала Римський, а па Сході — Патріарх Констаиіиноиольський. Між ними не втухали безконечні суперечки й дискусії щодо першості та значимості в християнському світі, хоча обставини існування східної та західної церков відрізнялися. Иа Сході тривало фактичне одержавлеиня церкви, яка залежала від волі імператора, а на Заході папа намагався підкорити світських правителів своїй владі.
 
Християнізація Європи
У Європі на поширення християнства суттєво вилинуло Велике переселення народів. У ході частих сутичок із римлянами, обопільного захоплення полонених, а також у періоди мирного спілкування відбувалося навернення до християнської віри германських племен. Одними з перших християнство прийняли вандали, вестготи, остготи.

У V-VI ст. християнство поширилося серед лангобардів на півночі Італії та серед франків, які вторглися до Галлії. Упродовж цього періоду були християнізовані кельтські племена: бритти в Британії, ігікти і скотти в Шотландії. Ірландія прийняла християнство в V ст. її християнським просвітником був єпископ ГІатрик (бл. 389-461), визнаний згодом святим. Протягом VI- VII ст. християнізувалися вожді й королі англосаксонських племен.

У IX ст. Сербія і Болгарія прийняли християнство й підпорядкувалися Константинопольському Патріархові. Чехи та поляки визнали християнство й залежність від Папи Римського упродовж IX -X ст. Під духовну владу папи потрапили й угорці, які навернулися у християнство наприкінці X ст.

Майже на два століття затяглася християнізація народів Скандинавії. Вона охоплювала період із IX до XI ст. Протягом ХІІ- XIV ст. були примусово охрещені полабські слов'яни, балтійські племена, прусси та литовці.

У середньовічній Європі християнство переважно насаджувалося державною владою. Спроби масового хрещення людей нерідко викликали більший чи менший супротив населення, яке продовжувало таємно вірити своїм поганським богам. Протест міг набувати доволі гострих, навіть трагічних форм. Таким, зокрема,  було вбивство місіонера Боніфація, який поширював        християнство серед германців.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА
XI ст. Монах Отлон про смерть 754 р. святого Боніфація
Коли місіонери розійшлися просторими володіннями фризів для проповідництва Євані'елія і прийшли до річки Бортне... св. Боніфацій, йдучи в супроводі своїх учнів, наказав розбити шатри й очікувати па тому ж місці на прибуття людей, недавно похрещених, для здійснення над ними таїнства причастя. Визначений для цього день уже наближався. Та коди він настав і сонце піднялося високо над горизонтом, усі ті люди, на яких він чекав, як чекає батько на своїх дітей... зі страшним криком, озброєні, увірвалися в табір місіонерів... не як друзі, а як вороги, не як нові прихильники віри, а як нові кати.

Побачивши це, інші вірники, озброївшись, взялися захищати місіонерів від біснуватого натовпу. Але св. Боніфацій. звернувся по захист до духовної сили, узяв святі мощі, які зазвичай носив із собою, потім, зібравши біля себе кліриків, вийшов із шаіра, зупини в своїх прихильників, шо готувалися його боронити, і сказав їм: «Прошу вас, діти мої, не вступати в сутичку з нашими противниками, бо Святе Письмо вчить нас не тільки не платити злом за зло, а, навпаки, за зло чинити добро». Не встиг св. Боніфацій закінчити проповідь, якою закликав своїх учнів гідно прийняти мученицьку смерть, як божевільний натовп язичників, озброєний мечами та іншою смертельною зброєю, знову накинувся на них, і їхні тіла, вкрилися багрянцем, і вони прийняли блаженну смерть...

1. Чи свідомо сповідували недавно похрещені германці християнську віру?
2. Яким положенням зі Святого Письма керувався св. Боніфацій?
3. Чому смерть місіонерів позвана «бяажетюю»?


Християнізація Європи була довгою та затяжного. Цей процес поєднував у собі як місіонерську діяльність церкви з наверненням у нову віру силою слова {проповідництвом), так і силою зброї.
 
Папство у VI—XI ст. Церковний розкол 1054 р.
На рубежі V—VI ст. відчутно посилилися позиції вапства, що стало наслідком послаблення державної влади в Італії, бо країна пережила завоювання остготами, візантійцями, лангобардами. У цій ситуації пани змогли зосередити у своїх руках не тільки духовну, а й світську владу.

Особлива роль тут належить Папі Римському Григорію І Великому (бл. 540-604). Вій походив зі знатної римської родини. Його батьки були щирими християнами. Здобувши добру освіту, Григорій зайняв найвищу з Римі адміністративну посаду — префекта. Через рік він заснував у батьківському домі монастир Святого Андрія і став ченцем. На території колишніх родинних маєтків на Сицилії Григорій збудував ще шість монастирів. Невдовзі «рудованого монаха папа Пелагій призначив своїм представником ігри візантійському дворі. Повернувшись Із Константинополя, Григорій став абатом монастиря Святого Андрія, а 590 р. був обраний Папою Римським.

Початок його понтифікату припав на період, коли Італія переживала не найкращі часи. На неї звалилися всі можливі біди: стихійні лиха, голод, постійні набіги лангобардів. До того ж позиціям церкви загрожувала імператорська влада в Константинополі. Саме завдяки мудрій і послідовній політиці Григорія багато з цих проблем було вирішено. Він, зокрема, домігся встановлення миру з лангобардами і, незалежно від візантійського імператора, призначив префектів. Його влада поширювалася на всій Центральній Італії. Авторитетне слово Григорія було вагомим на Заході. За його понтифікату особливо активно розгорнулася місіонерська діяльність римської церкви. Він вва-J жав, що саме папство здатне згуртувати християнський світ. Григорій підтримував дипломатичні стосунки з багатьма європейськими правителями. Так формувалася світськії влада пап.

Теза про верховенство пап у західному світі обґрунтовувалася грамотою про так званий «Константанів дар». Стверджувалося, що її склав у IV ст. римський імператор Константин І. Хоча насправді це була якісна підробка VIII—IX ст. Згідно з нею, перебираючись у нову столицю Константинополь, Константан передав папі світську владу над Римом і Західною Римською імперією. Цей документ викликав підозри уже в середньовічних учених, і тільки в XV ст. було доведено, що вій є підробкою.

У X ст. церква опинилася в руках світських правителів. Німецькі королі, а потім імператори фактично самі призначали римських пап. Єпископства й парафії давали тим, хто міг більше заплатити за них. Це явище згодом назвали симонією — за ім'ям Симона Волхва, який пропонував апостолові Петрові плату за те, щоб той продав йому дар творити дива.
 
Дедалі більше поглиблювалися конфлікти між західною та східною церквами, які ще наприкінці IV ст. перебували в стані очікування неминучого поділу. Цілком закономірно, що згодом між ними почали виникати розбіжності щодо церковно-адміністративного устрою, віровчення, обрядів. Так, на Заході хрестилися п'ятьма складеними разом пальцями, проводили богослужіння латинською мовою, священики голилися, вибривали тонзуру, на Сході — хрестилися трьома пальцями, службу проводили грецькою мовою, священики носили бороду тощо.

Приводом до остаточного розриву між Римським Папою і Константинопольським Патріархом послужила суперечка через підпорядкування церкви в Південній Італії. Ця область тривалий час належала Візантії, але папа вважав її своїм володінням. Тривалі переговори не принесли успіху і 1054 р. представники Риму й Константинополя розірвали відносини своїх церков й обмінялися церковними прокляттями — анафемами. Головними дійовими особами розділення з боку Константинополя був патріарх Михаїл Керуларій, а з римського — папа Лев IX та його посол Гумберт. Це розмежувало християнську церкву і весь християнський люд на славний і католицький світи. В історії християнства події 1054 р. були витлумачені як церковний розкол (схизма). З того часу західну церкву почали називати Евголицькою («вселенською»), а східну — православною („Істинною”).
 
1.    Середньовічне суспільство поділялося на три стани. Чи представляло духовенство окремий стан? Які він мав права, обов'язки, привілеї?
2.    Які чинники посилювали роль церкви в Західній Європі?
3.    Назвіть основну ідею вчення про світобудову Августина Аврелія.
4.    Як, на вашу думку, краще «нести слово Господнє» — силою особистої віри чи «вогнем і метем»? Відповідь обгрунтуйте.
5.    Григорій І вважав, що кожен гріх мас бути «знищений жертвою» — милостинею, дарунком на користь церкви. Підтвердіть або спростуйте думку про те, що церква потребувала великих грошей.

Чернечі ордени
Важливу роль у зміцненні католицької церковної організації відігравало чернецтво. Ви пам'ятаєте, що батьком західного чернецтва в VI ст. став Бенедикт Нурсійський. Поступово утворилося багато монастирів, що керувалися статутом св. Бенедикта Нурсійського. Статут включав три обітниці: постійне проживання в монастирі, послух і стриманість. Для об'єднання цих монастирів в 530 р. виник орден бенедиктинців.

Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському місгечку Сіто, що латиною прочитується як «Цистерціум».

Звідси й походження слова «ниетершанш». Мета створення цисте рціансі.кого ордену — иоверненпя до суворих пранил чернечого життя, запроваджених Бенедиктом Нурсійським. Цистерціанці заробляли на прожиття власною працею і харчувалися тільки рослинною їжею. Своїм розвитком цистерціанський орден багато чим завдячує абатові Бернарові Кіервоському (1090-1153). Завдяки його діяльності нечисельпий цистерціанський орден став одним із найбільших. На початку XIII от. виник новий тип чернечої організації — жебрущі ордени. Класичним зразком жебрущого чернецтва вважаються францисканський і домініканський ордени.

Засновником ордену францисканців був Франциск Ассизький (1182-1226). Він народився в місті Ассизів багатій купецькій родиш. Спочатку юнак зайнявся торгівлею, але після полону й тяжкої хвороби присвятив себе релігії. Роздавши свое майно бідним, Франциск Ассизький проповідував серед знедолених і хворих. Він навчав любити не тільки людей, але й тварин, дерева, квіти, сонячне світло, вогонь і воду, вбачаючи в усьому Бога. Поступово навколо нього зібралася громада послідовників, які називали себе міноритами, тобто «меншими братами». За підтримки папства громада міноригів із часом утворила чернечий орден францисканців. Його правила передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху.

Домініканський орден виник у 1216 р. Його засновником був іспанський монах Домінік де Гусман (1170-1221), піднесений згодом до лику святих. Однак назва ордену походить від латинського вислову domini canes - пси Господні. Емблемою домініканського ордену був собака, який тримав у зубах смолоскип. Орден очолював генерал-магістр, а монахи вдягали чорний плащ із капюшоном. Особливу увагу домініканці приділяли просвітницькій діяльності, а також активно вивчали Святе Письмо. Вони стали надійною опорою пап у боротьбі  з їхніми політичними противниками.

І. М. Ліхтей Історія середніх віків 7 клас

Вислано читачами інтернет-сайту

_{уроки всесвітньої історії, програми з всесвітньої історії, всесвітнья історія реферати}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.