Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 7 клас>>Англосаксонські королівства і нормандське завоювання Англії. Держава Плантагенетів. Велика хартія вольностей. Виникнення парламенту, народні рухи. Війна Червоної і Білої троянд.
Наприкінці VI ст. значна частина Британії опинилася під владою германських племен. На підкореній території вони утворили сім королівств. Юти першими заснували своє королівство Кент у південно-східній частині Британії. На півдні Британії утворилося три королівства саксів: Вессекс, Ессекс і Сассекс. У північних і центральних районах три королівства належали англам: Нортумбрія, Східна Англія та Мерсія.
Між англосаксонськими королівствами тривало постійне суперництво за лідерство, але згодом під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників назріває необхідність їхнього об'єднання в єдине королівство. Наприкінці VIII ст. прагнення до державної єдності посилилося у зв'язку з появою небезпечного зовнішнього ворога — норманів (вікінгів). Оскільки Вессекс був розташований досить далеко від районів набігів норманів, то це давало йому переваги в боротьбі за першість. У 829 р. вессекський король Егберт об'єднав під своєю владою всі англосаксонські королівства.
В об'єднаній державі помітну політичну роль почав відігравати новий орган — «Рада мудрих», яка складалася з найвпливовіших представників знаті й разом із королем вирішувала всі життєво важливі справи країни.
Говірка англів, найуживаніша в країні, із часом лягла в основу англійської літературної мови. Поступово англи, сакси і юти змішалися з місцевим кельтським населенням. Так виник єдиний народ, за яким закріпилася назва англосакси. Англосаксонське суспільство складалося переважно з вільних селян і родової знаті. Крім них, були ще напівзалежні селями та раби. Із часом з'явилися великі землевласники — лорди, у залежність до яких потрапила значна кількість вільних селян.
Із вторгненням германських племен християнізована ше за римських часів Британія знову повертається до поганської віри. Незалежна від Риму християнська церква збереглася тільки в Ірландії. Тож ірландським ченцям-місіонерам довелося докласти чимало зусиль для навернення англосаксів у християнство. Паралельно з ірландцями за цю благочестиву справу активно взялася також римсько-католицька церква. На перших порах між двома християнськими церквами тривало гостре суперництво. Та зрештою перемогла підтримана королівською владою римська церква. Процес християнізації Британії завершився наприкінці VII ст.
Англія та вікінги
У 60-х роках IX ст. вікінги, переважно данці, перейшли від піратських набігів до завоювання Британії. Вони захопили значну територію на північному сході країни й тіснили англосаксів на південь. Подачьше просування норманів у цьому напрямку було призупинено за правління короля Альфреда Великого (871-900 рр.).
Король переміг данців і уклав із ними мирний договір, згідно з яким Британію було поділено на дві частини. За Альфредом зберігалася південно-західиа територія країни з центром у Вессексі. А данцям залишалася північно-східна частина Британії, яку назвали Денло, тобто «Область данського права».
Незважаючи на підписану мирну угоду, Альфред посилено готувався до нової боротьби: збудував флот, спорудив потужні укріплення, створив професійне військо. Король намагався різними способами посилити систему державного управління. Країну було поділено на графства. Альфред дав наказ зібрати всі давні англосаксонські закони, опрацювати їх і звести разом з його королівськими постановами. Так близько 890 р. виник звід законів «.Правда короля Альфреда».
Король Альфред докладав чимало зусиль для розвитку освіти. Він невтомно вчився сам і змушував учитися інших. На сороковому році життя він вивчив латину й одразу почав міркувати над перекладами латинських творів англосаксонською мовою. Деякі тексти король переклав самостійно. За його дорученням при монастирях відкривалися школи, де викладали найкращі вчителі. Один із них, єпископ Ассерій, написав життєпис Альфреда. До здійснення просвітницької місії долучалися також вчені монахи з континенту. Саме король Альфред наказав писати «Англосаксонську хроніку».
Успіхи в боротьбі з данцями, досягнуті за правління Альфреда, були закріплені його наступниками. Упродовж першої половини X ст. англосаксонські королі поступово відвоювали «Область данського права», приєднання якої до своїх володінь завершив король Едгар (959-975). Тоді ж стару назву «Британія» було замінено на «Еngland» (земля англів), тобто Англія.
У 1013 р. данці знову захопили Англію. їхнє панування на території Англії припинилося тільки в 1042 р. Королем Англії став представник англосаксонської династії 178 Едвард Сповідник (1042-1066).
Вивчаємо джерела
IX ст. Із «Хроніки про зіяння Альфреда Великого» єпископа Ассерія
На суді він (король Альфрел) був невтомним шукачем істини, особливо якщо йшлося про білних людей.... Він звергав таку увагу на суд заради добробугу знатних і незнатних осіб, які луже часто під час зборів графів і начальників безжально сварилися між собою... усі бажали шукати правди в короля... бо кожен знав, що не буде найменшої можливості приховати від нього свої недобрі наміри. Королі, був пайчеснішим слідчим при винесенні вироків, як, зрештою, і в інших життєвих обставинах. Майже всі процеси, що велися в державі під час його відсутності, він детально вивчав, які б вироки не були винесеш, — справедливі чи несправедливі. Якщо йому вдавалося розгледіти в деяких вироках хоч найменшу неправду, він, викликавши самих суддів до себе, або через інших довірених осіб, уважно допитувався, чому вони вершили суд несправедливо...
1. Яка сфера діяльності короля висвітлена в наведеному тексті?
2. Як оцінює автор королівське судочинство в цілому і роль короля зокрема?
Нормандське завоювання країни
Едвард Сповідник виявився слабким правителем. Після його смерті 1066 р англосаксонська знать одразу ж обрала своїм королем Гарольда - сміливого й розсудливого англосакса. Проте претензії на англійську корону висунув нормандський герцог Вільгельм, далекий родич Едварда Сповідника.
Король Гарольд готувався до битви з Вільгельмом на півдні Англії. Але раптово на північну Англію напав норвезький король. Напад норвегів було відбито, та перемога знесилила війська англосаксів. Тим часом Вільгельм переправився через Ла-Манш і висадився на південному узбережжі Англії. Гарольд кинувся назустріч завойовникам і став очікувати герцога Вільгельма біля міста Гастінгса. Тут 14 жовтня 1066 р. й відбулася кровопролитна битва, у якій англосаксонське військо було розбите, а король Гарольд загинув.
Жителі Лондона, побоюючись погромів, самі відчинили Вільгельмові міську браму. Герцог Нормандії став королем Англії і ввійшов у історію як Вільгельм Завойовник (1066-1087). Однак пройшло кілька років, перш ніж король та його рицарі підкорили англосаксів. Вільгелш зберіг поділ країни на графства, на чолі яких стояли шерифи. Щоб утримувати в покорі місцеве населення, король наказав спорудити в кожному графстві добре укріплений замок.
Найбільш знаним замком цієї епохи є лондонський Тауер. Розташовашій на березі Темзи. Він був збудований Вільгельмом Завойовником; Хоча, за переказом, його мури зведено ще зусиллями Юлія Цезаря. У давнину Тауер був королівським палацом, державною в'язницею, місцем катувань і страт. Оточений могутніми фортечними стінами, він, здається, ще переховує у своїх численних закутках тіні колишніх в'язнів. Нині там зберігаються королівські коштовності та діє музей старовинної зброї. На галявині перед замком завжди можна побачити зїрайку чорних круків. Держава щорічно виділяє додаткові кошти гарнізону Тауера і--для годування цих птахів. Адже, згідно з давнім пророцтвом. Британська монархія процвітатиме доти, поки круки не відлетять із Тауера.
Англосаксонська знать, яка чинила опір нормандцям, була повністю позбавлена своїх володінь. Відібрані землі Вільгельм роздав своїм рицарям, із яких згодом виокремилися найбагатші — барони. Розподіляючи землі між новими власниками, Вільгельм проводив досить виважену політику: володіння великих феодалів зосереджувалися не в одному, а в різних районах країни. Нові феодали завдячували своїми земельними багатствами королю, а отже, ставали залежними від нього більше, ніж на континенті. Безпосередніми васалами короля були барони. Проте Вільгельм вимагав васальної служби не тільки від баронів, а й від їхніх васалів. Усі рицарі, чиїми б васалами вони не були, давали клятву вірності королю і на його вимогу зобов'язувалися служити в королівському війську. На відміну від Франції, правило «васал мого васала не мій васал» в Англії не діяло.
У 1086 р. за наказом Вільгельма було проведено перепис усіх земель для виявлення прибутків феодалів, визначення їхньої васальної служби і податків. Спеціальні королівські посланці па місцях з'ясовували, скільки землі в кожному поселенні, хто його власник, яка кількість селян тут проживає, яким майном володіє кожна сім'я тощо. Такі свідчення збиралися надзвичайно ретельно. Жителі говорили: «Як ніщо не приховається в день Страшного суду від Божого ока, так нічого не вдалося втаїти від людей короля». Саме тому цей перепис назвали «Книгою Страшного суду». Чимало вільних селян, які не розуміли французької, було записано залежними. Чисельність населення Англії, за даними «Книги Страшного 180 суду», становила приблизно 1,5-2 млн осіб.
Правління перших Плантагенетів
У1154 р. королем Англії став правнук Вільгельма Завойовника граф Анжу — Генріх II Плантагенет (1154-1189). Він став засновником династії ПлантагенетІв (1154-1399). Генріх II володів значними територіями у Франції (Анжу, Нормандія, Аквітанія та ін.), які з його сходженням на трон були приєднані до Англії.
Зрозуміло, що такою велетенською державою управляти було нелегко. Незважаючи на молодий вік, Генріх II зумів приборкати непокірних баронів. Він наказав зруйнувати їхні замки, а на посади шерифів призначив своїх довірених осіб.
Одним із найважливіших заходів Генріха II стало проведення судової реформи. Перш за все він запровадив суд присяжних: залучення до розгляду справи 12 осіб від дрібного рицарства або вільного селянства. Під присягою (звідси — присяжні) вони повинні були назвати шерифу та суддям імена підозрюваних у скоєнні злочину. Верховним у державі став королівський суд.
Будь-яка вільна людина за відповідну плату могла перенести розгляд своєї справи із сеньйоріального суду до королівського.
Крім судової, Генріх II провів і військову реформу. Після нормандського завоювання військові сили англійських королів складалися з народного ополчення та феодального війська, у якому по 40 днів на рік несли службу всі васали. Генріх II дозволив феодалам відмовлятися від несення служби, сплачуючи за це своєрідний військовий податок — щитові гроші. Так король отримав можливість наймати постійне військо, яке воювало стільки, скільки він вимагав, і став менше залежати від збройних сил феодалів.
Генріх II намагався підпорядкувати своєму впливові й англійську церкву. Він вимагав, щоб вибори єпископів та абатів відбувалися за його участі, а також прагнув контролювати церковні суди. Цей задум гнівно засудив архієпископ Томас Бекет. Критика настільки обурила короля, що він спересердя сказав: «Невже з-поміж усіх боягузів, яких я годую, не знайдеться нікого, хто врятував би мене від цього жалюгідного святенника?» Група придворних кинулася в собор, де Томас Бекет саме правив месу, і вбила його просто біля вівтаря. Цей ганебний вчинок викликав шквал обурень. Не залишився осторонь і Пана Римський, який змусив англійського короля привселюдно покаятися на могилі архієпископа і припинити втручання в церковні справи.
Зміцнення королівської влади гнітило норовливу англійську знать, яка неодноразово організовувала заколоти й піднімала повстання проти Генріха II. У 1189 р. було розкрито велику змову проти короля, у якій брали участь його дружина Альєнора Аквітанська та їхні сини — Річард та Іоанії. Очевидно. Генріхові було важко це пережити й того ж року він помер. Англійський трон посів його син Річард (1189-1199), який ще за життя отримав прізвисько Левове Серце.
Річард народився в Англії, молоді роки провів в Аквітанії, на батьківщині своєї матері, де здобув добру освіту. З дитинства він захоплювався поезією, навіть пробував писати вірші. Річард майстерно володів зброєю та часто перемагав на рицарських турнірах, пристрасно любив полювання та небезпечні пригоди. Англійці сприймали його як «рицарського» короля, життя якого минало в безконечних мандрах. Загалом за весь час своїх) правління Річард не провів у Англії й повного року, навіть не вивчив англійської мови. Він розглядав Англію як невичерпне фінансове джерело для утримання армії, що приносила йому славу й задоволення.
Невдовзі після коронації Річард вирушив у Третій хрестовий похід, під час якого захопив острів Кіпр і фортецю Акру. Коли король таємно повертався з походу до Англії, то потрапив у полон ло свого давнього недруга герцога Австрійського.
У грудні 1192 р. король зупинився для відпочинку в містечку неподалік від Відня й відправив слугу за харчами. Надворі літував мороз, тому чоловік про всяк випадок заткнув за пояс теплі Річардові рукавиці, на яких виблискував вишитий золотом лев — герб короля Англії. Рукавиці й зрадили необачного подорожнього. Коли слугу схопили, він під загрозою неминучої смерті зізнався, де перебуває король. Так Річард потрапив у полон.
Місце перебування англійського короля довго зберігалося в таємниці. Згідно з легендою, замок, де утримували Річарда, виявив молодий рицар Блондель де Нель, васал короля і друг його юності. Прогулюючись під стінами замку, він наспівував пісню, яку вони колись склали разом. Почувши знайому мелодію, Річард підхопив її і так повідомив про місце свого ув'язнення. Завдяки старанням Альєнори Аквітанської його було звільнено за чималий викуп.
Після полону Річард, пробувши в Англії всього кілька тижнів, подався до Нормандії, де розпочав підготовку до війни з французьким королем Філінпом II Августом. Живим до Англії йому повернутися не судилося. У1199 р. Річард зазнав смертельного поранення отруйною стрілою. Це сталося в рідній йому Аквітанії під час облоги замку, у якому начебто було сховано скарби його батька Генріха II. Помираючи, Річард проголосив спадкоємцем англійського трону свого молодшого брата Іоанна.
Велика хартія вольностей і виникнення англійського парламенту
Король Іоанн (1199-1216) у результаті невдалої для Англії війни з Філінпом II Августом утратив у Франції більшу частину родових маєтностей Плантагенетів. За це сучасники нарекли Іоанна зневажливим прізвиськом Безземельний. Військові поразки, постійне вимагання «щитових грошей» викликало в підданих справжню ненависть до короля.
Ситуацію загострив і конфлікт із Папою Римським Інокентієм III. Іоанн Безземельний відмовився підтримати кандидата папи на посаду архієпископа Кентерберійського (главу католицької церкви в Англії), Інокентій III відлучив Іоанна Безземельного від церкви, тому над королем нависла небезпека втрати трону. Папу підтримало майже все населення Англії. Наляканий король визнав себе васалом папи і зобов'язався щорічно виплачувати йому велику суму грошей. Усе це викликало обурення народу, який підтримав у 1215 р. заколот баронів. Навіть у Лондон барони увійшли без бою. Іоаннові нічого не залишалося як капітулювати. Підкоряючись силі, 15 червня 1215 р. він підписав підготовлений баронами документ під назвою «Велика хартія вольностей».
Статті хартії гарантували недоторканність володінь баронів і церкви. Король зобов'язувався не стягувати зі своїх васалів поборів більше, ніж встановлено звичаєм, не накладати непомірних штрафів, опікуватися торгівлею, обіцяв захист від свавілля королівських чиновників, підтверджував недоторканність міських привілеїв тощо.
«Велика хартія вольностей» стала першим документом у світі, що проголошував принцип недоторканності особи — основу прав людини і громадянина.
Вивчаємо джерела
1215 р. Із Великої хартії вольностей
12. Ні щитові гроші, ні (будь-яка) інша допомога не повинні збиратися в королівстві нашому інакше як за згодою загальної ради королівства нашого... 14. А для того, щоб мати загальну раду королівства мри оподаткуванні грошовою допомогою... або для оподаткування щитовими грошима, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо... 39. Жодна вільна людина не буде заарештована й ув'язнена, або позбавлена майна, або V оголошена поза законом, або вигнана, абояким-небудь |іншим| способом знедолена, і ми [король] не підемо на неї і не направимо на неї інакше, як на підставі законного вироку рівних їй... і за законом країни. 61. Ми [король] створюємо і даємо... гарантію, а саме: щоб барони обрали двадцять п'ять баронів із королівства, кого захочуть, які повинні всіма силами дотримуватися й ОХОРОНЯТИ та примушувати дотримуватися миру і вольностей, що ми їм дали і цією нинішньою хартією підтвердили... і коли ми або хто-небудь із слуг наших у чому-небудь і проти кого-небудь погрішимо або яку-небудь зі статей... порушимо... . ті двадцять п'ять баронів... будуть... утискати нас усіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами, якими можуть, поки не буде виправлено [порушення] згідно з їхнім рішенням...
1. Які події спричинили підписання хартії?
2. Інтереси яких версти населення захищала хартія?
3. Який принцип проголошувався в пункті 39?
4. Який орган влади мав право контролювати виконання хартії?
5. Чи мав король необмежену владу?
Проте Іоан Безземельний не збирався виконувати нав'язану йому Велику хартію вольностей і відновив війну з баронами. У розпал бойових дій Іоанн Безземельний помер. Королем було проголошено його малолітнього сина Генріха III (1216 - 1272) і вся влада законодавчий органу опинилася в руках баронів. Коли ж Генріх III досяг повноліття й почав правити самостійно, він став на шлях продовження політики своїх) батька. Це викликало озлоблення серед англійських баронів і 1258 р. вони підняли заколот, внаслідок якого Генріха III було усунуто від влади. Протистояння між баронами й королем вилилося в громадянську війну. Серед баронів як лідер виділився граф Симон де Монфор. Очолюване ним військо розгромило королівські загони. Генріх III та спадкоємець трону принц Едвард потрапили в полон. Правителем Англії став Симон де Монфор. У січні 1265 р. він скликав збори королівства. Сюди, крім баронів і єпископів, було запрошено також представників від рицарства та городян. Так з'явився англійський парламент (від французького— говорити).
Невдовзі принц Едвард зумів утекти з полону, очолив королівську армію і розгромив військо Симона де Монфора. Самого Монфора було вбито.
Повернувши собі владу, Генріх III, а відтак і його спадкоємець Едвард І не знищили парламент і він продовжував діяти. Спочатку основна функція парламенту полягала в затвердженні податків. Згодом він отримав ще й право видавати закони. У середині XIV ст. англійський парламент розділився на дві палати - палату лордів і палату громад. У палаті лордів засідало вище духовенство та світська знать. А в палаті громад - рипарі графств і представники міст. Тут відразу намітився союз рицарства і міської верхівки. В англійському парламенті, па відміну від Генеральних штатів Франції, представники цих двох станів діяли спільно. Тому палата громад мала неабиякий вилив па політичне життя Англії. Із виникненням парламенту в Англії зародилася нова форма феодальної держави — станова монархія.
Історична цікавинка
До XIV ст. в Англії не існувало єдиної національної мови. Нормандські завойовники послуговувалися французькою мовою, яка тривалий час вважалася офіційною. Нею розмовляла верхівка знаті, велося судочинство і викладання в Школах. Знання французької мови було показником освіченості й приналежності до вищого світу. Дрібні феодали, городяни й селяни розмовляли різними говірками англосаксонської мови. І тільки в середині XIV ст. на основі лондонського діалекту починає формуватися англійська літературна мова. У1362 р. вона вперше пролунала на засіданні парламенту. Тоді ж парламент постановив уживати англійську мову в судах.
Англія в ХІV-ХV ст. Війна Червоної та Білої троянд
У 1348 р. англійський народ пережив жахливе лихо. Це була епідемія чуми — «чорна смерть», що забрала майже третину населення країни. Феодали, багаті купці та цехові майстри зіткнулися з проблемою, де взяти необхідну кількість робітників та як зберегти стару оплату праці. Щоб задовольнити їхні інтереси, королівська влада в другій половині XIV ст. видала низку законів, які відомі під назвою «робітниче законодавство». Усі здорові чоловіки та жінки у віці від 12 до 60 років без власної землі та інших засобів до життя були змушені найматися на роботу до тих, хто відчував у цьому потребу, і за таку ж платню, яка існувала до чуми. За відмову працювати на таких умовах загрожував штраф, ув'язнення й таврування розпеченим залізом. Запровадження «робітничого законодавства» та воєнний податок призвели до селянського повстання, яке очолив покрівельник Уот Тайлер.
Повстання спалахнуло 1381 р. і охопило значну частину Англії.
Історична цікавинка Разом з Уотом Тайлером повстання 1381 р. очолив Джон Болл - священик із Йорка. Із початку 60-х років XIV ст. він мандрував країною, закликаючи до церковної реформи та утвердження соціальної рівності. Серед простолюду особливо славилася його проповідь «Коли Адам орав, а Єва пряла, гто ж тоді був дворянином?» Цей вираз у народі став крилатим.
Загони повсталих громили монастирі іі маєтки феодалів, відбирали зерно, худобу та інше майно, спалювали документи з переліком селянських повинностей. Особливо жорстоко селяни розправлялися зі збирачами податків і королівськими суддями. Підтримані міською біднотою, повсталі ввійшли в Лондон. Вони вірили в справедливого короля, який прагне добра для свого знедоленого народу. Король Річард II був змушений погодитися на перемовини з повстанцями. Під час зустрічі з королем Уота Тайлера було віроломно вбито. Розправа чекала й на інших.
Вивчаємо джерела
<u</u> XIV ст. Хроніка абатства св. Марії в Йорку про вбивство Уота Тайлера та розправу над повсталими селянами
Уот Тайлер довірливо під'їхав до почту короля, щоб передати йому вимоги селян... Мер Лондона... став докоряти Уоту за насилля і негідну поведінку в присутності короля й заарештував його. І за цей арешт Уот у великому роздратуванні завдав мерові кинджалом удар у живіт. Однак... цей мер носив кольчугу і не зазнав найменшої шкоди, але, як людина смілива й відважна, оголив свій меч і відповів... Уоту сильним ударом в шию і ще раз сильним ударом у голову...
Після цього король розіслав своїх посланців по різних місцях хапати злочинців і карати їх на смерть. 1 багато було схоплено й повішено в Лондоні. І багато шибениць було поставлено тоді... в інших містах і селах у південній частині країни. Нарешті з ласки Божої король побачив, що надто багато з його підданих загинуло і багато крові пролито, серце його пройняв жаль і він оголосив їм прощення з умовою, що надалі вони ніколи не будуть повставати під страхом втратити життя...
1. Про який епізод повстання йдеться в хроніці?
2. Чому Уот Тайлер погодився на переговори з королем ?
3. Як поводився мер Лондона ?
4. Знайдіть у текстідокази того, що повстання було жорстоко придушено.
5. Доведіть за текстом, що автор документа був прихильником короля.
Повстання Уота Тайлера справило великий вплив на подальшу долю англійського суспільства. Королівська влада пішла на поступки: було дещо зменшено податки й пом'якшено «робітниче законодавство». Прискорився процес звільнення селян від поземельної залежності й переведення їх на грошову ренту.
Із 1399 р. до влади в Англії прийшла династія Лан-кастерів. За правління Генріха VI, який був душевно хворим, свої претензії на трон висунув герцог Річард Йорк, далекий родич короля. Герб Ланкастерів прикрашала червона троянда, а герб Иорків — біла, тому криваве тридцятилітнє протистояння між ними увійшло в історію під назвою Війна Червоної та Білої троянд (1455-1485). Події розгорталися то на користь одного, то на користь іншого роду. У кривавих сутичках гинули і Йорки, і Ланкастери.
В одній із таких битв Річард Йоркський загинув. На чолі йоркської партії став його син Едвард. Він здобув кілька перемог над ланкастерцями, захопив Лондон і був проголошений королем під іменем Едварда IV. Протез його приходом до влади кровопролиття тривало.
Незабаром боротьба розпочалася й серед самих Йорків. У 1483 р. Едвард IV раптово помер. Королем мав стати його 12-річний син Едвард. Проте владу захопив Рїчард Глбстер, рідний брат покійного короля Едварда IV. Він почав правити під іменем Річарда III. Натомість Едварда та його молодшого брата було ув'язнено в Тауері. Там хлопчиків і вбили.
Проти Річарда III об'єдналися ланкастерці та частина баронів-йоркців. Вони звинуватили його в узурпації влади, підняли проти нього повстання і висунули на трон Генріха Тюдбра, який доводився Ланкастерам далеким родичем. Новий претендент на трон зібрав у Франції армію і висадився в Англії. У1485 р. поблизу містечка Босворт між військами Генріха Тюдора і короля Річарда III відбулася вирішальна битва. Військо Річарда III зазнало поразки, а сам він загинув. Генріха Тюдора тут же було проголошено королем. Він посів трон під іменем Генріха VII.
Війна Червоної та Білої троянд закінчилася. Генріх VII взяв шлюб із представницею династії Йорків і започаткував нову королівську династію — Тюдорів. їхнє одруження поклало край довгорічному протистоянню двох знатних родів, чиї символи — червона й біла троянди — відтепер прикрашали один герб.
Англія, англосакси, лорд, Альфред Великий (871-900). Вільгельм Завойовник (1066-1087), Генріх II Плантагенет (1154-1189), Велика хартія вольностей (1215), парламент, війна Червоної та Білої троянд (1455-1485), селянське повстання Уота Тайлера (1381).
1. Визначте, які події пов'язані з наведеними датами: 1066 р., 1215 р., 1265 р., 1445-1485 рр. 2. Визначте, яка подія відбулася раніше: • повстання під проводом Уота Тайлера в Англії чи Жакерія у Франції; • скликання Генеральних штатів чи англійського парламенту; • підписання Верденського договору чи «Великої хартії вольностей»; • нормандське завоювання Британських островів чи захоплення хрестоносцями Константинополя. 3. Поясніть значення понять і термінів: лорд, «Рада мудрих», Денно, парламент, палата лордів, палата громад, барони, «Книга Страшного суду», щитові гроші, «робітниче законодавство». 4. Чому короля Вільгельма називали Завойовником, а короля Іоанна — Безземельним? 5. Назвіть наслідки норманського завоювання Англії. 6. Поясніть, чому в Англії централізована держава виникла раніше, ніж у Франції. 7. Із поданою переліку виокреміть основні риси англійського парламенту: • постійно діючий орган: • складався з двох палат; • король скликав парламент за необхідності; • згодом став органом законодавчої влади; • парламент - це збори духовенства і дворянства; • уперше був скликаний у 1302 р.; • членами верхньої палати були вище духовенство і знать, нижньої — рицарі й городяни. 8. Порівняйте англійський парламент і Генеральні штати у Франції: мета скликання, періодичність роботи, склад, функції. 9. Про яку історичну особу йдеться в поданих уривках: а) «Король-рицар, король-поет. Полюбляв турніри, полювання, небезпечні пригоди. Брав участь у хрестових походах, уклав договір із Салах ад-Діном. Помер, поранений отруйною стрілою»; б) «Тепер же Річмонд і Єлизавета,
Домів двох королівських спадкоємці,
Хай з волі Божої з'єднають руки,
А їх нащадки з Божого призводу
Мир лагідний дадуть вікам майбутнім...» (В. Шекспір, «Річард ІІІ»).
І. М. Ліхтей Історія середніх віків 7 клас
Вислано читачами інтернет-сайту
Матеріали з всесвітньої історії 7 класу, завдання та відповіді з всесвітньої історії по класам, плани конспектів уроків з всесвітньої історії 7 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|