Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 8 клас>>Всесвітня історія: Франція. Народження абсолютизму. Релігійні війни. Генріх IV. Кардинал Ришельє

Народження абсолютизму.

На межі ХV-ХVІ ст. країни Західної Європи вступили и новий етап свого розвитку. У них відбувалося формування абсолютної монархії — такої форми державної влади, коли особисте правління государя стає практично необмеженим.

Успішно подолавши останні спроби феодальних магнатів зберегти свою незалежність, правителі централізованих країн нерідко припиняли скликання органів станового представництва. Вони переходили до використання нових важелів управління державою. Головним серед них був бюрократичний апарат - численне чиновництво. За свою службу воно отримувало платню з королівської скарбниці й тому було віддане трону. Крім того, монарх спирався вже не на підтримку васалів, як раніше, а на постійне військо. Законодавство, податкова і зовнішня політика також зосередилися в руках королівської влади. Інколи вона підпорядковувала собі ще і церкву.

Абсолютизм склався у великих централізованих державах - Франції, Англії та Іспанії. У Данії та Швеції його становлення було повільнішим і неодноразово переривалося спалахами феодальної вольниці. В Італії та Німеччині сформувався «князівський» абсолютизм. Там зміцнення монархічної влади відбувалось у межах окремих територіальних володінь, що заважало національному об'єднанню цих країн. Найбільш завершеної форми абсолютизм набув у Франції.

У XVI ст. Франція вступила сильною об'єднаною державою. її населення становило понад 15 млн чоловік, причому 300 тис. мешкало в столичному Парижі - одному з найбільших міст Західної Європи. Об'єднавши країну територіально, королівська влада прагнула досягти політичної централізації - охопити свої володіння єдиною системою управління, а всіх підданих підпорядкувати монарху.

Помітне зміцнення королівської влади пов'язане з ім'ям обдарованого, освіченого та енергійного монарха Франціска І (1515-1547). Він ніколи не скликав Генеральних штатів і в проведенні державної політики спирався на Королівську раду, яку тримав під невсипущим контролем. Найважливіші справи монарх вирішував у вузькому колі наближених осіб і першим ввів у свої накази фразу: «Така моя добра воля». Французи любили Франціска І, бо він відповідав усім традиційним уявленням про короля: був справжнім рицарем, здібним воєначальником і відважним героєм.

За правління Франціска І в мальовничих околицях Парижа і на берегах Луари піднялися прекрасні просторі замки. Королівські резиденції Шамббр і Фонтенбло, побудовані в новому ренесансному стилі й обнесені розкішними парками та садами, втілювали велич і могутність монаршої влади. Витонченим і блискучим став королівський двір. До нього в пошуках посад, слави і грошей стікалося численне дворянство. Трон оточували нащадки знатних родин і родичі правлячої династії - принци і герцоги, які переважали в Королівській раді, управляли провінціями, командували військом і флотом. По «королівські милості» до столиці вирушало також середнє та дрібне дворянство - «дворянство шпаги». Його привілеєм залишалася військова служба, несення якої звільняло від податків. Для багатьох "дворян шпаги" офіцерська платня складала чи не єдине джерело існування. Вони бажали, щоб король якомога частіше водив їх у військові походи та щедро нагороджував здобиччю.

Але справжньою опорою короля був численний бюрократичний апарат. Ніде в Європі він не зростав так стрімко, як у Франції: на початку XVI ст. в країні налічувалося 8 тис, а в середині XVII ст. - уже 46 тис. чиновників. У нагороду за вірну і ревну службу частина з них отримала дворянське звання. Так утворилося «дворянство мантії». У самій його назві крився натяк на те, що в минулому ці люди носили мантію, тобто працювали юристами або секретарями. «Старе» родовите дворянство ставилося до вихідців з «неблагородних» станів з презирством, але змушене було рахуватися з їхнім впливом і важливою роллю в державних справах.

Франціск І рішуче втрутився в політику церкви і добився від Ватикану передачі йому права призначати єпископів. Король віддавав церковні посади своїм наближеним або подовгу залишав їх незайнятими, а всі прибутки від них привласнював. Так французька церква опинилася під контролем короля, що також сприяло посиленню його влади.
СинФранціска І, ГенріхII (1547-1559), слідом за батьком відмовився від скликання Генеральних штатів. Він став першим французьким королем, до якого вже почали звертатися «Ваша Величносте». Раніше такої честі удостоювались лише імператори.

Посилення абсолютистської влади французьких монархів супроводжувалось активізацією зовнішньої політики. Оточена з усіх боків володіннями Габс-бургів, Франція прагнула вирватись із цих лещат і приєднати до своїх територій Північну Італію. Упродовж 1494-1559 рр. вона вела Італійські війни, які забезпечували постійне заняття й основне джерело прибутку не одному поколінню "дворянства шпаги", але зрештою закінчилися для Франції невдало. Роздратовані підсумками війн тисячі дворян повернулися до своїх убогих замків, зосереджених здебільшого на півдні країни. їхнє невдоволення могло прорватись будь-якої миті.

Релігійні війни. У першій половині XVI ст. у Францію активно проникали реформаційні ідеї, головним чином із сусідньої Швейцарії. Найбільшої популярності набув кальвінізм. Французьких кальвіністів називали гугенотами (від перекрученого нім. «айдгеноссе» - співтовариш). Ними ставали переважно городяни - від заможних бюргерів до дрібних ремісників і торгівців. Кальвіністську віру приймали також селяни і чимало дворян, які залишилися без діла після закінчення Італійських війн. Особливо напружена ситуація склалася на непокірному півдні, де зберігалася пам'ять про альбігойську єресь і колишню самостійність краю, а дворянство перебувало в опозиції до дому Валуа. її визнаними вождями стали представники побічної лінії правлячої династії — король Наварри Антуан Бурбон з сином Генріхом.

Закінчення Італійських війн співпало зі змінами на французькому престолі. Від смертельного поранення на рицарському турнірі помер Генріх II. Трон від короля-воїна перейшов до його старшого сина — хворобливого 15-річного Франціска II, Фактично влада опинилась у руках трьох братів - лотаринзьких герцогів Гізів, яким дружина монарха, юна шотландська королева Марія Стюарт, доводилася племінницею. Герцоги користувалися безмежним впливом при дворі та вважали себе захисниками «справжньої» католицької віри.

У 1560 р. Франціск II несподівано помер. Його молодший брат — король Карл ІХ (1560-1574) і королева-мати Катерина Медічі намагалися дотримуватися політики віротерпимості. Гугенотам було дозволено проводити богослужіння, але тільки за межами міст. Це не могло їх вдовольнити: адже серед гугенотів переважали городяни. Разом з тим поступка викликала обурення католиків. У такій атмосфері загального занепокоєння розігралися трагічні події в шампанському містечку Вассі. Франсуа Гіз. проїжджаючи там з невеликим загоном, вчинив різанину мирних гугенотів, які зібралися для спільної молитви всередині міста. У відповідь протестанти перейшли до не менш безжальних розправ з католиками. Почалися релігійні війни (1562-1598), які називають також громадянськими, оскільки в їхньому вогні брат ішов на брата, а син - на батька. Країна поринула у вир насильства.

Задля загального примирення було вирішено укласти шлюб між сестрою короля Маргаритою Валуа і вождем гугенотів Генріхом Наваррським. Для участі у святкуванні весілля до Парижа з'їхалися сотні дворян-гуге-нотів. Вони її гадки не мали, що після декількох днів пишних урочистостей на них чекає організована Гізами брутальна розправа. У ніч на 24 серпня 1572 р., у свято Св. Варфоломія, із дзвіниць усіх паризьких церков зазву-чав набат — сигнал до дій. Почалося дике й безжальне побиття неозброєних гугенотів, будинки яких заздалегідь позначили білими хрестами. Нещасних застигали зненацька і вбивали прямо в ліжках. Різанина продовжувалася декілька днів і перекинулась у провінції. Вона супроводжувалася практично масовими грабунками: у працьовитих заможних гугенотів було що взяти, а охочих скористатися плодами чужої праці не бракувало. Всього загинуло близько ЗО тис. чоловік, серед них один з лідерів гугенотів, відважний адмірал Коліньї.

Генріх Бурбон був змушений прийняти католицтво, але зміг втекти і знову згуртував навколо себе гугенотів. Майже увесь південь Франції повстав. Гізи також активізували свою діяльність і створили масову озброєну організацію - Католицьку лігу. З її допомогою вони сподівалися не лише розправитися з гугенотами, а й оволодіти престолом. Це добре розумів новий король - Генріх III (1574-1589). Він оголосив себе главою Католицької ліги та перейменував її на Королівську лігу.

Тоді Генріх Гіз, надзвичайно популярний серед парижан, заснував і озброїв Паризьку лігу. Король спробував її розігнати, але Париж відповів на це повстанням. Генріх III втік зі столиці й організував убивство Генріха Гіза та його брата кардинала. У Парижі піднявся шквал обурення. Похорон Гізів перетворився на грандіозну ходу, учасники якої за сигналом гасили свічки і кричали: „Так само погасить Господь династію Балуа!” Невдовзі Паризька ліга розбила загони короля. Водночас із півдня на нього насувалося велике військо Генріха Наваррського. У Генріха III не залишилось іншого вибору, як укласти з ним союз. Разом вони виступили на Париж, але в цей момент король загинув від руки фанатичного монаха-домініканця.

Законним спадкоємцем престолу став Генріх Бурбон. Йому довелося ще чимало поборотися за корону, перш ніж у 1598 р. він почав облогу Парижа. Не бажаючи руйнувати місто, Генріх спалив усі навколишні млини і розібрав мости. Це паралізувало постачання столиці харчами, проте Париж усе одно відмовився відчинити ворота перед гугенотом. Тоді Генріх зробив блискучий політичний крок: заявив, що «Париж вартий меси», і прийняв католицтво. Не зустрівши опору, він увійшов до столиці і став королем Франції під іменем Генріха IV (1589-1610). На французькому троні утвердилася династія Бурбонів.

Після шестирічного безвладдя престол опинився в міцних руках розумного й обережного правителя. Одразу ж Генріх IV видав Нантський -, едикг, за яким католицька віра була визнана офіційною, а католицькому духовенству повернули всі його колишні права і майно. Водночас гугенотам дозволили проводити богослужіння по всій країні, за винятком Парижа і деяких великих міст, а також нарівні з католиками обіймати державні посади. Аби гарантувати виконання цих умов, король передав гугенотам близько двохсот фортець і замків, у тому числі Ла-Рошель - порт на західному узбережжі Франції.

Пішовши на поступки гугенотам, Генріх IV дав країні перепочинок і зупинив її розорення. Прагнучи відродити Францію, король та його перший міністр Сюллі послідовно проводили протекціонізм - політику, спрямовану на підтримку національного виробництва та торгівлі. Вони заохочували розвиток мануфактур з виготовлення шовку, полотна, гобеленів, фаянсових виробів, шпалер. Генріх IV зменшив податки і тим покращив становище селян. Він мав на меті, щоб у його «королівстві не знайшлося такого бідного селянина, в горщику якого не варилася би курка до недільного обіду». У народній пам'яті й сьогодні зберігається образ «доброго короля Анрі», який не дуже утискував народ, був відважною, веселою і життєлюбною людиною.

Генріх Наваррський, один з кращих полководців Європи, досвідчений політик і далекоглядний дипломат, спромігся змінити долю цілої країни. Проте в 1610 р. його життя обірвав кинджал фанатичного католика.

Франція за Рішельє. Сину Генріха IV було всього 9 років, коли він став королем Людовіком XIII. Скориставшись малолітством короля і нездатністю його матері, королеви-регента Марії Медічі, управляти державою, французьке дворянство повністю вийшло з-під контролю влади. В країні запанувало політичне безладдя.

Порядок навів перший міністр Людовіка XIII кардинал Рішельє (1585-1642). Попри гучні титули, він безжально розправлявся із заколотниками. Непокірні аристократи ненавиділи кардинала, але Рішельє непохитно стояв на сторожі державних інтересів. Шалене обурення знаті викликав і виданий міністром закон про заборону дуелей — масового явища серед дворянської молоді, яка в такий дивний спосіб прагнула продемонструвати свою мужність, благородство і честь. Тільки за 20 років правління Генріха IV на дуелях загинуло близько 12 тис. дворян. Кардинал Рішельє заявив, що обов'язок підданих - не знищувати один одного, а проливати свою кров за короля і батьківщину.

Важливим завданням кардинала було також втихомирення гугенотів. Скориставшись ослабленням королівської влади, вони створили на півдні Франції справжню «державу в державі», мали власну систему оборони і навіть флот, користувалися підтримкою Англії та Голландії. Коли в оплоті гугенотів Ла-Рошелі стався заколот, Рішельє оточив фортецю і два роки тримав її у щільній облозі. Після капітуляції захисників Ла-Рошелі король, за порадою Рішельє, зберіг їм життя і право сповідати протестантську віру. Проте в гугенотів відібрали всі фортеці й позбавили їх політичних привілеїв, наданих Нантським едиктом. Гугенотська «держава в державі» припинила існування, але релігійні гоніння не застосовувались. Рішельє мав усі підстави говорити: «З того часу релігійні відмінності ніколи не заважали мені надавати різні добрі послуги гугенотам. Я розрізняв французів тільки за ступенем їхньої вірності».

Перший міністр підпорядкував королю місцеве управління, створивши нову важливу посаду - інтендантів. Ними ставали освічені люди незнатного походження, які контролювали діяльність органів влади і втручались у всі сфери життя в провінціях. Вони отримували призначення від уряду, повністю від нього залежали і були слухняними виконавцями розпоряджень кардинала-міністра.

Із приходом Рішельє до влади відбулися серйозні зміни у зовнішній політиці Франції. Кардинал відстоював ідею «європейської рівноваги» і виступав проти прагнення Габсбургів головувати в Європі. Завдяки дипломатичному, а згодом і військовому втручанню Франції Тридцятилітня війна (1618-1648) закінчилася повним крахом Австрії та Іспанії. Франція приєднала до своїх володінь Лотарингію, Ельзас та інші землі, її вплив на міжнародній арені надзвичайно зріс.

Рішельє вважав, що «освіченість - найкраща окраса держави». У 1635 р. він заснував знамениту Французьку академію, всіляко підтримував письменників, художників і вчених. Кардинал і сам писав вірші, а його п'єси з успіхом йшли на сцені. За сприяння Рішельє почала виходити перша французька газета, яку міністр використовував для пропаганди своєї політики.


Стосунки між Людовіком XIII та його першим міністром були непростими. Якось вони разом виходили з королівського кабінету. Біля самого порога король раптом зупинився і, звертаючись до Рішельс, уїдливо сказав: «Проходьте першим, всі йтак говорять, що саме Ви - справжній король». Інший і би розгубився, але не Рішельє. Він підхопив підсвічник і впевнено рушив далі зі словами: «Так, сір, я йду попереду, аби освітлювати Вам дорогу».

XVII ст. З «Політичного заповіту Рішельє
Я обіцяв Вашій Величності всю свою майстерність і весь авторитет, аби знищити партію гугенотів, зламати пиху вельмож, привести всіх підданих до виконання їхніх обов'язків і піднести Ваше ім'я серед іноземних націй на той рівень, на якому воно має перебувати.

Дворянство необхідно розглядати як один з найелавніших нервів держави, здатний багато сприяти її збереженню (зміцненню. Ті дворяни, які відстали від доблесті предків і ухиляються від того, щоб служити короні шпагою і життям, заслуговують бути позбавленими переваг свого походження і змушеними нести частину тягаря народу.

Якби народ надто благоденствував, його не можна було б утримати в межах йото обов'язків. Його варто порівнювати з мулом, який, звикнувши до тягаря, псується від тривалого відпочинку більше, ніж від праці.

Людовіку XIII випала скромна роль бути королем при своєму всесильному міністрі. Так уже трапилось, що кардинал Рішельє краще за монарха розумів інтереси Франції, та й самої королівської влади. Упродовж 18 років він тримав у своїх руках політику Франції і служив головній меті — благу і величі держави. За нього Франція почала перетворюватися на наймогутнішу державу Європи.

Які характерні риси притаманні абсолютній монархії?

Чому саме французький південь стає районом активного поширення кальвінізму?

Що стало приводом для розправи, вчиненої Франсуа Гізом у Вассі? Чому ці події поклали початок релігійним війнам і що дає підстави вважати війни громадянськими?

Чи справедливо кажуть про Генріха IV, що йому вдалося змінити долю Франції?

ЗАВДАННЯ
1. Дайте визначення таким поняттям; абсолютизм, «дворянство шпаги», «дворянство мантії», гугеноти.
2. Порівняйте політику щодо гугенотів, яка проводилась у Франції за часів Гінріха IV і Рішельє, визначте причини і характер її змін.
3. Уважно прочитайте уривок з «Політичного заповіту» Рішельє. З 'ясуйте, в чому кардинал бачив свої заслуги перед Францією і королем. Яку роль у житті держави відводив Рішельє дворянам і яку - простому народу?

_{Книги, підручники історії всесвітньої, конспект на допомогу вчителю та учням. Всесвітня історія обучатись онлайн}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.