Фонетика як наука про звуки

Фонетика – (гр. phōnētikōs – звуковий) розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови.

У природі існує безліч звуків різноманітного походження. До мовних звуків належать ті, які утворюються органами мовлення людини і використовуються нею у процесі спілкування для матеріального представлення своїх думок. Кожен зміст як ідеальна сутність нашого мислення може бути зрозумілий тільки завдяки формі (мовній матерії), яка предає цей зміст. Звукова мовна форма вираження складається з ряду членороздільних звуків, пов’язаних між собою за чітко визначеною послідовністю і об’єднаних словесним наголосом.

Людське мовлення – це лінійний звуковий потік, у якому кожен мовець може вичленувати лінійні фонетичні одиниці (сегментні): фонетичну фразу, фонетичне слово, склад і звук.

Фонетична фраза та фонетичне слово належать до складних фонетичних одиниць, оскільки вони організовані в цілісну одиницю з нижчих за ієрархією фонетичних сегментів за допомогою нелінійних фонетичних одиниць (надсегментних, суперсегментних) – наголосу та інтонації.

Основною фонетичною одиницею є звук. Фонетика вивчає звуки в трьох аспектах: 1) звуки як результат рухів мовних органів вивчаються в артикуляційному аспекті;

2) звуки як явище фізичне (коливання хвиль), з погляду їх звучання, вивчаються акустичним аспектом;

3) звуки за їх функціями у мові (для чого вони служать) вивчає власне мовний (лінгвістичний) аспект.

Дані фонетичних досліджень використовуються у прикладному аспекті такими лінгвістичними науками як орфоепія, орфографія, графіка.

Орфоепія (від гр. оrthos – правильний і epos – мова, мовлення) – це розділ мовознавчої науки, що вивчає правила літературної вимови. Ці правила становлять основу загальної культури української мови.

Орфографія (від гр. оrthos – правильний і graphō – пишу) – це розділ мовознавства, що вивчає і встановлює правописні норми, які називаються орфографічними правилами. Сучасний український правопис почав складатися в другій половині XIX століття. За цей час він не раз удосконалювався. Останнє видання українського правопису з певними змінами було здійснено 1993 року.

Графіка (грец. graphikē, від graphō – пишу, креслю, малюю) – це наука, що визначає сукупність графічних засобів письма: букв, пунктуаційних знаків.