|
Відомості про Африку в стародавні часи.
Північна Африка була відома європейцям здавна. Там, на берегах Нілу, розвивалася одна із найдавніших цивілізацій — Стародавній Єгипет.
На сході Середземноморського узбережжя (територія сучасного Лівану), на вузькій приморській смузі проживав народ мореплавців — фінікійці, який підпорядковувався Стародавньому Єгипту. Наприкінці VI ст. до нашої ери єгипетський фараон Нехо доручив їм дізнатися, наскільки далеко на південь простягається Лівія (так тоді називали Африку). Фінікійці на вітрильниках вийшли з Червоного моря й почали рухатися на південь. Протягом трьох років, долаючи морські шторми, спеку, нестачу їжі, стикаючись з невідомими народами, фінікійці обігнули материк. За цей час, ще не розуміючи того, вони двічі перетнули екватор. Експедиція закінчила свою подорож у Карфагені, на південному узбережжі Середземного моря. Їхня мандрівка засвідчила, що Африка з усіх боків омивається водою, за винятком тієї частини, де вона з'єднується з Азією. Про цю подорож, більш ніж через сто років, розповів світові давньогрецький вчений — «батько географії» Геродот. Так були визначені орієнтовні обриси Африки.
Сучасна назва материка (частини світу) з'явилася набагато пізніше. На півночі материка мешкали племена афрігії, тому Африкою (до IV ст. до н.е.) називали території навколо стародавнього Карфагену, а пізніше назва поширилася на весь материк.
Єгипетські фараони були організаторами і перших досліджень центральних районів Африки. Вони посилали військові експедиції на південь материка за цінними породами деревини, золотом, слоновою кісткою. Ці мандрівки на південь здійснювалися в основному по річці Ніл. Величезна пустеля Сахара не давала можливості проникнути іншим шляхом у центральні райони материка. Згодом плавання фінікійців та інші експедиції єгиптян були забуті.
***
Дослідження Африки під час пошуків морського шляху до Індії.
Новий етап досліджень Африки почався наприкінці XV ст. У пошуках морських шляхів до Індії, яка приваблювала європейців дорогоцінним камінням, золотом, прянощами, португальська королівська сім'я організувала морську експедицію на південь Атлантичного океану вздовж берегів Африки, сподіваючись обігнути її та потрапити до Індії.
У 1487-1488 рр. експедиція португальця Бартоломео Діаша дійшла до мису Доброї Надії і вийшла в Індійський океан. Злякавшись труднощів подальшого плавання, матроси відмовилися пливти далі і Бартоломео Діаш змушений був повернутися.
У 1497 р. знову була відряджена експедиція на пошуки морського шляху до Індії під керівництвом мореплавця Васко да Гами. Обігнувши Африку і перетнувши Індійський океан, Васко да Гама досяг Індії. Під час експедиції португальці ознайомилися із східним узбережжям Африки. Повертаючись додому в 1499 р., експедиція привезла до Португалії перших чорношкірих рабів. Так почалася найстрашніша в історії Африки епоха — епоха работоргівлі, що завдала багато страждань народам материка.
***
Період работоргівлі.
Після перших плавань португальців тривалий час європейці освоювали тільки райони африканського узбережжя. Тут вони заснували міста і поселення, які стали центрами работоргівлі. Особливо багато рабів вивозили до Америки, де їх використовували на плантаціях бавовни та цукрової тростини. Попит на чорношкірих рабів був такий великий, що деякі регіони африканського узбережжя практично залишилися без населення.
Численні ватаги мисливців за рабами, озброєні вогнепальною зброєю, нападали на африканські селища. Всіх, хто хоч трохи чинив опір, безжально вбивали, інших зганяли і сортували: стариків та хворих знищували, а здорових чоловіків, жінок, дітей продавали в рабство.
Дослідники Африки часто натрапляли на своєму шляху на спалені селища, спустошені поля, трупи африканців, що загинули від ран і виснаження. У багатьох нещасних були колоди, або, як їх називали, теби, що являли собою величезні рогатини, які накладалися на шию полонених і стягувалися попереду поперечною палицею. Закований у таку колоду невільник не міг утекти.
Багато африканців об'єднувались у загони і повставали проти работоргівців, та сила вогнепальної зброї перемагала. Період работоргівлі значно затримав дослідження материка.
***
Освоєння внутрішніх частин Африки.
Вивчення внутрішніх територій Африки почалося тільки на початку XIX ст. У європейських держав, які шукали нові ринки збуту своїх товарів, нові джерела сировини для своєї промисловості, виникла потреба у захопленні нових територій.
Найбільш відомим дослідником внутрішніх територій Африки слід вважати англійського місіонера Давіда Лівінгстона. Він здійснив плавання по р. Замбезі, відкрив водоспад Вікторія, визначив вододіл озер Ньяса, Танганьїка, першим перетнув пустелю Калахарі тощо. Основні його мандрівки здійснювалися з 1840 по 1873 роки.
Дослідження материка проводили також інші мандрівники, представники різних народів Європи. З-поміж них слід назвати також англійця Генрі Стенлі, українця Єгора Ковалевського, росіянина Василя Юнкера та багатьох інших.
Хоча більшість дослідників були справжніми вченими, які поважали народи Африки та шукали з ними тільки дружби, їхні дослідження були використані для захоплення нових земель. Африка перетворилася на материк-колонію багатьох європейських держав. Наприкінці XIX — початку XX ст. вся Африка була поділена між Францією, Великобританією, Португалією, Іспанією, Бельгією, Німеччиною, Італією. Досі кордони багатьох держав Африки своїми прямими лініями нагадують про той час.
Материк Африка досліджується і нині. Молоді незалежні африканські держави запрошують іноземних фахівців для проведення геологічних, етнографічних та інших досліджень. Серед цих фахівців є й українці.
Предмети > Географія > Географія 7 клас > Особливості фізико-географічного положення материка, елементи берегової лінії > Особливості фізико-географічного положення материка, елементи берегової лінії. Реферати
|
