|
Різні види речень. Вживання розділових знаків
Спілкуючись, ми маємо на меті повідомити щось, запитати про щось або спонукати когось до якоїсь дії. Відповідно до мети висловлювання речення бувають розповідні, питальні та спонукальні.
Розповідне речення – це тип речення, яке містить у собі повідомлення про якийсь факт дійсності. Воно характеризується розповідною інтонацією, тобто підвищенням тону вимовляння на початку або всередині речення і пониженням його на кінець речення. У кінці розповідного речення, як правило, ставиться крапка.
За предикативними ознаками розповідні речення бувають:
1) стверджувальні (в них можуть вживатися частки так, авжеж, ага, еге, гаразд, атож). Шелестить осика тонким листям. Гаразд, я прийду.
2) заперечні (в них можуть вживатися частки не, ні, займенники ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки; прислівники ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, ніяк). Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В.Сосюра). Від себе нікуди не втечеш.
Питальне речення – це тип речення, яке містить настанову мовця на отримання відповіді. Ці речення створюються за допомогою питальної інтонації, тобто підвищенням тону в кінці речення, а також акценту на слові, у якому міститься суть питання. У кінці питального речення ставиться знак питання.
Пор.: Батько прийшов? – Так, він. (акцент на слові батько, і тон підвищується в кінці речення).
Батько прийшов? – Ще ні. (акцент на слові прийшов, тон підвищується в кінці речення).
На початку питального речення можуть стояти питальні займенники хто, що, який чий, котрий, скільки, питальні прислівники як, де, куди, звідки, коли, доки, відколи, чому, питальні частки хіба, невже, чи, що за.
Не кожне речення з питальною інтонацією містить настанову на отримання відповіді.
За модальною ознакою (волевиявленням автора) питальні речення поділяються на:
1) власне питальні – вони передбачають обов'язкову відповідь: Доводилось вам коли-небудь польову кашу істи (П.Мирний);
2) риторично-питальні – вони не потребують відповіді. Ці речення виражають роздуми, сумніви, емоційний стан мовця і звернені до невизначеного адресата або й до самого мовця. Напр.: Чого в світі тільки не буває? За що мені така кара?
Спонукальне речення– це тип речення, що виражає наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду мовця адресатові.
Значення спонукання виражається, як правило, граматичними формами наказового способу дієслова – присудка, а також формами умовного (бажального) способу, спонукальними частками: хай, нехай, бодай, годі та ін., завертаннями (іменниками у кличному відмінку) і спонукальною інтонацією.
У кінці спонукальних речень залежно від категоричності спонукання ставиться крапка або знак оклику. Напр.: Направо! Кроком руш! (військові команди). О земле, велетнів роди! (Тичина). Давай я відчиню двері. Пішов би та приніс води.
В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика буква, на кінець — крапка, знак питання, знак оклику, три крапки.
У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка:
Напр.: Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. (О. Довженко.); Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. (Т. Шевченко.)
Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику.
Напр.:
Як любо йти коханою землею І рідний вітер пити без кінця! (В. Сосюра.); Веснянійте, далі сині, наливайтесь сонцем, дні! (В. Сосюра.)
У кінці питального речення ставиться знак питання.
Напр.: Як світ новий з старого збудувати? Як научить байдужих почувати? (Леся Українка.)
Якщо ж питальне речення вимовляється з особливою риторичною інтонацією, то ставиться ще й знак оклику: Рідна наша, наша мати, з чим, священна, порівняти широчінь твою ясну?! (М. Нагнибіда.)
Три крапки в кінці речення ставлять тоді, коли хочуть показати, що думка не закінчена або що треба зробити велику паузу: Скільки того щастя на землі моїй!.. (В.Сосюра)
За емоційним забарвленням розповідні, питальні й спонукальні речення поділяються на: емоційно нейтральні таемоційно забарвлені.
а) Емоційно нейтральні речення (неокличні) – це розповідні, питальні й спонукальні речення з характерною для них інтонацією.
б) Емоційно забарвлені речення (окличні) – це розповідні, питальні, спонукальні речення , оформлені окличною інтонацією, тобто інтонацією з різними тембровими відтінками. Ці речення часто містять емоційні частки (що за; який; ну й; годі бо, нумо; невже та ін.) та вигуки (гей, о, ах та ін). Напр.: Яка чудова ніч! Невже я з’їв те яблуко-гібрид, що навіть дух його мені набрид?!
Запам’ятайте систематизацію речень за метою висловлення й емоційним забарвленням.
За метою висловлення
- стверджують або заперечують щось - розповідні
- виражають питання до всього речення або до окремих частин - питальні
- виражають наказ, пораду, прохання, побажання - спонукальні
За емоційним забарвленням
Град буде! - розповідні
Град буде. - розповідні
Хто винен?! - питально-риторичні
Хто винен? - власне- питальні
Сядь поряд! - спонукальні
Сядь поряд. - спонукальні
|
