Поняття про речення 

Речення – це осмислене, граматично та інтонаційно оформлене сполучення слів або окреме слово, що виражає відносно закінчену думку. Основною функцією речення є комунікативна функція, тобто повідомлення інформації та вираження емоцій і волевиявлення мовця. Комунікативна функція речення спирається на дві основні його ознаки – предикативність та інтонацію.

Речення є основною одиницею комунікації, тобто спілкування. Це означає, що виразити думку людина може тільки у формі речення. На відміну від слова і словосполучення – номінативних одиниць мови – речення виконує комунікативну функцію.

Предикативність – це віднесеність висловлення до дійсності, яка виражається за допомогою: 
граматичних ознак дієслова-присудка – часу, способу та особи; 
модальної лексики, що передає реальність, достовірність, необхідність інформації з точки зору її автора (мовця).

Інтонація (як синтаксичний засіб) – це характер вимовляння розташованих одна за одною словоформ, які створюють речення. Інтонація виражає лінійність висловлення – його початок, розвиток, завершення. Залежно від значення цілого речення розрізняють три типи інтонації: 

• розповідну; 

• питальну; 

• спонукальну (окличну)

Отже, речення відрізняється від словосполучення і слова наявністю комунікативної функції, предикативності на інтонації.

Наприклад, у тексті: Людина! Гордо слово це звучить в палких устах невтомної людини, що підкоряє гори і долини в Ім'я грядущих, років і століть (М. Рильський.) — є два речення. Перше складається з одного слова і вимовляється з окличною інтонацією, друге — з багатьох слів і має розповідну інтонацію. Друге речення в наведеному вище прикладі поділити на два окремі речення не можна. Справді, частина: Гордо слово це звучить в палких устах невтомної людини — може бути реченням (якщо її вимовити з інтонацією завершеності). Але друга частина: ... що підкоряє гори і долини в Ім'я грядущих років і століть—за змістом, граматично й інтонаційно не закінчена і тому не сприймається як речення.

Порядок слів  у реченні

Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення.

Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки).

Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний з порядком слів у словосполученні:

• узгоджене означення стоїть перед означуваним словом;

• додаток- після керуючого слова;

• обставина може бути перед і після головного слова (у реченні ним виступає присудок).

Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називається інверсією (зворотним порядком слів).

При зворотному (непрямому, інверсійному') порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас).

Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.

Приклади:
прямий порядок: Я прийшов
непрямий (інверсійний): Прийшла Маринка


Логічний наголос

Виділення у реченні за допомогою посилення голосу одного із слів називається логічним наголосом. Від місця логічного наголосу залежить зміст речення:

Порівняйте: Мишку нарешті збагнув, що він накоїв. Мишко нарешті збагнэв, що він накоїв. Мишко нарешті збагнув, щу він накоїв.