Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Поширення вільнонайманої праці. Розвиток промисловості. Розвиток міст і сіл. Торгівля. Українські підприємці

ПОШИРЕННЯ ВІЛЬНОНАЙМАНОЇ ПРАЦІ. РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ. ОСОБЛИВОСТІ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ. РОЗВИТОК МІСТ І СІЛ. РОЗШИРЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ. ТОРГІВЛЯ. УКРАЇНСЬКІ ПІДПРИЄМЦІ. РОДИНА ЯХНЕНКІВ І СИМИРЕНКІВ

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
Ураховуючи український та світовий історичний досвід, спробуйте визначити етапи розвитку промислового виробництва.

Поширення вільнонайманої праці

Селянська реформа 1861 р. сприяла вивільненню великої кількості людей. Вона створила надлишок дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості. За умов нестачі землі селяни-бідняки, аби поліпшити своє матеріальне становище, наймалися на роботу до заможніших односельців або до поміщицьких економій. Проте забезпечити роботою всіх охочих ці господарства не могли. Через це селяни тимчасово або й назавжди залишали рідні домівки, наймаючись на фабрику чи завод. Типовою картиною пореформерного життя села й міста стали заробітчани, які мандрували в пошуках роботи.

Масове пропонування людьми власної робочої сили, вільне її переміщення привели до формування справжніх ринків праці — явища, властивого високорозвиненому капіталізму. У багатьох містах, містечках і селах України почали діяти ринки праці, де збиралися тисячі робітників, сюди ж приїздили наймачі на постійну чи тимчасову роботу.

Історичний факт. Ринки праці діяли в містечках Шполі, Смілі, Білій Церкві — у Київській губернії; у торговельних селах Новоукраїнці, Бірзулі, Мостовому; на залізничних станціях Знам'янці та Волинській; у містах Єлизаветграді, Бобринці, Вознесенську, Одесі — у Херсонській губернії; у містечку Каховці — у Таврійській губернії; у місті Катеринославі та на станції Лозовій — у Катеринославській губернії.

Створення ринків робочої сили означало, що капіталістичні відносини остаточно вкоренилися в житті українського суспільства.

Розвиток промисловості

60—80-і роки XIX ст. стали завершальним етапом промислового перевороту в Україні. Це означало, що відбувся остаточний перехід від мануфактури до машинного виробництва. Головним і єдиним рушієм усіх машин і верстатів на фабриках і заводах став паровий двигун. Основним промисловим паливом — кам'яне вугілля. У ході подальшої індустріалізації великі капіталістичні підприємства почали ширше застосовувати досягнення науки та інженерної думки.
Промисловий поступ України під владою Російської імперії характеризувався розвитком галузей важкої промисловості: вугільної, залізорудної, металургійної, машинобудівної. Найбільшого розвитку досягнув Донецько-Криворізький регіон, який став головною вугільно-металургійною базою України.

Від реформи 1861 р. до кінця століття видобуток кам'яного вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів і становив 70 % від загальної кількості в Російській імперії. Видобуток залізної руди зріс у 158 разів і становив більше його половини.

Наприкінці століття металургійна промисловість України давала більше половини чавуну, трохи менше половини заліза та сталі від усієї кількості, що виплавлялася в Російській імперії.

На основі капіталістичних відносин успішно розвивалися й традиційні галузі, пов'язані із сільським господарством, насамперед цукрова промисловість. До середини 90-х років виробництво цукру в Україні зросло в 14 разів і становило 84 % від загальноімперського виробництва.

Капіталізація сільського господарства, розвиток промисловості посилили потребу в розвитку транспорту. У 1865 р. в Україні було завершено будівництво першої залізниці довжиною 222 версти, що з'єднала Балту й Одесу. Усі інші залізниці теж споруджувалися від сільськогосподарських районів до азовсько-чорноморських портів заради забезпечення успішного експортування хліба. Першою залізницею, збудованою в 1884 р. заради потреб промисловості, стала Єкатерининська, яка з'єднала Донбас із Криворіжжям.

Наприкінці століття в Україні з'явилися й перші підприємства транспортного машинобудування — Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. До 1900 р. вони випустили 233 паровози.

Особливості індустріалізації в Україні

Однією з яскравих особливостей індустріалізації України стала концентрація виробництва, тобто зосередження його на великих підприємствах. Так, у цукровій галузі від початку 60-х і до середини 90-х років XIX ст. кількість заводів скоротилася з 247 до 153. Разом із тим кількість робітників на цих заводах зросла з 38 до 78 тис, а виробництво цукру на них збільшилося в 14 разів.

Концентрація виробництва на великих підприємствах давала можливість фабрикантам і заводчикам легко перемагати дрібних і слабких конкурентів. Однак конкуренція між великими підприємствами призводила їх до взаємного ослаблення і значних збитків. Це спонукало виробників домовлятися про ціни на сировину, готову продукцію, розподіляти ринки збуту. Так в Україні вільна конкуренція почала переростати в монополістичний капіталізм.

Щоб не допустити зниження цін на внутрішньому ринку, найбільші цукроза-водчики України в 1887 р. об'єдналися в Києві в першу в Російській імперіїмонополію. Уже через п'ять років у її складі перебували понад 90 % усіх цукрових заводів України. 

МОНОПОЛІЯ (від грец. monoроlіа; mono - один і роlео — продаю) — об'єднання підприємств для виробництва і збуту продукції певного виду, заради обмеження конкуренції та отримання високих (монопольних) прибутків.

Наступною особливістю індустріального розвитку України стало широке залучення іноземного, насамперед європейського капіталу. Так, за останні два десятиріччя XIX ст. у Катеринославській та Херсонській губерніях було збудовано 17 великих металургійних заводів. Із них 9 належали іноземним підприємцям.  

На кошти іноземного капіталу, насамперед англійського, бельгійського і французького, були споруджені завод Джона Х'юза з робітничим селищем Юзівка; Дніпровський завод у селищі Кам'янському (нині Дніпродзержинськ);  Гданцівський  завод поблизу Кривого Рогу.

Зрозуміло, що після сплати податків і виплати заробітної плати робітникам, іноземні капіталісти мали повне право вкладати кошти в нові підприємства або ж вивозити їх за межі України.

Історичний факт. Д. Х'юз протягом 25 років своєї діяльності в Україні вивіз із неї 25 млн рублів. Колишній коваль з Уельсу, разом із синами, заснував м. Юзівку (нині Донецьк), збудував металургійний завод і 10 шахт. На цих підприємствах діяла система ефективного захисту робітників. Заробітна плата становила 15-150 руб. Помешкання робітників забезпечувалися безкоштовним паливом і водою. Безоплатним було й лікування в лікарні на 100 ліжок. За навчання дитини в школі робітник сплачував 5 руб. за рік. Удови отримували пенсію 5-25 руб. Х'юзи посадили в місті парк, збудували церкву.

Для будівництва нових гігантів індустрії не вистачало коштів і в найзаможніших капіталістів. Тому для цього створювалися акціонерні (колективні) компанії. Усі охочі могли купити акції майбутнього заводу, тобто вкласти капітал у його будівництво. Коли ж завод починав випускати продукцію, одержані прибутки розподілялися відповідно до вкладених капіталів.

Історичний факт. В Україні протягом 1888-1894 pp. були створені 22 іноземні акціонерні компанії. Французький, бельгійський, англійський і німецький капітали зайняли передові позиції в кам'яновугільній, залізорудній та металургійній галузях. У вуглевидобутку іноземцям належало 63 % основного капіталу, у металургії - 90 %.

Яскравою особливістю українського машинобудування став найшвидший розвиток не військового (як у Росії, Німеччині), а сільськогосподарського машинобудування (як у СІЛА).

В Україні сконцентрувалося 70 % загальноімперського виробництва сільськогосподарських машин і знарядь (плугів, сівалок, жаток, соломорізок, молотарок тощо). У цій галузі також домінував іноземний капітал. Із 65 заводів сільськогосподарського машинобудування, що працювали в Україні в 1900 p., більшість належала власникам з європейських країн.

Потворною особливістю індустріалізації стало нехтування питаннями забруднення довкілля. Відходи виробництва отруювали річки, ставки, озера, повітря. Це спричиняло загибель риби, інших живих істот, виникнення й поширення нових захворювань людей.

У губернських центрах, насамперед за ініціативою земств, були створені комітети здоров'я. Вони забили тривогу й вимагали захисту природи. Комітети ! надіслали на всі промислові підприємства України комісії, до складу яких уходили лікарі, біологи, хіміки, інженери й техніки. Ці комісії ніде не виявили на-! дійних очисних споруд. Проте на їхнє звернення до губернських властей, останні обмежилися формальними бюрократичними розпорядженнями на зразок: «ужити дійових заходів щодо запобігання псуванню води», які так і залишилися на папері.

Історичний факт. Аналізи, проведені в 90-х роках XIX ст., показали, що  в багатьох річках  України  концентрація хімічних речовин у 15 разів перевищувала забрудненість річок промислових округів Німеччини. Забрудненість води, очищеної заводськими відстійниками України, у 100 разів перевищувала норми, допустимі в Англії.

Наступною особливістю був колоніальний характер індустріалізації України. Представники дому Романових мало цікавилися проблемами й потребами України. Так, українські підприємства виробляли 75 % залізничних рейок у Російській імперії, які використовувалися на спорудження найдовших у світі російських залізниць. Загальна ж довжина українських залізниць наприкінці XIX ст. становила 8417 км.

Історичний факт. Протяжність залізниць у Франції на кінець 60-х років XIX ст., тобто на час завершення промислового перевороту в цій країні, уже становила 17,4 тис. км. У Німеччині, яка з промисловим переворотом запізнювалася так само, як і Україна, лише протягом 1870-1875 pp. щорічно будувалося 1500-2000 км залізничних шляхів.

Найяскравіше колоніальний характер української економіки визначався за співвідношенням видобувних і переробних галузей.

Наприкінці XIX ст. частка України у видобувній загальноімперській промисловості становила 70 %, а в переробній — тільки 15 %. Таке співвідношення між видобувними й переробними галузями доповнювалося колоніальною політикою встановлення цін. Вартість російських товарів надзвичайно завищувалася, а ціни на українську сировину спеціально занижувалися. У такий спосіб українську економіку позбавляли належних прибутків і змушували слугувати інтересам Російської імперії.

Це проявлялося не лише у видобуванні кам'яного вугілля, руди, виплавлення металу, айв інших галузях промисловості. Так, основним виробником тютюну в імперії була Україна, але виробництво цигарок з українського тютюну здійснювалося аж у Петербурзі.

Велику кількість українського цукру відправляли на рафінадні заводи Москви, щоб навіть у цукровій галузі зробити Україну залежною від Росії та примусити її ділитися прибутками. Таких прикладів можна знайти дуже багато.

В України віднімали й кошти, які збирали як податки. Царський уряд витрачав їх на свої потреби й поза межами України.

Історичний факт. За підрахунками вчених, протягом 1868-1890 pp. Із коштів, зібраних у 9 українських губерніях, царська казна повертала в Україну лише 60 %. Наприкінці століття їх поверталося не більше 45 %.

Отже, розвиток промислового виробництва в Україні спричинив багато проблем — насамперед соціальних і колоніальних.

Розвиток міст і сіл

До 1861 p., лише за винятком чорноморсько-азовських портів, міста в Україні розвивалися повільно, а міські мешканці становили всього 10 % від загальної кількості населення. Деякому зростанню лівобережних міст, таких як Полтава, Ромни, Суми, Харків, сприяло проведення численних ярмарків. Такі правобережні міста, як Біла Церква, Бердичів, Житомир, почали розвиватися й перетворюватися на осередки торгівлі й ремесла за рахунок припливу євреїв. Більшість міського населення проживала в містах, які за чисельністю не перевищували 20 тис. жителів. Лише в Одесі мешкало понад 100 тис. міщан.
Розвиток міст значно прискорився між 1870-1900 pp. Це було зумовлено вивільненням селянства, свободою їхнього пересування, розвитком промисловості, торгівлі й особливо будівництвом залізниць.

Найшвидше зростали великі міста. Наприкінці XIX ст. в Україні виникли 4 великі центри: Одеса — квітуче торгове та промислове місто з населенням 400 тис. мешканців; Київ — центр адміністративного управління, культурного життя, а також внутрішньої торгівлі та машинобудування — 250 тис. жителів; Харків — центр торгівлі та промисловості Лівобережжя — 175 тис. міщан; Катеринослав — 115-тисячний промисловий центр Південної України.

Протягом 80-90-х років у цих містах були збудовані електростанції. У 1892 р. в Києві був пущений перший у Російській імперії трамвай. За ним стали на рейки трамваї в Катеринославі, Житомирі, Єлизаветграді, Севастополі.

Розширювалося освітлення газовими, а згодом і електричними ліхтарями. Розгорнулося будівництво водогонів. На початку 80-х років в Одесі вже працював телефонний зв'язок, а згодом його запровадили в Києві, Харкові, Маріуполі.

УРБАНІЗАЦІЯ (від латин, urbanus — міський) — процес зосередження населення, економічного та культурного життя в містах.

Зростання міст не означало, що тоді в Україні відбувалася урбанізація. Із розвитком великих міст занепадали менші. У 1900 р. лише 13 % населення України були міськими жителями. Цей показник був нижчим, аніж у Росії (15 %), і значно нижчим, аніж у західноєвропейських країнах, де провідні позиції посідала Англія, 72 % громадян якої проживали в містах.

Розширення внутрішнього ринку. Торгівля

Після реформи 1861 р. внутрішній ринок України розширився за рахунок зростання ринку землі. Розвиткові внутрішньої торгівлі сприяла й запроваджена в 60-70-х роках кредитна система.

Заснований у 1860 р. Державний банк через свої контори почав надавати позики торговцям для започаткування та розширення торгівлі. Незабаром почали працювати й приватні банки в Києві, Харкові, Одесі. У внутрішній торгівлі зросла кількість торговців. Лише в 1882 р. державні органи видали 54 тис. посвідчень на розвізну та 1800 посвідчень на розносну торгівлю. Залізницями, кіньми й пішки дрібні торговці добиралися до найвіддаленіших сіл і залучали їх до товарно-грошових відносин. Вони скуповували продукцію, яка користувалася найбільшим попитом на ринку: хліб, коноплі, шкіру, сало, щетину і т. п.

Збільшувалася кількість закладів стаціонарної торгівлі — магазинів, крамниць, рундуків, наметів тощо. Особливо швидко зростали вони в нових промислових містах, на залізничних станціях і річкових пристанях. Пожвавішали міські базари. їхня кількість продовжувала зростати — у Києві щоденно працювали шість, в Одесі й Харкові — по три базари.

Питома вага ярмарків у загальному товарообігу зменшилася, однак вони продовжували відігравати значну роль у торгівлі. Водночас із загальними ярмарками в кожній губернії діяли спеціалізовані, де торгували якимось одним товаром. Наприклад, в Ізюмі — шкірами, Білопіллі — прядивом, Недригайлові — тютюном і т. д. Окрім роздрібної торгівлі, головним завданням ярмарків була організація гуртової (оптової) торгівлі, тобто торгівлі великими партіями товарів.

Зі здійсненням буржуазних реформ стали швидко засновуватися торговельні біржі. Вони значно прискорили товарний обіг, полегшили гуртову купівлю — продаж. Найбільші за обсягом торговельні операції здійснювали Київська, Одеська, Єлизаветградська біржі.

Українські підприємці

Перебудова всього суспільного й економічного життя супроводжувалася багатьма лихами, злигоднями й нещадною експлуатацією працівників працедавцями. Проте з'являлися й такі підприємці, які пов'язували зростання свого капіталу з поліпшенням умов життя та праці своїх робітників, а свій капітал уважали частиною національного надбання. Такими були родини Харитоненків, Симиренків, Яхненків, Терещенків та ін.

Харитоненки — українські цукрозаводчики й землевласники — походили із селян-чумаків. їм належали цукрові заводи й сільськогосподарські економії на Сумщині. їхні успіхи в упровадженні передових методів ведення господарства відзначені золотими медалями на виставках у Філадельфії, Парижі, Антверпені, Санкт-Петербурзі. Разом із тим Харитоненки займалися бакалійною торгівлею.

Родина Яхненків походила із селян-кріпаків м. Сміли (нині Черкаської обл.). Михайло Яхненко — чинбар і чоботар, зайнявшись торгівлею, викупив із неволі всю свою родину. Синів — Степана, Терентія й Кіндрата — він одружив з дочками Федора Симиренка — нащадка давнього козацького роду, який після ліквідації Запорозької Січі потрапив у неволю.

Викупившись із кріпацтва, Федір Симиренко разом зі своїми зятями заснував промислову фірму «Брати Яхненки і Симиренко», розквіт діяльності якої припав да 40—50-і роки XIX ст. Головною їхньої справою стало нове тоді виробництво цукру.

1843 р. підприємці спорудили перший в Україні та в Російській імперії паровий механічний цукровий завод. Незабаром до ладу стали ще два заводи. Найпотужніший із них (у с. Млієві) був грандіозною семиповерховою спорудою.

Фірмі належав також і відмінно оснащений механічний завод, який випускав не лише обладнання для цукроварень, а й споруджував річкові пароплави. Перші з них отримали назви «Українець» і «Ярослав».

Сини Федора Симиренка — Платон і Василь, — отримавши інженерну освіту в Парижі, теж долучилися до роботи. У Млієві Платон побудував ціле промислове містечко. Сімейні робітники та службовці жили в окремих будинках із городами і садками. Самотні працівники мешкали в гуртожитку. У містечку працювали крамниці, лікарня на 150 місць, аптека, лазня, школа, аматорський театр, церква. Вулиці освітлювалися газовими ліхтарями, які тоді мали лише три міста царської Росії.

Підприємство торгувало цукром, борошном (у Російській імперії та за кордоном). Підприємцям довіряли свої кошти як заможні підприємці, так і звичайні робітники. Напередодні самоліквідації фірми всім вкладникам і кредиторам повернули вклади з належними відсотками.

Історичний факт. Яхненки та Симиренки не піддавалися загальній хвилі денаціоналізації, а завжди підкреслювали свою українську сутність. Вони не залишали своїх співвітчизників у скрутний час. Так, коли настав голодний 1830 p., підприємці безкоштовно годували 10 тис. селян.

Щоранку біля млинів їхньої фірми вишиковувалися довгі черги людей, які одержували борошно для своїх сімей. Усі інші фабриканти й поміщики, які жили довкола, виявилися байдужими до біди народу.

Яскравим прикладом успішних українських підприємців стала родина Терещенків — вихідців із старовинного козацького роду.

Артем Терещенко нажив значні капітали на постачанні продовольства і спорядження для армії та флоту під час Кримської війни. У селищі Хутір Михайлівський на Чернігівщині він побудував найбільшу тоді в Україні цукроварню. Після реформи 1861 р. купив 150 тис. десятин землі на Чернігівщині, Київщині, Поділлі, Волині. На придбаних землях Терещенко побудував цукрові заводи та великі тваринницькі господарства.

Справу батька продовжили сини — Микола, Федір і Семен. У 1870 р. вони заснували «Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків».

Водночас із цим вони займалися лісовим і зерновим господарством. їхні високі підприємницькі досягнення засвідчили золоті медалі, здобуті на промислових виставках у Парижі, Чикаго, Петербурзі. Обов'язковою умовою отримання цих нагород було й створення високого рівня благоустрою для заводських робітників. Терещенки на своїх заводах організовували зразкові умови праці та побуту для робітників, будували для них їдальні, лікарні, школи.

Перевірте свої знання
1. Проаналізуйте процес створення ринку праці в пореформеній Україні.
2. Охарактеризуйте зміни в промисловості протягом завершального етапу промислового перевороту в Україні.
3. Охарактеризуйте масштаби проникнення іноземного капіталу в Україну. Як це позначилося на розвитку української економіки?
4. Чому машинобудування розвивалося в Україні насамперед як сільськогосподарське?
5. Назвіть потворні наслідки індустріалізації в Україні.
6. Доведіть колоніальний характер індустріалізації України.
7. Визначте особливості здійснення індустріалізації в Україні.
8. Поясніть сутність переходу від вільної конкуренції до монополістичного капіталізму.
9. Що таке акціонерні компанії? Чому виникла в них потреба?
11. Опишіть зміни, які сталися в містах України в ході індустріалізації.
10. Проаналізуйте зміни, які відбулися в торгівлі, у розвитку внутрішнього ринку.
12. Підготуйте повідомлення про відомого чи призабутого українського підприємця того часу.

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів

_{Скачати календарно-тематичне планування з історії України, відповіді на тести, завдання та відповіді школяру, книги та підручники, курси учителю з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.