Американське диво. Відкриття Америки та її скарби не залишили європейців байдужими. Потік переселенців у Новий Світ постійно зростав: з 1640 р. до 1790 р. населення колоній збільшилося з 25 тис. до 3,9 млн чоловік, тобто у 156 разів. Серед тих, хто наважився в пошуках кращої долі перетнути океан, було чимало французів, голландців і німців. Але переважали англійці, шотландці та ірландці, і тому згодом спільною мовою для нових мешканців Америки стала англійська.

Ці люди покидали батьківщину з різних причин. Одні прагнули розбагатіти, інші рятувалися від релігійних переслідувань, дехто втікав від правосуддя. Вони вирушали в далеку путь, розуміючи, що в чужих краях на них чекають виснажлива праця і небезпечні випробування. Подолати їх було під силу лише людям сміливим, енергійним та заповзятливим. Неабиякої мужності потребувало й життя на новому місці. Незвичні кліматичні умови, невідомі хвороби, постійні сутички з місцевим індіанським населенням вимагали від прибулих витривалості, міцного здоров'я і змушували їх діяти колективно. Усе це формувало в характері майбутніх американців такі риси, як незалежність, волелюбність, здатність покладатися на власні сили і готовність до кінця відстоювати свої інтерес».

Історики вважають, що Америка стала своєрідним котлом, у якому в єдине ціле переплавилися звичаї, мораль і світогляд різних народів, 3 цього сплаву народилася нова оригінальна культура. Вона базувалася на європейській, але увібрала в себе традиції багатьох національностей і тому набула своєрідного характеру. Усі ці процеси отримали назву «американське диво». Його результатом стало народження на теренах Північної Америки нового народу і нової держави.

Англійські колонії. У Новому Світі англійців приваблювало незайняте іспанцями Атлантичне узбережжя Північної Америки. Його головним багатством були не дорогоцінні метали, а родючі землі, заселені численними індіанськими племенами. Ще в XVI ст. перші англійські колоністи спробували оселитися тут, однак не змогли вижити в суворих умовах. Початком справжньої колонізації став травень 1607 р., коли 120 англійців заснували перше постійне поселення - форт Джеймстаун. Його було названо на честь короля Якова (Джеймса) І Стюарта, і він став центром першої англійської колонії в Америці - Віргінії.

У 1620 р. північніше Віргінії причалив маленький корабель «Мейфлауер» («Травнева квітка»). Він доставив групу нових поселенців - англійських пуритан. За 12 років до того вони втекли від релігійних переслідувань у Голландію і тепер сподівалися, що в Новому Світі зможуть вільно сповідувати свою релігію і знову відчути себе англійцями.

Ці переселенці увійшли в історію під назвою в отці-пілігрими (паломники). Перш ніж зійти на землю, вони підписали угоду, де визначили кінцеву мету свого прибуття: „Ми створимо і введемо такі справедливі й однакові для всіх закони, які вважатимуться корисними для загального блага ' колонії і яким ми обіцяємо підпорядковуватись”.

«Отці-пілігрими» побудували на узбережжі селище Новий Плімут. Так виникла ще одна колонія. До 1700 р. більша частина Атлантичного узбережжя США була вже освоєна колоністами. На цій великій території виникли перші 13 штатів, її почали називати Новою Англією.

Стосунки колоністів із місцевим населенням складалися по-різному. Одні індіанські племена були налаштовані миролюбно, інші -вкрай вороже: вони не могли змиритися з тим, що прибульці захоплюють їхні землі. Проте кровопролитні війни закінчилися поразкою індіанців. їх витіснили в глиб країни, а поселення зруйнували. Рідкісним винятком стала поведінка засновника Пенсільванії англійця Вільяма Пенна. Він зміг уникнути конфлікту з індіанцями, уклав з ними договір про добросусідство і навіть сплатив (хоча й невеликі) гроші за зайняті колоністами землі.

Англійські колонії в Америці розвивалися двома шляхами. На Півночі переважали дрібні фермерські господарства, процвітали промисловість і торгівля. На Півдні на величезних плантаціях, які обробляли раби, вирощували бавовну, тютюн і рис.

Спроби поневолити індіанців виявилися невдалими: від незвичного навантаження вони хворіли і помирали. Тоді на плантаціях почали використовувати працю європейців — переважно жебраків і волоцюг, які прагнули потрапити в Новий Світ, але не мали на це грошей. Капітани кораблів безкоштовно перевозили їх і продавали американським землевласникам. Зовсім не всі ці люди опинялися за океаном за власним бажанням. В Англії існував цілий промисел - викрадання дітей, а часом і дорослих, для продажу в Америці. На 5-7 років такі білі кабальні слуги - сервенти - потрапляли в повне розпорядження нових хазяїв, відробляли в них свою « вартість » і потім ставали вільними.

Невдовзі колоністи замінили кабальних слуг на дешевшу робочу силу — сильних і витривалих негрів. Перших невільників-африканців у 1619 р. доставили в Новий Світ жителі Джеймстауна. Люди стали товаром, а работоргівля - прибутковим бізнесом. В Африку споряджалися спеціальні судна, команди яких влаштовували ловлю негрів, як диких тварин. Рабів продовжували вивозити з Африки аж до 1863 р., поки в Америці не скасували рабство.

Раннє американське суспільство було досить строкатим. Його верхівку утворювали багаті землевласники, мануфактуристи, купецтво й банкіри. До середнього прошарку належала основна частина торговців, фермерів та ремісників, а також учителі, лікарі, судді, священики. На нижчій сходинці соціальної драбини знаходилися дрібні селяни і ремісники, а також найбідніші та найбезправніші групи населення - білі кабальні слуги і негри-раби. На чолі кожної з колоній стояв губернатор, призначений англійською короною. Поряд з ним діяли асамблеї — представницькі органи, обрані повноправними білими чоловіками. Жінки, індіанці та негри політичних прав не мали.

Важливою особливістю американського суспільства з самого початку його існування було те, що тут люди могли успішніше, ніж у Старому Світі, користуватися результатами своєї праці. Протестантська віра привчала їх до працьовитості та ощадливості. Чесно накопичене багатство вважалося ознакою Божої милості. Тому основна маса американців здобувала власність наполегливою працею.

Конфлікт з метрополією. На середину ХVIIІ ст. англійські колонії в Північній Америці вже перестали бути маленькими малолюдними фортами. їхнє населення збільшилося до 1 млн чоловік, виросли міста, процвітала торгівля. Розвивалися також освіта і культура: почали виходити власні газети, відкрилися школи і коледжі, з'явилися видатні мислителі американського Просвітництва Венджамін Франклін, Томас Джефферсон, Джон Адамс. Усе це свідчило не лише про матеріальні, але й про духовні можливості американського суспільства. Спільні інтереси і спільне майбутнє сприяли зміцненню зв'язків між колоніями.

Колонії володіли величезними запасами родючої землі й лісу, мали власний флот і виплавляли 1/7 світового виробництва чавуну. Вони були здатні забезпечити себе продовольством, виготовляли одяг, меблі, посуд. «Мати-Британія» отримувала з колоній хутро, пшеницю, деревину, тютюн, рибу і відводила їм роль «ферми, лісу та рудника імперії». Англійська корона навіть заборонила американцям вільно торгувати з іншими країнами і розвивати обробну промисловість. Звісно, цей закон постійно порушувався, але все ж колонії залежали від метрополії: адже 95 % їхнього населення займалися сільським господарством і були споживачами англійських промислових товарів.

Після перемоги над Францією в Семилітній війні Англія приєднала колишні французькі землі в Канаді на захід від Аллеганських гір і стала повновладною господаркою Північної Америки. У ході війни колоністи активно сприяли англійцям проти французів і сподівалися отримати в нагороду самоврядування та право самостійно визначати податки. Але вийшло зовсім інакше. Король Георг III заборонив американцям само- 2 правно переселятися за Аллегани, побоюючись, що після розсіяння по просторах Заходу з них неможливо буде стягувати податки. Додатковим тягарем на плечі колоністів лягло утримання англійських військ, які після закінчення воєнних дій не повернулися додому, а залишилися в Америці.

Останньою краплею в чаші терпіння стало рішення англійського парламенту про введення в 1765 р. гербового збору в колоніях. За кожну торгову угоду, оформлення документів, випуск друкованих видань, поштові відправлення колоністи мусили тепер платити новий податок у державну скарбницю Британії. У відповідь американськими містами прокотилася хвиля мітингів під гаслом: «Ніяких податків без представництва». Колоністів обурював не розмір податку (досить невеликого), а сам факт його затвердження парламентом, куди представників північноамериканських колоній не допускали. Американці цілком справедливо вимагали: або вони матимуть своїх депутатів у палаті общин, або парламент відмовиться від оподаткування колоній.

Уперше в американській історії на вуличні мітинги вийшла сила народу. Найпотужнішим вогнищем опору став Бостон. Тут виникло товариство «Сини свободи», яке закликало американців «не бути більше рабами англійців». Повсюдно американці знищували гербовий папір, привезений з метрополії для оформлення податку. Протест був настільки могутнім, що Англії довелося піти на нечуваний крок: вона відмовилася від гербового збору. Однак ця поступка носила тимчасовий характер. Уже через два роки англійський парламент прийняв закон про нові податки.

Особливе роздратування колоністів викликало введення мита на ввіз товарів з Англії. Американці відмовлялися купувати їх і налагодили контрабандну торгівлю з іншими європейськими країнами. У грудні 1773 р. мешканці Бостона не дали розвантажити прибулий з Англії корабель з чаєм. Уночі декілька чоловік перевдягліїся індіанцями, проникли на судно і потопили тюки з чаєм у морі. Подія отримала назву «бостонське чаювання». Британський парламент вважав її серйозним злочином. У Бостоні був введений надзвичайний стан, губернатора замінили військовим комендантом, а королівський флот блокував порт. Ситуація ставала дедалі тривожнішою.

Початок війни. Восени 1774 р. представники колоній зібрались у Філадельфії на Перший Континентальний конгрес. Вони заявили, що залишаються вірними підданими англійського короля, але виступають проти зазіхань метрополії на самоврядування, «життя, свободу та власність» американців. Прагнучи захистити ці права, конгрес ввів заборону на торгівлю з метрополією. У колоніях назрівав вибух. Американці таємно збирали зброю і створювали загони добровольців. Це викликало тривогу в англійців, які спробували роззброїти декілька загонів та заарештувати їхніх командирів. 19 квітня 1775 р. неподалік Бостона відбулися перші сутички.

Спочатку перевага була на боці англійців. Проте їхнє повернення назад перетворилося на жахливу втечу під безперервним обстрілом повстанців, які влаштували засідки вздовж доріг. Американці легко влучали в ціль, оскільки британські солдати носили помітні здалеку червоні мундири з жовтим оздобленням. Колоністи вдало використовували запозичену в індіанців тактику розсипного строю. Вони атакували англійців з укриттів, а потім миттєво зникали, аби зненацька напасти вже в іншому місці.

У травні 1775 р. у Філадельфії відкрився Другий Континентальний конгрес. Він прийняв рішення про створення регулярного війська і призначив його головнокомандуючим досвідченого офіцера Джбрджа Вашингтона (1732— 1799). Із різношерстого натовпу колоністів Вашингтону вдалося створити дисципліноване боєздатне військо, яке навесні 1776 р. звільнило Бостон. Піднесенню бойового духу американських солдатів сприяв памфлет Томаса Пей-на «Здоровий глузд». У ньому обстоювалося право американців на озброєну боротьбу проти метрополії. А слова Пейна, що лише незалежність і республіканський устрій дадуть Америці велике майбутнє, стали пророчими.

Важливим кроком на шляху до самостійності стала Декларація незалежності. Основну частину її тексту написав наймолодший з депутатів. 33-річний Томас Джефферсон (1743-1826) - палкий шанувальник європейського Просвітництва. Декларація звинувачувала англійського короля і парламент у тиранії, оголошувала об'єднання колоній, їхнє відокремлення від Англії і перетворення на «вільні та незалежні штати». 4 липня 1776 р., коли вона була схвалена конгресом, стало днем народження Сполучених Штатів Америки, головним святом американського народу - Днем незалежності. Декларація незалежності - це перша практична спроба втілити в життя права людини в дусі ідей Джона Локка і французьких просвітителів. Утім, на вимогу частини депутатів конгрес вилучив із тексту Декларації слова про засудження рабства.

Із Декларації незалежності 4 липня 1776 р.
Ми вважаємо очевидними такі істини: усі люди створені рівними і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав серед людей установлені уряди, джерелом справедливої влади яких є злагода тих, ким вони управляють. Якщо ж ця форма уряду стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її та створити новий уряд, заснований на таких принципах і з такою організацією влади, які, на думку цього народу, якнайбільше сприятимуть його безпеці і щастю...

Наші колонії також довго і терпляче витримували різні утиски, і тільки необхідність змушує їх тепер змінити свою колишню форму управління... Оголошуємо від імені народу, який уповноважив нас, що наші об'єднані колонії є і по праву повинні бути надалі вільними і незалежними штатами... Як вільні і незалежні штати вони набувають повного права оголошувати війну, укладати мир, вступати в союзи, вести торгівлю і робити все, на що має право всяка незалежна держава.

Перелом у війні та її завершення. Прийняття Декларації не означало закінчення війни. Англійський уряд відрядив до Америки численні війська, яким належало «вогнем і мечем» привести до покори бунтівні колонії. У ході важких боїв англійці захопили Нью-Йорк. Американські солдати почали масово залишати армію, пояснюючи це наміром повернутися додому і захищати «свої» штати. Вашингтону ледве вдалося врятувати свою армію від повного розвалу. Стало зрозуміло, що необхідно підняти бойовий дух солдатів. І тоді конгрес прийняв рішення, що після закінчення війни кожному з її учасників буде надано ділянку землі. Під знамена Вашингтона знову почали сходитися добровольці, його армія швидко зросла. Невдовзі американці оточили зайнятий англійцями форт Саратугу і змусили його капітулювати. У полон потрапило 6 тис. англійських вояків. Цей успіх відродив в американців надію на остаточну перемогу.

Тим часом противник продовжував утримувати Нью-Йорк і першу столицю США — Філадельфію. На підступах до неї солдатам Вашингтона довелося провести надзвичайно сувору зиму в долині Валлі-Фордж. Армія погано забезпечувалася провізією і одягом, жити доводилось у легких наметах. Англійці навіть не вважали за потрібне атакувати погано обладнаний табір американців і казали, що холод зробить це краще за них. Дійсно, кількість померлих від хвороб і морозів була не меншою, ніж загиблих у боях. Гірка пам'ять про ці випробування залишилась у словах солдатської пісеньки: «Хто бував на Валлі-Фордж, той не боїться пекла». Перші успіхи і стійкість солдатів додали впевненості молодій американській армії.

Для остаточної перемоги американцям потрібна була допомога сильних союзників. Найкраще для цього підходила Франція, яка прагнула укріпити власні позиції за рахунок ослаблення давнього ворога — Британії. Вона підписала зі США договір про торгівлю і військову допомогу, після чого французький флот розпочав морські дії проти англійців. Невдовзі проти ненависної їм «володарки морів» виступили на боці американців Іспанія і Голландія. В американських військах з'явилися солдати і волонтери (добровольці) майже з усіх країн Європи.

Наприкінці 1776 р. у Париж для обговорегшл перспектив майбутнього союзу прибув як посол Бенджамін Франклін (1706-1790). Вибір не випад-ково впав саме на нього. Франклін - талановитий вчений і письменник -був членом англійського Вченого королівського товариства і єдиним американцем, добре відомим у Європі.

У Франції Франклін продовжував ходити, як в Америці, - в скромному коричневому одязі, з гладко зачесаним волоссям. Він не носив напудреної перуки, як того вимагала європейська мода. Щоб її відсутність менше впадала в очі, Франклін ніколи, навіть у приміщенні, не знімав хутрову шапку. Втім, у французькому суспільстві симпатії до повсталих були настільки міцними, а популярність Франкліна настільки великою, що в Парижі не лише вибачили йому таку незвичну поведінку, але навіть зробили його костюм взірцем моди.

Вступ союзників у війну круто змінив її хід. Восени 1781 р. об'єднане франко-американське військо оточило місто Йбрктаун і змусило до капітуляції 8 тис. англійських солдатів і матросів. Сили Англії були виснажені, коштів для спорядження нової армії вона не мала. Воєнні дії припинились. Англійці самі запропонували американцям почати переговори. Вони тривали досить довго і завершилися 3 вересня 1783 р. підписанням мирного договору. Британія визнала Сполучені Штати Америки самостійною, незалежною державою і заявила про повне виведення з їх території всіх своїх військ. Західний кордон США встановлювався по річці Міссісіпі, тобто територія молодої республіки збільшилася майже втричі.

Створення федеративної держави. Ще в ході війни колишні колонії були перетворені на штати з республіканською формою правління. Спочатку вони хотіли об'єднатись у конфедерацію - союз окремих держав, кожна з яких зберігала незалеж-ність і власні органи влади. Спільно вони мали вирішувати лише питання зовнішньої політики.
Проект першої американської конституції у 1775 р. склав Бенджамін Франклін. На його доопрацювання знадобилося майже шість років.

Коли документ набув чинності, стало ясно, що він уже не відповідає вимогам часу. Штатам, діючим порізно, не вдавалося налагодити торгівлю і фінанси. Подолати післявоєнний економічний занепад можна було лише за наявності міцної центральної влади.

Влітку 1787 р. представники всіх штатів зібралися на конвенті (з'їзді) у Філадельфії і розробили нову конституцію. її прийняття засвідчило, що від конфедерації США перейшли до федерації - тісного союзу штатів, але зі збереженням за кожним із них досить широкого самоврядування. Вищим органом законодавчої влади став Конгрес. Він складався з двох палат: верхньої —сенатуі нижньої - палати представників. Кожний штат, незалежно від своїх розмірів, обирав по два сенатори. До палати представників депутати входили пропорційно кількості населення того чи іншого штату. Виконавча влада належала обраному на чотири роки президенту. Першим президентом США став Джордж Вашингтон, який залишався на своїй посаді два терміни.

Цю конституцію США ніколи не відміняли. Вона діє й донині, але час від часу до неї вносили поправки. У 1791 р. Конгрес включив у конституцію важливі демократичні поправки, які отримали назву «Білль про права ». Вони гарантували американцям свободу слова, друку, союзів і зборів, недоторканність особи, житла і приватної власності, свободу віросповідання, право на носіння зброї.

Війна за незалежність привела до народження першої незалежної держави у Новому Світі і першої демократичної республіки Нового часу. її устрій втілив політичні ідеали доби Просвітництва. Разом з тим, за наполяганням плантаторів Півдня, від колоніального минулого було збережено рабство. Цю серйозну проблему американцям ще належало розв'язувати в майбутньому.

З утворенням США закінчився 170-річний колоніальний період американської історії. За цей час відбулась унікальна (неповторна) у світовій історії подія - народилася нова цивілізація, а жителі англійських колоній, які приїхали сюди з різних країн Європи, перетворилися на єдиний народ.

1. Що спричинило в ХVІІ-ХVIIІ ст. ріже зрост.ання потоку переселенців до Нового Світу? Чому англійці заселяли землі Північної Америки? Який тип господарства вони тут створювали? Чи впливав релігійний чинник на економічний розвиток колоній?
2. З якою метою Англія перешкоджала розвитку виробництва в колоніях і забороняла їм вільно торгувати з іншими країнами?
3. Чому закон про введення невеликого за розміром гербового збору викликав різке обурення колоністів? Каменем спотикання став сам збір чи існувала інша причина?
4. Що становило сильні і слабкі сторони аліериканської армії? Для чого Другий Континентальний конгрес прийняв рішення про роздач у землі учасникам війни?
5. Завдяки чому американцям вдалося знайти союзників у боротьбі проти Англії?

ЗАВДАННЯ
1. Уважно прочитайте уривок з Декларації незалежності. Які ідеї Просвітництва відчуваються в ньому? Чи можна вважати, що оголошені в Декларації  2 свободи і права стали загальними і поширювалися на всіх жителів штатів? Чи позначилися вони на становищі індіанців та негрів? Дайте оцінку значення Декларації для США і для світової історії.
2. Подумайте, чому перед США виникла потреба в прийнятті «Білля про права". Як ви оцінюєте його значення?

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими