Загальне поняття про вигук

Вигук – це особлива частина мови, яка виражає емоції та волевиявлення мовця, не називаючи їх.

Вигук не називає, а краще сказати, зображає різні почуття, емоції, спонукання та акустичні (звуконаслідувальні) уявлення мовців. Напр.: фе!, тю!, ой-ой-ой!, цить!, добридень!, перепрошую!, дякую!, ура!, тік-так!, дрр!, га-га-га! і под.

Від самостійних частин мови вигук відрізняється своїм специфічним значенням – зображенням емоційної, чуттєвої сфери. Від службових – тим, що не виконує функцій зв’язку слів і речень.

За походженням вигуки поділяються на первинні і вторинні. 

• Первинні: о!, ой!, ей!, ах!, ух! 

• Вторинні (похідні від інших частин мови): господи!, страх!, гвалт!, гляди!, диви!, спасибі!, браво!

 За значенням вигуки поділяються на: 

• емоційні: ах!, овва!, ой боже!, матінко моя! Виражають емоції, почуття, реакцію мовця на факти дійсності; 

• спонукальні: геть!, гайда!, цить!, годі!, марш!, тсс!, стоп!, цабе!, брись!, вйо! і под. Виражають спонукання людей або тварин до дії; 

• мовний етикет: здрастуйте!, прощайте!, прошу!, спасибі!, даруйте!, будьте здорові! і под. Виражають привітання, побажання, прохання, подяку тощо. 

• звуконаслідувальні – звуки, шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів: брязь!, грюк!, кап-кап!, ку-ку!, ме-е-е! і под.

У мові вигуки виступають як замінники речень, на письмі обов’язково відокремлюються розділовими знаками (комами або знаком оклику), а в усному мовленні мають спеціальну інформацію.

Конкретне значення вигуків великою мірою залежить від контексту.

Пор.:

Ох, як він співав, який був голос! – захоплення

Ох! Як ти мене злякав! – переляк

Ох! Як важко жити! – невдоволення.

Правопис та особливості вживання вигуків

1. Звуконаслідувальні вигуки, які передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: а-а-а, му-у-у, ой-ой-ой, ха-ха-ха і под.

Якщо вигук не передає повторюваних або протяжних звуків, він пишеться разом: овва, кукуріку, кудкудак, бабах, тарарах і под.

2. У вторинних вигуках з кількох слів усі складові частини пишуться окремо: от тобі й на! оце так! на добре здоров’я! гарно дякую! до побачення! будь ласка і под.

Винятки: а) одним словом пишуться вигуки: ану, анумо, ануте. 

              б) через дефіс – їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.

3. Вигуки вживаються лише в розмовному і художньому стилях, рідко – у публіцистиці. У науковому та офіційно-діловому стилях вони не вживаються.

4. У реченні вигуки відокремлюються комою або знаком оклику на початку або в кінці речення:

Не жартуйте наді мною, будь ласка. 

До побачення! Вирушаю в дорогу.

Ай- ай-ай! Як це сталося?

5. У середині речення, як правило, вигук з обох боків виділяється тире:

Коли це гусак як закричить – ґе-ґе-ґе! – та й по воді крилами.

6. Вжиті в переносному значенні, вигуки можуть у реченні виступати в ролі присудка, підмета або додатка. 

Напр.: А човен хить-хить під вербою – присудок. 

Тисячоголосе “ура” котилося над площею – підмет. 

Не кажи “гоп”, поки не перескочиш – додаток. 

У таких випадках вигуки не виділяються розділовими знаками.