|
Загальне поняття про сполучник. Види сполучників
Сполучники — це незмінювані, короткі слова типу: і, а, але, бо, щоб, які вживаються для вираження логіко-семантичних відношень – рівноправності, послідовності, причинно-наслідкові, умови та ін., між словами і реченнями. Це — одні з найчастіше вживаних слів. Сполучник суттєво впливає на зміст речення.
Сполучник — це службова частина мови, яка служить для поєднання однорідних членів речення або речень.
Напр.:
'Учітеся, читайте, і чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає. (Т. Шевченко)
Сполучники і, й з’єднують однорідні (рівноправні) присудки; бо – з’єднує два речення (головне й підрядне) і виражає причинно-наслідкові відношення між ними.
Отже, сполучники служать для конструювання речень – простих і складних, і виражають при цьому певний тип логіко-семантичних зв’язків між словами і реченнями.
За значенням сполучники бувають:
Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени речення або рівноправні частини складносурядних речень:
Можна вибрать друга
І по духу брата,
Та не можна рідну
Матір вибирати. (В. Симоненко)
Серед сурядних сполучників розрізняють:
- єднальні: і (й), та (в значенні “і”), також, і...і, ні...ні, як...так і, не тільки...а й;
- протиставні: а, але, та (в значенні “але”), зате, проте, однак, все ж;
- розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то...не то, чи то...чи то.
Терміни єднальні, протиставні і розділові сполучники буквально вказують на тип відношень, який виражають ці слова.
Підрядні сполучники з’єднують частини складнопідрядних речень (головні та підрядні речення):
Ярема гнувся, бо не знав, сіромаха,
Що виросли крила, що неба достане,
Коли полетить
(Т. Шевченко)
Серед підрядних сполучників розрізняють:
- порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немо, наче, неначе, неначе б, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто;
- часові: як, перед тим як, після того як, як тільки, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, як тільки, тільки що;
- причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки;
- мети:щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;
- умови: якщо, якби, коли б, аби, раз;
- допустові: хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що;
Терміни-назви різновидів підрядних сполучників орієнтують щодо типу відношень, які виражають ці сполучники. Запам’ятайте їх.
Пояснювальні сполучники приєднують уточнюючі слова або речення: Добре вродили зернові культури, а саме жито, пшениця, овес. До пояснювальних належать такі сполучники: тобто, цебто, а саме, як-от, або, чи (у значенні “тобто”).
За будовою сполучники бувають:
*а) прості,
*б) складні,
*в) складені.
- Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як.
- Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб, якби, нібито.
- Складені ( з двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки...а й.
За способом вживання сполучники поділяються на:
*а) одиничні,
*б) повторювані,
*в)парні.
- Одиничні сполучники (і, а, але, або, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Сонце повернуло на захід і зникло за горою. (повернуло і зникло – однорідні присудки). Між сходами, що вели на другий поверх, стояла пальма. ( що – приєднує підрядне речення до головного).
- Повторювані сполучники ( і...і, ні...ні, або...або, чи...чи, то...то) повторюються два і більше разів при однорідних членах речення та частинах складносурядного речення: Теє слово всім давало то розраду, то пораду. (Леся Українка) Ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна.
- Парні сполучники ( не тільки...а й, як...так і, хоч...але, якщо...то) вживаються між двома однорідними членами речення: Хоч поганий тин, та затишно з ним. Не тільки пригорбки, а й долини зазеленіли під сонцем.
|
