Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 10 клас>> Історія України: Українські землі на початку війни. Окупація Галичини російськими військами.

§3. ПОЗИЦІЇ УКРАЇНЦІВ ЩОДО ВОЮЮЧИХ СТОРІН

Згадай:
1. Які українські політичні партії діяли на Наддніпрянщині напередодні Першої світової війни?
2. Як називалися українські політичні партії в Галичині?
3. Що спільне і що відмінне було у поглядах на майбутнє України у наддніпрянських і галицьких українських національних партій?

Спільні прагнення українців у війні

Якщо країни Антанти і Троїстого союзу у ході війни прагнули зміцнити імперську могутність, то народи залежних країн сподівалися на поліпшення внаслідок війни свого становища, на ліквідацію національного гніту чи навіть відновлення власної національної державності. Історичний досвід показує, що саме в результаті війн на політичній карті світу зникають одні держави і з'являються інші.
Таким чином, інтереси правлячих режимів і пригнічених народів були протилежними. Політично залежні від Австро-Угорщини і Російської імперії народи були переконані, що час старих імперій минув, і прагнули відновлення свого суверенітету. Український народ у цьому відношенні не був винятком. Його надії на краще посилювалися тими великими жертвами, яких він зазнав з перших днів війни. Війна велася на території України. До російської, австрійської та угорської армій були мобілізовані мільйони українців (відповідно 4,0 млн і 0,3 млн чоловік), які мусили воювати по обидві сторони фронту. Для українців війна набула братовбивчого характеру.
У цій ситуації перед представниками українських національних партій постало питання: яку позицію зайняти щодо війни. Єдиної лінії у цьому питанні українці виробити не зуміли. Однак було спільне, що об'єднувало політично активні верстви українства Наддніпрянської і Західної України: прагнення використати війну для поліпшення національно-культурного становища України, а в майбутньому - відродження її державності.

Позиції українських політичних партій Наддніпрянщини

Політичні партії підросійської України мали значні розбіжності у поглядах на шляхи й способи відродження української державності.
Так, С. Петлюра, М. Славінський і деякі інші діячі українського руху, відбиваючи настрої частини українського суспільства, закликали всебічно підтримати Росію у війні проти Німеччини та Австро-Угорщини. При цьому вони сподівалися, що після переможного закінчення війни російський уряд змушений буде надати Україні автономію, бо іншими методами такою великою і густозаселеною територією він, сповнений почуття вдячності до «вірних малоросів», просто не зможе управляти.
Марність цих сподівань показали перші дні війни. Поки Україною йшли масові мобілізації до російської армії, імперська влада закривала українські газети і журнали, видавництва, «Просвіти». Багатьох українських діячів, зокрема М. Грушевського, було заслано. Поступово в Наддніпрянщині серед представників національного руху стали наростати антиросійські настрої. Рада Товариства українських поступовців - найвпливо-вішої української організації Наддніпрянської України — винесла постанову, що у світовій війні українці мають зайняти нейтральну позицію і не підтримувати жодну з воюючих сторін.
Ще одна група наддніпрянських діячів українського національного руху соціалістичного спрямування (А. Жук, Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський та ін.) створили у Львові у серпні 1914 р. Союз визволення України (СВУ), який проголосив своїм завданням відокремлення України від Росії і створення на відвойованих у неї землях Української держави під протекторатом Австро-Угорщини і Німеччини.

Ставлення до війни українських партій Західної України

Серед українців Західної України також не було єдності щодо воюючих сторін. З перемогою Росії пов'язували своє майбутнє москвофіли, але їхній вплив у Галичині був незначним. Головні тодішні західноукраїнські партії — Національно-демократична, Радикальна і Соціал-демократична - мали проавстрійську орієнтацію. В серпні 1914 р. вони створили Головну Українську Раду у Львові, яка закликала галичан до боротьби за визволення України шляхом всебічної підтримки Австро-Угорщини. Головними вимогами національної програми Ради було утворення самостійної Української держави на територіях, які до війни належали Російській імперії, і національно-територіальна автономія західноукраїнських земель, об'єднаних в окремий коронний край. Головна Українська Рада створила військову організацію -легіон Українських січових стрільців, яка розглядалася як зародок майбутньої національної армії. Першим командиром корпусу був директор гімназії в Рогатині М. Галушинський. Здебільшого у стрільці вступали молоді члени воєнізованих українських організацій: «Сокола», «Січі», «Пласту» та ін.
Бажаючих записатися до лав Українських січових стрільців (скорочено «усусів») лише протягом перших двох тижнів виявилося близько 30 тис. чол. Незважаючи на те, що «усуси» воювали у складі австрійської армії, уряд дав згоду на озброєння лише 5 тис. чол. Австро-Угорщина всіляко обмежувала вплив українського національного руху, тримала його під своїм жорстким контролем.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Порівняй плани Антанти й Троїстого союзу у Першій світовій війні з прагненнями українців та інших бездержавних народів. Зроби висновок.
2. Проаналізуй позиції щодо Антанти і Троїстого союзу різних політичних сил Наддніпрянщини.
3. Яку мету ставили перед собою керівники Союзу визволення України?
4. Охарактеризуй ставлення до воюючих сторін в Західній Україні.
5. Чим було викликане утворення легіону Українських січових стрільців?

ДОКУМЕНТИ
1. Зі статті-відозви Симона Петлюри «Війна і українці»
...Вороги Росії при переході кордону будуть, звичайно, намагатися прихилити українську людність на свій бік і різними політичними обіцянками та національними принадами посіяти неспокій серед неї. Українці не піддадуться провокаційним впливам і виконають свій обов'язок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця і не тільки на полі бою, в шеренгах війська, що бореться проти порушників світового миру і права, але й як громадяни -обивателі, що повинні в міру своїх сил і спроможностей сприяти успішному виконанню російською армією виїмково відповідального завдання, що випало на її долю.
...Національна проблема, зокрема українська, вимагає свого невідкладного розв'язання. Такі струси в державному житті, як війна, відкривають очі суспільству державної нації на одну з її помилок у відношенні до недержавних народів. Воно переконується, що ці народи в однаковій мірі з ним відстоюють цілість держави, обороняють її нерозривність та добро, віддають своїх дітей, тратять сили і матеріяльні засоби на оборону від спільного ворога і що відосередність національних прагнень не є тією небезпекою, що в ній дехто вбачає загрозу цілості Росії. Примара цієї небезпеки завжди стояла на дорозі до бажаного розв'язання національного питання Росії, впливаючи на створення тих важливих умов, що ними намагались оточити життя недержавних народів. Якщо в найбільш критичні дні проби народи Росії виконують свої обов'язки у відношенні до неї, то в свідомість суспільства і його керівних кіл повинна просякти думка про надання цим народам і відповідних прав. В цьому відношенні можна завважити вже сприятливі симптоми. Логіка речей промовляє за те, що зміна відношення до інородців торкнеться також і українців, і в перспективах розв'язання національного питання в Росії і українське питання теж буде поставлене на денний порядок. Толерантна постава до українців Австрії, яку диктують обставини часу, відкрила б великі можливості: вона створила б потяг відірваної історичними умовами частини до національного українського цілого, зв'язаного з Росією: у наслідок того сталось би велике діло виправлення історичної помилки, а українському народові, що всі частин його були б з'єднані, відкрилась би можливість розвитку його багатих сил в єднанні з відродженою Росією ї народами, що її заселюють.
Москва, липня 30 дня 1914 року. Петлюра Симон. Статті, листи, документи. - Нью-Йорк, 1956. - С. 185 - 186.

2. З «Маніфесту Головної Української Ради»
Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним світом уважаємо мир найціннійшим добром людскости. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являєть ся неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям. Дорога, яка веде до сього, ясна.
Війни хоче царь росийський, самодержавний володарь імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони обов'язали ся були шанувати самостійність України, і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частю російського народу. Царський указ відобрав українському народови його найсвятіше право, право рідної мови. В царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений - український нарід.
І коли Росія хоче війни, то говорить з неї ненаситність, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, розрослася в кольос, який від ряду літ загрожує загально-європейському мирови і загально-людському поступови, культурі і житю народів.
Та ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивити ся, що не вся Україна в його руках, що не весь український нарід стогне поневолений під його панованнєм, що існує часть української землі, де український нарід не є винятий з-під права, де він може жити своїм національним життєм. Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росія грозить загином також українському національному життю, яке найшло охорону в конституційнім ладі австрійської держави. Побіда Росії мала би принести українському народови австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 міліонів українського народу в російській імперії.
Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше виб'є година визволення України.
Добою - за здійсненне ідеалу, який в теперішню хвилю з'єднує ціле українське громадянство!
Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України! Львів. З серпня 1914. За Головну Українську Раду:
Д-р Кость Левицький, голова, Михайло Павлик, Микола Ганкевич, заступники голови, д-р Степан Баран, секретарь.
Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали. - Т. /.- Сучасність, 1983. - С. 212-213.

3. З «Нашої платформи» Союзу визволення України
Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметом війни.
Українці добре розуміють, що у війні сій ходить головно о їх долю, ходить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставити ся німими свідками теперішніх подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність. Об'єктивна історична конечність вимагає, аби між західною Європою і Москівщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу булоб се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль.
В розумінню сеї історичної конечности росийські Українці покликали до житя центральну загально-національну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-політичних і соціяльно-економічних інтересів українського народу в Росії. Організацією сею є Союз визволення України. В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищи державної самостійности українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв'язують з розбиттєм Росії у війні. Національно-політичною платформою Союза є державна самостійність України.
Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішнім устроєм політичним, однопалатною системою законодавства, горожанськими, язиковими і релігійними свободами для всіх національностей і віроісповідань, з самостійною українською церквою. На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створеннєм з усіх земель, заселеним українським народом в Австрії, осібного автономного краю.
Одночасно зі збудованням самостійної української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селянства. Є се основний економічний постулят Союзу визволення України.
Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали. - Т.І. - Сучасність, 1983. - С.217.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ № 1.
а) Про «примару» якої небезпеки писав С. Петлюра у статті-відозві «Війна і українці»? Що, на думку автора, повинне було розвіяти цю «примару»? Наскільки обґрунтовані були його надії?
б) Наскільки переконливо звучить думка про те, що лояльність
українців щодо Російської імперії сприятиме «в перспективах розв'язанню національного питання в Росії»?
в) Наскільки справдилися передбачення С. Петлюри? Чому?
2. Документ № 2.
а) Проаналізуй аргументи, які наводять автори «Маніфесту Головної Української Ради», обґрунтовуючи необхідність підтримки Австро-Угорщини у війні з Російською імперією.
Наскільки, на твою думку, ці аргументи переконливі?
б) Порівняй текст документа № 1 і документа № 2. Зроби висновки.
3. Документ № 3.
а) Прокоментуй положення «Нашої програми», що Україна - є не лише одним з головних теренів війни, «а також одною з причин і предметів війни».
б) Яким шляхом Союз визволення України планував досягти своєї програмної мети - незалежності України?
в) Чому, на твій погляд, українці не виробили єдиної позиції щодо воюючих сторін?

§4. ЗАХОПЛЕННЯ РОСІЙСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ ГАЛИЧИНИ І ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ

Згадай:
1. Якими були плани Росії щодо Західної України в Першій світовій війні?
2. Які демагогічні прийоми використовувала Російська імперія для маскування своїх справжніх цілей?

Успіхи російської армії в Галичині у 1914 р.

Захопленню Західної України Російська імперія надавала першочергового значення. У Маніфесті головнокомандувача російської армії, оприлюдненому в серпні 1914 р., вторгнення російських військ в Галичину оцінювалося як продовження справи Івана Калити, який почав процес об'єднання московських земель: «Хай допоможе Господь царственному своєму помазанику, імператору Миколі Олександровичу всієї Росії, завершити справу великого князя Івана Калити». Ці слова не обіцяли прихильникам національно-державного відродження України нічого доброго. Галичину і Буковину царизм розглядав як частину Росії, а українців, які тут мешкали, як «російських людей».
Початок війни склався для Росії вдало. Російська армія розгорнула надзвичайно успішний наступ у Галичині й на Буковині. Австрійські війська змушені були відступати. В ході грандіозної Галицької битви, австрійська армія зазнала жорстокої поразки. Втрати її становили 400 тис. чол. Близько 100 тис. потрапило в російський полон. Серед полонених виявилося багато українців. Наступ тривав до весни 1915 р. На початку березня 1915 р. після чотиримісячної облоги капітулювала фортеця Перемишль з 117-тисячним гарнізоном. Російська армія заволоділа значною частиною Карпат і готувалася до остаточного розгрому австрійської та угорської армій і окупації Угорщини, відділення її від Австрії.

Репресії проти мирного населення

Населення Західної України у більшості своїй залишалося лояльним до Австро-Угорщини й не надавало масової підтримки росіянам. Однак поодинокі факти співробітництва москвофілів із російськими властями були використані як привід до масових репресій проти галичан, яких бездарне командування австро-угорської армії звинуватило у свїй поразці в Західній Україні. Тисячі галичан, як москвофілів, так і абсолютно байдужих до політики, були заарештовані й вивезені до Австрії, де їх було кинуто до концтаборів. Часто за найменшою підозрою людей заарештовували і розстрілювали чи вішали без суду й слідства.

Нищення українства російською окупаційною владою

З приходом в Західну Україну російських військ становище населення катастрофічно погіршилося. Росіяни поводилися як окупанти. На захоплених західноукраїнських територіях російським урядом було утворене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, на чолі якого було поставлено графа О. Бобринського. У своїй промові перед представниками Львова він заявив: «Східна Галичина і Лемківщина - споконвічна частина єдиної великої Русі; в цих землях корінне населення завжди було російським, влаштування їх тому повинно бути на російських засадах. Я буду впроваджувати тут російську мову, закон і управління».
Зі вступом у Західну Україну російських військ тут знищували будь-які прояви українського життя: закривалися українські газети й журнали, книгарні, видавництва. Була заборонена діяльність українських партій і громадських об'єднань («Просвіт», спортивних, молодіжних об'єднань). Усі українські школи також були закриті. Почалася реорганізація шкільництва на російський зразок і з російською мовою навчання. Було видано спеціальні підручники для галицьких шкіл, написані російською мовою. Тисячі українських діячів, що залишилися в краї, були заарештовані і вислані в глиб Росії, зокрема Сибір. Гонінь зазнала Українська греко-католи-цька церква. Митрополит Шептицький був заарештований і ув'язнений у монастирській тюрмі у Суздалі, де перебував до Лютневої революції 1917 р. Репресій зазнали й інші відомі представники греко-католицького духовенства. Царизм розгорнув кампанію навернення греко-католиків у православ'я. На чолі близько 330 парафій було поставлено православних священиків.
Вся політика російської окупаційної влади була спрямована на те, щоб знищити будь-які національні особливості українського населення, пертворити галичан на росіян.
Таким чином, вже початок Першої світової війни обернувся для українців небаченою раніше трагедією, яку український історик Д. Дорошенко описував так: «Нещасливе українське населення Галичини опинилося буквально між двома вогнями: з одного боку мордували його москалі за «мазепинство», а з другого - австрійці й мадяри за русофільство. У той же час українці мусили битися за своїх мучителів, одні в рядах російської, другі в рядах австрійської армій. Рідні брати мусили стріляти одні в других».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Дай коротку характеристику Галицької битви і розкажи про її результати.
2. Чим викликані й наскільки обґрунтовані були репресії австро-угорської армії проти населення Галичини в 1914 р.?
3. Охарактеризуй основні напрями політики російської влади в окупованій Галичині й Буковині.
4. Чим була викликана і що мала на меті російська політика на захоплених територіях Західної України?
5. Яким було ставлення російської окупаційної влади до греко-католицької церкви й чому?

ДОКУМЕНТИ
1. Маніфест головнокомандувача російської армії великого князя Миколи Миколайовича від 18 серпня 1914 р. «Русскому народу».
Братья! Творится суд Божий! Терпеливо, с христианским смирением в течение веков томился русский народ под чужеземным игом, но ни лестью, ни гонением нельзя было сломить в нем чаяний свободы. Как бурный поток рвет камни, чтобы слиться с морем, так нет силы, которая бы встановила русский народ в его порыве к объединению. Да не будет больше подъярмленной Руси! Достояние Владимира Святого, земля Ярослава Осмомысла и князей Даниила и Романа, сбросив иго, да водрузит стяг единой, неразделимой и великой Росии! Да свершится Промысел Божий, благословивший дело великих собирателей земли Русской. Да поможет Господь царственному своєму помазаннику, императору Николаю Александровичу всея России, завершить дела великого князя Ивана Калиты. А ты, многострадальная братская Русь, встань на сретение русской рати. Освобождаемые русские братья! Всем вам найдется место на лоне матери России. Не обижая мирных людей, какой бы они ни были народности, не полагая своего счастья на притеснении иноземцев, как это делают швабы, обратите меч свой на врага, а сердца свое к Богу, с молитвой за Россию и русского царя.
Дорошенко Д. Історія України.
1917 -1923 рр. Т. і. Доба Центральної Ради. -
Ужгород, 1932. -С.6.

2. Уривок із книги Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка»
На пероні стояла група арештованих русинів, оточена угорськими жандармами, тут було кілька попів, учителів і селян з різних околиць. Руки їм скрутили мотузом і позв'язували парами. У багатьох були розбиті ноги, а голови в ґулях. Це так їх «розмалювали» жандарми під час арешту. Трохи далі бавився мадярський жандарм. Він прив'язав священикові до лівої руки шнур і, тримаючи другий кінець в руці, примушував нещасного танцювати чардаш, загрожуючи прикладом, причому так шарпав мотуз, що піп заривався носом у землю. Він не міг підвестися, бо мав зав'язані за спиною руки, і робив розпачливі спроби перевернутися на спину, щоб якось підвестися з землі. Жандарм з цього так щиро сміявся, аж сльози в нього текли з очей. Коли священик нарешті підводився, він шарпав за мотуз, і бідолаха знову орав носом землю. Цю розвагу припинив жандармський офіцер, який наказав, поки прибуде поїзд, відвести арештованих за вокзал до порожнього складу, щоб ніхто не бачив, як їх б'ють.
Гашек Я. Пригоди бравого вояка Швейка. -К.,1966.-С. 517-518.

3. Співробітники журналу «Украинская жизнь» (1914 р.) про окупацію російськими військами Галичини
Повний простір для застосування своїх поглядів на українське питання націоналісти (російські. - Авт.) - одержали в Галичині, яка в перші місяці війни майже вся опинилася в межах російської окупації. Дії російських властей - військових, цивільних і духовних носили цілком узгоджений характер і свідчили про поставлене ними завдання знищення «мазепинського гнізда», яким Східна Галичина уявлялася керівним колам Росії. Завдання це виконувалося найдобросовіснішим чином: протягом декількох місяців Галичина переживала жахи управління, заснованого на «істинно російських» началах. Не залишалася не зруйнованою жодна сфера українського культурного й громадського життя: були закриті всі навчальні і просвітницькі заклади, заборонена преса, підлягала знищенню література, розорені економічні організації. Вся інтелігенція, яка залишилася на місцях, - священики, вчителі, кооператори, найсвідоміші елементи народних мас - тисячами евакуювалися в Росію, де переносили тяжкі муки в поліцейських відділах, в'язницях, на станах, в засланні. Над іншим населенням проводилися деморалізуючі досліди «добровільного» приєднання до православ'я й впровадження ідеалів російської єдності. А оскільки в той же час до польського елементу і польської культури в Галичині ставлення завойовників було цілком доброзичливим (згідно із загальною політикою російського уряду, який проголосив з початку війни лозунг об'єднаної автономної Польщі), то спеціальні завдання російського наступу на австрійському фронті вимальовувалися ще яскравіше...
Українське питання.: Перекл. з: «Украинский вопрос»/ Составлено сотрудниками журнала «Украинская жизнь». -
М.,1917. - К., 1997. -С. 182.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ № 1.
а) Захоплюючи територію тієї чи іншої іноземної держави, російське командування зверталося до місцевого населення його рідною мовою. Маніфест великого князя Миколи Миколайовича був видрукуваний і поширювався російською мовою. Чим це пояснювалося?
б) Наскільки об'єктивно змальовано в Маніфесті історичне минуле українського і російського народів? Який історичний зміст вкладено в слова про «единую, неразделимую и великую Россию»?
в) 3 якою метою в Маніфесті фальсифікується історичне минуле?
2. Документ № 2.
Які почуття викликає у тебе ознайомлення з уривком із книги Ярослава Гашека?
3. Документ №3.
а) Що нового додає цей уривок до твоїх знань про російську окупаційну політику в Галичині у 1914 - на поч. 1915 р.?
б) Наскільки правдивими й щирими були слова з Маніфесту великого князя Миколи Миколайовича (документ № 1), що нова влада в Галичині не буде «обижать мирных людей, какой бы они ни были народности»?
в) Яким було ставлення російської влади до «польського елементу і польської культури» в Галичині? Чим викликане було таке ставлення?

 Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко

 Гіпермаркет знань, Історія України, Історія України 10 клас, урок історії, підручник історії в школі

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас 
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів 
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 [http://xvatit.com/forum/ обговорення
]

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.