Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас>> Всесвітня історія: Німеччина. Веймарська республіка.

   1.Листопадова революція 1918 р. Уже 1918 р. Німеччина вичерпала всі резерви для продовження війни. Мільйони загиблих і скалічених, нестача найнеобхіднішого, відсутність дієвої влади, знецінення грошей, антивоєнні демонстрації, національне приниження, вірус інфлуенци - хвороби, яка вразила всю Європу, - ось далеко не вичерпний перелік бід, яких зазнали німці. За умов розкладання армії генерал Людендорф повідомив у райхстазі, що країна вже немає сил продовжувати боротьбу.
   Не залишалося іншого виходу, як укласти перемир'я на умовах В. Вілсона, які включали зречення влади кайзером та передання її райхстаґу. 28 жовтня 1918 р. у місті Кілі сталася подія, яка прискорила розв'язку і поклала початок революції. Команди німецьких військових кораблів відмовилися виконати наказ командирів вийти в море і без найменших шансів на успіх вступити в бій з переважаючою британською армадою. Вони не поділяли наміру офіцерів загинути, «зберігши честь німецького моряка», адже вдома на них чекали їхні дружини і діти.
   Берлінський уряд призначеного кайзером канцлером принца Макса фон Бадена втратив контроль над ситуацією і не міг відвернути захоплення влади повсталими моряками і солдатами, якими керували Ради робітничих і солдатських депутатів. Але й ради не були однорідними: в одних переважали помірковані соціалісти, а в інших соціалісти діяли спільно з комуністами «Союзу Спартака» (у грудні 1918 р. вони утворили Комуністичну партію). Упродовж перших днів листопада повстанці захопили портові міста Росток, Любек та інші. Революція стрімко поширювалася країною; у Баварії та Саксонії соціалісти проголосили республіки. У Берліні боротьба за владу між соціалістичними партіями, насамперед між соціал-демократами і «спартаківцями», призвела до сутичок. Лідери відповідно соціал-демократів Фрідріх Еберт та соціалістів Філіпп Шейдеманн намагалися випередити керівника комуністів Карла Лібкнехта у проголошенні  республіки  і заявляли, що до скликання райхстаґу влада повинна належати Берлінській раді робітничих і солдатських депутатів.
   Втративши підтримку генералів своєї армії, кайзер Вільгельм II подався до Голландії, щоб більше ніколи не повернутися на батьківщину. Формальний акт зречення він підписав лише наприкінці листопада, оскільки ще сподівався зберегти за собою прусську корону. 10 листопада скликана соціал-демократами Велика рада передала владу соціал-демократичному уряду республіки на чолі з Фрідріхом Ебертом.
   В оцінці подій, про які йтиметься, історики не мають спільної думки: одні називають їх революцією, а інші - заколотом. Отож, після повалення монархії й непевності становища центрального уряду в Берліні робітничі та солдатські ради взяли під свій контроль чимало міст і містечок. Але й їхнє правління виявилося нетривким. У грудні 1918 р. у Берліні зібрався національний з'їзд рад, більшість делегатів якого були поміркованими соціалістами й підтримували ідею Ф. Еберта, що розгляд питання про владу потрібно відкласти до виборів до Національних зборів. На його думку, діяльність соціалістів у рамках закону швидше привела б країну до соціалізму, ніж протиправні дії. Але революційні соціалісти («спартаківці») не погоджувалися, заявляючи, що на виборах робітники неодмінно програють.
   «Спартаківці» відмовилися скористатися шансом легально привести Німеччину до соціалізму і в січні 1919 р. їхні вожді Карл Лібкнехт і Роза Люксембург підняли в Берліні повстання проти Ф. Еберта. Не покладаючись на деморалізовану перемир'ям армію, Ф. Еберт звернувся по допомогу до «Вільних корпусів», які були проти соціалізму в будь-якій формі. Вони зі звичною брутальністю розправилися з повсталими. К. Лібкнехта і Р. Люксембург було вбито, як тільки вони залишили свою схованку.
   Соціаліст Ф. Еберт виправдовував застосування сили до інших соціалістів тим, що, мовляв, він не може допустити повторення в Німеччині того, що сталося у жовтні 1917 р. в Росії. «Спартаківці» ж закидали йому, що він зрадив революцію. У січні 1919 р. таки відбулися вибори до Законодавчих зборів, після яких було сформовано коаліційний уряд. Наступного місяця парламент зібрався у Ваймарі (звідси назва - Ваймарська республіка) на своє перше засідання й розпочав роботу над конституцією.
   Більшість населення раділа, що владу було передано мирно, а ще більше з того, що їх це не зачіпало.

   2.Конституція Німеччини. Внутрішня нестабільність молодої республіки доповнювалася загрозливим зовнішнім становищем: Британія й Франція продовжували поглядати на відтепер «демократичну» Німеччину як на «небезпечних німців». Зима 1918 - весна 1919 рр. - найтяжчий період у житті приниженої країни, де вирувала боротьба за владу різних угруповань. Усе це дуже нагадувало Росію, а самого Ф. Еберта поза очі називали «німецьким Керенським».
   Перед новою владою постали дві найважливіші проблеми: забезпечити мирний перехід від монархічного авторитаризму до демократичної республіки; уникнути комуністичної диктатури російського ґатунку.
   Досягти цього можна було лише забезпечивши порядок і законність, відновивши економіку. Оскільки саме соціал-демократична республіка могла протистояти анархії й комунізму, з одного боку, та була прийнятною для Англії та Франції, з іншого, її підтримали і відверті її противники, як-то: військові та державні чиновники епохи імперії.
   У серпні 1919 р. у м. Ваймарі було прийнято конституцію республіки, названу Ваймарською, яка закладала підґрунтя демократичного розвитку федеративної країни, що складалася з 18 федеральних земель.

   Основні права і свободи німецьких громадян за Ваймарською конституцією
   - Гарантувалася особиста свобода. Ніхто не міг бути заарештований інакше, як за вироком суду
   - Усі німці мали право на мирні зібрання та мітинги
   - Усі німці мали право об'єднуватися у спілки і товариства
   - Кожний німець мав свободу слова, читати та поширювати інформацію
   - Гарантувалося право на власність та недоторканність власності
   - Помешкання кожного німця оголошувалося місцем його особистої безпеки. Влада не могла без судового рішення вторгатися в нього

   3.Ваймарська республіка. Республіка з самого початку стикнулася з серйозними політичними проблемами. Як виявилося, прийняття конституції було лише першою цеглиною у зведенні будівлі демократії. Демократичні політики не зуміли скористатися плодами революції 1918 р. й не позбавили влади тих, хто не сприймав нової ліберальної системи. Армія, поліція, державна служба, суди, університети і школи - скрізь на посадах залишилися люди, які люто ненавиділи демократію. Вони з неприхованим сумом згадували довоєнні часи військової та економічної величі Німеччини. Тоді вони відчували себе впевненими і гордими за приналежність до імперії. Тепер впевненість зникла й ними оволоділа зневіра. їм здавалося, що все добре і світле залишилося вчора, сьогодення принизливе і несправедливе, а майбутнього немає взагалі...
   Навіть деякі політики і партії, що взяли участь у парламентських виборах, зневажали Ваймарську республіку і демократію взагалі.
   Вороги Ваймарської республіки критикували, і почасти справедливо, її недоліки: коаліційні (найчастіше у складі Соціал-демократичної партії (СДП), Партії центру і Німецької демократичної партії (НДП)) уряди роздирали суперечки; самі уряди були недовговічними. Інші партії активно агітували проти республіки. Проте більшість німців голосувала за партії, які підтримували демократичну систему в країні.
   Загальновизнано, що республіка не довела революцію до комуністичного фіналу, не реформувала на армійське командування й імперську армію, відмовилась від перерозподілу власності» Цей факт оцінюється по-різному. Існують дві точки зору. Згідно з першою, нерішучість діячів Ваймарської республіки призвела до їхньої власної політичної смерті і сприяла приходу до влади нацистів. Згідно з другою, у Ф. Еберта не було вибору, адже якби до влади допустили комуністів, то німці знову захотіли б кайзера, а країну негайно окупували б Англія і Франція.
   До політичних проблем у період кризи 1918-1923 рр. долучилися економічні проблеми: людські втрати внаслідок війни; 1921 р. уряд надрукував велику кількість грошей для виплати репарацій; падіння довіри до німецької марки і держави в цілому внаслідок убивства у 1922 р. націоналістом «єврейського» міністра закордонних справ В. Ратенау; у 1923 р. Франція й Бельгія окупували Рурську область; відмовившись від підвищення податків, уряд поповнював скарбницю новими знеціненими паперовими грошима.
   Крім економічних проблем, демократію постійно атакували противники Ваймарської республіки. Зокрема, ситуація в країні загострювалася через сепаратизм у німецьких землях, відтак була загроза того, що Німеччину може спіткати доля Австро-Угорщини. У столиці Баварії Мюнхені незалежні соціалісти на чолі з К. Ейснером підняли повстання робітників та солдатів і проголосили Баварську республіку. Проте вже в лютому 1919 р. партія програла вибори, а самого К. Ейснера було вбито на вулиці, коли він прямував до баварського парламенту складати повноваження. У Баварії розпочалося протистояння комуністів і соціалістів, яке після того, як соціалісти викликали «Вільні корпуси», сформовані з монархістів, відставних офіцерів та пересічних погромників, закінчилося вбивствами комуністів і безневинними жертвами серед населення.
   Отож революції не вдалося уникнути крові, а гору в ній взяли соціал-демократи, які в боротьбі проти комуністів діяли спільно з їхніми противниками. Остання обставина відвернула багатьох німців від Ваймарської республіки, зробила ліві партії непримиренними ворогами, заплямувала нову німецьку демократію. Ціна перемоги виявилася надто високою. Усі без винятку німці бажали, щоб усе, пов'язане з війною, якнайшвидше скінчилося як жахливий сон, але більшість із них не хотіли при цьому комуністичного уряду. Законослухняних німців охопила політична байдужість; обивателі, які не звикли до анархії, не звертали уваги на революційні повстання, безчинства «Вільних корпусів», а були заклопотані налагодженням приватного життя.
   Такі настрої звичних до порядку німців сприяли відносній безкровності революції, але невдовзі ті ж добропорядні обивателі «не помічатимуть» нічні паради зі смолоскипами нацистів і єврейські погроми, а то й братимуть у них участь.
   У березні 1920 р. праві спільно з командувачем «Вільних корпусів» Вольфґангом Каппом (звідси - «каппівський заколот») здійснили переворот. Генерал Лютвіц увів до Берліна війська і призначив В. Каппа канцлером. Головнокомандувач райхсверу генерал Ганс фон Сект відмовився захищати уряд Ф. Еберта і президент змушений був тікати на південь країни. Але армія, профспілки, державні службовці й банкіри виступили проти перевороту, змусивши В. Каппа «подати у відставку» і вивести війська зі столиці. Не останню роль у зриві заколоту відіграло армійське командування, яке віддавало звіт у тому, що Англія й Франція вдадуться до інтервенції для захисту демократії в Німеччині. Заколот назвали «безглуздою авантюрою», В. Каппа заарештували, хоч зрадників республіки так і не покарали.
   У листопаді 1923 р. республіку спіткало нове випробування: лідер нацистів А. Гітлер за підтримки впливових осіб з армії, зокрема генерала Людендорфа, підняв заколот у Мюнхені, названий «пивним путчем». Поліція й армія швидко взяли ситуацію під контроль. Лідери заколоту були заарештовані й ув'язнені.
   У період відновлення (1924-1929), коли реалізовувалися плани Дауеса та Юнга, німці остаточно повірили в добрі часи й на виборах підтримували поміркованих політиків, а не лівих і правих екстремістів, які хотіли радикальних змін негайно. Обраний на виборах 1925 р. президентом Ваймарської республіки ветеран Першої світової війни Пауль фон Гінденбурґ мав значний авторитет серед німців, насамперед в армії, а відтак до певного часу символізував стабільність та непорушність порядку в державі.

Всесвітня історія 10 клас. Полянський П. Б.

_{Планування з всесвітньої історії, підручники та книги онлайн, курси та завдання з всесвітньої історії для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.