§ 6. Життя людини (закінчення)

Право на життя.

Кожна людина має право на жаття. І це її право мусить поважатися іншими людьми і забезпечуватися суспільством, у якому вона живе. Про це говориться і у 27-й статті Конституції України: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути своєвільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань». Якщо цього нема, і право людини на життя обмежується або не дотримується, як це було, наприклад, у нашій країні під час неодноразових репресій, то таке суспільство не може вважатися достатньо гуманним і досконалим.

Самовільно розпоряджатися життям іншої людини не може ніхто, навіть її батьки. Ні колір шкіри, ні національна належність, ні стать, ні вік, ні переконання, ні стан здоров'я не дають жодних підстав порушувати священне право кожної людини на життя. Навіть порушуючи ие право не лише стосовно інших, а й щодо самої себе, людина теж якоюсь мірою скоює злочин проти людства: бо ж її життя належить не тільки їй одній. Єдиний виняток, що допускає порушення цього права,— це той випадок, коли людина своїми діями перекреслює право на життя інших людей, завдаючи їм непоправної шкоди.

Право людини на життя — це насамперед право на чесне, суспільнокорисне, вільне життя. Право на життя — це водночас обов'язок людини бути гідною цього великого права, використовувати його на користь, а не на шкоду іншим людям і самій собі. І, як писав у своєму «Фаусті» Ґете (1749-1832):

Лише той життя достойний і свободи,
Хто кожен день іде за них на бій.

Право на життя передбачає свободу, але не вседозволеність людських дій. Обман, шахрайство, насильство, зрада — усе не тіньові сторони людського життя, які забороняються не тільки правовими законами, а й моральними нормами і за невиконання яких людина піддається покаранню чи осудженню.

Право на життя передбачає також і високу відповідальність людини перед собою та перед іншими людьми за своє життя, недопустимість його марнування.

Що об'єднує різні способи марнування життя, такі як алкоголізм, наркоманія, статева розпуста? Насамперед — прагнення будь-що заглушити в собі сумління, стид, розум і віддатися якомусь одному бажанню чи почуттю, яке дає, нібито, найбільшу насолоду. Але це зовсім не та «одна, але шалена пристрасть», яка підвищує та облагороджує людину, робить її життя більш цілеспрямованим. Це — хворобливий стан психіки, який зводить людину до рівня тварини і який швидко стає звичкою, переходячи поступово у хворобу і руйнуючи розум, волю, здоров'я.

Наприклад Піфагор (бл. 580—500 до н. е.) називав пияцтво «вправами у безумстві». Ще страшніше зло, ніж алкоголізм — наркоманія, яка стала лихом сучасного людства і губить щорічно тисячі людських життів, головним чином — молодих. Людина, яка мала необережність пристраститися до наркотиків, за декілька років повністю руйнує свій організм, «спалює» життя, втрачає своє майбутнє, а інколи — і своїх дітей теж. Дуже часто ця пристрасть штовхає людину на злочини, робить її інвалідом, позбавляє людського вигляду, приносить велике горе близьким їй людям.

Зруйноване життя — надто дорога ціна за будь-які насолоди, а не тільки за години одурманеного розуму, які дають алкоголь чи наркотики. Якби життя полягало тільки в насолодах, то тоді най щасливіш йми на землі були б не люди, а тварини, які можуть без перешкод задовольняти будь-яке із своїх бажань. Викликати у людини почуття «неземного блаженства», виявляється, можна, і просто подразнюючи електричним струмом певні ділянки її головного мозку. Але хіба можна було б вважати людину, яка відчуває таке «блаженство», справді щасливою?

Наскільки підвищує і облагороджує людину почуття справжньої любові, настільки ж принижує статева нерозбірливість або розпуста. Гонитва за «гострими відчуттями», нерозбірливість у статевих зв'язках, торгівля власним тілом заради «легкого» і «приємного» життя не тільки принижують людську гідність, а й пов'язані з багатьма небезпеками, у тому числі й такими, як СНІД.

На превеликий жаль, не всім вдається уникнути цих небезпек, особливо в молоді роки. Але, якщо навіть людина припустилася помилки і потрапила в біду, то найголовніше, аби не забувала, що вона — все-таки людина. А оскільки не так, то вона у будь-якому становищі може і повинна знайти в собі сили розлучитися зі своїми згубними звичками, вибратися із засмоктуючої трясовини бездумності й повернутися на шлях, який веде до справжньої мети.

Цінність життя.

Життя — це безцінний дар, який людина отримує зі своїм народженням. Але як вона зуміє роторядитися цим даром, залежить від неї самої.

Саме тому, що життя має величезну цінність уже саме по собі, було б нерозумно обмінювати його на щось менш цінне, у тому числі й на задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно у неї чомусь не складається, коли у ньому більше турбот і печалей, ніж веселощів і радощів. Згадайте, скільки видатник людей були у своєму житті нещасливими. Та, не зважаючи на це, а, можливо, якоюсь мірою у зв'язку з цим, вони зуміли настільки підвищити його вартість, що стали практично безсмертними.

Роблячи своє життя розумним і осмисленим, підкоряючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства чи присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує вартість свого життя. І навпаки: якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних, випадкових справ, якшо вона шукає тільки власної вигоди чи задоволень, тобто старається жити тільки для самої себе, то її життя і наприкінці — перед смертю — варте стільки ж, а то й менше, ніж на самому початку — відразу після народження.

Життя дитини, яка ще нічого не встигла зробити, а лише потребує постійної турботи та уваги, є величезною вартістю і для її батьків, і для суспільства. По-перше, тому, шо, допомагаючи стати на ноги іншій людині, ми тим самим частково вже виправдовуєм і власне існування, робимо його вартіснішим. По-друге, життя, яке ще тільки-но почалося, має особливу вартість і у зв'язку зі своїми необмеженими можливостями. Кожна дитина за сприятливих умов може стати у майбутньому видатною особистістю, може зробити багато прекрасного, доброго, корисного.

Зовсім інакше оцінюється вже прожите людиною життя у старості. Саме близькість смерті невблаганно ставить перед нею питання: заради чого вона жила, що зуміла зробити.

Якщо людина прожила своє життя, не зробивши нічого хорошого, корисного або зробивши лише невеличку частку того, що вона могла і зобов'язана була зробити, то цінність прожитого нею життя буде набагато меншою, ніж могла б бути. Усвідомлювати це — нелегко.

Римський імператор Марк Аврелій, який жив у II столітті, прославився не стільки тим, шо був імператором і правив «вічним Римом», скільки своїми роздумами про життя, серед яких є і такий: «Живи так, немовби зараз повинен розпрощатися з життям, немовби час, залишений тобі,— несподіваний подарунок».

Ми не знаємо, чи довго триватиме наше життя. Але якщо будемо розраховувати лише на те, що воно триватиме ще довго, то така надія буде розхолоджувати нас, дасть нам привід не поспішати із здійсненням наших життєвих планів і задумів. Час буде змарнований, а будь-яка випадковість може обірвати раптово наше життя, так і не давши змоги нам здійснити нічого із задуманого. Тому краще не надіятися на надто довге життя, а більше цінити час, кожну його мить, намагаючись зробити вже зараз щось добре і корисне. Про це ж говорить і народна мудрість: «Не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні». Це означає, шо необхідно цінувати і намагатися виправдати хоч чимось кожен день свого життя.

Але навіть якщо ти розраховуєш прожити сто років і сподіваєшся звершити щось видатне, то й тоді необхідно пам'ятати, що все велике складається з малих чистин. Тому чим більше буде у твоєму житті днів, заповнених справами, як соти мелом, тим значнішим і вагомішим буде і загальний внесок усього твого життя.

В юнацькому віці час особливо дорогоцінніш, тому що у ньому кожен день, не витрачений марно, може дати людині більше, ніж тижні завзятої праці у зрілому віці. У ці роки закладається фундамент усіх здібностей і талантів, і чим міцнішим буде цей фундамент, тим величнішим може стати і вся будівля майбутнього життя.

Прагнути осягнути якомога більше, сформувати у собі кращі людські якості, виробити глибокі переконання — ось справи, гідні юності, яким слід присвячувати кожен день. І тоді не буде у житті місця нудоті, сумові, ліні, апатії, а буде, крім усього іншого, ще й тверда впевненість у тому, що така юність обов'язково дасть свої плоди, дозволить і в майбутньому здійснити задумане, хоч би яким грандіозним і неймовірно важким, навіть нездійсненним, воно видавалося на початку життя.

Повнота і щастя життя.

Чим більше розвинуті здібності людини, чим ширше коло її інтересів і вмінь, чим різноманітніша її діяльність і чим багатший спектр її ставлення до світу, тим багатше та повнокровніше її життя.

Повнота життя залежить також від уміння людини цінувати кожен день і кожну годину свого життя, наповнюючи їх по вінця справами, роздумами або хоча б багатими та різноманітними враженнями. Не тільки життя в цілому, а и кожен його день— неповторні. Тому й необхідно дорожити навіть миттю свого життя.

Чим більше насичене життя людини, чим менше часу витрачено у ньому марно, тим воно багатше. І навпаки: про людину, яка не встигла нічого гідного зробити, не принесла іншим людям ніякої користі і якій навіть згадати нічого, звичайно кажуть, що у неї було бідне життя.

Іноді про багатство чи бідність людського життя пробують судити з того, шо у людини е або чим вона володіє. Мати прекрасну квартиру, шикарний автомобіль, багато грошей і супермодних речей — так деякі люди уявляють собі багате життя. Але що важливіше — мати багато речей чи вміти багато чого робити? Мати багато грошей чи бути внутрішньо багатою людиною?

Переважна більшість мислителів різних часів вважали, шо все-таки вміти і бути набагато важішвіше, ніж просто мати чи видаватися. Будь-яка випадковість, вважали вони, може в одну хвилину позбавити людину всіх її зовнішніх багатств, якими вона володіє. А її вміння та людські якості залишаються з нею завжди. Їх людина може втратити лише разом із життям. Тому один славнозвісний філософ казав, що він усе своє завжди носить із собою.

Ще стародавні греки прийшли до мудрого висновку, що головне багатство людини — це її вільний час, бо, маючи його, людина усього іншого може досягти сама, і лише він дає їй можливість удосконалювати себе і розвивати свої нахили та здібності.

Звичайно, мудрість життя полягає зовсім не в тому, щоб, подібно аскетам, свідомо збіднювати своє життя і відмовлятися від тих радощів, які воно може запропонувати нам. Іноді приємніше і зручніше їздити автомобілем, ніж ходити пішки, бути гарно одягненим, а не носити лахміття, мати пристойну квартиру, а не просто куток або ліжко в гуртожитку. Тому навряд чи треба брати приклад з Діогена, котрий, бажаючи продемонструвати своє презирство до зовнішніх благ, волів жити у бочиі, або навіть із Сократа, який у всі пори року ходив у одному й тому ж одязі й босоніж. Проте у Біблії є дуже глибокий і мудрий вислів: який глузд у тому, що людина придбає весь світ, якщо вона при цьому втратить саму себе?

Так, зовнішні блага і багатства потрібні, якщо вони полегшують життя людини, а не ускладнюють його, не стають його метою, його ідолами, в жертву яким приноситься саме життя. Пушкінський скупий лицар, бальзаківський Гобсек, гоголівський Плюшкін уособлюють собою жадібність і скупість, які, подібно іржі, роз'їдають метал людського життя, перетворюючи його у нікчемний металобрухт.

Гонитва за зовнішніми благами може бути нескінченною, але вона не збагачує, а обкрадає людину, робить її життя безглуздим і нещасним.

Мабуть, немає більшого нешастя в житті, ніж розчарування у ньому, усвідомлення того, що воно прожите марно. Багатство, якщо воно є, здатне лише, у кращому разі, полегшити наше життя, зробити його дещо приємнішим, але воно не може слугувати джерелом справжнього шастя. Французький філософ XVIII століття Клод Гельвецій вважав, що причин нещастя людей буває дві: те, що вони не знають, як мало їм погрібно для щастя, і те, що вони не вміють обмежувати своїх бажань. То у чому ж тоді щастя, і що треба для того, щоб бути щасливим?

Дехто вважає, що щастя взагалі не існує, або ж воно недосяжне, як міраж. Інші ж, продовжуючи цю думку, кажуть, шо людина вбачає своє шастя у тому, чого в неї нема, а до того, що в неї є, вона швидко звикає, і воно, якщо навіть і здатне принести їй щастя, то лише на короткий проміжок часу. Треті, виходячи з того, що людина може бути або тільки нещасною, або тільки щасливою, стверджують: щастя полягає у відсутності нещастя або страждань. На їхню думку, наприклад, здоровий жебрак щасливіший від хворого короля.

Часто вважалося також, шо щастя людини не залежить від її особистих якостей. Фатум або Доля зображалися сліпими саме тому, що вони без розбору роздають свої нагороди та покарання. Тому розумні, добрі, справедливі, працьовиті люди можуть бути нещасними, а дурні, злі, несправедливі та ліниві — щасливими. Але що ж усе-таки слід розуміти під щастям?

Якщо просто задоволення своїх потреб і бажань, то тоді щастя може бути у чому завгодно. Для спраглої людини таким щастям може бути ковток води, для голодної — кусень хліба, для замерзаючої — місце біля вогню, для товариської — можливість поспілкуватися, для замкненої — побути наодинці, для боягузливої — відчувати себе у безпеці, для хворої — вилікуватися тощо. Таке щастя, справді, доступне усім і кожному. І чим сильніше ми відчуваємо якусь потребу, тим більше радості нам може принести її задоволення. Було б, звичайно, нерозумно відмовлятися від цих маленьких частинок щастя тільки тому, що вони — короткочасні та легкодоступні, і водночас постійно страждати лише через те, що не можуть здійснитися чомусь якісь інші, нехай і важливіші наші бажання. Ось чому іноді кажуть, що для щастя потрібно зовсім не так уже й багато.

Але якщо під щастям розуміти не ці прості задоволення, радощі, а те, що називається щастям життя, то воно означає найбільше задоволення самим життям, здійсненням свого людського призначення, досягнення життєвої мети. А оскільки люди по-різному розуміють це своє життєве призначення і свою мет>', то и уявлення про щастя у них. природно, неоднакові. І все ж, незважаючи на це, є і дещо спільне в розумінні щастя життя різними людьми. Ці спільні моменти знаходять своє відображення у простих і доступних усім правилах, якими слід керуватися у своєму житті, якщо хочеш бути справді щасливим.

Ось лише деякі з цих правил:
— щастя людини не може полягати в тому, шо приносить шкоду або нещастя іншим людям; воно може бути лише в тому, шо робить щасливими й інших людей. Тому чим більше людина приносить щастя іншим людям, тим щасливішою може бути й вона сама;
— щоб зробити щастя повнішим, треба вміти ділитися ним з іншими людьми і бути щасливим щастям інших людей;
— людина не може бути чи відчувати себе повністю щасливою серед нещасних людей;
— по-справжньому щасливою людину можуть зробити тільки почуття добре виконаного обов'язку, чисте сумління І досягнення життєвої мети;
— щоб бути щасливим, уміти відчувати своє щастя, не треба постійно боятися нещасть, які можуть колись трапитися з нами;
— як у нещасті не слід втрачати мужності, гідності й стійкості духу, так і в щасті потрібно знати певну міру прояву своєї радості.

Інші подібні правила ви можете знайти або сформулювати самі.

Запитання і завдання
1. Поясніть, будь ласка, як ви розумієте право людини на життя? Чи кожна людина має таке право?
2. У чому, на ваш погляд, полягає цінність людського життя?
3. Залежно від чого змінюється і чим вимірюється цінність життя?
4. Яке життя можна вважати багатим і яке — бідним?
5. Що таке, на вашу думку, щастя?
6. Проведіть у класі диспут на тему «Як бути щасливим?».

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими