§ 7. Самореалізація людини

Інколи людське життя порівнюють із п'єсою, а людей — з акторами. Але хто автор цієї п'єси: природа, доля, Бог? І хто в ній ми? Чи ми просто сліпі виконавці чиєїсь чужої волі, чи хоча б її співавтори? І хто визначає, яку саме роль ми повинні грати у цій п'єсі? Чи маємо ми хоча б право вибору?

У житті кожної людини раніше чи пізніше настає такий момент, коли вона змушена поставити перед собою ці питання. Але, на жаль, є непоодинокі випадки, коли людина починає замислюватися над ними надто пізно, коли її життя наближається до фінішу і щось змінити у ньому вже неможливо. Тому, щоб не опинитися у такій ситуації, давайте спробуємо розібратися хоч трохи у цих питаннях уже зараз.

Чи існує людське призначення? До питання про визначеність свого життя люди почали звертатися ще в первісному суспільстві. Але тоді окрема людина ще не виділяла себе зі свого роду. Вона була ніби розчинена у первісному колективі, тому це питання усвідомлювалося насамперед як питання про визначеність для всього роду. І відповідь на нього була однозначною: всі члени роду повинні абсолютно точно дотримуватися заповітів першопредків, виконувати встановлені норми і берегти традиції.

Пізніше, коли людина почала виділяти себе зі своєї родової групи, відбулися певні зміни і в розумінні її призначення. Виникли уявлення про індивідуальне призначення або долю людини. Стародавні греки, наприклад, вважали, що існують три богині людської долі — Мойри (у римлян — Парки). Їх звали Клото, Лахесіс і Атропос. Перша — пряде нитку людського життя, друга — витягує жереб, що випадає тій чи тій людині, а третя — записує у звиток життя все, що має з людиною відбутися. Доля людини, що визначається Метрами, сприймалася як сліпа, безособистісна справедливість. Вважалося, що навіть наймогутніший із богів — Зевс безсилий змінити долю людини, визначену Мойрами. Зрозумію, що при такому уявленні про людську долю не могло бути й мови про якесь її планування.

Пізніше виникли уявлення про Долю як про якусь безлику, непідвладну людині силу, шо повністю визначає її життя. В цих уявленнях в перекрученому вигляді знайшло своє відображення панування над людиною неусвідомлених нею природних і соціальних сил і стихій, які мали визначальний вплив на її життя.

Християнство протиставило уявленням про Долю віру у свідому дію Божественного провидіння. Усе, шо відбувається у світі і в людському житті, є реалізацією волі Бога, здійсненням заздалегідь передбаченого ним плану, який не може бути осягнутий, а тим більше — змінений людиною. До речі, таких поглядів дотримуються не тільки християни, а й представники інших релігій.

Дещо подібною була і точка зору деяких філософів, які вважали, що все у світі визначається якимись сталими законами або необхідністю, і виключали роль випадковості.

Ці погляди, як і уявлення про долю і провидіння, були пов'язані, як правило, з розумінням обумовленості людського життя зовнішніми, незалежними від самої людини причинами. Тому вважалося, якщо людині вдається передбачити накреслення долі або зумовлений дією певних законів перебіг подій з допомогою різного роду пророкувань, гадань або гороскопів, то все одно вона не може уникнути того, що визначене вже наперед і що обов'язково збувається.

Пригадаймо «Пісню про віщого Олега» О. С. Пушкіна. Знаючи з пророкування, що причиною смерті князя повинен стати його кінь, Олег розстається зі своїм улюбленцем. Через певний час, повернувшись з походу, він дізнається, що його бойового товариша — старого коня давно немає. Значить, передбачення чаклуна не збулося,— вирішує князь і просить показати йому останки свого коня. Але коли він приходить на місце його смерті, то з черепа улюбленця виповзає змія, жалить князя, і він вмирає. Пророкування збувається. Таким чином підтверджується уявлення про те, що уникнути накреслень Долі не може ні за яких обставин жодна людина.

Така точка зору призводила зрештою до фаталізму, тобто до уявлень про те, що все людське життя із самого початку визначене в усіх своїх деталях і в ньому немає місця випадковостям і вільному виборові людини. Але таке розуміння жорсткої обумовленості людського життя прирікало людину на пасивність, зневіру у власних силах і в те, що сама вона може якось вплинути на хід свого життя або змінити його.

Звичайно, що таке невтішне і навіть принизливе уявлення про людину та її можливості не могло не викликати протесту і заперечень. Однак при цьому знаходилися люди, котрі впадали в іншу крайність і намагалися довести, що життя людини цілком залежить лише від неї самої — від її бажань, свідомості.

Проте, прагнучи звільнити людину від уявного всевладдя зовнішніх сил, прихильники цієї точки зору нерідко ставили її в не меншу залежність від її внутрішніх, підсвідомих або незалежних від її розуму спонукань і почуттів. Так, наприклад, Зигмунд Фрейд (1856—1939) вважав, що все людське життя визначається двома інстинктами — кохання і смерті (Еросом і Танатосом). Фрідріх Ніщше (1844—1900) розглядав життя як реалізацію «волі до влади». Альберт Швейцер (1875—1965) убачав у житті прояв «волі до здійснення ідеалів». Щоправда, не меншою мірою неправі були і ті філософи, котрі вважали, що життя людини цілком залежить тільки від її благородних або злих намірів, від її свідомості, розуму. У результаті складалося неправильне уявлення про те, що людське життя — лише послідовна реалізація складеного наперед життєвого плану.
На жаль, а можливо — й на щастя, жаття завжди багатше від найдетальніших планів І не вкладається ні є які наперед розроблені схеми- Намагатися зробити це — значить збіднювати життя.

Проте якщо, з одного боку, життя людини не зумовлене лише зовнішніми силами та причинами, а з другого — воно не зводиться лише до простого втілення наших задумів, то чим же (або, можливо, ким) воно у такому разі визначається?

Насправді людське життя визначається одночасно як зовнішніми, незалежними від нас, об'єктивними силами та обставинами (спадковістю, задатками, певними умовами), так і внутрішніми, цілком залежними від нас бажаннями та планами.

Життя людини складається під впливом багатьох, у тому числі й протилежних, сил та інших чинників. І кількість їх настільки велика, шо ми неспроможні всіх їх навіть усвідомити, а тим більше — врахувати у своїх діях або передбачити їхні наслідки наперед. Але якщо це так, то, напевне, людина не може бути лі творцем, ні хазяїном свого життя, тому що багато навіть з відомих їй чинників, що впливають на життя, непідвладні її волі? Це дуже непросте запитання, і на нього не можна відповісти однозначно: так чи ні.

Людина не може запланувати наперед своє життя у всіх його подробицях і на всіх його етапах. У той же час вона сама може визначати мету життя, вибирати шляхи, які ведуть до неї, вирішувати самій, як жити і чи жити взагалі; певною мірою змінювати життєві обставини; пізнавати і свідомо враховувати закони природи та суспільства, а також загальні закони самого людського життя; передбачати з більшою чи меншою ймовірністю випадковості, які можуть спіткати її на життєвому шляху.

Таким чином, людина одночасно і може, і не може бути творцем і хазяїном власного життя.

Не може бути повною мірою.Так, навіть тоді, коли людина будує дім, їй доводиться враховувати і рельєф місцевості, і можливість використати той чи інший будівельний матеріал, і обмеженість часу та коштів тощо. І, навіть почавши будувати цей дім, вона змушена у чомусь відступати від раніше запланованого. Крім того, людина повинна рахуватися не тільки з особистими потребами та смаками, а й з потребами та думками членів своєї сім'ї.

З іншого боку, людина може бути творцем і хазяїном свого життя, але також різною мірою. Один, лише під впливом скороминущого бажання, за поривом може досягти у якійсь справі непоганих результатів, проте там, де необхідні воля, наполегливість, лрацелюбство, він не здатний керувати собою і може підкоритися тільки зовнішній необхідності — вимогам інших людей, владних органів або побоюючись можливого покарання. Інший, склавши певний розпорядок, намагається ретельно дотримуватися його з дня на день, проте не може дозволити собі захопитися якоюсь цікавою ідеєю, що потребує напруження всіх сил протягом тривалого часу. Третій — тільки й живе такими захопленнями, досягаючи іноді непоганих результатів у своїй справі, але у тон же час забуваючи про їжу, навчання, сон, домашні обов'язки.

Те, наскільки людина може бути творцем свого життя, значною мірою залежить від самої людини: від її характеру, знань, вольових та інтелектуальних якостей, глибини розуміння сенсу життя і довкілля та соціальної дійсності, від її цілей та ідеалів, тобто від того, що не лається людині у готовому вигляді, а формується нею завдяки власним зусиллям, у процесі її становлення. І чим швидше сформувалася людина, ним вищого рівня досягла вона у своєму розвитку, чим більше розуміє вона себе і навколишній світ, тим більшою мірою вона може впливати на своє життя, бути його архітектором.

Самовизначення і самореалізація.

Кожній людині вдається самореалізувати себе, тобто розвинути свої задатки і здібності і втілити їх в якісь досягнення, здійснити свої життєві плани і мрії, різними шляхами і різною мірою. Це залежить, як уже відзначалося, від багатьох причин. Але однією з найважливіших з них є розуміння людиною самої себе, своєї належності до якоїсь людської спільноти, свого місця в суспільстві і свого призначення.

Хто я? Що я можу і повинен зробити, щоб виправдати своє існування і шоб не пройшло даремно моє життя? Такі запитання рано чи пізно ставить перед собою кожна мисляча людина, яка бажає залишити свій слід у цьому житті.

Тільки самовизначившись, зайнявши якусь позицію, людина зможе правильно зрозуміти або обрати і те, як вона може чи повинна реалізувати саму себе. Якшо людина усвідомлює себе тільки як представника певної професії або виконавця якоїсь соціальної ролі, то зрозуміло, що вона буде прагнути реалізувати себе насамперед у цій якості. Але, як уже зазначалося, кожна людина —це надзвичайно складна і багатовимірна істота. І щоб якомога повніше осягнути саму себе, вона повинна усвідомлювати і свої індивідуальні, неповторні риси і якості, і свої особливості як представника певної вікової чи статевої групи, і свою належність до певних родини або сім'ї, нації, соціальної групи чи верстви, суспільства, людства в цілому, і чим повніше та багатогранніше людина буде усвідомлювати себе, тим більше різноманітних інтересів будуть сприйматися нею як свої власні, тим більший простір буде відкриватися перед нею для прояву її задатків та вмінь і прикладення її сил, тим повніше вона зможе реалізувати свої таланти і здібності.

Щоправда, повнота самореалізації завжди залежить не тільки від самої людини, а й від умов, у яких їй доводиться жити, від певних обставин, які складаються в її житті. Тому одним вдається зробити за життя дуже багато, здійснити якісь геройські вчинки або винайти щось і прославитись цим, ощаслививши при цьому тисячі людей. У інших життя може скластися так, що вони змушені присвятити його лише кільком або навіть одній людині, наприклад немічним батькам або хворій дитині. І всі свої сили, всю свою любов, весь свій час вони віщають тільки цим одиноким людям, залишаючись малопомітними для інших людей. Таке життя — теж подвиг, хоча й дуже важкий, бо воно потребує геройства і самозречення не на якусь коротку мить, а з дня у день. ) ніхто не має права дорікнути такій людині, що вона не досягла якихось видатних успіхів у навчанні, в роботі або в громадській діяльності, тому що вона присвятила себе не досягненню власного благополуччя, а іншим людям, які, можливо, без цього були б нещасними або навіть не змогли б вижити. Тому, очевидно, слід погодитися з думкою про те, що тільки той, .хто жив для інших, а не для самого себе, може сказати, що прожив своє життя немарно.

Умови і шляхи самореалізації людини. В одному зі своїх віршів, розповідаючи про долю двох стареньких сестер, Іван Драч писав:

Вмерло їхнє «бути чи не бути».
І повз них проходять в світ дороги.
Встань, подумай: скільки доль забутих
Так і не зуміло встать на ноги.

Справді, чому стільки людей не можуть реалізувати свої можливості? Японці стверджують, що у 10 років — кожна людина геній, у 15—талант, а в 20 вона стає звичайною людиною. Цс свідчення того, що хоч би якою обдарованою була людина від природи, потрібні певні умови, аби могли розвинутися її таланти і здібності.

Найперша умова самореалізацїї людини — це можливість легко задовольняти свої елементарні потреби, що необхідні для підтримки свого фізичного існування. Коли людина змушена всі свої сили віддавити лише на те, аби не померти з голоду або нагодувати дітей, то їм. звичайно, не до розвитку своїх здібностей. Лише щаслива доля й добрі люди допомогли малому кріпакові Тарасові стати безсмертним Кобзарем. А скільки таких, як він, нещасних кріпаків так і не зуміли ніколи «вибитися в люди»!
Наявність часу, вільного від повсякденних турбот, є також однією з головних умов саморозвитку і самореалізації. Мати вільний час — означає бути вільним не тільки від елементарних потреб і дріб'язкових обов'язків, а й бути незалежним від чиєїсь чужої волі й опіки. Ось чому люди завжди прагнули розширити коло своїх прав і свобод. Людина, яка постійно змушена підкорятися чужим наказам, жити за однаковим для всіх «регламентом», яка не може сама вирішувати, що і коли їй робити,—така людина теж не має можливостей для самореалізпції. Тому визнання за кожною людиною певних прав і свобод і їх забезпечення — одна з най-необхідніших умов її само реалізації.
Одним з таких прав є право людини на вільний самовияв або самовираження. Скільки в історії траплялося випадків, коли людей переслідували лише за те, шо вони були "іншої віри”, мали інший колір шкіри або були якоїсь іншої національності. А скільком людям ламали життя через те, шо вони чимось виділялися, були не схожими на інших, не такі, як усі.

Згадайте хоча б героїнь з поеми Т. Шевченка (1814— 1861) «Причинна» або повісті О. Купріна „Олеся”. Таке нетерпиме ставлення до самовияву інших людей не тільки обмежує їхнє право і принижує їхню гідність, воно водночас принижує і обмежує права і нас самих. Ставлячись презирливо або з нетерпимістю до інших, ми тим самим заперечуємо право і на власне самовираження.

Нарешті, одна з найголовніших умов людської самореалізації — це знання людиною своїх здібностей і того, як вона може або повинна розвивати й реалізовувати ці свої здібності, у чому саме вона повинна реалізовувати себе. Спробуємо розглянути хоча б основні шляхи людської самореалізації. З цією метою зупинимося на двох можливих ситуаціях.

Одна з них полягає в тому, що вже з малих літ виявляються провідні інтереси людини до того чи іншого виду діяльності. У цьому випадку вона вже з дитинства розвиває свої нахили і підходить до «дорослого життя» досить чітко спрямованою. Але нерідко складаються такі умови, за яких одразу зайнятися тим, на що був націлений з дитинства, не вдається. Здебільшого такі люди рано чи пізно знаходять можливість домогтися свого і займатися тим, до чого вони схильні і що їх найбільше цікавить. Інші ж поступово втрачають інтерес до того, що їх раніше захоплювало, і підкоряються обставинам. Треті переключають свою увагу на те, чим змушені займатися, і в кінцевому підсумку знаходять і в цій справі щось цікаве для себе, що здатне їх захопити. Четверті стають на хибний шлях заперечення усього, що їх о гочує. Вони вважають, шо їхнє життя безнадійно зіпсоване і, бажаючи «помститися», стають на шлях порушення моральних і правових норм.

Своєрідність другої ситуації полягає в тому, що з дитинства людина не мас якихось чітко визначених нахилів і починає свою трудову діяльність з досить випадкової роботи. Лише згодом у неї починає виникати певне зацікавлення, яке згодом може перерости у стійкий інтерес, що становить певну спрямованість людської діяльності й визначає напрямок розкриття людських можливостей.

І для цієї ситуації можуть бути характерними варіанти, які ми розглянули вище. Відмінність лише в тому, що відсутність певної „заданості" з дитинства створює ширший простір для того, щоб «знайти себе» пізніше. Однак цей «пошук себе» може надто затягнутися і навіть ніколи не закінчитися. Все залежить віл іого, наскільки сама людина здатна не плисти за течією, а творчо, активно ставитися до самої себе і свого життя. Можна з упевненістю сказати, що в будь-якому разі людина, яка вже зробила свій вибір на користь творення себе як особистості, спроможна реалізувати свій вибір за будь-яких умов. Слід лише зауважити, що самореалізація може відбуватися в різних формах. Ці форми саморозкриття людини залежать від об'єктивних обставин і можуть бути досить різними. А от зміст і напрямок такого саморозкриття визначаються самою людиною і залежать від її свідомого вибору в кожний момент свого життя, у кожній конкретній справі.

Нарешті, слід звернути увагу і ще на один момент. Кожна людина несе відповідальність за повноту своєї самореалізації. Хоч би в яких важких або несприятливих умовах їй доводилося жити, вона все одно може зробити щось таке, що виправдало б її існування, залишити свій слід на землі. І цю відповідальність людина має не тільки перед собою, перед своєю совістю, щоб у старості не було соромно за даремно розтрачені роки, а й перед іншими людьми. Перед тими, хто подарував їй життя, піклувався про неї, щедро ділився з нею своєю ласкою і знаннями. Бо реалізувати себе — означає не просто здійснити свої наміри й задуми, а хоча б якоюсь мірою виправдати ті надії, які покладалися на нас іншими.

Запитання і завдання

1. Що ви розумієте під людським призначенням?
2. Чи може людина бути творцем власного життя?
3. Що означає реалізувати себе, свої можливості?
4. Яку роль відіграють у самореалізації людини зовнішні умови і обставини її життя? Які умови най-необхідніші для самореалізації людини?
5. Напишіть твір на тему: «Що і як я хотів би реалізувати у своєму житті».

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими