МІФИ ПРО ВИНИКНЕННЯ СВІТУ

Міф — це не жанр словесності, а певне уявлення про світ.
С. С. Аверінцев, російський вчений

"Часи сновидінь" і народження міфів

Сиві тумани історії... Дитинство людства... Давні-давні часи... Такі прадавні, що їх іноді називають «часами сновидінь», англійською — «dream time», або «dreaming». Нам міфів  сьогодні навіть важко уявити, як себе тоді відчували, в якому світі жили наші пращури. А їхній світ був ще необжи-тим, загадковим і загрозливим. На багато питань, які зараз видаються простими й зрозумілими, перші відповіді шукали саме тоді. І було це дуже непросто.
Скажімо, якщо давні люди десь посеред степу потрапляли в сильну грозу, то вважали найкращим укриттям розлогу крону найвищого дерева, яка так гарно захищає від зливи. Зазвичай там і перечікували негоду. Звідки ж їм було знати, що оце «укриття» якраз і є найнебезпечнішою пасткою, адже смертоносна блискавка влучає найчастіше саме в найвище дерево. Зараз про це розповідають у школі, передаючи дітям наукові знання. Проте первісні люди перші кроки на шляху пізнання світу часто оплачували найдорожчим — власним життям. А вцілілі після грози під тим деревом згодом схвильовано розповідали своїм одноплеменцям або зображували на скелі те, як якась вигадана істота — злий дракон або ненаситний дух — кидала страшні вогняні списи в їхніх загиблих товаришів.
А який панічний жах мали відчувати давні люди під час виверження вулкана. Страшенний гуркіт, землетрус, величезні стовпи полум'я й диму. Вогненні хвилі розжареної лави, яка палить на своєму шляху все живе й неживе. Мов ядра з гармати, із жерла вулкана летять розпечені каменюки, а то й цілі брили...
Звичайно, людському життю тоді загрожували й хижі звірі. Але, якщо хижака, навіть найсильнішого і найстрашнішого, все-таки можна хоч якось знищити або відігнати, то тайфун, посуху, землетрус або вулкан не застрелиш і не налякаєш, бо це неможливо.
Однак неможливе в реальному світі ставало можливим у світі міфічної уяви. Варто було лише уявити тайфун якимось птахом, посуху — десятьма сонцями-воронами, а виверження вулкана — диханням якоїсь величезної фантастичної підземної істоти. Так, глянувши на географічну карту, можна побачити позначку — «Етна, найвищий вулкан Європи». Для людини з науковим, а не міфічним світоглядом, немає нічого дивного в тому, що існує вулкан, який час від часу нагадує про себе підземним гуркотом, викидами диму, каміння чи лави. А ось давні греки щиро вірили в те, що виверження Етни — це тяжке зітхання вогнедишного чудовиська Тифона, яке наважилося колись виступити проти їхнього верховного бога Зевса. І той покарав бунтаря, придавивши його груди величезною скелею. Від такого тягаря Тифон час від часу зітхає, а його вогнедишний подих — це і є виверження вулкана Етни.
Що давав такий вигаданий, міфічний погляд на світ прадавнім людям? Передовсім дозволяв хоча б фантастично, але «пояснювати» довкілля. Крім того, хоча б уявно, але впливати на ворожі або дружні їм явища природи.
 
Якщо тайфун або посуху стрілою не зупиниш, то птахів — можна, що й робили різні міфічні герої.
Так народжувалися міфи...
Попри те, що слово «міф» у перекладі з давньогрець-Що таке «міф»    коЇ дослівно означає «розповідь, байка, оповідка», поняття і «міфологія»      «міф» аж ніяк не можна зводити виключно до літератури, словесності. Сучасна наука тлумачить міфи як певні вигадані, фантастичні уявлення давніх людей про світ (Всесвіт), світобачення, світогляд. Вони містили в собі найперші зернятка, з яких набагато пізніше виросли релігія, наука й мистецтво, зокрема художня література. Ми знаємо, що з нафти отримують бензин або гас. Проте сама нафта не є ані бензином, ані гасом. Міфи теж не були ані релігією, ані наукою, ані мистецтвом, бо були потрібні цілі тисячоліття, аби вони виокремилися з міфів.
Малоосвічені люди іноді плутають міф із казкою. Можливо, їх уводить в оману певна схожість значень цих слів: як «міф» означає «оповідка», «переказ», тобто «те, що розповідають», так і «казка» походить від «казати», тобто, це, знову-таки, «те, що розповідають». До того ж їм обом притаманна схильність до вигадки або, скажімо, частого вживання різних «магічних» цифр, передовсім трикратних. Так, у міфічної лернейської гідри, яку здолав Геракл, було дев'ять голів. Хіба це не нагадує казкових три-шести-дев'яти-дванадцятиголових Зміїв?
Але міф і казка мають суттєві відмінності. Передовсім казка є «донькою» міфу, вона виникла значно пізніше за нього. Крім того, ставлення людей, з одного боку, до міфу і, з другого, до казки було абсолютно різним. У міф вони вірили беззастережно. Так, нині є племена, які зберегли міфічний світогляд. Вони уявляють землетрус своєрідним «танцем» матері-землі. І під час цього «танцю» починають і собі пританцьовувати, аби заслужити її милість. Можна уявити, до якої міри безглуздою їхня поведінка може видатися цивілізованій людині. Десь у сучасному місті, не дай Боже, починається землетрус. Усі мерщій тікають подалі від високих споруд, під уламками яких зазвичай гинуть люди, а хтось у цей час у найнебезпечнішому місці... починає танцювати! Ось якою сильною є віра в міф. А до казки, навпаки, не лише її слухачі, а й самі автори ставилися як до вигадки.
До того ж міф передовсім пояснював виникнення, будову і закони світу, він мав і зберігає величезне пізнавальне значення, а казка переважно розважала і виховувала слухачів. Багато міфів були суворо «засекреченими», їх знало лише вузьке коло «втаємничених» людей, бо вважалося, що вороги можуть використати знання міфів на зло народові, який їх створив. Того, хто розголошував міфи, суворо карали. А казки були не лише загальновідомими, а й вигадувалися часто якраз для того, щоб відволікти увагу ворогів або «невтаємничених» від прихованого, таємного змісту міфів. А коли люди переставали вірити в міф, він міг перетворитися на казку.
Міфи малювали вже в Кам'яному віці, коли ще не було писемності. Від XXII тис. до н. е. (!) до нас дійшли зображення на камені з міфологічними сюжетами. Таких археологічних пам'яток у світі одиниці, і чи не найстаріша з них знаходиться в Україні. Це всесвітньо відомий прадавній курган Кам'яна Могила в степах Приазов'я, біля міста Мелітополя на Запоріжжі. Серед рівного, як стіл, степу його видно здалеку. Величезні кам'яні брили, якимось дивом уцілілі в сивому вирі Часу, наповзають одна на одну, неначе казкові черепахи. А гроти
 
та печери ховають диво-малюнки. Такі давні, що порівняно з ними славетні єгипетські піраміди або давньогрецькі амфори здаються створеними майже сьогодні. Нині українські вчені розшифровують видряпані й намальовані на каменях прадавні зображення багатьох міфічних сюжетів: про перемогу бога-воїна їндри над злим драконом Врітрою, про переправу душ померлих до іншого світу тощо. Отже, міфи живуть не лише в оповідках, а й у наскельних малюнках.
А коли б ми, пролітаючи на літакові над археологічними розкопками часів трипільської культури (скажімо, біля села Тальянки на Черкащині), подивилися б на землю, то з подивом замітили, що багато прадавніх міст збудовано у вигляді чітко окресленого сліду людської ноги. Що це, випадковість? Аж ніяк ні. Це уламок міфу про три кроки Вішну. Отож міфи втілювалися ще й у містобудуванні. Можна сказати, що міфами було пронизане буквально все життя давніх людей. Таким чином, міфи належать не лише літературі, а усій культурі, цивілізації.
Вивченням міфів займається наука міфологія. Але слово «міфологія» має ще одне значення — це сукупність міфів певного народу або всього людства. Наприклад, кажуть «давньогрецька міфологія», «українська міфологія» або «світова міфологія».
 
Міфи про виникнення світу
Коли б людина від раннього дитинства не ставила запитань  «як?»  і
 
«чому?», то навряд чи виросла б справжньою Людиною. А коли б цих запитань не ставило собі людство, то, мабуть, усі ми й досі жили б у печерах і ходили не з мобільними телефонами, а з кам'яними сокирами. І справа не лише в людській допитливості, хоча жага пізнання є надзвичайно важливою рисою як кожної особистості, так і всіх без винятку «людеі розумних». Бо саме так, «людиною розум ною» (латин. «Ното заріепз»), науковц
1 п
 
називають сучасну людину, або, як кажуть історики, «людину сучасного типу». Людство прагнуло знати, як виник світ, аби жити так, щоб він, не дай Боже, не зник. Адже знання Минулого сприяє правильній поведінці в Теперішньому і визначає, яким буде Майбутнє, А для відповіді вже на перше з поставлених питань: як виник цей світ? — слід обрати один із трьох шляхів пояснення: науковий, релігійний чи міфологічний.
Одна з відомих версій наукового тлумачення виникнення світу і людини виглядає приблизно так. У Всесвіті споконвіку були газоподібні маси. Потім чомусь стався потужний вибух, від якого ці маси подекуди ущільнилися, і виникли тверді космічні тіла, одне з яких згодом стало планетою Земля. Пізніше десь узялися (прилетіли з якоюсь кометою?) найпростіші мікроорганізми, які прижилися на нашій планеті й поступово вдосконалювалися. І, нарешті, після надзвичайно довгого розвитку, виникла людина. І вчені радіють, коли знаходять підтвердження цій версії, відкриваючи за допомогою надскладної сучасної техніки новий хімічний елемент, небесне тіло або різновид живих істот. Звісно ж, прадавні люди так міркувати ще не могли.
Релігійне тлумачення походження світу протилежне науковому. Віруючі люди переконані, що наш гармонійний і красивий світ не міг виникнути випадково. А створив його Бог за величним і ретельно продуманим планом. Тому Бога називають Першотворцем, або просто Творцем. І, хоча зародки релігійних вірувань виникли, мабуть, одночасно з появою самої людини, конкретні релігії в прадавні епохи тільки починали формуватися. Тому і до такого пояснення походження світу первісній людині було ще дуже-дуже далеко.
І в прадавніх людей залишався лише один шлях — дати волю власній уяві, нестримній фантазії, яка виявилася дуже багатою і поетичною. Так упродовж тисячоліть складалося міфологічне тлумачення виникнення світу і ширше — міфічний або міфологічний світогляд. Він складався, як величезне мозаїчне полотно, з безлічі маленьких шматочків — міфів. Так утворилася і сукупність міфів про виникнення світу. На думку багатьох давніх народів, спочатку на місці сучасного Всесвіту, зокрема планети Земля, одвічно панував хаос, тобто безлад, невпорядкованість. Потім хаос змінився космосом, тобто ладом, упорядкованістю, красою. До речі, начебто далекі нині слова «космос» («упорядкованість, краса довкшія») і «косметика» («упорядкованість, краса обличчя») є однокорінними і народилися вони в Давній Греції.
Але коли, чому і як хаос замінився космосом? Ось як яскраво й поетично це питання висвітлене в давньоіндійських книгах священних знань — «Ведах» (це слово споріднене з українським «відати»):
Буття і небуття тоді не було -
Повітря не було й склепіння неба.
Що покривало? Де? Що захищало?
Була вода? Глибокая безодня?
І смерті не було, безсмертя — також,
Між днем і ніччю не було відміни,
Те дихало саме, одне, без вітру.
І більш нічого не було, крім Того...
І хто це знає, й хто про це повіда?
Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник?
 
Боги пізніш за Нього народились?
А як Оце створилося, хто знає?
Світобудова ця звідкіль взялася?
Чи створено її було, чи йнакше?
В найвищім небі хто її пильнує,
Той, певно, зна, чи, може, й він не знає?
На всі ці питання різні народи світу відповідали по-різному, але в їхніх міфах є багато спільного. Так, і мешканці Дворіччя — шумери й аккадці, і давні індійці, і єгиптяни, і слов'яни уявляли, що спочатку існував Світовий Океан води, а вже з нього постав світ. Цікаво, що таке прадавнє міфічне пояснення виникнення світу певними деталями нагадує пояснення сучасне, наукове. Тепер існує теорія, згідно з якою життя на Землі зародилося саме у воді, а потім деякі види водяних жителів ставали спочатку земноводними, поки, зрештою, не оселилися на суші. Та й досить побіжного погляду на глобус або карту світу, аби помітити, що більша частина земної кулі вкрита водою. Шумери й аккадці вірили, що дві первісні світові водні стихії: Океан прісної води на ймення Апсу й Океан морської води на ймення Тіамат змішали свої води, від чого народилися боги старшого покоління. А від них пішли боги молодшого покоління, які вже й створили цей світ і, зокрема, людей.
За давньоєгипетським міфом, із глибин первісного Світового Океану на ймення Нун випірнуло Сонце, яке зігріло все навкруги, від чого виникло життя. За іншою версією єгиптян, спочатку із Нуна виник Першопагорб землі, де виріс надзвичайно красивий лотос, у пелюстках якого спала золота сонцесяйна дитина — бог сонця Ра. Щойно лотос розкрився, як Ра своїм сяянням освітив, обігрів і оживив світ. А іноді єгиптяни уявляли, що на цьому ж пагорбі Світовий Птах «великий Гоготун» зніс Світове Яйце, звідки й «вилупився» вже згаданий Ра.
Взагалі образ Яйця (хай і звичайнісінького пташиного, а не міфічного Світового) є плідним для вигадки, міфотворчості. Народження нового життя — завжди диво. Але коли рухома істота народжує таку ж рухому істоту (скажімо, корова — телятко), то це не до такої міри вражає, як поява з абсолютно нерухомого й «мовчазного» яйця жвавого й пискотливого курчати. Тут іноді дивується навіть наш сучасник, то що вже казати про прадавню людину. Зранку, йдучи полювати на мамонта, мисливець бачив у гнізді нерухоме («мертве») яйце, яке ще й дуже схоже на довколишнє рябе каміння. А ввечері, повертаючись до печери, з подивом помічав, що з раніше нерухомої шкаралупи з'являється досить активна «фізіономія» якогось пташеняти. У міфологічній свідомості первісних людей цей звичний нині факт міг викликати цілу бурю емоцій: «неживе» може «ставати» живим, значить смерть може перетворюватися на життя! Переказують, що за часів гоніння перших християн вельможа-язичник звелів привести до нього християнку і спитав у неї, чи правда, що вона вірить у неможливе — воскресіння Ісуса Христа з мертвих. Адже як живе стає мертвим, бачить кожен, варто лише воїнові змахнути гострим мечем. А ось як мертве стає живим — цього ще не бачив ніхто й ніколи. Замість відповіді та мовчки простягла до нього руку, в якій лежало звичайнісіньке куряче яйце... Це проливає світло на важливу роль яєць — писанок, крашанок, крапанок, дря-панок — у святкуванні Свята воскресіння Христового — Пасхи (Великодня).
Тож не дивно, що в міфах багатьох народів виникнення світу пов'язане саме з образом Світового Яйця. Воно могло плавати у водах Світового Океану або бути знесеним на Першопагорбі серед хвиль цього ж Океану. Так, саме в Яйці спав аж 18 тисяч років першопредок китайців Пань-гу. Потім він розплющив очі, але нічого не побачив, бо навколо нього в шкаралупі був суцільний морок. І сповнила туга його серце. Не знаходячи виходу з того Яйця, Пань-гу схопив невідомо ким приготовану сокиру і щосили вдарив. Прогриміло так, ніби тріснула гора, — і величезне Яйце розкололось. Усе легке та чисте миттю піднялося догори й утворило Небо, а все важке та брудне опустилося додолу й утворило Землю. Але ще існувала небезпека, що вони можуть з'єднатися знову. Тому Пань-гу, дбаючи про майбутнє світу, ногами вперся в Землю, а головою — в Небо. Він ріс щодня на 1 чжан (близько 3 метрів) і на таку ж відстань віддалялося Небо від Землі. Минуло ще 18 тисяч років. Пань-гу стояв між Небом і Землею, не даючи їм з'єднатися. Нарешті Небо остаточно відділилося від Землі й не з'єдналося б з нею навіть без допомоги Пань-гу. Відтоді на Землі можна було жити й людям.
 
Схоже пояснення виникнення світу є в карело-фінському народному епосі «Калевала»:
Із Яйця, із нижньої частини, Вийшла мати — земля сира; Із Яйця, із верхньої частини, Піднявся високий звід небесний; Із жовтка, із верхньої частини, Сонце світлеє з'явилось; Із білка, із верхньої частини, Місяць ясний появився; Із Яйця, із строкатої частини, Зірки в небі утворились; Із Яйця, із темної частини, В повітрі хмари появились.
Схожий міф про походження світу мають народи Індії. Із Світового Океану постав вогонь, і від його тепла зародилося Золоте Яйце. Воно плавало у водах Світового Океану, доки, не виник Прабатько Брахма, який розбив Яйце навпіл: з верхньої (золотої) половини Яйця утворилося Небо, з нижньої (срібної) — Земля, а між ними Брахма помістив повітряний простір.
У багатьох народів світу є міфи про виникнення серед безмежних хвиль Світового Океану Світового Першопагорбу, або розростання суходолу з якоїсь чарівної грудочки землі, глини, піску тощо, яку хтось або підняв із дна Океану, або навіть викрав у богів. Подібні міфи створювали й наші пращури-слов'яни. їхня логіка, як і в багатьох інших народів, була такою: якщо первісно існувала лише вода, то треба було підняти з її дна грудочку якогось ґрунту, з якої потім виросте суходіл. Сліди цих міфічних уявлень можна знайти в українській обрядовій пісні:
Як ще не було початку світа, То ще не було неба, ні землі, А лишень було широке море, А на тім морі явір зелений,
 
На тім яворі три голубочки,
Три голубочки раду радили:
— Як би ми, браття, світ поставши?
Ой ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудемо дрібного піску,
Той пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з нього свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каміння то буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Зоря рум'яна й зірки прекрасні.
 
Отже, міфи про виникнення світу в різних народів, за усієї своєї самобутності, містять багато схожих елементів. Чому? Тому що над тим, як світ виник і за якими законами він побудований, розмірковувати, мабуть, усі народи. Вони пильно стежили за довкіллям: зоряним небом і морськими хвилями, живими істотами і рослинами. При цьому давати волю уяві, сміливо фантазувати. І їхні думки часто були схожими. Тому напрошується висновок, що невзаємопов'язане, паралельне виникнення схожих елементів у міфах різних народів світу зумовлене насамперед схожістю умов їхнього життя, інтересів і життєвих прагнень.
Та бувало й так, що якісь елементи міфології один народ міг запозичити в іншого, зазвичай — сусіднього. Так, коли Рим підкорив Давню Грецію, її культура була незрівнянно вищою за римську. Іноді кажуть, що Рим завоював Давню Грецію мечем, а вона його — культурою. Переможці перейняли в підкорених чимало культурних надбань. Зокрема, римляни запозичили в греків безліч міфів про виникнення світу, про богів і героїв тощо. Про це, наприклад, варто згадати, коли дивитиметеся на зоряне небо. Наприклад, планета Юпітер названа ім'ям найголовнішого римського бога, який відповідає грецькому Зев-су. Римська богиня Венера, в честь якої названа красива планета, теж немовби «запозичена» з грецького Олімпу, де її називали Афродітою.
Однак запозичення елементів міфології одного народу іншим буваю й не таким очевидним, як у римлян і греків. Деякі нації й самі давно забули, що, коли і в кого «позичали». Так, нині вчені стверджують, що такі, здаватося б, далекі один від одного боги, як давньогрецький Аполлон і наш, слов'янський, Іван Купала, походять від арійського бога Гапали (Го Пали). Інакше кажучи, греки і слов'яни успадкували своїх богів від аріїв. Про таку спорідненість свідчить схожість імен: «Гапала» — «Аполлон» — «Купаю». Крім того, всі вони є богами скотарства, пастухів і худоби, усі три — юнаки. Зверніть увагу, що ніч проти Івана Купала святкує переважно молодь, за прадавнім звичаєм стрибаючи через великі «купальські» вогнища. Людям поважного віку такі обряди не під силу. Та й греки свого бога завжди зображували молодим і красивим, мав і він своїх корів («череди Аполлона»). Отож і в них бог був «юним пастухом». Крім того, в грецькій міфології збереглися згадки про те, що Аполлон полюбляв північні краї (т. зв. країну гіпербореїв1), часто навідувався туди і повертався до Греції саме з півночі. Чи не є це уривками спогадів про те, звідки до греків прийшов арійський
 
Гапала, який згодом став Аполлоном? Адже арії дійсно мешкали на північ від греків, у Приазов'ї та Причорномор'ї, на землях, що тепер належать Україні.
Отже, виникнення схожих елементів у міфах різних народів світу могло відбуватися як не взаємопов'язано, паралельно, так і шляхом запозичення елементів міфології одного народу іншим.
 
Запитання та завдання
1.    Що ви знаєте про міфи з уроків української літератури?
2.    Що таке міф? Які значення слова «міфологія» ви знаєте? 3. У чому полягають головні відмінності казки від міфу? А чим вона на нього схожа? 4. Які три основні шляхи пояснення виникнення світу вам відомі? 5. Як, за міфологічними уявленнями різних народів, поставав наш світ? Наведіть приклади. 6. Як міфи втілювалися в різних видах мистецтва? Наведіть приклади. 7. Як малюнки на писанках (ілюстрації на с. 13-14) пов'язані з українською і світовою міфологією?
8. Чому люди прагнуть знати, як виник світ? 9. Чому багато народів вважало, що світ зародився зі Світового Яйця? Зі Світового Пагорба серед Світового Океану? 10. Якими двома головними шляхами і чому в міфологіях різних народів з'являлися схожі (спільні) елементи? Чим зумовлена поява схожих елементів у міфологіях різних народів світу? 11. Наведіть приклади існування схожих елементів у міфах про виникнення світу в різних народів. 12. Про імена яких богів «нагадує» нам зоряне небо?
13. Спробуйте намалювати міфологічний сюжет для писанки (вишиванки тощо).
Згодом люди стали розмірковувати над такими питання-Світове Дерево ми: за якими законами цей світ побудований і живе? з чим його будову можна порівняти? Наприклад, аби ми краще зрозуміти, якою є величезна планета Земля, вчені створили її маленьку модель — глобус, І нам значно легше уявити, де саме знаходиться Україна, які є океани, материки тощо. Давні люди теж відчували потребу в якійсь маленькій моделі світу, аби краще зрозуміти, осягнути його будову. І така міфічна «модель світу» виявилася зовсім поруч, вона росла під боком. Варто було лише включити творчу уяву, і такою моделлю ставало звичайнісіньке дерево з корінням, стовбуром і гіллям. У свідомості давніх людей воно «перетворювалося» на міфологічне Світове Дерево, яке об'єднувало три найголовніших рівні світобудови: верх — середину — низ.
Людина чітко визначила своє місце у світі: воно було між небом (верх) і землею (низ). Китайці, послідовники вчення мудреця Конфуція, вважають, що, оскільки людина живе між небом і землею, то вона поєднує в собі як «небо» (високі поривання, мрійливість, піднесеність), так і «землю» (практичність, приземленість). Але, якщо точніше, людина живе не між небом і землею, а на самій землі, по якій ходить і яка її годує. Водночас багато народів уявляли існування ще й підземного світу, який був третім, нижнім рівнем світобудови.
Думка про об'єднання усіх трьох світів дуже красиво втілилася у скандинавській міфології. Світове Дерево скандинавів, вічнозелений ясен Іггдрасиль, своїм корінням пов'язує усі три світи: світ богів-асів, тобто верхній світ; світ людей — середній світ; світ злих велетнів-йотунів — нижній світ.
 
Таке розуміння моделі світу виникло вже в прадавні часи. Воно відтворене в уже згаданій Кам'яній Могилі на рисунку, який датується приблизно XX тис. до н. е.! На ньому зображено змію (низ) — мамонта (середина) — птаха (верх). А це є неспростовним доказом того, що міфічною моделлю Світового Дерева люди користувалися вже від Кам'яного віку!
Але якщо землю (середину) й небо (верх) людина бачить щодня, то найцікавіше з'ясувати, яким є потойбіччя (низ)? Повинні були існувати якісь шляхи туди. І одним із спільних місць у різних міфологіях світу було те, що до потойбіччя людина могла потрапити через глибоку криницю, немов своєрідні «двері» до підземного світу. Ця думка згодом перейшла від міфу до його «доньки» — казки. Наприклад, саме через криницю потрапили до пані Метелиці пасербиця й бабина дочка в німецькій народній казці, записаній братами Грімм.
Деяким народам до вподоби припало не Світове Де-Світова Гора рево, а Світова Гора, на якій зазвичай мешкали їхні боги. ^^^^^^^^И^И^И У греків Світовою Горою вважайся Олімп, де жили олімпійські боги із Зевсом на чолі. Японці вважали Світовою Горою Фудзіяму. А в китайців така гора називалася Кунь-Лунь — країна безсмертя. Вона зображена на багатьох китайських малюнках, циновках, вишивках, посуді тощо.
У Києві в дохристиянську княжу добу поклоніння ідолам верховних слов'янських язичницьких богів Перуна, Хорса і Мокоші теж відбувалося на пагорбах (маленька модель Світової Гори) у княжому Високому місті, на відміну від Подолу (від «діл», тобто «низ»), де мешкав простий люд і молилися іншим богам, наприклад Велесові. Це на початку XII ст. у відомій пам'ятці слов'янської і світової культури «Повісті минулих літ» описав монах Києво-Печерського монастиря, видатний літописець доби Середньовіччя Нестор.
Тож не дивно, що й унікальний курган (шумер, «кур галь» — «велика гора») Кам'яна Могила, який на тлі Приазовського степу виглядає несподівано високим, та ще й утворений із величезних химерних брил, уявлявся давнім людям саме Світовою Горою.
 
З давніх-давен люди шукали закономірності в при-Міфи про        родних явищах і особливо — в циклах1. Це було їм пот-природні цикли    рібно вже в найдавніші часи збирання і мисливства, щоб ^^^в знати, в яку пору року «брати» в природи ягоди або гриби, дичину або рибу. Пізніше, у добу скотарства й особливо рільництва, люди стежили за природою ще пильніше. Адже від цього залежав урожай, а відтак — добробут і навіть виживання племені.
Нині і дитині відомо, що в природі існують різні цикли: добовий (ра-нок-день-вечір-ніч-ранок...); місячний (молодик-повний місяць-затемнен-ня місяця-молодик...); річний (весна-літо-осінь-зима-весна...). Людство знає, що Земля крутиться, що є періоди зимового й літнього сонцестояння, сезони дощів та час весняних повеней. А давні люди не могли пояснити, чому на зміну дню приходить ніч. Особливо ж цікавими для них були питання народження й смерті рослин і тварин, а передовсім — самої людини. І, мабуть, уже прадавні люди, спостерігаючи за природними циклами, мріяли про безсмертя. Вони бачили, що місяць буває спочатку молодим, згодом — повним, а «померши» (зникнувши з неба), знову «народжується» молодим. Тоді чому ж і людині не можна робити те саме? І деякі південноафриканські племена «пояснили» це у відомому міфі. Якось місяць послав до людей прудкого зайця і звелів передати їм такі слова: «Подібно до того, як я вмираю і знову оживаю, ви так само будете помирати й воскресати». Тоді забудькуватий заєць сказав людям: «Подібно до того, як я вмираю і не оживаю, ви так само будете помирати і не оживати». Потім він повернувся до місяця й розповів про те, що сказав людям. Розлючений місяць схопив сокиру (а серп місяця нагадує вістря бойової сокири) і розсік йому губу навпіл. Звідси й походить заяча губа. А заєць так перелякався, що кинувся навтьоки і ніяк не зупиниться
 
аж до цього часу. А через «образу на зайця» деякі із цих племен і тепер не вживають зайчатини.
Циклічність «життя-смерть» людини здавна порівнювали з циклічністю «життя-смерть» природи: дитинство й юність (ранок або весна) — зрілість (день або літо) — старість (вечір або осінь) — смерть (ніч або зима). Коли кажуть «людина увійшла у свою осінь», це означає, що вона старіє.
Для відповіді на питання про закономірності природних ритмів і циклів первісним людям доводилося фантазувати. І досить влучні спостереження за реальною природою в їхній свідомості могли поєднуватися з найнеймовірнішою вигадкою. Можна лише уявити, як їхня буйна фантазія могла пояснити, скажімо, затемнення Сонця! Недаремно ж багато міфів (а згодом і казок) по всьому світу присвячені описові «поїдання» чи «захоплення в полон» Сонця або Місяця якимось драконом або навіть його відрубаною безсмертною головою, як в одному з давньоіндійських міфів про дракона Раху. Отже, осмислення законів і ритмів природи було одним із плідних джерел міфологій різних народів світу.
Наприклад, людей цікавило, чому врожайне літо змінюється безплідною зимою. У давніх греків існував міф про богиню родючості Деметру та її юну доньку Персефону. У красуню дівчину закохався і викрав її в матері сам Аїд, страшний бог підземного царства мертвих. Довго плакала невтішна Деметра, шукаючи свою дитину: всю Грецію обійшла, але доньки не знайшла. Зглянувся всемо-
«Уробброс» та «Ян і Інь»
Поступово люди звикали до коловороту часу. Різні народи стали задумуватися, як зобразити його у вигляді нескінченного взаємоперетікання (ночі в день, а дня — в ніч; молодика в повний місяць, а повного місяця — знову в молодика і так до безкінечності). Інакше кажучи, люди захотіли зобразити нескінченність. Одним із найві-доміших її зображень є прадавній знак «змія, що поїдає свій хвіст» (вчені називають його «уроборосом»), який нагадує кільце. Уроборос є знаком як безкінечності, так і вічності та мудрості. Одна половина цього міфічного плазуна темна, а інша — біла. Це означає і чергування дня й ночі, і співіснування добра й зла.
Дуже популярнії іі нині знак, який дівчатка залюбки носять як прикрасу, «дві риби» — символ одвічної природної рівноваги двох парних протилежних начал: «ян» (чоловічого) та «інь» (жіночого). Недаремно «ян-інь», як і уроборос, зображено саме двома кольорами, білим і чорним.
Китайці вважають, що після того, як Пань-гу розколов Світове Яйце, з верхньої частини шкаралупи («ян») виникло Небо, а з нижньої частини («інь») — Земля. А поєднання цих двох протилежних начал означає одночасно і світову рівновагу, і нескінченність: деиь-ніч, чоловік-жінка, життя-смерть, творіння-руйна-ція, добро-зло і навіть парні-непарні числа тощо.
 
гутній Зевс на її сльози і попросив
Аїда відпустити Персефону додому. Але той схитрував, давши своїй дружині поїсти соковитого граната. Звідки Персефоні було знати, що, вкусивши плід, вона ніколи не позбавиться влади Аїда. Тоді Зевс вирішив так: хай частину року Персефона живе на землі, у своєї матері, а другу частину — в чоловіка, в підземному царстві. Так поетично давні греки пояснили прихід зими (Персе-фона зникає в Аїді) й повернення весни (Персефона повертається на землю).
У давніх єгиптян були міфи про те, як бог сонця Ра щоночі веде жорстоку боротьбу зі змієм пітьми Апопом, який щовечора випиває підземні води Нілу, щоб Ра на своєму човні не зміг вчасно приплисти до людей, інакше кажучи, щоб вчасно не настав ранок. І хоча Ра щоразу перемагає, щовечора двобій повторюється.
Чергування дня і ночі вельми поетично пояснено в міфах Індії. Жили брат Яма і сестра Ямі. Раптом Яма помер, і дівчина почала плакати. Вона плакала постійно й невгамовно. Боги питали в неї: «Чому ти так довго плачеш?». А Ямі відповідала їм: «Як же мені не плакати, коли мій брат помер лише сьогодні?» Адже чергування дня і ночі тоді ще не було, і скільки б часу не минуло, все одно це було «сьогодні». Тоді боги придумали ніч, яка приходила на зміну дню. І нарешті Ямі заспокоїлася, бо її брат помер не «сьогодні», а «вчора», «позавчора», «поза-позавчора» тощо. Одне слово — давно. Відтоді й кажуть: «Чергування дня і ночі приносить забуття горю» або «Час — найкращий лікар».
Наші далекі пращури, як мовилося, жили в дуже не-Боги й герої — затишному й небезпечному світі. З-за кожного пагорба захисники людей чи дерева щомиті міг вискочити величезний шаблезубий ™^^^^^^^^^^ив тигр чи печерний лев. У прибережних очеретах і травах чатували велетенські отруйні гадюки. І для всіх них напівгола й майже неозброєна людина часто ставала легкою здобиччю. Ці жахи в уяві первісних людей, як у дитячих снах, перетворювалися на фантастичні образи жахливих тварин: лютих зміїв-драконів (гр. йгакдп — «змій»), вогнедишних биків, веп-рів-перевертнів, мідних птахів-людожерів тощо, а згодом — і злих духів.
Звичайно ж, у людей виникало бажання або задобрити цих почвар (принісши їм жертву), або знищити їх. Але оскільки людина була для цього заслабкою, то в неї виникала мрія про сильного захисника — героя, який би звільнив землю від лютих звірів та страшних природних явищ: землетрусів, посух, буревіїв, тайфунів, ураганів, потопів, цунамі, вивержень вулканів тощо. Це були перші зернятка міфів про богів чи героїв-захисників. Так, у давніх індійців таким захисником був бог-воїн їндра, в давніх греків найвідомішим героєм був Геракл, а в китайців — стрілець І. Тут у міфологіях різних народів можна знайти багато схожих елементів.
Скажімо, хоча китайці й греки жили далеко одні від одних, китайський стрілець І та давньогрецький Геракл напрочуд схожі, бо обидва звільняли людей від надзвичайно сильних і лютих ворогів. До того ж почвар-людожерів вони знешкоджували в усіх трьох природних стихіях: на воді, на землі й у небесах, що відповідає моделі Світового Дерева: вода/коріння — земля/стовбур — небо/гілля.
На воді стрілець І знищив велетенського удава, який здіймав величезні хвилі, перевертав човни й ковтав рибалок. Геракл теж подолав водяне чудовисько — лернейську гідру.
На землі стрілець І здолав велетенського кабана-людожера, влучивши в ногу стрілами і впіймавши його. Майже те саме зробив з ериманфським вепром і Геракл. До слова, чи не тому обидва герої не вбивали, а лише приборкували вепрів, що як китайці, так і греки хотіли приписати своїм улюбленцям ще одне важливе діяння — приручення диких тварин, перетворення їх на свійських?
 
Грецький і китайський герої наводили лад і в небі. Геракл знищив біля міста Стімфали жахливих птахів, які живилися м'ясом тварин і людей. А стрілець І вбив лютого птаха, якого люди прозвали «Великим вітром»1. Коли він летів над землею, здіймався шалений вітер, тайфун, який знищував усе на своєму шляху. Крім того, китайський герой застрелив дев'ять із десяти смертоносних сонць, які зависли над землею й відмовилися йти спочивати на ніч (так давні китайці уявляли велику посуху). Десять сонць так розжарили землю, що від спеки почало плавитися каміння й метали, стали помирати люди, бо в їхніх жилах закипала кров. Після влучних пострілів стрільця І смертоносна спека спала, адже замість десяти сонць відтепер світило лише одне, вціліле, та й те з переляку зблідло й сховалося на ніч (пояснення чергування дня і ночі). Коли вбиті сонця впали на землю, то виявилися золотими триногими воронами, дітьми того самого верховного китайського бога Хуан-ді, який і послав стрільця І зі Світової Гори Кунь-Лунь на землю допомогти людям. Він суворо наказав лише налякати, але в жодному разі не вбивати сонць. Але стрілець І так перейнявся горем людей, так глибоко співчував їм, що забув про наказ свого повелителя, за що й поплатився — його було позбавлено безсмертя, і він помер на землі як звичайна людина.
Схильність до зображення героїв-захисників від міфології перейшла до фольклору й літератури. Так, в англійців найпопулярнішим є «шляхетний розбійник» Робін Гуд, а в українців — Олекса Довбуш або Устим Кармалюк, які не давали багатіям ображати бідний люд. Отже, мрія про героя-захисника слабких і знедолених, притаманна й окремій людині, і народові, і всьому людству.
У багатьох міфологіях світу особливий інтерес викли-
Змієборство кав 0браз Змія-Дракона. Взагалі-то змія — істота «ниж-і проблема нього» світу, яка плазує в корінні Світового Дерева або в подолання        норі, під землею. Однак, наділена крилами, вона може
світового зла      сягати неба (гілля) і навіть ковтати Сонце, Місяць або зорі. Змієві-Дракону люди віддавна приписували дві головні риси: мудрість і злість.
Щодо мудрості, нібито притаманної Змієві, то хід думки був таким. Ця істота живе довго, та ще й змінює шкіру, тобто омолоджується. А старий —Значить досвідчений, мудрий. Змій буває в загадковому підземному світі, а, отже, бачить і знає багато таємниць. Саме цей варіант тлумачення образу Змія використав англійський письменник Р. Кіплінг, створюючи образ старого мудрого пітона Каа в оповідках про Мауглі. Мабуть, невипадково образ досить симпатичного змія Каа виник саме в Індії, де значна частина населення і сьогодні поклоняється цим плазунам. У південних штатах країни змій тримають у дворах приблизно так, як у нас собак, та ще й кажуть, що «своїх», тобто членів родини,' гади не чіпають. Коли ж сім'я переїздить до нового будинку, то обов'язково забирає із собою «своїх» змій.
Але найпоширенішим був образ Змія-Дракона як втілення зла. Таких прикладів — тисячі. Мабуть, тут багато важило те, що смертоносні укуси гадів становили одвічну небезпеку життю людини. Уже в найдавніших міфах різних народів світу образ Змія-Дракона є уособленням страшних стихійних лих: смерчів,
 
вирів тощо. І давніх людей, які мали міфічну уяву, можна зрозуміти, адже смертоносна спіраль смерчу чи глибоченна вирва водоверті зовнішньо дійсно нагадують гігантську кобру, що приготувалася до атаки, розкривши свій «капюшон». Схожість посилюється ще й тим, що і смерч, і вир, і кобра є небезпечними для життя людини.
У нас широковідомий образ міфічно-казкового Змія-Горинича, а в південних слов'ян — Змія-Горянина, тобто «Змія з Гори». Хоча східні слов'яни сприймають слово «горинич» не лише як «гірський», а й як «той, що горить», тобто вогнедишний. Він «сиротить вдів і дітей», спопеляє лани, краде або вимагає як викуп худобу й людей, переважно молодих дівчат і хлопців. Він людожер, який лякає всю округу, згодом — країну. Тож виникала потреба в комусь, хто б «дав змію укороти», знешкодив його, тобто в змієборцеві.
Образи змієборців є в багатьох міфологіях світу. Так, давньоіндійський войовничий бог грози та грому Індра врятував увесь світ, убивши величезного дракона, який неймовірно збільшився і випив майже всю воду на землі. Як мовилося, єгипетський бог сонця Ра щодня перемагав злого змія пітьми Апопа. Китайський стрілець І та давньогрецький Геракл теж перемагали зміїв: велетенського удава і лернейську гідру.
Міфічного, а згодом казкового, Змія-Дракона було надзвичайно важко знешкодити. Це було під силу лише справжньому богатиреві. Такому, як киянин Кирило Кожум'яка. Він не просто здолав, а й запряг лютого Змія-людожера в плуг, і почав «ділити землю»: оце моє, а оте — твоє, та й утопив Змія в морі. Це міфічне пояснення виникнення наших знаменитих Змієвих валів.
Науковці стверджують, що ця оповідка є відгомоном прадавнього поділу
Троянський кінь і Лаокобн
Образ Змія як уособлення зла знаходимо в давньогрецькому міфі про жерця Лаокоона. Війна між греками і троянцями тривала дуже довго. І тоді греки, яких ще називали данайцями, вдалися до хитрощів. Вони спорудили й залишили під мурами Трої величезного дерев'яного коня, в череві якого заховався загін озброєних воїнів на чолі з Одіссеєм, який і вигадав цю хитрість. А головне військо зачаїлося за найближчим островом. Троянців переконали, що всі греки відпливли додому, залишивши цього коня як дарунок богині Афіні. Коли ж троянці на радощах, що війна успішно закінчилася, захотіли ввезти «подарунок» до свого міста, жрець Лаокоон попередив їх, щоб вони не робили цього, бо це пастка, що данайців треба остерігатися, навіть коли вони приносять дари. І тоді, за наказом з Олімпу, з океану виповзли дві величезні змії, які вбили жерця та двох його синів. Коня затягли до міста, і Троя впала. Усі народи світу знають вислови «троянський кінь» («подарунок ворогові з метою його знищення»; сьогодні так називають навіть комп'ютерні віруси) і «бійся данайців, навіть коли вони приносять дари» («остерігайся ворога, навіть якщо він робить подарунки, підлещується до тебе»). Як бачимо, виконавцями злої волі богів були саме змії.


як-
 
 
сучасних українських земель на дві частини. З одного боку Змієвих валів була цивілізована територія («ойкумена») слов'ян — землеробів і скотарів, славетна Київська Русь. Середньовічна держава, яку, через велику кількість багатолюдних міст, зачаровані її красою варяги-нормани шанобливо називали Гардарікою («Країною міст»). З протилежного ж боку Змієвих валів розкинувся безмежний Дикий Степ, який постійно загрожував Київській Русі кровопролитними, спустошливими вторгненнями ворогів: як не гунів, то хозарів; як не печенігів, то половців або монголо-татар та ін. Ворогів під Києвом часто бувало «чорним-чорно, як чорна ворона». І для наших пращурів, які відстоювали свої сім'ї й землі від постійних набігів і вторгнень, легше було не складати довжелезний перелік цих ворогів, а ввести єдиний узагальнюючий образ будь-якого ворога — Змія. До того ж, коли до слов'янських поселень підходили вороги-кочівники, колони їхніх військ, розтягнуті на звивистих шляхах, з висоти фортечних стін справді нагадували смертельно небезпечних підповзаючих змій.
Існує думка, що Змієві вали були грандіозною захисною спорудою Київської Русі. За розмірами вони поступалися хіба що знаменитій Великій китайській стіні, про яку ви дізнаєтеся в 6 класі на уроках історії. їхні стіни подекуди сягали висоти п'ятиповерхового будинку, а загальна довжина становила понад 1500 кілометрів! Залишки Змієвих валів можна знайти в багатьох областях України навіть тепер. Якщо ви будете десь посеред степу сонячним ранком, зверніть увагу на те, що подекуди він неначе проораний довгою-дов-гою, ледь помітною тепер, смугою. Отже, якби Змієві вали були зроблені не з дерева й землі, а з цегли, як Велика китайська стіна, їх би зараз чекала не менша слава, ніж це диво китайської фортифікації і цивілізації.
Враховуючи «бойові якості» Змія-Дракона, кращого охоронця скарбів і шукати годі. Тож не дивно, що саме дракон охороняв золоте руно, за яким вирушили давньогрецькі герої на кораблі «Арго». Саме дракон стеріг золоті яблука Гесперид, що дарували вічну молодість. Саме дракон охороняв чарівні скарби нібелунгів, які зміг здобути лише германський герой Зігфрід.
Чи звернули ви увагу на те, що в багатьох міфах і казках скарби, що їх охороняють Змії-Дракони, всіяні людськими черепами й кістками? З одного боку, це підкреслює міць охоронців, які вбивають нападників. А з другого — це натяк на те, що надмірна жага до збагачення для людини є смертельно небезпечною. Адже змії-охоронці вбивали саме тих, хто ризикував життям заради скарбів, багатства. Згадайте оповідки про Мауглі. Борючись за коштовний анкас, люди вбивали одне одного так часто, що Багіра назвала цей золотий виріб із червоним, схожим на око, рубіном «червонооким убивцею». А Мауглі додав, що треба повернути анкас змії-охоронниці, «Матері Кобр», негайно, бо він «вбиватиме людей, так само швидко, як падають од вітру горіхи». Отже,
 
нестримна жага до збагачення загрожує життю людей більше, ніж смертоносна зміїна отрута.
Таким чином, різні народи світу використовували міфічний образ Змія-Дракона як втілення зла, через що з'являлися й образи героїв-змієборців. Водночас цей образ у міфах тісно пов'язаний із морально-етичними проблемами, зокрема — із засудженням надмірної жаги людей до збагачення. Отож тут ми бачимо втілення в міфах шкали життєвих цінностей людини-народу-людства.
Здавалося б, що нам, людям XXI ст., до прадавніх мі-Прадавні міфи і фів, які виникали в сивих туманах Історії? Адже сьогод-наша сучасність ні над світоглядом первісних людей можна поблажливо ^^^^^^^^^^Ж посміятися: ну іі наївними ж були наші далекі пращури! Але... Якби в ті далекі часи люди не почали пізнавати світ, то й наші знання були б набагато меншими. Адже й найдовша дорога починається з перших кроків. А міфи і були першими кроками на шляху осягнення законів, за якими живе світ. Саме з міфів походять і наука, і мистецтво, зокрема — художня література.
Та це ще не все. Ми, такі сучасні, часто бачимо світ очима наших пращурів, іноді навіть не помічаючи цього. Так, уламки міфічного світогляду й донині живуть у ритуальних стравах, обрядах, орнаментах на посуді, одязі. Придивіться уважніше до різьблення або вишитих рушників у сільських хатах, до зображень на писанках. Там є образи Світового Дерева, Світового Птаха або Світового Яйця. Добре відома ритуальна страва кутя теж є «міфологічною». Свого часу язичники робили її з вареної пшениці й розкладали на тілі небіжчика. Для чого? Можливо, для того, щоб «годувати» його на тому світі. Так само єгиптяни залишали в пірамідах або скіфи в курганах скарби, щоб небіжчику не бракувало їх на тому світі. Сьогодні кутя подається переважно на Різдво. Православні готують її із зерна, родзинок і меду. Бо мед — це небесні солодощі, а родзинки мають наповнитися і знову стати соковитими Гронами, зерно ж означає надію на повторне життя, воскресіння. Отже, фактично в цій обрядовій страві підкреслена ідея народження (відродження) Всепереможного Життя, яку закладали наші далекі-далекі пращури.
Відвідуючи кладовище, українці, як і багато інших народів, залишають там їжу для покійних родичів. З наукового погляду це повна нісенітниця. Адже ці харчі швидше за все будуть або з'їдені тваринами, або пропадуть на сонці, вітрі чи морозі. Отже, з практичного погляду, це гроші, викинуті на вітер. І той, хто залишає ці страви, чудово про це знає. Знає, але все-таки залишає. Чому? А тому, що він при цьому керується аж ніяк не сучасним науковим, а саме прадавнім міфічним світоглядом, згідно з яким небіжчики теж хочуть їсти. Та ще й пильно стежать за тим, чи пам'ятають про них живі родичі, чи не шкодують їжі для них. Залишаючи ці харчі, ми наче очищаємо свою душу, відчуваючи якесь духовне просвітлення. І оцього очищення не переважать жодні економічні розрахунки. Значить, прадавній міф перемагає сучасний науковий світогляд.
Часто на вербну неділю на вулицях чуємо: «Не я б'ю, верба б'є!» Це наші сучасники шмагають одне одного вербовими гілочками, передаючи людям життєву силу верби — цього слов'янського Дерева Життя. Заносячи ж під Новий рік до свого житла вічнозелене деревце, найчастіше ялинку або сосну, та ще й прикрашаючи його верхівку зіркою і проголошуючи біля нього найкращі
 
побажання, ми часто не замислюємося над тим, що до нашої оселі завітало вже знайоме нам прадавнє міфічне Світове Дерево. Бо, як у Кам'яному віці, так і тепер, та й у майбутньому, кожна людина прагне щастя, а вічнозелене Світове Дерево, за міфічними уявленнями, якраз і забезпечує його людині та її родичам. Так само й коли співаємо: «...Родина, родина — то вся Україна, з глибоким корінням, з високим гіллям», — не забуваймо, що ці слова пісні теж єднають нас із пращурами, бо йдеться в них про модель Світового Дерева, яке є символом життя і процвітання не лише окремої людини або народу, а цілого людства.
Ось як прадавній міф, «законсервований» в обряді або ритуалі, впливає на нас сьогодні. Тож міф житиме доти, доки живе людство.

Запитання та завдання
 
1. Про яких героїв-змієборців ви дізналися з початкової школи, з уроків української літератури та під час самостійного читання? Назвіть їхні імена.

2. Що означають вислови «троянський кінь» і «бійся данайців, навіть коли вони приносять дари»?
3. Які «три світи» найчастіше згадуються у різних міфологіях? Як конкретно вони співвідносяться із моделлю Світового Дерева: корін-ням-стовбуром-гілками?

4. Які властивості приписували люди Світовому Дереву (Дереву Життя)?

5. Як міфології різних народів світу пояснювали природні цикли? Наведіть приклади.

6. Чому у міфах багатьох народів світу із світовим злом пов'язаний саме образ Змія-Дракона?

7. Як у міфах і літературі втілена думка, що надмірна жага до збагачення смертельно небезпечна для людини?

8. Чи випадково скарби в повісті Р. Кіплінга «Мауглі» охороняє саме змія? Доведіть свою думку.
9. Чому різні народи світу як універсальну модель світобудови найчастіше використовували образи Світового Дерева і Світової Гори?

10. Яка з двох моделей світобудови — Світове Дерево чи Світова Гора — подобається вам більше? Чому?

11. Що вам відомо про Змієві вали? Чи пов'язана ця назва з тим, що ви чули на уроках української літератури? Аргументуйте.

12. Чи траплялися вам елементи міфологічного світогляду? Де конкретно?

13. Чи користувалися коли-небудь міфічними уявленнями особисто ви? Якщо так, то чому і коли?

14. Знайдіть елементи міфів на малюнках розділу.

Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко, Зарубіжна література, 6 клас

Вислано читачами з інтернет-сайтів

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими