ЯРОСЛАВ СТЕЛЬМАХ (1949-2001)

Ярослав Стельмах народився в Києві у сім'ї видатного українського письменника Михайла Стельмаха. З дитинства захоплю¬вався книжками, любив театр. Його повісті, п'єси, оповідання добре відомі дітям. Герої творів — твої сучасники, допитливі хлопчики й дівчатка.

Читаючи, зверни увагу, що в оповіданнях багато діалогів. Вони допомагають виразніше уявити дійових осіб, їх став¬лення один до одного та до описуваних подій.

ЛОВИСЬ, РИБКО!

(Уривок з повісті «Найкращий намет»)
Не минуло й тижня, як у таборі проводився конкурс пісні, а вже на дверях їдальні висіло оголошення:

Увага!

Завтра після сніданку відбудеться змагання на звання кращого рибалки табору. Запис у Сергія Анатолійовича.
Митькові це оголошення дуже сподобалось. Він аж підстрибнув од радості.

— Оце я розумію,— каже.— На кращого рибалку табору! От де себе можна проявити!
— А ти збираєшся взяти участь?
— Аякже! Я змалечку рибалю. І так, і на мормйшку, і на донку, і на спінінг! Так що як хто й отримає перше місце, то тільки я.
тільки я тебе щось жодного разу з вудкою не бачив.
— Тому що я рибу вудити рано-рано ходжу. Аж ніч іще. Навіть вечір.
— Тоді, звичайно. Але...

Але тут із дверей вискочила Ірина Василівна й затягла нас у їдальню.

— Коли ви вже слухатись будете! — каже.— Усі вже їдять давно.
— А вудочки де брать? — ми в неї питаємо.
— Та в Сергія ж Анатолійовича.
Сергій Анатолійович сидить у будиночку, де складено весь спортивний інвентар*- Нас побачив — по¬смутнішав трохи:
— Вам що?
— Нам вудочки.
— Ех, а я сподівався, що хоч там вас не буде. Вибрали ми вудочки, крокуємо до свого намету,
а навстріч Славко. І знову ж заскиглив:
— Ну от... Ви вже, а я ще ні... І не скаже ніхто... Товариші називається... Ну й люди...
— Ти про що це?
— Про вудочки. Ви вже взяли...
— І ти теж ловитимеш?
— А що, я гірший? Що, тільки вам можна? Я теж хочу!
— Ой, держіть мене втрьох! — Митько сміється.— Мало тобі призу за пісню? Ще й за рибу хочеш? Та ти ж вудлище в руках не втримаєш! Вийди краще на бе¬рег та гами свої на акордеоні заграй — зразу вся риба догори животами спливе.
— От я скажу, які ви...— запхикав Славко й пішов геть.

Ми поклали вудки в наметі, виходимо, аж тут і акордеоніст наш повертається. Глянув я на його вуд¬ку... Здоровенна! Грузило як кулак, гачок — хоч аку¬ли лови.
— І довго ти її обирав, таку? — питаю.
— Ні,— відповідає,— в одну секунду. Оце тільки єдина й лишилась.
— Зрозуміло,— Митько докидає.— Тепер усьому табору риби вистачить на тиждень.
— Ну чого ви до хлопця причепилися? — Тут Наталка підбігає.— Не слухай їх, Славку, це вони од зазд¬рощів.
— Звичайно, од заздрощів,— Митько їй.— Та з таким приладдям прямісінька дорога на Тихий океан. Він акул грузилом по голові бив би, а потім гачком оцим витягав.
Славко насупився.
— Я,— каже,— тебе зараз по голові грузилом, якщо не відчепишся.
Він засунув вудку під ліжко й подався копати черви.

• * *
  Десь так надвечір одзиває мене Митько й каже:
  — Слухай, я таке придумав! Ніколи не здогадаєшся. І ніхто не здогадається. От казанок варить*! Аж не віриться іноді, що людина таке може придумати!
  — Цікаво!
  — Правда, правда. Іноді аж сам дивуюсь — і звідки я такий розумний?
  — Та говори вже швидше, що ти базікаєш!
  — Слухай,— повторив Митько.— Сьогодні, після вечері, але до відбою, ми підемо на річку, виберемо на березі зручненьке місце, з якого завтра ловитимемо, і кинемо у воду приманку. За ніч на нашу приманку назбирається сила-силенна риби, і взавтра, на зма¬ганні, ми з цього місця наловимо стільки, що нікому й не снилось. Ну і, звісно, станемо чемпіонами табору.
  — Ух ти! — кажу.— От молодець!
  — А ти ж думав!

Після вечері ми набрали в їдальні повні кишені хліба, і потім Митько довго розминав його з глиною в десь роздобутій мисці.
— Це,— каже,— приманка буде, бо інакше хліб течі¬єю знесе, а так глина його триматиме на одному місці.
Уже добряче стемніло, і ми заспішили до річки, щоб повернутися до відбою.

Тільки-но ступили на лісову стежку, як навстріч нам дві постаті. Ми ледь устигли відскочити за кущі. Чуємо:
— За ніч рибка й збереться там, де ми макухи наки¬дали, а вранці й на голі гачки кидатиметься. Так що будь певен — ми більше за всіх наловимо!
— Ти бач!?— здивувався Митько.— Це ж Вітька з Вовкою. Навіть макухи десь дістали. Розумники!
— Значить, і вони те ж саме, що й ти, придумали?
— Ти ж чув...
Наближаємось до берега і ще здалеку чуємо: шу-бовсь, шубовсь! — у воду. І якась тінь над річкою.
— Ну й ну! — кажу.— Іще хтось приманку кидає.
— Бачу! — Митько у відповідь.— Ну й народ!
Вибрали ми зручненьке місце, закинули нашу глину з хлібом і назад гайнули, але ж не самою стежкою, а вздовж неї, лісом. Дорогою нам іще двоє стрілися.
— І ці туди ж! — Друг мій каже.— Друзі називається!
А хвилин за тридцять після відбою, як усі поснули, чую — Генка заворушився, з ліжка встає. Взув сандалі, понишпорив у тумбочці — і ходу з намету. Митько теж підхопився і за ним слідом. За якийсь час повертається.
— І Генка до річки побіг, — От би не подумав!
— Що ж то завтра буде, Митю,— я шепчу.— Усі, ви¬являється, такі розумні, як і ти!
— Розумні! Безсовісні, а не розумні! Обманщики! Він іще довго щось бурмотів, лаючи всяких там
пройдисвітів*, які різними хитрощами намагаються посісти перше місце. Потім затих, мабуть, заснув. Я ще трохи полежав, а тоді заснув теж.


Інвентар — тут: приладдя.
Казанок варить — тут: розумна голова.
Пройдисвіт — хитра, здатна на нечесні вчинки людина.

Попрацюйте разом!
Чи зрозуміли ви, де і коли відбуваються події?
Назвіть дійових осіб оповідання. Хто вони? Від чийого імені ведеться розповідь?
Чому Митькові дуже сподобалось оголошення? Підготуйтесь до читання в особах першої частини оповідання. Знайдіть у тексті слова, які підказують інтонацію і темп читання.
Позмагайтеся, хто швидше знайде абзаци з такими висло¬вами: посмутнішав трохи; сила-силенна риби; Генка заворушився.

* * *
А назавтра, по сніданку, вишикувалися ми всі, учасники змагання, й подалися на річку. Попереду Сергій Анатолійович із відром, а ззаду Славко з акор¬деоном своїм у футлярі теліжиться*.
— Ти навіщо акордеон тягнеш? — його питаю.
— А це тільки футляр!

— Він у футляр рибу складатиме,— Вітька сміється.— Усе-таки більше влізе, ніж у відро.
Тільки-но завидніла попереду вода, як народ щодуху кинувся вперед — займати свої здобрені приманкою місця. За мить кожен сидів на власному місці, мов усе життя лише з нього й ловив.
А Юрко з Вітькою ледь не побилися.
— Це,— обоє кричать,— моє місце!
— То ж вони обидва тут рибу вчора приманювали,— хихотів Митько.
Лиш один Славко ходив, мов сирітка, уздовж берега, але його звідусіль гнали.
Зрештою хлопець знайшов якусь місцинку побдаль, приготував вудку і вмостився на футлярі.
— На землі,— каже,— сидіти — застудитись можна. А на футлярі — ніколи! І ноги не заболять.
Аж тепер ми зрозуміли, нащо він його на річку тягнув.


Підійшов і Сергій Анатолійович.
— Ач, як вам не терпиться,— каже.— Змагання триватимуть дві години, бо о дванадцятій у таборі чи¬татимуть лекцію на міжнародну тему. Приготувались! — він подивився на годинник.— Почали!
— Ну, тримайся! — поплював на гачок Митько й за¬кинув вудку.— Тепер устигай витягати!
Проте, як виявилося, триматися було не так уже й потрібно. Навіть зовсім ні до чого було триматися, бо ми просиділи хвилин із сорок, і за цей час ні в кого й разу не клюнуло.
— Що ж це таке? — занепокоївся зрештою Митько.— Нічого не розумію!
Він іще почекав, а тоді почав бігати від одного рибалки до другого й питати:
— Ну як, клює? А в тебе?
Навіть до Славка підбігав. Але той сидів на своєму футлярі, дивився непорушно на поплавець і повторював:
— Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, риб¬ко, велика й маленька!
— Ти краще за своїм поплавцем слідкуй,— порадив Митькові Сергій Анатолійович.— А то тільки людям заважаєш.

Митько посидів трохи над своєю вудочкою, а тоді знову став бігати й питати:
— Ну як, клює? Га? А в тебе?
Отак він бігав і питав, аж поки не зачепив ногою на¬шу коробочку з горохом, і вона булькнула у воду.
— Ех ти ж, розтелепа! — розсердився я.—Добігавсь! Із тобою рибу лише полохати, а не ловити! Що тепер на гачок насаджувати!
Але тут Сергій Анатолійович підвівся:
— Візьміть у мене кілька черв'яків. Та й скоро вже кінчатимемо.

Ми знов закинули гачки, але риба так і не клювала. І не тільки в нас — ні в кого. Лише Сергій Анатолійо¬вич спіймав одного пічкурика, але він ловив не для змагання, а просто для себе.
Декотрим така риболовля скоро набридла, і вони пішли собі назад у табір, а дехто, тобто Митько, Слав¬ко, ще три хлопці і я, сиділи й сиділи, хоч сонце вже пекло аж-аж. А Славко все примовляв:
— Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!
Зрештою Митько заявив:
— Я читав, що деякі заводи спускають у річку отруйні виробничі відходи й від цього вся риба дохне. Мабуть, і на нашій річці десь є такий завод. Даремно ми стараємось.
— Знаєш що, Митю,— сказав я, коли до кінця зма¬гання лишилося кілька хвилин.— Я, здається, здога¬дався, чому кльову немає.
-Ну?
— А тому, що ми всі накидали таку силу-силенну приманки, що в цьому місці риба просто об'їлася за ніч.
Митько подумав-подумав і каже:
— А що, правильно! Якби ж це тільки ми кинули, то вона й ловилась би, А так...
І тут Славко як закричить:
— Риба! У мене! Ура!
Ми помчали на той крик, дивимось — лежить на землі Славко і сміється од щастя. Але, як з'ясувало¬ся, він не од щастя сміявся: просто Славко придавив рибину животом, і вона його лоскотала. Зрештою хлопець підвівся, і ми побачили: борсається у траві кара¬сик із долоню завбільшки.
— Оце здорово! — Вітька гукає.— Глядіть, як він його спіймав!
Дивимось ми: гачок, отой самий здоровенний гачок, карасика за хвіст зачепив.
— Це він, коли закидав,— Сергій Анатолійович пояснює,— рибу й зачепив випадково. Таке іноді буває. Але ж усе-таки спіймав! Значить, переможець — Слав¬ко! Переможець і кращий рибалка табору!

А через кілька днів на стіні в їдальні ще й фо¬тознімок Славків прикріпили — поруч із знімком
Черевика, нашого кращого бігуна, і колективним знімком першого загону — переможців у конкурсі пісні. Ще й підписали: «В'ячеслав Денисюк — кращий спортсмен-рибалка І зміни». Правда, фото було без рибки. Митько сказав:
— Таке рибище й на знімку не вмістилось би!
Зате Славко вмістився весь: стоїть із футляром від акордеона в лівій руці, вудкою у правій і посміхається.

Теліжиться — плететься.

Попрацюйте разом! Простежте за текстом, як роз¬горталися події: зачин, основна частина, кінцівка. Знайдіть і прочитайте, як змінювався настрій Митька протягом описаних подій. Чим це було зумовлено? Як поводив себе Славко?
Розгляньте малюнки. Які епізоди на них зображено? Чи впізнали ви дійових осіб?
Що було для вас в оповіданні несподіваним? Що — смішним?
Будьте дослідниками! Проаналізуйте мову головних дійових осіб. Як вона їх характеризує?
Виберіть для інсценізації діалог і підготуйтесь розіграти його у класі.

О.Я. Савченко. Читанка 3 клас.

Надіслано читачами з інтернет-сайту