§ 13. Міра всіх речей

Цінність людини. З усього, що існує у світі, найціннішою і найважливішою для людтш є сама людина. Вже у Стародавньому Китаї вважали, що «між Небом і Землею людина найцінніша». А в V столітті до н. е. давньогрецький філософ Протагор сформулював положення про те, що людина є мірою всіх речей.

Цінність людини визначається насамперед тим, що вона найдосконаліша з усіх відомих нам істот. Тільки вона здатна пізнавати навколишній світ і саму себе й цілеспрямовано перетворювати їх за законами розуму, добра і краси. Завдяки її зусиллям створено «другу природу» — світ культури, який є скарбницею загальнолюдського досвіду і передумовою істинно людського буття.

Цінність людини полягає і в тому, шо вона є унікальною, принаймні у відомій нам частині космосу, істотою. Навіть якщо у космосі, що цілком імовірно, с інші, подібні нам істоти, і ми зустрінемося з ними, то й тоді цінність людини та людства не стане меншою.

Вища порівняно з іншими істотами цінність людини обумовлюється також і тим, що саме завдяки їй, її подальшому розвитку зможуть коли-небудь знайти нове життя на просторах Всесвіту її «менші брати». Без неї ж їм ніколи не покинути свою колиску — Землю, яка рано чи пізно загине, як і все існуюче. А це б означало, що виникнення та розвиток життя на Землі — усього лише невеличкий тупик на узбіччі магістралей космічного розвитку.

Нарешті, як про найвишу цінність можна говорити про людину, маючи на увазі не тільки весь рід людський, тобто людство, але й кожну окрему людину як індивіда. Бо ж у цьому плані кожна людина — це велетенський та неповторний світ. І ця неповторність, унікальність кожної людини роблять її самоціпною і незамінимою.

Немов світло далеких і давно згаслих зірок, до нас дійшли імена Гомера, Дайте, В. Шекспіра, О. Пушкіна, Т. Шевченка, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, Л. Українки, їхні геніальні твори донесли до нас багатий та неосяжний внутрішній світ кожного з них. Але ж таких імен за всю історію людства дійшло до нас усього лише декілька сотень чи тисяч. А мільярди інших людських світів втрачені для нас назавжди. Можливо, саме з усвідомлення цієї величезної втрати і народилися колись думки про можливість воскресіння померлих? І хто знає, можливо, коли-небудь ця мрія про повернення з небуття усіх, хто жив на Землі, станс хоча б частково здійсненною?

Але сьогодні ми повинні думати насамперед про тих. хто ше є поряд з нами, хто живий, і намагатися хоча б частково познайомитися з неповторним світом кожного з них. Бо потім уже може бути пізно. І слід пам'ятати, що не буває людей нецікавих або недостойних нашої уваги. Кожна людина цікава і самоцінна сама по собі й заслуговує на нашу увагу і повагу до себе навіть тільки тому, що вона є.

Становлячи найвищу цінність на Землі, людина не може використовуватись як засіб досягнення якихось не пов 'язаннх з нею самою намірів, особливо тих, досягнення яких може завдати їй шкоди, чи то є наміри суспільства, чи наміри інших людей. Свобода людини, її щастя, створення реальних умов для її вільного і всебічного розвитку — ось що повинно бути головним щодо людини, якщо виходити з визнання її найвищої цінності. Досягнення цього має бути головною метою суспільного розвитку. Однак, на жаль, майже вся людська історія свідчить про інше, що, очевидно, може слугувати доказом недосконалості самого суспільства.

У первісному суспільстві окрема людина не могла існувати поза своїм родом. Усе необхідне для життя, зокрема і захист самого її життя, забезпечунав їй рід. Тому людина тоді ше навіть не виділяла себе зі свого роду, не мислила себе поза ним. Для неї не було страшнішого покарання, ніж вигнання з роду. За цих умов індивідуальне існування людини було повністю підпорядковане її родовій групі, підтримка та збереження якої сприймалися як головна мета, а життя та діяльність окремої людини — лише як засіб досягнення цієї мети.

У класовому суспільстві завдяки удосконаленню знарядь праці та зростанню її продуктивності людина могла вже власними зусиллями підтримувати своє існування, а виникнення приватної власності зумовлювало її матеріальну незалежність від інших людей. Це дало можливість, принаймні представникам панівних класів, усвідомлювати себе і як самоціль. Водночас із виникненням приватної власності і поділом суспільства на протилежні класи виникли умови, за яких людина стає засобом досягнення мети не тільки суспільства, а й іншої людини — рабовласника, феодала, капіталіста. Крім того, одна група людей або один клас стас засобом досягнення мсти для іншого класу, і навіть все суспільство може стати засобом досягнення мети окремої людини — фараона, монарха, диктатора.

На жаль, і в нашому недалекому минулому людина часто розглядалася лише як безликий «гвинтик» державної машини, що не становить особливої цінності. Головними показниками розвитку суспільства були тонни вироблених сталі та цементу, кількість побудованих заводів і випущених машин та інше. Але самі по собі ці показники нічого не варті, якщо вони не поліпшують життя конкретної людини, не створюють умов для її розвитку.

Ось чому прагнення до змін у нашій країні мають бути спрямовані на тс, щоб саме людина була завжди в центрі уваги. Без перетворення людини в головну мету суспільного розвитку всі зміни в суспільстві позбавлені сенсу.

Моральність людини. Серед якостей, якими визначається цінність людини, одне з перших місць займають її моральні якості: доброта, милосердя, чесність, скромність, доброзичливість, сміливість та інші. «Дві речі поповнюють душу завжди новим і все сильнішим здивуванням і благоговінням,— писав І. Кант,— чим частіше і довше ми думаємо про них,— це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені».

І справді: чи не найбільше диво в людині — її духовність, здатність у своїх думках, поняттях та ідеях «виходити» за межі свого безпосереднього існування, носити у собі всесвіт, створювати у своїх мріях «ідеальний» світ, підпорядковувати свої дії не тільки елементарним потребам, а й моральним нормам і з позицій цих норм оцінювати свої вчинки як справедливі чи несправедливі, достойні чи иедостойні, добрі чи злі.

У кожному суспільстві існують норми, які регулюю і ь відносини між людьми відповідно до їхніх спільних інтересів. Усі релігійні і філософські вчення були так чи інакше спрямовані на вироблення і обгрунтування цих норм, на доведення доцільності і необхідності їх виконання. Як правило, усі ці норми спрямовували дії людей на те, шоб вони не завдавали шкоди іншим людям, ставилися з любов'ю і поваюю до своїх батьків і близьких, допомагали бідним і скривдженим, не були злостивими, заздрісними чи жадібними, дбали не тільки про себе, а й про інших, творили тільки добро.

Освоюючи ці норми, свідомо підкоряючи їм свої вчинки, почуття і думки, керуючись ними у своєму ставленні до світу та інших людей, людина стас високоморальною істотою. Вона відчуває себе відповідальною за наслідки своїх дій не тільки прел іншими, а й перед собою. Тільки їй властиві почуття сорому, честі і гідності, докори сумління, які теж піднімають людину над усіма іншими істотами. Ці «внутрішні стражі» є одним з найбільших надбань культури, вони, як засвідчують учені, формувалися тисячоліттями, і саме завдяки їм може існувати й саме суспільство. Тому рівень морального розвитку людини — це один із найважливіших критеріїв людськості взагалі.

Водночас людина, позбавлена моральних переконань і почуттів, називається аморальною. Позбавлена почуття любові до інших людей і сорому за власні негідні вчинки, милосердя і доброти, скромності і прагнення до самовдосконалення — така людина не приносить ні користі, ні радості ні іншим людям, ні самій собі і тому не здатна викликати до себе теплих почуттів з боку інших людей.

Моральність людини характеризується і тим, шо вона завжди намагається керуватися у своїх діях почуттям обов'язку і ставить цей свій моральний обов'язок витне миттєвих настроїв і бажань. Високоморальна людина заради виконання свого обов'язку, збереження своєї честі й гідності здатна долати будь-які труднощі й страждання і навіть, якщо це стає необхідним, жертвувати власним життям. Стосовно інших морально розвинута людина керується золотим правилом моралі: стався до інших людей завжди так, як би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе.

Моральні якості людини цінуються  над усе.  І тому кожен, хто хоче стати справжньою людиною, приносити людям добро і відчувати найбільше задоволення від життя, повинен формувати в собі ні якості і цс з юності.

Краса людини. З давніх-давен краса не тільки викликала захоплення, а й примушувала замислитися: чому одні істоти чи предмети гарні, а інші — ні? Прагнучи відповісти на це питання, люди спочатку вважали, що надзвичайна краса, як і надзвичайні розум, сила, спритність тощо,— це дар всемогутніх богів або долі.

Відповідь, звичайно, наївна. Однак і сьогодні ми ще не можемо сказати, що цілком розгадали таємницю краси, хоча з приводу цього було вже висловлено чимало різних припущень. Ось одне з них: основою краси є вища упорядкованість, організованість, гармонія, що протилежні хаосу, розпалу та руйнуванню, які мають завжди потворний вигляд.

Якщо погодитися з таким розумінням краси, стає зрозумілим, чому саме людина, як найбільш розвинена, гармонійна та самоорганізована істота, сприймається нами і як найпрекрасніша з усіх істот.

Постать, руки, очі, волосся і, звичайно ж, обличчя людини надихали в усі часи своєю красою художників і поетів, спонукаючи їх до відображення цієї краси у своїх творах, щоб зберегти та увічнити її.

Проте не тільки зовнішній вигляд людини є джерелом краси і може викликати захоплення. Не менш разючою, хоча й не такою легко доступною для сприйняття, є краса людських вчинків або краса внутрішнього світу людини — її думок, почуттів, емоцій.

Відображення людської краси — як зовнішньої, так і внутрішньої,—було завжди головною метою справжнього мистецтва, усіх йою видів. Ознайомлення з творами мистецтва дає нам радість, збагачує та робить кращими. Саме тому гак важливо навчитися вже в юності сприймати мистецтво, полюбити його, прилучитися через нього до краси світу та людини і до всього найпрекраснішого, що було створене і дійшло до нас за тисячоліття історії.

Не менш важливо вміти бачити прекрасне і в реальному житті, відкриваючи його в наших сучасниках, пам'ятати, що людей негарних немає, тому що кожна людина прекрасна по-своєму, слід тільки вміти побачити цю її красу. А для цього необхідно, якщо навіть не любити, то хоча б поважати людину, бути у ставленні до неї зацікавлено-уважним. а не байдужим. Люди, які не можуть чи не хочуіь так чинити, збіднюють та обкрадають самих себе, тому що, цінуючи дрібниці, вони не помічають найголовнішого.

Є люди, про яких кажуть, що вони гарні від природи, їх краса — це свого роду талант, який, однак, може стати джерелом не тільки радощів, а й печалі і навіть бід. Яскрава краса привертає посилену увагу навколишніх, а це тішить самолюбство і нерідко породжує думки про свою винятковість, не змушує прапювати над собою і ставитися до себе самокритично. Та минає молодість, в'яне краса, і, якщо людина над собою не працювала, не намагалася примножити дане їй від природи, якщо в її житті не було більше нічого, крім самозакоханості, то настають порожнеча і розчарування. Тому, мабуть, справедливою є приказка: «Не родись красна, а родись щасна».

У людини, вважав А. П. Чехов, усе має бути прекрасним. І це не може бути подарованим їй лише природою. Слід уміти стати гарніш, краса потребує роботи, щоб її створювали. Слід також уміти показати, підкреслити свою красу. У цьому ж найважливіше — природність, хороший смак, міра, а не просто еліпс копіювання моди, екстравагантність та інші надмірності.

Ідеал людини. Усі ми в дитинстві хотіли бути на когось схожими. Брали з когось приклад, наслідували чиїсь дії, в усьому хоч трішечки старалися бути подібними до старших, які слугували для нас взірцем. Цс є свідченням того, шо вже в дитинстві людина починає створювати якийсь ідеальний образ, шо стає мстою певних зусиль у самовихованні та самовдосконаленні. Ця робота триває і далі. В юності людина обирас собі якогось улюбленого героя — реальну особу чи художній образ, який теж стає для неї взірцем для наслідування. А в зрілі роки людина свідомо створює для себе певний ідеал, па який вона орієнтується в процесі своєї' життєдіяльності.

Як і інші ідеали, ідеал людини не залишається незмінним. Він змінюється і на різних етапах життя самої людини, і в різні періоди історичного розвитку, не кажучи вже про те, що ідеал людини або його певні риси можуть визначатися також класовими і національними або статевими і професійними відмінностями

людей. Так, у молодому віці, створюючи свій ідеал, ми більше уваги приділяємо його зовнішньому вигляду, тобто розглядаємо його переважно з естетичної точки зору, а в зрілості на перший план висуваються моральні і громадянські якості людини. Якщо у первісному суспільстві ідеальними рисами вважалися насамперед такі, як сила і спритність, то пізніше їх місце зайняли мудрість, людяність, культура, освіченість тощо.

У кожному світогляді вироблявся свій ідеал людини.  Так, у міфології цей ідеал втілювався в образах Геракла, Прометея, Афродіти, Аполлоната інших героїв і богів. Для філософів ідеалом людини служив образ мудреця, який не тільки пізнав найголовніші закони і може бачити сутність речей, але й своє життя будує у відповідності до цих законів. У релігії ідеальними людьми вважаються святі, які усе своє життя покладають на служіння Богові. Що ж стосується наукового світогляду, то у ньому ідеальна людина —це насамперед всебічно и гармонійно розвинена людина, у якої досконалими є і зовнішність, і внутрішній світ, і поведінка, і інтелект, і моральні якості.

Звичайно, здійснити цей ідеал у житті дуже важко. Ще й у суспільстві нашому немає для цього всіх належних умов, та й освіта ще не завжди спрямована на його досягнення. Але ж завдання ідеалу і полягає саме в тому, щоб скерувати нашу діяльність у потрібному напрямку, на здійснення відповідних змін і в навколишньому середовищі, і в самих собі.

Ті ж ідеали, які абсолютизують окремі риси і властивості людини, наприклад зовнішню красу або духовність, завжди будуть неповними й однобокими. Найгарніша людина, позбавлена духовності, мало чим відрізняється від гарної ляльки. Най прекрасніший злочинець у моральному відношенні залишається потворою. Так само і надзвичайно освічена чи дуже розумна людина, якщо вона є фізично немічною або морально нерозвиненою, не може вважатися цілком досконалою.

Для того, шоб зуміти реально наблизитися до свого ідеалу, необхідно добре знати і самих себе: і тс добре, шо є в нас, і наші недоліки. Тільки в такому разі, порівнявши наше реальне «Я» з нашим ідеалом, ми можемо побачити, шо нам слід вдосконалювати у собі в першу чергу, і можемо визначити те, як це слід робити. При цьому варто також враховувати й умови нашого житія, і наші можливості. Якщо у когось, скажімо, від народження слабке здоров'я, то навряд чи він зможе стати Гераклом або  олімпійським чемпіоном з якогось виду спорту, принаймні це буде дуже важко зробити. Але при бажанні кожен може бути цілком здоровою людиною.

Можливо, вам доводилося зустрічати людей вже похилого віку, котрі з гіркотою говорили про те, якими вони могли б бути, якби вчасно замислилися над цим питанням і цілеспрямовано працювали над собою. Дехто з них посилається на несприятливі обставини свого життя. Та це може бути виправданням перед іншими, але не перед собою. Тому що кожна людина у будь-яких обставинах може і повинна щось зробити для того, аби стати кращою, ніж вона є. І чим раніше замислиться люлина над тим, якою б вона хотіла або повинна бути, тим більше у неї буде можливостей і часу для того, щоб наблизитися до свого чдеалу. І чим швидше вона стане па шлях самовдосконалення, тим більшу відстань їй вдасться по ньому пройти.


Запитання і завдання

1. Спираючись на зміст статті 3-ї Конституції України, обґрунтуйте положення про те, що людина є найвищою цінністю.
2. Проаналізуйте свої Стосунки з іншими людьми і спробуйте відповісти на запитання: а) чи не бувало у вашому житті випадків, коли ви поставилися до людей як до засобу досягнення власної мети; б) що слід робити, щоб особисто вас не використовували інші в своїх інтересах?
3. Що мається на увазі під моральністю людини?
4. Яку людину можна вважати високоморальною?
5. Які моральні якості людини ви вважаєте найважливішими? Поясніть чому.
6. Виходячи з вашого розуміння краси людини, подумайте й обґрунтуйте відповідь на запитання:
а) які ознаки краси вважаєте найголовнішими?

б) що, на вашу думку, важливіше — краса тіла чи краса душі?

в) чи вважаєте себе красивою людиною, чому?

г) що слід робити, щоб про вас говорили: «красива людина»?
7. Які вам відомі поетичні твори або твори образотворчого мистецтва, де розкривається краса людини?
8. Проведіть диспут на тему: «Якою я уявляю собі ідеальну людину?»

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими